Місце запису: с. Ничипорівка, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: 23.09.2005 р.

Хто записав: Мороз Алла

Респондент: Тимченко Ольга Семенівна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Тимченко Ольга Семенівна, 1924 р. н., проживала у селі Ничипорівка Яготинського району Київської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33-х роках або у 1946-47-х роках?

Це забути не можна, пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирали урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Відбирали у людей активісти. Так вони себе величали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Все було закрито, ніхто нічого не знав.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не знаю. Документів при них не бачила.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Да, було. Як впіймають людину, шо вона шось узяла, так і арештовують.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї не бачила.

Як люди боронилися?

Люди мовчали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали, тільки не дома.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Були, свої ж.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Були активісти, ходили по 2 або 3.

Де можна було заховати продукти харчування?

Хто де міг, там і ховав.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Потроху давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Тільки їжу забирали.

Що таке «закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула, звичайно. Якщо тебе поймали з 5-ма колосками, то садовили в тюрму на 2-3 роки.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Колгоспники.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотів, хто ні, але ж хотілось їсти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Життя змушувало.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде худоби не ховали. В колгоспи забирали лише коней, а корів ні.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В любий час, вони і не в усіх хатах бували.

Скільки разів приходили до хати?

Раз.

Коли почали помирати від голоду?

Помирали – як не стало чого їсти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Вони помирали.

Хто не голодував у селі і чому?

Усі голодували.

Хто зумів вижити?

Вижив той, хто був сильний.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Виживали всі, як могли.

Які засоби вживали до виживання?

Не знаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ніхто нічого не мав.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли шо можна було їсти.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

3 липи, акації, бузини.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Це були голуби, ворони.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Да міняли і на золото, і на одежу.

Чи був голод у містах?

3а місто не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато. Тисячі.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Самі люди ховали одне одного.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто нічого не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Звичайно. Поминають і чужі, і рідні.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

І в церквах поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Єсть. Християнська.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Да, є пам’ятний хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знають усі. Це ж історія.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей? 

Винним була влада, а при владі був Сталін.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Ничипорівка, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: 24.09.2005 р.

Хто записав: Мороз Алла

Респондент: Супрун Катерина Андрївна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Супрун Катерина Андріївна, 1925 р. н., проживала у селі Ничипорівка Яготинського району Київської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33-х роках або у 1946-47-х роках?

Пам’ятаю, дуже добре. Мені тоді було 10 років.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Неурожай, засуха.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Цього не було – видумки.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Усе це видумки.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніхто не ховав, нічого було ховати.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Цього не пам’ятаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Такого не було.

Як люди боронилися?

Вони не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ніхто не брав, не приходив.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто пішов до колгоспу – давали їсти. Це було не життя, а рай. Кормили всіх – не тільки тіх, що там працювали, а й дітей.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Цього не було.

Що таке «закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не чули.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Колгоспники по черзі діжурили.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотів їсти – в колгосп, а хто не хотів – той виїхав.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

До колгоспів іти людей не змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніхто не забирав.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не ходили.

Коли почали помирати від голоду?

Як їсти не стало – тоді, тоді люди почали умирать.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

3а сиротами опікувались колгоспи, в них був дітдом, туди збирали дітей

і дорослих. Там лікували й харчували.

Хто не голодував у селі і чому?

Всі голодували.

Хто зумів вижити?

Вижив той, хто був сильніший і здоровіший.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали, ділились.

Які засоби вживали до виживання?

Не знаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Від родичів допомогу мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ягоди різні, трави, качани з кукурудзи товкли, листя з липи, цвіт окації.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Липи, окації, бузини.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

В їжу вживали диких птахів це: ворони, голуби. А з плазунів – риби.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було міняти за одяг – сіль, хліб, крупу.

Чи був голод у містах?

Голод був скрізь.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Не знаю, вперше чую.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю. Багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі хоронив колгосп.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі. Хоронили по закону, колгосп виділяв підводу і їздили собирали мертвих людей.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Аякже, постійно поминають і чужих, і родичів.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Да, звичайно.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Да, та пам’ятні хрести.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Про Голодомор знають усі – від великого до малого.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винним нікого не вважаю, був неврожай і засуха майже 2 роки.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Ничипорівка, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: 24.09.2005 р.

Хто записав: Мороз Алла

Респондент: Семенка Ганна Корніївна, 1916 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Семенка Ганна Корніївна, 1916 р. н., проживала у селі Ничипорівка Яготинського району Київської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33-х роках або у 1946-47-х роках?

Пам’ятаю, гарно пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала урожай, влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Відбирали у людей активісти, які були у кожному селі, вони пули місцеві.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Тобі боялися, ніхто нічого не знав хто це був.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

В нас такого не було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї не було, але були ключки, якими вони шукали кругом у землі зерно. Було ідуть з ключкою і довбають.

Як люди боронилися? 

Люди сиділи собі тихенько і ніхто не боронився.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? Можна. Ховали тільки не дома. Десь було сховаєш на полі, а тоді ногою ідеш. Ховали на кладовищах.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Був у нас один, звали його активіст Андрій Миронович.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Було й по троє приходило. Це були активісти.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали у полях, на кладовищах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Потроху давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Інших речей не забирали, тільки їжу.

Що таке «закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не знаю, не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не давали, ничком як украдеш – ото й твоє.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Колгоспники.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були всякі – які хотіли, які ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Життя змушувало, бо хотілося їсти.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде худоби не ховали,

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли їм заманеться – тоді й ходили.

Скільки разів приходили до хати?

Раз.

Коли почали помирати від голоду?

Помирать стали, як не стало нічого їсти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто нічого не робив. Вони помирали.

Хто не голодував у селі і чому?

Усі чисто голодували.

Хто зумів вижити?

Вижив той, хто був сильніший здоровіший.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ніхто не ділився. Хто як міг – так і виживав.

Які засоби вживали до виживання?

Кожне себе спасало, шо прийшлось – те і їли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні. У них тепер не було шо їсти.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли і ягоди, які родили, липи листя, лободу, бруньки з дерев.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

3 липи, окації, бузини.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ми диких тварин споживали не дуже, у нас була корова, то ми її зарізали і потроху їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Не можна було. В 1947-му дозволяли і їздили міняли, а от у 33-му – ні.

Чи був голод у містах?

За місто не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Тисячі.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не було такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Самі люди ховали одне одного. Було назбирають повну підводу, викопають одну яму на кладовищі і всіх разом повкидають.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто нічого не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Аякже, постійно помирають і чужі й родичі.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Да, звичайно.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Єсть.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Да, є пам’ятний хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Про Голодомор знають усі. Розповідали і дітям, і онукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винним був Сталін, тоді він усім цім керував.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Ничипорівка, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: 19.09.2005 р.

Хто записав: Кірюхіна Світлана

Респондент: Лисенко Микола Васильович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Лисенко Микола Васильович, 1924 р. н., проживав у селі Ничипорівка Яготинського району Київської області.

 

Шановний Микола Васильович, чи пам’ятаєте Ви, що був Голодомор у 32-33-х роках?

Ну, звичайно я з 24-го року і пам’ятаю ці страшні роки. Можливо, пам’ятаю не все, тому що мені було всього 8 років і на той час ходив у 2 клас, але все ж таки пам’ятаю. І запам’ятав це на все життя.

Микола Васильович, які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Я думаю, що все таки влада. Урожай 32-го року був, зерно знаходилось на складах. Все що було в хаті – позабирали.

Якщо відбирали у людей вирощену у полі, городі, то хто це робив?

Ходили по хатах люди, тоді ще їх називали Ленінці, бо саме вони себе так називали. Це були наші односельчани, вони шастали по подвір’ю, хаті і все чисто вимітали. В скирдах сіна шукали перевертаючи його, або шпигаючи в нього дрючки, під піччю, в погребах, ну кругом, де тільки можна було.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

За це я не пам’ятаю. Може і були, але я не знаю.

Микола Васильович, ті, хто відбирав продукти, зерно, мали при собі якісь документи на збирання?

Та ніяких документів не було! Було оружіє – і все. Зашли у хату. Повимітали  все геть чисто – і все! Які документи?! Оружіє і було їхніми документами.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти, тощо?

Я, діточки, не знаю. До нас зайшли в хату. Пригрозили оружієм і батько й мати відійшли в сторону. А чи били, чи карали якось других людей я, дітки, не знаю. В кожного своє горе і кожен думає як спастися своїй і сім’ї. Ото таке, дітки.

Чи можна було щось приховати продукти харчування?

Ховали, де тільки можна було. Закопували, в піч замазували, але вони ж кругом перекидали все вверх ногами. Мало, що можна було заховати від тих нелюдів.

Микола Васильович, а по скільки чоловік приходило до хати?

Ой, дітки, і по двоє, і по троє, і по четверо, по скільки хотіли, то й ходили.

Чи давали їжу тим, хто ходив до колгоспу?

Здається щось давали. Як батько казав, що якусь похльобку, схожа на суп.

Забирали лише продукти харчування, чи й інші речі-одяг, рушники, цінні речі?

Брати все, що їм нравилось. Коноплі забирали, хустинки з сестер, рушники вишивані, ну все, що хотіли.

Що таке “закон про п’ять колосків”. Чи чули Ви про нього?

Ой, онученьки мої, чого ж не чув!? Це був закон такий, що даже за п’ять колосків зібраних на полі карали, як за велике приступлєніє. За це і били, навіть арештовували. Пам’ятаю, як я в полі в пелену назбирав тих колосочків, щоб мама якогось хліба нам спекла, а бригадир мене за чуба схопив, витрусив з мене колосочки і гнав мене з поля лупцюючи батогом. Від того батога в мене з ніг ще довго сочилась кров. Пам’ятаю, дітки, бо на своїй шкурі попробував того закону. Бували такі люди, що вже пухлі приповзати на поля і їли те зерно. Руками видзьобувати те зернятко і в рот. А їх за те – нагайкою зверху! Там вони й лягали на віки.

Микола Васильович, чи доводилось збирати на полях огородину, яка залишилась, колоски?

Хто там дозволяв!? Посилали дітей назбирувати, та додому нічого нести не можна було. По карманам провіряли, щоб ніде нічого, не дай Господь Бог, додому не взяли. Назбиране все відвозили в колгосп до комори, а для себе нічого не дозволяли взяти. Охороняли поля з оружієм і із нагайками, як ловили на полі, то могли забити на місці батогом. Охороняли наші ж люди з села.

Чи люди хотіли йти добровільно в колгосп?

Хто як. Хто добровільно йшов, хто не добровільно, але йшли. Все одно заставлять – виходу не було. Разними путями заставляли і били, виганяли і гнали з хати до колгоспу. Люди вже мусили самі йти, бо знали, ще накажуть.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та де ж її можна було сховати!? Це ж не голка в сіні. Забирали і гонили корови, коні в общу ферму і все. Там вже на фермі, пам’ятаю, мамка робила, то ми, бувало, до неї прибігаємо, то вона нам подоїть молока і понапоює нас бігом. А як вдасться, то й додому трошки вкраду. В нас теж корівчину забрали і відвели на ферму. Молоко нас і спасло. Прийдемо до мамки, а вони нас напоять молочком, ми й порозбігаємось бистро, щоб не побачили, бо кнута боялись, як чорта з рогами та й ще мамці попаде за нас.

В який час ходили збирати зерно по хатах?

Вже й не скажу, дітки. Дньом чи вночі, Бог його святий знає. В нас торбинки з просом на печі лежали, а вони й ті на воза покидали, нелюди! Мамка так пам’ятаю голосила! А вони собі й нічого, покидали й поїхали далі.

Микола Васильович, коли почали люди помирати з голоду?

В основному, діточки мої, в 33-му році. Пухші люди вже попід тином валилися в 33-му році. Бувало в школу йдеш – а там однокласники мої попід тином доходять. Йшли до школи, та й не дійшли. Мерли люди, як мухи. Йдуть і йдучи падають.

А кого Ви вважаєте винними у смерті багатьох людей?

Да і кого винити не знаю, но Сталін був у влади, це все вони.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Капустинці, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: 2003 р.

Хто записав: Цвірко Тетяна

Респондент: Самійло Артем Гнатович, 1919 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Самійло Артем Гнатович, 1919 р. н., проживав в селі Капустинці Яготинського району Київської області.

 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Однозначно в усьому було винне правительство.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Правительство і відбирало. Воно мало своїх ярих прибічників у кожному селі так було і у нас. Свої ж і грабували.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Нас ніхто не агітував, тому я не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Які там документи. Як приходили, то показували лише палюги, якими могли надавати по спині.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей? 

Та ні. У них були дебелі кулаки.

Як люди боронилися? 

А як було боронитися, кожен боявся за своїх дітей.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Навряд чи це комусь вдавалося.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? 

Прихльобателі нашої влади шукали, своїми штиками перевертали увесь двір. Слуцький Андрій, Поцілуй Іван Панасович.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був? 

По різному – від 2 до 6 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування? 

В комені, під стріхою, в садку чи на городі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Хто раніше пішов – той ще харчувався, а хто з примусу – той сидів голодний.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо? 

Оббирали до нитки. Було і буси у жінок зривали. В дитячі колиски скидали харчі, рушники, полотно, кожухи.

Що таке «закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього? 

Закон, який боронив збирати в полі зерно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

Ні, за це сурово карали. Могли навіть засудити до ув’язнення.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Запальні молодики, які вірили у брехні партії. Очолював їх головний об’їздчий – Олефіренко Іван Григорович.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп? 

Добровільно в рабство ніхто не хотів.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як? 

Змушували. Забирали хліб, худобу, інвентар – і селянин мусив іти в колгосп, бо свій клапоть землі не було чим засіяти і обробити.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп? 

Ховати не було де.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Приходили, коли їжи хочеться. Могли завітати і серед ночі.

Скільки разів приходили до хати? 

Не знаю, багато аж до 5 разів.

Коли почали помирати від голоду? 

Точно не можу сказати. Певно, що з зими.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Сироти пухли, а тим, кому пощастило виживали на куркулівських харчах, які виписував колгосп.

Хто не голодував у селі і чому?

Халуї – прислужники влади, які грабували людей – Бохани, Гичі, Олефіренки.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Тоді діяло правило – кожен сам за себе.

Які засоби вживали до виживання?

Менший брат Гриша іноді приносив по двоє підбитих горобенят. Я, четвертий у родині, теж намагався все їстівне нести додому: окремі колоски, залишки кукурудзяних качанів, капусти, потроху ягід терну, шипшини, глоду. Їли вівсяне сіно, полову.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Батько працював в Яготині на заводі. За місяць він отримував 16 пудів зерна (мається на увазі 16 кг зерна). 8 віддавав бабусі, своїй матері, яка кормила родину з 12 чоловік. 2 кг віддавав тітці Тамарі, в якої було трійко маленьких діточок і вона жила без мужа. Все інше було наше.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Міняти люди, але на обмін мало хто йшов.

Чи був голод у містах?

Певно, що був, але слабший.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Ніхто не знає точних цифр, все ретельно приховувалося.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали померлих за селом на кладовищі. Ями рив трактор, який виділяв колгосп. Туди скидали по 4-5 душ, яких замотували в полотно або які-небуть тряпки.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Трудоднями платили всім колгоспникам.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Так.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз певно, що так, а за часів радянської влади не можна було навіть похрестити дитину, не те, щоб когось поминати.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. Не знаю.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Здається три хрести.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

В школі вже вивчають справжню історію, тому діти знають все.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Без сумніву – комуністичний режим.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с.Мгар, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Волинець Руслана Степанівна.

Респондент: Гайдайчук Федора Миколаївна, 1916 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Осична Оратівського району Вінницької області.

Мені було тоді 16 років, коли це прокляття впало на нашу голову. Пам’ятаю, що ці роки (1932-33рр.) були неурожайними, хоч що нічого не вродило, тоже не можна сказати. Тільки почали ходити по хатам, і забирати все, що бачили, нічого не залишали. Ото прийдуть, і як десь заховаєш жменьку просо, чи ще чогось, то найдуть, заберуть, та щей наб’ють, бо казали, що ми майно державне переводимо.

У нас у мами й тата було одинадцятеро дітей. Вижило тілько п’ятеро, а остальні шестеро повмирали, бо були ще малі, та щей хвороби чіплялись в той час різні. Зимою було дуже тяжко. У нас в селі їли собак, котів. А ми ото їли, мама зберегла бурячки червоні, покришили в воду, звариться, і хлебчиш і таке воно наче добре було.

То це ходиш картошку під снігом, яко залишалося, шукали, навіть гнила картошка, тоді була цінніша за будь-які гроші. Ой було страхіття. Хоч як було тяжко, але все таки в нас в селі, ще було трохи краще, чим було в інших місцях. Літом в нас був баштан кавуний, то ми ходили кавуни збирали, то дадуть коли, щось поїсти. На полі, колоски крали, ми не діти як горобці, позлітаємсь на поле, хто скільки схватить тих колосків, і бігом тікаємо, щоб сторожа не зловило. 

А ще я чула, що тоді в сусідньому селі (с. Животіка), їли люди один одного, бо в нас начебто такого не було, хоч як люди не страждали. Так розповідали, що там одна жінка і двоє чоловіків заманили до себе в хату дівчинку, порубали її на шматочки, варили та їли. Так ото їх зловили, і кудись забрали, а куди невідомо. 

Да, дуже багато повмирало, тоді людей. Та й ще ніхто, їх по людськи не ховав, бо ніхто не міг. То ото поскидають усіх в одну купу та й засиплють землею. А зараз і є братська могила, де поховані жертви Голодомору, вона є свідченням того часу. Ой не дай боже пережити ще хоч раз таке страхіття.

Місце запису: с. Легедзине, Звенигородський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 17 грудня 2023 року.

Хто записав: Дяченко Софія Юріївна (Д.С.), Коцур Юлія Олексіївна (К.Ю.), Молдавський Роман (М.Р.) – співробітники Музею Голодомору.

Респондент: Шияненко Ганна Яківна, 1924 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Легедзине Тальнівського (нині Звенигородського) району Черкаської області.

 

Представтеся будь-ласка, як вас звати?

Звати мене Шияненко Ганна Яківна.

А коли ви народилися?

Народилася 15-го жовтня 1924-го року. 

А де ви народилися?

У цьому селі, в Легедзино.

В Легедзиному, а тоді якого району воно було?

Тоді… Ми були Бабанського району, Київської області.

А розкажіть про свою родину, як було звати ваших батьків?

Батька було звати Яків Прокопович Лищенко. Маму було звати Лищенко Христина Андріївна.

А якого року народження був тато й мама?

Батько був 1892-го, а мама була 1903-го. 11 років батько старший

А скільки дітей у ваших батьків було?

У моїх батьків було двоє дітей: я і брат.

Ви 24-го року народження…

А брат 27-го

Як його звали?

Брата звати Олексій

І батьки ваші окремо проживали? Чи, можливо, з дідусем, з бабусею жили?

Батьки проживали у свому будинку, збудували будинок і жили в своєму будинку. 

А дідусь і бабуся були живі ще? Жили вони десь поряд?

А вони, я їх не пам’ятаю. Вони жили в іншому місці. Там же в батька була сестра, був брат, в общем, своя сім’я. Ну, як я народилась, то вже дідуся й бабусі не було. 

А мамині батьки?

А мамині батьки, я тільки маму пам’ятаю мамину, а батька маминого не пам’ятаю.

Вони, вона десь в Легедзиному теж жила, бабуся ваша?

Так, мама моя Вишнопільська, з сусіднього села. 

І бабуся там жила, чи в Легедзиному?

Ні, там, там вона жила. Сюди приходила. То я її пам’ятаю, що вона приходила. І зі спідниці, із кишені, доставала мені цукерки. І ми ждали. Ну, тоді цукерка була така, рідкість! І ми ждали бабусю, шо, як вона тільки приходить, і тільки руку до кармана – ми вже готові.

А ви можете розказати, як ваша родина жила до колективізації? От поки не почалася колективізація. Яке було господарство? Чим займалися?

Ой, як вам сказати… Батько мій, батько мій, він застав царську імперіалістичну війну. Був на фронті, десь воювали тут вон. І був «убитий», був «вбитий», і вкинутий у воронку, у яму від вирваного снаряду, чи чимось, разом з неживими. Ну та похоронна команда їх туди скидала. І пройшов деякий час, він отямився і почав стогнати. А їхали люди, почули, що стогне чоловік, взяли його на підводу і підвезли його в госпіталь. Він в госпіталі дуже довго лікувався, бо йому пошкодило коло позвоночника, пошкодило там щось хребта. І він, він погано, він весь вік ходив з паличкою, такий. Працював в колгоспі, я вже пам’ятаю тільки колгосп, що він працював у колгоспі. Ну спочатку то був не колгосп, а якийсь обробіток землі. Така була організація. Він працював на посильних роботах, на рівні, ну такі які він міг робити, поскільки він з паличкою ходить. А мама тоже працювала у колгоспі. 

А ви пам’ятаєте, як відбувалась колективізація? Батьки щось віддавали в колгосп?

Я добре колективізації не пам’ятаю. Але шоб, в нас нічого не було, шо віддати. В нас не було такого, шоб віддати. А люди, які мали коні, які мали плуги, які мали молотарки, то все віддавали в колгосп.

А в ваших батьків якесь було господарство?

Я ж кажу, що ніякого господарства. Був город, і крім городу нічого не було.

Ні корови, ні коня, нічого…?

Нє, корови тримали, корову тримали.

Ага, ну не здали в колгосп?

Нє, корову якось так, що тоді й не брали. А може, а може в нас тоді корови й не було, як колгосп засновувався. Но я пам’ятаю, що в нас корова була. Ми й вижили у голодовку заради корови. Заради того, що в нас корова була.

А пам’ятаєте ви, чи були якісь обшуки? Чи ходили зерно забирати?

Оце я, це я пам’ятаю. Батьки розказували і я собі це знаю. Ходили з палицями, з залізними. Люди ховали це все, люди ховали. Але такі комісії ходили. Чогось ті комісії звали, звалися комензам – комітет незаможників. Це ходили ніби незаможники, щоб брати в куркулів те, що їм лишнє, що їм аж, лишки їх. 

Так а вони тільки лишки забирали?

А в них усе було лишки. В них було все лишки. У нас, ну, в батька, в нас була така банька велика, глиняна банька, відро влазило. Батько насипав туди пшеницю і нагорі в сіні заховав, то забрали. Ну в хаті не було такого, щоб брати, десь таке, а десь відро зерна забрали.

Можливо вони по подвір’ю там шукали, може в сараї?

Шукали. Ну я ж кажу, що в нас, у нас не було нічого такого, щоб брати, крім цеї баньки зерна. А в людей шукали, люди були багатші, мали де сховати. То шукали, ходили, штурхали з палицями. Були в цьому комензамі і чоловіки, і жінки такі, ну, такі, актівісти. 

А де люди ховали? Можливо там хтось розповідав, де ховали зерно? Чи комусь там вдалося заховати?

Закопували в землю, більше всього, що закопували. А в людей були ще якісь такі сховки… Більше того, що закопували. Ну, позначали місце, де закопано. То ходили шукали таке місце, де було, ніби воно розворушено. І де находять, то забирали.

А чи були випадки, що когось там розкуркулювали? Виселяли з хати?

О, в нас багато розкуркулили людей, багато. Повиселяли, повиселяли з хатів. В кого хата була під бляхою, в кого молотарка була там, ще повиселяли людей багато. Мені дехто кудись їх, дехто повернувся з тих виселених. Ну, не вони повернулись, а вже їхні діти. А дехто так і не повернувся, десь вони виїхали.

А їх виселяли цілими сім’ями? Цілою сім’єю висилали? Чи, можливо, чоловіків висилали, а жінки…

Нє, нє, цілі сім’ї.

І діти також?

Цілі сім’ї. Брали те, шо вони могли брати з собою, шо там вони з собою, і так без нічого їхали.

Може якісь у вас є родичі чи знайомі, які були розкуркулені, от якась їхня…

Ні, просто односельці.

Односельці… А коли почався Голодомор, чому він почався, як ви думаєте?

Почався в 32-му році, я пішла в перший клас. Я пішла у 32-му році в перший клас і 9 класів закінчила в 41-му році, я закінчила 9-ий клас. 

І в 32-му, діти в школі, їм давали якесь харчування? Чимось харчували?

Ні. Дітей ходило дуже мало. Не всі могли до тої школи дойти. 

А всі дітки, от з вами які пішли в перший клас там в 32-му, да, далі в 33-му, 34-му.. всі вижили? Всі далі продовжили навчання?

Ну, бачиш, голод був 32-ий і 33-ій. А в 34-му стало вже трошки легше. Вже, вже не було так важко, як було 32-ий і 33-ій. Це ж треба довести людей до такого рівня, щоб воно їло другу людину! Щоб воно їло мертвечину, яку привозили на кладбище. Моя мама коровою, і з другою жінкою, двома коровами, бо коні подохли всі у тому, у колгоспі, коні подохли, їм фураж потрібен. Двома коровами возили мерців. Їдуть у ярмо запряжені 2 корови. З одної сторони мама, з другій сторони – друга жінка, і ті, корова не дуже хоче у волі ходити, везли кутком. А якщо ішли ще чоловіки, які ходили, ну люди ж ходили, то викидали їм ці, трупи на віз, вони везли на кладбище. А як вони на другий день привозили других, то там вже тих, де вони поклали, їх не було, іноді. 

А де вони дівалися?

Брали ті люди, які різали людей, брали їсти мертвечину. 

Таких багато випадків було? Чи ніхто не знає, хто це, шо…

Я не знаю. Но я знаю, шо мама казала, шо «ми завезли туди, а на другий день приїжджаємо, а того, що ми положили, нема», ну він же не втік. 

А це чоловіки вантажили? Жінки тільки керували цими коровами, а чоловіки вже вантажили померлих людей?

Да, да.

І там уже чоловіки, знову ж, звантажували цих людей?

Да.

А ховали їх як? В загальну могилу цих людей?

Я не знаю. Навєрно там була якась. Ну, не хоронили їх, їх не хоронили в гробах, їх не хоронили по окремо. Це само собою ясно. Не було кому тих на кожного ями копати. 

А є там це місце? Ну, знають, де це місце, де ховали цих людей?

Я не знаю. Це було, це було давно. І те місце воно зарівнялося. Де воно там було.. Бо моя тьотя померла у 36-му році, то ми вже, то вона була на краю у саму, де починалося кладбище, то вона в самому крайньому ряду. І тільки хрест був тако вверх, а внизу хреста не було. Це я вже пам’ятаю, бо мама показувала: «осьо моя сестра». То оце так і…

А якусь платню, була якась платня оце тим людям, які збирали померлих, які їх завозили?

Платні не було ніякої, а на корову давали кіло якихось відвійків, якоїсь, якихось відходів із зерна. 

А це корова ваша домашня була?

Домашня.

Мама брала цю корову і тоді спрягали, і…

Да, мама брала те зерно, мололи на жорнах… Були такі жорна: камінь на камені, дірка, і в дірку сипали по-трошки зерно, а там поміж каміннями була така дірочка рурочка, і бігло вже те мелене. А тоді добавляли, сушили листя берестка. Є таке дерево – бересток, де листки тако всі в одну сторону. Такі листки обернуті до, листя в одну сторону. То той бересток сушили, розтирали, і сипали у ту, у ту тулуку, а тоді його розмочували. А зліпити його не можна було. Брала листок із липуха, або з капусти, і той, і той, це, чистох, клали на нього і засували в піч. Пекли такі пляцки.

Пляцками називали?

Пляц.., пляцики такі.

Що ще їли під час голодовки? Як рятувалися?

Їли лободу, таку траву лободу. Варили лободу. Більшість, що лободу їли. Ну таку, з трави юшку. Ми вдома лободу не їли. Їли все, що попадало, я ж кажу, корова нас виручала. Я не знаю чи тато і мама пили молоко. Не знаю. Бо я не знаю як доїлася та корова, яка ходить цілий день у ярмі. Але нам по чашечці молока лишали. 

То ваша корова цілий день оце ходила в ярмі, так?

Ну як, це вони туди заїхали, і назад, вже другу ходку не робили.

А чи ділилися, може, із сусідами молоком? Чи була така можливість?

Як можна поділись тим молоком?! Собі, я ж кажу, я не знаю, чи тато й мама його пили. Ну, не помню. А нам по чашечці лишали. Тим молоком поділитися не можна було, бо його, корова в ярмі ходить. І тоже їжі їй не попадало, крім того, що попасеться десь.

А зимою? А зимою що, чим годували?

А зимою я не знаю, якесь сіно. Якусь, якусь солому, якесь сіно, щось давали.

Не бувало такого, що з даху знімали снопки, щоб підгодувати корову?

Я не знаю, не знаю я.

А, чи вживали в їжу, це ви кажете, що там, коні подохли, не було коней в колгоспі, чи могли їсти таку худобу, яка пропала в колгоспі? Люди могли вживати таке в їжу?

Її зразу забирали! Та, що подохла, її зразу, як тільки воно здохло. Ще й не здохло, то вже бачили, що воно. Їх підвішували, щоб вони не могли вставати ті коні. Брали шлеї, і за ті шлеї підвішували до стелі. У стелі прибивали такий гвозді, чи що там таке, якісь штирі, і цю коняку підвішували, щоб вона не лягла. Бо вона як ляже, то не встане.

Вивозили і потім люди забирали, так? Дозволяли брати, якщо вона там…

А хто кого питався? Не було ніякого дозволу. Крім запрету, а дозволу не було.

А чи вживали ще якусь іншу живність? Може там котів, собак… Чи були такі випадки?

Не знаю я… Коти, собак точно, ви що, вживали, точно вживали. 

Ховрахів, може, мишей, таке шось?

Ну, свиней не було, не знаю, а так живність… Коли людей їли, то що ви хочете?

Оце ось ця дівчинка, так? Розкажіть, що з цією дівчинкою? Як її звали?

Да. Ця дівчинка, в нас її звали Парася. Мій брат ходив у дитячий садок. Ну, це був дитячий садок, тоді вони звалися ясла. Мій брат ходив у ясла, і ця дівчинка ходила в ясла. І, а я ходила вже в школу. Я за братом ходила у ясла, щоб брата забрати. І ця дівчинка тоже йшла. І ми йшли втрьох: брат мій, я і ця Парася. І вийшла жінка, і зазивала нас до хати, зазивала нас у хату. Ми з братом пішли, а ця Парася пішла до неї. Ми пішли додому, а ті люди угляділися, що нема дівчинки, стали її шукати скрізь. Прийшли до нас, в нас нема, стали скрізь шукати. А ми сказали, що вона пішла до цих людей. Пішли туди шукати і знайшли нагорі головку, замотану в оце платечко. Вона в цьому платечку була, таке платечко в горошок, знайшли її головку. А тоді стали шукати в хаті, і знайшли варене м’ясо. Варені руки, все варене, зварене вже. І їх, люди на них напали, бити, але, міліція була, чи хтось, не знаю хто був, що їх забрали. І так вони, де ділися – ніхто не знає, де вони ділися. Чи вони в тюрмі, чи вони повмирали, тоже поздихали. Тоже були доведені до такого! До такої міри голодом, що їли людей.

А як їх звали, ви не пам’ятаєте?

Кого?

Оцю жінку. Це жінка і чоловік, так? Це сім’я?

Ой, як її звали – не знаю. Але їх якось прозивали… Якесь прозвище було. А як звати – я не знаю. Я забула.

Сім’я була, да? Жінка і чоловік?

Нє, жінка і дочка, чоловіка не було. 

А дочка вже доросла була? Чи дитина?

Да, доросла вже була. Ну, такого… Ну така, дівка як по теперішньому. 

А оця фотографія, ви розповідали, то ця дівчинка на цій фотографії, це ваша подружка? Чи це якісь ваші родичі?

Це, ну як, моя подружка, моя сусідка.

Ваша сусідка ця дівчинка?

Да.

І ваші батьки товаришували з цією родиною?

Да, це сусіди наші. Дружили сім’ї ця й ця.

Ваша мама, напевно, так?

Це моя мама.

Звали її…?

Лищенко Христина Андріївна. Це мій брат – Лищенко Олексій Якович. Це мій тато – Лищенко Яків Прокопович. Це я. Це – Гончарук Параска Федорівна. Це її батько – Гончарук Федір Олексійович. Це мама – Гончарук Ольга Петрівна. Це їхній син – Гончарук Єрофей Федорович. Оце на руках маленький. 

А ви пам’ятаєте, в якому році ця була фотографія зроблена?

Ця фотографія була зроблена до голодовки, а в якому році я не знаю. 

А ви пам’ятаєте, як ви фотографувались? Може в вас є дитячі спогади про це? 

Пам’ятаю, да. Їхали підводою, в Умань, підводою. Альоша і Єрофейчик були на возі. Батьки ішли, а ми бігли за возом. А батьки то сиділи, поганяли коні, в общєм. А ми бігли за возом. То в пєрєді, то позаді, як згори. І пам’ятаю, як фотографувалися.

Якесь фотоательє, мабуть, було?

Ми ходили більшості, бачите, всі взуті, даже Парася взута, а я боса. Мама моя шила на швейну, на швейну машинку, шила нам одяг, шила цим сусідам одяг, батькові, все. Мама така була для себе швачка. Я взяла когось, вона не була така як для сільського, то вона таке шила.

А чи всі люди на цій фотографії після голодомору вижили? Ну от дівчинка ви сказали, її не стало. А її батьки? Брат?

Все вижили, всі вижили. Всі вижили.

А чи багато людей в селі помирало тоді?

Багато. Є у Галі бібліотека, ще Галя, Галя Мифодюк, приносила книжку. Голодомор на Тальнівщині чи на Черкащені?, нє, На Тальнівщині. І там є списки. Ну тих кого нагадали, бо не всіх. Це ж ті списки складали не тоді, а складали вже після. Є списки, я там у тій книжці читала ті свої… Хто з наших помер. То є такі, що я знаю. А є такі, що я не знаю, вони далеко від нас, то я їх не знаю.

Тих, кого ви знали, то вони в той список внесені?

Да.

А цю дівчинку, її внесли в список чи ні?

Її не бачила, її не було, нема її в списку. Ну, хто складав, видно, хто складав, то, видно, не знав, бо вона не написана. Тоді, як цю дівчинку зарізали, а ми жили на окраїні села. Батько нас забрав. І попросив тут, у селі вже, жила баба з дочкою, і він попросився у другу половину. В одній половині баба з дочкою жила, а в другу половину батько попросився із нами всіма. Щоб ми були всі, щоб ми туди на Новоселівку не йшли. То ми там пару років, я не знаю, скільки. Ну, поки була голодовка 32-33 год. Бо я не можу сказати, чи це в 32-му році її зарізали, чи в 33-му. То ми жили в тій хаті, доки стало краще, доки перестали різати людей. Трошки цей голод пройшов, і пішли в свою хату назад. 

Ви сказали за Новоселівку, це куток такий був?

Да, це окраїна, де нові хати побудували. Ми жили на Новоселівці, бо «новосели».

А чи були інші випадки? От ви кажете батько забрав, і шо там були такі випадки… Чи це такий один був випадок, що людей, дітей ловили?

Я знаю цей, бо це коло мене. А шо по селі було, не можу сказати.

А після того вам дозволяли самим ходити із садочка, забирати брата?

Да.

Далі і ходили самі?

Ну да. І він вже ходив сам у школу. 

А Оце ви кажете організували садочок. Це був садочок для маленьких дітей? Їх там годували?

Ні, це було, там були і маленькі, там були всі діти. Воно звалися дитячі ясла. Всі були діти до школи.

Ті, що в школу не ходили?

Ті, шо в школу не ходили. 

А їх там годували? Чи не знаєте?

Да, да. Там годували. А шо там. Шо там давали, я вже зараз не пам’ятаю. 

А чи були, наприклад, такі патронати для дітей, які не мали батьків? Що було з тими дітьми?

Були. Були такі патронати, які не мали батьків. Коло них була жінка, яка їм варила, яка їх доглядала. Але там не було дітей малих, зовсім маленьких. Я чогось… А може і були… Такі патронати в нас були.

У вас у селі вони були?

У нас, да, вони були у колгоспі. У колгоспі. А на другому, а було чотири колгоспі, а в другому колгоспі було своє, а в тому колгоспі своє, а в тому своє. І оце цих мерців мама возила, то це тільки на свому колгоспі, на свому кутку. А там були другі, я за тих нічого не знаю.

А які пам’ятаєте колгоспи? Як називалися вони?

Знаю. В нас був да, в нас був колгосп «Спільна праця». А там був колгосп «Червоний господар».

«Там» – це якийсь інший куток?

Да. Ну там де школа, та сторона. А там був куток ще один, ну, де музей, там, скраю. В нас село довге, туда ще кілометри три, в ту сторону, до Вишнополля. Там була «Паризька комуна». І ще оцей, ще як на Тальне виїжджати, ще був «Комунар». Чотири колгоспи. 

І окремо був ясла були окремо, і окремо патронат…

Да, каждому своє.

І окремо патронат…

І окремо патронат був.

А ті діти, в яких померли там батьки з голоду, чи були розкуркулені, їх теж годували цих дітей?

Розкуркулені забирали дітей із собою.

А якщо померли з голоду батьки?

А якщо з голоду померли батьки, то забирали їх у патронат.

Молдавський Р.Л. (далі М. Р.): Скажіть, будь ласка, коли, коли оцю дівчинку з’їли, ви повертались зі школи?

Я поверталась, я вела брата із дитячого садка, із дитячих ясел.

М. Р.: А Парася просто пішла з вами, да?

Да, вона пішла з нами, бо на по дорозі.

Коцур Ю.О. (далі К. Ю.): Вона ж менша за вас була за віком?

Да, менша, вона не ходила до школи.

К. Ю.: Вона теж в садку була?

Да, вона в садку була.

М. Р.: А як звали оцю жінку, яка її заманювала?

Я не пам’ятаю. Я не, назву не знаю, імені не знаю.

М. Р.: Це була доросла жінка, чи її донька?

Була і доросла, мама була, і дочка, дочка вже дівка.

М. Р.: А заманював хто? 

Дочка.

М. Р.: Дочка заманювала?

Да. Чимось заманювала, шо вона цій Парасі прєдложила? Ми не підходили туди. 

М. Р.: А Парася одразу, да, підійшла?

А вона пішла, а вона пішла.

М. Р.: Може вона знала цих людей?

Звідки? Вона не знала, шо буде. Й ми не знали. Хіба ми знали, шо її заріжуть?

К. Ю.: Ну ви ж їх знали, вони на вашому кутку жили?

Да! Конєшно, і цих людей знала…

К. Ю.: Це ж не чужі якісь там…

Бомбиха її прозивали по вуличному. Бомбихи. А Бомбихи, всьо, а як їх звали, не знаю. Так люди казали, так тато казав, що це Бомбихи.

М. Р.: А далеко від вашої хати вони?

А далеко. Від цих людей тоже далеко. Десь між садком і нашими хатами, десь посередині. Там те місце було, там більше ніхто не жив. А така була хата! Така була хата, руда, руда хата! Я пам’ятаю стіни руді. І там більше ніхто не селився. Вона стояла, стояла, стояла і розсипалася.

К. Ю.: А люди знали, що там жили, жила така сім’я?…

Ніхто там не селився! Город займали. Город, там город був, то город займали люди, там, кому, кому наділяли ту ділянку.

А тоді дозволяли колоски на полі збирати? Можна було підбирати колоски?

А там колосків не було, я не знаю. Колоски вже були у 34-му, в 35-му вже колоски були. Вже можна було, вже шось сіяли в колгоспі, і вже можна було красти колоски. 

А можна, ніхто не…?

Да конєшно! Не можна було!. Даже збирати колоски, як уже пройшла жатка, збирати колоски не можна було. Збирали, люди ходили й збирали колоски, складали на купу, щоб молотити. В общєм, життя важке.

А поля охороняли? От ви кажете, що не можна було, то хтось це стежив за тим, щоб не збирали?

Чи охороняли їх тоді, я не знаю. Але після в колгоспі вже, після вже охороняли. А чи в голодовку їх охороняли, не знаю.

Ну в голодовку ви не ходили збирати, ні?

Нє та ніхто їх не сіяв! Я не думаю, що там посіяне було.

Ну колгосп же був у голодовку вже? Колгосп у голодовку вже був організований?

Колгосп? А як же. Колгосп був.

Ну і мабуть же щось же сіяв цей колгосп?

Не можу сказати. Може й сіяли, я цього не бачила.

А чи може чули якісь випадки, що когось за колоски посадили, могли посадити?

Не знаю, за колоски не помню. Але чоловік сіяв, сіяли в полі, він ходив за сівалкою. І вкрав, взяв із насіння, з того, що сіяли, взяв 3кг насіння, його забрали в тюрму і він в тюрмі помер. Наш сільський чоловік. А за колоски не знаю.

А як його звали цього чоловіка?

А я не пам’ятаю, но я його знаю.

А чи під час Голодомору люди могли піти десь собі щось виміняти? Під час Голодомору вимінювали на продукти, речі домашні, рушники, наприклад, на продукти харчування? Ходили міняти десь у місто?

Ні.

Батьки не ходили?

Ні.

А чи були в них, може й не було чого міняти, чи були якісь рушники може там, сорочки, полотно?

Ні, нічого не було і ніхто нічого не міняв, не знаю.

А золото можна було обміняти на зерно, на хліб?

Я геть золота у своїх руках, цілий вік прожила золота не держала і ніколи ним не цікавилась.

А отут ще є фотографія, розкажіть нам, хто на цій фотографії, ця ось інша?

Це моя тьотя.

Як її звати? 

Чайка Ксеня Степанівна. Це її чоловік – Чайка Фауст Іванович.

Фауст, він не українець?

Він українець. Це їхній син – Чайка Іван Фаустович. В нас у селі казали Фасть. Фасть. То це був Чайка Іван Фастівич. Це мій двоюрідний брат. Це моя мама – Лищенко Христина Андріївна. Це я. Це мій тато – Лищенко Яків Прокопович. Це мій брат – Лищенко Олексій Якович.

А ця фотографія коли зроблена? Вона до Голодомору теж? 

До Голодомору. І видно, що вона десь із цією близько, бо оце усе таке геть, оце таке, й оце таке, в общем, у того самого фотографа в Умані.

А ви пам’ятаєте, як цю саме фотографію робили? Як тут фотографувалися?

Пам’ятаю. Моя тьотя була дуже гарна жінка, така красива! Я її дуже любила. Поїхали в Умань. Ну, це ми тут, це трошки раньше зроблена. Оця фотографія зроблена раньше може на рік, може на два. Ну, в общем, чуточки раньше.

У мами там інша зачіска, так? 

Да, в мами, в мами інша зачіска. Батько тоже, в общем, тако. Мама нам шила. Братові пошила плаття. Він ще й у штанах не був. А так плаття, я в платті одна, він в платті. А Іван вже був парубок, він вже в школу ходив. Як я пішла в перший клас, то він кінчав сьомий. 

Тобто у вас 6 років різниця? Ви в перший пішли, а він сьомий?

Він сьомий кінчав.

А як фотографувалися, їхали фотографуватися пам’ятаєте? От ви тут, пам’ятаєте, тут на підводі їхали, а там як?

Тоже на підводі. Тоже їхали на підводі. Дядько Фасть поганяв коні, десь узяв їх… Ну це було до Голодомору, а чи це було в колгоспі, чи це свої були коні, я не пам’ятаю.

А вони жили теж тут у Легедзиному? А це тітка мамина сестра, чи татова сестра?

Це? Це мамина сестра. 

Всі ваші родичі теж вижили під час Голодомору? Тітка, дядько…

Да, наче вижили. З тих, шо я знаю, то наче вижили всі.

Дякую. А як ви думаєте, про Голодомор треба розповідати? Дітям розповідати, наступним поколінням?

Ну, бачиш, тепер, щоб його не допустити, треба розповідати. Тепер он є «гарний» путін, який тоже хоче Голодомору. Він би всіх українців вбив. Йому, шоб тільки землю лишили, йому, шоб територію лишили, він своїх найде де поселити. Так шо розказувати треба.

А як ви думаєте, Голодомор був, тому шо там недорід був, чи чому він був, чи посуха якась?

Голодомор був штучно зроблений! Він, я не знаю, чи недорід, забрали, з колгоспу забрали все. Те шо в колгоспі вродило до Голодомору, забрали. Створювали такі червоні валки. Червоні валки звалися. Нагружали мішки на вози. І ці вози везли кудись у державу. А куди вони везли – не знаю. І ці червоні валки везли це вже зерно. Все з колгоспу забирали. І те шо в людей брали, і те забирали, і те вивозили. Вивезли просто. І був штучно зроблений цей Голодомор. 

Як ви думаєте, хто винний в тому, що це стався Голодомор?

Хтось винен, хтось винен. Думаю, шо влада винна. Винна влада.

А хто тоді при владі був?

Хто його знає, хто був при владі… Їх тоді, ті шо були при владі, шо робили Голодомор, їх тоді Сталін усіх посадив! Вони всі відповіли тільки, що вони були не за Голодомор посаджені. А вже Сталіну були вони чомусь не годні. Щоб не зайняли його місця.

А Сталін, як ви думаєте, є в нього теж винна за те, що був Голодомор? У Сталіна?

Та де там! Цього він, цього він ніколи не признавав.

Ну понятно, шо…

Сталін Голодомору не признавав! В нього було дуже багато ворогів народу. А ворогів народу пересадили! Мої подружки бідні були! Їх батьків позабирали, вони плакали. І в мого батька була складена одежа, складена, складена, на случай – прийдуть. Але. Брали людей здорових, дужих, которий дужий. А мій батько був інвалід. І він не був та їм нужен, де треба було рубати ліс, робити там, отам десь на Сєвєрє. 

А за шо оце батьків ваших подружок репресували? Які були підстави? Чи ніхто нічого не знав?

Ніхто нічого не знає. Ніхто нічого не знає. Тут у мене на кутку є жіночка, моя учениця. Її мама у 36-му році, як забирали цих, померла з родів. А батька забрали як врага народу. А вона найменшенька, вродилася тільки. І ще були брати і сестри, старші. І ніхто не звернув уваги… А була бабушка, і дєдушка. То баба і дід її з малюсінького малятки викормили. І вона до цих пор є жива, вона моя, я її вчила. Ну давно, ще в перших роках, як я тільки пішла працювати. Бо я маю великий стаж на роботі, коло 50 років в мене стаж. Ну, я працювала довго.

А ви працювали тут, в цій, в школі Легедзинській?

Да.

А які предмети ви викладали?

Фізику і математику. То не пожаліли таку манюньку. І вони цю дівчинку викормили, жували їй хлібчик в рот пхали і так дальші. І вона вижила так, в общем.

А чого ви кажете так батько вже і речі були складені? Була якась ситуація, що, наприклад…?

Да, на случай – прийдуть. Потому шо кожного, це його. А брали більшості вночі. Цеї ночі того забрали, тої ночі того. А по селі чути вже: «Ой Боже, забрали там на «Червоному господарі» кого-то, а там на «Паризькій» забрали того, того», ну, по селі. Та і думає, я знаю, може, «і мене заберуть».

А яка підстава могла бути? 

Ну як, він, він був, то був якимось завгоспом у колгоспі. За ті коні, де чіпляли та він був завгосподарством у колгоспі. Ще щось там, та і, все може бути.

А чи в Голодомор люди помагали один одному? Люди допомагали? Ділилися, може?

Не знаю я. Мабуть, не було чим ділитися. А хто як мав шось, ну як мама поділиться зерном, як в нас нема? Як поділиться молоком, як вони може не п’ють? В общем, то були страшні часи.

А уже після війни, в 46-47-му, тоді теж була голодовка?

У 47-му році була не голодовка. Була недостача якась. Ну, голодовки як такої не було. Ввели карточки, ввели карти 47-ий рік. Це я вже вчилася, це я вже вчилась в інституті.

М. Р.: В 32-му. Скажіть, будь ласка, от 32-ий, 33-ій, 34-ий. Ви казали, що в 32-33-му досить мало дітей ходили до школи, да?

Так.

М. Р.: А в 34-му всі пішли одразу, після закінчення голодовки? Чи ще було кілька разів, вірніше років, що діти не ходили?

Ну, я цього, цього я не знаю. Не знаю.

М. Р.: Ну ви ж пам’ятаєте, що саме 32-33-й мало ходили?

Да, мало ходили.

М. Р.: Скільки вас тоді приходило кожен день до школи? Ви кожного дня ходили?

Дуже мало. Скільки приходило, не знаю, но дуже мало.

М. Р.: Ви кожного дня ходили до школи?

А я хіба знаю? Я думаю, що, мабуть би, ходила. Я вчилася в школі добре. Батьки все сприяли, щоб ми вчилися. То я думаю, що бажання було ходити щодня.

М. Р.: Вчителі не голодні були?

Не знаю.

К. Ю.: А ви в школі, ну як, їсти хотіли?

Ми були голодні, ми були голодні, але ми якось та терпіли, вдома щось їли. Ну, не поздихали.

К. Ю.: А не були пухлі, чи сухі? От як люди пухнуть під час Голодомору?

Пухлих у селі було повно. Може й діти були пухлі… Може і діти були пухлі, хто його знає.

А от уже після 34-го більше дітей стало в класі? Чи ні?

Ну да. Вже стали ходити ті діти, які раньше, вижили, а в школу не ходили. То вони вже стали ходити, вони вже були переростки.

Тобто в вашому класі уже були такі, вашого віку, і переростки пішли в ваш клас?

Да, да.

Вони, які не ходили в 32-33му, в 34-му до вашого класу приєдналися?

Да, да.

А багато таких переростків було в вашому класі?

А я знаю? Ну були. Так шо, я пережила важке життя. Дуже важке. Батьки прожили важке життя. І в тюрму попав тато, і в тюрму попала мама. Ой, боже мій, біда. Правда, їх не судили, бо почалася війна. І маму випустили, в Умані вони сиділи. А батька завезли аж у Ростов. Аж у Ростові випустили. То він два годи ішов додому в війну. І прийшов з паличкою. Ішов, а там кажуть «бачите, зранку вже напився». А він не п’яний, іде з паличкою.

А чому їх судили, тата й маму? 

Чому? Була якась районна комісія… Як це воно називається… Ревізія! Зробили в колгоспі ревізію, і не хватає по документах 10 тон ячменю чи вівса. У документах не хватає. Посадили. А тато був тоді комірником. Посадили тата комірника. Забрали тата комірника. Забрали голову колгоспу. І забрали рахівника. То у війну тата повезли аж до Ростова, а цих двох по руководству і рахівника забрали в армію. Ну, як почалася війна. То вони в армії були. Одного вбили в армії, шо був головою колгоспу. А цей вернувся, шо був бухгалтером. І тут жив.

А це їх посадили в якому році? Це ви кажете до, коли війна почалася, їх випустили, вони там довго сиділи? Чи це перед самою війною?

Перед самою війною.

А маму? Маму теж забрали?

А мама, в нас була конфіскація майна. І не було, що в нас конфіскувати. Забрали корову, і забрали швейну машинку. Корову із колгоспним станом погнали за Дніпро. А швейну машинку лишили у колгоспній коморі. А мама як забирали, то мама лаялася, лаялася, обзивала голову сільради всякого. Він подав заяву за оскорблєніє лічності, і маму забрали в тюрму. І посадили в Умані.

І це теж перед війною вже перед самою?

Да.

Довго вони там посиділи?

Я знаю, може, з місяць? Батько трошки довше, в общем, на тиждень, може, чи на дні. І забрали. Але шо ні маму не судили, ні батька не судили. Забрали просто без суда і права. 

А де ви були тоді? Ви ж дітьми були? 

Що?

А ви вже старша тоді були?

Ми ходили в школу. В школу ходили в Тальянки. Ми з братом ходили. Бо в нас була семирічка, а там 8-й і 9-й клас. То я ходила, мабуть, у 9-й клас.  Бо це перед війною, не в 8-му. То ще тато і мама були вдома. А перед самою війною ми ходили в Тальянки у школу, то не було ні тата, ні мами вдома. Ми ходили вдвох.

Самі жили?

Да, самі жили. А тоді вже як, як почалася війна, забирали нашу корову, а нам привезли, ще мами не було, а нам привезли… Гнали, гнали, гнали скот з усієї України гнали за Дніпро. То нам привезли двоє телят, які підбилися на ноги.  Вони ж гнали їх. А у них попухли у телят ноги, від того, що гнали. Вони привезли нам двоє телят. Перед самою війно. Але їх німці забрали і порізали як прийшли, німці то тих телят забрали. А мама за корови, її через Дніпро, наші ті корови через Дніпро не перегнали. А вони залишилися там коло Дніпра. А люди ті, що їх гнали, прийшли додому і сказали, де вони покинули скотину. Мама тоді збирається… А держали ще й не корову, а півкорови. Корову тоді чогось тримали вдвох. Два хазяї тримали корову. День три дні той, три дні той, а зимою тиждень той, тиждень той. Зібралася мама з другою жінкою і пішли за Дніпро. Пішли, а корова отелилася маленьке телятко. Не будеш його гнати під Черкасами. ЦЕ від нас десь 200 км. Ідуть вони пішки назад, беруть підводу, їдуть, перевозять корову і телятко. 

А оце ви казали, як ви вже були студенткою, після війни в 46-47-му у вас якісь були картки для харчування?

Да, да, були картки.

Були картки. Тобто вам уже було легше, ніж в 33-му?

Да, да.

А що на ті картки давали? Чи його вистачало?

На картки давали хліб, давали цукор, якісь крупи. Отаке. Ну, як, чи вистачало, підмога була. Була зарплата, щось можна було дорожче купити, вже тоді купити можна було. Щось люди вимінювали, так.

А батьки? Як тут в селі батькам жилося в 46-47-му? Чи не голодували вони?

Нє, ми вже не голодували. Я вже працювала 46-й… нє, я вчилася. Я вчилась ще, я в 48-му пішла працювати. В 48 році я пішла вже працювати, уже було легше. Вже 48-й рік було легше. Не ахті, але було легше.

То вже і якусь заробітну плату отримували?

Да, я вже отримувала заробітню плату. Я вже, я працювала в Оксанино, це від нас кілометрів 18, а навпрости ще й полями ще й менше. Я вже купила собі велосипед за свої гроші, я вже купила собі годинник за свої гроші. В мене вже були свої гроші.

А ви от як в 46-47-му були студенткою, тоді от якесь голодування відчувалося? Чи може там інші студенти розказували, що голодують?

Нє ну недостатки були, але голоду, як такого, шоб голод, не було. А недостатки були. Був якийсь чи жовтневе, чи перше, я думаю, що жовтневе, і якийсь у театрі, якась, пригласили на якусь постанову в Уманський театр. І пішли, пішли в Уманський, і в мене був прігласітєльний, я не захотіла. І лишилися ми в гуртожитку. І хочемо їсти. І прийдуть ті із театру. Ми повисували із-під ліжок, де ми ховали свої харчі: в того було трошки картоплі, о, а втого цибулина, а в того капуста, а в того те. Ми висунули все на середину, все це приготували і ждем по пріходу «о в нас прямо трапеза!». А заходять хлопці з сусідньої кімнати «Дівчата! Дайте води!». Бо ще й води не було тут у гуртожитку. «А, дівчата, ви їсте?!». Ще й ті хлопці прийшли. Вже там не знаю, що кому попало, але хлопці були музиканти, принесли якусь балайки, якусь гітару, якусь шо, ще й танцювали! Отакі студенти.

М.  Р.: Батьки з вами обговорювали, розповідали про Голодомор?

Ну, тоді, тоді в Голодомор ні, а після, а після говорили з батьками. Вони розказували. А тоді просто жили. Ми й не знали. Тоді ми й не знали, що то Голодомор. Тоді ми просто думали, що це така…

К. Ю.: А що тоді казали, от шо відбувається? Чого немає їжі? Чого не вистачає їжі?

Я не знала цього, я не знала.

М. Р.: Батьки не пояснювали цього? 

Та і батьки не знали шо воно. Та і батьки бачили, що робиться, а чого це? Вони тоже цього не знали. Після вже батьки узнали. А тоді батьки тоже не знали, що оце таке. Бачили, що щось робиться не те, що шукають. Бо нема, бо нема хліба. Десь там бідні голодують, їм треба помагати. Комусь помагали, а самі здихали.

М. Р.: А вони вас попереджали, щоб ви ні з ким про це не розмовляли? Вони вас попереджали, щоб ви не розмовляли ні з ким про це?

Нє. Ніхто тоді нє, нє. Ніхто не говорив. Так, так це прийшло. Аж воно як оце все, виявилось, що це зроблене спеціально, тоді стали про це говорити, і нагадувати вже те.

М. Р.: А коли це стало зрозуміло?

А я знаю, так, коли? Коли вже люди осмислили це.

К. Ю.: А тоді можна було от, наприклад, там, говорити там з подружками, чи десь на роботі про те, що от була тоді голодовка, голодували, пухли? Могли таке говорити один одному, між собою?

Не знаю.

К. Ю.: Про це хтось говорив, чи не…?

Якщо говорили, то говорили поміж собою там, де певна компанія. Тоді голодували всі. І всі були одної думки. Ніхто не міг когось видати. Потому шо аж таких людей, що геть не голодували, то в нас і в селі не було.

А не було так, що там доносили один на одного, там, хтось щось розповідав, і про це сказали?

Як брали у, в ото, у ворогів народу, то тоді були такі випадки, що хтось щось доносив. А в голодовку нічого. 

А що могло бути підставою, для того, щоб людину оголосили ворогом народу? Що він міг таке зробити, щоб він був ворогом народу?

Геть нічого не робив! Просто, просто їм треба було дужих здорових людей на роботу, треба було посіяти якусь вражду, хто його знає?! Я не можу сказати. В нас, в нас забрали людей, про яких я нічого не можу сказати. Той працював столярем у столярні, той працював тим, а що вони винні?

А оці, що були активістами? Ті, що ходили обшукували, їх тоді не забирали пізніше?

Чого, їх тоже, їх тоже забрали як ворогів народу! Щось їм тоже знайшли. Їм, їм не треба було… щоб про це хтось знав. В общем, не знаю. Но їх багато тих, що ходили, то я не пам’ятаю, щоб вони тут у нас повмирали.

А це були всі місцеві? Чи приїжджі були ті, хто ходили по хатах?

Ходили і місцеві ходили, і приїжджі. То єсть, брали вишнопільських до нас, а наших туди. Знаєш, щоб було не так стидно перед свою людино. Знаєш, як наші пішли в Вишнопіль, то вони там лучше могли обдирати людей. А чужі приходили до нас тоже, і таке було. А були і свої.

А чи не закрили церкву в селі в 30-х роках? Працювала церква?

Церкву в нас розібрали… Церква, в нас була дерев’яна церква, але розібрали, як я вже ходила до школи. І вже не в голодовку, а після голодовки. Церкву… Бо викидали книжки, викидали книжки, викидали книжки з церкви. А там у книжках такі закладки. А закладками були такі великі такий шовкові лєнти. Гарні шовкові лєнти. І ми в тих книжках, а церква коло школи. І ми школярі у тих книжках виривали ті лєнти гарні. Це вже я була у школі десь, я знаю, це вже була не голодовка, це вже після голодовки, а який рік, хто їй…

Ну, якщо в 32-му вже були в школі, 33-й вже ходили в школу теж… 

Да, то це вже було після голодовки.

А що з тими книжками далі зробили? Що сталося з тими книжками?

А я не знаю, палили? Палили, палили…

А чи дзвони скидали із церкви?

Все, все скинули. Це тоді як розбирали, тоді скинули.

А церковне начиння куди діли там, що було в церкві? Ікони, все…?

Я не знаю, я, як була школярка, цього ніхто не казав, куди його діли. Поняття не маю.

А ви знаєте тих людей, які там чи дзвони скидали, чи розбирали це?

Не знаю, ні. Тоді я їх знала може, тоді, я їх знала може, но я не пам’ятаю зараз нічого. 

А з тієї церкви розібрали і що з неї зробили? Ну, з матеріалу щось збудували з того?

Ні, розбили, воно розбилося на дрова. Вона була дерев’яна повністю вся. 

А на тому місці зараз церкву не відбудували?

На тому місці, де церква, там тепер шкільне подвір’я. Побудували нову школу, а нову школу будували вже…Коли її будували, хто його знає, я вже забула. Ну як по таких масштабних мірках, то недавно. Будували вже за радянської влади, вже було, всьо вже були… Але церква була не нужна, бо вона була опіум для народу.

А вам в школі таке розповідали?

Да, ми знали, що це опіум для народа.

А дозволяли там щедрувати, колядувати дітям?

Нє, нє. Ми ходили, але не дозволяли. Вчителів заставляли іти кутком, дивитися, хто з дітей колядує чи щедрує, і знижувати їм поведінку.

Прям все контролювалося це…А батюшка, який був у церкві, що з ним було?

Батюшка в нас, який був… Але я тільки пам’ятаю хату, яка лишилась після батюшки. Хатина, хатина, хатка, лишилася після батюшки. І його дочка приїздила до нас у школу, вже як я працювала. Вже я працювала в школі, його дочка приїздила сюди у село, тут в неї були знайомі люди, то я її бачила. А батюшку самого я не знаю. А потом там зробили роддом… А потом ту хату розвалили…

Ну не знаєте, що було з тим батюшкою?

Нє, нє, нє. Ну, він десь виїхав. Я не знаю, я ж кажу, що…

Чи його переслідували, такого…?

Поняття не маю.

А крашанки, чи красили на пасху? Пекли паски? Чи в школі не перевіряли, чи пальці крашені від крашанок?

Ні, ні. Хто хтів пік, хто мав з чого, а вже люди мали з чого. І крашанки красили, і паски пекли.

А уже як ви працювали в школі, чи вам дозволялось там ікони тримати? Чи була якесь таке, умовно, вказівки, що не можна мати ікон?

Нє, нє. Ніхто нічого не казав.

Не було ніякої такої антирелігійного направлення саме для педагогів? Для вчителів?

Ну, такі розмови були, але шо ніхто не перевіряв: є в мене ікони в хаті чи нема. Якщо є, то ніхто мене за це не переслідував. Хош держи ікону, хош не держи. 

М. Р.: А у вас були ікони?

Були, конєшно. 

М. Р.: Це батьківські ще, да?

Так просто висіли ікони в хаті. А я хочу, я собі повісила. Мене ніхто не переслідував за те, що я… В мене були гарні ікони, мамині… 

М. Р.: Це все, це ви ще в школі робили?

Да, я в школі

М. Р.: Чи вже після того, як…

Нє, я в школі робила. І в мене мамині ікони були гарні.

К. Ю.: Ну це ще там в 40-х, да, в 50-х?

Да. Я ще комусь і подарувала ті мамині ікони. Ікони собі купила вже інші. Таке. Життя як життя.

К. Ю.: Добре, дякуємо вам за розмову! Дякуємо вам дуже за розповідь! Дуже цікаво

Місце запису: с. Теплівка, Пирятинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 28.11.2005 р.

Хто записав: Камський Олександр Васильович.

Респондент: Соломка Анастасія Кузьмівна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Теплівка Пирятинського району Полтавської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Місцева влада. Такі самі люди, як і ми тільки наділені владою.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не пам’ятаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не пам’ятаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було всього. Забрали в сільську раду і більше їх не бачили. Висилали, вбивали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було приховати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

У нас ніхто не шукав.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ніхто не приходив.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не ховали, бо не було чого ховати.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

У колгоспі варили їсти та давали людям. Пам’ятаю галушки з остюків.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забрали все.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирали колоски та здавали в колгосп, а додому брати заборонялося.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли на конях з нагайками, але тих людей не пам’ятаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були, що не хотіли. Це ті люди, які наживалися за рахунок інших. Були, що йшли добровільно.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ходили, заставляли йти в колгосп. Бідні самі йшли в колгосп.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

У нас худоби не було, тому не знаю хто де ховав.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили частіше в день.

Скільки разів приходили до хати?

У нас можливо і були, але я не знаю.

Коли почали помирати від голоду?

Голодовка почалась, коли не стало чого їсти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ходили по селу де хто хотів.

Хто не голодував у селі і чому?

Керівники, голови колгоспів, бригадири.

Хто зумів вижити?

Наша сім’я вижила.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Чим би вони нам помогли, коли вони самі голодували

Які засоби вживали до виживання?

Буряки їли, калачики, по деревах лазили.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не знаю.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Гнилу картоплю, жом, листя з дерев, бур’ян. 

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

3 липи, берези, акації.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дохлятину варили та їли. Жаби їли, що прийдеться.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Не скажу, бо ми не їздили.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Їх померло багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нас я не чула, не було такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі без труни хоронили рідні.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Я цього не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тоді церкви закривали, була мала то не знаю. Тепер в церкву не ходжу.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так, встановлений на кладовищі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Да, розказувала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винуваті правителі, що були.

Що таке “Торгсін”?

Не знаю.

Місце запису: с. Теплівка, Пирятинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 28.11.2005 р.

Хто записав: Камський Олександр Васильович.

Респондент: Освієнко Іван Михайлович, 1929 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Теплівка Пирятинського району Полтавської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Місцева влада. Такі самі люди, як і ми тільки наділені владою.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були звичайно, були бо хто стане просто так ходити по селу і забирати все в таких самих як і вони.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не пам’ятаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було всього. Були арешти, били, відсилали до Сибіру, кого просто били, якщо відмовлявся віддавати все під чисто.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали. Були пістолети, ружжя.

Як люди боронилися?

Ніяк, хіба, що попереджували один одного, коли будуть ходити та це не спасало все-одно забирали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було приховати. Але і ховали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Заходили до хати, лазили в погріб, в сарай – все позабирали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Було три чи чотири особи, а хто я вже не пам’ятаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Викопували в хаті яму, ховали туди зерно, а зверху замазували глиною.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

У колгоспі варили їсти та давали людям.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забрали все.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Була за Сталіна судили людей. Сиділи по 7 год.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

3бирали колоски та здавали в колгоспу, а собі не можна було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняв сторож поставлений від колгоспу.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були, що не хотіли. Це ті люди, які наживалися за рахунок інших. Були, що йшли добровільно.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ходили, заставляли йти в колгосп. У кого забирали худобу – ті йшли з надією що її повернуть, але худобу не повертали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

У нас худоби не було, тому не знаю, хто де ховав.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили частіше в день, але бувало що і вночі ходили щоб не встигли нічого поховати від них

Скільки разів приходили до хати?

Поки все не позабирають, поки й ходили.

Коли почали помирати від голоду?

Голодовка почалась, коли не стало чого їсти. Це було в 1933 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Опікувалися колгоспи.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, хто забирав і ті хто були головними в колгоспі, в них було, що їсти, а в нас простих нічого не залишили.

Хто зумів вижити?

Вижив той хто забирав хліб і той хто зумів добре заховать.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Чим би вони нам помогли, коли вони самі голодували.

Які засоби вживали до виживання?

Буряки їли, калачики, по деревах лазили.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не знаю. Були такі люди що допомагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Гнилу картоплю, жом, листя з дерев, бур’ян, рогозу, очерет молодий.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

3 липи, берези, акації.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дохлятину варили та їли. Жаби їли, що прийдеться. Ховрашків, галок, горобців.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було помінять і купить, якби була можливість.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Їх померло багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Були. Ловили малих дітей, різали, носили в сусіднє село.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі без труни хоронили рідні. Ховали і вдома.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто платить не збирався.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі багато могилок розкидано без підписів.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають, конечно, на церковні свята, завжди поминають родичі і ті, хто пам’ятають про це.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Останнім часом поминають, а раніше про них ніхто і не згадував.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є в сусідньому селі, але ми вважаємо її нашою, бо село тут поряд за болотом туди і ходимо.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так встановлений на кладовищі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

3нають бо тепер розповідають відкрито.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тодішню владу.

Що таке “Торгсін”?

Не знаю.

Місце запису: с. Теплівка, Пирятинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 28.11.2005 р.

Хто записав: Камський Олександр Васильович.

Респондент: Коломієць Ганна Іванівна, 1916 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Теплівка Пирятинського району Полтавської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так пам’ятаю звісно то були дуже тяжкі часи для нашої сім’ї, та мабуть і для всіх.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Вродило погано в 1947р., а в 1932р. – забрали все, навіть не дивлячись на людей.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Забирала влада, ходили трусили, викопували все забирали, що можна, а як сопротівлялися, то ще й били. Забирали ті, хто був при владі.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Вони самі ходили самі знали в кого що є.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Хто тоді требував, якщо ми були не грамотні.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Хто впирався того били, а де кого і вивезти могли, а хто його зна куди.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не помню.

Як люди боронилися?

Не знаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ми жили бідно так, що не було що ховать. Можна дехто ховав, а в нас все забрали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не помню.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не помню.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де хто зумів той там і ховав.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Да щось там варили і кукурудзу і пшеницю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Корову не забрали, а забрали ковдрі, простьолки. Потом їх прослали біля комори, сушили зерно з поля. А де це зерно куди дівали не знаєм.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Як хто собирав колоски в полі – били, ловили, рідну тітку зловили засудили на три роки за колоски.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ті хто робив в колгоспі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Конешно, йшли, бо в полі можна було з’їсти колосок, варили їсти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ну, а як же, конечно примушували, забирали землю, куркулів вивозили до Сибіру.