Місце запису: м. Гуляйполе, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  01.10.2005 р.

Хто записав: Сокол Катерина Станіславівна.

Респондент: Винник Іва Микитович, 1935 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондента проживала в місті Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

 Так.  Розповідали мама і тато.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

У людей забирали пшеницю, все що було на користь государству.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був? 

Радянська влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були винагороди – їжа.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніяких документів. Просто казали: “Совєтска власть”. 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ні. 

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не мали. 

Як люди боронилися?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали. багато чого закопували в землю. Але знаходили і забирали. 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Гражданські шукали. Шукали кругом – на городі, в коморах, шастали по всіх будівлях, заглядали куди тільки могли. Знаходили все, що було.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Два, три мужика з бричкою, на яку все скидали.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували, ховали під пол, у пєчку, у стіни.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ні.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Раньше нічого не було: ні кроваті, ні стул. Їли з однієї миски, столи на підлозі, встелений сінцем.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Да при нашій пам’яті навіть це було.  Судили того, хто собирав на полі колоски, які остались на степу. Нашого сусіда посадили на 5 років. Він був трактористом.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Заставляли дітей, старих збирати і віддавати в комору. А собі – ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля охороняли об’їздчики на конях, кого впіймають за шкуру і у міліцію. Комори стерегли сторожа.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Заставляли йти. Вигонили, заходили в хату. Єсли не підчинялись виселяли на Сибір. У кого була маленька грудна дитина, то приходив бригадир і казав, щоб брали дитину і йшли працювати, бо раніше дитсадків не було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ховати не можна, бо забирали силою колгосп. Бувало, що оставляли.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В основному з утра. Вони приходили в якесь село. Починали з утра, а закінчували пізно ввечері. Бувало це тривало 3-4 дні.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю.

Коли почали помирати від голоду?

Через декілька місяців від початку голоду.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ні. Вони блукали по вулицях і помирали з голоду. Ніхто не допомагав, бо своїх дітей було багато. Так були случаї, що їх забирали люди до себе.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, що одбирали їжу і ті, хто міг ретельно заховати харчі, міліція.

Хто зумів вижити?

В нашій сім’ї була корова, ми зуміли вижити. Молоко носили в совхоз червоний. Мама міняла молоко на макуху.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, свої трохи ділилися.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лободу, щавель – пекли: різали, потім парили, без муки або з мукою робили ліпеники. Коріння ми не їли.  Весною збирали мерзлу картоплю і варили бульйончик.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Ми таке не вживали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобців, граків,  їжаків, сусликів, зайців, якщо могли знайти.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

 Можна, в кого було за шо, бо на базарі дуже дорого.

Чи був голод у містах?

В містах краще жили, чим в селах, але голод був кругом.

Що таке торгсін?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Померло дуже багато – більше половини.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, чув.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

 Звичайно.

 Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

 Не знаю. Та думаю, що так.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

 Є,  в Гуляйполі.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

 Так.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

 Я думаю, що сучасна молодь села знає про голод. Я розповідав дітям та онукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Власть.

Місце запису: м. Гуляйполе, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  01.10.2005 р.

Хто записав: Шрамко Катерина Миколаївна.

Респондент: Шрамко Марія Гаврилівна, 1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Звичайно, пам’ятаю. Як же його забути?

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала урожай влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Якісь люди страшні приходили вдень, а інколи й вночі та й забирали все, що було.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були, та сусіди такого не робили.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ой, били… Як з’їси було качан кукурудзи, так одразу і поб’ють, а якщо щось більше, так і забирали людей.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні, зброї не носили, так ходили.

Як люди боронилися?

Та як же їм обороняться, ніяк не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було, але трішки, та й то, люди боялися, дуже рідко хтось ховав.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Чоловіки по два чи три, якісь усі були в чорному.

Де можна було заховати продукти харчування?

В садках рили ями й закопували, а вночі викопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Та ні, не давали. Не було чого давати.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не було вже що забирати.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Ні, про такий закон не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. за один взятий колосок давали півтора роки тюрми.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Об’їзчики охороняли. Не давали підійти до поля.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Одні хотіли, інші не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Хто з людей не хотів йти в колгосп, старались виїхати з села.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вдень, і вночі забирали.

Скільки разів приходили до хати?

До нас приходили разів 10.

Коли почали помирати від голоду?

Почали помирати вже в 33-му році, коли дуже вже виснажились.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, хто мали корову, не голодували, бо в них було молоко.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися їжею, продуктами, допомагали сусідам.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Всі тоді голодували однаково.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Шнедики пекли з гнилої картоплі, що знаходили на городі, з лободи, з кураю. Їли акацію.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Зривали і їли квітки з акації.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ловили і їли ховрахів.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Купити можна було, але не було грошей.

Чи був голод у містах?

Був і у містах.

Що таке торгсін?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на кладовищі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні, бо не було чим платити.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так, відомі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Так, родичі поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Ні, немає.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так, хрести встановлені.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я дітям та внукам розповідала.

Місце запису: м. Гуляйполе, Гуляйпільський р-н.,  Запорізька обл.

Дата запису:  10.10.2005 р.

Хто записав: Лупкова Юлія Миколаївна.

Респондент: Бодня Олександра Юхимівна, 1936 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондента проживала в місті Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Ні! Я не пам’ятаю, бо сама з 1936 року народження. Але чітко пам’ятаю деякі фрагменти голоду, ті, що розповідала моя мама.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада? 

Я думаю, щоб залякати людей, щоб вони служили і підкорялися владі. Тому їх і морили голодом і він був тільки на Україні, як мені відомо.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Я навіть і не знаю. Мама говорила, що прийдуть було, наставлять рушницю, а ми навіть і документів не питали, бо боялися, що можуть застрелити.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Може і було, але в нашому селі цього не помічалося, бо кожен хотів якось вижити.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Мама говорила, що боялася запитати документи, бо могли за це і застрелити. прийдуть було, заберуть, як побачать, і не питають.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Покаранням для людей було те, що не було їм що їсти, а якщо знайдуть та вкрадуть і те відбирали, навіть ту дрібнюсіньку картоплю, що ми зараз свиням варимо. 

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так, мали! Вони мали при собі трьохлінійки, гвинтівки та пістолети.

Як люди боронилися?

А як би вони боронилися, якщо навіть за якийсь невірний крок розстрілювали, Чи за приховання крихти їжі. А ще й щоб боронилися!

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали було і в печі, і на лежаку, іде тільки не ховали. Якщо знайдуть, то відберуть, а як Бог дасть, то ділили по крихоткі, щоб на довше було і їли.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Чого я і не пам’ятаю, згадую тільки те, що, а як спробували відхиляти їх, щоб не забирали їжу, то вони ще й могли вдарити чи відлупцювати.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Хто це був, я не пригадую, а приходило було і по двоє, і по троє, а то й по четверо.

 Де можна було заховати продукти харчування?

Мама говорила, що ховали і в самій печі, і в духовці, і в печі на лежаку. 

 Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто його знає, мама в колгоспі не працювала. Я навіть і не знаю.

 Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Чи забирали, чи ні я й не знаю, бо таких дрібниць я вже не пам’ятаю.

 Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Так, чула! Це коли люди працювали на полі, вкрадуть кілька колосків, заховають під одяг і несуть додому, щоб намолоти муки і зробити щось схоже на хліб.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Якщо людей відбирали їсти, а на городині люди ховали колоски, щоб ніхто не помітив, то, мабуть же, не дозволяли. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Напевно, я не пам’ятаю. Мабуть, самі більшовики, щоб прості люди не змогли на полі чи в колгоспі щось приховати чи вкрасти. 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Я цього не знаю, бо коли мама розповідала, це було дуже давно.

 Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

 Я вже й не пам’ятаю цього, таких подробиць, бо багато років тому мама розповідала мені.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

 Худобу відводили в ліс, щоб приховати від колгоспу.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

 Було коли прийдуть чи то вранці, чи то ввечері, чи вночі заберуть, що є з їжі і підуть.

Скільки разів приходили до хати?

 Мама говорила, що до нас приходили лише один раз і то забрали ту дрібнесеньку картоплю, що було, а навіть і не представивши документів.

Коли почали помирати від голоду?

Вони весь час помирали, бо йшла війна, а потім, ще й голод, тому люди помирали весь час.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

 Ну, були якісь будинки для сиріт, туди їх і забирали.

Хто не голодував у селі і чому?

Голодували всі. Хто міг не голодувати, то це – куркулі, але вони з’явилися вже пізніше, в голод їх було дуже мало.

 Хто зумів вижити?

 Зуміли вижити ті, хто зумів себе прокормити.

 Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

 Чим людям було допомагати чи ділитись, якщо в них і в самих не було продуктів.

Які засоби вживали до виживання?

 Їли ягідки, що тільки з’являлись на деревах, деякі бур’яни (грицики, лобода, щириця), деякі корінці дерев.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

 Голодували всі, тому допомоги від родичів важко було діждатись.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

В їжу споживали сливки, грицики, калачики, дичку, лободу, щирицю, як знайдеш, то і грушки, абрикоси, яблука, корінці сливок, грушок та інших плодоягідних дерев.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

З фруктових дерев вживали в їжу листя та кору. Так і харчувалися. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Виливали з нор сусликів, шкуру сушили та обмінювали на харчі в місті.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Як було на що виміняти, то вимінювали.

Чи був голод у містах?

Він був кругом: і в селах, і в містах.

Що таке “Торгсін”?

Ні! Я не знаю і навіть скажу, що я про нього зовсім нічого не чула.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Ні. Нам цього не оголошували.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні! В нашому селі такого не було. Може де й було, а в нашому селі людей не їли. Принаймні, я так пам’ятаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Люди! Прості люди, раби такі як ми. Самі викопували велику яму, людей десятками, а то й більше вкинуть, закопають.

 Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Я цього і не знаю. це скільки років назад було, що я вже й не пам’ятаю, що проплату було чи платили зовсім.

 Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ну, пам’ятники ж поставили померлим. не всім, але багатьом померлим поставили пам’ятники.

 Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Я цього не знаю. Мабуть, хто залишився з рідних, хто знає, де поховані, то й поминають.

 Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

 Я загадаю, що згадують. мені цього невідомо.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

 Українська Православна церква, Київський Патріархат, Свято-Покровський храм.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Напевно. бо і в той час, як хоронили, то ставили хрести, а в цей час поставили деяким пам’ятники. 

 Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Коли моїх дітей чи онуків цікавила ця тема, я їм і розповідала. Але це наболівша тема, ці тяжкі роки, бо я теж пережила голод 1947-го, а мама два голоди, тому рідко згадую. 

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Більшовиків, які мучили людей, щоб вони пухли від голоду. відбирали останні крихти, що були. А як вкрадеш чи приховаєш, то й б’ють.

Місце запису: с. Комсомольське, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  14.10.2005 р.

Хто записав: Сур Надія Миколаївна.

Респондент: Марченко Микита Остапович, 1918 р. н.

Під час Голодомору-геноциду проживав в селі Воздвижівка Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Так, я пам’ятаю голод, бо мені було тоді 14 років. Наша сім’я проживала в с. Воздвижівка Гуляйпільського району. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Це були спеціальні загони комсомольців та робітників з міст Донецька та Ленінграда.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Так, були. а кому що – не пам’ятаю.

Як це відбувалося? 

Ці робітники всі були з посвідченнями, які дозволяли їм проводити обшуки. Нишпорили по всіх закутках, заглядали у діжки, били глечики.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

А хто був заможним, мав худобу, інвентар, сівалки, жатки ці загони відбирали все, а людей вивозили в невідомому напрямку.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Це були гвинтівки, нагани. 

Як люди боронилися?

Тікали з дому, не давали речі, плакали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна. Але загони все провіряли. Мати поклала в колиску, де лежав мій брат, торбинку з квасолею і ту найшли. 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Продзагони та робітники, які приїхали з інших міст.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Від 3 до 5 озброєних чоловік. Чоловіки і жінки. 

Де можна було заховати продукти харчування?

Біля будинку все перевіряли, тому ховали навіть у ставку.  

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, але дуже мало, не вистачало дожити до весни.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Все, що бачили те і забирали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чув про нього, бо в нас в селі люди постраждали від цього закону.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, нічого не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Спецзагони із жителів села.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Насильно зганяли в колгоспи. Обіцяли великі труднощі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Відгонили в балки та яри.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Круглосуточно. 

Скільки разів приходили до хати?

До нас приходили декілька разів.

Коли почали помирати від голоду?

Весною 1933 року.

 Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

 Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

 Ті, хто служив владі, їли вони і пили, що хотіли.

Хто зумів вижити?

В нас в селі мало померло людей.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Мій батько ділився, особливо молоком. Сусідка довго згадувала і дякувала батькові, що він спас і їх від вірної смерті.

Які засоби вживали до виживання?

Хто як міг і виживав. Шукали щось, що можна було їсти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мій брат служив у Києві і передав нам мішок борошна, за яким я їздив до нього. Пароплавом до Катеринослава, а там зустрів батько і ми добралися додому.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли все, що попадалось, перебирати було нічим.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

З буряка, подорожника, кураю, лободи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Найбільше ховрахів.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

 В містах було все. Коли їздив до брата, то бачив, що люди в місті так не голодують, як в селі, але у людей не було грошей і тому не купували. Одного разу батько виміняв велику хлібину і ми не могли зразу вдоволь  наїстися. Бо можна було вмерти після тривалого недоїдання.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Що таке “Торгсін”?

Ні.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Мало. В нас люди мало помирали.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Як звичайно хоронять.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Родичі своїх поминають,  згадують.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? 

У нас немає церкви. 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Ні, немає.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

 Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я розповідаю своїм дітям, онукам, але вони мало вірять в це. Хотілося, щоб все зняли і показали в Воздвижівці, де я народився.

 Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу.

Місце запису: с. Червоне, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  30.09.2005 р.

Хто записав: Бургер Ганною Іванівною.

Респондент: Дерев’янко Галина Андріївна, 1947 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондента проживала в селі Червоне Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Я, звичайно, не пам’ятаю, бо ще не народилася, я народилася 1947 року, але дуже добре розповідали мої батьки про ті страшні роки. Моя мама мені розповідала, дуже багато. Це Міщенко Тетяна Мусіївна, 1911 року народження. Вона житель м. Гуляйполя. Жила в дуже багатодітній сім’ї і тому вимушена була шукати роботу саме у с. Червоне. В 30-х роках організовувалось с. Червоне – це державне , звичайне, підприємство було. Вона прийшла сюда працювати. Працювала вона, пішла кухарем працювати для того, щоб сім’я вижила, тому що голод був страшний. Вона розповідала, що їли все траву, бруньки, коріння їли.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Осінь 1932 року великого лиха не віщувала. Врожай був не гірший, ніж в попередні роки. Це причини, я думаю, тільки колективізація, індустріалізація, не правильна політика партії, яка проводилася.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто робив?

Звичайно, це влада. Здавали селяни державі податок. Перший раз здали, вроді було добре. Потім пішов другий, третій податок. І вже люди не змогли витримати, тому, що все було забрато. Буквально все. А люди, звичайно, неадекватно відносились. Мама розказувала, що ховали, замазували у печі.

Да. Мама тому й пішла працювати в село Червоне. Радгосп тоді був. “Червоний свиновод” називався тоді. Вона пішла кухаркою, щоб вижити. Тому, що сім’я дуже велика була. Те що їй давали ,жменьку якогось пшона, вона казала, якоїсь каші, то вона його брала і бігла в Гуляйполе і верталася назад, дала їм, і вони розварювали ту жменьку каші, що вона принесла. І так вони вижили. А вона при тому, тоді казала, тільки в будівельній бригаді 200 чоловік було, це крім механізаторів, крім тих, хто працював. Їх багато, вони не встигали, дуже рано вставали. Казала, даже мені часу не було, тільки ото бігти, вона бігла в Гуляйполе, давала їм оту жменьку і верталася бігом пішки назад, і оп’ять працювала. Дуже багато працювала, вона розказувала, що дуже багато працювала. І так вона спасла свою сім’ю. А багато людей гинуло, помирало, пухли від голоду, хворіли. Їй важко прийшлось, вона пережила не тільки цей 32-гий рік, але й 47-мий. І боялася вона, весь час робила запаси. Страх такий у неї страшний був. Щоб, як на горищі поприбираєм, і в неї всігда в чемоданах квасоля, сушка, вже по декілька років. Я казала: ”Мама, давай викинем”. А вона: ”Ні, хай лежить.” І викидали ми, те що поточено, і запаси робили на стільки років. Нічого мама не викидала, боялася голоду.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Я таких випадків не знаю, щоб були нагороди, а такі випадки, що доносили, це дійсно було.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Да, мали вони. Це були спеціальні комітети, які називалися революційні комітети, які приходили і відбирали усе, що могли у людей. І люди ховали зерно, картонку у ямах, криницях. А в кого не було , звичайно, не було що ховати.

Чи застосовували до людей покарання , побиття, висилання, арешти?

Да, такі випадки були. Висилали навіть у Сибір тих, наприклад, хто не хотів здавати, в кого шукали, знаходили – були такі випадки.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Дa, вони приходили із зброєю і навіть були такі випадки побиття людей, побиття палками, за те, що не віддавали. А забирали останнє.

Як люди боронилися?

А ніяк, не могли вони ніяк боронитися, тому, що приходила велика кількість людей із зброєю і вони ,звичайно, не давали, забирали корову, забирали все, що могли. Звичайно , люди могли тільки покричати, поплакати. Більше ніяк зони не могли боронитися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали люди. Картоплю замуровували в грубах, ямах, криницях, у скиртах, на горищах, але, звичайно, і це останнє забирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я не пам’ятаю, як вони називалися, називалися революційні комітети вони. Мама говорила, що “комітетники” так називали їх.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили… Багато їх приходило. Бувало по 10 чоловік, по 5 приходило. Ціла бригада приходила.

Де можна було заховати продукти харчування?

Я вже говорила: в ямах, скиртах, криницях, на горищах, в грубах замазували, але від пильного ока збирача, звичайно, не можна було заховати.

Чи забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Худобу забирали, вона розказувала забирали тільки з продуктів харчування. В основном зерно.

Що таке закон про “п ’ять колосків ”? Чи чули Ви про нього?

Да, чула. Це був спеціальний закон, за яким судили, для того, щоб не крали. В той час, ви знаєте, голод штовхав людей на все . Вони могли зібрати піти колоски, якщо хтось попадався , таких людей судили. В нашому селі є такі люди, яких саджали в тюрми за те, що крали зерно.

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Спеціально були сторожа, таке називали їх.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ні, не хотіли. На перших етапах не хотіли іти в колгосп. Це було силою заставлено.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Із історії, із розповідей ми знаємо, що заставляли, ішли спочатку в колгоспи, із розповіді моєї мами, мого батька, ішли в колгоспи той, хто був дуже бідний, в якого нічого не було, а хто був такий зажиточний, у кого було знаряддя праці і мав чим працювати. Дідусь, наприклад, мав землі багато , вівці – отари овець, так він не хотів іти. А той, хто нічого не мав, на перших етапах їм було все рівно, ті йшли, а пізніше – уже пішли, звичайно, всі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгоспі?

Переховували вони в посадках, у лісосмугах, у ярах відганяли, але все рівно забирали.

У який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ну продукти в основному з утра, мама говорила, зранку приходили забирати.

Скільки разів приходили до хати?

Про це мама не говорила, скільки разів. Приходили раз забирали, а якщо хтось доносив на людей, тоді, звичайно , приходили повторно.

Коли почали помирати люди з голоду?

Звичайно уже осінь 32-го року, коли врожай забрали, уже дуже багато людей гинуло, надзвичайно багато. Жахливі спогади, розказувала мені мама, що дуже багато людей помирали довгою смертю. Тому, що спочатку людина опухала, тоді лежала, не могла рухатися. А коли вже і знайшли їжу, давали їсти, то вона од того помирала, що дуже наїдалася. Не можна було, а така жага була їсти, що люди навіть божеволіли від того, що уже не мали чого їсти, марили, в уяві навіть хліб приходив, божеволіло багато людей.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

В 32-33 роках були дитячі будинки, куди забирали, опікувалися.

Хто не голодував у селі і чому?

Той, хто пішов у радгоспи . Пізніше був такий закон, що механізаторів кормили краще . Тобто, хто працював, у кого була робота, пішли у радгоспи, ті уже мали їсти. Їм давали. Вона казала навіть їм поварам … над ними стояли бригадир, щоб вони не могли взяти. Як укинуть і вариться, тоді він ішов. Знав, що уже гаряче звідтіль не возьмеш уже. Казала вона, що дуже контроль великий був, тому, що давали мало, а треба було всіх нагодувати. І, все-таки, не вистачало, звичайно, всім, но з голоду механізатори і працівники, які працювали у радгоспі-  вони могли вижити.

Хто зумів вижити?

Ті вижили, хто працював. Багато в цей час, мама говорила, пішла з міста сюда, а багато пішли на Донбас. Там якось менше голод був. Були навіть такі дітей підкидали в дитячі будинки , вдома не могли вижити ці діти, а пізніше – забирали вже їх, як пройшов голод.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Да, ділилися. Мама казала, останнім ділилися. Мама, наприклад, працювала із своїми подругами і вони знали, що мама із багатодітної сім’ї, так вона говорила, що їй давали дівчата свою долю, щоб бігла однесла. А вони виглядали, а вони ждали… Тоді добавляли уже рослини, які можна було – коріння, листя… Вона казала Я жменьку могла лиш принести, бо більше не давали”. Практично вона врятувала їм життя.

Які засоби вживали до виживання?

Ну, оце ж такі засоби, коли люди змушені були в їжу все, що можна. Наприклад, споживали собак, щурів, мишей, горобців, а коли зелена трава почалася, то листя і бруньки. Так вони виживали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Да , від друзів, від родичів допомога така була . Хто міг працювати від тих, звичайно, була допомога.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживали, я ж говорила : листя, бруньки, кору.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З їстівних, звичайно. Грицики, казала мама, так їли повністю. Ішли в поле, рвали та їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Щурів, мишей, горобців. Горобців, казала мама, добре їли, голуби дикі. Ну і риба допомагала. Річка у них недалеко була. Мама говорила, що нам це дуже допомагало. Тоді риби було дуже багато в річках.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти!

Ні, вона не ходила, я такого не знаю. Але з історії знаю, що міняли, в кого що було, міняли одяг на продукти.

Чи був голод у містах?

Да, мам з міста прийшла сюди.

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсін”?

Да, було таке слово.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості!

Ні, таких відомостей нема. Навіть ці дані ніхто й не фіксував тоді. В Україні такі дані – від 3 міліонів до 10 міліонів. Фіксації точної не було.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні. 3 історії ми знаєм, що їли людей, а в нас такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали на кладовищі. Звичайно рідні ховали і тепер поминають їх. Не було, щоб борсали. В історії таке було, що всі села вимирали, що і ховати нікому було. У нас такого не було у Червоному.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Да, спеціальні бригади створені були.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

У нашому селі такого місця не було.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”. Зелені свята?

І на Проводи, і на Зелені свята поминають, звичайно тих, хто загинув під час Голодомору.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві. Тепер і за часів радянської влади?

Ну, я думаю, що церква завжди поминає. І за часів радянської влади вона своє правильно проводила, думаю і зараз поминають.

Чи є у Вашому селі церква, До якого патріархату вона відноситься?

Немає в нашому селі церкви.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, не встановлені.

Чи знає сучасна молодь про голод 1932-1933 р. р., зокрема, чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Да, як вчитель історії ми вивчаємо звичайно голодомор 1932-1933 р. р. У нас єсть спеціальні уроки Пам’яті, які ми проводимо, починаючи з 5 класу по 11 кл. У нас єсть спеціальні теми. А я своїм дітям, звичайно, розказую. І внукам буду – вони ще маленькі, скажу, що прабабуся пережила голоди , два голоди.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Звичайно, наш більшовицький режим, який був не продумав… Хотів, як краще провести колективізацію, індустріалізацію. А штурмівщина привела до Голодомору 1932-1933 р .р. – великого лиха, особливо для селян.

Місце запису: м. Гуляйполе, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  10.10.2005 р.

Хто записав: Лопатіна Олена Миколаївна.

Респондент: Левицька Ніна Кирилівна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Прилуки Гуляй-Пільської сільради Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині – село Прилуки Гуляйпільського району Запорізької області).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Так, добре пам’ятаю. Я була тоді невеликою, шість років мені було. Жили ми на Прилуках. Було нас троє дітей. Я була сама старша, меншій мене було чотири роки і одній було два рочки. Страшно завжди хотілося їсти. Шоб ми не померли з голоду, мене забрала моя тьотя. У неї була одна дочка. Забрала мене тьотя, шо недалеко жила, мамина сестра. Шоб хоч одну врятувать. І ось я опинилася в тьоті. Яка робота в мене там була? Я була сама старша. Шоб я могла злізти на дерево, нарвать акації, побігти нарвать травички…

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай був непоганий той рік, але все треба було ж здати державі. Дуже великі були податки. Майже нічого не залишали людям.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Приїздили „комнезами”, це робили. Спеціально заїжджали, забирали. Все забирали. Провіряли всі куточки, шоб нічого не залишалося дома.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього я не пам’ятаю, бо була ще мала. Від людей чула, шо це були такі випадки,

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Ну які там документи були. Приїздили. Всі знали, шо забирають. Прийдуть, заберуть. Ніяких документів не питали в їх.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Оцього я не пам’ятаю, мала була.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Я ніколи не бачила. Може й була, но я не бачила.

Як люди боронилися?

Намагалися заховати у піч, десь у попіл баночку якусь. Закопували вузольчик якийсь у землю. Но були такі люди, які доносили. Все рівно знаходили, забирали. Все забирали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Це було дуже трудно, майже неможливо.

Хто і як шукав заховані продукти ? Як їх звали?

Ну, як звали? Я знаю, шо „комнезам” називали. А як шукали? Якшо хтось доніс, шо десь мішечок, чи вузольчик закопаний, то ходили з спеціальними такими жилізними прутами, і там прокопували землю. Шукали, де нарушена земля, і тоді там копали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По кілька чоловік приходило.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде їх не можна заховати. Якшо проходили шукати, так шукали кругом.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Оцього я не пам’ятаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Худобу взагалі позабирали. Коней забрали, інвентар, який люди наживали. Все забирали у колгосп. А… Забирали і речі. Ось був такий випадок недалечко. Коли (в одній хаті) чотири сини жили, чотири сім’ї. В них було по одному коню. І це вважали, шо це вони багаті. Прийшли, забрали все в їх з хати. Вийшов дід старий, просить, шоб не забирали, у свитці. І свитку забрали в нього.

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Чула. Це тоді, коли після того, як уберуть уже поле, люди ж голодні були, виходили на поле зібрати там, може десь залишився якийсь колосочок. І коли об’єздчик там заставав, забирали і давали десять років (тюрми, або висилання). У нас випадок єсть такий, шо жінка одсиділа десять років за те, шо вона хотіла зібрать колосочків, нагодувать дітей.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля охороняли об’єзчики. Спеціально виділялася бєдка (двомісна повозка), кінь. Вони моталися по всих полях і шукали, шоб ніхто туди не зайшов.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ясно, шо не хотіли, раз забирали все у господаря. Так чого ж їм туди було хотіти. Ото тоді і йшли вже в колгосп, із-за цього, шо все вже забрано було.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде її не можна було переховати, через те, шо знали ж у кого єсть корови, коні і приїздили і забирали. Насильно забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти ?

Ну, я не пам’ятаю цього.

Скільки разів приходили до хати ?

Не пам’ятаю я цього.

Коли почали люди помирати з голоду ?

Найстрашніша була весна тридцять третього року. Тоді масово помирали люди. Кожна травинка була дорога. Коли окація появилася, оце люди трошечки начали, хоч травичкою кормиться. А то доводилося: лобода була основне. Потом: товкли кочережки од кукурудзи, висушували в пічі, тоді ступка була (це моя робота була), ступочка така, товкач. І оце я товкла оце ці кочережки, а тоді змішували з лободою і пекли блинчики.

Хто не голодував у селі і чому ?

Ну, я думаю, не голодували ті, хто оце забирали продукти.

Хто зумів вижити ?

Важко було. Но люди виживали. Хто може трошки кріпший був. У кого ще не встигли забрать коровку. Ось ці протрималися. Ну ось і в нас тоже було. Там у тьоті, у якої я жила, залишилася оця, первістка коровка. Може тому і не забрали її, тому, шо вона отелилася пізніше. І ото те молочко, і оте з окації цвіточки. І ото ми варили кашку. І цим підтримувалися. Вижили.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами ?

Ну, чим могли допомагали. Ясно шо дуже трудно було виживать. Ну, якшо в когось хоч трошечки десь, шо могли поділиться картоплиною якоюсь – ділилися.

Які засоби вживали до виживання ?

Засоби? Таких я не пам’ятаю, які були в старших. Знаю, шоб мене… Старалися, шоб я не померла, годувать.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння ?

Найбільше: лобода, грицики, свиріпка, цвіти окації. Оце саме основне було. А потім уже все люди вибирали, підбирали травичку яку там. Або вмреш з голоду, або виживеш. Ось так і жили.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу ?

Вживали в їжу ховрашків.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти ?

Я цього не пам’ятаю.

Чи був голод у містах ?

Я в місті тоді не бувала. Знаю, шо в селі дуже страшно було.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін” ?

Це була… такі магазини, куди люди зносили дорогі речі. Я знаю, шо свекруха моя однесла дуже цінні красиві великі серги, і здала туди. А за це їй дали… Зняла прямо з вух, оддала… А за це їй дали у мішочку пшона і ще у другому мішочку муки.

Скільки людей померло у селі ? Чи є такі відомості ?

Я не пам’ятаю тоді вже. Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі ?

Такого я не пам’ятаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду ?

Проїжжав чоловік бричкою, вкидали туди мертвих. А тоді відвозили десь на кладовище і в загальну яму укладали їх там, хоронили.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих ?

Цього я не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, що померли від голоду?

Ні. Мені не відомі. 

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята ?

Обов’язково поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві ? Тепер і за часів радянської влади ?

За часів радянської влади не було ж церков. А зараз згадують: молитви читають за них.

Чи є у Вашому селі церква ? До якого патріархату вона відноситься ?

Там, де я родилася і пройшло дитинство, там немає. А, де зараз я живу, єсть аж три церкви. Дві з них Російського патріархату, а одна – Українського, Київського.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду ?

Да. В Гуляйполі єсть такий пам’ятник.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам ?

Да, знають. І онуки все добре знають. І учням розповідали. Так шо – знають.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей ?

Ну, я думаю, шо тоді тодішній режим, який привів до цього.

Місце запису: с. Мирне, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  27.09.2005 р.

Хто записав: Чухіна Анна , Боговін Тетяна Василівна.

Респондент: Чухіна Лідія Петрівна, 1932 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мирне Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Так, був голод.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирали все, а ми перебивалися, хто як міг, так і жив.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив? 

Начальство.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Були такі, що ховали зерно. А як побачать – то забирали. Винагороди давали.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Мабуть були якісь документи, якщо вони мали це робить.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Висилали, хто не підчинявся, не віддавав нічого в Сибір. Нас також виселили в Сибір за те, що батько не підчинявся і не віддавав.

Чи мали зброю ті, що приходили відбирати хліб у людей?

Були пістолети, грозили, що хто не віддасть – посадять у тюрму.

Як люди боронилися?

Як могли, так і спасалися. Де забирали, а де залишалося собі.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Конешно. Люди ночами не спали і приховували собі, бо знали: як заберуть усе, то як же вони житимуть.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Хтось розповідав, приходили і шукали. А в кого і не находили.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По 10-11 чоловік, коли з начальством, коли самі, як вони були надьожні.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де могли, там і ховали, навіть у кроваті.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

3абирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

І худобу забирали.

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ходили, збирали, не наказували.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Стояла охорона з області.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Да, заставляли, угрожали що роботи не буде.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не помню.

В який час ходили забирали у людей зерно, продукти?

Передвечір.

Скільки разів приходили до хати?

І по два, і по три рази приходили, через кілька днів.

Коли почали люди помирати з голоду?

Місяців через 6-7.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не помню.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, кого не трусили, вони кричали і доказували на інших.

Хто зумів вижити?

Зуміли ті, у кого був хліб.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так, у кого був хліб, вони ділилися.

Які засоби вживали до виживання?

Ходили перевівали солому і віяли пшеницю, мололи муку камінцями, копали картоплю взимку яка була мерзла.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менш голодували?

Так.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Не бачили ми ніяких ягід.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Не їли такого.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрахів їли, птахів не їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ну міняли. Чи штани, чи кофту на хліб.

Чи був голод у містах?

Не знаю, я в город не їздила.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін”?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Відкіля я знаю. Помирали люди, але я не знаю, скільки їх помирало.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали на кладбіщах, ховали всі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто не платив, ховали так і все.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тоді ми не ходили і не знаєш, чи згадували їх у церкві чи ні.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 р.р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Колись як балакаємо, так і згадаємо. Я своїм дітям казала, як ми страдали.

Кого Ви вважаєте винними у загибелі багатьох людей?

Винна погана влада, вони забирали у людей хліб і люди помирали від голоду.

Місце запису: с. Малинівка, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  13.10.2005 р.

Хто записав: Кошарна Юлія Іванівна.

Респондент: Шинкаренко Ганна Варивонівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Малинівка Гуляйпільського району Запорізької області.

Дуже добре помню голод 1933 року. Причина була єдина – неврожай, бо ніхто хліб і худобу не забирав. У колгоспи йти ніхто не заставляв. Хто хотів іти – йшов, хто ні – той жив, як міг. (Про репресії та розкуркулювання а також на питання, пов’язані із поборами влади та причини такого становища тогочасного українського села відповідати відмовилась, бо не знає такого). Поля охоронялись, але залишки городини й колоски збирали люди. Їли все, що можна було: какиш, грицики, смажили оладки з лободи, ловили ховрашків. Тим, хто працював у степу і дітям у школі варили обід, людям носили макуху. Більшість голодувало, але були й такі, що не знали голоду – мабуть у них залишився хліб з попередніх урожаїв. .

Місце запису: м. Гуляйполе, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  28.09.2005 р.

Хто записав: Лопатіна Олена Миколаївна.

Респондент: Репетун Марія Йосипівна, 1917 р. н.

Народилася та під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Святодухівка Ново-Златопільської сільради Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині – село Любимівка Гуляйпільського району Запорізької області).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Так, добре пам’ятаю. Мені в той час було чотирнадцять-п’ятнадцять років.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Я пригадую, шо в той час балакали, шо в нас на полях був неврожай. А ще була велика бідність, не було чим обробляти землю; багато людей погибло у гражданську війну, і взагалі люди були дуже слабі, боліли часто.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Приходили члени якоїсь комісії, як вона називалася, я добре не знаю. Казали на них „незаможники”. Роздивлялися усе і забирали теж усе. Люди плакали, просили хотя би шось залишити для сім’ї, та забирали усе. Особенно у тих, які не хотіли іти в колгоспи.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не можу нічого сказати на цей щот, бо тоді ще цього не понімала. Та були такі доносчики, шо про них не можна було і слова сказати.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Як почався голод, у городах робочий клас обезсилів, членів комуністичної партії посилали у села збирать хліб, картошку. Вони спочатку мирно уговорювали – люди кой-шо і віддавали. А потом стали ховати. Як знаходили у когось шось заховане, або закопане – забирали без спросу, везли на залізну дорогу, і далі – у город. Ходили по дворах багато, а чи були в них якісь документи, я не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Я пам’ятаю, шо хто не давав хліба, той счітався „ворогом народу”. Люди канєшно возмущалися, виступали. Та по селу став їздити „чорний ворон” (машина така), яким забирали самих балакучих. А ще таких людей сажали на підводи і прямо сім’ями вивозили у тайгу, у Сибір, чи там на Соловки, може.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Сначала із города приїжджали агітатори, і агітірували здавать хліб і продукти, у них зброї не було. А потом, як почали забирати їду силою, у деяких була і зброя. Приходило декілька чоловік, активісти-робочі або члени партії, комсомольці із оружієм, для самооборони.

Як люди боронилися?

Як стали забирать людей, всі почали боятися – вже мовчали, не возмущалися, деякі намагалися шось заховати для своїх дітей.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Практично це було дуже важко зробити. Хліб (зерно) вообще попадав тільки колгоспникам за „одиниці” (трудодні). Та це вже потом. А спочатку і колгоспникам нічого не давали, тільки „палички” ставили за трудодні.

Хто і як шукав заховані продукти ? Як їх звали?

Та оті ж, з „комітету”. А як їх звали, я не знаю. А шукали так, шо й сараї ламали, перевертали усе.

Скільки їх приходило до хати ? Хто це був?

Я вже казала, шо то були „незаможники” набрані з самих бідних селян. А у нас в селі у тому комітеті були і такі, які не хотіли ніколи работать на землі, були і алкоголіки, які за кружку бражки могли й на родичів донести. А приходили до хат по кілька чоловік, не менше трьох.

Де можна було заховати продукти харчування?

Коли почали силою забирать пшеницю, то люди рішили ховать хліб не дома. Підводами вивозили і закопували десь по три-чітирі мішки хліба (пшениці).

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тоді колхозникам записували „одиниці” – трудодні. І за ці одиниці їх кормили у бригадах обідом. Це у нас в селі. А як десь було, я не знаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали продукти харчування, одвозили у город, а кой-хто казав, шо і самі активісти між собою ділили. А худобу забирали до колгоспів.

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Тоді я цього не знала. Помню, шо за шось дуже штрафували людей, не допускали до роботи. А це ж було саме хуже – не заробиш одиниці, не будуть годувать і нічого не дадуть у колхозі.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Після косовиці всіх дітей посилали у поле збирати до торб колоски, шо залишилися. Хто работав – записували „одиницю”. А додому нільзя ні в якому разі було забрати даже жменю колосочків.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Кажде поле у нас в колхозі було розбите на „карти”. На каждій „карті” – вишка, там сидів сторож. Єслі він побаче, шо хтось крадеться – вдаряє у дзвін, сідає на коня і доганяє. Кого впіймають – везуть на суд. А шо дальше з тими людьми було, я не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Конєшно, не всі хотіли іти в колгосп. Та заставляли. Якшо не йдеш до колгоспу – збирайся на виселки. Приїжджають, грузять сім’ю на гарбу і везуть, хто його знає куда. Нікуди не дінешся з села.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так, змушували. Робили такі налоги на тих, хто мав своє хазяйство, створювали такі умови, шо людина не вплутається. От і приходилося іти до колгоспу хоч кільком членам сім’ї. Тоді забирали майно в колгосп, ну там… худобу, реманент якийсь, у кого все, а кому шось лишали і для свого хазяйства. Це як на кого подивляться…

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ж її заховаєш ? Все одно – знайдуть. Це ж жива тварина – її треба кормить, ухажувать. То й не ховали її. У кого була сім’я велика, уговорювали батьки не забирати хоч корів, шоб було чим годувать дітей. Кому бувало і оставляли, як посчітають нужним, а багато забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили і дньом, але частіше – вечором і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

До кого як. Хто дуже бідний – у того за раз виносили шо було, а до кого і кожну ніч ходили, поки не вислідять і всього не винесуть.

Коли почали люди помирати з голоду?

Пам’ятаю, шо стали казати, шо мруть люди від голоду коли вже було давно холодно і сніг вже лежав. Може це було зимою, а, може, і пізньої осені, а, може, вже весною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Може десь і були такі завєдєнія, шо забирали сирот, та коло нас рядом таких не було. А дітей, – коли забирали родичі. Та були случаї, шо і родичі не хотіли брать, самим їсти нічого було. Тоді забирали сусіди, чи там ще хтось. А діти в дяку помагали, чим могли: пололи, копали город, збирали трави, рослини всякі там, ну і хто шо міг.

Хто не голодував у селі і чому ?

Цього я не знаю.

Хто зумів вижити ?

У нас у сім’ї двоє померло від голоду. Я пам’ятаю, шо на них страшно було дивиця, такі були слабі і пухлі. І даже, коли роздобули їжі, то не змогли їх врятувати, так вони охляли, все одно померли. А в селі, може вижили ті, хто були доступні до начальства. Казали, шо хтось- там, не пам’ятаю, ходили у „комнезам” шоб ділити пшеницю, яку позабирали у других. Може їм і легше було. А ще, я думаю, вижили ті, хто умудрився шось для себе заховати, запаси зробити, хоча це і трудно було. А ще: шось видавали тим, хто був у колгоспі, але того не хватало, шоб прокормить сім’ю.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами ?

Так, люди між собою ділилися, хоча це і важко було зробити – самим не хватало. Та, в кого була корова – давали молока тим, в кого були малі діти, це я добре помню.

Які засоби вживали до виживання ?

Шукали все, шо можна було з’їсти з самої ранньої весни – паслися на зелені.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували ?

Нам помагали дедушка і бабушка, які жили у Санжарівкі. Ділилися зерном, овочами.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння ?

Їли всякі рослини. Ну там свиріпу, грицики, молочай, калачики. Ягоди різні, іноді і травилися, бо в нас таких с’єдобних ягод диких майже немає, мабуть, тільки бузина. Помию і коріння якесь їли, таке було, як тоненька морква, а як воно називалося не знаю.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу ?

Та акацію їли, помню, цвіти. Якусь кору мама заварювала, як чай, і всякі трави сушені.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Сільцями ловили зайців, та рідко, к сожалєнію. А ще виливали ховрахів з нор водою, даже мишей. Птахів тоже ловили – ворон, граків, горобців били і жарили їх прямо з пір’ям у кострі. Всіх, кого можна було спіймати їли. От тільки собак та котів ми не їли. Їх шо пошти не було – поздихали, а шо і жалко було. А ще ми весною шукали у полі мишачі, чи ховрашині склади – там, де вони ховали зерно.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У нас не було чого міняти. Та, коли ми вчилися, нам на чотирьох давали маленьку хлібинку. То ми її міняли іногда на вісім кукурудзяних ліпеників, шоб шось з’їсти не таке, як всігда.

Чи був голод у містах ?

Був, конєшно. Ми чули, шо там люди зовсім голодали, бо не було ж ні хліба, ні м’яса, ні молока. А в кого були карточки – тому було легше.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін” ?

Добре не знаю. Та, кажеться, так називалися такі магазини, де міняли золоті вєщі, або шось цінне на матерію, хліб та всяке друге.

А ще, по-моєму, це якась загранічна помощь: висилали згущене молоко, рис, сахар, муку. Може, потом, це й міняли на драгоценні вєщі.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю точно. Та помню, шо багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Помню, шо розказували усякі страхіття: шо десь і людей їдять, шо тільки померли, а десь і вбивають тих, хто вже не може двигаться, і їдять. Та у нас в селі такого, слава Богу, не було. Я не чула такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Їх складали на бричку і везли в одну яму. Було, шо ховали в одну яму всіх родичів, а було шо й чужих – чоловік десять, а коли і більше. Заховають, хрест поставлять, та й усе. Кого в селі не бувало довго, то тоді коли він приїжжав, то й не міг найти, де рідня захована, якшо ніхто харашо не помне з селян, в якій ямі кого поховали.

Знаю, шо хоронили ті люди, які були в колхозі. Часто їм помагали родичі, сусіди. Просто ті, кому було жалко.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Кажеться, їм не платили. Просто треба було хоронити, то й хоронили. А, може, я не знаю, шо платили? Не скажу точно.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, що померли від голоду?

Раніше не виділяли їх серед других могил, шоб і люди не знали, і не вспоминали, шо вони померли насильно. А тепер установили хрести на місті тих великих ям, шоб люди помнили, шо було таке.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

Родичі, канєшно, всігда поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Я до церкви не хожу, того і не знаю, чи їх згадують. Але, думаю, шо поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Чула, шо є церква і Київського патріархату, є і Московського.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Я вже казала, шо чула, шо повстановлювали хрести. То й харашо. Не можна шоб могили були забуті. От тільки імен на тих хрестах немає, бо їх страх як багато. І, мабуть їх вже ніхто докупи і не збере. Та й скривали всігда, шо вмирали від голоду. У нас в селі все казали то од „іспанки”, то од отравлєнія, то ще од чогось.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я думаю, шо знають. Я лічно багато розказувала, бо я раніше, коли була здоровіша, часто зустрічалася з учениками, як ветеран війни. Розказувала і про колективізацію, і про голод, і про війну.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Не знаю. Тоді всі вірили радянській владі, і робили шоб усе було харашо. Понімали, шо і робочім нада шось їсти, та і своїх дітей селянам було жалко. Голодували ж тоді пошти всі, всі були рівні, і селяни, і робочі. Були, правда, і такі шо наживалися на чужому горі. Та їх було не так багато. А ще ж бідність тоді була велика, не було ж чим обробляти землю. Ні удобрєнія не було, коровами орали. Хіба ж тоді такі врожаї були, як січас?

Місце запису: с. Залізничне, Гуляйпільський р-н., Запорізької обл.

Дата запису:  17.10.2005 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Сук Віктор Микитович, 1930 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав Залічничне Гуляйпільського району Запорізької області

Причини голоду був неурожай, а то що зібрали на полі людям давали на зароблений трудодень дуже мало зерна, та і те нада було ховать, ховали в ями. А весною, коли потрібно було сіять, в людей приходили і забирали послідній хліб, щоб засіять поля. Ходили по хатах активісти, комуністи разом з працівниками міліції.

Хто ховав хліб у ямах. Ями знаходили при помощі щупів металевих і в кого знаходили зерна, забирали все і не лишали ні трошки. На таких людей говорили куркулі і їх розкуркулювали і відсилали на Соловки, де вони тяжко працювали на лісорозробці, там їх погано годували і погано одягали. Да, в той період мог сусід на сусіда писать анонімки в ГПУ. Таких людей карали репресували і відправляли на Соловки відбувать покарання. Тим що писати анонімки була винагорода, його щитали активістом і дозволяли працювать бригадиром, або буть в активі селищної ради. Ті, що відбирали зерно, мали посвідчення уполномоченного від райкома партії.

Да, таких в котрих відбирали зерно і продукти їх ариштовували в нічний період і етапом відправляли в район, де їх там допитували. І говорили на них придателі, шпигуни, що вони ішли проти Радянської влади й проти людей.

Ті, що ходили до людей відбирати хліб, мали зброю – гвинтівку або револьвер. Дехто із людей, в яких відбирали хліб собирались в загони і нападали на тих, що везли відібраний хліб у селян в них також була зброя, обрези, де вони із них стріляли на активістів уполночених райком. Хоч і можна було приховать якусь частину продуктів їх однако знаходили при помощі металевих прутів. Ті, що відбирали хліб, називались трофейна команда від слова “трофеї” (знахідка). Приходили до хати три або чотири чоловіка, голова селищної ради уполномочений райкома і два понятих. Продукти харчування можна було заховати під поміст, де стояла худоба, або під скиртою соломи або сіна, ну все рівно там знаходили і за це карали. В тих, що знаходили хліб, забирали все зерно, одяг, худобу, а дітей і людей відправляли туди, де був неурожай, пересиляли на ті поля, які були неурожайні.

Закон про “П’ять колосків” це закон, який забороняв збирати колоски після комбайнів, які були загублені в полі при косовиці пшениці чи ячменю і якщо ти назбирав колосків, щоб прокормить дітей, в тебе ці колоски відбирали і здавали до колгоспної комори. Колоски збирати не дозволяли. Також не дозволяли збирати залишки городини не вистиглу капусту чи буряки, за це карали, не записували трудодень коли ти працював на полі або коли восени колгосп розраховувавсь з колгоспниками з тебе вищитували те зерно, що ти збирав колосками.

Охороняли поля колгоспні сторожа разом з селищною радою. До колгоспу добровільно ніхто іти не хотів, за це в них відбирали худобу і інвентарь землеобробки. Людей до колгоспу іти змушували силою потім строїли комуни, в комуні варили їсти і все робили гуртом, в комуну давали лучий інвентарь для обробітку землі. Худобу, щоб не забрали до колгоспу, люди переховували в плавнях в камишах. Як правило, забирать зерно у людей начинали зранку. Приходили забирать хліб по декілька раз на день. Коли в хліборобів забрали все зерно, люди почали збирать щерицю, щавель, курай і товкли в дерев’яних ступах і пекли маторжаники, а змащували подрібненим насінням соняшників котрі теж товкли в ступі і жарили з цибулею, люди їли рогиз після цього хворіли опухали і знесилені помирали з голоду. Так, це було і 1947 році післявоєнний час люди їли ховрашків, дохлу конину тому, що коні теж дохли від голоду, тому що не було кому ні сіять, ні орать всі чоловіки були на фронті і багато хто з них не вернувся з війни, а був убитий або пропав безвісті.

В основному на полі працювали діти 9-10 років, а менші діти 6-8 років носили воду на полі матерям, які в’язали скошений хліб в снопи. А вночі ці снопи обмолочували в молотарках на зерно. Це був адський труд днем в’язали снопи, а вночі молотили або сапали подсолнух чи буряки або кукурудзу, все робили в ручну і на коровах, бо коней і волів не було: забрали для армії або поїли німецькі окупанти, котрі окупували Україну.

Взувачки тоже не було діти і жінки ходили в постолах, котрі шили із скотинячої шкіри. Спідниці і штани шили із німецьких плащпалаток. Не даром зараз цих дітей називають діти війни тому, що діти 8-10 років виконували роботу дорослих батьків, котрі пішли на фронт або в партизанські загони, щоб робить диверсії на залізниці або підривать склади з боєприсами, що були в німців.

Цей період мого дитинства і юності я ніколи на забуду, бо це був бій не на смерть, а на життя.