1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав: Черниш Василь Антонович, місцевий краєзнавець.
4. Респондент: Пасічник Михайло Якович 1927 р. н., народився в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

В 1928 році похоронили матір на старому кладовищі, пам’ятаю, там ще стояв вітряк на повороті. Кладбище було огороджено кам’яною  горожею, ворота були. Я ходив до школи в панський будинок. Про голод розкажу. Коли стали все забирати з хат, то батько вночі викопав  на стежці яму і туди закопав мішечок ячменю, трошки картоплі, загорнув землею, притоптав, щоб навіть не видно було. Але, мабуть, сусіди бачили, бо вранці приїхали з щупами, знайшли яму, викопали, все забрали, а батька тоді побили. Батько був поставлений їздити по селу забирати померлих і хоронити. Багато тоді похоронив Сава Павлюк. Під Кожушками було багато посаджено липи, то туди ходили рвати молоде листя, збирали гнилу картоплю. Все їли. Ще пам’ятаю, прийшли до хати Микитенко з Кокохою, а мати якраз в діжці замісила трошки хліба, то вони забрали останню муку. Знайшли горох, квасолю, все висипали в торбинку і забрали, а я біжу за ними плачу, дяді, віддайте, кричу, то мене ще один вдарив чоботом. Опухлі, голодні люди ходили по полях шукали щось поїсти. Як згадаю, які то були страшні були часи.

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав:Ясевіна Валентина Костянтинівна, завідувачка сільської бібліотеки.
4. Респондент: Романюк Марія Іванівна 1924 р. н., народилася в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

Голод я памятаю. Такий був приказ з району: в людей, які живуть краще, забирати все. І забирали. Робила це група вреддних людей. Вони карали людей, а найбагатших – виселяли, грабували  людей без зброї. Приходили до хати по кілька разів, вдень і вночі, забирали коні, корови, харчі. В нас забрали корову, коні, лошат.  Від них все закопували в землю,  але приховати вдавалося небагато – вони шукали цілою бригадою. Люди їх боялися, тому не оборонялися. Людей примушували йти в колгосп, залякували. Побачили селяни, що стали виселять на Сибір сусідів, і стали йти в колгосп. Худобу різали у погребах, щоб не віддати до колгоспу, а інші здавали її до колгоспу. Один чоловік сказав, що на Сталіна не буде робить, то його забрали зразу ж. Хто пішов до колгоспу, то там на полі давали щось їсти. А з поля не дозволяли нічого брати, за зібрані колоски судили. Поля, ферми, комора охоронялися. Люди лишилися без їжі. Почався голод. Сиротам, в яких померли батьки, колгосп давав їжу. А більшість виживали, як могли. Хтось зумів приховати зерно, комусь родичі допомогали, дехто ходив в інші села вимінював їжу за речі.

Одяг, рушники, полотна, подушки носили в Смолдирів і Суємці міняти. Їли ягоди, щавель, кропиву, з кори липи пекли коржики, ловили у річці рибу, раки. Можна було щось купити в місті, але і там голодували. В Торгсині вимінювали їжу на золото, сережки, прикраси.

Скільки тоді померло людей, не знаю, дуже багато. Їх хоронили ті, хто міг ще ходить. Ніхто їм не платив – не було чим. Було людоїдство. Ховали на кладовищах. Тепер їх поминають у церкві, а пам’ятників і хрестів на їх могилах немає.

Я розповідаю своїм дітям про голодомор, а хто в цьому винен – не знаю.

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав: Черниш Василь Антонович, місцевий краєзнавець
4. Респондент: Бармак Ольга Зіновівна 1923 р.н., народилася в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

До колективізаціі ми жили на хуторі в Юрищах, там було з десяток хат. На хуторі добре було жити. В нас була хата, повітка, садок, меду багато. Але почали зганяти до колгоспу, за несплату податку в нас все забрали. Голодовку дуже добре пам’ятаю. Я ходила до школи в Орепи, то бачила біля дроги померлу людину, а коли поверталася назад, то на цьому місці  насипаний був горбик, майбуть, хтось його там поховав. Верчина мати пішла з дитиною в Минчакову пасіку нарвати щавлю, то їх там знайшли  померлих з щавлем у роті, майбуть, бідні рвали і їли. Наш дід Тимофій помер в 1933 році, недоїдав. До нас приходили люди, просили їсти, то мати чим могла, допомогала. Страшно було жити, ходили вночі, грабували, палили хати, потім мусіли перебиратися в село. Розібрали хату, клуню і перевезли в село. Батько віддав в колгосп землю, коня, корову раніше забрали до колгоспу за несплату податку.

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав: Черниш Василь Антонович, місцевий краєзнавець
4. Респондент: Черниш Параска Петрівна 1921 р. н., народилася в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

Голод запам’ятався на все життя, таке не забувається. Були такі хати, де вся сім’я вимерла. Було таке: заходить в хату їздовий, заберуть  померлих, а там хтось ледве клигає , то і його забирали. В материного брата було 8 дітей, жили на хуторі. Прийшли активісти  шукати зерно – Вусь, Тронько, Кокоха ще двоє. Обшукали скрізь, не знайшли нічого, злі, ругаються. А в них була дівчинка німенька, не говорила. Коли мати побачила, що до них іде бригада шукати, то вона посадила цю дівчинку на печі, засипала за пазуху миску квасолі, наказала, щоб тихо сиділа. Але коли вони стали ругатися, дитя налякалося, заплакало, посипалася квасоля. То Тронько скинув її на землю, витрусив з неї всю квасолю, ще й пхнув її ногою. Замели віником всю квасолю, вкинули в торбину і забрали. Брата забрали в ДОПРу, а це дитя вечором померло. В цій сім’ї п’ятеро душ в голод померло.

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав: Черниш Василь Антонович, місцевий краєзнавець
4. Респондент: Савчук Одарка Потапівна 1917 р.н., народилася в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

Моїх батьків – Савчука Потапа  Йосиповича, мати Савчук Ганну – під час колективізації розкуркулили і вислали на виселку.  Сім’я – Антон, Явдоха, Василина, Текля жила на хуторі, де Марчуковий хутір, мали десятин землі. Антона арештували і під час перевезення в Новоград-Волинськ по дорозі в лісі застрілили. Одарка Потапівна була вивезена в Германію, вдалося повернутися в село. Повернулася в рідне село, записалася в комуну разом з сестрою Леною, працювала в комуні, потім в колгоспі, розповіла:

«Голод я дуже добре пам’ятаю. Тоді урожай забрала совецька влада. У нас відібрали зерно, дві корови, двоє коней, весь реманент.  Був з ними старший, в кожаній тужурці з города озброєний Баранов і свої  були – Черниш Трохим (Тронько), він був головою сільської ради, Антон Гнидин, Кокоха. Ходило 7 чоловік, всі злі.  Чому забирали?

– Казали , що державі треба здати план по хлібі, а його нема, бо такі, як ви, куркулі, поховали.  Хто був багатший, то, може, ховав, а хто бідний, то що заховаєш. То вони зі злості забирали рядна, хустки, подушки, навіть дрібну картоплю забрали, бурячини в хаті не зосталось. Люди почали вмирати ще в осінь. А найбільше весною 1933 року. Вже коли почало колосся наливалося, люди ходили крадькома обривати колоски, розтирали в долонях і сирим їли, то помирали прямо в полі. За колоски судили, був такий наказ з Москви.

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав: Ясевіна Валентина Костянтинівна, завідувачка сільської бібліотеки.
4. Респондент: Гнатюк Марія Романівна 1915 р.н., народилась в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

Знаю я ту біду. Її зробили наші начальники. Ходила така бригада по хатах, забирала хліб. Появлялися в будь-який час. Приходили в хату, шукали скрізь, били людей, хто опирався, виселяли на висилку, а все нажите забирали, казали, до колгоспу, а потім дещо появлялося в них. Люди їх боялися, не боронилися. Кричали, що державі потрібен хліб, а ви, вороги народу, його поховали, признавайтесь по доброму. А де ж його було взяти, як перед тим все забрали. В хаті не зосталося ні  зернинки, почався голод, а особливо навесні 1933 року дуже багато померло. Вижили хіба ті, хто якось зумів приховати їстивне або мав що поміняти. Поля охороняли, за зірвані колоски судили. Весною, як зійшов сніг, то хто міг ходити, ішли на картопляне поле, шукали гнилу картоплю, збирали листя подорожника, липи, сушили, товкли в ступі , пекли коржики. Вмирали цілими сімями, а скільки, не знаю, багато.  Була в нас така жінка, прозивали її «Ласочкою», так вона вбила свою дитину і зварила, а друге дитя втікло, її врятували. Визвали міліцію, в горщику ще варилося. ЇЇ забрали, а де поділася хто його знає. Ховали померлих де попало, біля хати, в полі, потім їздила підвода і забирала. На кладовищі хрестів не ставили, бо не було кому їх зробить.

1. Місце запису: село Соснівка Конотопського району Сумської області;
2. Дата запису: 26 липня 2003 рік;
3. Хто передав: Дудченко Ірина Іванівна;
4. Респондент: Пасько Катерина Семенівна, 1924 р.н., народилась в селі Соснівка Конотопського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Соснівка Конотопського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви Голодомор 1932-33 рр.?

Обидва ці штрашні голоди пережила сама і дуже страшно про них навіть згадувать.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Була і засуха і неврожай, але з цього можна було випутатись, а ось страшна політика Сталіна, ці податки та збирання врожаю.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

Партійні робочі, представники влади, голови колгоспів.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього геть не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Тикали в очі якісь папірці, нібито з постановою про збір продуктів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Хто не хтів віддавати – ще й били, а ще й ув’язнювали.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Мали при собі, бо людей і розстрілювали хто не погоджувався віддати майно.

Як люди боролися?

Краще було не сперечатись, а віддати все що мав. Якщо встигали, то сховували.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Старались десь щось сховати, бо сім’ю потрібно було годувати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали і в нашому одязі, все перевертали по скринях.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Якісь начальники, кому за це платили.

Де можна було заховати продукти харчування?

В своїх речах, по карманах, закопували під деревами на огороді.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Колгоспникам впродовж декількох місяців не видавали хліба на зароблені трудодні, що призводило до голодування їхніх родин. Протягом трьох-чотирьох місяців селяни їли хліб з власних присадибних ділянок, якого не вистачало для утримання селянських родин.

Збирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Все що підпадало під руки те й забирали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Покарання людей, які збирали б на полі колоски, бо як свідчила ця постанова від літа 1932 р., це державне майно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нічого не дозволялось збирати у полях.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Владні органи, обласні судді – це ще далеко не всі, хто стоїть за цим.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Добровільно не хотіли працювати без ніякої користі для себе, бо весь зібраний хліб відразу відвозився.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Масове вилучення зерна, свідоме позбавлення бідних селян продовольством цьому підпорядковувалась діяльність колгоспів.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп?

Де б не переховували, звідусіль знаходили і забирали, а якщо не забирали, то накладали величезний податок.

В який час ходили забирали у людей зерно, продукти?

Приходили коли їм зручно і забирали врожай, зібраний з присадибних ділянок.

Скільки разів приходили до хати?

Поки не стягнуть усе з нас.

Коли почали люди помирати з голоду?

Масове голодування та смертність розпочалась в кінці 1931 р. і аж до 1933 р. не вщухав голод.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Безпритульні діти не працювали в колгоспах та не отримували цих нещасних, але рятівних 100-300 г хліба на трудодень. Держава не опікувалась, а навпаки, в тих районах, які не виконали т.зв. хлібозаготівельного плану, дитячі установи зняли з продовольчого постачання.

Хто не голодував у селі і чому?

Можливо, хто мав якісь зв’язки.

Хто зумів вижити?

Ми всі допомагали один одному чим могли, їли, що доведеться.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так, а як же.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що рухається, що знайдемо, гниле, мокре, сире.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Хто чім міг, тим і допомагав.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

ми збирали качани з кукурудзи, їли гнилу картошку, буряки. Вживали спориш, лободу.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

З дуба збирали жолуді, здирали кору.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ловили мишей, граків, ховрахів та й варили.

Чи можна було купити щось у місті, чи виміняти?

В містах була ще більша нищета аніж в селах.

Чи був голод у містах?

Звичайно був, де його тільки не було.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Торгсини – це приховування партійними членами грошей для їхнього ж лікування за кордонами.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Точно сказати не можу, але майже половина.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ой, відомі: в 1933 р. сусідка залишила троє дітей, а сама вийшла. Двоє з них вбили молодшу сестру, сирим з’їли її м’яса.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Селяни ж і хоронили.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Що ж могли платити?

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Якщо й є, то на сільському цвинтарі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Обов’язково, кожен рік.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Навіть не знаю. Раніше могли й замовчувати, бо боялись розкрити правду.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Православна церква.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлих від голоду?

Ні, немає, лише надгробники.

Чи знає молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я сама розповідаю, да Ви й самі вже начитані.

Кого Ви вважали винним у загибелі багатьох людей?

Цей штучний голод – наслідок невміння управляти державою владної структури. Така родюча країна, а людей вже не повернеш.

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав: Черниш Василь Анатолійович, місцевий краєзнавець.
4. Респондент: Ігнаюк Марія Зіновівна, народилась в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

Голодовку дуже добре пам’ятаю. Померлих в голодні роки бачила на власні очі. Жили ми недалеко від кладовища, дуже лячно було, але ми, підлітки, бігали подивитися, що там робиться. Померлих привозили підводою, скидали в одну яму, там було по 8-10 тіл. Дехто привозив своїх рідних на саночках, замотаних в ряднину, на возиках привозили, скидали біля ями. Було, що навіть на ніч залишали, а вже коли чоловіки привозили возом, то всіх скидали і коли яма заповнювалася, тоді засипали землею. Ніхто їх не записував, хрестів не ставили. Люди наші тоді дуже виснажені були. Не було навіть сили викопати окрему могилу. Ті люди, що жили на хуторі, то їх хоронили в Грузятині. Я сама не знаю, як вижила.

1. Місце запису: село Левченки Роменського району Сумської області;
2. Дата запису: 15 вересня 2009 рік;
3. Хто передав: не вказано;
4. Респондент: Матвієнко Оксеня Андріївна, 1921 р.н., народилась в селі Левченки Роменського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Левченки Роменського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

У рік голодомору (1933 р.) не було чого їсти. У сім’ї було 3 дітей, батьки, дідусь і бабуся. З господарства мали коня, якого вкрали під час колективізації та корову, яку теж продали, бо було голодно. Голод «зробили», щоб загнати людей у колгосп, бо не всі хотіли вступати. Чинили дуже жорстоко: коли хто не йшов до колгоспу, забирали все збіжжя, навіть у хаті хазяйнували, їжу виливали, якщо в печі стояло щось варене. Їсти не було чого. батько їздив до Києва та міняв там одяг, а ще рушники та скатерті на хліб. Коли поїли (а паляниця була велика, кругла), то те, що залишилось, підвішували під стелю, щоб ніхто не дістав із дітей. Їли гнилу картоплю і цвіт конюшини, пекли з нього «кренделі». На кутку всі вижили, мертвих не було. Ходили пухли, але вижили. Чула, що в Довгополівці жили канібали, яких спіймали і відвезли до міста.

1. Місце запису: село Терешівка Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 23 липня 2005 рік;
3. Хто передав: Цявук Тетяна Василівна;
4. Респондент: Кошман Марія Георгіївна, 18.09.1919 р.н., народилась в селі Терешівка Сумського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Терешівка Сумського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви голодомор 1932-33 рр.?

Пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

Відбирали вирощене в полі, городі. Це були активісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Документів не мали, заходили в хату, заглядали по горшках, скрізь.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було: висилали, заарештовували.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Як люди боролися?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна. Закопав батько зерно в чулані, але знайшли і забрали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Як звати не пам’ятаю. Шукали скрізь, штрикали землю і все знаходили, по горшках все висипали і забирали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ходили по 6-7 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

Збирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали також і одяг, рушники.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Ні одного колоска не можна взяти з поля.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Об’єзчик Дерновий.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Так, хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп?

Її ніде не заховаєш.

В який час ходили забирали у людей зерно, продукти?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

2 рази.

Коли почали люди помирати з голоду?

З 1932 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Держава не опікувалася, сироти вмирали.

Хто не голодував у селі і чому?

Не було таких.

Хто зумів вижити?

Я змогла.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися продуктами.

Які засоби вживали до виживання?

Їли листя із вишні, кінський щавель, варили із липового цвіту чай.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичі допомагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Бурячні сімена, лобода, липовий цвіт.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Листя із вишні, кінський щавель.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Диких тварин не вживали.

Чи можна було купити щось у місті, чи виміняти?

Нічого було міняти.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Собирав Мащюк Іван Лукин, ховали на старому кладбищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Платили 1 кг хліба за одного померлого. Були випадки, коли закопували ще живих.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ховали на старому кладбищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади не поминали, тепер – поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Православна церква Московського Патріархату, Церква Християн баптистів-євангелістів.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлих від голоду?

Встановлений хрест.

Чи знає молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Молодь знає про голод, розповідала сусідам.

Кого Ви вважали винним у загибелі багатьох людей?

Владу.