Місце запису: с. Тернівка, Смілянський р-н, Черкаська обл.

Дата запису: 23.10.2005 р.

Хто записав: Грищенко Дмитро.

Респондент: Літвін Мотріна, 1918 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Тернівка Смілянського району Черкаської області.

Добрий день. Про голодовку розкажіть щось. 

Голодовка! А голодували усі. 

А чого? Які причини? 

А чого голодовка. Ну, колективізація якась була, чи звозили це зерно. Пізніше і нас забрали: і зерно, і барана, і плуга, і корову. Пізніше – десь у 36-му році. Оце 34-й, 35-й, 36-й – оце все врем’я тянули. І батько, щоб трохи оце лучше прожить, то як оце в комуністи йшли, щоб лучше оце прожить, так і вони оце в ці комнізами. Але нажив собі такого горя, тоже ж такий бадьорий був, діловий, із шпичкою ходив та штрикав, а люди то ж обіжались на нього. Це один період такий був, ну, мать із місяць чи два, чи три. А потім баче, що попаде оце пуля в лоб, то вже втікли на Донбас, там були. А тоді ж батько піде трусить, а друга поліція прийде до нас – батька трусять і витрусюють в нас. Я була, Ганька і Катя – геть же ми кричимо: “Рятуйте!” – а вони виграбають. Отака жорстокість була. Ой-ой-ой страшне дєло. Було пізніше навчились трохи ховать: яму копали, обмотували околотом і насипали туди пшеницю, і закопували. Ну хто це знав, був такий розумніший, то ті трохи лучше спаслись у ці годи. 

Місце запису: с. Тернівка, Смілянський р-н, Черкаська обл.

Дата запису: 23.10.2005

Хто записав: Грищенко Дмитро

Респондент: Сергієнко Марія, 1914 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Тернівка Смілянського району Черкаської області.     

Добрий день. Ви можете щось про голод розповісти? 

Страшні часи були, а людей тоді багато померло в 33-ому році. Я ось знаю тут Ковалиха (сусіднє село), тут недалеко, трошки наче людей то таких заможніших було, трошки в них хліба було. Може й було – так вони ото ділилися потрошку із усіма. То напечуть якихось оладків, печення, то вони помагали друг другу. Дітки із другого села прибігали, шо там бабка є така вони знають, що може дать якогось оладочка, а бабка вже померла (плаче). Ну людей багато померло, багато-багато, а де Ковалиха – то й там особенно вимерло багато людей. І в нас багато людей і діток пооставалося без батьків, забірали їх у інтернат. 

Місце запису: не вказано.

Дата запису: 27.09.2009 р.

Хто записав: не вказано.

Респондент: Чупис Ганна Миколаївна, 1924 р.н.

Під час Голодомору у 1933 році проживала у селі Топилівка Чигиринського району Черкаської області.

Страшні роки були. Дуже бідували. Мати сліпа. Нас дві дівчат. Я старша, а Марія – менша з 1927 р., ще жива. Ходили по щавель, весною у луг за річкою Боровичкою. Їли його і пареним, і всяким. І акацію цвіт їли, кропиву, бузину, козельки різні їли. Всі бідували. Виживали, хто як міг. 

По сусідству жила баба Біланка (так її по-вуличному звали), а по-справжньому Марія Гайдамака. Жила вона мабуть років 100, померла вже на горі. Так от, з матір’ю сусідкою була, хорошо жили. Приходила і рано, і вночі. Коли не було чим топити, то принесе щось і сама затопить. Подивиться, чи діти пішли по щавель. Вирядить: «Іди, дитино». Її родичі всі вижили, бо коровку мали, сім’я була хазяйновита. Жива ще родичка баби Біланки – Софія, живе у Топилівці. Вона з 1930року народження.

  Так ото баба Біланка носила нам об’їдки, що залишались від сім’ї своєї. Збере, що залишилось і до нас, чи то вечір, чи то ніч вже. А ми раділи. Більше приносила перед постом, бо чого їм не слід було їсти. Вона нам, дітям, несла. Царство їй небесне. Ото ми і вижили, а сусідки померли, що з другого боку.

Я дуже обідилась на матір, що дає трішки їжі. Ми були пухлі. А мати чи то ощадила, чи то знала, що багато їсти не можна. Сама іноді і не їла – нам ділила. А коли люди дожили до хліба, наїлись – і вмерли. Ми і мати були пухлі, але вижили.

Місце запису: с. Переселенці Миколаївського району Одеської області;

Дата запису:  08.07.2008;

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Пелеховська Катерина Володимирівна, Петрова Анна Олександрівна;

Респондент: Лопуленко Ганна Іванівна, 1925 р. н.

Пам’ятаєте, що був Голодомор 1932-1933 років?

Пам’ятаю так, не дуже. Пам’ятаю, шо не було шо їсти. Люди голодували і ми голодували. 8 год мені було.

Яка була причина голодомору?

Я за те не знаю. Пам’ятаю, що їсти не було чого. Мама варила воду другий раз. Батько їздив в Харьков, міняв усе шо було у мами, семечки купляв, бо нас було 7 душ. Батько возив всьо з хати. Мама макуху робила, семечки жарила і ділила.

У людей відбирали вирощене?

Не знаю чи відбирали. Але помню, шо казали, шо ходила бригада, а шо вона робила. Наче ходила відбирала там продукти. Помню, шо батько вивозив усе з хати. У нас нічого не брали.

Ви пам’ятаєте, приховували зерно?

Мабуть, приховували. От бригади приховували.

Були доноси на сусідів?

Нє, не було.

Хто входив в бригади?

Не знаю, не помню. Помню, шо батько зайців стріляв. Мама варила воду і солила. В нашій сім’ї ніхто не помер.

Чи застосовували до людей побиття, висилки?

Не помню. Помню, шо ходили.

Зі зброєю?

Ні, не помню. Напевно, не було. Дід Григорій теж, кажуть, входив у бригаду. Якби не батько, то може б ми й померли. То все батько на собі тягнув.

Чи добровільно люди йшли у колгоспи?

В батька були коні, забрали в колгосп. А що получали, та й на роботу не ходили. От ті, хто зробили колгосп, ті й голод зробили.

Чи чули ви закон « про п’ять колосків»?

Де ті колоски були, одні бур’яни я помню.

А в той рік хороший був врожай?

Врожай був хороший. Собирали такі колоски з бур’янів. Мишоловки ці збирали. І були жорна, то мама трошки пекла млинців.

А в колгосп забирали худобу?

Вони худоби не брали. Вони брали коні, а корови не брали. Та й коров тут не помню, шоб було.

Скільки разів до вас приходила бригада і коли?

Бригади дньом ходили. Один раз тільки чула, шо бригада була.

Чи опікувалась держава малими сиротами?

Дітей було тоді багато в селі. Не знаю, не чула.

А були такі люди, шо не голодували в селі?

А були й ті, шо мали шо їсти. Комора була та й торби. Та так трошки жили.

Вам хтось допомагав, ділився продуктами?

Ніхто нічого не допомагав. Всі голодували.

А що Ви їли під час голоду, як виживали?

Зими тоді були хороші. Їли листя з вишень, отой кроп на городі.

А може, ловили якихось тварин?

Зайців їли. Ну я чула, як дохлі коні люди їли. Но ми не їли, бо батько зайців свіжих приносив.

А помер хтось від голоду?

Не помню. Но з нашої сім’ї ніхто не помер.

А у Вас в селі була церква?

В селі не було в нас церкви. В Романовке була церква.

А поминають померлих від голоду?

Нема нічого. Ну ті люди, шо вже родичі померли, їх нема уже тоже.

А Ви розповідали про Голодомор своїм дітям, онукам?

Так, онучки розповідала.

А кого Ви вважаєте винним у голоді?

Звідки я знаю. От спитайте мого батька – він теж не знав. Ніхто не знав, хто винен.

Місце запису: с. Переселенці, Миколаївський р-н., Одеська обл.

Дата запису:  08.07.2008 р.

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Андреева Галина Борисівна.

Респондент: Кирияк Віра Моїсеївна, 1923 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Переселенці Миколаївського району Одеської області.

Яка причина голоду в Вашому селі?

Забирали. Ходила бригада і копали штиками: і піч і всьо. Тато заховав два мішки зерна на степу і найшли. Щавель мама пекла, та так і жили. Мама давала їсти, а папа не давав і казав: «Нехай вони вмирають, головне, щоб ми вижили». А мама не, давала їсти.

А врожай був?

У нас була корова.

А були люди, які доносили на інших?

Да, да. Одежу, і всьо забирали, і били нас. Тато мав зерна багато, і прийшла бригада, і закрили тата у погріб. Все забрали під метьолку.

А мали документи при собі?

Не, не мали нічого. Наші мафісти були, наші.

Наказували тих, хто не хотів віддавати своє?

Били. У мами були платки, та тато ходив міняв її на кружку фасолі, крупів. Одяг забирали.

А люди боронилися?

Та так, потікаємо, а тоді поприходимо.

А коли вони приходили?

Коли хотіли, та тоді і приходили.

А багато їх було?

По 5-6 душ, ще й гармошка ззаді грала, а вони танцювали.

А можна було щось приховати?

Куди, все позабирали. Осталися голі.

А давали їжу тим, хто був у колгоспі?

Стакан крупів.

А люди йшли добровільно в колгосп?

Да, хто добровільно, а хто під нагайку.

А що Ви їли?

Щавіль. Мама сікла і стакан крупів домішувала.

А тварин їли?

Я знаю, що здихали в колгоспі телята, та люди забирали та їли.

А Ви чули про закон «п ’ять колосків»?

Да, судили. Піду, потереблю та в нас були жорна. Я принесу щавелю та мама перемішає і напече коржиків, та ми їмо.

В який рік більше померло людей?

В 33-му.

А сиротами опікувалась держава?

Нє, ніхто нікого не забирав. Отак ходили попід хати, просили у кого що є, а так там під тином отак помирали по дорозі по степах.

А хто не голодував?

Ті, хто приходив і забирав зерно.

А пам’ятаєте їх прізвища?

Пам’ятаю. Хамбулат з Іванови, Барбароша Надія (грала на гармошці).

А допомагали сусіди один одному?

Нє, не було чим.

А в місті теж був такий голод?

Нє, не помню.

А випадки людоїдства були?

Не знаю.

Багато померло в Вашому селі?

Багато.

А де ховали тих, хто помер?

На кладбіщі. Хрести ставили. І так кинули в яму і загорнули.

Поминають померлих?

А як же. Ну да.

Є пам’ятники?

Нє.

А внукам розказуєте про Голодомор?

Вони не вірять. Вони кажуть, що це казки.

А як Ви вважаєте, хто винен у Голодоморі?

Держава.

А Ви знаєте про “Торгсін”?

Нє.

Місце запису: с. Переселенці, Миколаївський р-н., Одеська обл.

Дата запису:  08.07.2008 р.

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Коршак Ярослав Миколайович.

Респондент: Жукова Марія Іванівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Переселенці Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Мені було 6 год. Голод був, ще сильний . Я ще трошки помню.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Ходили до Голодомору. Ходили по хатах з цими шпичками, кругом провіряли, де люди сховали зерно. Прям кругом довбали шпичками.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Це були бригади.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусідів про приховання зерна?

Я знаю, мені було тоді 6 років, а зараз 82 роки. Шо я, можу все помнити.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

А, хто там мав ті документи, собиралися ці бідніші і багатших розкуркулювали, приходили і забирали всьо, даже сито, яким просівали муку. Щоб мати не викинула це сито на кришу, то й його б точно забрали б з собою ці бригади.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешти?

Мого братика судили за то, що він зірвав колосків, та й судили і дали 5 год. Там в тюрмі він і помер. За відро колосків. Ось таке було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Нє, без нічого ходили по хатам. Безвластія було.

Як люди боронилися?

Ніхто не боронився. Люди боялися, щоб їх не вислали кудись.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було, я помню, лежала больна на печі, прийшла бригада, взяла мене за ноги і кинула на землю, піді мною шукали, потім подушки і деякі кращі речі забрали і пішли.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ну, по п’ять, по шість приходили. Тут бригади ходили з цього ж села і всьо в людей забирали.

Де можна було заховати продукти харчування?

Нє, не можна було сховати, цім штовпом залізним шукали, що ніде не сховаєш нічого.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Де була більш краща одежа шерстяна, чи ще якась хороша, то й забирали даже й одежу.

Що таке закон про «п ‘ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Нє, цього я не знаю.

Чи дозволяли у полі збирати колоски, залишки городини?

Не, хто збирав би ті колоски, всі боялися, щоб їх не вислали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Був такий обходчик, він обходив всьо поле, щоб ніхто нічого не вкрав з поля.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніхто, нічого не ховав, самі віддавали або прямо всьо забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Прямо дньом ходили, в ночі не видно же нічого.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю, багато разів приходили, приходили через тиждень чи менше.

Коли почали люди помирати з голоду?

В 1933 році помирали, що страшне. Коло мене була хата, там жила одна родина, і там всі померли з голоду.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

А хто ними опікувався, хто їх забере, вмирали в хатах, аж через димар було чути вонь, тоді приходила бригада і хоронили.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, що забирали зерно. Ці бригади, що ходили .

Хто зумів вижити?

Ми, наприклад, мишоловки шукали. Миші наносять мушій, ми приносим мушій і на жорна жорнували, також їли виноградне листя.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Як вони поможуть, вони тоже як ми голодували. Ті, які були поживіші, їздили в западне по картошку.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Нічого ніхто не помагав. Такий час був дуже важкий.

Що споживали в їжу з рослин, ягід коріння?

Виноградне листя варили, ягід тоді не було, і садків таких, як щас тоже не було.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Хто їздив, хто тоді мав гроші, ні в кого не було грошей.

Чи був голод у містах?

Я не знаю за город, в нас не було грошей їздити в город, так що за город не скажу.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Багато людей помирало. Старі не дуже помирали, більш діти помирали.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Чула, що відкопували мертвеців, варили і їли. А що робити.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Вивозили на кладбіще, в ями не вивозили.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

В церкві надо було давати гроші і що-небудь поставити. Тоді й церкви закривали.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлих від голоду?

Ніяких хрестів немає, там вже давно скот ходить.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям , онукам, сусідам?

А хто їм каже. Я дітям не мала коли розповідати, я, коли родила дитину, і навіть місяць не була в отпуску. В мене один син помер, а другий живий, щас в Одесі.

Кого Ви вважаєте виним у загибелі багатьох людей?

А, що я знаю, я нічого не знаю.

Чи ви знаєте, що таке “Торгсін”?

Нє.

Місце запису: с. Миколаївка, Миколаївський р-н., Одеська обл.

Дата запису:  04.07.2008 р.

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Коршак Ярослав Миколайович.

Респондент: Резніченко Катерина Германівна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Миколаївка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 рр. або у 1946-1947 рр.?

Я не пам’ятаю, но мені розповідали батьки, що люди помирали, вимирали цілі села. Даже в нашому селі було, що жінка їла своїх дітей, це в Дружелюбовці. І сама померла. Я тоді була ще малою.

Які на Вашу думку були причин и голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Причиною голоду було те, що все забирала влада в людей. Мій батько мав хазяйство. Коли колективізація створилася він геть усе в колхоз здав і хату, хазяйство і все своє добро. А сам старшого сина взяв і пішов поза гори. А мама осталася з нами, нас було п’ятеро. Нашу хату забрали, дали маленьку хатинку в Дружелюбовці, а тоді через час знову прийшла бригада комсомольців і викинули нас на сніг в ночі, з тої хати. Старший брат, з 1917р., ніс мене на руках, а мати несла меншого брата. А ще в нас була німенька дівчинка, мати її на наступний день забрала до бабушкі. Бабушка нас всіх прийняла.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Та чо там не було. Ось мій дідусь був хазяїн мав скотину, сім’ю велику. Їх багато було. Він ячменя заховав, а коли колективізація пішла, він все віддав, геть усьо віддав, но все рівно його відправили на висилку. Там на висилкі він і помер.

А куди його вислали?

В Росію, це називалась виселка, а де це імено, я не знаю.

Чи ті, що відбирали мали якісь документи, зброю, на забирання продуктів?

Я не знаю зброя була чи не було, а до нас як прийшли, то все що мама постірала все забирали, а це вже другий раз, як прийшли, то забрали спіднє, рубашки, комсомольці все забрали в мішки і собою забрали.

Як люди боронилися?

А хто ж буде захищатися, чим буде захищатися, вигнали та й вигнали.

Де можна було сховати продукти харчування?

Може, люди і ховали, а наш батько все зразу віддав. Батько робив в радгоспі та вкраде жменю зерна. Мати і спряже, там чи то кукурудзу чи то пшеничку чи ячмінь на сковороді спряже і собі, називалося польто, і то в ночі сидимо і тихенько хрумаєм, щоб не почули комсомольці. Бо прийдуть і заберуть. О це так як батьки мені розповідали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Мабуть душ п’ять прийшло, дівчата і хлопці. Були такі що всьо забирали, а другі більш совісні, тай каже бери до мого брата кожух вдівай бо і той заберем. Та він надів з нього вже не знімали.

Чи давали їжу, тим хто пішов до колгоспу?

Ну, та це вже, я знаю голодовка всьо время була. Ну, давали щось там якоїсь по сто грам на душу чи то крупи ячміної, то якийсь куліш – отака голодовка була страшна.

Що таке закон про п’ять колосків? Чи чули Ви про нього?

Ну, то це нільзя було взяти в колгоспі, бо судили за п’ять колосків. Можуть, за колосок судити і сидіти в тюрмі.

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Ні, не давали збирати. Люди мишоловки збирали.

Що таке мишоловки?

А це був урожай, але ж його вивозили, а на землі остається зерно його миші збирають. 0це зерно люди ходили збирали на ньому й вижили.

Хто охороняв поля колгоспні комори?

За мишоловки не ганяли, а за колоски могли заарештувати.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Я знаю, я за свого батька скажу, він всьо добровільно здав. Він грамотна людина була понімав, що це нічого не дасть, що він буде протістувати. Він геть усно віддав і сам пішов в радгосп, робив там, а тоді прийшов зароший, як дід старий і тоді пішов в колгосп. Його там прийняли його ставили бригадиром і в магазині торгував.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ну да, змушували, а другі хотіли йти, другі не хтіли, не хтіли своє віддавати. Мама розказувала, що батько геть усно віддав для того, щоб не вислали з дітьми.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де ж ти сховаєш скотину, в нас лісів немає, щоб ліса були. Каждий худобу повіддавав і позабирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Я знаю, до нас в ночі приходили в ночі прийшли і вигнали на двір. Йдіть, каже, на сніг йдіть. Я ще мала була, але запомнила свою думку, що я думаю: от Жені, братові, хорошо, мати його взяла несе, а мене брат несе, ще ж молодий, і я в нього змерзла поки, до бабки дойшли.

Скільки разів приходили до хати?

Більше не приходили, раз вигнали і все, вночі комсомольці.

Коли почали люди помирати з голоду?

Ну як, помирали ще в 1932-193Зрр. люди помирали сильно.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

А хто їх забере, вмирали. Їх підводами вивозили. Батьки казали, що цілі села помирали.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодували активісти, комсомольці. Вони ж забирали в людей і жили заможно.

Чи допомагали люди один одному в виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Канєшно допомагали там, рідня. Може щось осталося. Хтось дещо сховав, та й тому дасть. Ділилися продуктами.

Які засоби вживали до виживання?

Я була сама меньша. Мама цілий день робить, а ми за хатою сиділи там в 32 р. виросли колоски хто їх там посадив я не знаю. Ми ще їли козелики, какіш їли, буряки, бурячиння варили, а воно таке ж не добре.

Яких диких тварин, плазунів, вживали в їжу?

В нас і садків не було таких, щоб була тварина, а колись там може зайців ловили.

Чи ви знаєте, що таке “Торгсін”?

Торгсін, знаю – це батько їздив міняв те, що сховав. Це здає щось в торгсін, а тобі гроші плотять, точно не помню.

Чи був голод у містах?

Не знаю, ми нікуди не виходили. А куди ти підеш з дітьми?

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нас одна жінка двоє дітей порізала. Бог його знає, це людина вийшла з ума. Троє дітей втікло, дві дівчинки і хлопець.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Декого родичі хоронили, а коли родичі помирали, то цим займалися бригади. Вони підводами вивозили людей на кладбища.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві, тепер і за часів радянської влади?

Так, поминають. Батюшка всегда поминає, бо я ходю в церкву.

До якого патріархату відноситься церква, в яку ви ходите?

До української. У нас є поминальні суботи, то даже є така субота, що даже іменно цих людей поминають, які загинули від голоду.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр.? Чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Мені кажеться, вони нічого не знають. їм даже чудно про цей голодомор. Дівчаткам своїм розповідала, а вони кажуть: «Як це так? Як це може бути?»

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Ну, кажуть, що це Сталін винуватий, що ці комуністи всьо робили. Всьо забирали, зерно було, а вони забирали. Під мітлу все забирали.

Місце запису: с. Миколаївка, Миколаївський р-н., Одеська обл.

Дата запису:  08.07.2008 р.

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Пелеховська Катерина Володимирівна, Волканов Сергій Іванович.

Респондент: Тарасова Олександра Василівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Миколаївка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте Ви про голод 1932-1933 років?
Що я могла тоді помнити, главного я не помнила. Приходили недавно питали мене, може знаєте фамілії. Взрослі люди, а я мала була. Шо при мені було в моїй хаті і в школі – то я бачила, то я їм оце розказувала. І чула як собака вмирала, як кінь здохне, як коти їли, як люди вмирали, як на кладбіще вивозили і не хоронили. Ну, оце все шо я заповнила. Заповнила шо як дзвонок у школу у клас заходимо, всігда вчитель заходе піднімає нас усіх. Стоїмо. І робе допрос: хто приїжджав, де шо, шо балакали, а де ховали. Розпитували дітей маліх, випитували. Знаю фамілію, як зараз, Димов був учитель. Димов фамілія, взрослий був. А ті шо їздили підводами з флагом, довбали оце і груби і плити, їх уже і немає, повмирали. Помню, шо вже йде людина, голодний і ноги течуть, і падали і з голоду помирали.
А самого главного я не знаю. Помню, шо оце через дві хаті сусід. Забирали ото в 37-му годі кажись. Їй-бо не помню. 37 душ у нас забрали з Василіївки главарів: то предсідатель, то ше якісь. Вобшем, якісь подозрєнія були. Їх узяли. То один тільки вернувся у 47 годі, я родила Володю. Це мій дядько, мого батька рідний брат вернувся. А тіх 37-м строїли Біломор-канал, там вони всі на Біломор-каналі погибли. Біломор-канал на костях увесь. То була стаття десь у 50-му було чи у 51-му, якийсь вернувся десь нє здєшній, десь із западної, то несколько сатєйц було, описував він Біломор-канал і про цих людей. Я ще інтєресовалась, читала, дуже хороша стаття була. А з дядьком так я не балакала. У дядька була дочка вчителька. Но я з ним точно не балакала, вже скільки годів пройшло як він вернувся. Мені він не розказував. Може, дочки він і розказував шось Мар’ї Герасивні, но вона померла. А її дочка, Мар’ї Герасівни, є, вчителює, Тетяна Яківна в Алєксєєвкє.
От Ви кажете, шо це не головне. Хіба головне — це прізвища залам’ятати? Головне — це те, що Ви пам’ятаєте, те що Ви бачили.
То шо я бачила, розказую: по селі збиралися люди, змончилове було. Ми туди ходили по какіш, голодовка ж була, пекли плацики із капіша, не з капіша, а з щавіля, лобода і щавель, і пекли оти плацики. Коровою мама робила йшла. Сусідською коровою злигувались, орали все. А на вечір ішли давали несколько грам вікі, добре знаю шо віка, а не то бітончик якоїсь баланди, це за день. Якшо вона завтра не могла вийти, то її не давали цьої їди. Оце таке було робилося. Оце таке страхіття було. Питали мене: «Чи ви помните тих главних людей, шо там були? Я помню, як тільки вони їхали, а ми напротів моста жили. Тут і флаги, кричать, свистять, підводою. Мама каже: «Господи, хоч би не до нас». В нас німці були. В нас мед був свій, заміняли ячменя два пуди. І німці поїхали, а батько думає де ж сховати той ячмінь. Давай ховати той ячмінь аж у садок. А вони як назло, на другий день їдуть, свистять. Заїжджають у подвір’я. А мама скоренько вилізла на стіл, вікону перевернула другою стороною – сохрани Господи. А вони забігають, пішли в ту другу хату, там вулики були і була там ямка, картошка була, а зверху мама маленькою присипала, шоб не забрали ту більшу. А вони розтаскали, розгребли ту картонку. Давай і в хати, і в піч, і в грубу, кругом. І найшли дорогу туди на той ячмінь і забрали той ячмінь. І верхи поїхали за батьком. Вже ведуть його із роботи і посадили його. Зараз в Андрієво-Іванівку на другий день і в допер, і восем год допору дали. А батько робив на Волге на сплаві лісу, топився два рази, та посидів він чи два годи чи три. А тоді його вернули, бо льогкимі заболів, нікудишній геть, та його отправили в Березовку, а мама їздила його встрічати, забрати, бо тоді ж який транспорт був. Підводу складалися там поки найняли шоб поїхати. Та мама поїхала, та ми казали шо мама старця привезла, мама старця привезла. Тяжке дуже положеніє було.
Як же Ви вижили без зерна? Що у Вас залишилось в хаті?
Нічого, на печі ми залишились, бо із хати забрали все, і корову забрали. Боже, страх і ужас. На печі сиділи, а мамі ж надо і в Андрієво- Іванівку йти навістить батька. Доручала сусідки, та та запирала нас на печі у хаті, і ми на печі находилися. Нічого не було, забрали з хати. Я мала була. Но знаю шо ходили люди пухлі, такі пухлі, ноги лопали, тіло – вода текла. Голодні. Із голоду помирали.
Багато людей померло в селі?
Багато, ой багато. Тоді спеціально були назначили підводу, шоб на кладбіще, шоб вивозити.
Як ховали померлих?
Ой, хто ховав тоді? Як небудь закопували. Бували шо й собаки там тягали на кладбіщі. Люди просили, шоби одвезти і закопати, шоб не валявся труп кругом. Це страшне. А в кого були люди вори, шо корову виведуть в степ та заріжуть. Та тоді до дому не несли всьо, а там в степу соломою ховали. Та так по куску приносили та варили. Та так. Хто як міг. Отак десь коняку піймуть, заріжуть, а десь здохла – споряться, деруться шоб шось ухватити.
Як Ви вважаєте які були причини цього голоду, чи був неурожай, засуха?
Був урожай, були голубінки. А люди пухли з голоду. Мишу, криси точили зерно. Помню ось у маминій родині дом був, та їх вигнали, розкулачили, всьо забрали. А із того дому зробили голубінку, зерно ховали. Та хто як міг крали. Де щелину якусь точили. Зерно було. А люди ж ходили і пізно десь якийсь урожай вбирали, та солому трусили, полову трусили якогось зерна жменьку.
Чи чули Ви про закон „про п’ять колосків”?
О, помню ше й за колоски. Усі ми діти ходили збирали колоски. Тоді ж не було комбайнів, як хто руками, косілками. А нас вивозили в степ, ми збирали колоски і шо назбираємо шоб ми потерли, торбочки провіяли і здавали на комору.
А собі не можна було щось заховати?
A-а, а допер! А хто робив коло отого та вкраде, та в торбочку заховає та й вже в допер, та й уже посадили. Посиділи і по п’ять год, і по шість год, і по чотири подавали. Ось мама моя тоже та й попала була, та й держали в погрібі її стікі. Бо вони там робили коло машини та торбою поїхали на спід, соломи поклали, та кажда в торбочку трошки набрала. Та й туди на горбу ту ховали. Ой, а прийшли та провірили чиї торбочки, та давай в КПЗ, давай в погріб. Отаке було. А нас кожен день вивозили на степ збирать колоски.
Чи охоронялися ті поля?
Конечно, їздили об’єзщики. Були об’єзщики, називали. Кого піймуть і зараз у контору. Закривають у подвал, в сільсовет, у подвал, в сільсовет. У подвал закривали.
Хто це їздив збирав зерно?
Може, як мій батько як був живий, то сказав би, яка це влада. Ну, було ж тогда якесь начальство, приказ, наверно, був. Були там і люди такі, шо при цих колхозах були якимись начальниками назначені. А чьо їх позабирали без слуху без духу 37 душ. Без ніякого письма, без ніякого ответа. Я ходила в перший чи в другий клас, то шо я могла помнити, хто главара там був. Видно був приказ із вищого начальства. Оце мєсне начальство, вони вроде і партєйні були, а чё їх позабирали.
Якось люди сопротівлялись тому що в них відбирали зерно?
Як сопротівлялись? Плакали, виганяли та й все.
А вони носили при собі зброю?
А чорт його знає. Знаю шо стички були, ключки, тички, де вони штурхали. А було в них оружие чи не, я не знаю.
Чи змушували людей в колгоспи вступати?
Конечно, змушували. Були бідняки і були середняки. У нас була коняка і шось овець п’ятеро, чи шо, і по-моєму – дві корови. Ну і був наверно плуг, може й сівалка була. Забирали в колгосп, бо це світали, шо був плуг і була коняка, то це ми були середняки. Ті, шо не мали нічого, ті були бідняки.
То Вас теж змусили вступити в колгосп?
Ну конечно. Всіх заставляли, мусили. До того призвели, шо вже всі влізли туди, поздавали хто шо мав.
Коли приходили збирати зерно у вас були кури, свині, корова? Це забрали?
Корова була, корову забрали в колхоз, свиней не було, овець тоже не було. А корова одна була осталася в голодовку. А було чи пару коней, то теж забрали в колхоз. Може й плуг і сівалку.
Скажіть, такі речі як рушники, ікони — їх забирали? Іми цікавились?
Та от я не обратила вніманія на це.
Ви казали, що вчилися уже в першому чи другому класі. А в школі вам видавали якісь харчі?
Давали нам по стакану чаю і по два пряничка давали, маленькі. Та я це так, один пряничок сама з’їдала, а один приносила сестрички. А чай заварювали там на горі в садочку хата була і вишняк. І той вишняк ламали і заварювали чай.
Скільки разів приходили до хати?
Їй-бо не помню. Приходили скіки. Сьогодні в один край їдуть, завтра в другий, нема-нема – повторяють. Але ж бачте і дітей випитували в школі. Вчитель піднімає всіх на ноги і випитував всьо дітей. А тоді вже после розбирали і поход робили кругом.
Допомагали Вам родичі?
Ніхто не помагав, бо всі родичі так само жили як і ми. Всі боялися, всі трусилися, як хто міг, так і перебивався.
Що їли, розкажіть докладніше, може вбивали якихось птахів?
Били і гави, і горобців, і шо хоч ловили. Охотники – зайців.
Може, Ви пам’ятаєте якийсь рецепт приготування з трави?
Ой, який куліш, такий куліш, шо й сказати не можна.
Чи був голод у містах?
А Бог його знає, наверно, був.
Може, Ви бачили людей з інших місцевостей?
Ой, бродили люди, міняли на барахло якийсь кусочок хліба. Речі свої на харчі міняли.
А Ваші батьки теж міняли?
Не було, не було чого міняти, бо батько сидів у допері, а мама одна була, коров а і нас двоє дітей. Забрали були всьо. Тоді коє-шо вернули послєдствія. Приїхав мамин брат, та й дав гроші мамі, шоб викупила корову, та та корова нас спасла, шо ми не подохли і не були пухлі. Пили таке молочко, то сир мама робила.
А людоїдство було в селі?
Я не помню.
Відомі якісь масові захоронення людей від голоду?
Нє, нє, в Василівкі не було. Я не знаю. Де викопали яму, там і закопали. А хто зверху трохи прикиданий землей.
А ви самі з якого села?
З Василівки, 12 км.
Коли переїхали в Миколаївку?
Ще в 45 году. До войни ходила сюди в школу.
Чи поминають померлих від голоду на Проводи?
Конєшно. Кажен вспомінає свою сім’ю. Панахиди ставлять. Є празник такий – Поминальна субота. Хоч рідня вже далека все одно ще вспоминають.
Вашому селі є церква? До якого патріархату вона відноситься?
У нас дві церкви. Одна – до Київського, друга – до Московського. А була раньше гарна церква, та строїли кінотеатр на тому місці, та та стіна розвалилася. Валили цю церкву – не могли розвалити, дрожала земля.
Під час голоду відправляли службу в церкві?
Нічого не було. Не батюшки не стало.
Ви про голод розказували своїм дітям, онукам?
Ой, розказували. Ніхто його не хотів вспоминати.
Кого ви винуватите у загибели багатьох людей?
Бог його знає.
Чи знали ви що таке “Торгсін”?
Було таке. Ну в нас золота не було, я його не бачила.

Місце запису: с. Миколаївка, Миколаївський р-н., Одеська обл.

Дата запису:  04.07.2008 р.

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Гетманець Святослав Анатолійович, Димура Олександр Миколайович.

Респондент: Рермак Людмила Борисівна, р. н. невідомий.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Миколаївка Миколаївського району Одеської області.

Мама колись розказувала, що вона в 1933 році, а їй було 18 років, вона робила на коморі, це така колгоспна комора була, там зерно стояло. Розказувала, що сильно багато людей голодувало і присилали до неї діток. Тітка Марфа завжди присилала свого меншого хлопчика з мисочкою. Тоді вже поняли всі, що вона тому дає, і вже остальні діти приходили. Та вона казала, що всегда така розстроєна була із-за нього, що діти йдуть, і дітям не откажеш, і треба дати, і сама боялася. Не неврожай був, а просто у людей позабирали все, що було. Все зерно позабирали, і птицю, і корову, і все, що можна було забрати.

Я не знаю, хто відбирав харч, ну, вона розказувала, що були і свої. Я не знаю, хто приїжджав, но було що ходили і свої, і кажуть, такі шпички залізні кругом тикали, шукали і все рівно находили. Люди плакали і просили, і умоляли, але хто слухав тоді, хто дивився, ніхто ж на це не дивився. Даже були такі, ось напрімер, ховали де там зерно. Ото дітей туди посилали. А було закопували і в хатах. Землі тоді не були змастені. Щоб не якось замаскувать, все одно находили. Сусіди докладали один на одного лише у війну, тоді на маму заявляли руминам, що вона в колхозі була в комсомолі. У мене дедушка з бабушкою зажиточно жили, вони робили тяжко, якось вони уміли крутитися, у наших ніхто не голодували, але все рівно заявляли і приходили і все, були у нас тут такі.

Ну, ось до мами присилають дітей, ну як вона не дасть. Можна сказать даже, крала тихесенько, ну, каждому мисочку яку чи тарелочку. Рядом с нами оце жінка, Бойко її фамілія, так оце вона пішла назбирати колосків, так оце їй дали три роки, а діти самі зостались, самому старшому було вісім год. Осталися, а її забрали в Чорнобиль. Я знаю за цих лише, що вони осталися маленькі, у них були родичі якісь недалекі, які забрали їх до себе, поки вона не вернулася. Ну, от вона колосків назбирала, а її посадили. Дали їй три годи тюрми.

Казали, що забирали все: корови, коні, свині, збіжжя. Одежі не брали. Усе здавали тоді, все забирали. Були такі, що не хотіли йти до колгоспу. Ось мій дід і не хотів би, все одно силою заставляли. Все в колхоз здав, що було господарське.

Поля, напевно, що охороняли, раз людей заарештовували і висилали. Не голодували у селі начальство. І ті, що забрали все, не голодували. Ті усе мали. Казала мама, що люди пекли якісь коржики із трави, чи з полину чи з чого, я навіть не знаю. Голуби різали. Мама мого чоловіка розказувала, що у неї хотіли забрати дитину з коляски. Це вона на Дачній жила. Каже, що оставила коляску надворі і говоре – прийшла одна, труситься вся, і вже тую дитину прямо з коляски витягає. А вона у вікно глянула, вискочила, наробила крику і оце одігнала її. А то була б забрала дитину, і такі случаї були у них на Дачній. Вона розказувала, що забирали дітей. Але в нас такого не було.

Один бензовоз у нас був нещасний, і то як наліплеться у нього людей, той учитися, той ще щось – бо їздити не було як. В принципі не було за що. Наверно, у містах теж був голод. Мама казала, що її тітка ходила по смітниках збирала там щось. То, наверно, було в городі так само. У нас не дуже багато людей померло, а то в других районах повмирало. У нас померлих від голоду ховали на кладовищах, а по других містах не знаю. Сьогодні в сім’ях поминають родичів загиблих у 32-33 роки. Сьогодні хто його знає, хто кого поминає. У нас тоді красива була церква, розтянули її геть, тракторами розтягували. Отам де зараз банк, ресторан була. Один поліз, Якименко його фамілія, дзвони знімати, а його як кинуло звідти на землю. Раніше пам’ятників жертвам Голодомору не було. У кого в сім’ї помирали, то хоронили, конешно, і хрести ставили. Ви знаєте, може, самі люди винуваті, що допускали до того, що можна було ними помикать як хочеш і забирати все. І це ж треба було проти цього якось воювать, якщо знали, що діти голодать будуть. А відчасті напевне влада. Було таке, що люди виїжджали до родичів в інші райони країни, це ж бо мій дядько переїхав. Так він і не повернувся, там і помер.

Молодь сьогодні вряд лі щось знає. Син молодий якось не дуже сприймає. А дочка старша і вона більше сприймає. А молодь просто послухає і на цьому кінець. Батько і мама були на роботі, і в 47 році ми вже не голодували. А старші мої це вони трохи застали, що голодували. У 47 році мама казала, що люди теж мерли, але не так, конешно, як у 33 році. Виживали тоді у селі хто як може: міняли одяг, домашні речі. Міняли друг у друга. Мама ж робила на коморі, і сім’я не бідувала, і людям допомагала. Казала мама, що комору забивали доверху, значить, було зерно. А тоді хто куди забирав, непонятно. 

Місце запису: с. Миколаївка, Миколаївський р-н., Одеська обл.

Дата запису:  04.07.2008 р.

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Луговська Людмила Сергіївна;

Респондент: Перевізнюк Валентина Андріївна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Миколаївка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Пам’ятаю.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Хто це таке робив? Я не помню, батьки щось говорили про Сталіна, може, й він. Я точно не скажу.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Ніхто не відбирав, того шо не було нічого. Мама розказувала, що на степу була скирта, і люди ходили аж там ховали пшеничку.

У нас не брали нічого, бо було сім дітей та й не було шо брати. Я тільки пам’ятаю, шо ми малі сиділи і плакали, шо хочемо їсти. Тато ходив на гарман та й збирав пшеничку, принесе додому, мама потре і пожаре, або зваре нам. Це я пам’ятаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні, не доносили на сусідів, село було мале, 30 чоловік, ніхто ні на кого не доносив.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Я цього не пам’ятаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не було, а може я не пам’ятаю, мені тоді було п’ять років, маленька була, на це увагу не звертала.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Що ховати, як нічого не було.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Бачила двох дядьків, а хто вони такі я не знаю, мала була не питала маму.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ну люди ховали на степу в скирді.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Щось давали людям, працювали на трудодні, але зарплату давали раз на рік, це було пів мішка зерна.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Одяг не забирали, у нас були навіть новенькі платтячка, мама нам одягала, худобу забирали.

Що таке закон про «п ’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Так чула, це був час, коли боялися збирати зерно з полів, бо за кілька колосків садили до в’язниці. Люди не мали права навіть залишки зерна збирати.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не охороняли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Так йшли, а куди було йти працювати, я всього не пам’ятаю.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не пам’ятаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Я не знаю, у нас не було худоби.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

У нас не забирали.

Коли почали люди помирати з голоду?

Точно не пам’ятаю, але в нас в Кошарах помер тільки один старий чоловік, не знаю від чого: від голоду, чи від старості.

Хто не голодував у селі і чому?

Не знаю.

Хто зумів вижити?

Виживав, хто як міг.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися

продуктами?

Один одному не допомагали, бо всі голодували, не було чим допомогти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Навіть родичі не могли нічим допомогти.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ягід не було, коріння не їли, тому, що ходили на гарман зерно збирали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дядько мій ходив на полювання, вбивав зайців.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ніколи не ходили, всі були бідні, не було, що міняти.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

В селі помер тільки один чоловік, але не відомо від чого старості чи голоду.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Не знаю, мабуть, родичі на кладовищі хоронили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

Не знаю.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Не знаю, всі з Кошар попереходили в Миколаївку, та й мабуть ніхто не поминає. Нема села, нема кому поминати.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Звісно є, аж дві. Одна Московського патріархату, а інша Київського. До церкви я зараз не ходжу, але раніше ходила.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Не пам’ятаю, мені було п ять років.