Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 03.10.2005 р.

Хто записав: Теліга Вікторія Олександрівна.

Респондент: Акєтонова Ірма Миколаївна, 1930 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Да, я помню, шо тільки мені батько розказував. Мати у мене вмерла Мені, наверно, 1 год був. Коли мені було 12 год, вмер і батько. Ну, він розказував, шо тоді було.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Та просто забирали у людей усе. Ми малі були. Нас 5 душ дітей, самому старшому 12 було. їсти нічого було.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

А ото знаєш за селом раніше була одна вулиця. Там жив дід Микита, ми на його казали , шо то він ходив забирав.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю, шо вони там мали, а у діда Микити доця була і як колхози начали строїть, то вона збиралася заміж за Андрія, він тут при владі був.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешт?

Батька були побили за те, шо він не оддав за хатою у нас лежав старий стовбур, а їм на заготівлю нада, а батько сказав, шо то на хату долівку стелить треба, так його дуже побили.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю, ми ж в основному в хаті сиділи. По-моєму не було у них нічого.

Як люди боронилися?

А ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не знаю, може комусь і вдавалося приховать шось.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Дід Микита і ще двоє хлопців.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Та коли скільки, точно не знаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не знаю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Та, мать, ті були… пайки. Батько пайки приносив.

Забирали лише продукти харчування , чи й інші речі- одяг, рушники, худобу тощо?

У нас у колхоз забрали корову, як батько у полі був, а ми не могли нічого зробить.

Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

З поля не можна було нічого забирать, бо там всігда поліцаї стояли: і вдень і вночі.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нє, нічого нільзя було.Та ми малі усе ж таки пробирались у степ, ходили групками по 5 чоловік і собирали усе,шоб хоть шось заготовить. Щоб шлунок хоть якось міг працювати.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Люди з нашого села. За соціалізм які йшли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Нє, не хотіли. А чого туда йти: чи робиш, чи не робиш – всьо равно получиш порівну. Люди тікали. У колхози ніхто не хотів іти, та й де б такі узялися, щоб пішли зі своєї землі. Усі люди як ото хмари ходили.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Да, принуждали. Оцього Охріма, це батько казав, так його чи добили до смерті, а з родичами його голова колхоза і балакать не захотів.

Де переховували худобу, щоб не забрали у колгосп?

Та де прийдеться, хто як міг, так і ховав.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не знаю.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю.

Коли люди почали помирати з голоду?

У нас у сім’ї з голоду померло 2 чоловіки: мої брат і сестра. Хоронили їх ото як прийдеться . Бувало, шо й не хоронили зовсім. Та скільки всього було. А канібалізму не було.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто про сиріт не беспокоївся.

Хто не голодував у селі і чому?

У городі легше жилося. Там десь шось, а у селі… Важко було як тоді так і зараз.

Хто зумів вижити?

Кому судилося, той і вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Нє. Каждий виживав, як міг.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли, дєточка, тоді усе. А шо було робить.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Все, хто шо міг, те і їв.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрашків ловили та їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Не знаю.

Чи був голод у містах?

Не знаю

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсін”?

Нє, не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Та багато померло, а скільки, хто ж його знає.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

За селом.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Та каждий собі хоронив, а спеціальних поховань немає.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Я згадую своїх сестру і брата на проводи і так. У нас даже пам’ятника немає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Я, дєточка, в церкву не хожу, так шо не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква єсть у Правді.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

По-моєму немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Та не знаю. Може в школі і учать про це.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Та кого ж. Правітєльство тодішнє, наверно, винувате було.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Романова Катерина Федорівна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області. 

У 33-му годі було мені 8 год, начався Голодомор. У нас не було шо їсти, у нас то було, но його ходили із щупами шукали, забирали, де в нас ями були, забирали зерно. З щупами ходили, такі ж залізні ті кнебки устромляли забирали, де в кого там квасоля була в глечиках, у горшечках. Усе під мітьолку забирали, нічого не оставляли і не дивилися чи діти плачуть, чи їсти просять, чи що там нічого цього не слухали. До каждого приходять, ото, трусять, забирають. Вони все позабирали, поодправляли, а ми осталися ні з чим. Ні буряків нема, нічого, та Слава Богу началась весна, началась лобода, ласковиця (вона така травичка зубчасті листочки). І висипаєш з ласковиці листочків зерно, а воно жовте. У якого з дядька, ото, млинок такий камінний, ми руками крутили. і, ото, ту муку намелимо, лободу собирали, грицики, одварюєм їх і отою мукою обліпляєш ліпеники з лободи і печеш на сковородкі, а нема ні олії, нічого, так ото вони прижарюються і ми їх їмо. А тоді начало поспівати жито, пшениця. На поле не пускали, собирать зерно не давали. Начали жито косить і ми ходили на поле і собирали колоски в сумочки полотняні і дома терли. Хорошо як не побачить ніхто, шо колоски собираєм, А як побачать колоски забрали ще й тебе оддухопелили. Я мала була і тьотки робили на фермі біля коров, і я коло їх робила. І вони взяли по мішочку кілограмовому зерна. І коли вони до села доїжджали їх перестріли і забрали те зерно. А через три дня їх судили. Тьотку Варку і Палька Баклицького, тьотку Катьу Ісаєву посадили на 10 год за отой кілограмовий мішочок зерна. Вони насилу отсиділи по 5 год, а тоді амністія і їх отпустили.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 16.08.2005 р.

Хто записав: Бондаренко Олексій.

Респондент: Окопна Ольга Миколаївна, 1921 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 році?

Так, пам’ятаю, але дуже мало, адже я була ще маленька, 10 років мені було.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду?

Чого голод був? Та хто його знає? Ходили по домам, забирали продукти, а тоді ще й неврожай приключився.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то, хто це робив?

Хліб по домам збирав голова сільради М. Верходуб із своїми помічниками.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такого не пам’ятаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Люди, які приходили за хлібом, спочатку щось розказували батькові і дуже довго, напевне, умовляли віддати все добровільно, а ж потім рискали по всій хаті.

Чи застосовували до людей покарання?

Точно не пам’ятаю, але ще батько говорив, що когось забили до смерті, сусідів арештовували, а за що точно не скажу. Деяких висилали із села та цілими сім’ями (тих, хто був заможніший від інших односельчан).

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Особисто я не бачила.

Як люди боронилися?

Більшість підчинялися, як же ж іти проти влади?

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів?

Та ховали як могли і де могли, ховали, їсти ж бо хотілось.

Хто і як шукав заховані продукти? Скільки їх приходило до хати?

Як я вже казала голова сільради, а з ним до хати заходило ще п’ять чоловік, а хто вони були я вже не знаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Продукти ховали в соломі, закопували в землю. У нас в хаті був полик (із досок, а на ній матрац), де старша сестра спала; от в той полик батько зерна насипав. Коли знов прийшли із сільради, по продукти, сестра й сховалися туди (чого тільки не знаю, може злякалася). А той чоловік зайшов та й сів на ту поличку і розповідає щось батькові, та довго ж, а сестра бідна сидить і дихнуть не сміє. Добре, що все благополучно закінчилося і сестра жива, і зерно в нас залишилося.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не давали, всі бідували однаково, наскільки я пам’ятаю.

Забирали лише продукти чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали тільки продукти, а худобу забирали коли колгоспи робили.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Та не чула.

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Дозволяли, я мала все ж за колосками на поле бігала, нікого не боялася.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп? Де переховували худобу?

Самі зразу не йшли, в колгоспи забирали все, забирали худобу, птицю, землю. А куди селянину без землі, хочеш не хочеш працювати йшли в колгоспи. Хоча попервах все майно ховали по посадках, коморах.

Коли почали люди помирати з голоду?

Та десь з початку 33 року, бо їсти вже зовсім нічого не було.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалися держава?

Хто там тими сиротами опікувалися, жили самі по собі декого родичі забирали або ж сусіди приглядали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

В кого були родичі в місті туди дітей, допомагали. Мабуть, горожами менш бідували ніж селяни.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння, диких тварин, птахів?

Їли все: полин, щирицю, кашку з акації, робили перепічки із трави, ловили мишей, пацюків, горобців, ворон, а собак і котів по селу зовсім не ходило бо їх вже і не було.

Чи відомі Вам випадки людоїдства у вашому селі?

Про таке не чула.

Де їх і хто хоронив померлих від голоду?

Гробків таких як зараз не було, людей ховали, а де, точно не знаю.

Чи поминають померлих від голоду?

Поминає кожен у своїй сім’ї, у своїй пам’яті.

Чи згадують померлих від голоду в церкві?

Не згадують ні тоді, ні тепер.

Чи є у Вашому селі церква?

Є православна.

Чи сучасна молодь села знає про голод?

Напевне знає цьому ж і в школі вчать, та й по телебаченню розповідають.

Кого Ви вважаєте винним у смерті людей від голоду?

Навіть і не знаю, померлих не повернеш та й часу пройшло багато.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 12.08.2005 р.

Хто записав: Чулісова Клавдія Олексіївна.

Респондент: Волкова Клавдія Федорівна, 1918 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області.

Голод я пам’ятаю, знаю добре ці події. Я вважаю, що в голоді 1932-1933 років винна влада, яка не змогла захистити своїх громадян.

У нас сім’я була невеликою, батько, мати, я і моя сестра. Ніхто від голоду у нашій сім’ї не помер. Забирати хліб приходили уповноважені сільради, по кілька разів уночі, настійливо вимагаючи „Віддайте, хліб!” Документів вони не показували, бо їх всіх знали в лице. Навіть нас, школярів, організовували разом з піонервожатою ходити по дворах, щоб ми кричали голосно: ’’Віддай державі хліб, віддай державі хліб!” Пам’ятаю, прийшли до Потоцького Якова Васильовича, а він божився, що хліба ніде в нього немає. Щоб забирали речі не пам’ятаю, але харчі точно. Хто збирав хліб, мали при собі залізні піки, якими штрикали стіни, підлогу, під вікнами, підпіччя, там, де земля була нижче, ніж будь-де. В колгосп йшли люди неохоче. У нас господарство було невелике: кінь, віл, корова. Все віддали в колгосп, називався він імені Чапаева. Людей, які не були охоплені колгоспами було мало, всі боялися висилки, арештів. Колгоспні комори охороняли комуністи, комсомольці, активісти (Макаров, при німцях був розстріляний). Люди почали вмирати вже навесні. Зі мною був випадок. Я йшла по стежці біля бувшої „Сільгосптехніки”, це місце раніше називалося „ярмарище”, там лежав і помирав від голоду опухлий дядько Ребро Петро. Я позвала сусідів, і вони забрали його. Невдовзі померла і жінка Настя, залишилося четверо дітей. Ховали людей без труни, самі жителі.

Їли взимку буряк, його квасили у бочках, картоплю, курай підмішували. Лободяники вже їли навесні. Ми допомагали ще й сусідам, в нас було багато кислого буряка, і мама ділилася з сусідами. Часто вони кликали маму: ’’Маріє, дай буряка”. Я 23 роки працювала у сфері культури, була завідуючою сільського Будинку культури, 12 років працювала у Малобілозерській сільради, але ніде в записах чи свідченнях не зустрічала записів про кількість померлих від голоду в селі. Ми в сім’ї поминаємо померлих, в тому числі і під час голоду, я розповідаю про ці події своїм онукам, правнукам.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 21.08.2005 р.
Хто записав: Бондаренко Олексій.
Респондент: Єрмак Любов Іванівна, 1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області.

Голодомор був в роки мого дитинства. Це дуже страшні спогади. Як ми вижили я до цього часу не розумію. У батька і матері було всім душ дітей: чотири хлопці і четверо дівчат. Меншому було десь кілька місяців, його забрала старша сестра і так він вижив, якби не вона, то він би помер першим. У батька були коні, корова, земля. В колгосп ішов він неохоче, але прийшли уповноважені з комісії, прізвищ їх я не пам’ятаю, і забрали коней. На перший раз корову оставили. Приходили не один раз. Коли прийшли забирати корову, мама дуже плакала, впала на порозі хліву, щоб не виводили корову, але її перевели через тіло мами і забрали. Шукали пшеницю, різне зерно, обштрикували залізними штриками долівку, стіни. У нашій хаті надулася мазка на стіні, уповноважені обштрикали всю стінку, мазка впала, але там зерна не знайшли. Батько заховав мішок пшениці ямі, на городі, знайшли однаково. Був мішечок зерна схований на печі, а нас малих дівчат з печі поскидали, а мішок забрали і потягли. Вмирати почали люди вже навесні. У нас померла моя сестра. Всі останні вижили тільки через допомогу батькового брата, дядька Якима, який жив у Сімферополі, там вони сушили сухарі і привозили нам у село.

Колоски збирали в степу підлітки, їх ніхто не ганяв, хоча й знали про це. Вєщі не забирали, тільки харчі. Померлих бачили ми, діти, багато. По сусідськи жили хлопці, здорові як дуби, але підчас голоду померли. Бачили ми їх настільки пухлих, що аж з тіла сочилась рідина, так під забором і померли. Ховали на кладбищі, правда, в трунах. Людоїдства у нашому селі нечутно було. Сучасна молодь знає мало, бо баби й діди мало з ними спілкуються, мало розказують. А от мої хлопці про це знають, бо ми з батьком їм розказували.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 01.08.2005 р.
Хто записав: Бондаренко Олексій.
Респондент: Марочко Марія Омелянівна, 1926 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області.

Голод я пам’ятаю добре, бо пережила його сама і тому буду розповідати з вступу про нашу сім’ю. Знаю, що у голоді винна влада, бо забирала все у селян. Батько мій Волошин Омелян був із багатодітної сім’ї, у нього було 12 братів і 3 сестри, а він був найменшим. З батьком жила його мати – 83 роки, тітка моя, батькова сестра – 60 років, мій брат -Андрій, 1920 р. н., сестра 1928 р. н. Нюра, яка померла в чотири роки від скарлатини.

Батько работав замісником писаря при сільраді, був богобоязним, співав на криласі, був у батюшки паламарем, добре читав Євангеліє. Мала сім’я 9 десятин землі, але, коли померла бабуся, то забрали 3 десятини і залишилося 6 десятин. В хазяйстві був кінь, корова, віялка, коток та інший інвентар. Баба казала: „Не ходите в СОЗ, будете одним одеялом укрываться!” Хоча мати моя шептала батькові, що треба йти в колгосп.

Пшениця не вродила, а зерно треба було здавать і на батька в сільраді вивісили карикатуру, сидить він на мішках і каже „Не отдам!”

З району Великої Білозірки приїхали описувать майно, а людям об’явили, що у Волошиних можна буде все купить з торгів. Посеред двору поставили стіл. А у нас було в дворі дві хати: стара і нова, віл старий, 1 корова, сарай, коток, віялка, хомути. Продали стару хату з торгів і все останнє. Соколенко Борис все у дворі розкидав, скидав усе з горища, а Мірошниченко Роман, комуніст, на горищі забрав качани кукурудзи, що мати наготовила на посадку весною. Приходив не один раз, поки нічого не осталося, крім буряків у ямі, які померзли зимою.

Батько ще до того, як все забрали пішов з дому, бо боявся, що через нього виселять і його і сім’ю на Соловки, а цього люди найбільше боялися. Ми не знали, де він, а прийшов лист з адресою „Крим”. А материного брата таки відправили на Соловки. Брат мій Андрій теж пішов з дому з хлопцями у Запоріжжя, перебивалися тим, що залишалося на базарі, ночували під стійками базарними.

Щоб якось вижити, ходили на роботу в колгосп імені Чапаева, на правому березі річки. За роботу трохи давали їсти – тарілку супу ріденького і то тільки мамі. І то недовго рабо тали, бо мама дуже хворіла і важко працювати не могла. Ходили в степ копати цибульку, яку пекли і їли щодня по маленькому шматочку та буряки мерзлі з ями. Одного разу мама кричала, щоб вийшли, бо гупали об землю мерзлу буряки, хтось крав та ще хтось із родичів. Одні хотіли, щоб ми померли. А інші допомагали.

Нам ще порадили ходити і просити те, хто що дасть. Люди давали і просили, щоб ми нікому не говорили.

Взимку померла спочатку тьотя, а вже під весну, під Паску померла й бабуся. Ховати труни не було, мама пішла до родичів, дядьки збили таку сяку труну, поклали бабу, а мене посадили на сундуку з качалкою, щоб я стукала і одганяла крис, щоб не з’їли покійницю. Бабусю поховали, ще й в церкву її заносили, бо була дуже богомольна.

Виживали як могли, добре що люди допомагали. Сусідка, пам’ятаю, зайшла перед Паскою і принесла каші пшоняної миску велику, молозива, відро картоплі дрібненької, хочте їжте або посадіть. Ще родича з хутора, там не так було скрутно, принесла відро картоплі і посадили. Ми діти дождали весни, їли грицики, калачики. Поряд з нами жив ветеринар, у нього все було і вони не голодували. А батюшка з матушкою підкормлювали малих дітей кашею з круп, яку матушці звідкись приносили. Залишками каші кормили птицю, качок, курей. А ми просили, нам не давали.

Були у нас сусіди – євреї, так вони відразу десь повиїжджали А брат діда, його прозивали Прянишником, напік пряників і поїхав продавать, так і до сьогодні ніхто не знає, де подівся.

Вже десь влітку прийшов батько з Криму, як старець, голодний. Сидів нізащо у ДОПРі, бо працював десь там у ресторані для курортників, назбирав для сім’ї сухарів з недоїдків. А була облава і його захватали і посадили. Одсидів десь місяців зо три і випустили.

Пішов батько працювати на молочний паспункт, де переробляли молоко, приносив сир, а потім у млині, працюючи, виписував зерна. Вже восени пекли пироги. 

Трохи пізніше знайшовся і Андрій, якого приютили чужі люди, був він їм як син, поки мама не знайшла його. Добра жінка називала Андрія сином, а її чоловік влаштував, навіть, його у технікум у селі Беленькому.

Але як було не важко, вижили, вивчились, я стала вчителькою, брат військовим. Закінчив Академію артилерійських військ, був на фронті у Велику Вітчизняну. І я впевнена, що в усьому цьому була винна влада.

Місце запису: с. Велика Білозерка, Великобілозерський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  05.10.2005 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Кудря Іван Ілліч, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Велика Білозерка, Великобілозерівського району Запорізької області.

У 7 років мене разом із сім’єю з 4 чоловік,«застав» голод. Спочатку жилося більш-менш добре, поки було що їсти. Невдовзі почали ходити патрулі по домівках змушували віддавати харчі. Нишпорили по печалі, горщикам, схованкам. Хто не віддавав їжу, то відбирали маленьких дітей. Невдовзі люди почали харчуватися хто чим міг. Ловили ховрахів, їли лободу, різні трави. Взимку по полю я відшукував норки ховрахів, заливав в них воду. Від води вони тікали з нір і я бив їх ломакою. Ще з кожної нірки набирав по жмені зерна. Але зустрічалися випадки людожерства. Одна із моїх знайомих пішла до свого друга. Той запропонував їй з’їсти холодцю. Цей холодець був зварений з людських пальців. Лише через рік посіяли зерно, заволочуючи гілляками, тому що інших засобів не було. Навесні їли все, що було. Товкли зелене жито і пекли хліб.

Місце запису: с. Залізничне, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  12.10.2005 р.

Хто записав: Кущ Аліна, Костюк Ольги.

Респондент: Мофа Олексій Павлович, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Залізничне Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятає, але не дуже. У 1933році голод був штучний. У людей все були позабирали. Уродило. Та жилося не дуже добре.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала влада урожай. І навіть був неврожай. Підвищували ціни на все.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

На думку, це зробили ЦК – росіяни, центральний комітет.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Нікого не виказували, навіть і багатих.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Були комісії душ по 5-10, приходили без документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Побиття не було, але виганяли за село.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї не було, але ходили з палицями, з штриками. І що знайшли забирали.

Як люди боронилися?

Ховали усіма способами зерно, де можна.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Усіма способами старалися заховать.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ходили по городі, ширяли палицями і забирали. Називалися вони комісією або активісти.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Бувало по 5-6 чоловік ходили с хати до хати.

Де можна було заховати продукти харчування?

Заривали в землю, де тільки можна.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали: Баланду, макуху, отруби, дуже тяжко було те їсти і давали не всім а тільки в кого було багато дітей.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Одяг, худобу не брали. Бувало, що брали тюки матерії, платків. А потім продавали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Закон “П’ять колосків” не чув.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не можна було ступати на поле де знаходяться колоски. Судили строго на 5-10 років. Тому, що їм потрібні були люди на строїтельство.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли активістів вибирали людей, коли побачив що в неї є 5 колосків забирали.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були такі, що йшли в колгосп добровільно. Але більшість не хотіли туди йти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ні, не змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу ніде не ховали. Корів зводили в купу з корів 100. Бувало й били найманців.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не пам’ятає.

Скільки разів приходили до хати?

Коли побачуть, що уже немє нічого уже не ходили.

Коли почали помирати від голоду?

Люди почали помирати навесні перед посівною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Із малими, сиротами, звозили їх ставили кухарку і варили їм їсти, щоб не вмерли, навіть крихітку злизували з полу.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували: голова в селі і деякі другі.

Хто зумів вижити?

Вижило дуже мало. Їли все, що є: козельки, різну траву, коріння, какиш, кропиву.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Продуктами ділилися, але не часто.

Які засоби вживали до виживання?

Різну траву, бур’ян, всяким чином старалися вижити.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Допомагали всім.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Каже, що пам’ятає тільки їли с трави грицики.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Так їли кору, рослини деякі

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

3 птахів їли, їли ховрахів рідко, бо не впіймали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було, але не було грошей, щоб купити.

Чи був голод у містах?

Голод був у містах. Давали їм пай.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знає.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Да, було померли люди.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На обикновенном кладбіщі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні, не платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Кладбище покинуте на призволяще.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Дуже рідко.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Споминають. А тоді ні.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема церкви в селі. Була коло села Воздвижівка.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Не було.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідав, але не розуміли, що це таке.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Верхушку, самий верх.

Місце запису: с. Мирне, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  27.09.2005 р.

Хто записав: Чухіна Анна , Боговін Тетяна Василівна.

Респондент: Золотаренко Євдокія Павлівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мирне Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках? 

Не пам’ятаю, знаю з розповідей матері.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Голод 1932-33 років самі зробили, хотіли, щоб усі люди вимерли на Україні, голод був штучний.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Свої і приїжджали з району.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Мабуть були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

А що люди тоді понімали? Вони самі собі документи робили, а люди були темні.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Конєшно, шо застосовували.

Чи мали зброю ті, що приходили відбирати хліб у людей?

Були пістолети.

Як люди боронилися?

Ніяк. Віддавали і все. Хто сам віддавав, а в кого забирали насильно.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, але все одно знаходили, оце потім і наказували.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Сільські і міські, районні разом ходили і забирали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Багато. Бричками приїжджали, щоб зразу ж і забрати.

Де можна було заховати продукти харчування?

Заривали в землю. Все одно їх здавали ті, у кого все забрали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

У колгосп йшли ті, що у них нічого не було, їм давали продукти, харч і вони відбирали у людей.

3абирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо? 

Мабуть, забирали все.

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Чули. За 5 колосків судили, люди сиділи в тюрмах.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комуністи, люди, які були в партії, які вступали в колгосп.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хотіли ті, у яких нічого не було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, погрожували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де могли люди, там і ховали.

В який час ходили забирали у людей зерно, продукти?

3 ранку починали, і вночі ходили, облави робили.

Скільки разів приходили до хати?

Поки все не заберуть.

Коли почали люди помирати з голоду?

Не знаю. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава? 

Ніхто ними не опікувався.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, хто були з кулаками.

Хто зумів вижити?

Хто не голодував.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не давали, бо були самі голодні.

Які засоби вживали до виживання?

Хто як міг, так і виживав.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менш голодували?

Не мали ніякої допомоги від місцевих родичів. Але дядько з Кубані привіз 12 фунтів крупи, тітонька ділились.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли те, що під руку попадалося: грицики, калачики, кизелики, гарбузи, одвар буряків.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Цього не пам’ятаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дощових черв’яків їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Ми не купляли нічого, бо не мали грошей.

Чи був голод у містах? 

Чи голодували у містах – не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін”?

Про „Торгсін” не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю. Багато мабуть.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Випадки людоїдства відомі: дядько зарізав тітку і з’їв.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Ніхто. Вкидали в брички і вивозили в ями.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

Мабуть, поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкви не має.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 р. р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я розповідала своїм дітям і онукам.

Кого Ви вважаєте винними у загибелі багатьох людей?

Кулаки були винні у смерті людей.

Місце запису: м. Гуляйполе, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  24.09.2005 р.

Хто записав: Лисенко Віта Олександрівна.

Респондент: Шевченко Анна Федорівна, 1913 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю, що був голод. Україна дуже страждала.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Засуха, суховії, стихія.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Не знаю, в мене не відбирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Та які там документи!

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Арешти були, висилки були.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Звичайно.

Як люди боронилися?

Людей розстрілювали, як не віддавали хліб.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

За те наказували дуже.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Все переривали. В одежі лазили, в погрібі.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не менше 2-3 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де хто міг. І в землю закопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали. В колгоспах їжу іноді варили. Тоді комуна була. Ходили по колгоспах полоть, огірки собирать. Їсти давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не часто. Крім харчів нічого не забирали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чули про нього. Не можна було навіть колоска і карман взяти. Судили. Памятаю, як одна бабуся, щоб вижити, взяла в карман пів жмені зерна, так її засудили на 10 років.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Заорають, заволочать, а людям не давали. Вони й зараз не змінились. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охоронці, сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не дуже, але йшли. Іноді заставляли, а іноді йшли добровільно, щоб заробити щось поїсти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Конешно, змушували. Записували, збори збирали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

І в скиртах, і на горищі. Скотину забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Большинство вночі.

Скільки разів приходили до хати?

До деяких людей часто ходили, а до когось і не ходили.

Коли почали помирати від голоду?

Як і каплі харчів не було, бо позабирали все, тоді і помирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Цього не знаю. Але пам’ятаю, що були дитячі приюти.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто жив заможніше і в кого не забрали всі продукти, ті не голодували.

Хто зумів вижити?

Хто його зна. Хто був сильніший, той вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Родичі між собою допомагали. В селі було простіше.

Які засоби вживали до виживання?

І траву їли, і ховрашків.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Тільки від родичів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Грицики, лободу, курай. Хто що вважав їстівним, те і їли.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Акацію їли – квіти.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрахів, горобців. Хто що злове.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Купити то можна було, тільки грошей не було. Найчастіше міняли.

Чи був голод у містах?

У містах був більший голод.

Що таке “Торгсін”?

Це обмінні магазини в містах, де було золото, срібло, шуби. Як зараз ломбард.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Хто його знає, скільки їх померло.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Я такого не чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Односельці ховали. А так не дуже ховали. Було пририють трохи людей. Їх собаки по селу тягають.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні. Нічим було платить.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Там уже друге кладбище.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Тепер таких не поминають. Їх не всі і пам’ятають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Цього ми не знаєм.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ніхто їм не ставив.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Не всі. Я не розповідала, бо в мене нема ні дітей, ні внуків.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Погодні умови і правительство.