Місце запису: с. Сарнавщина, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо;

Хто записав: невідомо;

Респондент: Коваленко Сергій Никифорович, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в Сарнавщина Конотопського району Сумської області.

Був я в ті роки сиротою, жив у дядька з тіткою, і коли почало не вистачати їсти, мені 9-ти річному хлопцю прийшлося годувати себе самого. І, здавалося, що світ не без добрих людей. Мене забрала одна сім’я, не хочу називати фамілію, яка торгувала в місті на базарі котлетами. Мав я їм в цьому допомагати, за це отримував на ті часи щедру плату: 2 стакани молока в день.

Але мені весь час здавалося дивним, як це люди навкруги з голоду пухнуть, а вони продають котлети. Та одного разу, це вже було в грудні місяці, ми з хазяйкою пішли в місто з котлетами. На півдороги вона згадала, що забула одну порцію котлет дома, і заставила мене збігати принести їх. Побіг я з радістю, тому що сподівався вкрасти хоча б одну собі. Коли зайшов в хату, то побачив, що нікого немає і швидко схопив котлети. Через декілька секунд мені на зуби попався людський ніготь. Такої відрази я не відчував ніколи в житті, мене всього відвернуло. Я ледь повністю не звалився на піл. Стоячи рачки, я побачив людські кістки. Вилетівши з хати, я побіг геть. Не пам’ятаю, як опинився у городі, де мене напівмертвого забрали до дитячого будинку. Там і пережив цей важкий час.

Місце запису: с. Юрівка, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Лизогуб Микола Прокопович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Юрівка Конотопського району Сумської області.

Я доволі добре пам’ятаю, як восени до нас в оселю прийшов голова колгоспу з якимись людьми. Вони шукали продукти. Всю хату перевернули догори ногами, забрали все з погріба, на дворі ходили з шестами і протикували землю, сподіваючись там щось знайти. Навіть в гною лазили. Здавалося забрали все, навіть картоплю, яка стояла в печі. Та не заглядали в трубу, де батько і сховав наші запаси. Їх ненадовго хватило. Тому зимою їли не тільки очерет, а й кожу черевиків, а самі по рогозу ходили в онучах. Мені допомагало те, що в школі з живого уголка нас подгодовував вчитель, але посеред зими його посадили в тюрму. Їли кішок і собак, багато хто їв і людей. Жінка з нашого села після смерті чоловіка зарізала свою дитину і з’їла її. Потім, коли голод закінчився, вона зійшла з розуму.

Радувалися всьому, що можна з’їсти. Пам’ятаю, як тато зловив крису, і тоді нам здавалося, що нічого смачнішого ми не їли.

На весну почали збирати і листя, і кору древ, і лопухи, та все, що можна було їсти. Мама робила з них або паляниці, або юшку. Коли в колгоспі збирали озиму пшеницю, то хоч трохи наїдалися її. Тому йшли працювати навіть найменші. Чим ближче час йшов до літа, тим більше ми наїдалися. Всі намагалися наїстись на багато днів вперед і було, що навіть від цього вмирали.

Місце запису: с. Попівка, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Калініченко Григорій Якович, 1939 р. н.

Під час Голодомору 1946-1947 рр. проживав в селі Попівка Конотопського району Сумської області.

Розповім вам одне, що повідомила мені моя бабця, тоді я не вірив, бо наша пропаганда це заперечувала. В нашому селі люди мерли взимку 32-го дуже сильно. Люди валялися прямо на вулиці і одного разу моя бабця замітила, що вони почали пропадати. Ніхто їх нікуди не вивозив, значить хтось їх забирав. Вона пішла і пожалілася председателю колгоспа, а він її послав подалі. Пізніше вона замітила, що чоловік з її кутка забирав їх до себе, і, напевно, їх їв. Тому вона не дивувалася, як сім’я з 6-ти чоловік змогла вижити.

Місце запису: с. Попівка, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Ламашовська Лідія Іванівна, 1935 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина Ламашовської Лідії Іванівни проживала в селі Попівка Конотопського району Сумської області.

Мій дід після колективізації, бачачи, що сталося з його конем і іншою худобою, спився і коли почався голод він не протянув і місяця – помер відразу. Мої батьки були колгоспниками, але отримували дуже мало на трудодні. Тому намагалися щось красти з поля, але після закону про три колоски боялися вже і це робити. У нас в селі багато людей посадили по цій статті, їм навіть завидували – в тюрмі хоч годували. Ще тато розказував, що величезні запаси зерна були в колгоспі і вони згнили доволі сильно, а людям його не давали, охороняли навіть зі зброєю. Ще розказували батьки, що народу в селі померло тьма, і коли на весну дощ розмив їх могили, то за село було страшно вийти, бо все було в кістях.

Місце запису: с. Попівка, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Соболь Петро Іванович, 1929 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Попівка Конотопського району Сумської області.

Розповісти про голод мені доволі тяжко, адже тоді я був тільки дитиною. Пам’ятаю лише з пізніх розмов батьків. Тато казав, що коли комуністи почали все забирати, мама заховала частину зерна в пелюшки моєї меншої сестри і в мій одяг. До того ж тато сховав частину їжі в лісі. Не першу, не другу схованку ті нелюди не знайшли. Спочатку їли зерно, роблячи ї нього все, що тільки можна. Тоді приніс тато з лісу овочі, але вони вже були гнилі. Я не міг цього їсти, але батьки пояснювали, що якщо хочу жити – то їж. На весну їли вже і лопухи і все, що можна їсти. А вже літом стало набагато легше.

Місце запису: с. Шевченкове, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Поляченко Григорій Опанасович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі  Шевченкове Конотопського району Сумської області.

Жили ми не бідно, не багато – середньо. Після того, як почали згоняти в колгосп, у нас в хазяйстві залишилася одна корова. Коли ж все забрали в нашій оселі, корову ж залишили. Вона і стала нашою надією пережити зиму. Годували спочатку її сіном та лабазом, за це вона давала нам молоко. Самі ж в додачу до молока їли ж те ж саме. В січні нашу Зірку вже не було чим годувати, тато розібрали дах з очерету і давав його корові. Молока вона давала все менше і менше, у мене почали опухати ноги, а мій однорічний брат помер. Мерли в селі як мухи, ті тіла звозили за край села і там ледь присипали. Тому коли прийшла весна, з того міста страшенно смерділо. Наша ж корова скоро здохла і ми їли м’ясо з неї. Так і вдалося вижити. А от наші сусіди, їх було 7-ро чоловік в сім’ї, померли всі. Вони по тодішнім законам вважались куркулями.

Місце запису: с. Шевченкове, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Серобаба Катерина Іванівна, 1944 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондентки проживала в селі  Шевченкове Конотопського району Сумської області.

Мій тато не любив розповідати про ті часи, тому про це розказувала мама. Восени 32-го року, не дивлячись, що мої батьки були колгоспниками, з нашої оселі забрали все. Вже була близько зима і нашій сім’ї загрожувала голодна смерть. Через те тато взимку пішов на роботу, яка була в тому, щоб відвозити трупи за село. Там давали трохи більшу пайку, що і дало моїм батькам змогу вижити. Розказувала мама, що після перших морозів, трупи валялися через кожен метр. Тому роботи у батька було багато. Возили не тільки мертвих, а й тіх, хто ледве дихав, все-рівно ніяких шансів вижити у них не було. Казала мати, що одного разу померла молода дівчинка і її відвезли в цю яму, а її хлопець, котрий вже сам ледь рухався, приповз до тієї ями і ліг коло неї назавжди. Їли тоді все, що могли: від очерети до дерев’яних опилків.

Місце запису: с. Пекарі, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Ткаченко Галина Олександрівна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Пекарі Конотопського району Сумської області

Пам’ятаю це страшне лихо, хоча воно нашу сім’ю не зачепило. А сталося це через те, що мій батько, царство йому небесне, ще під час, коли всіх заганяли в колгосп, пішов туди добровільно. Не знаю чому, ми жили довільно заможно, але як зараз пам’ятаю, коли батько вступав до колгоспу і віддавав нашу худобу, то мати благала не робити цього. Через це, коли ці люди почали все забирати, нас це лихо не зачіпило, батько були бригадиром. Звичайно, їли ми не дуже добру і смачну їжу та з голоду не пухли. Хоча мій двоюрідний брат, якому виповнилося тоді чи 2, чи 3 роки помер. Не пам’ятаю від чого, може, і від голоду. Саме страшне, що залишилось на пам’яті, те, що дорога, яка веде від Ромнів до Конотопа була встелена трупами. Батько розповідав, що ці люди йдуть з півдня, бо там взагалі не було чого їсти. У нашому селі хоча є 2 озера і риби там багато. Напевно, у них і цього не було. А такого нічого більше не пам’ятаю, бо весь час працювали і намагались, щоб нас не настала доля других.

Місце запису: с. Голубівка, Середино-Будський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 30.09.2003 р.;

Ким записано: Нетудихаткін Ігор Анатолійович, студент 2 курсу історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка;

Респондент: Путівець Іван Кузьмич, 21.02.1919 р. н.;

Під час Голодомору Путівець Іван Кузьмич, 21.02.1919 р. н., проживав у селі Голубівка Середино-Будського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-1947 роках? 

Помню. Мне в то время было 14 лет. Я жил в эти времена. Голод был ужасный. 

Які на Вашу думку могли бути причини голоду?

Я думаю, что причиной голода в 1932 была засуха, а в 1933 всё смокло от дождя и погнило. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?  

Никто ничего не отбирал. Нечего было брать. Голодные люди были, безвольные, послушные, а взять у них не было чего.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про прихованя зерна? 

У нас в селе такого не было, нечего было прятать, бураки и те не уродили. Всё почернело и пропало.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів? 

Никто не брал ничего, пусто было в каморах. Может кто и приезжал, но что с него возьмёт.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Нет. Село небольшое было и очень много бедняков. Никого не били и не высылали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей? 

Никто не ходил.

Як люди боронилися? 

Не было от кого защищаться, всё было спокойно на селе. Каждый выживал как мог – старые, больные сами умирали с голоду. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не надо было прятать, ничего и не было. Это не то что сейчас – холодильники, магазины. Вы не знаете.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? Не помню такого, у нас не искали 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був? 

Никто не приходил к нам, мы были очень бедные.

Де можна було заховати продукти харчування? 

Ничего и не от кого не прятал. Что уродило, съели ещё летом, дети пухли с голода. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Да давали, давали молоко, чечевицу, а в саду кормили обедами. Кормили и школьников, но порции были маленькие, не наешься.

Забирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо? 

Никто ничего не забирал, а вот красть – крали.

Що таке “закон про п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього? 

7 августа 1932 г. было принято постановление ЦК про борьбу с воровством на полях и нивах. Помню.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

Нет. Это считалось преступлением. Но люди стригли, особенно женщины – детей спасали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Объездчики очень злые были на полях, а возле конор сидели старые деды с ружьями.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Бедняки шли добровольно, зажиточные семьи приглядывались. Мы были бедные и сразу пошли. 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Кто как, беднота пошла сразу, её и заставлять не надо было, а богатые угрожали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп? 

Все жили на виду друг у друга. Куда их спрячешь? Были воры, а прятать не прятали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Никто не забирал, я такого не помню.

Скільки разів приходили до хати? 

Несколько. 

Коли почали люди помирати з голоду? 

В 32-ом не умирали, а весной 1933 были случаи смерти от голода. Умер Капица Герасен. Умирали и стар и млад, я и сам пух с голоду, знаю, что это за ужас, когда есть нечего.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава? 

Сирот сдавали в детский дом.

Хто не голодував у селі і чому? 

Все жили приблизительно одинаково. Земли дали всем поровну, по десятине на человека, у кого дети были взрослые, кто имел силу, держал скот – тот и не голодовал особо.

Хто зумів вижити? 

Кто выжил тот выжил. Кто был в начальниках, кто мог красть у соседа, кто мог что-то где-то достать.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Хотелось, но не было чем помочь. Отдашь кому-нибудь, сам умрёшь.

Які засоби вживали до виживання? 

Траву ели, картошку гнилую, кору с деревьев, корни, грибы, ягоды. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менш голодували? 

Нет. Наша семья не получала помощи, сами выкарабкались.

Що споживали в їжу з рослин ягід, коріння? 

Траву, корни, ягоды, грибы, щавель.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу? 

Липа, черёмуха, цветы акации.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Никаких. Не охотники мы.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Не знаю, мы не ездили в город, не было денег, одежды и не на что было менять. А люди меняли. У моей покойной тёщи была вазочка. Она говорила, что выменяла её в голодовку.

Чи був голод у містах? 

Не знаю, наверное был. Но в городах он не такой сильный был, у людей хоть как-то деньги были. А в сёлах-что?

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості? 

Кто же их тогда считал?

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі? 

Нет, Боже упаси.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

На кладбищах, как и всех.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих? 

Нет. Хоронили родственники, друзья.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду? 

Отдельных кладбищь не было. Хоронили на сельском кладбище.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”? 

Родичи поминают.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади? 

Я в церковь не хожу.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріарху вона відноситься? 

Нет. До войны была, а после войны разрушили.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду? 

Кресты стоят на могилах, но их не-выделяют. Старых людей мало осталось, а молодёжь этого ужаса не знает. Поэт Сумщины Олекса Ющенко писав: 

“Далекий 33 рік 

Та в пам’яті ще ніби вчора

Він горем земляків пропік…

Душа ним безнадійно хвора…”

Чи знає сучасна молодь про голод 1932-33 років, зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Молодёж не интересуется ничем кроме пьянок да гулянок. А я про своё рассказывать не люблю, дочкам разве что.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей? 

Дураков и нелюдей.

Місце запису: с. Марківка, Білопільський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 20.07.2005 р.

Хто записав: Попова Ольга Миколаївна.

Респондент: Гуйва Івана Прокоповича, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Марківка Білопільського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте Ви,що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю. Я у 32 году в 6 клас ходив і весною тоже голодовка, так я і не доходив, заболів. В больницю мене одправили. І в 33-м в 7 клас ходив так тоже весною воно ж голодовка і не доходив сьомого класу. Ото в тридцять втором у 6 клас ходив, в 33-м в 7 клас ходив.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки,чи забирала урожай влада?

Та воно і урожай слабий був, а тоді воно й вобщє забрали хліб увесь. Тоді було бригади спеціальні були такі комсомольські ходили. Буряки ото на городі у кого виросли центнерів 3-4 закопали на городі і ті одкопували, і ті одправляли на завод. Хліб тоже значить у людей у кого значить, та його й на було, одкопували ж забирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі,то хто це робив?

Та хто, а шо ж тут робить. Ото голодували та і всьо. Ну відбирали, значить з верха це все робилося, а при сельсоветі були спеціальні бригади, такі що ходять по вулиці і давай, і хліб шукають, і буряки шукають, і всякі продукти шукають, і забірають. А для чого спеціально наче зроблено.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Та, були. Була у нас клуня на городі і за клунею закопали буряки, а через три двора і мій брат ходив значить комсомолець. Пішли туди, а там знач тьотка каже:”Шукать каже у вас там за клуней буряки закопані». Так вони після того вернулись і пішли й буряки одкопали.

Чи застосовувались до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Та покарання нікаких не було. Яке там покарання, як воно голодна людина була.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Та, мабуть, не було зброї. Не було. Не було.

Як люди боронилися?

Прийде, беруть, да і все.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Ховали. Ховали. Воно ж тоді у колхозі робив. У колхозі почти нічого не давали. Воно хоть і дали, до осені поїли, а зимою не було ні бісого батька. Не було ні в бісого батька вже хліба. У Суханівку, там спиртзавод був, так туди люди їздили І возками брагу брали, ото брагу брали значить і сціжували, сушили і їли. Оту брагу. А тоді знач уже трава росла, траву всяку, рогоза уже весной на болоті була заросла, так лазили рвали і їли її. Ну, а тоді в колхозі ж правда сіяли буряки, так давали варили таку затірку, вода і муки туди, бульйон такий получався. Ото по черпаку давали значить в день раз їсти. І, кажеться, 100 грам хліба давали, хто ходив на роботу на буряки. Так у нас у сімействі мати була, вона значить ходила, дві сестри ходило і я ходив значить полоть буряки. Так я один рядок полов, так ото 100 грам хліба давали і черпак бульйону. І ото жили тим, а тоді ще грам по 50 чи по 100 давали ще і муки додому. Так ото ще й дома ввечері мати бульйон такий задєлає і ото їли той бульйон. Вода розбавлена та і все. І ото благодаря корова ще було у нас. Так ото по-троху молоко. Коровка стара була, стара хата. На ніч корову в сіни брали і там вона і повернутися ніде було. Корова стояла значить, щоб ніхто не вкрав. Потому шо крали тоді, їсти ж нічого.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі?

Продукти харчування забирали, а одежа, яка там одежа, ни в біса батька не було. У нас така була одежа так я у Курську область ходив вимінять на хліб весною. Односили те, шо було, які тряпки були – поодносили. У батька був дукач і медаль в старе время він заслужив в армії. Ну, тоді в Сумах були приймали. Так тоді несколько буханок хліба дали. Які вєщі були значить – у Курську область. Там хліб був, значить, пожалуста. Туда їздили.

Хто і як шукав заховані продукти?

Я все щас і не помню. В основном комсомольці, молодьож. Організовували комсомольські бригади.

Що таке закон про “п’ять колосків”?Чи чули Ви про нього?

Та закон про “п’ять колосків” не чув, а в 48-му був указ, за те шо колоски ото збирали, так тоді судили страшенно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски?

Не дозволяли ні в бісового батька.

Хто охороняв поля?

Об’єздчік тоді в колхозі був, що спеціально. Бригадір само собою. А тоді ще й об’єздчік на коняці їздив верхом по полях значить дивився за порядком.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

А чорті, де там в бісого батька добровільно. Сильно заставляли іти в колхоз. Насильно заставляли, а хто не йшов у колхоз ,так їх забирали у район, Улянівський район так туда забирали там сажали у тюрку. Сиділи, а тоді вину скали. Припудітельним порядком, колективізація була.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та чорті, чи переховували чи ні. Воно коней мобілізували, були ж коні у людей, мобілізували. А тоді шось через год навєрно і коров мобілізували, значить, щоб на ферми вроді. Ну, тоді шось в скорості коров розібрали назад потопу шо воно нічого не получається там. Кормів же немає, чим кормить. Так корів забрали назад додому. Роздали.

Коли почали люди помирати з голоду?

Та помирали багацько помирало людей. Ось у нас сусід тут була сім’я. І дівчина, і чоловік так осталась тільки жінка всього-навсього. Багацько померло. На Смєтіно тьотка рідна моя була і дядько, так і тьотка вмерла, і дядько умер, осталась дівчина одна дочка їхня.

Що було з малими сиротами,чи ними опікувались?

Та ніхто за ними не турбувався, абсолютно, ніхто за ними абсолютно не турбувався. Не було тоді ніякої заботи, ніхто абсолютно. На дорозі люди помирали. Ідуть по дорозі і на дорозі помирали.

Хто не голодував у селі?

Може ті в начальстві, може І не голодували, канешно, у .начальстві котоpi були може і не голодували, а всі остальні голодували.

Чи допомагали люди одне одному?

Та нема. Ні в кого не було продуктів, ніхто не ділився, потому шо не було ні в кого їх, тіх продуктів.

Чи мали якусь допомогу від родичів?

Та не було. І родичі ж такі самі. Не було.

Що споживали в їжу із рослин, ягід, коріння?

Весною, отож як рогоза началася, рогозу їла, а тоді лопух копали, коріння жарили, їли, з лопуха. Клевера цвітки збирали, сушили, терли і їли. їх тоже. Тоді шо ж іще. Бузину рвали цвітки, тоді бузина появилася.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Та тоді не тільки диких, дохлих їли. Дохлих. Отутечка домів через п’ять здохла такі та, коняка. Ну, і кожу зняли і давай же різать по кусках і то з усієї улиці по м’ясо по те. Ходив і я туди дивиться, мій батько ходив, м’ясо брали. Так м’ясо розібрали, а тоді з улиці дві сусідки. Тим вже м’яса не хватило, кипиш значить осталися. Та собі тягне кишки, а та собі тягне. Так вона ножем по руках, щоб та більше бросила для неї. На моїх глазах ото шо творилося. Страшне.

Чи можна було щось купити в місті?

Та нізашо ж купувати, грошей не було. І міняти нічого вже було. Тоді одежі такой особої не було. .Були якісь рушники старинні, ті шо на вікна чіпляли, на сіни і ті поодносили в Курську область, поміняли на хліб.

Чи знаєте Ви що таке “Торгсін”?

Торсінг? Та ого ж буж торгсіни ж оті, которі здирали всякі оті і золоті й серебряні вещі. Торгсіни. А наші їм ото міняли, ото в Сумах. Батько одніс медаль була в його заслужена і хрест на дукачі також. І не знаю, скіки-то буханок хліба, буханок 2 чи 3 хліба дали за це.

Чи був голод у містах?

У містах там потроху вроді давали хліба. Ті шо на роботі люди були. Там їм давали чи грам по 400 у день. Давали цим робочим.

Скільки людей померло у селі?

Чорт і не помню я, не знаю. Ну, багацько померло людей. Просто багацько, у сім’ї  оставалось де одно, а де двоє, а то так і всі помирали.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Було. Отам, де ото стара школа наша і по тій улиці. Я знаю ходила у школу, (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) її звуть. Так її мати вмерла, а вона осталась. Так вона ногу порубала материну. давай холодець варити. Фамилію я її забув, я її харашо помню ходила разом зо мною у школу в один клас. Варила холодець, оце випадок був такий. Я не знаю може ще де був.

Де і хто хорошів померлих від голоду?

Тоді спеціальні бригади. Чи бригадір організовував, спеціально збирали. Заїжжали по дворям і дивились, де мертві. Як є мертві, ото беруть і везуть на кладбіщє. Там я не знаю без всякої труни, мабуть. Ями копали, закопували да і все.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Та хто зна, чи їм платили чи ні, не в курсі.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей померлих від голоду?

Та такого не знаю, на кладбище на одно ото туди возили, а, мабуть, і дома хоронили. Не помню я, воно ще молодий був. Не доходило воно ще все до ума. А тоді вобще нікуда не ходили, по улиці, дак і собаки не бігали.

Чи згадують померлих від голоду?

Та хто їх таля в споминав. Ніхто абсолютно.

Чи є у вашому селі церква?

Була церква, сквер посадили ми тепер. На тому місці церква була, розорили. Строїли МТС, так туди карпич перевезли з церкви.

Чи встановлені померлим хрести, пам’ятники?

Ні.

Чи знає молодь про голод 1932-33 років, розповідали дітям,онукам? 

Та розказували, розказуємо і 48, і 47, і войну, все розказуємо.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Все со сторони правітєльства. Сталінова робота це все. Він ідіот на Україні зробив голодовку, чо ж по тих у Росії не було голодовки, це тільки в Україні. Хліб уже викачали абсолютно звідсіля з України, то шо виростили. І голодовку зробили спеціально, а для чого він робив чорт його душу зна. Сталінова робота.