Місце запису: с. Маринопіль, Розівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  27.10.2005 р.

Хто записав: Тринц Валентина Давидівна.

Респондент: Дзюбан Катерина Степанівна, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Луначарівка (тепер с. Полтавка) Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод 1932-33 років?

Пам’ятаю, бо таке страхіття навіть дитяча пам’ять тримає. Ось помню, що заховали батьки зерно в яму, десь, як я тепер думаю, тони дві і поставили на яму скирду соломи. Думали, буде що їсти, бо вже відчувалося, що буде лихо.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Неурожай був, конєчно, але вижили б і голоду б не було, якби все не вивозили. Все здавали зерно, вивозили кудись, а налоги? Здавали картошку, сушку, м’ясо, молоко, яйця. хоч купи, а здай.

Якщо забирали у людей вирощені у полі, городі, то хто це робив?

Хто забирав? Та свої і забирали, а ще ГПУ. Худобу забирали, все забирали, що було у людей. на дітей не зважали. Отож і у нас знайшли заховане у ямі під скирдою зерно. Все забирали, до зернини. І батька забрали та отпустили потім. І всіх мужиків забирали з хат, де щось находили, хто ховав продукти. Хто вертався, а кого вже більше не бачили.

А що ж Ви їли? Як вижили?

Помню, здохла у маминого свекра коняка. він її витягував, а за ним чоловік 20 йшло. Всі просили, щоб їм хоч щось дали. Мамі досталась шия. Принесла вона це м’ясо, батько нарубав два казани і поставили варити. Воно кипить, шумує, воняє. А нас, дітей, четверо на печі. Тихенько тягаємо шматки недоварені і їмо. Та так похворіли, що мало не померли. Тоді батько взяв усе і виніс, з обрива викинув. Каже: “Помремо разом, а цього їсти не будемо”.

А вижили ми хто зна як. їли і траву, і мерзлу картоплю на городах рили, і глод, і стручки акації. Батько хорошим сапожником був, то ходив по єврейським колоніям, шив взуття чи лагодив. Приносив нам продукти. Ото і врятував нас.

Чи багато помирало у голод у вашому селі?

Багато. Особенно дітей. На весну 1933 року набагато менше людей в селі стало. Легше стало, вже як зібрали урожай 1933 р. Тоді людям давали вже зерно. Повірили люди, що виживуть.

А ще помню 1937 рік. З нашого села забрали вісім чоловік. Ніхто не повернувся і по цей день ніхто не знає, де вони поділися. І моїх двох двоюрідних братів Андрія і Давида теж забрали. Їх ми теж ніколи не бачили. А в чому вони винні? Жили, працювали, смирні були. Страшне було время.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 28.07.2005 р.

Хто записав: Бондаренко Олексій.

Респондент: Богдан Марфа Сидорівна, 1918 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я пережила два голоди, перший, той, що в 1932-33 роках був дуже важкий, мені було тілько чотирнадцять років а другий після війни, у мене вже було троє діток.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

В голоді, мабуть, винуваті власті, зараз говорять, що Сталін.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

У людей, вирощене в полі і на городі забирали активісти, комсомольці молоді.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Приходили без ніяких дукументів, ми ж їх знали добре, без зброї, в руках мали штики гострі.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Продукти ми ховали у чулках, у димарці підвішували, макітру з вижарками від баранячого жиру заховали у римбі, бо нам повідомили, що скоро прийдуть до нас.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Хлопці-активісти прийшли до нас увечері і вивели корову. Це був Шулежко Никифор. З ним був Різніченко Іван. Ми плакали за нею.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили по двоє, по троє.

Де можна було заховати продукти харчування?

Продукти ховали в хаті, в ямі під долівкою, на городі в ямах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ми дівчата були дуже молоденькими, їсти хотілося завжди, а треба було в полі полоти. Обідать давали по півлітри кисляку.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Якщо у когось були шерстяні хустки, одіяла, люди міняли їх на їжу. А хто поверталися із заслання пізнавали ці речі на чужих людях.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Про закон знали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Діти ходили збирати колоски, за це їх ганяли. Нікого не засудили, мабуть у людей залишилася якась совість.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

До колгоспу ніхто не хотів іти. Сім’я була у нас бідна. Батько наш теж не хотів, але дуже угрожали. І він пішов записався, взяли на колгоспний двір корову одну, а одну залишили.

Коли почали помирати від голоду?

Багато людей почало вмирати весною, діти були пухлі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Вживали в їжу ласкавицю, рвали лободу і в неї вкачували висівки, тирсу, з насіння свиріпи чавили олію, змащували харчі, їли козелики.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Їздили у Рогачик, там міняли одежу на їжу, але цього було мало.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква у селі є. Залишилася одна у бувшому колгоспі ім. Калініна, освячена на Святого Цілителя Пантелеймона. Всі другі – Хрестовоздвиженська, найлуччя, Вознесенівська, Григорівська були розруйновані. Хрестовоздвиженську щас почали отстроювать. Гроші тільки треба.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Пам’ятників немає.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 20.08.2005 р.

Хто записав: Бондаренко Олексій.

Респондент: Коломієць Олексій Олександрович, 1921 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької.

Я розповім про ці події, бо особисто сам пережив цей голод. Мені на той час було одинадцять років. Дід мій Коломоєць Демид Григорович був середняком, сім’я була велика: сім дочок і п’ять синів. І щоб не розкуркулили, не відібрали господарство і не вислали на Соловки, дід добровільно написав заяву до колгоспу. В господарстві були корови, коні, велика пасіка. Мій батько Коломоєць Олександр Демидович теж мав велику сім’ю, я був найстаршим – 1921 р. н., сестра Дарина – 1923 р. н., сестра Марія – 1925 р. н., брат Микола – 1927 р. н., брат Семен – 1929 р. н. В свій час брав участь у громадянській війні, воював у партизанському загоні односельця Григорія Чайки і, коли почалося будівництво Дніпрогесу, поїхав працювати столяром і теслею. Мати з дітьми залишилися разом з дідом та меншими батьковими ще незаміжніми сестрами. Почувши, що в селі створена комісія по вилученню продуктів харчування та зерна, яка ходить по хатах і забирає все, що їстівне, дід почав ховати зерно на городі, в ямі, в комині мішечки з сочевицею, квасолею, солоне сало в скрині з ганчір’ям.

Ходили уповноважені по троє, без зброї, документів не пред’являли, бо всі їх знали. Хто такі були я вже не пам’ятаю, бо був малий. Родичі почали пухнути вже в січні місяці 1933 р. Їсти страшенно хотілося. Батько, почувши, що сім’я голодує, прийшов з Запоріжжя, щоб якось допомогти, але і це не врятувало, бо нічим таку велику сім’ю не нагодуєш. Померли від голоду батько, Коломоєць Олександр Демидович, мати, Коломоєць Анастасія Софронівна, сестра Марія та брат Микола в 1933 році.

Дід нас і врятував тим мішечком сочевиці, старезним шматком сала, вощиною, яку потроху жували. Сало ділили на малесенькі шматочки і то тільки посмоктати, бо нічого було й жувати і нічим, зуби хиталися. Дід розповідав, що „похоронники” звозили людей на кладовище і там ховали в загальну яму і, щоб не забутися, де поховання, встромлювали патички з бузку, які навесні прийнялися і розрослися великими кущами. Померлих пам’ятаємо і згадуємо на всі свята. Весною, коли з’явилася зелень, їли лободу, калачики, грицики, пекли коржики з лободи. Взимку в степу розривали нори ховрахів та їли. Розказували, що сиріт відправляли в дитбудинки, багатьох забирали до себе жити родичі.

Місце запису: смт Малокатеринівка, Запорізький р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: Коса Дар’я.

Респондент: Коса Єгор Юхимович, 1935 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондента проживала в смт Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області.

У батька й матері Єгора було шестеро дітей. Батько працював на заводі «Комунар». Робота була важкою, але мав можливість два – три рази на тиждень принести додому по пів хлібини. Маленький Єгор разом із своїми сестрами Катрусею і Варею теж намагалися допомогти сім’ї. Ходили в балку, якої зараз вже не має (затопило після появи Каховського водосховища). Там, у цій балці, як інші мешканці села, ловили рибу, збирали пташині яйця, полювали на невеликих звірів. Також харчувалися корінням рогозу та іншою травою. Раціон був не багатий. Хліба не вистачало, тому його їли переважно на свята. Не те, щоб смачними, але все ж їстівними були млинці з «борошна» коріння рогозу та кукурудзяного борошна. Їли «паштет» з перемеленої мілкої риби. Це вже було майже ласощами. Але навіть і така їжа не у всіх була на столі. Люди ослабли від голоду і не могли багато рухатися. Тому їли все, що траплялося. Зокрема, різну траву: щарицю, калачики, грицики. З рогозу робили борошно. Спочатку висушували, а потім на спеціальному саморобному млині. Таких пристроїв було дуже мало, тому щоб намолоти рогозу чи кукурудзу на борошно, пів селища ходило до чоловіка на ім’я Савченко Макар.

У нього були два гладко обтесані гранітні камені у вигляді кругів. Один з тих кругів крутили , кладучи рогіз чи кукурудзу на інший. З борошна випікали коржики, які заміняли хліб. У селищі на залізничній станції був дерев’яний барак, у якому зберігалося кукурудзяне зерно. Його ретельно охороняли. Але голодні підлітки намагалися красти кукурудзу через дірки в стіні бараку. Охоронці не жаліли голодних дітей. Їх відганяли, били і навіть стріляли в повітря… Люди пухли з голоду, а тони зерна тим часом грузили на потяги і вивозили невідомо куди…А у людей вибору не було. їм ніколи було чекати, бо підступна смерть вже чатувала на них. Вони не могли чекати нового врожаю. Тому йшли до скирт з соломою. Там проворочавши солому, порившись в траві, могли (якщо повезе!) назбирати аж склянку зерна. Сусідка мого дідуся – Прочан Оксана – ходила збирати зерно для всіх своїх трьох хлопчиків, доки від голоду сама не померла під скиртою. А діти, завдяки своїй матері, вижили… Ті люди, яким вже пощастило зробити запаси зерна, знали, що його будь-якої хвилини можуть забрати. Тому його не тримали у коморі, ретельно переховували. У батьків мого дідуся Єгора Юхимовича була на городі невелика схованка. У ній клади зерно , присипали землею, а для надійності ще прикривали травою…Коли в сім’ї з їжею ставало зовсім скрутно, моя прабабуся ходила на базар в Запоріжжя і вимінювала на їжу одяг, інколи – рибу, рідше – яблука та абрикоси.

В 1947 році з шести дітей померла (від холери) Ольга, всі інші вижили…

Місце запису: смт. Малокатеринівка, Запорізький р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: Полтавець Ганна Сергіївна.

Респондент: Дерибас Катерина Миколаївна, 1927 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в смт. Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області.

Моє рідне село – Малокатеринівка. Тут я народилася в 1927 році. Мені було три роки, коли батько, Микола Архипович Дерибас, залишив сім’ю. Мати, Ольга Прокопівна, працювала в колгоспі імені Калініна і змушена була самотужки виховувати мене й брата. Про Голодомор 1932-1933 років, враховуючи мій вік на той час, я майже нічого не пам’ятаю. З маминих розповідей знаю, що мій дід Архип (по лінії батька) був куркулем, як тоді казали. Він був роботящою людиною, тому й мав гарне господарство. Але під час колективізації у нього забрали худобу й зерно. Навіть не зглянулися на те, що в нього четверо діточок. Та й після цього він залишився доброю людиною.

Мама згадувала, що в 1932-1933 роках він мало не півсела врятував від голоду. Багато односельців приходили до нього – і кожному хоч потрохи він наділяв зерна. Нікому не відмовив. Ми з братом кожного дня ходили до нього їсти, так вони з бабусею ще й додому нам давали харчів. Більше я про той Голодомор не пам’ятаю нічого. Зате значно більше можу розповісти про голод 1947 року.

У 1946-му врожай був страшенний – вродило як ніколи. В магазині були харчі, крупа, хліб. А вже у 1947 році врожай був наполовину менше. І ближче до зими буквально за два тижні з прилавків усе зникло. На той час я працювала в артілі від колгоспу. Знаходилася вона на Прибережній вулиці. Там ми з рогозу ткали кошики, тому й називали артіль «кошолошна». Якось йду на роботу, а на вулиці біля паркану кошолошної якийсь дід сидить. Йду з роботи, а він вже мертвий лежить. Потім сказали, що помер з голоду. По вулиці Калініна жили дід Яким і баба Явдоха Коса. Дід жебракував, баба інколи з ціпком стояла біля нього. Попервах люди їм допомагали шматком хліба, але як зовсім скрутно стало, то й допомога припинилася. Так вони з голоду й померли. Не можу забути й такий випадок. По дорозі на роботу побачила, що біля одного подвір’я на вулиці Калініна сидять двоє діточок років 6-7 і смокчуть пальці. Підійшла ближче, придивилася й жахнулась: вони обсмоктали пальці до крові! Я витягла з кошика їжу, яку брала в артіль на обід, і віддала їм. А потім декілька днів вдома крала їжу і віддавала дітям. Вони виходили, зустрічали мене з казаночками. Я всиплю борщу і туди ж – каші. Дітки такі раді, а я дивлюсь на них і плачу.Одного дня вони говорять:

– А у нас папка і мама вже три дні сплять.

Я зайшла з дітьми до хати і побачила, що їхні батьки мертві. Зразу ж пішла у селищну раду й повідомила начальство про це. Люди казали, що дітей забрали у дитячий будинок…У 1947 році людей, які помирали в Малокатеринівці, звозили на кладовище, яке знаходилося поруч із теперішнім меморіалом загиблим воїнам. Так от, померлих завертали у ряднину або підстилку. Від селищної ради спеціальна бригада з молодих хлопців рила велику яму. Яму не закидали, аж поки не буде 5-8 трупів… Ви навіть уявити собі не можете, як важко і боляче згадувати про це.

Ви можете спитати: а як же вдалося вижити іншим? Люди, які працювали в Запоріжжі на виробництві, отримували щоденно по 500 г хліба, а на членів сім’ї (утриманців) – 300 г. Вони ще сяк-так виживали, а ті, хто працював у колгоспі, ледве зводили кінці з кінцями, їм платили по 200 г на трудодень. Коли в артілі гроші не платили, щось отримували від реалізації кошиків у Запоріжжі, Мелітополі, Дніпропетровську. На ті гроші їздили купляти для працюючих в артілі харчі на базарі в Мелітополі, купляли також і у спекулянтів. Розживешся кукурудзою, вдома на млині надереш кукурудзяної крупи, звариш супу, каші – ото й їжа.

Дехто з малокатеринівців саджав городи у плавнях. Хліб був у продажу, але дуже мало. Люди з вечора займали чергу, але далеко не всім вистачало… Важкі часи були, багато людей померло, а ті, хто вижив, захотіли б забути – і то не змогли б. Хіба таке можна викреслити з пам’яті?

Місце запису: с. Степне, Запорізький р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 11.09.2009 р.

Хто записав: Бочарь Каріна.

Респондент: Капран Ольга Семенівна, 1928 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кушугум Запорізького району Запорізької області.

Дуже важко нам жилось. Не було хліба. Ми завжди їли кісточки з абрикос. Сушили рогіз і пекли коржі. У сім’ї нас було троє. В хаті ми топили кур’явцем. А спали на підлозі, на тому кожушку, що вранці ходили. Мати моя ходила на базар, купляла молоко, потім їздила в місто і продавала його дорожче, щоб потім нам, дітям, принести чи шмат хліба, чи стакан муки. Про солодощі ми могли тільки мріяти. Мама весь день копошилась на городі. А я з братами в хаті сиджу. Пам’ятаю, що колись на печі в нас лежала хлібина. Мати говорила нам, щоб ми не чіпали її, бо знала, якщо візьмемо, то з’їмо всю. Наша сім’я була дуже дружна. Тому ніхто й не помер з голоду. Якщо хтось щось знайде їстівне, одразу ж біжить додому, та ділили на всіх.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 25.07.2005 р.

Хто записав: Бондаренко Олексій.

Респондент: Толочко Любов Василівна, 1941 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондента проживала в селі Верхня Білозерка (нині Мала Білозерка) Васильківського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Про цей страшний голод мені розповідала моя мама Толочко Анна Никифорівна, 1911 року народження, померла день свого 80 – річчя, згадуючи, плакала.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Вона вважала, що причинами голоду був неврожай, а ще й забирала зерно влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Відбирали у людей зерно, продукти комнезамівці, уповноважені сільради, а сільрад в селі було аж чотири, жили ми на території Щорсівської сільради.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього ми не знали.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Приходили до хати, а цих людей ми знали в обличчя, то які ж тут документи.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

На наших очах цього не було, а чутки ходили, що у тих, хто мав корови дві або три, коней забирали і віддавали біднішим, а в них потім назад не забереш, бо вони говорили, що це їм дала влада.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Приходили без зброї.

Як люди боронилися?

Ніяк не боронилися, бо й забирати було вже нічого.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було та все одно знаходили, бо всі ці хитрощі знали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Комнезамівці заходили до хат, в руках у них були залізні швайки, якими вони штрикали долівку і де земля була порушена, примушували хазяїв хати викопувати заховане. Серед них були жінки, однієї прізвище було Бесараб.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Їх приходило по троє. На тих, хто жалів своїх односельців, гримали, лаялись, що ти не хочеш їх обіжать.

Де можна було заховати продукти харчування?

Люди закопували зерно і продукти в хаті, риючи ями в долівці, притоптуючи потім порушену землю, але все ж не заховаєш, бочки чи чани з квашенням.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ні. Всі повинні були виживати самі.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Знаючи, що відбирають навіть одяг, то ховали в скрині і закопували на городі, а худоби вже на той час не залишилося у людей, бо відвели на громадський двір.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чули лише про покарання за вкрадене зерно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирати колоски, городину не дозволяли, бо об’їждчики ганяли нагайками.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Забирати зерно і продукти приходили і вранці і ввечері.

Скільки разів приходили до хати?

Приходили і двічі, і тричі, як наче воно могло вирости за тиждень.

Коли почали помирати від голоду?

Люди почали вмирати вже в грудні 1932 року.

Хто не голодував у селі і чому?

В селі майже всі голодували, всім було важко.

Хто зумів вижити?

Зуміли вижити ті, хто жив і раніше впроголодь, бо організм призвичаюється.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Дружні сім’ї ділилися з родичами, приносили поїсти, хоча і самим не вистачало.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Вже навесні почали вживати калачики, ласкавицю, мама робила ліпеники з лободи з тирсою.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

3 тварин їли в основному ховрахів.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Про випадки людоїдства не чули.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили чоловіки, яким платали в сільраді, на кладовищах. Вони їздили по вулицях і збирали трупи, але дехто не чекав їх і над усі сили закопували навіть серед дворів.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Кладовища в селі старі і ті великі могили заростали кущами бузку.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Звичайно, поминають на всі свята.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є, Свято-Пантелеймонівська церковна громада Московського патріархату. 

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Хрестів і пам’ятників немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Сучасна молодь мало знає про це, хіба що з розповідей бабусь і на це батьки мало звертають увагу.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тепер вже знаємо, що це справа рук тогочасної влади, а тоді вважали, що так і треба.

Місце запису: с. Вовчанське, Якимівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 19.09.2005;

Хто записав: Шостак Вікторія Геннадіївна;

Респондент: Давиденко Тамара Йосипівна, 1937 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондента проживала на хуторі Грушений (нині Черешневе) Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках? 

Я народилася у селі Кам’янське Васильківського району Запорізької області у 1937 році і про голод знаю, про 1933 год знаю з розказів мами і батька та тітки.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Мені казали, що було вредітільство протів людей. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

У людей харчі, зерно забирали активісти, шо вислужувались перед партійцями.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Не знаю, не казали про це.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

В те время ніхто не показував документи, люди боялися комуністів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Маминої сестри чоловіка забрали в тюрму за те, шо він не давав зерна.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Про зброю не чула, а палки були.

Як люди боронилися?

Ховали все, а вони йшли нахально забирали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ну, і шо. ховали. Та все находили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ломами довбали землю, копали, тикали палками.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ходили по 5-6 чоловік. А бідняки, у яких не було хазяйства йшли і ставали активістами.

Де можна було заховати продукти харчування?

Скрізь ховали в піч, в комині, у глечики, та дарма.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Мама пекла хліб для комуни вдома (піч була велика, хороша), а остатками кормила сім’ю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все. Раз уділи мою тьотю у все нове ( їй було 13 років), так активістка Марва все з неї зняла, даже ботіночки (це було зимою).

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Та попробуй зібрати хоч жменю колосків. Одна жінка 5 год получила, а п’ятеро дітей остались. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Це ж колхозне добро, воно хай згниє на полі, а його не візьмеш. Об’їжчик було під’їде, забере і розтопче конем все, шо назбирали та ще й поб’є батогом.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли строго об’їжчики, сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, люди не хотіли, жаліли отдавать нажите.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Заставляли писати заявлєніе. Батькові пригрозили, як він не вмовить свого батька йти в колхоз, то його виганять з почти (він работав на почті) і посадять у тюрму.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ну, ховали. Та находили.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

З утра начинали ходити і до ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Не помню. Мама не казала.

Коли почали помирати від голоду?

Зимою нічого їсти і падали, як мухи.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Дітей збирали в яслі, садочки.

Хто не голодував у селі і чому?

Активісти не хотіли ділитися ні з ким і не голодували.

Хто зумів вижити?

Якось виживали. мама вижила,  хоч казала, шо  пухла.  А коли корова тилилася, молоко помогло.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Помагали чим могли.

Які засоби вживали до виживання?

Шукали їду.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Помагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лободу, грицики.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дід на день відкривав  погріб, туди налітали горобці, він їх закривав і ловив. горобців, йожів.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

За шо. Грошей не було. Жили в созі на трудодні. Та в місто треба було доїхати, а ні на чому.

Чи був голод у містах?

Не казали, не знаю.

Чи Ви знаєте, що таке “Торгсін”?

Нє, не чула.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю точно. Багато. 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, людей не їли.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі родичі, сусіди.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Нє,  не платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Кладбище.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

У церкві теж.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Була довго і зараз є.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Не знаю.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Може знає. Ми розказуємо всім хто хоче послухати.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Комуністів. Сталіна.

Місце запису: с. Кузнецівка, Розівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 22.09.2009 р.

Хто записав: Ликова Наталя Милославівна.

Респондент: Лук’яненко Надія Феофілівна, 1923 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала на хуторі Грушений (нині Черешневе) Запорізької області.

Мені було 9 років і я пам’ятаю голод 1932-1933 рр. Причиною голоду вважаю засуху. Зернових зібрали зовсім мало. Зерно забирали, а городовину ніхто не брав. Зерно забирали уповноважені з району та 3-4 активісти з колгоспу. У нас був голова колгоспу Мироненко (ім’я не пам’ятаю), так він казав, де можна сховати зерно і люди ховали і так виживали. Добра людина була. Мої батьки зерно ховали в клуні під соломою. Тим, хто пішов до колгоспу, давали їжу – варили суп з крупців, затірку. Також рядом з нами було поле з пшеницею, я рвала колоски і їла, ще й сестру годувала. Мала допомогу від родичів – дядько працював на шахті в Юзівці і ділився з ними хлібом, а ми їм давали картоплі і буряків. Голод був, голодували всі. 

Місце запису: с. Червоне Поле, Бердянський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 09.10.2005 р.

Хто записав: Бабенко Любов Іванівна.

Респондент: Стахів Емілія Петрівна, 1938 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондентів проживала в селі Червоне Поле Бердянського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Представники влади.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Мама казали, що не доносили.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не було ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Висилали в Сибір не мали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не мали.

Як люди боронилися?

Люди не протестували.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Нічого не можна було приховати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Представники влади.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Пo одному не ходили.

Де можна було заховати продукти харчування?

В ямах, підвалах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали тим, хто в комуні.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Бувало і все краще.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

За збирання колосків садили в тюрму.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ніхто не дозволяв, мама розказували, що все відбирали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли об’єзчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували. Хто не хотів накладали податки. А як було 2 корови, лошаді, відправляли в Сибір.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Переховали, але де переховаєш. Паспорта не видавли, а в городі без паспорта не найдеш роботу.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли люди дома находились.

Скільки разів приходили до хати?

Як сьогодні не дали приходили ще. Але таке було рідко.

Коли почали помирати від голоду?

В 1932 році забирали, а в 1933 році, навесні всі пухли з голоду нічим було засівати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

З малими сиротами, вивозили до Росії.

Хто не голодував у селі і чому?

Може, начальство, а то всі, хто був у «корита», той не голодував. Городянам давали пайки.

Хто зумів вижити?

Я не знаю.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не було в кого, що помагать.

Які засоби вживали до виживання?

Ходили до моря збирали головки тюльки.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Може, хто зажиточний.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Їли коріння. Лободу. Кропиву. Кашку акації весною всю траву. Яка була «сєдобна».

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Суслики, з гнізд пташки. Їли горобців. З дохлих коней вирізали м’ясо.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Що було подать, давали пайки, хто працював.

Чи був голод у містах?

Я не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Багато сім’ями.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Деревецьке. Батьки зробили холодне у ваганах чи кориті, було холодно стояло в сінях, до них прийшов председатель. Сім’ю не пам’ятаю. Розповідали в червоному Полі

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Їздила повозка.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Це не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладбищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Родина.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ні.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Всім розказую, комуністи не дозволяли казать.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Компартія. Сталін, він не любив Україну.