Місце запису: с. Теплівка, Пирятинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 28.11.2005 р.

Хто записав: Камський Олександр Васильович.

Респондент: Гарбуз Володимир Іванович, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Теплівка Пирятинського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Була в 1932 році засуха. в 1933 році урожай був лучший, ну причина не в цьому. Більше всього у владі, влада була не справедлива. Так і в 1947 році врожай був поганий, а влада все робило, щоб село гинуло

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

У нашій сім’ї такого не було.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Мені не відомо.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Я сам не бачив, але чув від людей. Жив у нас куркуль Тютюнник, зайшли до нього зимою, у вікно з колиски викинули малу дитину на сніг і всю сім’ю забрали. Більше їх ніхто не бачив. У цьому участував Хаїт Микола Ананієвич.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронилися?

Хто його зна. Наша сім’я не боронилася.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

В нас нічого було ховать. А те, що ховали, все знайшли і до останньої зернинки забрали, як нелюди.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ходили бригадами по 5-6 чоловік і всі здорові і наглі.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали в печі, закопували в садку, виносили на болото, багато місць, але в основному заставляли віддати все.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто у полі робив тому давали. Пам’ятаю мати принесла овіяну з остюками галушку похожу на їжак.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Цього я не знаю, в нас не було чого забирать.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Я такого закону не чув. А по колоски ходив і я.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Там де давно скошено і загребено, то там можна було собирать колоски і більш ніде. А не деяких полях ставили охорону, щоб не забирали ті крихти з них.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ті, хто працював в колгоспі, були об’їждчики на конях об’їжджали поля, прямо серед поля стояли вишки там були наблюдатель мій батько працював у колгоспі був сторожем в коморі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Дуже багато людей і бідних, і багатих не хотіли йти в колгосп, бо вони боялися, не знали що таке колгосп, були разні балачки. Наприклад була така частушка: Батько в созі, мати в созі, діти лазять по дорозі. Срака драна, спина гостра, тікай, тату, із колгоспу.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Цього я не знаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не знаю.

Скільки разів приходили до хати?

Не одноразово, мабуть плани виконували.

Коли почали помирати від голоду?

Навесні 33 году у нас на хуторі в сім’ї Бабенка Мусія Петровича померло 5 дітей.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Був в колгоспі такий заклад який називали інтернат. Голова колгоспу Щербина Петро Арсентійович створив цей інтернат. Собірали пухлих дітей і гам їх відгодовували. Чим годували не знаю ну ніхто там не вмирав.

Хто не голодував у селі і чому?

Комірник, голова колгоспу.

Хто зумів вижити?

Той, хто вижив і зумів щось сховати, той хто постійно щось робив їздив у місто, обмінював все на їжу.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділиться було нічим, ніхто й не ділився.

Які засоби вживали до виживання?

Всякі їли все що рухалось, і все, що було їстівним під землею – корінці, гнилу картоплю, і взагалі всею.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

У нас була тітка, материна сестра була бездітна, то коє-що давали нам.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Бузину, траву, калачики, рогоза, акація, макуха.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Акація, яблуні, слива з багатьох.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Конину їли, яку на полі розірвали вовки.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Батько колись з Пирятини приніс одну хлібину, де він її взяв я не знаю.

Чи був голод у містах?

Не знаю, я такого не чув.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Багато людей померло.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не чув.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Так на нашому сільському кладовищі. Рідні або сусіди.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

На кладовищі за селом і нині є безліч невідомих могил.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Конешно, що поминають і мабуть завжди будуть поминати, головне щоб їх не забули, бо то була страшна смерть.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

3а часів радянської влади не поминали бо церкви розваляли і в нашому селі теж була церква, але її розваляли .

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Тепер не має, але в сусідньому є куди ми постійно і ходимо, а до якого патріархату відноситься не знаю.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Да, на кладовищі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Конешно, що розповідав, вони обов’язково повинні знати про цей голод, а як же без цього.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тодішня влада.

Прізвище, ім’я та по-батькові. Рік народження.

Гарбуз Володимир Іванович. 1923 року народження.

Що таке Торгсін?

Не чув.

Місце запису: с. Теплівка, Пирятинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 28.11.2005 р.

Хто записав: Камський Олександр Васильович.

Респондент: Велігоцький Петро Онопрієвич, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в  селі Теплівка Пирятинського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Хліб був у государств! Це було зроблено владою умишленно.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Місцеві люди, які були при владі і яким платили за це.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю вроді в нас такого не було.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ні, нічого не мали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Були такі случаї що не хотіли йти в колгосп. Таких висилали на Колиму.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ніякої зброї, приїжджали підводами шукали, що находили грузили на підводу і вивозили.

Як люди боронилися?

Один одному казали що будуть їздити, забирати, тоді всі ховали, закопували, виносили з хати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, ховали деінде, де хто придумав, ну находили і повторно ходили шукать. Було страшно.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Дід Щербина. Інших не помню. Ходили по дворах питали чи є що. Хто казав нема, в тих шукали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Були такі бригади душ по п’ять – сім.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де хто зміг там і ховали. Закопували у землю, у гній. Я ж сказав – виносили на болото, там в очереті ховали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ніякої не давали. Давали на зароблений трудодень тай то такий мізер, що краще вже було зголоду помирати.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не помню.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

3а 5 колосків судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Такого робити не дозволяли. Із школи водили собирать колоски, а потім їх несли здавали в колгосп.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були об’їждчики на конях. Охраняли дньом і ноччю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ніхто не хотів.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували. Хто відказувався – виселяли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу забирали в тих хто був заможній, хто був бідний, в тих не брали, а ховати не хотіли краще було її забити.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Приходили влюбе время суток. Більшисть дном.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали помирати від голоду?

Пухли з голоду і помирали переважно з приходим зими, а зими в нас холодні, так шо не сховаєшся.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Держава не обращала вніманія ні на кого.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодувало сільське начальство, в кого було все в руках і хто все це організовував у нас в селі.

Хто зумів вижити?

Вижив той, в кого залишилася скотина, за рахунок молока. Мати ділила хоч по стакану в день усім порівну. Батько був портний. Перешивав свою та материну одежу на дитячу і їздив на Кубань міняв на кукурудзу, яку товкли в ступі та пекли дируни.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не пам’ятаю, але, мабуть, допомогали я тоді малий був.

Які засоби вживали до виживання?

Хто чим зміг.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не було ніякої допомоги. Каждий викручувався як міг.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Цвіт акації, болотяна рогоза, качалочки, молодий молочай, свиріпу молоду.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Не помню.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Такого ми не їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У місто батько не їздив, тільки на Кубань.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не чув.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали хто як міг. На кладовищі нікому було копать ям. Погрузать на підводу мертвих купу і везуть на кладовище.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Та хто там платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

На кладовищі не було міста. Ховали мілко. Тай ще по декілька чоловік в яму закопували

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Рідні. Хто живий поминає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз потроху згадують, а раніше ні, бо не було церкви.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Ні її розвалили, ще перед війною.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так на кладовищі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розказую часто своїм онукам. Вони інтересуються чого помирали і як, вони повинні це знати.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тодішню владу, комуністичну організацію.

Що таке Торгсін?

Не знаю.

Місце запису: с. Кибинці Миргородського району Полтавської області;

Дата запису: 03.05.2009;

Хто записав: Бобир Ілона Олександрівна;

Респондент: Ребрик Євдокія Борисівна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кибинці Миргородського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932- 1933 роках?

Пам’ятаю, бо й сама голодувала.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Були спеціальні бригади людей, які забирали продукти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

В того, хто доносив, зерно не забирали.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Без ніяких документів, ходили і забирали зерно.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так, висилали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю, сама не бачила.

Як люди боронилися?

Нічого люди не робили, опір не чинили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна, забирали все.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Люди з бригад шукали зерно, деяких знаю як звали:

Мартиненко Катерина, Подат Борис, Ребрик Катерина, Ярмоленко Марина.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Сім душ.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, хоч щось.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали все.

Що таке закон про «п’ять колосків»?

Це засудження людей за те, що вони збирали на полі колоски.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Люди, яких назначав голова колгоспу.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Деякі хотіли, а деякі – ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів як?

Змушували. Людей викликали на збори і змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде не сховаєш.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Будь – коли.

Скільки разів приходили до хати?

Один – два рази.

Коли люди почали помирати з голоду?

Не знаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Я не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, хто був у начальстві.

Хто зумів вижити?

Зуміли вижити ті, хто їли брагу, у нас був спиртзавод, сюди з сусідніх сіл люди йшли по брагу, та ще ті, що змогли щось вкрасти.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися

продуктами?

Ні, бо не було чим ділитися.

Які засоби вживали до виживання?

Брали брагу на заводі, з шелюхи проса пекли оладки, збирали на полі гнилу картоплю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Та всі голодували.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли лопухи, кропиву, бузину, глід, шипшину.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору, в їжу?

З акації.

Яких диких тварин , птахів, плазунів, вживали в їжу?

Голубів.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було, так не було за шо.

Чи був голод у містах?

Скрізь був голод.

Чи знаєте Ви, що таке «Торгсін»?

Ні, не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю, ну в нас не дуже багато, рятувалися брагою.

Чи відомі випадки людоїдства?

Не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Підводою їздили, збирали мертвих, де хоронили не знаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають всіх людей, кожен своїх родичів.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Церкви в нас не було, раніше була, дуже гарна та після революції її знищили.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Відкрилась рік тому, ну приміщення ще не дуже обладнане, та і батюшка їздить із сусіднього села.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Загальних могил нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так, розповідала. Молодь знає від своїх дідів та бабів.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу.

Місце запису: с. Козаче, Оржицький р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 10.12.2002 р.

Хто записав: Бесараб Г. М.

Респондент: Бесараб Ганна Петрівна, 1923 р. н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-33 років проживала в хуторі Козачий при селі Воронці Оржицького району Полтавської області.

Причини голоду 1932-33 років?

Я думаю, що позабирала все влада. Всі продукти, які були у хаті, були забрані. Тоді йшов процес розкулачення, а мій батько був заможний, тому продукти забрали, все в хаті описали і батька засудили. А у нас дітей було 5 і без батька стало дуже важко.

Де найчастіше ховали зерно?

Батько з матір’ю ховали зерно у землі, тоїсть закопували. Але хтось побачив і розказав урядовцям і тому зерно було забране. А мати заховала глиняний горщик смальцю перед порогом (цей горщик вміщав десь 1,5 відра) і благодаря цьому ми підтримували себе. У тяжолу минуту він сильно помагав.

Що їли?

Сушили з літа у печі гарбуз, хліб (пекли з різних пшеничних відходів), смалець, їли буряк, як сирий, так і печений, жито (крали житні колоски на полі, зернятка перетирали на жорнах і використовували як муку і клади в суп), варили суп, який називали заколотою. З гречаних відходів робили блинці (які називали тоді маторженики), від цих блинців пухли животи, але їли, бо їсти хотілося, іноді матері вдавалося заробить молока.

Скільки померло людей?

Точного числа не знаю, але в хаті, шо була рядом, померло 5 чоловік. Та і в інших хатах було те саме. У мене в сім’ї вижили за рахунок того, що брат у матері був головою комуни. А ще залишилися гроші після батьківських заробітків. А ще пам’ятаю у селі Черевки, що було недалеко, якийсь (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) косою рубив зустрічних людей і їв їх.

Як і де ховали померлих?

Померлих ховали без всіх обрядів на кладовищі. Іноді навіть не було на чому довезти померлого до кладовища. Клади іноді в одну яму по 2-3 чоловіка.

Чи є місце вшанування померлих під час Голодомору?

Ні, немає.

Місце запису: с. Павленкове, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 24 березня 2008 року

Хто записав: Ткаченко Тетяна Анатолівна, завідуюча Павленківською бібліотекою-філією №24

Респондент:  Соха Прасковія Яківна, 1926 р. н. 

Під час Голодомору проживала в селі Трембачеве Новопсковського району Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 роках або у 1946–1947 роках?

Було мені тоді годів сім, жила наша сім’я в Трембачеві. Голод помню, бо в нашій сім’ї од нього померла моя мати Євдокія Матвіївна і мої менші сестричка Марійка і брат Ваня. Мати ранньою весною 1933 году, коли вже нічого не було їсти, зібрала якусь одежу і пішла пішки в Росію мінять її на харчі. Щось там виміняла, верталась додому, а тут річка розлилася здорово, сил обходить у неї не було. Вона перебрела по горло в крижаній воді, прийшла додому і зразу ж злягла хвора, а потом і вмерла. Сестричка Марійка вмерла дома, а братік Ваня у колхозному садіку. Ми з бабусею Марфою пішли його забирать, привезли на возику і похоронили у своєму дворі – у вишневому садку, там же і сестричку похоронили. А маму похоронили на кладбищі, ну я даже не знаю де, бо мала ще була. Батько після того ще не раз женився, приводив не одну мачуху, а виростила мене бабуся Марфа.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Позабирали у людей активісти все, що можна було забрать.

Хто і як шукав заховані продукти? Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Помню, як розказували старші, була в Трембачеві така баба активістка, дражнили її Біднячкою. Вона була дуже зла, нікого не жаліла, отнімала у людей все до крихти. Ще помню, була якась баба по фамілії Захарова, а дражнили її Ратничкою. А хто ще з ними ходив по хатах, не помню.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Про це я не помню. Батько мій робив у колгоспі, а як вступав, не знаю.

Хто зумів вижити? Які засоби вживали до виживання?

Моя бабуся Марфа гарно шила, в неї була швейна машина. Вона обшивала всіх – і сусідів, і родичів, і просто односельців. Люди розплачувались, хто як міг, давали якісь продукти. Багато людей ходило в Росію (Воронежську область, Митрофанівку і села навколишні) мінять одежу на любі харчі.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Помню, що у наших сусідів була корова і я бігала до них по молоко через садок. А бабуся за це їм щось шила.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Людей померло дуже багато, а точніше сказати нічого не можу.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Помню, як вечорами до бабусі Марфи приходили сусідки побалакать, а я мала була – інтересно було підслухать, про що ж там кажуть. І чула не раз, як дорослі розказували, що то в тому кутку села, то в тому були случаї, коли їли людей. Страшно було так, що волосся дибки на голові ставало. Я от назвать конкретні фамілії тих нелюдів не можу. Чи не помню, чи їх тоді і не називали.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Як я вже розказувала, моїх менших братика і сестричку поховали під вишнями у своєму садку за хатою, так же і люди хоронили своїх рідних хто де, бо до кладбища везти не було сил. І в садках хоронили і за городами. Зараз ті горбки і не найти вже.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

За тридцяті годи не помню. Можу розказать за 1946–1947 года. Я тоді робила прицепщиком у колхозі. Хоч і важко тоді було, ну з голоду вже не вмирали люди. Після войни засуха страшна була, наче мало людям того горя і так було. В полях посохло все, і на городах у людей. Ну, в колхозі людей кормили. Варили на польових станах обіди на всіх трактористів, прицепщиків і остальних. Помню, що на нашій бригаді їсти варив Денис Алексєєв, він мене жалів, давав з собою хліба додому, трошки крупів, щоб і дома щось зварили.

Чи є у вашому селі церква? Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві?

В Трембачеві була красива велика церква, построєна на гроші купця Трембача чи Трембачева. Після революції її закрили комуністи. А в войну німецьким снарядом збили її верхній купол і колокольню. В 60-ті годи там зробили колхозний склад для зерна. Так і стоїть ця церква напіврозваленою. Так що ніхто померлих в ній не поминав.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 рр, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я розказувала не раз і дітям, і онукам. Сама як згадаю – плачу, хоч скільки годів пройшло.

Місце запису: с. Пиків, Калинівський р-н., Вінницька обл.

Дата запису: 02.06.2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Дзіміна Варвара Автономівна (Ахтимонівна), 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Пикові Калинівського району Вінницької область.

Варваро Ахтимонівно, у мене до Вас таке питання. Ви пережили голод і сталось так, що коли Ви ще були маленькою, під час Голодомору, чи відбувались випадки, коли люди, сусіди одне одному допомагали. Були такі випадки? 

Чим поможе, як нема нічо. Сусіда жінка, і дитині рік було, померло, і вона померла і друга дівчинка померла, і батько помер, чотири мерці винесли з цієї хати. А синки два поїхали.

Виходить, що люди рідко допомагали один одному, хіба що родичі? 

Ну я ж кажу. Родич, це дядько рідний був, то коли я піду, то помагав, дав чи стакан пшона, чи якихось зо дві чи зо три бараболі. Шо дасть кошик чи два?

А як звали вашого дядька? 

Дядька? Петро. Мазай Петро. 

З Іванова? 

З Янева. 

А Ви ще розповідали, що коли Ви йшли працювати на колгоспне поле, і Вас, там дядько зустрів, і для Вас була неочікувана подія, він Вас нагородив тоді. Розкажіть, будь-ласка, про цей випадок. 

Так само. Я вже ходила на бараки, мені було 9 рочків, я ходила з мамою на бараки, бо там давали кусочок хліба. О, то я йшла, а дядько сіяв веку.

А Ви імені дядька не памʼятаєте?

Не пам’ятаю, бо я була, мала була, не пам’ятаю я дядька цього. О, сіяв веку, то гукнув мене, то дав мені, ну з пів-відра, чи скільки, веки. О, то ми мали, тільки нею обгонились з тиждень або і більше. Та я знаю, а більш шо. Правда, голова був, а платя мені дав, тоже бачив, шо я маленька, на бараках і в порватих полотняних… І спідниця полотняна, і блюзка полотняна, шей хустина, бо ж немає. О, він подивився, то на перше мая, то дав мені 3 метри на платя. 

А Ви не памʼятаєте імені його? 

Його? Примчук Григорко (ред. – Семенович), а по батькові я не знаю. Не знаю, бо це треба було спитатися Ніни цеї.

Ну добре. 

Я вже завтра буду в собранії, Ніни спитаюсь, то я тобі скажу. Я знаю, шо він Примчук Григорко звався, бо вона Примчук Ніна Григорівна.

А ви ще колись розповідали, я памʼятаю, що хлопчик до Вас підходив, Ваша мама дала йому поїсти, а він помер. Він тоже просив поїсти, чи як?

Нашо ж, він хотів їсти, і всьо, то хотів їсти, не було шо їсти, тай шо, тай зарізали і з’їли, і всьо.

То це його з’їли, да?

Тай з’їли, тай всьо.

Зрозумів. 

Ніхто не помагав одне другому, бо не було звідки, шо я поможу, як я сама хочу їсти. 

А так керівництво колгоспу, наприклад, тим хто не працював в колгоспі, чи сільська рада, допомоги не надавали? 

Нє. Тоді всі працювали, тоді не було так, всі були, старий малий, всі працювали. Не помагали, бо де ж було. Вже посля пройшли роки, років три чи штири, виходить в 33, може було в 35-36. Шо я буду казати, давали стакан пшона, варили, якусь виходить похльобку, тамо якись горох, то тоді вже циго… А в голодний рік, не помагав ніхто нічо, бо не було. 

Все, дякую Вам за інформацію.

Місце запису: с. Пиків, Калинівський р-н., Вінницька обл.

Дата запису: 08.06.2009 р.

Хто записав: не вказано.

Респондент: Джуринська Олександра Кіндратівна 1923 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Пикові Калинівського району Вінницької області

Хто допомагав вижити у тих складних умовах. Розкажіть будь

ласка.

Я пасла в сестри корову, то там я харчувалась. Вони трошки луче жили.

А фамілію, ім’я сестри назвіть будь ласка.

Горупашенко Меланка Кіндратівна. Да, то я там харчувалася і тего. То я не дуже голодовки…

То Вам допомогло це пережити голод?

А ці мої рідні прийшла ще (сестра) туди бідна, то свиням бараболі вона зварила, то воно взяло барабольку в банячку, стиснуло в руку там не їсть, це вже на дворі з’їсть … О, що пережили, хай Бог милує.

А Ви кажете що чоловік вашої сестри теж допомагав.

Марко, Горупашенко Марко. Дуже він поміг батькові.

А вашого батька як звали? Фамілію, ім’я назвете?

Максимчук Кіндрат Петрович.

Він теж допомагав йому харчуватись?

Да, да підуть в поле косити, то він сам не з’їсть, а кличе його завсігда – каже покійний батько – ” Каже він без мене нічого не з’їв.”

Ділився з ним, бо жив трошки заможніше?

Ну-ну-ну в них двоє дітей манюньких було. В них шось родило то хватало і вони голодовки не дуже знали. Хто знав, а хто й не знав. Меньча сім’я. В нас більша… А люду скільки повмирало Боже. Їли і коні били і якісь тіго казали черепахи… Хай Господь милує. Ми того не їли, якось в нас в сім’ї ніхто не вмер. Якось перебились.

Місце запису: с. Глинськ, Калинівський р-н, Вінницька обл.

Дата запису: 28.07.2003 р.

Хто записав: Синиця Тетяна Миколаївна.

Респондент: Берегова Галина Григорівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Глинськ Калинівського району Вінницької області.

 Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю, то були страшні часи. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Був неурожай, але хліб всеодно був, і голоду не було якби влада урожай не забирала. 

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Відбирали наші сільські люди, казали що їх влада заставляє. 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Якщо чесно не знаю, але думаю якщо люди таке робили то значить щось давали, бо їсти хочеться. 

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Відбирали силою, а документи в них ніхто не питав.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Застосовували. І били палицями і батогами і висиляли. 

Як люди боронились?

Всяко було і собак спускали і з рушниці пострелювали. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Моя мама заховала в погрібі брат старший викопав там яму поклали в торбині зерно зверху переклали досками присипали зельою, а потім зверху ще пусті бочки. 

Хто і як шукав заховані харчі? 

В селі збирали комісію  місцевих жителів і вони ходили з тими гострими штуками і кололи землю, били все. 

Скільки їх приходило до хати? 

Десь від 5 до 7 чоловік.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Бувало на трудові давали пайки, але це було рідко. Частіше варили баландру. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,              худобу, тощо?

Забирали все і з хати виганяли.

 Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула. Всі знали про цей закон. 

 Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нє, за це в тюрму садили, а дітей били.

Хто охороняв поля і комори?

Люди з села, сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Нє, йти туди ніхто не хотів, навіть не розуміли для чого це. 

Чи змушували йти людей в колгосп?

Заставляли силою записуватись хто нехотів того в холодну камеру садили, або погайками гнали. 

Де переховували худобу?

Де хто вмів, хто на друге село гнав, хто в ліс, а хто зразу різав.

В який час ходили забирати у людей зерно?

В день, але бувало і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

І по три рази і по п’ять.

Коли почали люди помирати від голоду?

Зимою 1933 р. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Якщо були родичі о вони забирали дітей, а хто був зовсім сиротою то в дитячий будинок десь вивозили.

Хто не голодував в селі і чому?

Голодували всі, хтось більше, а хтось меньше в кого корова була, або хто був при владі.

Хто зумів вижити?

В кого корова була і в кого сім’я була дружна.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Хто там помогав, як всі однакові голодні ходили. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Наші родичі голодували так як і наша сім’я.

Які засоби вживали до виживання? Чи допомагали люди одне одному  виживати? 

Їли все. Листя з дерев (липи та акації) з жолудів робили муку, їли кору з берези.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

І пацюків, жабів, голубів, їжаків Повню, що після цих страшних років ні одної собаки і кота не було.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

У нас не було, що міняти все забирали. 

Чи був голод в місті?

Розказували, що тоже там голод людей морив. 

Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?

Чи є відомості не знаю, але померло пів села. 

Чи відомі випадки людоїдства?

Були і багато випадків і батьки дітей їли і братів їли…страшно.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали або родичі або фірмани. 

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Я чула що давали їм якісь пайки. 

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Да на Березенському цвинтарі десь посередині. 

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Родичі завжди поминають а при …але  тіхоря, а зараз всі відкрито поминають і в церкві згадують. 

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Є в центрі села, а належить до московського Патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Є один хрест біля церкви.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Мої діти знають, моя внучка з подружкою приходить то я часто їм розказую про ці страшні часи. 

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Винна політика держави, для якої люди сміття. 

Місце запису: с. Глинськ, Калинівський р-н, Вінницька обл.

Дата запису: 29.07.2003 р.

Хто записав: Синиця Тетяна Миколаївна.

Респондент: Панасюк Євдокія Петрівна, 1923 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Глинськ Калинівського району Вінницької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

У нашому селі голод страшний був 33 року, а от 46-47 рр. у нас був, але не такий страшний, ми його майже не відчули, люди вже були навчені 33-м роком, тому допомагали і не було таких великих жертв.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Хоч була засуха, але урожай був. Весь хліб був вивезений до Росії. Мого двоюрідного брата із сестрою батьки вивезли в Росію, то коли повернулись розповідали, що там голоду не було. По Україні був штучний голод, бо хотіли винищити український народ.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Приходили люди від правительства наші місцеві і все забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Да страшно було тоді жити, не встигниш курку зарізати, як вже йдуть активісти, бо вже хтось доніс.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Люди так боялись, що коли приходили до хати, то віддавали все, а хто не хотів того карали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Багато чоловіків повисилали, дуже багатьох забирали до “холодної”. Були такі, що пропадали безвісті. Ніхто їх не бачив більш ніколи.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Люди так їх боялись, що не треба було зброї, хватало палиці чи якоїсь дубінки.

Як люди боронились?

Боронить було безсмисліно, бо це все одно перемогою не закінчувалось, і їх дуже карали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховати було майже неможливо, знаходили кругом. А ховали і в землю, і в стіни, і в дупла в деревах.

 Хто і як шукав заховані харчі? 

Приходили активісти, з ними ходили і люди, що працювали в сільській раді.

Скільки їх приходило до хати? 

Приходили односельчани, які продали себе владі. Приходили групами по 5-7 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали в стрісі, в печі, закопували в городі. Але як казала моя мама, все одно знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Щоб ішли до колгоспу їх заохочували, давали пайки, варили похльопку.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,             худобу, тощо?

Забирали в людей не лише хліб і худобу, але і одяг. Останню кришечку в малих дітей відбирали.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Да я чула за цей закон, за нього могли посадити на багато років. Засуджували не лише за 5 колосків, але і за буряк, кукурудзу та інші. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Людям не дозволялося нічого брати на полі. Люди боялись, але голод заставляв іти на поле. Скільки людей за це покарали. Поле переорювали, щоб люди не знайшли й колосочка.

Хто охороняв поля і комори?

Були сільські сторожі, але там нічого не було, та й сторожити не було що.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Люди не хотіли іти, їх заставляли силою. Люди привикли вести своє господарство і вони не хотіли віддавати свою худобу, курей, граблі, сокири. До колгоспу добровільно йшли лише ті, що не мали землі, це були бідняки.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Да люди змучені були іти, бо голод заставляв, місцева влада, обкладали великими податками, ішли до колгоспу, щоб прогодувати свою родину.

Де переховували худобу?

У дворі було важко заховати. Хто мав вів до лісу.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Ходили коли заманеться, бувало я вийдуть зранку, то аж до вечора ходять.

Скільки разів приходили до хати?

Мама казала, що до нас приходили 4 рази. А коли вже не було, що брати, то і не приходили.

Коли почали люди помирати від голоду?

Почали взимку, бо листя не було, все замерзло, холодно, голодно. Всю теплу одежу позабирали. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Сироти йшли до родичів, але їх не дуже хотіли брати, бо і своїх дітей було багато. Трохи вивозили в дєтдоми. А в основному вони вмирали.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодували? Таких не були, може хіба шо ті, що в нас забирали. Менше голодували ті, що мали корову, або ходили на роботу в хордилівку та цукровий завод. Їм там якісь пайки давали.

Хто зумів вижити?

В тих у кого було корова або у їх родичів.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Може зразу і сусіди допомагали одне одному поки було чим, а потім і самим не було що їсти.

Які засоби вживали до виживання? Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Всі можливі.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Канєшно, як мали чим, то ділилися.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли все, їли листки дерев, їли корінці, їли все, що росло і що можна було. Якщо в кого була квасоля, то недочікували, коли вона достигне, а варили її ще молодою.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Їли кору з берези, а листя любили з акації і липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Тварин їли теж всіх. Бувало до такого дойшло, що ні миші, ні кота, ні собаки не побачиш на вулиці.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Виміняти можна було і в городі, бо там і був голод, але не такий сильний, як в селі. Але я не пам’ятаю, щоб розповідали,  що б хтось міняв, бо влада все позабирала.

Чи був голод в місті?

Був, але не такий страшний, як у селі.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Чоловік 400, а може і більше, хто їв щитав. Тоді ж вопше про голод не згадувалось, як його і не було.

Чи відомі випадки людоїдства?

Да були такі люди. Була одна, що поробила ковбаси із брата. То її десь вивезли із села і ніхто більше не бачив її.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Якщо були ще рідні, то ховали вони. Але були такі випадки, що рідні були, але сили в них поховати не було. То їздили якісь люди по дворах і збирали трупи і хоронили десь на цвинтарі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не знаю, не буду брехати, може і платили, бо в них сили були їздити хоронити. Щось вони ж їли.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Ну я не знаю, що розповідають на обох цвинтарах. Ховали.

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»?

Поминають рідні, а тепер і батюшка на цвинтарі, коли обход робить.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Колись про голод ніхто і не говорив, не дозволялось. А тепер казала сусідка, що починають, бо я вже в церкву не хожу, бо вона далеко в центрі села, а я живу на окраїні, той оце знаю те що сусідка, чи внуки розкажуть.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Є в центрі села, на підвищенні стоїть, ну такий там горб, що з усіх сторін видно.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Да, біля церкви стоїть такий синій великий хрест. А на ньому Ісус розп’ятий. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Думаю тепер всі знають, бо внучка каже, що і в школі їй розказували, і в технікумі вчила. Та і я нераз розказувала.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Винні керівники держави і партії нерозумна політика, яку вона проводила – ненависть до українського селянства, який сам хотів бути хазяїном на своєму участку.

Місце запису: с. Степне, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 2008 рік

Хто записав: В.І. Золотарьов

Респондент: Солдатко Ганна Афанасіїв, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в с. Степне, Степнянської сільської ради Новопсковського району (на даний час – с. Степне Кам’янської сільскої ради Новопсковського району).

Пам’ятаю ті роки, пам’ятаю як сьогодні. Урожай тоді видався непоганий, та все забирала влада. Доводилося ховати їжу. Рили ями, ставили туди діжки і ховали зерно. Ті хто приходив ніяких документів не показували. Забирали тільки їжу. 

У нас в сім’ї забрали корову, зерно. Дідусь з бабусею ходили в Росію просити їжу, принесуть і сховають, щоб активісти не відібрали. 

Тим, хто пішов до колгоспу, давали їжу. Люди ходили збирати колоски. Хоч полі і були зібрані, все одно не дозволяли збирати об’їждчики та охорона. 

До приюту забирали дітей, їх там годували. 

Люди допомагали одне одному вижити. Нам допомагали родичі, які краще жили за нас. Ми їли буряки, в лісі збирали ягоди, з берестків листя, ловили гаврашків. За випадки людоїдства в селі не чула, а от дохлих коней їли.