Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 07.07.2008 р.;

Хто записав: Шолудько Ярослава Олексіївна;

Респондент: Шолудько Лідія Петрівна, 14.07.1931 р. н.;

Під час масового штучного голоду 1946-1947 років Шолудько Лідія Петрівна, 1931 р.н., проживала у селі Андріївка Роменського району Сумської області.

Я трохи пам’ятаю за 1946-1947 роки. Забирала в нас влада врожай, його вивозили, куди не знаю, але врожай був невеликий. Штрафували людей дуже, а люди крали, тому, що не було чого їсти. Ті, що ходили відбирати продукти зброї не мали, але мали батоги об”їжчики, вони їздили на конях. Люди в той час не боронилися, вони тікали хто куди. Ми крали в торбинку все, що можна було, а ховали його під соломою в бур’яні, де можна було там і ховали. Шукали заховані продукти бригадир і начальство. Вони до хати не приходили, вони прямо на місці забірали їжу, а було це якесь начальство. Їжу ми ховали у підпіччя і замазували глиною – це було у 1932 році. Давали їжу тим, хто робив у колгоспі, варив у котлі, давали маленький пайок, або кусочок хліба. Забірали тільки продукти. Штрафували за п’ять колосків, що найдемо у полі на стерні, залишки у полі не дозволяли забирати, а поля охороняли об’їждчики. Всі люди йшли в колгосп бо не було чого їсти не голодували тільки ті, хто були при начальстві і владі. Як не було чого їсти, то їли листя з липи – її сушили, м’яли, мішали тісто. Якщо була мука, то сипали і пекли млинці. При німецькій владі церкву розгромили.

Місце запису: с. Великі Будки, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 21.09.2008 р.;

Хто записав: Глуменко Павлина;

Респондент: Карпенко Надія Григорівна, 1933 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Карпенко Надія Григорівна, 1933 р. н., проживала в селі Великі Будки Роменського району Сумської області.

Чи памʼятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Так, пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Уповноважений з району і з сільської ради.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Мабуть.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Приходили без будь-яких документів.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так.

Як люди боронилися?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Дуже важко було переховати, шукали скрізь.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопати хіба-що.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали кусок хліба.

Забирати лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали все, що їм наравилось.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула, звичайно. У нас у селі Варку Зінченкову засудили і Лущайку (Гринько Марію).

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городинищ

Ні, ходили крали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля – Шокота Олексій Андрійович, Карпенко Іван Іванович. Вони пристрелили Ємець Євдокію Іванівну. Привели в сільську раду, а в неї повна пазуха крові. Лященко (голова) отпустив.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Заставляли, все забирали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ти її сховаєш.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В основному утром.

Коли почали люди помирати з голоду?

На початку 33-го.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто їх нікуди не забирав.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто ближче до влади був.

Хто зумів вижити?

Хто зразу пішов у колгосп.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не було дуже чим ділитися, хіба що близькі родичі.

Які засоби вживали до виживання?

Намагалися вкрасти, хто сміліший.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Усі голодували.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Цвіт акації, конюшини, липи.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в іжу?

Верба, липа, акація, конюшина.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Кажуть, собак різали, я не бачила і мати.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Міняли у Недригайлові, по вулицях.

Чи був голод у містах?

Мабуть, не було.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Точно ніхто не скаже.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Hi.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі.

Чи платил тим, хто займався похованням померлих?

Не було чим.

Чи поминають померлих на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Кожен своїх родичів.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За радянських часів ніхто їх не згадував.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає.

Чи ви знаєте, що таке Торгсін?

Міняли золото на продукти харчування.

Чи встановлені в селі хрести, памʼятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр. зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розказую, хто питає.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталіна.

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 09.07.2008 р.;

Хто записав: Козлов Вадим, учень 10 класу Андріївського НВК;

Респондент: Гончаренко Василь Миколайович, 1929 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Гончаренко Василь Миколайович, 1929 р. н., проживав в селі Андріївка Роменського району Сумської області.

В роки Голодомору 1932-1933 проживав у селі Андріївка. Жителі Андріївки під час цього Голодомору вижили завдяки ракушкам, які витягували зі ставка. Також їли липу і лободу.  За Голодомор 1947 р. пам’ятаю такі події. За клунок бур’янів давали 5 років. За колоски судили. Мати сиділа в тюрмі місяць під слідством за 600 г. зерна. У полі людям колоски збирать не дозволяли, спеціальні були об’їзчики у кожній бригаді. Заможних селян розкуркулювали.

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 07.07.2008 р.;

Хто записав: Ізюменко Ольга Анатоліївна, учениця 10 класу Андріївського НВК;

Респондент: Ізюменко Надія Дмитрівна, 1930 р. н.; 

Під час масового штучного голоду 1946-1947 років Ізюменко Надія Дмитрівна, 1930 р. н., проживала у селі Андріївка Роменського району Сумської області.

Голодомор 1932-1933 рр. не пам’ятаю, бо була іще мала, але пам’ятаю 1946-1947 рр. – люди голодували.Тим, хто пішов до колгоспу хоч якусь баланду давали. Красти не можна було нічого. Бо був “Закон про п’ять колосків” – вкрадеш п’ять колосків, то засудять. Поля охоронялися. Люди чим могли, тим і допомагали один одному, а так – чим допомагали? Їла листя липи, клєвєру, акації, ракушки. Людей в селі померло багато. Їх хоронили на цвинтарі і десь дома на городах.

Місце запису:  с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 07.07.2008 р.;

Хто записав: Литвиненко Тетяна, учениця 7 класу Андріївського НВК;

Респондент: Литвиненко Микола Михайлович, 1929 р. н.;

Під час масового штучного голоду 1946-1947 років Литвиненко Микола Михайлович, 1929 р. н., проживав у селі Андріївка Роменського району Сумської області.

В роки Голодомору я проживав в селі Андріївка. Пам’ятаю голод у 1946-1947 рр. Насправді був поганий врожай, а також великі налоги. Відбувалося побиття в міліції. Боронитися ніяк не могли, тільки плакали. 

Зерно люди приховували. До хати приходило по 3 душі. За налоги забирали порося. Можна було ховатись у полі, але якщо хтось побачить то він може донести. 

У колгоспі варили котьол їжі, і давали по 300 г. Поля і комори охороняли сторожі. Люди йти в колгосп не хотіли, але їх забирали насильно. Взагалі в людей забирали все, залишали тільки худобу. Їжу в нас забирали зранку, на день один раз. Люди помирали тоді коли приходив час, сиротами не опікувалися. Не голодували комірники, сторожі. 

1. Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 року;
3. Хто записав: Володько Володимир;
4. Респондент: Мироненко Ілля Давидович, 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в с. Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.

Під час голоду я жив в своєму рідному с. Серняхові. Працював я вчителем історії в Черняхові. Крім того, я художник-гравер і маю дуже гарну пам’ять. По памяті я намалював церкву, що була в селі Черняхові і біля якої я прожив. Про голод маю чотири картини. Перша картина це собака їсть людину. Це все не моя фантазія. Дійсно такий випадок був. Тоді люди були такі слабкі, що не могли викопати яму для покойника, то вони його трохи просто в землю закопували. Весною ми з матірю шли через кладбище і там була страшна вонь, тому що розкладалися трупи. Саме тоді я побачив як собака розкопавши одне з поховань і їла. Це я надовго запам’ятав і пізніше намалював.

Друга картина зображає людей, які вивозять мертвих в велику яму. Тоді ходили по хатах забирали мертвих і на кладбищі вкидали в велику яму.

Третя картина алегорична, вона забражає смерть з пощербленою косою, яка косить людей в 33-му році.

Четверта картина зображує сценку, коли людина їсть собаку, це я сам бачив на власні очі. Людина ця вже починає втрачати людскі риси і перетворюється на звіра.

Це ще не всі картини, багато моїх картин зберігається в Кагарлицькому краєзнавчому  музеї. Це не просто картини, це документи то ї епохи.

Про голод ще можу розповісти, що їли тоді акацію, полову варили з лушпайками. Наша сім’я мала кізку, яка давала нам молочка і це нас врятувало. Я якби міг, то тій кізочці золотий пам’ятник поставив. Батько тоді пухлий ходив, мати ледве тягала ноги.

Пам’ятаю гнався тоді за мною чоловік з сокирою, мабуть хотів з мене якусь здобич зробити. Колись прийшла людина до нас і просить їсти. На ранок та людина вмерла, то ми на возику одвезли на місце, куди скидали мертвих. Багато людей, щоб не померти з голоду ходили в сусідню Леонівку на буряки.

Запам’ятався такий епізод. Один хлопчик помер на полі, коли мати полола буряни. Звали його Гриша. Мати повезла його возиком, щоб поховати і його через річку треба було перетягти. Як вони з другою жінкою його перетягували, то впустили в воду, і вода поверх нього тече. А я думаю, що то баби роблять в тій річці, і до берега побіг. На мали сил, щоб його витягти з річки.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Григорук Ганна Іванівна, 1919 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.

Перед 43-м годом, 33-м ходили такі, підвода було їде і йдуть чоловіка десять, п’ятнадцять комсомольці і лише в людей все то було: зерно чи мука яка чи шо, перед голодовкою перед 33 ім. Даже були люди шо ходили, у горшки насипали колись, були такі когшки череп’яні, макітри, у піч ховали і в печі було находять і забирають так грабили людей. А тоді на другий год на тобі голодовка і теж голодовка така була Боже. Це ж у нас був тоді завод і була брага, яма така силенна була браги літо й зиму вона та брага та стояла, а люди як була голодовка, це ж не тільки в нашому селі, а кругом, кругом оце ці села такий голод був це страшне, і було люди чують шо це в нас завод і тут брага є вони йдуть такіми табунами бєдні такими табунами йдуть і вже йдуть тіки тіки неподужають уже похляли і прийшло як напилося тієї браги всьо воно вже лягло, воно ж там кислота була. А в нас найняли одного такого чоловіка, Грицько Попалига на нього казали, дали йому конячку, воза шо б він їх збирав от тудова од тієї браги і возив на кладбище і складав у яму. То були такі люди шо воно ше живе воно понімає все но вже не подумає ні встать нічого, проситься шо не брали мене, а мені каже всі равно не сьогодні, то взавтра однаково треба і то туди одвезе, яму таку викопали сильну і то туди як ото мусор який так тих людей. Отаке було ох і було. А тоді ше й селянські, в якому це году не знаю, отаке гробили одно другого, тоже оце в 33 му, оббірали, даже їли дітей своїх. Ось у Запрудді, зараз Запруддя яке село багате, а то було таке було приупавше, таке шо хай Бог милує. У нас тіки на Лисогір’ї, був один, я тільки забула як його, шо тоже з’їв дитину, а в Запрудді то сильно, сильно. Сім’я невелика була, оце ця дочка і девочка померла у три з половиною года у 42 году у войну. А якже була корова почалась война. А!, а в голодовку не було. Не було в мене баба була больна, больна на голову, моя баба. То я знаю шо козу купила, то-то було закроплюємося і не пухли, а були люди шо пухли такі, такі були пухлі шо хай Бог милує. Хіба ж його все так розкажеш. Їли, ой Боже мій, бур’яни, бур’яни все врем’я (літом) бур’яни по городах, людей було багато такіх шо повиїжали були у Западну, бо тут невозможно було, нема за чім жить, із дітьми з усім, а тут покидали городи. Я даже отут перейшла, я не тут жила, я жила на Великому кутку, то було підеш на город, таку корзину беру, і то нарву тієї, ти незнаїш шо таке кольза, таке як капуста, такі листки як капуста, воно високо росте, жовтеньким цвіте, то я було нарву цілу корзину’. Накришимо на перебіраємо, у мене баба було і то вариш. А як коли піду на базар, ми ше вродіби й добре жили у мене одна дитина і баба одна це вона моя тітка. Я там продала хату, а тут моя тітка , а в неї дітей не було і вона каже шо йди до мене, а в мене одна дитина. Продала хату, продала повіточку була в мене і терейшла до своєї баби і тут жила. І шо робить і ми купили за ті гроші корову, пішла в Мировку на базар і купила корову, а корова така була шо падала од воздуху, але все таки молочко було, то ми було молочко увіллєм у той бур’ян і хорошо, а у колгоспі варять на полі у колбі тіки тіки туди борошенця сипнуть, а то ж рідка вода там ні картоплини, нічого. То було в котьолок візьмеш прийдеш додому на обід, поллєш туди молочка трошки і наїсися, отако ти шо довольні були, а в людей не було. А «мою не питай і спить не було чим, ну їсти вже було бо вродило хліб, перейшла ця іолодовка. як іздумаю як було, як дождалися хліба, то вже як напечем не можна уло наїстися. Я думала шо до смурті не наїмся хлібом і не іількн я, а й люди, е було бідне не доспіло, а його було жнемо серпами сушимо, жорна колись тули, хібаж млинами мололи хто на них молов, отак було. На роботу ходили, але не платили, уже й після ЗЗго. Ходили на ланку і не тільки на ланку, а ц в’язать, і полоть, і гній возить, то ми вручну виї ружа< мо на полі розкидаємо, ой Боже, ой Боже. На роботу гонили, ходив кожен день бригадир попід хатами загадував, кожний день, це ж він пас бачив і ми пою в вечора, але щоранку іде і загадує. Після війни тоже, усе ж усе порозвалюване, все порозуррйноване все. оже робили, в’язали на полі вручну, і косили баби, і носили на рядках сюжки клали, такі як оце осьо ця кухонька, ну великі, високі стожки, а годі машина молотила, а ми було ходимо цілу зіму до машини, бо не помолотить, юді ж не було ні комбайнів ні тракторів, ні оціх машин усе вручну. Та ше обллігації були, ходиш, ходиш, ходиш, ходиш, я беру із се е прикладу, як було можу і дітей лишніх не було, оце одна баба дома булаь. Го я Боже мій день у день літо й зіму, літо й зіму, гляди не доходив один день до мінімуму всьо год пропав, не запишуть год. Посуха була, недород був. Оце як на роботі, ходять того підписуй, як не підпишеш, у ночі йдуть постукають тре одчинять, сіли коло стола і пожалуста, це ж уже не німці, це ж уже наші. То це в мене одна дитина, а в другіх і по п’ятеро було, а чоловіки погибли, однаково підписуй і всьо. Облігацію треба виплатить, придумай із чого його виплатить, на 200 рублів тобі впекли, а ти виплачуй. Ой горе було.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Вітрогон Віра Іванівна, 1925 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1946-1947 років респондент проживала в село Стави, Кагарлицького району, Київської області

У 26-му брата забрали куди й за що по сьогодні не знаю, репресії були, а тоді война після войни мене на курси послали, 9 місяців була я зоотехніком була у колгоспі, а до цього я секретарем комсомолу була. Легше було, бо ЗЗ-й це шось срашне, а в 47му то вже й у колгоспі їсти ддавали й якесь кіло хліба і якусь юшку нарили. Пекуча була через те й голод був не вродило нічо. Багато хто в Западну їздив, я не їздила бо чоловіка і сестру в Германію забрали, а я сама з грудною дитиною, то не їздила. На городі картопля якась була, то я нею картоплею держалася. Важко було ще й через те, що розруха після війни була, ціпами жито молотили, бо не було таких машин як зараз.Ціпами молотили тоді в кулики в’язали і корінники вкривати, бо все розваляно було.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису: 2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Григорук Ірина Павлівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1946-1947 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області

Ну й 46-й год, це війна була, дуже багато все чисто зруйноване було, не було чім після війни сіять, повернулися тіки каліки додому. Потом в сорок шостому році, отак як оце тепер не було дощу, так і тоді ціле літо не було дощу оце у Ставах, бо я знаю шо я посадила картоплю, така маленька то та де в тіні, то була хоч отака як пальчики, а там де була на сонці то даже й зав’язі не було. Моя сестра даже їздила у Западну. Та в Западну возили свою одежу, шо вже було, і лахи туди одвозили, пошти даром оддавали люди. А їздили цілими гуртами, бо нападали і забірали оті вєші. Такими гачками кидали, як іде поїзд проз ліс, а вони прив’язують до деривини ту мотузку із тім гачком і кидають. Проходить поїзд, а більше ж товарняки ішли, іті площадки, а на площадках люди, який мороз був багато позамерзало на тих площадках, от. То багато людей померло і померзло бо треба було, а в Западній був урожай.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Бащенко Ольга Петрівна, 1923 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1946-1947 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.

Неврожай був великий, дощу не було ціле літо, де дощ хоч трохи пройшов то шось і вродило, а посуха була то й нічо не вродило. Корова в нас була, то було молоко, а в колгоспі баланду варили, то набиреш тієї батанди, віллєш туди молока та й молочна юшка виходить. Пикли такі ладанчики – млинці з кукурузи, ото намелимо на жорна кукурузи, замісимо тісто, ото ложили одну ложку на сковороду; а туди буряка солодкого а зверху приложуємо, і солодкі млинці були. В 47му багато старців ходило, прохачів багато ходило. В школу діти босі ходили, одні чоботи на двох були в батькових ходили. Топили кізяками, бур’янами сухими, торф був, але його не розвішали копать, ціла ділігащя приїхала з Кагарлика і запрет наклали. Очерет не давати, я ходила красти, бо шо ж розруха після войни, очеретом корівники вкривали то кого вловлять ше й штраф плати. Але пухлих людей не було, вже в колгоспі давали гроші 10 копійок на трудодень, тa варили якийсь кулешик та так і спасали людей. В дітей було малокрів’я розвинене, воші були. Тяжке було життя. Свету не було, такий каганчик був, у мисочку олії наливаємо туду фітілоьк, і діти уроки вчили, такі були восьмерики. Горе було, горе.