Місце запису: с. Слобода, Буринський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Сіліверстова О. О.

Респондент: Друзенко Федора Никонорівна, 1916 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала з родиною: батьком – Друзенко Никонор Степанович, мати Євдокія Олексіївна, дід, баба, Вона Федора, та сестра Саша (померла в 14 років від застуди) у селі Слобода Буринського району Сумської області.

Сімʼя, – згадує Федора Никонорівна, – вижила тільки завдяки тому, що батько був залізничником, працював машиністом. Дуже часто водив потяги до Москви. Тоді залізничникам давали пайки. Але крім того сімʼя тримала корову. Вона і врятувала багато сімей в той страшний час. Забирали з двору все, що належало до зернових, все, що могло б врятувати від голоду. Вже всі хлібоздачі були виконані, але виконавець приходив і давав нові завдання. Зерна в людей вже не було, а комуністи приходили і шукали, шукали. Як зараз памʼятає Федора Никанорівна, як плакали і просили залишити мішок конопляного насіння. Мріяли, що олії зібʼють, але, не зглянулись – забрали. Ще як починався голод, cімʼя тримала невелике поросятко, прийшли, сказали, що для армії. Федора Никонорівна змалку вже працювала в колгоспі. На польових роботах давали таку-сяку баланду.

Люди намагалися вижити хто як міг. Вживали листя бурʼянів, дерев, сушили, потім взимку терли, додавали перетовченого зерна, пекли млинці. Ходили пухл, немічні, хитаючись навіть від вітру. Були такі сімʼї, що не мали ні корови, ні зернини, не працювали в колгоспі – помирали цілими сімʼями. Бувало дотягували до весни, до літа, а потім, коли починала колоситися нива, люди зрізали колоски, їли молоде, щойно налите зерно і помирали. Такою була доля сімʼї Обруча Олександра, що проживав неподалік сімʼї Друзенків. Він, його дружина та чотири доньки – Марина, Тетяна, Катерина, Наталка переживши страшну зиму 32-33 р. поїли налитого зерна і померли.

Ходили по селу і жебраки. Страшні, мов привиди. Хату закрили, лиш почало сутеніти. Памʼятає Федора Никанорівна, як до їхньої хати забрів чоловʼяга, височенний, худючий, з великими лангухом за плечима. Мати злякалася. Насилу його вирядили. Випадків канібалізму не було. Памʼятає головою сільради в той час був Кудін, але повного імені Федора Никанорівна не памʼятає.

Місце запису: с. Улянівка, Білопільський р-н, Сумська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Чабада Єфросинія Іванівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Улянівка Білопільського району Сумської області.

За часи Голодомору 1933р. пам’ятаю, коли по вулиці ходили опухлі діти і кричали, що хочуть їсти. Багато хто з людей ходили по вулицях опухлими від голоду. Колись до нас прийшов мій дядько і був настільки пухлим від голоду та знесиленим, що навіть не міг переступити через поріг до хати, мені довелося допомагати йому. А вижити мені під час голоду допомагала сестра мого діда, баба Ївга, її чоловік на цей час працював в коморі і час від часу вони давали моєму батькові по півхлібини, то маленький вузлик муки, так ми і вижили. 

Місце запису: с. Луциківка, Білопільський р-н, Сумська обл.

Дата запису: 20.07.2005 р.

Хто записав: Щигло Тетяна Вікторівна, бібліотекарка Білопільської центральної районної бібліотеки.

Респондент: Мусієнко Олена Пархомівна, р.н. невідомий.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Луциківка Білопільського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте період Голодомору?

О боже, усе перенесла, усе на світі. По сім душ у яму вкадали мертвих отак.

Яка причина Голодомору?

Не знаю. Не можу сказать. Якось був і хліб, а потім вивезли його. Був урожай, на все був урожай.

Чи відбирали урожай?

Хліба не було. У селі базар був, так стаканами купували зерно, хтозна, як вам сказать, не помню. Може й ходили. Тоді як дождали хліба люди стали пекти, тоді ще більше мерли, стали пекти, голодні були, а тоді дали хліба, Як понаїдалися багато померли. Сестри маленькі померли. Нас молоко піддержало. У кого молока не було…

Батьки де працювали?

В колгоспі. Тоді з дому позабирали все, і конячку, туди поздавали все, ми в полі були, вони у полі забрали. Тоді одна жінка підняла, що ми колгоспу не хочемо, він взяв І вистрілив у голову, а попало їй у руку. Чи йому що було, чи ні не пам’ятаю.

Чи помирали з голоду?

Помирали, а все рівно йшли в колгосп, багато їхало на Урал.

Що споживали?

Люди мерли, що там їсти, ми їли лопух, коріння викопували, жарили, тоді спориш, ви знаєте пекли коржики із комом. Мама пекла. Я з’їла один і треба йти на ланку.

Чи є випадки людоїдства?

Ні, цього не чула.

Чи ховали померлих?

Яму викопували із бригади, всі безсильні на ходу падали, пухлі, одна сім’я вимерла, так осталася дівчинка років 10 і бідна сама остилася в хаті. На кутку жінка носила Їсти. Понесла воно на печі сидить до комина притулилася, другий раз принесла коли вона до комина притулилася і задубіла. І пальці пообгризала, вмерла вже.

Хто винен в загибелі?

Хто зна, кажуть якийсь. Чи судьба наша така була. Це ж на Україні отаке було.

Чи є пам’ятники померлим?

Не знаю. І не чула.

Чи церква є в селі? 

Була церква в селі але її розкидали. От уж я дожила до 90 год.

Місце запису: с. Луциківка, Білопільський р-н, Сумська обл.

Дата запису: 20.07.2005 р.

Хто записав: Щигло Тетяна Вікторівна, бібліотекарка Білопільської центральної районної бібліотеки.

Респондент: Беседівська Марія Григорівна, р.н. невідомий.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Луциківка Білопільського району Сумської області.

Пам’ятаєте, Маріє Григорівно, голод 1932-1933 років?

Пам’ятаю, я ходила квіточки рвала, мати маторженики пекла.

Які причини Голодомору?

Не можу сказати. Кажуть засуха була. А я ще тоді не розбиралася. А хто каже Сталін вивіз зерно кудись.

Чи забирали зерно?

Не забирали. В кого коровка була, тим було легше, ато ж на ходу люди мерли. Хронили їх без трун… Кидали у ями не по одному. На моїх очах, я це бачила..

Чи мерли в голоду?

3 голоду мерли, бо пухлі дуже були. Багато померли у садку.

Чи помагали один одному?

Куди!! Хто допомагав. Кожен старався себе защитить.

Що їли в період Голодомору?

Коло яру ходили, конину носили відтіля. Коні дохли. Скільки по сусідські бачила несе, капотить кров – не дай господь.

Чи пам’ятаєте випадки людоїдства?

Я такого не помню, у нас такого не було.

По колоски ходили в колгосп?

Після голодовки люди ходили і я ходила. Пам’ятаю у нас учитель на квартирі стояв. І ще на квартирі стояв голова кооперації. І так їм пайок давали. Коровка в нас була, мати замісить галушок і поділе на всіх, а такого, щоб люди людей їли…

Чи заганяли в колгосп?

Не можу сказати. Зводили у колгосп і телят, і корів – так це після голодовки.

Де хоронили померлих?

Я одну яму бачила, загребли І пішли, було дуже страшно.

В якому селі Ви тоді проживали?

Отут, отут у цьому селі і в цій хаті.

Чи була церква у Вашому селі?

Була, тоді розкидали після війни.

Чи є пам’ятник жертвам Голодомору?

Ні, нема.

Хто винний у загибелі багатьох людей?

Господь святий знає, я не можу сказать, хто каже засуха, а хто усе вивезли. Менї тоді ще не доходило. Не знаю.

Померлі у сім’ї у Вашій в були?

Не було слава богу. По сусідські батько вмер і дочка, але у нас вчителі на квартирі були вони піддержували нас.

Місце запису: м. Токмак, Токмацький р-н, Запорізька обл.

Дата запису:  14.10.2005

Хто записав: Слободяник Настя, Католікова Марина

Респондент: Ситнюк Олександра Степанівна, 1922 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у місті Токмак Токмацького району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви про голод 1932-33 рр.? 

Помню, хоч мені тоді було ще мало годів – приблизно 10.

Які були причини голоду?

Тато казали, шо треба отдавати налог великий.

Хто відбирав вирощене?

Цього не помню. Знаю, шо це були люди у формі. Із ружьями були.

Чи застосовували для людей покарання?

Було, шо грузили сім’ї з вузлами на підводи і кудись вивозили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів?

Ховать боялися. Кругом вже шукали, штрикали і у дворі, і в сараї. Угрожали, шо заберуть у тюрму.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

У бригаді, бувало, жарили насіння чи баланду якусь варили.

Чи чули про «закон про п’ять колосків»?

Цим законом всіх лякали – шоб ні зернинки, ні капельки молока не вкрали.

Чи хотіли люди добровільно йти в колгоспи?

Дєдушка і тато були хазяйни хороші. І пасіка, і корови. Хотіли хазяйнувати самі, а в колгосп пішли – боялися, шо арестують.

Хто зумів вижити?

Наша сім’я вижила того, шо як голодно зовсім стане, тато улік з пчолами  продадуть, якісь продукти куплять. Мама на базарі якусь одежу міняли.

Що споживали у їжу?

Їли все, шо можна: і  лободу, і крапиву, і грицики, і щавель, з якого робили щавелики – порізаний щавель умокали в муку чи отруби і пекли.

Скільки людей померло?

Знаю, шо умирали особено діти.

Чи відомі випадки людоїдства?

Наче од такого Бог милував.

Чи поминають померлих від голоду?

Зараз усіх поминають. У городі церков аж три – Сергія Родонежського,  Вознесеновська і Свято-Троїцька. Молебні там руські.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі людей?

Хто його знав. Время було страшне. Може й власть винувата. Боялись тоді всього. 

Місце запису: м. Токмак, Токмацький р-н, Запорізька обл.

Дата запису:  25.09.2005

Хто записав: Баглай Катерина, Зіяєв Сергій.

Респондент: Єременко Олексій Михайлович, 1952 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина Єременка Олексія Михайловича проживала у місті Сталіно (нині м. Донецьк) Токмацького району Запорізької області.

Родина матері, щоб не померти, поїхала з Токмака в Сталіно (м. Донецьк).  Дід працював на шахті, там йому їжу давали. А бабуся з дітьми ходила кругом по шахтах вугілля збирала, а потім продавала чи міняла на макуху чи другі продукти. Хліба не пекли. Юшку якусь чи галушки, ліпеники, чи щось, трави, ягоди всякі з осені їли. Жили на квартирі – чотири сім’ї по чотирьох кутках. Щоб у дітей їжі ніхто не забрав – годували таємно або йшли з дому, ховалися, бо й побить могли…

Коли голод закінчився, вернулися в Токмак.

Родина батька, щоб вижити, продала половину хати – її розібрали на будматеріали. Жили на окраїні міста. Все, що можна було з дому винести – продавали чи міняли на базарі на продукти.

У сусіда батько пухлий лежав. Десь роздобули трохи муки і зварили галушок. Погодували його, а він помер від завороту кишок.

А інші сусіди спаслися. Між двома сараями була непомітна спереду щілина – там і заховали зерно. Ризикували, але вижили всі. Люди добрі були – іноді і чужих (сусідських) дітей погодують.

Про ті страшні часи розповідали дідусі, бабусі своєму внуку, батьки – своєму сину. Ніколи не викидали навіть крихот зі столу – на користь обертали. І намагалися жити запасливо – з мукою, сіллю завжди, з сірниками, милом.

Винною у голоді вважали владу. Якби не підвищені плани заготівлі – голоду не було б. Природа не винна.

Місце запису: м. Токмак, Токмацький р-н, Запорізька обл.

Дата запису:  15.10.2005

Хто записав: Тесарик Олександр, Богдан Сергій

Респондент: Вінніченко Ганна Трохимівна, 1925 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у місті Токмак Токмацького району Запорізької області.

У той важкий год і не врожай був і налоги великі збирали.

Нічого не ховали – здавали добровільно, бо не здаси – опишуть, заберуть.

Про “п’ять колосків” знали – за них у тюрму саджали, та закон не чума – колоски збирали.

Скотину не забирали.

Із сім’ї ніхто не помер, а пухлі ходили.

Їли сусликів. Лободу рвали, одварювали – маторжаники такі пекли. Грицики, козелики їли.

Нікому ніхто не помагав, хто як мог, так самі і виживали.

Онукам розказували, так вони й не вірять, як важко жилося.

Страдали більше бідні, а багаті всі вижили.

Місце запису: м. Мелітополь, Мелітопольський р-н, Запорізька обл.

Дата запису:  13.09.2009 р.

Хто записав: Джанова Н. О. 

Респондент: Скачко Віра Іванівна, р. н. не вказано

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у місті Мелітополі Мелітопольського району Запорізької області.

Коли почали засновувати колхози, то мій тато відмовився йти до колхозу, та вони стали примушувати – забрали в нас і хату, і город, а батька засудили. Ми деякий час микалися, аж поки одного куркуля, дуже багатого селянина не розкуркулили, то нас у ту хатку поселили (мене і маму). Була у мене сестричка, вона у 32-гому народилася, та вона померла з голоду. Пам’ятаю, що вона лежала і постійно просила: «Мамо, я їсти хочу», – то мама узяла платок миколаївський, що ще при царі Миколі був куплений, добрий платок, та ото вона його узяла та побігла у село за 7 км, розраховувала щось виміняти, щоб нас накормити.

Ще пам’ятаю з колхозу приходили та перевіряли, щоб ніде нічого з їжі не приховали. Ходили та прутиком, що він у перстень міг пройти, усюди тикали. Де яку зерниночку – знайдуть усе відбирали. А у мене у карманці, мені тоді чотири рочки було, сухарики лежали, то вони і їх витягнули.

Ще я було лазила під отими коморами, де зерно хоронили, вони на високих таких підпорах стояли, то під тими дерев’яними мостиками лазила та у пісочку колупалася – де яке зернятко знайду або горошинку та у стаканчик збираю, та до мами біжу, а вона отож щось з того зробить.

А ще у нас на городі була картопля посаджена, то я ж побачила, що шматочки тієї картошки з землі видно (а город же тоді вже колхозу належав), то я побігла, у подол тих шматочків назбирала, та додому принесла. Мама їх добре вимила та суп зварила. А через деякий час до нас оцей завхоз прийшов та сваритися почав, чого це, мол, я колхозний врожай позбирала (а тож ми садили!): «Відчиняйте, а то я двері виламаю!» А мама йому й каже, що: «Можете вибивати та нас подушити, бо нам вже усе одно з голоду помирати».

А проти колхозу ніхто не ставав, ні, тільки наш тато відмовився, та ще один селянин, то наш тато повернувся, а той – ні.

Місце запису: с. Комсомольське, Гуляйпільський р-н, Запорізька обл.

Дата запису:  04.10.2005

Хто записав: Сур Надія

Респондент: Ростун Катерина Михайлівна, 1922 р. н.

Під час Голодомру 1932-1933 рр. проживала у місті Запоріжжя.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Добре пам’ятаю тільки епізоди.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Ми жили в місті, тому я цього не знаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Дуже важко було це зробити.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Мама говорила, що це були злі люди. Відбирали останнє у людей, а потім до ранку пиячили і ділили пограбоване.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Я думаю, що багато, бо люди добровільно не віддавали.

Де можна було заховати продукти харчування?

В печі, в стрісі, закопували в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі: одяг, худобу, тощо?

З розповіді родичів, то забирали все цінне: кожухи, одіяла, полотно…

Що таке «закон про про п’ять колосків?» Чи чули Ви про нього?

Чула, що людей садили в тюрми за п’ять колосків. Тільки подумать – і то страшно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Це не знаю, бо жили в місті.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Думаю, що ні. Відносились до людей, як до тварин.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, люди хотіли хазяйнувати, мати своє господарство.

Коли почали помирати від голоду?

Починаючи із зими 1932 року. Ходили, як примари.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Забирались в якісь інтернати, там получали пайок.

Хто зумів вижити?

У кого в селі була корова, а в місті ті, хто мав пайок.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Мало хто мав чим ділитися, бо голодали самі.

Які засоби вживали до виживання?

Я збирала по мусорних ямах лушпайки з картошки.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

В нас родичів не було, бо ми переїхали в Запоріжжя.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Мама дуже хворіла, а мені доводилось самій шукати здобич, що попаде. Найбільше збирала по мусорниках. Просила милостиню в людей, але що вони дадуть, якщо самі голодні.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

М’яса ми не бачили.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Я виміняла на мамині речі трішки крупи. Яка це була радість!

Чи був голод у містах?

Був, бо ми з мамою голодували. Хто працював на заводі – одержував пайок.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

В місті я бачила на власні очі: збирали на вулиці мертвих людей і кудись везли.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Я завжди, коли наступає час проводів згадую і плачу, що ми пережили.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер да, а тоді забороняли, ми боялись і згадувать вголос.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я живу з онуком та його сімєю, часто говорю їм, щоб цінували хліб, щоб не знали такого, як ми пережили.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталіна.

Місце запису: м. Токмак, Токмацький р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: Котов Роман, Синиця Світлана 

Респондент: Товкач Зоя Василівна, 1924 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у місті Токмак Токмацького району Запорізької області.

В липні мені виповниться 79 років. Отже, під час другого за роки Радянської влади Голодомору мені було десять років. Дітей тоді у сім’ях виховувалось багато. Батьки недоїдали і народжували нас слабкими. В нашій сім’ї росло шестеро дітей. У нас і до голоду, як кажуть, прісно. А голод 33-го згадувати сумно і боляче. Майже в кожній сім’ї поселилася біда. Активісти ходили по хатах і забирали все їстівне для голодуючих Ленінграда. Та не все туди потрапляло. Багато перепадало тим же активістам. Вони не бідували…

…Померла голодною смертю батькова сестра Катерина. Злягла і наша найменшенька, найслабкіша – п’ятирічна Галинка. Попухли рученьки і ніженьки. Дуже хлібця просила. Ходити вже не могла, а тільки тата просила: «Віднесіть мене до вишні. Я хоч ягідку зірву». Померла наша «ягідка». Віднесли в рядні через дорогу на Пушкінське кладовище та й поховали.

Голодували всі наші сусіди. Багато хто збирав траву ласкавцю, товкли на «борошно» її зернятка і їли. А вона ж отруйна. Помирали. Ловили собак, котів. Але то вже розкіш була. На всіх не вистачало.

Мама міняла мої платтячка на їжу. «Платтячка в тебе ще будуть, – говорила, – а як тебе не стане…» І плакала. Царство їй небесне. Лежить у сирій землі. Прожила дуже тяжке життя. Батьки її (мої дідусь і бабуся) рано померли. Братиків і сестричок виховувати довелося моїй мамі, бо була найстаршою…

…Пам’ятаю як розкуркулювали людей. Які ж вони вороги були?! Роботящі, толкові. А їх за те, що вони своїми мозолями нажили добро, садили на санки і везли на Соловки. А вони помирали, особливо діти. Губили по дорозі своїх діточок у сирих, могилах. Померлих складали у яму, а з ними й тих, хто вже часував і був приречений. Це зараз навіть неможливо уявити: кидати ще живих дітей у могилах!