Місце запису: с. Носачів, Смілянський р-н, Черкаська обл.

Дата запису: невідомо

Хто записав: невідомо

Респондент: Коваль Софія Василівна, р.н. (не вказаний), народилася в селі Носачів Смілянського району (нині – Черкаського) Черкаської області

Під час Голодомору проживала в селі Носачів Смілянського району (нині – Черкаського) Черкаської області.

Софіє Василівно, чи пам’ятаєте ви голод 1932–33 рр.?

Таке, що було, важко не пам’ятати, а ще важче згадувати ті страшні та гіркі часи, коли не знали чи доживемо до завтрашнього ранку, коли всі думки були про те, щоб що-небудь з’їсти, коли кожен ладен був вбити за шматок хліба.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про все, що було в той важкий час.

Влада зовсім не піклувалась про свій народ, позабирали все, навіть насіння, що йшло на посів, забирали скотину, птицю подекуди навіть!

А колгосп чи місцева влада робили що-небудь, щоб полегшити ваше існування?

Може, голова колгоспу міг та був би радий якось допомогти голодуючим, якщо б не районна влада, яка чітко та суворо слідкувала за наказами з центру. Щоб виконати план хлібоздачі, забирали все до останнього зернятка, незважаючи ні на те, що багатодітні сім’ї, або в сім’ї не було чоловіка, який міг хоч як-небудь поліпшити становище.

Софіє Василівно, кому найскрутніше доводилося в ті часи?

Особливо нелегко було старим, які не мали змоги хоч як-небудь прохарчуватись, калікам та вдовам з дітьми, як моя мати. В сім’ї нас було двоє: я та молодший братик. Мати тоді була ще молодою, роботящою, працювала у лані на буряках, робила всюди, де тільки могла, щоб нас з братом прокормити. Бувало сама нічого не з’їсть за день, щоб нам якусь крихту дати.

Що ж далі було?

Потім мого молодшого братика приїхав та забрав материн брат, який був чи то професором, чи то доктором медичних наук. Мене він забрати не міг, бо в нього в сім’ї і так троє дітей було. Так мій брат і залишився жити в Росії, а я в Україні.

Ви все добре пам’ятаєте зі шкільних своїх років?

Так, бо голод 1933 р. був, коли ще в школі була. Ми тоді з однокласниками збирали на колгоспних полях, де були посіви цукрових буряків, довгоносиків, що точили буряк. Працювали в основному під час весняно-осіннього періоду. Кормили нас в колгоспній харчевні жиденькою баландою, в якій не було ніякого м’яса чи жиру. Часом казалось, що ніби нічого і не з’їла.

Місце запису: с. Черепівка, Буринський р-н, Сумська обл.

Дата запису: невідомо

Хто записав: невідомо

Респондент: Завалій Анастасія Тимофіївна, народилася 31 серпня 1928 року в селі Черепівка Буринського району (нині – Конотопського) Сумської області

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала на хуторі Микитенка в селі Черепівка Буринського району (нині – Конотопського) Сумської області

Що ви можете розповісти про ті «чорні часи»?

В сім’ї було четверо дітей: три брати – Іван, Михайло, Степан, і я, а під час Голодомору мама підібрала дівчинку, Явдоху, їй тоді було 13 років. Її батьки померли від голоду. Вона залишилась одна. Моя матуся не могла бачити як дитина голодує, жебракує. Вона була зі школи-інтернату, але втекла. Потім, пізніше, стало відомо, що школу-інтернат не забезпечували їжою. В ті строгі часи для нас вдочерити її офіційно не вдавалось, про те й мови не було, всі намагалися вижити, часу до документації не було.

Яка доля цієї дівчинки? Вона з вами жила?

Так, ми були досить дружні. Вона померла вже в старому віці. А документи вже оформляли після війни.

А що ви можете розповісти нам про 30-ті роки стосовно їжі, життя людей?

Люди, котрі забирали зерно були різкими, в основному жорстокі, не вступали в контакт, а деякі жаліли, а толку, приходили інші і казали: «Постанова є» – і виконує. І що ж вони робили з цим зерном далі? Його зсипали все докупи, часто навіть під відкритим небом. Воно проростало, цвіло, пропадало, а людям не давали. Деякі люди намагались взяти для сім’ї, для дітей, хоч жменьку, в них стріляли. Жахливо згадувати. А деяким вдавалось винисти зерна непоміченим, та чи спасала їх та жменька? Я думаю що так, тому що жменька, – а свято для всієї родини.

Мати казала: «Що якщо б не корова, можливо ви б зі мною не спілкувалися». Пам’ятаю корову звали Марта, така худенька, ми її по черзі з братами на лузі пасли, там же мати її і доїла, але не завжди доносила молоко додому, її обкрадали по дорогі. Ще нас врятувала така ситуація. Батько діжку з квасолею на горищі сховав під сіно, і коли прийшли за продуктами, діжку не знайшли. Так ми і жили, квасолю перетирали змішували з лободою і робили котлети, пекли хліб з лободи. Так і прожили. Можна сказати, що нам пощастило. В країні був безлад в ім’я «щастя трудящих».

Ви пам’ятаєте, як жили родичі, чи друзі ваших батьків?

У матері моєї була подруга Катерина Криворот, до них прийшли з перевіркою, шукали зерно та інше. Викидали все те, що було приховано, на підлогу і розтоптували чобітьми, ту нещасну жменьку (розповідає зі сльозами на очах).

Місце запису: с. Носачів, Смілянський р-н, Черкаська обл.

Дата запису: невідомо

Хто записав: невідомо

Респондент: Швачко Зінаїда Петрівна, без р.н., народилася в селі Носачів Смілянського району (нині – Черкаського) Черкаської області

Під час Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 рр. проживала в селі Носачів Смілянського району (нині – Черкаського) Черкаської області.

Зінаїдо Петрівно, оскільки ви народились після голоду 1932–33 рр., то можете розповісти про цей голод. Що вам розповідала мати, батько або хтось інший з родичів?

Так, про цей голод я знаю небагато, лише те, що мені переповіли. Знаю, що це був найстрашніший голод за всі роки історії України. Так ось, жили мої мати та батько у цьому селі. Батько мій був небалакучий, просто казав, що було скрушно в той час, що влада позабирала все, що можна було: домашню скотину, птицю, все насіння включно з тим, що мало піти на насіння наступного року.

Зінаїдо Петрівно, можете ви детальніше про все, що ви знаєте, розповісти?

Про це, як не боляче, треба розповідати, бо треба пам’ятати не лише перемоги свого народу, а й страждання. Позабирали майже все насіння, картоплю, овочі. Залишали стільки, що ніяк не можна було прохарчуватись. Тому вже деякі люди почали голодувати восени 32-го р., вже тоді почали вживати різноманітні сурогати, що замінювали харчі, як чечевичий суп, баланда, листя з дерев, кропиву, лободу та інше.

Оскільки скота майже не залишилось, то м’яса не вживали. Частенько вживали мертвячину. Так, біля колгоспу частенько стояли люди з торбами та мішками, як привозили мертву конину або яловичину, кожен отримував свій шматок та ховав в торбу та йшов додому.

Частенько було відловлювали диких собак, кішок та птахів, яких вживали в їжу.

Це була страшна картина, коли люди пухли та вмирали від голоду. Про це моя мати не могла згадувати без сліз. Часом, як вона розплачеться, то не могла говорити, їй треба був час, щоб вона заспокоїлась. Було таке, що люди від голоду втрачали розум та починали дітей своїх їсти. Я більш не можу про це розповідати, мені треба перепочити.

Добре. Через годину я продовжив своє опитування. Отже, Зінаїдо Петрівно, про голод 1932–33 рр. ви дещо розповіли. Чи можете ви розповісти і про голод 1946–47 рр. очевидцем якого ви були?

Цей голод був легший в порівнянні з голодом 1932–33 рр. Хоча було дуже важко. Оскільки після Другої світової війни багато чоловіків не повернулось додому, було мало худоби і тяглової сили, було дуже важко працювати, оскільки треба було відбудувати все, що було знищено за роки війни.

А в 1946 р. голод був зроблений навмисно владою, у населення позабирали зерно і нічого не дали. Ось так і виник голод. Щоб хоч якось прохарчуватись, їздили, пам’ятається мені, на Західну Україну заробляти гроші або харчами (теж зерно). Якщо у когось якісь речі були (костюми або щось інше) продавали і купляли зерно, картоплю, щоб хоч як-небудь харчуватись.

Особливо важко було вдовам з дітьми. Сама жінка прокормилась би, а з дітьми важче, але кожен хто міг хоч чимось допомогти – допомагав. Отаке воно було страшне життя. Але щас не набагато краще життя, не ті вже сили, важко працювати на городі. А пенсії тії хіба що на два тижня вистачає.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н, Сумська обл.

Дата запису: 24 липня 2009 року

Хто записав: Бистро Вікторія

Респондент: Журавель Ганна Дмитрівна, р.н. (не зазначено)

Під час Голодомору проживала в с. Підлипне, Конотопського району Сумської області.

Урожай в роки Голодомору забирала влада. Відбирали у людей хліб комуністи. Я пам’ятаю їх. Приходило п’ять чоловік, вони мали зброю. Приховати їжу було не можна, адже вони все одно знайшли б. Ходили вони з палицями і штирхали наших в землю, в домі, намагаючись віднайти сховане.

Людям, які йшли до колгоспу, давали їжу, проте люди все одно не йшли до колгоспів добровільно, їх примушували. Був тоді закон «п’ять колосків», і коли люди йшли в поле за колосками їх ув’язнювали на п’ять років. Поля охороняли комуністи тако. Забирати хліб, одяг вони могли прийти в будь-який час.

Люди почали опухати від голоду, а потім і вмирати в 1932–1933 рр. За сиріт тоді ніхто не піклувався. Лише багаті в ті холодні часи не голодували. 

Їли тоді бідні гнилу картоплю, клевер, листя дерев. Померлих ховали на кладовищах, але багато й на городах. Був тоді магазин Торгсін, в кого було золото, серебро здавали туди, а там давали муку, крупи, сіль, так можна було трохи поїсти, аби вижити.

Місце запису: м. Конотоп, Конотопський р-н, Сумська обл.

Дата запису: 25 вересня 2008 року

Хто записав: Ожог Анастасія Валеріївна

Респондент: Рачкова (Корчова) Єфросинія Михайлівна, народилася 2 червня 1919 року в місті Конотоп Сумської області

Під час Голодомору проживала в місті Конотоп Конотопського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 роках або у 1946–1947 роках?

Звичайно.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Не знаю. Голод був і все.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Той, хто був голодний.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Не було ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброя була у тих, хто був багатий, а до таких, як ми зовсім не ходили, не було за чим.

Як люди боронилися? 

Палками.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Не було чого ховать.

Де можна було заховати продукти харчування?

У ліжку.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ні.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Що краще, все забирали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Того, хто збирав колоски, забили до смерті.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Міліція.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ні, тому, що там не платили.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли захотілось.

Скільки разів приходили до хати?

Разів 10.

Коли почали люди помирати з голоду?

32–33-ті роки.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ні.

Хто не голодував у селі і чому?

Жила у місті. Може, колгоспники.

Хто зумів вижити?

Я.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не було таких.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Шкарлупу із картоплі, листя берези і верби.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З берези.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не було нічого.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ні, ні за що.

Чи був голод у містах?

Так, всюди.

Скільки людей померло у селі ? Чи є такі відомості?

Ні.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Яму викопають, закопають і все.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи встановлено в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада.

Чи знаєте ви, що таке Торсінг?

Точка обмінювання золота.

Місце запису: м. Конотоп, Конотопський р-н, Сумська обл.

Дата запису: 8 жовтня 2008 року

Хто записав: Донцова Аліна, Тарасенко Крістіна

Респондент: Білочицький Дмитро Олексійович, 1923 р.н.

Під час Голодомору проживав в місті Конотоп Конотопського району Сумської області

Политика виновата в том, что был голод. В городе этого не было, только в селах. Там был так называемый комитет активистов, которые ходили, значит, к зажиточным, называя их куркулями, и все ликвидировали и забирали. В городе такого не было, только в селах.

Доносили ли друг на друга? Боялись. Кто ж скажет.

В городе не забирали еду у людей, в селах может и было, а в городе – нет. То вже в селах забирали, если закапывали зерно. Разыскивали зерно и что в кого было. По доносам были ж такие, которые знали, что в него есть, где-то закопал. Вот он специально доносил тем, кто приезжал. А потом уже арестовывали. Много группами приходило их. Из района приезжали. И милиция была, и активисты. А потом начальство распределяло. Но люди прятали. В земле, в коморах, в сараях – дэсь там закапывали. Худобу забирали, цэ точно. Рушныки, так сказать, в кого шо лучше за пару – все с собой в виде грабежа такого, пользуясь моментом.

«Пять колоскив»? Очень даже знаю про шо. Значит, когда ходили в поле, собирали колоски, цэ я пацаном помню, 10 лет мне было, собирали… За колоски давали… в тюрьму сажали, увозили в район и судили. Буряки собирали, я помню в колхозе, тогда сушили, перетирали, сеяли и чай пили. Активисты были. Дядько с колхоза с кнутом, наш, сельский, ганяв нас, пацанов, от коморы.

Ну, во-первых, собирали народ коммунисты там. Большевики агитировали крестьян идти в колхоз. Агитацию проводили. Не принуждали особо, а просто агитацию вели. Люди шли, чтобы у них не забирали худобу, инвентарь всякий. Называли цэ «хозяйством для всех», колхозом.

Ходили активисты очень рано. Мы видили, когда с пацанами бегали. На поле мы наблюдали, из-за кустов вылазили. На карачках лазили и собирали те колосочки у мешочек, помню так. Чтоб никто не поймал, украдкой, бо нагонэ и плеткой як дасть. Голодомор был, много пухлых людей было. Я сам очень болел брюшным тифом.

Когда переехали в город, отец тут работал механиком… Мы уехали из села, потому что нельзя было. Он часто приносил домой хлеб – на детей 75 грам. На взрослых 120 грам.

Ели всякую всячину. Собирали, помню, не щавель, а что-то наподобие листочков таких. Много и в городе, и в селе ще в 30-м году начало умирать. Ох сколько умерло. Выжило, в основном, в городе людей немного. А из сел уезжали все. На кладбище шли сами. Тут, на Воронцова, где цэрква была, поп жил. Шось читал, но боялся. Вынна влада, да.

Місце запису: невідомо

Дата запису: 20 липня 2005 року

Хто записав: Маляр Ганна Дмитрівна (рукопис)

Респондент: Маляр Ганна Дмитрівна, народилася 1 лютого 1930 року в селі Розсоші Великописарівського району (нині – Охтирського) Сумської області 

Під час Голодомору проживала в селі Розсоші Великописарівського району (нині – Охтирського) Сумської області 

Перенесла голод в 1932–33 рр., тому що влада позабирала всі продукти. Про те, що чи з зброєю ходили забирать продукти в нас, чи ні, я не знаю. Також не знаю, чи були в них документи, чи ні. Їли конюшину, лободу, пекли блинці з бур’яну. Відбирали все в людей, навіть жінок відштовхували від горшків, де була схована квасоля і забирали, нічого не оставалось.

Померлих від голоду хоронили вдома на городах, в садах.

Нічого не можна було від них заховати, все знаходили. Забирали і одяг, і рушники. В полі не дозволяли збирати нічого. Проганяли і штрафували. Об’їздчик проганяв батогом. Шукав продукти і забирав Тверезовський Іван Григорович і Стецьківський, Скряр Альоша і Крячок Федосій Давидович. Ну, вони вже померли. Людей в колгоспи заставляли насильно іти, і люди ішли, бо все в них забирали.

Люди їли щавель, кропиву, щирицю, лободу. Сироти нікому не були потрібні, теж помирали. Не голодували ті, що забирали в нас продукти. А люди помирали, пухли. Гробів не робили. Померлих в рядна замотували і закопували, як собак, бо не було сили викопати могилу.

В їжу вживали навіть кору з липи, листя. Загортали померлих на городі. В кого було трохи сили ховали померлих родичів на кладовищі.

Місце запису: с. Новопетрівка, Миколаївський р-н., Одеська обл.

Дата запису:  08.07.2008 р.

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна.

Респондент: Стрельчук Ніна Петрівна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новопетрівка Миколаївського району Одеської області.

Батьки переїхали з Ананьївського р-ну, с. Андрабури у 1923 р., тому що там висока густота населення, тут землі більше, поміщики жили, степ. Люди валили хати і переїжджали сюди. Робили собі одразу такі невеликі кухеньки, а потім хто встигав, то вже будували хати получше.

Батько мій встиг до 30 году побудувати хату. А хто не встигав, то вже колективизація була. Хто був заможніший, розкуркулювали, забирали все. Трудно було, люди закопували пшеницю у ями. Робили такі ями, викопували, туди все засипали, щоб потім ноччю достати. І картоплю ховали, мама потім з цієї картоплі коржиків наробить і нічого смачнішого не було. Мама моя зі старшим братом, бо батько все був на роботі, ходили скирди віяли, і принесе десь пригоршю ячменю, і дома колесо таке з борони крутили, і потім їли. І не дивилися, зажарене воно чи не зажарене – усе вкусно було. А я посуду мила, і помню, що спочатку облизувала, а потім вже помию. Ішли разні трави – какіш, виноград, що тільки розпустився. Тобув вже не наш, а колгоспний виноград, а ми ходили з подружкою його смоктали, він кислий був. А тут об’єжчик появився на коні, з таким гарапником. Та ми тікаємо, злякалися, а він нас, дітей, тим гарапником по литках, по плечах бив. Хоч сиди вмирай, а дуже строго було, щоб ніхто нічого не взяв. Батько віку приносив, це така наче горох, така кругленька, тільки запах від неї страшний стояв, але варили, їли. Юшка від неї така чорна була. З бурячиння, з листя буряка, блинчики такі пекли. Коли акація вийшла, то цвіт акації їли. Брат мій горобців у стрісі ловив і потім обшмалював, як шашлики робив.

Врожай то був, але сказали, що треба виполнять план. Це все местна власть. Спеціально активісти були села, які раніше у поміщика були. Забирали все: і зерно, і худобу, і речі. Якщо одна корова, то оставляли. Один прийшов, та як вдарив ту корову каменюкою, вона впала, і коли вже ї різали, одні кості оставалися. Спеціальна бригада ходила, дивилася, що там є. А люди вже все здали. По 10 душ ходили. Я так чула, що потім десь з цього був торг.

І доноси були. У моєї мами сусідка була, в якої чоловік при власті. І вона питає: «Ганю, нема в тебе закопаного хліба?» А мама відповіла, що є одна яма. То вона йому сказала, і до батька прийшли. А він їм каже: «Ви доведіть до оперуполномоченого, що в нього стоїть чотири мішка просіяної муки». А до нього ж ніхто не ходив, а тоді пішли і у нього забрали.

У 33 році, я помню, вже варили їсти, хто де робив. Я вже помню, і каша якась була, і молотилка. І у 33 году вже був урожай хороший.

Якщо хтось противився чи щось робив не так, то відвозили у Андрєєво- Іванівку, там вже розпоряджалися. І били. У нас сусіда забрали за колоски, і били так, що я помню, приходила до них, а він вже помер, його переодягали.

Ми, діти, збирали в полі колоски і здавали в колгосп. Об’єжчик охороняв поля. Усі йшли в колгосп, бо мусили. Забирали і корову, і теля забирали.

У 33 році навесні люди вже почали помирати з голоду. А як виживати? В кого десь дитинка була слабенька, то її вже не годували. Цим двом дамо їсти, а цим не дамо, і так вони голодні і вмирали. Ми з дівчинкою сусідькою ходили рвати какіш, у нього наче молочко таке, і зайшли глибше і побачили мертвого чоловіка, від голоду помер. Ми полякалися і втікли, але сказали комусь, що там він мертвий лежить. У нас в основному діти помирали, але не так, щоб в кожній хаті.

Я не можу сказать, що хтось не голодував, але ті, що ходили, вони якось ділилися між собою.

Ті, що на травах були, щось таке їли, ті вижили. І чим там було ділитися, кожен сам своє. У нас попереді дід з бабою жили, то бувало, що дід щось доставав, приносив, а ми біжали до них. Цукерки він нам приносив. Це вже після голоду було, та все одно ще трудно було. А в 37 году дід вже старенький був і пас вівці, мав кози і цапа. І його репресирували за те, що цап ходив вместе з вівцями пасся. Це причина така. І він був больний, і у Одеській тюрмі помер.

Нам казали, що за границею десь є голод, а у нас тут злишки є, і треба ці злишки туди переправити.

У містах теж був голод, та не такий, робочим давали. Ті, що в город попадали, казали, що там давали пайки. Трудно, конешно, було, але виживали.

Такого, щоб у людей їли, у нас не було. Це було десь за Переселенцями. Хлопчик пас корову, а чоловік великий голодний йшов, узяв того хлопчика, зарізав, і з’їв серце сире, а що там ще було і не доїв, то під копицею залишив. Батьки ввечері почали шукати, їм сказали, що бачили чоловіка, то його знайшли і так били, щоб він показав, а потім ще били, забили до смерті.

Хоч були й слабі люди, але копали ями, збивали доски. Поминки вже опосля робили, коли вже було з чого. У великих селах, казали, їздила повозка збирала тих людей, і навіть якщо трошки живий, все одно скидали, щоб завтра за ним не повертатися. І зараз поминають на Гробки, на Зелені Свята. У нас у селі церкви нема, та поставили такий хрест, і батюшка приїжджає. На Яблука, на Спаса, на Пасху приїжджає. У Романовці церква є.

У 44 році теж голод був. Пшениця не вродила, але жито, просо вродило. У 1946 році теж був врожай, та щось вивозили на елеватор. А людям дуже мало давали. А 47 год, то вже ідемо, в’яжемо, вийде председатель, походе, походе до 11-ї і піде. А тоді вже хто під паху собі наложе, хто в рукав, а тоді на обід, а там були жорна, то ставали у чергу, щоб намолоти собі тої муки, спекти якісь коржики. У 1947-му вже легше було, тоді вже хліб був, я в 47-му вже весілля робила, восени вже добре було.

Місце запису: с. Богданівка, Миколаївський р-н., Одеська обл.

Дата запису:  12.07.2008 р.

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна. Коршак Ярослав Миколайович.

Респондент: Синиця Ольга (Улита) Іванівна, 1910 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новопавловці Миколайовського району Одеської області.

Де Ви жили під час голоду?

Я жила в Новопавловці Миколайовського району Одеської обл. Під час голоду був син, він з 30 року.

Як люди йшли в колгоспи?

Заставляли правителі.

Як це відбувалося? Чи бригади якісь приходили чи просто кожен сам здавав худобу?

Нє, приходили і забирали нахалом. От хто хтів в колгосп йти – той йшов. А хто ховався по ліса, з часом побачив, що в колгоспах кормлять – й прийшли

Кого розкуркулювали?

Пам’ятаю, панів.

Вони дійсно пани чи багато працювали, ці люди?

Нє, були пани. Були пани і середняки, бідняки.

До кого Ви віднесетесь?

Я до бідняків, бо я була бідною. А ходила на роботу до панів. Сапаєш цілий день, а він приходить каже “ти погано сапаєш, тобі не заплатю, йди до дому”.

Ви пам’ятаєте голод у 1933 році?

Да була голодовка, та ще зробили голод.

Як це його зробили?

Отак і зробили, приїхали до нас забрали всьо зерно, даже то зерно, що стояло в стакані на вікні даже й те забрали. Нічого не було, хата порожня була, та всьо.

Хто до Вас приходив забирати урожай?

Урожай, а з сельсовета приходили.

Це були бригади? Скільки чоловік приходило забирати урожай ?

Багато не було, це посилали три, чотири чоловіка із щупами, залізні туди впхає, така мисочка причеплена, і витягає, і не було такого места, щоб вони не шукали. Зайдуть до дядька, обшукають його геть, як найде зерно витягне, як нема зерна, та й не витягне.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі?

Та чо, всі продукти забирали, а нас лише тако голодними, а ми шо робити, йдем в нас кагати з картошкою, та вибрали хорошу картошку, а гнилу покинули. Оце ходили в ці кагати і їли, а тоді ще їли лободу, щир, акацію. О так о й пітались ми ж, а нас били щоб ми йшли на роботу.

А хто вас заставляв йти на роботу?

Пани.

В 1930 роках коли почали люди помирати з голоду?

В 1933 році це була весна, як вони забирали хліб, весна, не весна, а літо, шо вже ячмінь в мене був, я зібрала. Батько пішов в колхоз, а я жила отдельно, дав мені той два гектари землі, і я посіяла кукурудзу, гектар і ячменя, вродило тоді сильно вродило, набили купа велика була ячменю, прийшли геть усьо забрали. Їли і коні, здохла коняка – її затягнули в кручу, а люди біжать щодуху, щоб стати в очерідь, щоб взяти того м’яса від здохлої коняки. Береш сокиру і йдеш рубати то м’ясо. Ото ще акації надьоргаєш того цвіту, його напарю цілий казан замісю, присолю тих ліпашків напечу; і сама їла, й діти їли.

В Вашій родині всі пережили голод?

В мене сім’я була дуже великою, я вам щас скажу, я пішла за першого чоловіка, розійшлась та два сини, а тоді вийшла заміж, а в нього четверо дітей, та я пішла на четверо дітей. Це в 1933 році.

В 1930 роках під час голоду в Вашій родині хтось помер?

Нє, ніхто не помер.

А Ваші сусіди?

Померло, багато повмирало, вони ці сусіди вони двоє безродні, дряпались по стінах, а тоді вже залізли під краваті там вони і померли.

А хто їх ховав?

Брат мій, сусіди замотали в радно, викопали ямку, бо велику не було сили копати і всьо.

А діти не залишились в сусідів?

Та нє, вони вже пожилі.

Чи багато тоді дітей вмирало?

Багато повмирало, і стариків повмирало, хто міг шевелитись, ходити по степах шукати. В колгоспі була скирта з соломи, та ми пообмотуємо ноги тряпками та йдемо, тай молотили два мішка пшениці в колгосп, а мішок по торбах по кушинах.

Чи дозволяли брати трішки зерна?

Де дозволяли присилали таку, шо ходила за нами, що вона тільки не робила і палила солому на спині, видирала з рук.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, як зумієш. Трико внизу позашиває нитками, щоб можна було насипати зерно, так ми і вижили.

Чи чули Ви про закон «п’ять колосків»?

Да йдеш сапати, нарвеш какішу оберемок, це ми сідаємо обідати уже так сапати не будеш, бо вже позахлявали.

Чи можна з поля взяти колоски?

Дє, йдеш за жаткою, жатка косить, а ми в’яжемо, тоді не можна було взяти соломи колосків, боже спасі, несем в’язку соломи йдеш, а вона, та жінка, шо наглядає, прямо на спині палить.

Людей не висилали за не здачу в колгосп господарства?

Я на свій очі бачила, як панів висилали, середняків висилали на север. Їхали вони на север, повні підводи понагружали і поїхали. Це мені було років дванадцять.

Чи пам’ятаєте Ви що був голод у 1947-1947рр.? Чому тоді був голод?

Я не знаю, чому тоді був голод. Люди тоді не так помирали з голоду як в 1933 році. Но пухли, і я сама ходила пухша.

Що споживали в їжу в 1947 році?

А шо їли, вже в колгоспах робили. Я тоді робила коло свиней і сказав мені придсідатєль колхоза: «Бери качанчики, кашу і корми дітей», а в мене знаєте яка велика сім’я була: двоє моїх, на четверо пішла, і ще троє прижила.

Хто винен у загибелі багатьох людей?

Я не знаю, тоді вроді би Сталіна винуватили. Це правітельство було винне.

Який голод був найстрашніший?

Голод 1933 році був найстрашніший.

Чи багато в Вашому селі померло людей, від голоду?

Багато померло дітей, стариків, і просто молодих людей.

Чи люди допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділились продуктами?

Де, замотають в радно, викопають яму і вивезуть.

Чи поминають їх на Проводи, гробки, Зелені свята?

Хто мав своїх то поминав, а хто залишився, то і щас поминають. В церкві поминають окремо всіх хто помер від голоду? Та цих хто лишився тоже пам’ятають та як же так. Поминають.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Та де, я знаю, я вже своїх батьків не найду.

Скажіть чим ви свого сина кормили в 1933 році?

Толя їв щир, понадьоргую колосків із щиру цілий мішок, намолотю, висеплю відро сіменців зварю і похоже на кашу. Ото наварю тої каші, а тоді беру тай блинчики напечу тоді сама їла, чи не їла, а дитині дам, спухла сама від голоду,а їх на ноги піднімала. Де який качанчик найдеш, то так зрадієш, як хлібу.

Ви знаєте, що таке “Торгсін”?

Це магазин де міняли золото, срібло на зерно.

Яких тварин, плазунів, вживали в їжу?

Інші собак їли, горобців, суслів.

Чи відомі Вам випадки людоїдства?

Казали, що людей здавали на мило, а щоб їли, то я не чула і не бачила. Тоді було безвластіє. Я їла того такого їжачка, він в вечері лізе, дивлюся такий їжачок, ага, тепер я вже маю що дітям вже дати їсти, взяла забила його, взяла обіляла його соляркою і підпалила, стручки обгоріли, а він як кабанчик став, і ви знаєте, яке вкусне м’ясо, прямо такий вкусний. Їла щир, лободу, коняку дохлу, і так ми вижили.

Місце запису: с. Андрієво-Іванівка, Миколаївський р-н.. Одеська обл.

Дата запису:  11.07.2008 р.

Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Пелеховська Катерина Володимирівна;

Респондент: Артюх Валентина Григорівна, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933рр.?

Знаю, шо не було шо їсти. Шо я ше мала була, 6 год мені було. Знаю, шо пішов там батько в Троїцьке на базар, а в Андрієво-Іванівку мама. Батько привіз макухи кусок, а мама бурака. І сильні були морози, та батько поморозив вуха, а їсти не було чого.

Чи був в той рік врожай?

Не знаю, дочко.

Чи пам’ятаєте Ви, щоб ходили бригади і забирали зерно?

Знаю, що ходили шпичками шукали, з стенів здирали коври шерстяні. Знаю, що батьків брат приніс коври, такі красиві були, квітками, розами. Та мама вчепила, в нас старий був. А вони зі стєнки зняли та забрали.

Тобто забирали не лише їжу, а й речі?

Да, все брали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна?

Де там його було приховать. Я знаю, сусід, у нас же раньше таких не було заборів – канава, і канава прикрита таким хворостом і кагати такі. А батько йшов, а це було осінню, та наш город донизу. Ішов, а собаки розгорнули, сусід клумак муки заховав у нашій кагаті. А він прийшов до мами та каже: «Йди, там у кагаті є мішок». А як же ж забрати, як той же наблюдає? Та взяли корзину та нарубали вроде дров, а в ту корзину вкинули мішок та накидали зверху дров та принесли, та в таку за пічурку сховали та потрошки варили. Оце я знаю, бо наказували: « Мовчіть, будуть питати – не кажіть!».

Чи знаєте Ви, хто входив в бригади?

Знаю, шо і батько мій був у цій бригаді. Ну брали сільських тоже. І шпигали, і шпигали.

Чи були доноси сусіда на сусіда про приховання зерна?

Не знаю. Та не було ні в кого зерна, де там було зерно.

Чи були ці бригади озброєні?

Не знаю. В батька не було зброї. Но знаю, шо він участвовав. Заставляли, брали сільських. В кожну хату ходили.

Ваш батько був в бригаді, але до вас все одно приходили?

Ну, а як же. Батьків рідний брат приніс своє, шоб заховали, бо батько це в бригаді, то не будуть ходити. А вони прийшли зі стенкі зняли всьо то. Мама вчепила, вроде то наші коври, а вони взяли забрали, геть усьо забрали.

А як звали Вашого батька?

Григорій Тимофійович Артюх.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Я не знаю.

Чи добровільно люди йшли до колгоспу?

Не знаю. Що я знаю, шо люди були голодні, пухші. Ходили, як зайде в хату, не можна вигнать, дай шо хоч їсти, бо їсти хоче.

Чи чули Ви про закон «п’ять колосків»?

Що, судили? Було.

А поля охоронялися тоді?

Не знаю. Наверно, охоронялися, бо спіймали та дали по три года. Та це вже й не при Голодоморі, а ше й тепер було, ше до войни, чи після, я вже не знаю. Виноград рвали баби, та по три тронки винограду до дому взяли. Ой, та потрусили, ой трусили. Було при Голодоморі, і при цьому було.

Чи забирали у вас худобу?

Була корова, но не забрали в нас. А кормити не було чим.

До Вашої хати приходили один раз, чи декілька?

Не знаю. Один раз знаю, шо ми раділи оцим ковром. Не знаю я.

А куди забирали то зерно?

Не знаю. Я це не знаю.

А були такі люди, що не голодували в селі?

Не знаю, наверно, не було, бо всі голодні ходили.

Чи допомагали люди один одному в виживанні? Чи ділилися продуктами?

Яке там ділились, як не було ні в кого нічого.

І родичі не допомагали?

А як у родичей не було? Ні в кого нічого не було. Весною пішли на лободу. 

Чим Ви харчувались, які засоби вживали до виживання?

Якби це мама моя жива була, вона б тобі розказала. Шо я помню, шо макуху і буряк приносили.

А чи споживали Ви в їжу якесь листя, траву, кору дерев?

Ну лободу варили, щавель варили. Варили якісь бурака. Ай, здохлячі коні брали, стерво. Здихала скотина, не було чим кормити, брали рубали і їли люди, отак і кормились.

Чи знаєте ви, чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи міняли люди якісь речі на харчі в місті?

Не знаю.

Помирали люди від голоду?

Умирали. Я не помню, я не знаю. Знаю, шо кажуть, з голоду той помер, того на дорозі найшли з голоду.

Чи чули ви про випадки людоїдства?

Було в нас у селі. Ше й продавали та спійнялися, хлопчика якогось зарізали, Волощук Костя він звався. Спійняли хлопчика, десь він ійшов, та й зарізали і продавали на базарі холодець, та й найшли пальці. Та тоді шукали в його та найшли одежу, а вони не спалили. Десь у грубі найшли одежу, та там били. Та я вже забула, но знаю, шо таке було.

Хто хоронив померлих?

Не знаю, не скажу.

А поминають померлих від голоду на Проводи?

Тепер згадують, а раньше – ні.

Чи була у вас в селі церква?

Була, та її розвалили та построїли школу.

Чи розказували ви свої спогади своїм дітям, онукам?

Нічого я не розказувала, бо в мене нікого немає.

Як ви вважаєте, чи знає сучасна молодь про Голодомор?

Ну, знає, і кіно показують.

Чи знаєте ви, що таке “Торгсін”?

Ні, не чула.