Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н, Сумська обл.

Дата запису: 24.07.2005 р.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Слесар Ольга Андріянівна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

Весь час прожила в Підлипному, усе помню. Голодні були. Матері сказали щоб у Мельниківських берегах нарвала курятини, а вона нарвала кілька, наварила, а він ядовитий. Пятеро дітей і потравилося. Прийшла з колгоспу стала голосити. Батько робив у заводі, побігла туди, послали до комерційного директора, виписали бочку огірків і квашеної капусти. Виїжджала комісія з заводу. Винуватець Сталін ,зробив голод. Приходили шукати продукти свої з села, групами (по 3 чол.), нічого не знаходили. Чула про закон „пʼять колосків” не можна було взять на полі жодного колоска, судили, давали 5 років. Добровільно йшли в колгосп, а хто не йшов -звали куркулями, відправляли в Сибір. Мати робила в колгоспі, бігали до неї в обід їсти, насипали й нам потопать юшки де пʼять картоплин і вода. Не допомагав ніхто нікому виживать, нічим було ділитися, їли липиху, а кінчалися харчі- мерли на ходу. 1947 рік-посадили картоплю,виривали сирою. Міняли ходили. У заводах обміняла юбку на відро картоплі. Але один раз говорили, що під завод носили продавать катлети. Кажуть там потраплялися нігті. Ховали на городах, на кладовищах. Якщо пам’ятають, то згадують на проводи.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 1996 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Савченко Ганна Василівна, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кузьки Конотопського району Сумської області.

Коли почався Голодомор, мені було 5 років. У моїй сімʼї проживало 5 чоловік, – це мої дві сестри, мати та бабуся. Батька в мене не було, він загинув на війні. На той час ми жили в селі Кузьки. Хатка в нас була маленька: кімната та кухня. Ми з сестрами спали на печі, а мати і бабуся на ліжку. Був у нас город, потрібно було обробляти. Більшу половину врожаю ми віддавали державі, як податок. Кожен місяць потрібно було давати податки: мʼясо, яйця, молоко. Їли ми лободяний суп, іноді з хлібом, ще їли квашу з вишень. Мати насипала в одну велику миску, і ми всі пʼятеро сідали до столу. Ложки в нас були деревʼяні, миски глиняні, посуду було дуже мало. У 10 років я зі своїми сестрами о 5 годині ранку ходили пішки з Кузьків до нашого базару, на сьогоднішній день до Колієпроводу.

Продавали часник та цибулю по 5 копійок за пучок. Хліб тоді коштував 16 – 14 копійок. Назад ми поверталися теж пішки вже після обіду. За хлібом в черзі потрібно було вистояти 2- 3 години. Наша мати та бабуся працювала в колгоспі. Мати робила по наряду, а бабуся в коксогізі. Коксогіз – це рослина, яка росла на полях, ми її ретельно збирали, потім відносили людям, які збирали коксогіз, вони його зважували і ми одержували гроші: за 2 кг 50 копійок. На полі ми викопували ямки, засипали дустом, щоб не нападав довгоносик. Довгоносик – це жук, який їсть корені коксогізу. З цього кореню робили гумові чоботи.

Люди, які забирали в нас харчі, називалися активістами. У людей вони забирали жито, пшеницю, ячмінь. Моя бабуся сказала одному з них? «Залиште хоч один мішок! Дітей годувати треба!» За це її засудили на 8 років тюрми. Їжу ми ховали в коморі: зерно та інші крупи. Одяг у нас був убогий, одна фуфайка на трьох. Активісти приходили на день по 5 – 6 разів на день, щоб все забрати. Наша бабуся замикала комору та не пускала їх. Але вони вибивали двері і забирали увесь хліб, усі запаси, що ми так ретельно збирали. Був у нас кінь і глабці. Глабці – це сани, які чіплялися ззаду до коня. Ховали ми коня у хліві, поки один бандит його не викрав. Це сталося уночі, коли всі

спали. Люди зовсім не боронилися, бо боялися сказати навіть слово. Їх могли вбити, бо активісти носили при собі зброю. Поля охоронялися. Обʼїждчики їздили на конях і не дозволяли збирати залишки колосків. Людей, які наважувалися підняти з землі колосок, били нагайками. Вони не зважали на вік людей: чи то був старенький дідусь, чи то була дитина. Обʼїждчики усіх підряд били, гнали з поля, ще й колоски забирали. Могли й засудити на великий термін. Ще ми їли кору та клей дерев, найчастіше з вишень.

Збирали гриби та ягоди в лісі. Голод був повсюди: і в селах, і в містах. У місті було важче жити, ніж в селі.

Коли людина помирала, її кидали у велику яму, її викопували для всіх, хто помирав з голоду. Вона була глибока і широка. Я вважаю винною у загибелі багатьох людей владу. Тому, що вони зробили так, що люди почали вмирати і пухнути з голоду.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 24 липня 2009 р.

Хто записав: Бистро Вікторія.

Респондент: Нероди Олена Андріївна, р.н. невідомий.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області

Я пам’ятаю голод 1932- 1933 рр., а також 1946-1947 рр. Урожай тоді збирала влада, а саме представники комуністичної партії. В той час навіть були нагороди за донесення на сусіда. Чи інших які приховували зерно. Одного разу мій батько заховав мішок зерна у гною, а наш сусід побачив як мій батько ховав мішок і доніс на нього. До хати вони приходили по двоє, троє чоловік , документів не показували, але забирали, все що було, мати було напекла дерунів з гнилої картоплі так і вони наглянули ся від разу і забрали. Т і, що приходили забирати хліб мали зброю, вони забирали у домі їжу не залишали і крихти ,заховати продуктів не можна було ніде, адже все одно зайдуть, та ще й покарають я чула про закон «5 колосків» людей ув’язнювали за те, за те що вони збирали колоски .саджали вони у тюрму на 4-5 років. Людей змушували йти в колгоспи лякавши висилкою поля и колгоспні комори охороняли міліціонери , головним з яких у селі був Фуголь Матвій. Не голодували у селі лише ті хто працював на заводах. У їжу споживали кору з липи ,вишню ,вербу ,а точніше листя з цих дерев.  Померлих хоронили на городах, вивозили у ліс, померлих від голоду поминають у церкві. Винними у загибелі багатьох людей я вважаю тодішній режим. 

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н, Сумська обл.
Дата запису: 9 вересня 2009 р.
Хто записав: невідомо
Респондент:Ганна Кирилівна Мороз, 1927 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області. 

Народилася 3 березня 1927 року. Мені тоді було 6 год помню, було трудновато людям. Ходили в колгоспи, моя мати тоже ходила ми її ждали як бога. Помню в нас був такий невеличкий котьолочок, вона в ньому приносила гороховий суп. Було таке шо їли гнилу картошку, акацію. В селі у нас я не знаю, а лічно нас не оббірали, не били, та не чула щоб і людей оббирали, а от колоски на полі запріщали собірать, Не можна було. Помню на теліжці возили хліб по дворам помощь давали чи по зоограм не помню точно. Тьотка жила недалеко. В неї було три дівчини ходили пухлі дуже дві померли, а третя ходила крала в городі так її поймали і вбили. Помню мати прийшла і сказала хочете її дівайте. я не в состоянії її поховать. Оце все шо помню, багато шо вже позабувала. Народилася в селі. Постійно жила і до цих пір живу в Підлипному.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.
Дата запису: 20 вересня 2009 р.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Лисенко Ганна Федорівна, 1933 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

Я тільки народилася, як почався цей Голодомор, але щось і пам’ятаю. В сім’ї з дітей нас було троє, я і два моїх брата. Мати кидала нас на проізвол судьби й йшла працювати в колгосп. Ми голодували, їсти було нічого тому їли щавель, лопухи. Якби не влада то цього Голодомору й не було. Все що було у людей забирали, але в нас не було нічого, а що було то швидко їли . Не було не хліба, пом’ятаю ще як мати вставала вночі і йде до магазину по хліб коли прийде з куском хліба, а коли ні то залишаємось голодні. Коли був Голодомор потрібно було довіряти тільки самому собі, тому що коли хтось щось каже проти влади то сусіди почувши й бігли розповідали власті, а вечером приїжджали і забирали.  Людина яка йшла проти влади  але куди дівали вони людей ми не знали. Забирали все це активісти, приїжджало їх не багато десь чотири чи п’ять, забирали все . Було дуже тяжко деякі навіть їли своїх менших дітей, щоб прокормити старших. Люди були безсильні деякі навіть йшли й падали прям на дорозі. На вулицях було нічим дихати.

Місце запису: село Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент:  Лиса Євдокія Луківна, 1923 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

Мені було 10 років. Ми мали 20 соток землі. Сіяли жито, садили картоплю. У нас було 6 чоловік у сім’ї. їжі у нас було мало. Варили борщ із листків конюшини, інколи їли лободу. Із жита робили борошно, додаючи картопляні шкарлупки випікали лепошки. Приходили забирати їжу лише до того, в кого було багато землі. У нас було мало землі, у нас їжу не забирали. В містах, напевне, теж був Голодомор. У нас не було багато господарства. У нас була лише корова, вона нас врятувала від голоду. Я точно не пам’ятаю, чи були колоски чи ні. Нам не дозволяли збирати колоски на полі, але ми крадькома збирали, сушили. Але тільки вранці, в обід і вечором. їли потроху. Молоко пили тільки в обід. їсти все одно хотілося. Тому, що в лободі і в конюшині не було м’яса. Топили печі соломою, з під жита. Варили також все в печі. Діти всі спали на печі, тому, що ніч теплою. Я теж спала на печі. Літом батько з матір’ю пололи присадибні ділянки, осипали. Ми з братом гуляли, але іноді я теж допомагала. Нас няньчила наша старша сестра. Сестрі було 12 років. Зимою баба пряла коноплі, ткала полотна на спідниці, сорочки, штани. Фарбували полотна в бузині. Прали полотна в попелі. Попіл збирали, сипали у воду, воду зливали і тій воді прали. Прати ходили до річки, робили ополонки і в ополонках прали. Усі люди ходили в чоботях.

У 1933 році був сильний голодомор, а в 1937 році теж був голод, але не такий сильний. Людей помирало дуже багато. Раніше не було могил. Людей закопували прямо в землю. У кого з бідних людей не було ніякого господарства, ці люди помирали все частіше. Я не бачила, як в людей забирали їжу. Я чула, що в людей забирали все господарство, жито. Раніше з посуду були лише глиняні горшки, тарілки череп’яні, а ложки були дерев’яні. Хліба раніше не було, все їли без хліба, з лепошками. Я вважаю, що в Голодоморі винна місцева влада, тому, що я чула, що до людей забирати їжу приходили свої люди, але під чиїм наказом, ніхто цього не знав. У людей є різні версії, хто винен у Голодоморі.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 10.09.2009 р.

Хто записав: Щербина Валентин. 

Респондент: Лащ Петро Григорович, 1931 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

Помню обидва Голодомори. Причиною голоду було те , що влада в людей забирала. Чи нагород жали за доноси не знаю. Помню хто не йшов до колгоспу давали їжу. Батько приносив додому юшку в глечику. У людей забирали не тільки продукти, а й другі речі. За те , що збирали колоски, судили. От школи збирали колоски і здавали в колхоз. Поля охороняли сторожі. Хотіли чи не хотіли люди, добровільно йти в колхозм. З худоби забирали коня і корову. У нас не особо умирали з голоду. Сиротами ніхто не опікувався. В селі не голодували предсідателі, бригадири. Хто як умів так і виживав. Ходили мерзлу картоплю збирать. Допомоги від рідні не було ,бо всі голодували. Їли щавель, Ріпу. Тварин диких не їли. Ходили по селах міняли тряпки на продукти. Я не помню щоб од голоду мерли. Випадків людоїдства не помню. Не знаю чи є місця поховання людей від голоду. Про Торгін нічого не чув.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл. 

Дата запису: 20.09.2009 р.

Хто записав: Учениця 11 класу Підлипненської  ЗОШ Варварою Фуголь. 

Респондент: Козлова Ганна Пантелеймонівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

За словами Ганни Пантелеймонівни , вона не досить добре памʼятає ті роки великого голоду, бо по- перше вона була ще малою, а по- друге пам’ять уже не та , щоб усе памʼятати. Та не дивлячись на це деякі спогади все ж залишилися, бо як можна забуті таке…І вона із задоволенням погодилась розповісти. З розповіді зрозуміло, що жити в той час було дуже тяжко, а тим паче вижити практично не можливо…Голод косив людей, як мух. Їсти було нічого – все відібрала влада… Кожного дня людей у селі помирало десятками, це навіть не було дивиною, все сприймалось , як належне. Стосовно запитання, що ж допомогло вижити під час Голодомору, співрозмовниця кілька хвилин подумала, а потім зі слізьми на очах відповіла, що напевно допомогло – бажання жити, радіти життю!.. Адже жити хотілося всім, та не всім вистачало сили боротися за своє життя, адже вони були на стільки виснажені голодом, що просто не могли нічого вдіяти і сприймали все, як належне. Щоб вижити, ходили на поле , збирали гнилу картоплю, буряки, їли , все, що можна було їсти. З нетерпінням чекали весни, бо то було спасіння… Зʼявлялись перші бруньки на деревах, ікі слугували їжею, їли також і клевер. Найбільш радісною подією була поява першого щавлю в лузі, тоді всі навипередки бігли туди, щоб поласувати. Ганна Пантелеймонівна чула, що були такі випадки, коли для того, щоб вижити, не брезгували навіть людської плоті. Це на її думку було найжахливішим…Бо це зовсім не етично і переступає всі моральні рамки. Але співрозмовниця все ж таки сказала, що десь, в глибині душі, вона все ж таки їх дечому розуміє, адже знає, що таке пухнути від голоду, не їсти по кілька днів взагалі та дивитися, як умирають твої рідні і близькі…  

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл. 

Дата запису: 10.09.2009 р.

Хто записав: Учениця 11 класу Тарасенко Юлія.

Респондент: Василець Іван Олексійович, 1928 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

На том дворищі, Джосан ото построївся, Коля Гуркалів копав, (вони ж куми) так копали ж зразу фундамент для хати. Костей багато нашли; копали погриб – тоже костєй багато. Вони, дядько жив…ну вступив у партію був. Питають його : «Чого в партію вступив?» А він каже : «Щоб мені краще жилося». Ну костей у них багато було… Так вони вже голодували, що була уних дочка, а де вона ділася ніхто не зна, кажуть уїхала…  Істи хотілося здорово. Я вже пухлий лежав. А моя сестра в колхозі робила. Так у глечику юшки принесла так я їв. І така смачна мені була, шо аж і не знаю чим вона та юшка  заправлена шо така добра була. Страждали люди здорово. Пилипа мати пішла ноччю до людей, шо вони картоплю посадили, а вона рила, так дядько вбив її. Оце на вулиці таке було… 

В голодовку Кублів дід тоже такий ледачий був, а моя сестра робила на мельниці в голодовку. Ну нада було засипщика зерно засипать. Ну взяли ж дядька того ж. Брали (также не можна винести) було зерно, муку. Так робили коржі, тоді притуляли до живота і виносили отак. Це тому Григорію казали: «Пошлі поробиш, засипщика нада» Ну він согласився, думав так як ото в мельниці – в вітряку засипав і гуляй. А там надо мішків таскать і засипать, і засипать, і засипать… Так він як наробився, іде єлі-єлі (пішки ж ходили туди й от мельниці), так каже: «По одній картопелькі їстиму вдень. А на мельницю не пойду.» Того шо каже сипиш як у прірву. Як хто допомагав? Виживали як хто міг. Лободу їли, калачики. У се їли, липиха була, шо скільки ми липихи поїли! А рогоза, оце вже була, ну.. так як яблука і груші. Дітей було багато, підемо туди аж на став, нарвемо цієї липихи, сидимо і …пасимося (сміється). Все їли підряд. Кропиву їли. Мати варила з крапиви борщ, юшку, дітей же багато було, нада ж годувать. Ну у нас оце тіки з голоду померли Семеняка Антон, ну він робить не особенно рвався. А хто жив лучше то було нормально..ю У нас оце були корова і кінь. Коня забрали в колхоз, а корову оставили, бо дітей було багато (шестеро у нас було в сімʼї – 3 дівчинки, 3 хлопчика). Голодні були, а ще ж виходили на вулиці. Дівчат же було багато, співали, гармошка була. Голод був, голодні люди були. Общалися між собою. У на же корова була, так бідніші бігали до нас то молока їм, то сметани. Ну дядько був при сільсоветі чимсь, а Михайло був в кооперації, так як привозили сюди ж у магазин шось, так доставали і нам приносили. Так як там не було все таки, а весело всім було, свадьби, гуляли і старі, і малі хоч і голодні. У Голодомор усі вижили з моєї сімʼї. Корова допомогла вижити, город був чималий. Тяжело було, но весело. Шо хто понаїдається і хорошо, ділилися всі між собою.

Місце запису: с.Слобода, Буринський р-н., Сумська обл.

Дата запису: жовтень 2008p.

Ким записано: Максим Жаріков.

Респондент: Ковальова Хима Ілівна, 1916 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Слобода Буринського району Сумської області.

Чи памʼятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Все забирала влада

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Активісти, люди від влади.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання

зерна?

Я не знаю і не чула.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Не мали ніяких документів, все забирали ще й били.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Били, висилали з села, засуджували на два роки.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Я не бачила.

Як люди боронилися?

Люди їх виштовхували, не давали забирати, а їх били і били.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Люди ховали, але їх ще більше били коли знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали активісти, одного памʼятаю, звали Семен Івченко.

Скільки їх приходило до хати ?

Було їх від двох чоловік і до пʼяти.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали і в подушки і за пазухи, але ніде не можна було заховати – знайдуть. Шукали довгими по 2 метри ковіньками, ними все прохромлювали в хаті.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ні,не давали, але і не відбирали їхнього.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу

тощо?

Забирали все, навіть діжки з тістом, а потім ще ходили в управу і заявляли.

Що таке закон про «пʼять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не чула.