Місце запису: с. Попівка, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Ламашовська Лідія Іванівна, 1935 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина Ламашовської Лідії Іванівни проживала в селі Попівка Конотопського району Сумської області.

Мій дід після колективізації, бачачи, що сталося з його конем і іншою худобою, спився і коли почався голод він не протянув і місяця – помер відразу. Мої батьки були колгоспниками, але отримували дуже мало на трудодні. Тому намагалися щось красти з поля, але після закону про три колоски боялися вже і це робити. У нас в селі багато людей посадили по цій статті, їм навіть завидували – в тюрмі хоч годували. Ще тато розказував, що величезні запаси зерна були в колгоспі і вони згнили доволі сильно, а людям його не давали, охороняли навіть зі зброєю. Ще розказували батьки, що народу в селі померло тьма, і коли на весну дощ розмив їх могили, то за село було страшно вийти, бо все було в кістях.

Місце запису: с. Попівка, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Соболь Петро Іванович, 1929 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Попівка Конотопського району Сумської області.

Розповісти про голод мені доволі тяжко, адже тоді я був тільки дитиною. Пам’ятаю лише з пізніх розмов батьків. Тато казав, що коли комуністи почали все забирати, мама заховала частину зерна в пелюшки моєї меншої сестри і в мій одяг. До того ж тато сховав частину їжі в лісі. Не першу, не другу схованку ті нелюди не знайшли. Спочатку їли зерно, роблячи ї нього все, що тільки можна. Тоді приніс тато з лісу овочі, але вони вже були гнилі. Я не міг цього їсти, але батьки пояснювали, що якщо хочу жити – то їж. На весну їли вже і лопухи і все, що можна їсти. А вже літом стало набагато легше.

Місце запису: с. Шевченкове, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Поляченко Григорій Опанасович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі  Шевченкове Конотопського району Сумської області.

Жили ми не бідно, не багато – середньо. Після того, як почали згоняти в колгосп, у нас в хазяйстві залишилася одна корова. Коли ж все забрали в нашій оселі, корову ж залишили. Вона і стала нашою надією пережити зиму. Годували спочатку її сіном та лабазом, за це вона давала нам молоко. Самі ж в додачу до молока їли ж те ж саме. В січні нашу Зірку вже не було чим годувати, тато розібрали дах з очерету і давав його корові. Молока вона давала все менше і менше, у мене почали опухати ноги, а мій однорічний брат помер. Мерли в селі як мухи, ті тіла звозили за край села і там ледь присипали. Тому коли прийшла весна, з того міста страшенно смерділо. Наша ж корова скоро здохла і ми їли м’ясо з неї. Так і вдалося вижити. А от наші сусіди, їх було 7-ро чоловік в сім’ї, померли всі. Вони по тодішнім законам вважались куркулями.

Місце запису: с. Шевченкове, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Серобаба Катерина Іванівна, 1944 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондентки проживала в селі  Шевченкове Конотопського району Сумської області.

Мій тато не любив розповідати про ті часи, тому про це розказувала мама. Восени 32-го року, не дивлячись, що мої батьки були колгоспниками, з нашої оселі забрали все. Вже була близько зима і нашій сім’ї загрожувала голодна смерть. Через те тато взимку пішов на роботу, яка була в тому, щоб відвозити трупи за село. Там давали трохи більшу пайку, що і дало моїм батькам змогу вижити. Розказувала мама, що після перших морозів, трупи валялися через кожен метр. Тому роботи у батька було багато. Возили не тільки мертвих, а й тіх, хто ледве дихав, все-рівно ніяких шансів вижити у них не було. Казала мати, що одного разу померла молода дівчинка і її відвезли в цю яму, а її хлопець, котрий вже сам ледь рухався, приповз до тієї ями і ліг коло неї назавжди. Їли тоді все, що могли: від очерети до дерев’яних опилків.

Місце запису: с. Пекарі, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Ткаченко Галина Олександрівна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Пекарі Конотопського району Сумської області

Пам’ятаю це страшне лихо, хоча воно нашу сім’ю не зачепило. А сталося це через те, що мій батько, царство йому небесне, ще під час, коли всіх заганяли в колгосп, пішов туди добровільно. Не знаю чому, ми жили довільно заможно, але як зараз пам’ятаю, коли батько вступав до колгоспу і віддавав нашу худобу, то мати благала не робити цього. Через це, коли ці люди почали все забирати, нас це лихо не зачіпило, батько були бригадиром. Звичайно, їли ми не дуже добру і смачну їжу та з голоду не пухли. Хоча мій двоюрідний брат, якому виповнилося тоді чи 2, чи 3 роки помер. Не пам’ятаю від чого, може, і від голоду. Саме страшне, що залишилось на пам’яті, те, що дорога, яка веде від Ромнів до Конотопа була встелена трупами. Батько розповідав, що ці люди йдуть з півдня, бо там взагалі не було чого їсти. У нашому селі хоча є 2 озера і риби там багато. Напевно, у них і цього не було. А такого нічого більше не пам’ятаю, бо весь час працювали і намагались, щоб нас не настала доля других.

Місце запису: с. Голубівка, Середино-Будський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 30.09.2003 р.;

Ким записано: Нетудихаткін Ігор Анатолійович, студент 2 курсу історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка;

Респондент: Путівець Іван Кузьмич, 21.02.1919 р. н.;

Під час Голодомору Путівець Іван Кузьмич, 21.02.1919 р. н., проживав у селі Голубівка Середино-Будського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-1947 роках? 

Помню. Мне в то время было 14 лет. Я жил в эти времена. Голод был ужасный. 

Які на Вашу думку могли бути причини голоду?

Я думаю, что причиной голода в 1932 была засуха, а в 1933 всё смокло от дождя и погнило. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?  

Никто ничего не отбирал. Нечего было брать. Голодные люди были, безвольные, послушные, а взять у них не было чего.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про прихованя зерна? 

У нас в селе такого не было, нечего было прятать, бураки и те не уродили. Всё почернело и пропало.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів? 

Никто не брал ничего, пусто было в каморах. Может кто и приезжал, но что с него возьмёт.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Нет. Село небольшое было и очень много бедняков. Никого не били и не высылали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей? 

Никто не ходил.

Як люди боронилися? 

Не было от кого защищаться, всё было спокойно на селе. Каждый выживал как мог – старые, больные сами умирали с голоду. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не надо было прятать, ничего и не было. Это не то что сейчас – холодильники, магазины. Вы не знаете.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? Не помню такого, у нас не искали 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був? 

Никто не приходил к нам, мы были очень бедные.

Де можна було заховати продукти харчування? 

Ничего и не от кого не прятал. Что уродило, съели ещё летом, дети пухли с голода. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Да давали, давали молоко, чечевицу, а в саду кормили обедами. Кормили и школьников, но порции были маленькие, не наешься.

Забирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо? 

Никто ничего не забирал, а вот красть – крали.

Що таке “закон про п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього? 

7 августа 1932 г. было принято постановление ЦК про борьбу с воровством на полях и нивах. Помню.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

Нет. Это считалось преступлением. Но люди стригли, особенно женщины – детей спасали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Объездчики очень злые были на полях, а возле конор сидели старые деды с ружьями.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Бедняки шли добровольно, зажиточные семьи приглядывались. Мы были бедные и сразу пошли. 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Кто как, беднота пошла сразу, её и заставлять не надо было, а богатые угрожали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп? 

Все жили на виду друг у друга. Куда их спрячешь? Были воры, а прятать не прятали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Никто не забирал, я такого не помню.

Скільки разів приходили до хати? 

Несколько. 

Коли почали люди помирати з голоду? 

В 32-ом не умирали, а весной 1933 были случаи смерти от голода. Умер Капица Герасен. Умирали и стар и млад, я и сам пух с голоду, знаю, что это за ужас, когда есть нечего.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава? 

Сирот сдавали в детский дом.

Хто не голодував у селі і чому? 

Все жили приблизительно одинаково. Земли дали всем поровну, по десятине на человека, у кого дети были взрослые, кто имел силу, держал скот – тот и не голодовал особо.

Хто зумів вижити? 

Кто выжил тот выжил. Кто был в начальниках, кто мог красть у соседа, кто мог что-то где-то достать.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Хотелось, но не было чем помочь. Отдашь кому-нибудь, сам умрёшь.

Які засоби вживали до виживання? 

Траву ели, картошку гнилую, кору с деревьев, корни, грибы, ягоды. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менш голодували? 

Нет. Наша семья не получала помощи, сами выкарабкались.

Що споживали в їжу з рослин ягід, коріння? 

Траву, корни, ягоды, грибы, щавель.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу? 

Липа, черёмуха, цветы акации.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Никаких. Не охотники мы.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Не знаю, мы не ездили в город, не было денег, одежды и не на что было менять. А люди меняли. У моей покойной тёщи была вазочка. Она говорила, что выменяла её в голодовку.

Чи був голод у містах? 

Не знаю, наверное был. Но в городах он не такой сильный был, у людей хоть как-то деньги были. А в сёлах-что?

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості? 

Кто же их тогда считал?

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі? 

Нет, Боже упаси.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

На кладбищах, как и всех.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих? 

Нет. Хоронили родственники, друзья.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду? 

Отдельных кладбищь не было. Хоронили на сельском кладбище.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”? 

Родичи поминают.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади? 

Я в церковь не хожу.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріарху вона відноситься? 

Нет. До войны была, а после войны разрушили.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду? 

Кресты стоят на могилах, но их не-выделяют. Старых людей мало осталось, а молодёжь этого ужаса не знает. Поэт Сумщины Олекса Ющенко писав: 

“Далекий 33 рік 

Та в пам’яті ще ніби вчора

Він горем земляків пропік…

Душа ним безнадійно хвора…”

Чи знає сучасна молодь про голод 1932-33 років, зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Молодёж не интересуется ничем кроме пьянок да гулянок. А я про своё рассказывать не люблю, дочкам разве что.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей? 

Дураков и нелюдей.

Місце запису: с. Марківка, Білопільський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 20.07.2005 р.

Хто записав: Попова Ольга Миколаївна.

Респондент: Гуйва Івана Прокоповича, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Марківка Білопільського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте Ви,що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю. Я у 32 году в 6 клас ходив і весною тоже голодовка, так я і не доходив, заболів. В больницю мене одправили. І в 33-м в 7 клас ходив так тоже весною воно ж голодовка і не доходив сьомого класу. Ото в тридцять втором у 6 клас ходив, в 33-м в 7 клас ходив.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки,чи забирала урожай влада?

Та воно і урожай слабий був, а тоді воно й вобщє забрали хліб увесь. Тоді було бригади спеціальні були такі комсомольські ходили. Буряки ото на городі у кого виросли центнерів 3-4 закопали на городі і ті одкопували, і ті одправляли на завод. Хліб тоже значить у людей у кого значить, та його й на було, одкопували ж забирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі,то хто це робив?

Та хто, а шо ж тут робить. Ото голодували та і всьо. Ну відбирали, значить з верха це все робилося, а при сельсоветі були спеціальні бригади, такі що ходять по вулиці і давай, і хліб шукають, і буряки шукають, і всякі продукти шукають, і забірають. А для чого спеціально наче зроблено.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Та, були. Була у нас клуня на городі і за клунею закопали буряки, а через три двора і мій брат ходив значить комсомолець. Пішли туди, а там знач тьотка каже:”Шукать каже у вас там за клуней буряки закопані». Так вони після того вернулись і пішли й буряки одкопали.

Чи застосовувались до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Та покарання нікаких не було. Яке там покарання, як воно голодна людина була.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Та, мабуть, не було зброї. Не було. Не було.

Як люди боронилися?

Прийде, беруть, да і все.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Ховали. Ховали. Воно ж тоді у колхозі робив. У колхозі почти нічого не давали. Воно хоть і дали, до осені поїли, а зимою не було ні бісого батька. Не було ні в бісого батька вже хліба. У Суханівку, там спиртзавод був, так туди люди їздили І возками брагу брали, ото брагу брали значить і сціжували, сушили і їли. Оту брагу. А тоді знач уже трава росла, траву всяку, рогоза уже весной на болоті була заросла, так лазили рвали і їли її. Ну, а тоді в колхозі ж правда сіяли буряки, так давали варили таку затірку, вода і муки туди, бульйон такий получався. Ото по черпаку давали значить в день раз їсти. І, кажеться, 100 грам хліба давали, хто ходив на роботу на буряки. Так у нас у сімействі мати була, вона значить ходила, дві сестри ходило і я ходив значить полоть буряки. Так я один рядок полов, так ото 100 грам хліба давали і черпак бульйону. І ото жили тим, а тоді ще грам по 50 чи по 100 давали ще і муки додому. Так ото ще й дома ввечері мати бульйон такий задєлає і ото їли той бульйон. Вода розбавлена та і все. І ото благодаря корова ще було у нас. Так ото по-троху молоко. Коровка стара була, стара хата. На ніч корову в сіни брали і там вона і повернутися ніде було. Корова стояла значить, щоб ніхто не вкрав. Потому шо крали тоді, їсти ж нічого.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі?

Продукти харчування забирали, а одежа, яка там одежа, ни в біса батька не було. У нас така була одежа так я у Курську область ходив вимінять на хліб весною. Односили те, шо було, які тряпки були – поодносили. У батька був дукач і медаль в старе время він заслужив в армії. Ну, тоді в Сумах були приймали. Так тоді несколько буханок хліба дали. Які вєщі були значить – у Курську область. Там хліб був, значить, пожалуста. Туда їздили.

Хто і як шукав заховані продукти?

Я все щас і не помню. В основном комсомольці, молодьож. Організовували комсомольські бригади.

Що таке закон про “п’ять колосків”?Чи чули Ви про нього?

Та закон про “п’ять колосків” не чув, а в 48-му був указ, за те шо колоски ото збирали, так тоді судили страшенно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски?

Не дозволяли ні в бісового батька.

Хто охороняв поля?

Об’єздчік тоді в колхозі був, що спеціально. Бригадір само собою. А тоді ще й об’єздчік на коняці їздив верхом по полях значить дивився за порядком.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

А чорті, де там в бісого батька добровільно. Сильно заставляли іти в колхоз. Насильно заставляли, а хто не йшов у колхоз ,так їх забирали у район, Улянівський район так туда забирали там сажали у тюрку. Сиділи, а тоді вину скали. Припудітельним порядком, колективізація була.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та чорті, чи переховували чи ні. Воно коней мобілізували, були ж коні у людей, мобілізували. А тоді шось через год навєрно і коров мобілізували, значить, щоб на ферми вроді. Ну, тоді шось в скорості коров розібрали назад потопу шо воно нічого не получається там. Кормів же немає, чим кормить. Так корів забрали назад додому. Роздали.

Коли почали люди помирати з голоду?

Та помирали багацько помирало людей. Ось у нас сусід тут була сім’я. І дівчина, і чоловік так осталась тільки жінка всього-навсього. Багацько померло. На Смєтіно тьотка рідна моя була і дядько, так і тьотка вмерла, і дядько умер, осталась дівчина одна дочка їхня.

Що було з малими сиротами,чи ними опікувались?

Та ніхто за ними не турбувався, абсолютно, ніхто за ними абсолютно не турбувався. Не було тоді ніякої заботи, ніхто абсолютно. На дорозі люди помирали. Ідуть по дорозі і на дорозі помирали.

Хто не голодував у селі?

Може ті в начальстві, може І не голодували, канешно, у .начальстві котоpi були може і не голодували, а всі остальні голодували.

Чи допомагали люди одне одному?

Та нема. Ні в кого не було продуктів, ніхто не ділився, потому шо не було ні в кого їх, тіх продуктів.

Чи мали якусь допомогу від родичів?

Та не було. І родичі ж такі самі. Не було.

Що споживали в їжу із рослин, ягід, коріння?

Весною, отож як рогоза началася, рогозу їла, а тоді лопух копали, коріння жарили, їли, з лопуха. Клевера цвітки збирали, сушили, терли і їли. їх тоже. Тоді шо ж іще. Бузину рвали цвітки, тоді бузина появилася.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Та тоді не тільки диких, дохлих їли. Дохлих. Отутечка домів через п’ять здохла такі та, коняка. Ну, і кожу зняли і давай же різать по кусках і то з усієї улиці по м’ясо по те. Ходив і я туди дивиться, мій батько ходив, м’ясо брали. Так м’ясо розібрали, а тоді з улиці дві сусідки. Тим вже м’яса не хватило, кипиш значить осталися. Та собі тягне кишки, а та собі тягне. Так вона ножем по руках, щоб та більше бросила для неї. На моїх глазах ото шо творилося. Страшне.

Чи можна було щось купити в місті?

Та нізашо ж купувати, грошей не було. І міняти нічого вже було. Тоді одежі такой особої не було. .Були якісь рушники старинні, ті шо на вікна чіпляли, на сіни і ті поодносили в Курську область, поміняли на хліб.

Чи знаєте Ви що таке “Торгсін”?

Торсінг? Та ого ж буж торгсіни ж оті, которі здирали всякі оті і золоті й серебряні вещі. Торгсіни. А наші їм ото міняли, ото в Сумах. Батько одніс медаль була в його заслужена і хрест на дукачі також. І не знаю, скіки-то буханок хліба, буханок 2 чи 3 хліба дали за це.

Чи був голод у містах?

У містах там потроху вроді давали хліба. Ті шо на роботі люди були. Там їм давали чи грам по 400 у день. Давали цим робочим.

Скільки людей померло у селі?

Чорт і не помню я, не знаю. Ну, багацько померло людей. Просто багацько, у сім’ї  оставалось де одно, а де двоє, а то так і всі помирали.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Було. Отам, де ото стара школа наша і по тій улиці. Я знаю ходила у школу, (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) її звуть. Так її мати вмерла, а вона осталась. Так вона ногу порубала материну. давай холодець варити. Фамилію я її забув, я її харашо помню ходила разом зо мною у школу в один клас. Варила холодець, оце випадок був такий. Я не знаю може ще де був.

Де і хто хорошів померлих від голоду?

Тоді спеціальні бригади. Чи бригадір організовував, спеціально збирали. Заїжжали по дворям і дивились, де мертві. Як є мертві, ото беруть і везуть на кладбіщє. Там я не знаю без всякої труни, мабуть. Ями копали, закопували да і все.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Та хто зна, чи їм платили чи ні, не в курсі.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей померлих від голоду?

Та такого не знаю, на кладбище на одно ото туди возили, а, мабуть, і дома хоронили. Не помню я, воно ще молодий був. Не доходило воно ще все до ума. А тоді вобще нікуда не ходили, по улиці, дак і собаки не бігали.

Чи згадують померлих від голоду?

Та хто їх таля в споминав. Ніхто абсолютно.

Чи є у вашому селі церква?

Була церква, сквер посадили ми тепер. На тому місці церква була, розорили. Строїли МТС, так туди карпич перевезли з церкви.

Чи встановлені померлим хрести, пам’ятники?

Ні.

Чи знає молодь про голод 1932-33 років, розповідали дітям,онукам? 

Та розказували, розказуємо і 48, і 47, і войну, все розказуємо.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Все со сторони правітєльства. Сталінова робота це все. Він ідіот на Україні зробив голодовку, чо ж по тих у Росії не було голодовки, це тільки в Україні. Хліб уже викачали абсолютно звідсіля з України, то шо виростили. І голодовку зробили спеціально, а для чого він робив чорт його душу зна. Сталінова робота.

Місце запису: с. Луциківка, Білопільський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 20.07.2005 р.

Хто записав: Щигло Тетяна Вікторівна.

Респондент: Трикашт Володимир Іванович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Цимбалівка Білопільського району Сумської області

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод 1932-ЗЗрр.?

Все, с начала і до конця. Коли началась коліктівізація і за чого пошла. Больпинство коліктівізацій прижимало Україну. Так появились ну як вам сказать комсомольці їх називали. Вони заходили в хату, стакан квасолі на столі, сім’я 10 чоловік 1 стакан квасолі забирали. Курей, гусей, скотину Все це в колхоз. Хто не хотів в колхоз іти – землю забірали. З чого людям жить? Ні з чого. Голод на Україну. Тепер приведу прімєр. В мене батько робив на железной дорогі в 33-му поїхав у Ленінград привіз 32 буханки хліба, сільодку, а тута карточна сістема. А на карточку 400 грам це хто робив на транспорті, а в колхозі цього не було. В колхозі хто робив, так там їсти готовили, а коли липу зрубали в колхозі поставили сторожа, а зрубали для чого, щоб листя обривать і котьол кидать.

Які причини Голодомору?

Оце просто ішло по владі. Неякої засухи. Ось дивіться, тута іде весна ну у вас допустім 5 гектар землі. Земля то по руках була. Вони забирають у вас весь хліб, а весь хліб із верха преподають, ну це ж я вже опосля узнав, оце Молотов, Каганович, вони оце були як уполномочені од ЦК партії по викачкі хліба. На їх нажимали там. І вони оцей хліб продавали за границю. А людям нічого. І дойшло, раз воно хліба немає, у людей забирали весь хліб.

Хто відбирав продукти?

Оце у селі відбирали наші, як вам сказать. Так як оце голоса йшли за Януковича призиває, щоб за мене голосували, отак і хліб забирали. Приходе наш, у мене сусід був, була у комсомольця. Заходе, забирає хліб увесь, просто не так скільки ви дасте, а оце обиск роблять. Знайшли у вас пуд хліба чи…

Документи вони на це мали?

Ніяких. Просто їх уполномочили з района.

Якщо хтось чинив опір,чи приміняли покарання?

Такого не було. Та куди його бить, як воно голодне ходе.

Чи мали вони зброю?

Ні. У нас вони ходили у шести відбирали. Три женщіни, чотири женщіни, два мужчіни.

Приховать хліб могли чи ні?

Хліб? Ну хто зна. Єслі вони приходять. Ми ж при немцях ховали, знали, що забируть. А ці – ніхто не ховав – прийшли. Був один: комора, у його хліба повно. Вони приходять, а він каже “Документи є у вас?” Нема. Нема? Я вам каже не дам. Вони на другий день приходять Із района привозять – разришають. Він комору одкрив, вони весь хліб забрали, кобилу забрали, корову. Остався чоловік голий. От шо робить. 

Інші речі забирали чи в основному продукти?

Брали. Це ж уже оці шо ходили, вони шо хотіли, то й робили. Їм ніякої власті, а шо ти зробиш.

А Ви нічого не чули про закон “п’ять колосків”?

Оце закон. Коли посіяли, оце жито стало наливаться. Об’єзчіки на коні з ружйом, оце шоб колосок вирвать ото вже сидить, чи то буряк вирвать. Горох оце він вроді раньте спіє. Так оце шоб піти гороху нарвать потому шо об’езчіки були і вишки стояли по полю, во. Так це нада лізти рачки, шоб цього горошку, шоб не побачив. А єслі побачуть шо поймають у комору зачиняють і б’ють. А б’ють оці можем казать комсомольці. І їм ніякої власті. Побили вас, набили чи посадили чи одпустили. Оце вони так робили. І благодаря чому я вам скажу шо 33 год весна холодна дуже була це харашо. Єслі б отак жарко було їх би тут одиниці остались. А то холодно. То гич їли, хто бурячки посіяв, то бурячну сивину. Саме хуже було, його не протовкнеш ні водою ни чим. А то ж усе позабирали. Не хотіли іти у колхоз потому шо ішли старці, а як такі болєє-меніє зажиточні – вони не хотіли йти. Їх прижимали, все забирали. Все, ну землю в колхозі організували, землю засіяли.

А худобу брали?

Забирали і худобу, і коней, і корів. У нашої тут у селі зайшли у жінки й шубу забрали.

Переховували люди худобу?

Ну куди її сховаєш? Понімаєте, ну сховаю я корову сьогодні не найшли, а завтра? Її ж нада вигнать, пасти.

Що забрали у вашого батька?

У мене у батька нічого не забрали. Батько був красним партізаном. Пішов у колхоз, 15 соток городу дали,так нічого не забрали. Йому льготи були. Сім’я велика. Зразу мати пішла, він на железній дорогі робив, а тоді коли брат у ясла організували і він упав, об чугун. Батько пішов: “Шо ж це ви робите?”. Ну єслі б батько у мене не такий був дак його б оддубасили. Із колхоза виписався. А брать у нас нас нічого. Сім’я здорова, 15 соток землі, хата, садок. Шо брать? Нас забере? 6 душ було.

Їли все підряд?

Як для мене, так як батько був красним партизаном, дак йому отдельно батька в столові раз годували, а нам на дом давали, ну принесе борщу. По пайкі і плюс шо півкіла хліба давали, так як красний партізан 400 грам давали. Всьо равно пухлі були.

Люди помирали з голоду?

Нy, у нас ніхто не вмер. А по сусідству. Приходе до нас у двір пошти баришня, а там діван стояв, вона на діван лягла, батька і матері не було дома. Батько приходе, а це шо – померла. Тоді отак хати стоять, а там шось за женщіна йшла. Сіла під грушкой і вмерла. Тоді у нас та по сусідству так жінка і троє дітей. Зайшли до них два чугуни крапиви наварено І вони всі лежать. Жінка фельдшера супу з картошкой наварила сюди принесла, так уже ни одно не їло і всі четверо і лягли. У хуторі єслі перекислить померло хто зна й скільки.

А діти-сироти, хто ними опікувався?

У нас у хуторі такого я не помню. Були, підождіть. Мої дві двоюрідні сестри Нінка й Нюська там у селі був патронат, так їх без батьків у патронат забирали. У патронаті вижили всі. Їх і погано кормили ну тричі шось давали.

Чи були випадки людоїдства?

Розкажу случай. Пошов я з батьком на станцію, пацаном був. Батька тоді НКВД був забирають і ведуть. Отут в районі сельхозтехніки у Білополлі, отута. Повели, забрали як понятого. Я не сображаю, ну це харашо мені запомнилось. Заходим у хату, їх три НКВД, вона – отак стіл стоїть облокотилась і сидить. ІІІо питали не скажу, під піччу дві голови, а пічурка сільська там – ноги, а в печі зажарене м’ясо. Вона так улибається, чоловіка зарубала і з’їла і брата рідного. Там на шляху йшли – хата обдирали, сім’я сиділа їла. Тепер я робив у Смородіно, дак сусід там зо мною в місті робив. Каже хлопець вишов 9 год – як у воду впав. Давай шукать – сусіди забрали і з’їли. Найшли там ножки да голову. Оце таке було,страшне.

У місті краще було?

Шо в селі, шо в городі – одно і тоже. Но хто робив дак тім карточки були. На карточку давали по 400 грам хліба. А в селі ніяких ні карточок нічого. Хто вижив.

Де ховали померлих?

У нас ховали там під хатою. Яму викопали. Скільки могилок попід хатою.

Ви в той час жили в Цимбалах?

В Цимбалах. Півкілометра од бригади. Знаю як колхоз організовувавався.

Чи була в селі церква?

У Цимбалах церкви не було. А в городі церкви позривали.

Чи не в селі пам’ятки померлим від голоду?

Ні. Їх ніхто не вспоминає. Та ви шо!

Розповідаєте дітям,онукам?

Да шо йому розповідать. Він же читає книжки. Січас всій молодьожі воно не інтересно.

Хто винен у смерті багатьох людей?

Саме перве – це Сталін, раз. Молотов, Каганович, Берія. Оце вони. Вони прижимали.

Місце запису: м. Конотоп, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 08.10.2008 р.

Хто записав: Донцова Аліна, Тарасенко Крістіна.

Респондент: Маїрко Дмитро Олексійович, 1931 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в місті Конотоп Конотопського району Сумської області.

Коли голод був, помню, лушпайки їв, усе, шо не попадя їв. Вивезли все у Росію Під ломами у Росії валялися куски хліба. А Україну окружили КГБісти, щоб ніхто не тікав никуда. І був приказ Сталіна – заморить голодом. І морили голодом, як хотіли. Лежали трупи вєздє, особенно по городам. Витрушували ями, де хто вспів сховать своє. Вєздє ховали люди, та умєльці находили. Вони зненацька наскакували. Продовольчі отряди були, которі окружали село. І поки вони не витрусять усе – нікуди не уйдеш. Пошманають, а тоді вже йдуть. Дньом забирали в основном. Як обберуть все в селі досконально, то вони туди вже не лізуть.

Десять колосків як вкрадеш на полі – давали десять років. Були призначені групи із КГБістів. Вони їздили з підводами по селах і в кого шо є (квасоля чи шо) – то все вибірали, нічого не оставалося. Обізатєльно воуружонні були. Все було окружонне, нікуди із села не вийдеш. Такі голодні були, шо й ходить не могли, того й не оборонялись. Умірали багато, в основном зимой. Скільки колосків вирвеш на полі, а об’єздчики їздили по полю з пугами, ловили, ну і, значить, збивали, стільки й годов давали тюряги, но не більше 25 год. От помню, два пацани взяли нарвали колосків. А об’єздчики поймали їх і укинули у селі у погреб до хранилища, де семена картошки були. Там було деже багато крис. Їх з’їли до вечора криси, тих пацанів.

До колхозів іти, тоді було заставляли. У кого є корова чи теля, порося, шо є у колхоз зганяли. Худобу не закопаєш же, як зерно – то і не ховали.

На луччі села ходили люди мінять все од голода. В кого шо було, то несе і міняють на картошку. Хотя сиротами і брошеними дітьми совєцька власть опікувалась На Загребеллі (прим. с. Загребелля Конотопського району Сумської області) був детдом, кормили там.

А де не було производства, там хліба не давали і люди голодували. А так давали, если ти робочий, так по 250 грам хліба дітям на день, робочим на производстві – 700 грам, а по вредних цехах – 900 грам. В городах багато й повижинали, дак хворі були. А харчами тоді почти не ділилися.

Місце запису: м. Глухів, Глухівський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 15.12.2007 р.

Хто записав: Крекотень Валерія Миколаївна.

Респондент: Приходько Ганна Микитівна, 1918 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Уланове Глухівського району Сумської області.

Зараз мені 90 років. Під час Голодомору мені було 14, тому я все пам’ятаю. Я не можу спокійно говорити про ті часи. Наша родина складалася з 7 чоловік. Дітей було п’ятеро. У хозяйстві до Голодомору в нас була корова, кури, свині, кінь. Під час колективізації у нас все забрали і тоді розпочався голод. Ми, діти, збирали на колгоспному полі колоски, після того як вже урожай був зібраний, але нас ганяли, а колоски відбирали. А якщо вдавалося принести декілька колосків додому, то було справжнє свято в сім’ї. Влітку було легше, збирали ягоди, гриби. Взимку збирали гнилу картоплю, яка залишилась на полі під снігом. Своєї картоплі не вистачало, бо який буде врожай, якщо на насіння картоплі використовували очистки, їх збирали, а потім кидали весною у землю. Картопля родила дуже погана. Я і не знаю як ми вижили. Але пам’ятаю, що у селі тоді багато людей померло. До речі в ті часи ми жили в селі Уланово, а перед війною переїхали до Глухова. І вже тільки потім вступили до колгоспу.