Місце запису: м. Монастирище, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Олексієнко Лідія Григорівна, 1937 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Монастирище Уманського району Черкаської області.

В сім’ї було четверо дітей. Мати працювала на постійній роботі в полі, а вижити дітям допомогла бабуся. Вона ходила до лісу з старшими дітьми, збирала насіння з липи, перетирали його і пекли коржики. Також варили равликів, перетирали жолуді. Від цієї їжі дуже нудило.

Менші діти збирали гнилу картоплю окремо, сушили її, а потім використовували в їжу. Картопля вродила, як горох. Це був 1947 рік.

Але бабуся моя розповідала про 33 рік. Сусідка мала маленького хлопчика, зварила його, але з’їсти не встигла, бо люди зашкодили. А інші люди зловили її старшу онуку, закрили в погребі і лише щастя для неї, що їх маленький син випустив, не знаючи для чого вона сидить в погребі. В 47-му році в селі таких страшних подій не було.

Місце запису: с. Теплівка, Пирятинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 28.11.2005 р.

Хто записав: Камський Олександр Васильович.

Респондент: Камська Любов Петрівна, 1935 р. н.

Під час Голодомору 1946-1947 рр. проживала в селі Теплівка Пирятинського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так. Пам’ятаю, але тільки 1947 р., а про 1932-33 рр. Мені мама розповідала.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Неврожай був в 1947 р., а колгоспи давали за трудодень тим, хто працював в колгоспі, ставили ті, як їх називали, палочки, а в кінці рахували і віддавали за них продукти та й то не всі. А на городах не вродило, то й не було, шо їсти. А в 1933 р., як мені розповідали, голод був ще страшніший, все забирали з хат і теж голодували.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Так не забирали, а накладали налоги на дерева, на курі, молоком, зерном, картоплею, а хто не платив, то описували все і забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такого щось не помню.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

А хто його знає цього мені не розповідали. Та мабуть хто їх дивився ті документи, як всі не грамотні були, я сама закінчила сім класів і після того відразу працювати пішла. 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

3астосовували арешти, били, були й такі, що не повернулися з тюрми, і там в тюрмі померли.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Боронились, такого не було, все забирали та й все.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Мама ховала в садку, на городі закопували, в хаті, але все забирали, як померло так багато людей.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Чоловік п’ять ходило, на підводах їздили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де тільки не ховали все знаходили землю рили, хати перевіряли і все-все під чисту забирали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Щоб дать нічого не давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все, навіть, мама казала, що тряпки забирали, нічого не залишали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Закон пам’ятаю, я ж вже казала, що за жменю зерна назбираного на полі арештували, по п’ять год давали і вивозили в тюрми і багато не поверталось, вони ж голодували там, а ті, що повертались рано померли».

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли збирати, а поля охороняли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ставили об’єщиків, ті що ловили, тих хто крав і судили тоді.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, не хотіли, боялися всі, ніхто не знав, що воно буде.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Заставляли іти, коні у кого були так забирали. Хто відказувався – виселяли. Залякували щоб всі організовано йшли до колгоспу.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу всю забирали, щоб люди йшли до колгоспів, той ховати її було ніде, але були такі що десь і ховали, та хто його знає де.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Частіше в день, але бувало що і вночі ходили та так щоб не знали, що будуть ходити , бо люди тоді ховали все, хоч воно і мало шо помогало.

Скільки разів приходили до хати?

Скільки? Поки все не забирали, поки й ходили.

Коли почали помирати від голоду?

Не знаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Дітей чимось там годували інтернат в селі був то їм там щось давали та воно не помогло все одно діти пухли з голоду.

Хто не голодував у селі і чому?

Голова колгоспу не голодував, ті що заможніші були та й ті, хто їздив забирав все по хатах.

Хто зумів вижити?

Той, хто зумів добре заховать.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Да чим помогали, ділилися сусіди, так. Звичайно, в них самих не було та все одно помогали хто чим міг.

Які засоби вживали до виживання?

Щоб вижити їли все, з усього робили якусь споживу. Ми ходили по іншим селам там щось брали. А мама раз принесла відру буряків гнилих, то і варила нам їх.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

І родичі допомагали, та вони в такій самій ситуації були як і ми, то допомоги особенно чекати не було звідки.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Гнилу картоплю, цвіт акації, на болото ходили рогозу викопували така рослина на болоті росла. Молоденьке, що росло в землі. А зимою, наверно, Божим духом питались, а навесні кагати були, шо з картоплі погнили, перетирали і пекли млинці.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

3 усих шо можна було з того і їли. Акації, дерева різні були.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Жаби їли, що прийдеться. М’ясо порчено, що валялось по полях.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Я не знаю та і продавать було нічого. Та люди їздили до Пирятину, там щось давали та все одно якісь дрібниці.

Чи був голод у містах?

Ну в містах по словах людей не можна сказати чи існував голод там, та мабуть був і там бо шо ж там було їсти, якщо на селі не було.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Людей померло багато з хати по два, а той більше мерло. Було, що і сім’ї повністю вимирали, страшно було.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Мені такого не розповідали, ні мабуть.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на цвинтарі за селом, по декілька хоронили, а то й просто на болото вивозили і спалювали.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Не знаю. Та хто там платить буде, самі вивозили, хто як міг так і ховали.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так о там на цвинтарі багато поховано, то там зараз і не ховають нікого тільки горбики від них і полишались.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминали і поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Раніше навіть і не згадували про голод, то і поминати ніхто не помина, влада ніколи не згадувала про голод..

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква була, так під войну розібрали ції партійці, хрести знімали із церкви і розкідали ото. А до якого патріархату цього вже не пам’ятаю. Бібліотека була здорова так теж розібрали.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

На кладовищі вже зараз дерев’яний хрест поставили, а радянська влада і не згадувала про це ніколи. Ото пам’ятник тим, хто помер на фронті, і все.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Своїм дітям я не розповідала та вони і не питали. Мабуть знають ну і тобі ось розказую.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталін оце таке наробив.

Що таке “Торгсін”?

Ні.

Місце запису: с. Тимки, Оржицький р-н., Полтавська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Довгопол Володимир.

Респондент: Гавриленко Софія Євдокимівна, р. н. невідомий.

Під час Голодомору 1946-1947 рр. проживала в селі Тимки Оржицького району Полтавської області.

У післявоєнні роки жили ми в с. Тимки Полтавської області. Доглядала трьох дітей вдома, тоді як чоловік працював в райцентрі на залізниці. Тоді нам вдалося вижити через те, що вдома була корова. Вона давала і молоко, і сир, і кисляк, і сметану, та ще й чоловік дещо приносив. Бувало, що добував кількасот грамів хліба чи картоплі. Ті гроші, які ми заробляли, йшли на податки та купівлю облігацій.

В тому році хліб у нас був, та вберегти його ніхто не зміг. В селі працювали спецкомісії, які ходили по хатах і забирали що залишилось. Шукали все: і зерно, і картоплю, і соняшник. До нас якось теж зайшли. Перерили все в хаті, побили посуд та нічого не знайшли, бо не було вже в нас нічого. Тоді головний їхній почав лаяти нас за те, що колись було у нас і насіння, і картопля.

Важко було вижити. В основному люди помирали зимою, бо не їли майже нічого. Добре було тим, хто доживав до весни. Тоді вже можна було їсти лободу, кропиву, трави різні, цвіт акації. Пам’ятаю, люди вилазили на акації, кололи собі руки до крові, наїдалися цвітом і пили власну кров. А у інших вже не було сил долізти, то такі падали і просто під деревом помирали.

Нам допомогла корова. Та й не тільки нам. Допомагали кому могли. Багато односельчан поїхало на заробітки, та там і залишились, хоча дехто повертався.

Місце запису: с.Слобідка, Калинівський р-н., Вінницька обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Паненко Василь Максимович, 1931 р.н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. проживав в селі Слобідка Калинівського району Вінницької області.

Був я тоді ще малою дитиною. Одного дня приїхали підводи. Спочатку я зрадів, але потім кричав, що не поїду. Нас посадили у товарні вагони, де було багато людей. Коли нас везли, я дуже хотів їсти. Тоді батьки десь доставали кусочок хліба, який ділили між нами, а самі нічого не їли. Нас везли в Північний Казахстан, де був голод і великі морози. Нс привезли в одне із сіл і згрузили в чагарники, прямо на сніг. В цьому снігу укрившись гіллям спали. На наступний день нічого не було їсти. Потім прокинувся я в якійсь машині. Виявилось, що нас викрали, тому що батько був спеціалістом, знав парові машини. Приїхали ми до міста Аккуль. До мене постійно чіпляється якийсь дядько і за цукерки випитував звідки ми, що ми тут робимо. В 39 році почались репресії, стали забирати людей. Кожну ніч, коли приїздив чорний ворон, ми не спали, ми боялись, пізніше і до нас він приїхав.  Тоді батько кудись втік, а через тиждень він з`явився і забрав нас з мамкою. Ми переїхали на інше місто. Від однієї бабці я дізнався, що всі хто їхали з нами у вагоні, повимирали, хто від голоду, хто від холоду.

Після війни батка заарештували, для того, щоб він працював на государство. Коли почався голод, я йшов на вокзал і чекав завантажені з зерном вагони. Ті, що стояли стояли в тупіку, я прокрадався до них і знизу просвірлював дирку і  націжував зерна. Так ми врятувались від голоду. 

Місце запису: с. Красносілка, Бершадський р-н., Вінницька обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Холобаєва Марина.

Респондент: Сіренко Андрій Семенович, 1937 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Красносілка Бершадського району Вінницької області.

Розкажіть щось з того, що знаєте про голод 1932-33рр. Чи 1946-47рр.

Що там у 30-х коїлося, то того не знаю, отож не було ще мене. 40-ві? Чув, але не відчув. Декілька людей померло, хтось пухлий був, на кінці села, сімʼя була, де двоє дітей померло, хоча не можу, певно, сказати з якої причини.  Сестра моя у сусідньому селі жила, у Хмарівці, там також багато рідні всякої жили. То її чоловік кудись на заробітки їздив, начебто десь у Молдовії, хоча я його пізніше питав про це, та чогось він не розповідав мені. Не здивуюсь, якщо він грабунком займався чи ще чимось. Це ще той був…. Так Ніна приїздила до нас з батьком, дорога займала не більше години конем, сніддя всякого привозила. Памʼятаю, як одного разу вона привезла горошків-цукерки такі були зелененькі, та отож багато привозила. Це для мене була смакота. Не смійся. Що я тоді бачив: борща, бараболю, цибулю.

А хоч шоколад пробували?

Що??? Який шоколад. Ти гадаєш я знав, що воно таке було. Отож і памʼятаю ті перші горошки. Щодо 30-х, то нічого не знаю. Ніколи з батьком про це не говорив. На селі де ми, батьки згадували про ті часи, але ж хіба мені було цікаво їх слухати?

Місце запису: с. Панасівка, Липоводолинський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: Дідковський Володимир Васильович.

Респондент: Одягайло Олександр Михайлович, 1935 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондента проживала в селі Панасівка Липоводолинського району Сумської області.

Я, Одягайло Олександр Михайлович, 1935 року народження, житель с. Панасівки Линоводолипського району Сумської області, даю свідчення із розповіді моїх рідних дідуся, бабусі і мами, а також других людей, котрі пережили ті страшні часи.

Мій дід, Одягайло Кирило Костянтинович, рік народження 1886, у той час працював головою сільського споживчого товариства. Під його керівництвом був паровий млин. У ньому мололи борошно для тих, кого влада підгодовувала.

Знесилені голодні люди до млина не могли принести зерна тому, що у них його забирали «буксири», а несли обдерті кукурудзяні качани, або кору дерев і дідусь під любим приводом старався обдуриш наглядача і підсипав у торбу чи у лантух мірку чи дві борошна, прикривши корою чи качанами зверху, і цим самим багатьох врятував від голодної смерті. Уже через багато років після його смерті люди, дякували мені, його онукові, який був хороший чоловік, адже завдяки йому наша сім’я залишилася живою говорили вони.

Моя бабуся Одягайло Марина Мусіївна 1889 року ділилася із людьми чим могла. На жаль свідків, які дали б свідчення і точні дані, давно уже немає в живих. Час невблаганний. У 1933 році вони проживали у селі Панасівка Липоводолинського району.

Підлужний Максим Федорович 1884 року народження був комірником і теж, як міг допомагав виживати від смерті з голоду. Проживав у селі Панасівні.

У той час у Ромнах був розквартирований стрілецький полк у якому проходив строкову службу мій батько Одягайло Михайло Кирилович 1909 року народження. 1931-1933 рр. Саме тоді дід заприятелював із Командиром полку. Вони були ровесниками і цей командир, як і мій дід у царській армії був унтер-офіцером. Він не раз був у нас у гостях, і саме через нього таємно удавалося дідові дещо робити для людей. На жаль, прізвища цієї мужньої людини я не знаю. Все це було дуже таємне. Яка його доля теж невідома. Очевидно його, як і багатьох інших військових зжерла сталінська репресивна машина. На паперах це не фіксувалося.

Місце запису: с. Запруддя, Рокитнянський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  27.07.2003 р.;

Хто записав: Скрипак Оксана;

Респондент: Дейнека Олексій Трохимович, 1937 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Дейнека Олексій Трохимович, 1937 р. н., проживав у селі Запруддя Рокитнянського району Київської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

В 32-33-му мене ше на світі не було, то знаю дещо від людей, а дещо мати розказувала. А 46-47-й помню.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

В 32-33 му – штучна голодовка, а в 46-47 му – весною вигоріло все на світі. Ми навибирали всього 17 корзин картоплі.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

В 47-му ніхто не відбирав. Була постанова: із 40 соток 20 кг хліба – державі, а картоплю і цибулю за гроші здавали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю такого.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

А які могли бути документи. Активісти і так відбирали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Хто не виполняв, то було всього – і били, і висилали…

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не всі мали. Представники району, то були з оружієм – пістолети, вінтовки, а сільські не мали.

Як люди боронилися?

Ніяк, плакали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали, умудрялись всяк, закопували.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активісти, незаможні.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

На день і по 5 раз приходили.

Де можна було заховати продукти харчування?

У землі і то находили, у соломі в скиртах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Чув, шо давали, варили куліш.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Все забірали, до гола.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чув, що за 5 колосків 5 год давали. А в нас в селі, то за колоски і за горох аж 7 дали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Перевдягались в жіноче, щоб дітей на полі на гарячому зловить. Палили на плечах «вкрадену» солому. Ми малі були, то тікали, а в нас ше й стріляли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були такі «дурносвисти», охранніки, шо не хотіли робить та над народом здівались.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були й такі, шо йшли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Заставляли, забирали де шо не було. Одбирали, то де він дінеться – йде в колгосп, бо їсти хоче.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В любий – і дньом, і ноччю.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю, не жив тоді.

Коли почали помирати від голоду?

В 33-му – перед жнивами, а в 47-му не мерли.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Опікувались. В 47-му, знаю, підбирали і сиріт, і бездомних. Були дєтдоми. Такого, як зараз не було. А в 32-33-му були патронати, там були дітки, і не тільки сироти. Там їх підгодовували.

Хто не голодував у селі і чому?

Отакі, як оце й допіру. Которі були «блюдолизами», то ті й жили, а народ голодував. А в 47-му году – хто був більш верткішим, то їхав у Западну, та міняли.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Всяк було. Як своє, то хтось щось і дасть, як і самим не було.

Які засоби вживали до виживання?

Як могли, так і виживали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Не знаю. Казали, шо й лупу, й полову, і корінці із лопухів, і лілії з болота, горобинець…

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Які були, те й вживали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Якіх тільки можна було: ховрашків, хом’ячків. Шкурки здавали. Горобців парили – і так, як варенички їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було.

Чи був голод у містах?

Город не голодував. У 47-му йшла у Києві стройка після войни, то з села везли туди продукти. То такі люди ще жили трохи.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не скажу, я такого не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Я не чув, але, мабуть, шо були.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

В 33-му була спеціальна бригада, то й хоронили. Де попало, там ховали.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Платили пайок хліба. Так ховали, без труни.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На цвинтарі в центрі, а то на городах, в садках – в кого як сили хватило.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Ну, аякже. Раніше, то й збирались.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

І тоді згадували, хто помер з голоду, і зараз згадують.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Була колись церква, вже їй год 170 було. То восени 1976-го спалили по приказу голови колгоспу. А це вже строять нову год десять.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Рідня, то хрести ставила, а обелісків нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Вони то знають, але не представляють собі, що це таке.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Кого винить. В 32-33-му власть робила своє, а спекулянти своє – забірали хліб. А в 47-му, то посуха була, недород та й розруха після війни.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Голодовка 1946-1947 #Закон про п’ять колосків #Податки (1946-1947) #Виживання #Сурогати #Діти 

Місце запису: с. Запруддя, Рокитнянський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  29.07.2003 р.;

Хто записав: Скрипак Оксана;

Респондент: Рижа Наталя Трохимівна, 1942 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Рижа Наталя Трохимівна, 1942 р. н., проживала у селі Запруддя Рокитнянського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я 1942 року, мала була, то знаю, що від людей чула.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Неврожай, засуха була.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Наше місцеве населення за вказівкою зверху. А ходили сільські, даже в горшках забірали в людей.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були донощики, указували, що «у того, у того є, он там закопане». А чи награждали їх… Мабуть же вислуговувались. 

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

А хто їх зна. Може й мали. Вони були зазначені ці люди начальством.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Аякжеж, було ж, застосовували. За колоски судили. Отак у нас на кутку Одарку з маленькою дитиною засудили за жменю колосків.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю я.

Як люди боронилися?

Ховали, ховалися, закопували харчі.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, приховували ж. Щоб людина та й не приховала. І між діти в колиски клали, і в узлики разні…

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активісти такі були.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не знаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

В сінях погреби копали. Закопували в землю, шо в кого було, бо шукали все.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, варили.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Все забірали. Моя мати, то носила одежу у Шпендівку (сусіднє село) – ховали у родичів. Дядьки мої не вступали в колгосп і мати не вступали – то була «куркулькою».

Що таке «Закон про п’ять колосків?» Чи чули Ви про нього?

Не чула, але за колоски в селі жінку засудили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, гонили охранніки. Було як поженуться за нами по стерні, то ми тоді тільки колючки з ніг вибирали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охраняли охранніки. Один на бригаду та 3-4 бригади на поле, а самі крали.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Деякі хотіли. Бідніші – хотіли, а багатші – ні. А біднішим яка рвзниця їм була – все одно голі, босі.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували: одбірали скотину, інвентарь, забірали у колгосп молотарки, корів.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де й ховали, то все одно одбірали. Дехто добровільно одводив у колгосп.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вечором, і вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю.

Коли почали помирати від голоду?

Поодбірали в людей, а тоді неврожай – і люди почали мерти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю. Тоді лучший порядок був, як зараз. Усяк було. Забірали дітей багато у «майдани». Здавали й добровільно своїх дітей у дєтдоми.

Хто не голодував у селі і чому?

Не всі рівні були. Були й такі, шо не голодували, дехто приховав. Були хитрі, такі як і зараз. Батько робив мій на сівалках, то хоч шось в халяві приносив, то їли.

Хто зумів вижити?

Кому пощасливилося якось. Батько було візьме узличок зерна – вкладе, то мололи в жорнах та пекли млинці.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Помагали. Хто свій, то чи молока однесе. В кого була корова, тому було легше. Ділилися люди, родня.

Які засоби вживали до виживання?

Всяк виживали – бур’яни їли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Млинці з полови пекли, картоплю мерзлу збірали по полю, листя рвали та їли, лободу, корінці всякі.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Чула, що в Білорусії хом’яків ловив хлопчик, парив і їв. Зайців полювали, пташок різних.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Міняли, забірали люди останнє. Везли одежу і міняли на продукти. В Западну Україну їздили. В Київ не їздили. 

Чи був голод у містах?

Не знаю оцього. Мабуть був, скрізь же вивозили хліб.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю, це сільрада знає, в архівах треба дивитися. Багато померло в голодовку.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Відомі. Чи людині дав уже голод на голову, що мати зарізала свою дочку.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили і коло хатів, і на кладовище везли. Звозили трупи до купи та й закопували в ями.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю хто там їм платив що.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На цвинтарі та по городах.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають. Як раніше, то й рідня ходила.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминають і тепер, і за совєтських часів поминали.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нову вже давно мурують. Є й старенька – в людей, в хаті в діда Савочки.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Общих хрестів нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Шоб так розказувала, то наче й ні.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Не знаю хто в цьому винний. Зверху було цьому буть, так треба було буть…

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: Яценко Інна.

Респондент: Куляба Тетяна Андріївна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області.

Як проходила хлібозаготівля? 

У нас тоді дуже добра корова була. Відро ото молока надоїмо, а остальне теляті лишаємо. І на збір добра корова була – і сир був і сметана. Викинули з колгоспу, бо узнали про корову. Забрали і корову, і з льоху усе вибрали, усе чисто.

Була бригада: 3 женщини, 2 наших сільських, а материн брат був партійний, ну він з бригадою не приходив. То нас з хати вигнали і забрали усе. Коли ми в хату вернулися, то осталися одні онучі – і то чужі, мабуть, поміняли. Був у нас ото дядько по-сусідські, то дядина нас прийняла. Тоді навесні прийняли наших батьків у колгосп. Дещо повернули.

Що їли, де брали харчі?

Корова мало молока давала. Теля напало лишай, такий страшний. Напав і на нас – на трьох дітей – лишай. Ми було підемо до діда, що шептав, а коли назад вертаємось, то козельці пасемо-пасемо, поки додому дойдемо; і качани товкли і липу чухрали та терли. Ну качани то вредне – жорстке, а ми пасем і акацію, і усе ото рвали, і їли. Перемочували та пекли маторженики. А у колгоспі варили галушки. З якогось не з зерна, а щось чорне. Мати юшечку похльобає, і галушку нам приносить. Тоді, коли почали збірать, то пеки з колосків мартопляси.

Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?

У нас ні. Ніхто не вмер. У нас було троє дітей і батько й мати. А у тітки – там хтось умер.

Де ховали людей?

І на кладовищі ховали і коло церкви – і там ховали. Було шо коло церкви тим, хто ховає платили харчами. Воно ж од голоду вмирають не мгновенно. Одна жінка помирала, ну ще дихала, то її сусід взяв та й тяне, вона кричить, а він її тягне ховать, щоб харчі дали.

Чи чули Ви про випадки людоїдства?

Я такого не чула. Шо ні, то ні.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр.?

Помню. Коноплі міняли. Возили з Лубни в «Торгсін» золото на хліб міняли. Коноплі купували у Чорнухах, а в Лубнах пайок получали, такі голодранці, як ми. У Солоницю требе було привезти накладні. У нас корова була, то ми держалися тії корови, бо молочина ж.

Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: Яценко Інна.

Респондент: Корсун Софія Федотівна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років та масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Гінці Лубенського району Полтавської області.

Чи знаєте Ви про причину голоду? Можливо це був неврожай чи посуха?

Не через неврожай. То ж був грабеж – ходили бригади по хатах – кусок хліба, і той забирали. Було заходили до хати, де яка квасолина, шо не було, те забирали, а самі пиячили. Якби неурожай чи що, а то вибирали у людей.

Чи пояснювали причину голоду і як саме?

Ніхто нічого, ніхто нічого. Брали і все. Було ходять по хатах, а тоді – на возах погрузять і повезли. У нас забрали даже діжечку для сиру (мама у ній сир топила і пироги пекла)

Як проходила хлібозаготівля? Хто забирав хліб у селян?

Все забирали: і хліб, і пирожки даже, як побачили у нас, і ті забрали. А тоді вечорами пиячили. Була хата, де жили такі як вони, туди звозили забране і пиячили. А забирали – та свої ж – із села.

Чим харчувалися, де брали їжу?

Та все їли – у кагатах було на полі картопля закопана. Люди стали одкидать, а вона вже у крохмал перетворилася. То ото брали його, тоді листя з липи сушили, тоді терли із крохмалем розмішували, а листя воно таке солоденьке було, ну і коржики робили. Ще їли з гречки полову – та вона дуже ядовита була, од неї пухли дуже. Було ще ми малі назбирали на полі мішок проса – а вони узнали, приїхали і з комори забрали те, що ми малі збирали.

Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?

Із рідних нашої сім’ї ніхто не помер. Нас спасало те, що біля хати в нас було два озера і ставок, то спасала риба. Ото батько з пухлими ногами ходив по рибу. А вже у жнива, хто ходив на роботу, давали по 200 гр. хліба. В липні покращало. Ще вишні як стали, а рясно-рясно їх було і жарко тоді в хаті. То батько сховав вишні під коморою. Коли ж прийшла бригада, то знайшли вишні. То батька вдарили, а він як закричав, а ми вискочили надвір, то вони й змилися.

Де ховали померлих від голоду?

Людей тоді багато ходило пухлих, хто і ноги протіг. Я було бігла через кладбище, а там дивлюся – позакривані біленьким  мертві лежать. То, мабуть, хтось із рідних понакривав. А було, шо не було й кому ховать.

Чи чули Ви про випадки людоїдства?

У нас такого не було – я тоді в Гінцях жила. А розказували, шо в Тарандинцях, там де жили (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), жінка дитину з’їла. Людей тоді вимерло багато. У нас через дорогу три душі вмерло – була сім’я: мій ровесник і мати з батьком. То попухла вся родина.

Як закінчився голод?

То вже після жнив почали давать зерно на трудодні. Хоча кому давали, а кому й ні. Тоді побачили, що людей осталося мало, почали сіять зерно і буряк потроху давать.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр.?

Ну, то вже не таке було. Були люди, що й голодували. Лишнього хліба не було. У мене мама на пікарні була. Ото ми брали хлібинку за три рубля, правда хліб тоді був – 2,5 кіло одна хлібина. Ото на тиждень, та скільки його там на тиждень. Налягали на кашку. Було, що мало хліба впотребляли.