1. Місце запису: село Заливанщина Калинівського району Вінницької області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Туча Ольга Антонівна;
4. Респондент: Михальчук Ганна Лук’янівна, 1918 р.н., народилася в селі Заливанщина Калинівський  район Вінницької області;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Заливанщина Калинівського  району Вінницької області.

Почалося 1932 року. Ходила бригада по дворах і забирала зерно, все забирала, аж з горщиків. Добували й картоплю, закопану на насіння. Почався голод. Вже зимою люди мерли. За день помирало по 9 – 10 чоловік. Мій чоловік Лук’ян робив тоді на шляхбуді з конем. Давали за день дві буханки хліба і висівки. Він мені наказував, щоб я приходила до нього, бо він не міг витримати, щоб той весь хліб не з’їсти, а вдома ж – діти. Ще й чужі приходять, просять, лементять помогти, і ми мусили ділитися. Люди вижинали колоски, але зерно ховали в пазуху, щоб не видерли. Вдома скоренько на жорнах роздирала і варила казан супу. Діти виїдали, але вони були виснажені, ще хотіли їсти, шкребли казан. Здохлі коні люди роздирали, йшли з ряднами, приносили і їли. О, дочечка, пригадую, на кутку села жив Харитон з жінкою. Лишилося двоє дітей: дівчина й хлопець. Хлопець помер, то дівчина його, поки прийшли, об’їла. (Зітхає тяжко). Одна з жінок, потвора, а не жінка, розказувала, як зарізала свою дитину: «Я беру дитину на цеберчик, а воно питає: Що ти будеш, мамо, робити? – нічого, нічого».  Сусід через вікно побачив, що вона щось смажить. Коли прийшли – вона запихається, їсть. Їй дали три роки. Коли вона призналася чоловікові, він не захотів її бачити. Господи, як наголодувались. Люди пухли. Я не пухла. Я висохла на тріску, але на роботу ходила.  Буряки сирі їли. Ще вирвати треба, щоб не бачили в радгоспі. Треба піти вночі вкрасти, то ще знайдуть сторожі, то ще й бити будуть або заб’ють. Ой, людоньки! Не знай Боже! Чого була голодовка? Бо згонили до того колгоспу, а люди не хотіли. Поле у нас це саме, тепер родить, а тоді ні. Хати розбирали, висилали людей десь на Північ чи на Сибір, Господь їх знає. Вони й не поверталися.

А ще в нас були сусіди Білоуси. Вони з «комнезамами» зв’язалися і ходили у людей видирати. Але вже, як не стало що видерти, то й вони стали голодувати. Тоді вони з’їли своїх дітей. Але все рівно вмерли.

Активістки Дарка Шепель і Марва Горохівська вже так знущалися з людей, що й розказати не можна. Що видеруть у людей, зберуться, з’їдять, вип’ють, а тоді знову по людях ідуть. Коли вже нічого забрати, то ці дві шльондри справлялися людям у кваснину (здригається).

Але це все пройшло і дай Боже нікому пережити такого страху, як довелося нам.

1. Місце запису: село Гацьківка Хорошівського району Житомирської області;
2. Дата запису: 14.08.2003 р.;
3. Хто записав: Дворецький Максим;
4. Респондент: Люлько Магдалина Іванівна, 20.08.1910 р.н., народилася в селі Гацьківка Хорошівського району Житомирської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гацьківка Хорошівського району Житомирської області;

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Я все пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Все забирали, була тоді посуха.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комуністи забрали, продали і лишили людей голодувати.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Тоді ніхто цього не казав.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Виселення, били, але рідко. Хтось чогось скаже і все люди пропадали.

 Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не бачила.

 Як люди боронились?

Хто як міг.

 Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Хто міг, той договорювався з головою, бо він був присланий. Хтось заховував у землю. А що робить було?

 Хто і як шукав заховані харчі?

Робили таки шпики, штири і кругом ними дивились .

Скільки їх приходило до хати?

Багато.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, давали соєву муку, давали ще якусь макуху.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,  худобу, тощо?

Все.

 Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Хто п’ять, хто вісім получав год.

 Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Хто пішов – той получав по закону.

Хто охороняв поля і комори?

Свої местные (місцеві).

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Силою і тільки силою. Були хто й вільно. Але силою.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Так.

Де переховували худобу?

А де ти її сховаєш, вони, паскуди, все забирали .

Коли почали люди помирати від голоду?

За зиму померло з 1 десяток.

Хто не голодував в селі і чому?

Хто збирав, той і не голодував. Зараз все вертається. Все-все.

Хто зумів вижити?

Той і вижив.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Ні.

Які засоби вживали до виживання?

До ніяк, хто як міг.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Хто їх мав, то може і мав, а як сам, то так і сам.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Липу, корінці, та все таке, що їлось.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Більше не пам’ятаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Що ловили, то й їли.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Таке було, міняли на цінні речі.

Чи був голод в місті?

Мабуть може і був.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Померло багато малих дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали на цвинтарі.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

За селом старий цвинтар.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Інколи, залишилось нас тут скільки, хто там буде згадувати.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи

розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Ні.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Щоб не та страшна війна цього ніколи не було.

1. Місце запису: село Лизник Новгород-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Назаренко Надія Марківна, 27.08.1925 р.н., народилася в селі Лизник Новгород-Волинського району Житомирської області;
5. Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Лизник Новгород-Волинського (нині Хорошівського) району Житомирської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Я тоді була ще дуже мала, але багато що помню. Найбільше мені вспоминається один случай (почала плакати). Моя рідна тітка по-батькові тоді десь пропала. Її не було десь два тижні. А тоді до мого батька приїхали з міліції і сказали, що тьотя Дуня в тюрмі. Мені батьки не хотіли нічого казати, а про це я взнала від сусідських дітей. Вона (плаче) порізала свою маленьку дочку, засолила, положила в кошик, замотала і заховала у кар`єрі. Люди говорили, що знайшли її п`яною і вона гризла собі руки. Всі подумали, що вона помішалася. Тоді визвали міліцію, а вона повела їх в кар`єр і показала корзину. А коли її забирала міліція, вона почала цілувати куски своєї дитини. Що з нею случилося потім, ми так і не взнали. А що люди говорили: що вона її вбила не через те що хотіла їсти сама, а через те, що дитя просило їсти. Мені зараз не віриться, що я змогла тоді вижити, бо багато моїх одногодок померло ще в кінці 32-го року.

1. Місце запису: місто Малин Малинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2000 р.;
3. Хто записав: Студентка Чумак Марина;
4. Респондент: Калько Ірина Вітолодовна, 1923 р.н., народилася в місті Малин Малинського району Житомирської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Малин Малинського району Житомирської області.

  (Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Тяжело було людям. Було виривали картошку, яку только посадили, а брат Ярослав стеріг, щоб не виривали. Меньший братік Владік рвав акацію на дереві, й мама блінчіки пекла. А ще з акації суп варили.

Ходили по городам, шукали, де можна шось з’їсти. Тяжело було в 32-м году. Мама їздила по лушпайки дуже далеко. І їли їх.

Пухли з голоду люди. Мені розказували, як на ноч заманювали людей, ті, шо приїхали. На вокзалі їх шукали. І заманівали їх в якийсь дім, і там катлєти з них робили.

В 47-м году люди їздили в Западную, купляли там крупу, і я мама їзділа на товарняках. Міняли тряпки на їжу, на муку, на крупу. В Западной лучше жили.

1. Місце запису: село Шевченкове Малинського району Житомирська область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Хоменко Юлія;
4. Респондент: Іваненко Паша Василівна, 1918 р.н., народилася в селі Шевченкове Малинського району Житомирська область;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Шевченкове Малинського району Житомирська область.

Ви щось пам’ятаєте про Голодомор 1932-1933 рр.?

А чого ж, я все пам’ятаю. У 29-30 рр. організовували колгоспне господарство чи хозяйство. Хто з людей подали заяви, тих і не чіпали, хто впирався – все забирали, даже радюжки. Це в моєї сестри таке було, бо чоловік у колгосп не пішов.

Десь були схованки їжі чи зерна?

А ховали тільки куркулі, а куркуль – це у кого хати були покриті жестею і була молотарка, запрягали три пари коней і мололи зерно. То вони ховали у хаті, виривали там яму, накривали і насипали.

Люди помирали у селі чи хтось Вашій у сім’ї?

Вмерла дядина (жінка дядька), а в дядька було 6 дітей і 1 померла дитина, а інших посадили на поїзд і вивезли. Не знаю, де вони й ділись ті діти.

А у селі мало помирало людей. У 33р. було дощове літо, колгосп говорив копати канави, бо вода скрізь стояла, а за 1 метр канави давали 1 кілограм зерна.

А хто забирав майно і як пояснювали?

Приходили з колгоспу: бригадир, комірник, голова сказав їм, вони і забирали, говорили, що треба в колгосп. А як пояснювали? А чого у тебе є, а у другого немає.

Що ви їли?

Сушили полову і льон, листя з ліщини і липи та товкли його, мішали з водою і пекли такі коржі і пили з молоком, бо в нас корова була і вона видержала. А у селі одні і собаку малого з’їли. Я ходила в школу, то там давали росольнік якийсь. Тоді організовували школи для малописьменних – Лікнеп, і у нас у селі були, у хатах (для взрослих)

Допомагав хтось?

Чоловік сестри їздив у Білорусію, міняв на барахло кукурудзу, пшеницю. Ми знали, коли поїзд буде їхати і приходили до поїзда і він складав, а ми забирали ті мішки. А ми молоко сестрі давали.

Є в селі пам’ятки жертвам Голодомору?

Нє, немає.

Ой, трохи коржів поїли та полови і пережили, не дуже страшно було.

1. Місце запису: місто Малин Малинського району Житомирської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Голотюк (Зарицька) Галини Кирилівни, 1930 р.н., народилася в селі Зорокові Черняхівського району Житомирської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Зорокові Черняхівського району Житомирської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору)

Із розповідей матері Олександри Іванівни я пам’ятаю, що на початку 30-х років на селі стало як у пустелі: хліви, комори, стайні сільрада вивозила до міста і продавала на паливо. Коней люди ловили, різали і їли. Кури, вівці позабирала влада. Якщо в когось була одежа чи інші речі, продавали майже задарма: за буханець хліба, за пару склянок гороху.

Люди сушили гречану або просяну полову, товкли її в ступі і пекли коржі. Ступи та ручні жорна влада забирала або знищувала.

Ми мали корову, тримали її в хаті та жили самим молоком. Коли настала весна, старші мої братик із сестричкою рвали кропиву, варили її, та їли.

Люди вмирали, а ще живі ходили чорні. У нас вмер дядько від голоду. А в сусідньому селі, мати розповідала, що їла людей ціла сім’я. Їх заарештували, і більше про них ніхто не чув.

Коли в полі стало наливатися зерно, ми, малі діти, що залишилися живими, ходили рвати це зелененьке колосся, сушили його, варили і їли. Але потрібно було бути обережним, бо за те ловили, могли і покарати, навіть в тюрму посадити.

Під час голоду у нашому селі вимерло багато людей.

1. Місце запису: село Радулин Баранівського району Житомирської області;
2. Дата запису: 25.07.2003 р.;
3. Хто записав:Захарчук Володимир Ігнатович;
4. Респондент: Андрощук Ольга Тихонова, 24.01.1925 р.н., народилася в селі Радулин Баранівського району Житомирської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Радулин Баранівського району Житомирської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47?

Був голод.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Які забирали податки? Ну хліб ми зібрали і платили, ми хлібом платили.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Як тобі сказать? Ну хто робив? Начальство робило.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Я чогось не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Не було в них ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилення, арешти?

Висилали вони, причиплювались за шо-небудь і висилали ціх людей.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не було в них зброї не якої.

Як люди боронилися?

Як прийде забирать, чим ти будиш обороняться? Нічим.

Чи можна було приховати якусь частинку зерна, продуктів, овочів?

Ховало багато їх, а з шпичками ходили і шукали, шпичками такіми, і налапали, де шо сховано, і забирали його.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ну як же їх звали? Це люди заховували лічно свої продукти. То я знаю, як же їх? Я не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По трьох у нас ходили в хаті.

Де можна було заховати продукти харчування?

Як їх можна було заховать, як вони вскрізь шукали? І в печі, і під піччю, і де хтіли. В нас з печі і з-під печі повигрібали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто пішов до колгоспу, то давали хліб по кілька там грам на душу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу?

Худобу забирали. Худобу, все шо було в хазяйстві. Хто не йшов у коглосп, то забирали усе: манєжи були, цієї січкарні, барабани, що хліб молотили таминьки. Коні, худобу – усе.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Закон такій був, що судили по 5 по 10 років.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирали, а люди збирали, з торбами ходили.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комірник. Хто ж?

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Були такі. шо йшли добровільно, а хто не йшов у колгосп, то позабірали все, тай всьо.

Чи змушували йти людей до колгоспів і як?

Шось я не поняла. Заставляли. Заставляла йти до колгоспу.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгоп?

Я сама коні була аж у ліс завела до одної баби і хтось доказав, і прийшли забрали коні.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? Скільки разів приходили до хати?

Я знаю скільки вони приходили до хати, скільки поки не забрали, скільки поки як в колгосп не йде, то скільки мучили людей шоб я знаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

Коли начали люди? Не було не чого їсти тай пухли, тай умірали з голоду.

Хто не голодував в селі і чому?

Хто голодував? Як позабірали все, той голодували.

Хто зумів вижити?

Ну, як хто? Хто, як зумів.

Чи допомагали люди одне одному  виживати, чи ділилися продуктами?

Ділились, ми самі ділилися.

Які засоби вживали до виживання?

Я не поняла цього.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ну чого, як в родичів було шось, той допомагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ну як? Чи споживали? Споживали, я сама ходила в ліс по ягоди.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липове листя вживали, за кору я не знаю, а липовий лист, бруньки рвали, і листочки товкли, і коржі пекли.

Чи можна було купити чи виміняти?

Іздили в Польшу мінять.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобці. Хто шо. І ворони брали. Ми самі, мати піде в стрісі горобців наловить і варили з їх юшку.

Чи був голод в містах?

Був він вскрізь.

Скільки людей померло у Вашому селі? Чи є такі відомості?

Не знаю скільки їх, багато повмирало.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Я шось не поняла цього

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ну хоронили.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ти знаєш, шо я і не знаю.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей від голоду?

Я не поняла цього питання.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Повинні поминать, я думаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є ж в селі церква. Зараз в кожному селі церква є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Навєрно є.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи 

розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідали, як же не розповідать. Як теє.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Хто винен? Не знаю. Начальство винне, хто ж винен.

1. Місце запису: місто Жмеринка Вінницької області;
2. Дата запису: 26.11.2005 р.;
3. Хто записав: Тарнавська Сніжана Вікторівна;
4. Респондент: Войтюк Петро Сергійович, 1924 р.н., народилася у селі Степанки Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Степанки Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Чи пам’ятаєте Ви голодомор 1932-33 рр.?

Дуже добре.

А які, на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Перше, з чого почати, з свого батька. Мій батько мав сім десятин землі. 29 року організували СОЗ, це союз, організація, общого обробітку землі. Батько першим туди вступив. Сім гектарів там з лишнім здав цю землю туди. Урожай, як кажуть, зібрав 31 року, з 30 на 31, добрий зібрав урожай. Мав і хліб, як кажуть, і до хліба. Але в 31 році почалася коліктівізація.

Коліктівізація була трудною справою, потому шо, як кажуть, бідняки, зразу, ті, які зовсім нічого не мали, ні землі, нічого, а батько був середняк. Він прийшов із громадянської війни і підкупив собі трошки землі, а трошки дали йому; як в революції діяв. Получилося ж так, що моментально началась 31 року коліктівізація. Це страшна справа була!

Одного земля тут, другого тут, третього тут. Чи хіба її можна була об’єднати? Каждий не хотів, а тільки той, який дуже бідний був, він вступав у колгосп. Але як тоді разом обробляти цю землю? Не було можливості, треба було зігнати всіх в один котьол! От з цього і пішло! А як зробити? Людей примусили, поскільки в 32 році урожайність була така, ну це тоже не пам’ятаєш, як в 46. Страшний неврожай! Отак можна було на квадратному метрі 10-12 стебел знайти отакихо. (показує руками). Суш була страшна! І даже неврожай був. В людей тільки збереглося то, шо раніше було вирощено, і люди цим користувалися. Але поскільки врожайность не було, стали вимагати – давайте з того, шо у вас запаси є. А запаси на кожного положили таку норму, шо він ледве здихався першої норми. Коли здихався першої, прийшло – давай другу норму вже, тому шо треба державі, треба робочому класу, треба армії, треба в лікарні, кругом! Завозили хліб. Ну каждий прийшов, вже нема, каже: я лишив для свої сім’ї ледве-ледве витримаю. Такі організували тоді групи комітетчиків, які залізними палками загостреними, ходили… каже закопали, хліб закопаний в землі, і, значить, штурхали кругом хати, кругом городу, обходили і штурхали, де щось тут камінчик попав – копай, значить тут шось сховано — а то просто камінець попав під то. І таким чином, вибирали шо є.

Знову друга лава комітетчиків приходила, нема нічого! Черзаки, солома, де шо було переришполи. Дехто в ніч в горшках, в ринках, в якісь посудині ховав зерно і засували в печі. Всьо равно відкривали і витягали. Ну звичайно, коли повитягали – у людини не лишилось нічого.

А хто це робив Ви пам’ятаєте? Імена?

Фамілії? Ну комітетчиків це таке діло! Брали самих самих, більш… голодранців, можна сказати! Які нічого ні землі не обробляли, і самі нічого не мали. Отаких! Ну фамілії, то я їх вже й позабував: Андрей, Кодра… Забув, це вже роки пройшли, позабував я їх, бо я давно звідти. Да! Ото як вспомню: вичистили буквально все, шо не було в кого, нічого не лишилося, навіть даже шоб хто сховав в землі, то перенишпорили, землю переконали і забрали.

А були випадки, коли сусіди доносили на сусідів про приховане зерно чи продукти? Чи давала влада їм нагороди за це?

У каждого своя була біда. Він не міг сказати, він не знав, шо у мене там був мішок якогось зерна. Муку ховали люди, в кого була там якийсь мішечок муки, то лехше було сховати чим зерно. Муку для стірки білья в копанки, викопували, ну басейн, де текла вода і все, так вночі виносили і муки кидали мішок. Там то мішок чи два муки. Зверху мука облипала, мішок зсередини шар робився таким, шо муку можна було в любий час добрати і муку висипати.

А мали якісь документи ті люди, шо приходили забирати?

Нє! Хто там! Місцева влада! Які там документи! Каждий старався прислужитися владі ту та, яку ставили. Потому шо і міліція, і суди і інші організації, які насильно діяли. Людина боялася всіх: і сусіда, боялася шоб не видати.

Чи застосовували до людей покарання, побиття?

Які не здавали. Сибір, Колима, Саловки – оце всьо! Моментально! Не хочеш – а ти повинен мати, бо ти був середняком. Це значить мав пару гектарів землі і обробляв і мав щось від неї. То це був середняк. Якщо ти не хочеш норми здати, то іди на Саловки, чи Калиму, чи Казахстан.

А зброю мали ті люди, що приходили забирати? Були озброєні?

Нє, ходили без зброї. Нашо їм була зброя, коли вони і так. А може і мали! Хто їх там бачив, в карманах може і мали пістолєти.

А як люди боронилися від них?

Ніякої оборони не було! Бо це всьо індивідуально: сьодні в мене тут, а завтра в іншім, в другім місті… Як люди могли без них. Були люди ті, які тікали з села, яким вже дуже насолили. Сала гарячого за шкуру налили, почали витягати всьо. То вже було таке, що тікали в ліса і становилися бандитами. Ну як: налили колгоспи, підпалювали. От стоят ферми, бо ж корів забирали, биків забирали, коні забирали, телят, свиней. От даже почали строїти ферми, а ті ферми не на камінях, на стовбах; стовби підпилювали так дилікатно, шо тіки вітер повіяв і то всьо чисто рухнуло. О таким способом йшла боротьба.

А можна було взагалі приховати якусь частину зерна, продуктів?

Чи можна було приховати?

Можна було приховати тільки в тих, який вірний був комітетчик і до цього було трошки відправити значить, шоб він приховав, а після того поділитися з ним разом.

Скільки їх приходило до хати, тих, що обшукували, забирали? Скільки їх було чоловік?

Чотири-п’ять, да!

Де взагалі можна було заховати продукти харчування?

В хлів, в сараї, де свині були або худоба, то викопували ями, а там худоба була, а зверху прикривали, десь там якийсь мішечок в тій ямі, де стьоки були. То таке діло.

Чи давали їжу тим, хто до колгоспів вступав?

Їм якісь пайки виділяли.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі?

Нє, одяг який там в людей був. Забирали живність всю: худоба, свині, кури.

Ви знаєте, що таке закон про «п’ять колосків»?

А, за колоски! Це було страшне діло. Від 3 до 5. Піймало в колосках, ну скільки ж людина могла взяти, жменю, дві для дитини, щоб розтерти і зробити спекти блінчик такий. Піймали – це вже всьо! Зразу відправляли без слєдствія – від трьох років до п’яті. Оце був міра і строк. Одного, він був тоже шось мав троє дітей, ковальом був. І от вийшов, урвав, я не знаю скільки там, но у нашого в сільський комітет привели, да. «Так ти значить пішов красти». Я не знаю, шо він там відповідав і шо його більше питали, но вопрос в чому, шо його почали бити, страшно катувати за це, що піймали його в колосочках і за цього голову йому скрутили, повністю задом на перед, голову викрутили і ну з ступеньок так вниз толкнули. «Дивись, – каже, – напився і до нас прийшов жалітися». Ну впав чоловік, і так і помер.

Да, другого, це мого батька рідного брата жінка, п’ятеро дітей малих. І вона тоже йшла і колосочків нарвала сюди значить (за пазуху). І тоже, а вони їздять на конях туди-сюди, коло поля. Піймали її, три роки дали. Зразу, не дивлячись на дітей, діти померли після того.

А дозволяли взагалі збирати колоски городину після того, як збирали урожай?

Після того тих колосків там не було! По їх посилали учнів, посилали всі групи; комбайнів не було, а йшла жатна це така лобогрійка називалася, скидала, а тут в’язали снопи і ці снови вивозили до молотілки. А це місце підзбирували самі, крали і клали туди на вози. Ну якийсь колосок людина могла найти, ну то вже було, як кажуть, після того.

Хто охороняв колгоспні поля і комори?

Комітетчики. Це люди, які поставлені були від органів міліції, органів сільської ради.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп чи їх змушували і як саме?

За голодний рік залишилося ні одної людини без колгоспу.

Худобу в людей в колгоспи забирали?

Усю худобу конфіскували і в колгоспи.

А люди ховали кудись худобу, щоб не забрали в колгоспи?

Це було страшне діло. В оцеї моєї тітки чоловік мав коня. І той кінь по якісь причині здох. Ну це буває: може їсти не додав, може сам шось. А дітей багато було, кінь здох, його на слєдуючий день забрали і до сьогоднішнього дня.

У який саме час ходили забирати? Вранці, ввечері?

Залітали, коли їм вздумається. Вніч і вдень, в ранок і вечір.

А скільки разів ходили до хати?

Безперервно!

А коли люди почали помирати з голоду?

Вже в началі 32 року, коли вже всьо вичистили і в людей вже витрахувалося от мішечки від муки були зв’язані і каждий вішав собі на стіну гвоздік мішок. Той мішок так його витрушували! Ну може жменя лишалася якоїсь муки. Оце вже були остатки, які дітей ратували.

Що було з малими сиротами, ними опікувалась держава?

Сироти лишалися. А знаю, де їх дівали! Я сам лишився сиротою, бо в мене батько поїхав комітетчиком був не комітетчиком в СОЗі, спілка обробітку землі, то він першим вступив, бо він каже це всерівно наша влада, як схочить так і зробить, то в нас була пара биків і його заставляли вивозити хліб той, шо в людей викачували, а йому на станцію Кочужаки, це там 7 чи 8 кілометрів вести зимою і він їхав і сани як, знаєте, задки пішли, його збили і потовкли, а він інвалід громадянської війни і після того він через місяць помер. Мама лишилася з нами… (плаче)

А хто не голодував і чому?

Не голодували тільки ті, які були в управлінні.

Хто зумів вижити?

Ну, я знаю, це трудно було оприділити, хто десь виховав, хтось десь може мав якісь резерви в другому селі, хтось десь міг допомогти і так дальше, хоч чим-небудь, тому шо виходило так, що передавав друг другу кукурудзи небагато там дві жмені, кукурузи, то його вночі товкли на крупи і варили значить і дітей годували. Так, но вижило дуже мало.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які жили багатше?

Тож я кажу, де шо з других сім може де були такі трошки більш зажиточні, то трошки помагали і ті виживали, а так дуже мало вижили. Щодня рано, як де, підвечір від’їжає з колгоспу значить дві підводі і підбирають там на вулиці, там лежать, там лежат. А особливо до церкви, люди шось ішли вмирати під церкву.

А шо люди їли тоді з рослин, тварин, які корінці, листя?

Липові молоді паростки, лобода, і жовтець їдний, пшеничка його називают. Воно ранньої весни сходить і жовтенько цвите, листочки брали. Тепер ше ті, які шли в ліс равликів брали, знаєте шо таке равлик? От назбирают побільше тай кип’ятком їх ошпарили, а воли вилізают звідти. Їх витягували і жарили. Весною шли на торішні картоплі поля, де картоплю вибрали, копали там і гнилю ту змерзлу картошку вибирали, це було як наїдок настоящий, розтирали і жарили і можна було їсти. А ше добавили бураку якогось, то добре. Тепер, там де бураки були торішні, площа переорали і корінці, це тоже визбирували. Це тоже було наїдок. Оце такі виживання срєдства були.

А у місті був голод також?

В містах? В містах менше було через те шо тут у містечках невеликих через те шо у великих містах я не можу сказати, а от як у нас Копайгород, Лучики – це містечка були районні центри бувші, то там основна маса жили євреї, це приблизно 70% євреї жили, а євреї, я не знаю, вони чи звідкись получали плату, вони жили і продавали. Тепер ше інше срєдство було: ТУРСИМ був так називалося, де закуплялося золото, скупляли, це тоже євреї відали цим, скупляли золото: монети, вироби там золоті і так дальше. Хто, де, зберіг якусь там шось трошки ішов, здавав те золото і получав там пару кілограм муки чи крупи. Оцево, взагалі таким способом було.

А взагалі можна було щось у місті чи виміняти?

Продуктів ніде ніяких в продажу не було. Ніхто не продавав, ніхто ними не торгував. Я кажу, тіки оцево, отакий спосіб, як хто мав золоті копійки, то міг у євреїв виміняти крупу, муку чи зерно яке гречку чи шо інше.

Скільки людей померло у Вашому селі? Є такі відомості?

Людей померло із восьми сот з лишнім душ померло дві третини.

А чи відомі у Вашому селі випадки людоїдства?

Лічно в нашому не було, а в сусідньому було. Грамівка село було; ну от від нашого села, ті які йшли до іншого села і десь людей перейнімали, малишів, і там убивали. Да. Даже Недошитайло, так фамілія його, да, то він сам цим ділом займався.

А де і хто хоронив померлих?

Це були загальних на кладбищі, яма одна, а туди скільки влізе! Звозили, я казав, дві підводі ходили по селу отако по всіх вулицях і підбирали і викидали, то віз накидають кучу і там скидали туди.

А платили гроші тим, хто ховав?

Обов’язок був такий їхній! Може давали жменю крупи на то шоб прожив.

А чи відомі у Вашому селі місця, де захороненні люди, що померли під час голоду?

Добрий шмат кладбища – тільки там одні захоронення.

Чи поминають їх на «Зелених святах», «Проводах»?

Ну їм справляють, як кажуть, ідуть з церкви певчи, так вони називаються, хор, їм люди ті плотят і кажуть: пам’яніть такого, такого, такого. Всьо! Значить вони стають, а де вони, хто вони ніхто не знає, де похоронені, але вони проходят і відпивають це молєбєнь.

А поминали померлих за радянської влади?

Ну пізніше вже? Ну кажда родина свого поминає.

А у Вашому селі церква?

Нема. Її розібрали і построїли кладовище для вона була дерев’яна і її розібрали і построїли для зерна велике кладовище, це вже як пізніше врожаї були, а тих, хто строїв убрали десь туди.

А є у Вашому селі хрести, пам’ятники жертвам Голодомору?

Там є хрести, но я вже звідти дуже давно і не знаю, шо кому ставили. Є хрести по селу, є.

Як ви вважаєте, сучасна молодь знає про голодомор? Ви, зокрема, розповідали своїм дітям, внукам?

Нагадаєш як це було і всього коротко, більше нічого, а шо вони не вірать, кажуть, як шо земля не та, шо вона не росло на ній нічого, шо голод, шо не росло на шо пшениця не робила, чи ячмінь, чи кукурудза не родила – вони не вірать і не сприймають це всерйоз.

А кого Ви вважаєте винним у Голодоморі?

Винним? Місцева влада. Воно було звідти зверху поставлено завдання: викачати по можливості як побільше продуктів харчування. Але, я вам скажу так, однак так сидить і зараз скажемо, шо ми співчуваємо чомусь, нас обох узяти треба посадити (показує на себе і на мене), але чоловік ж слухав це всьо (показує на мого батька, який сидів поруч мене) і так кажуть: а він може учасник, мов перевиконати план, давай його ше третього сюда. Таке положення було! Каждий вислужитися хотів і каждий старався когось продати, когось здати, когось втопити, шоб самому виплисти. Оце був самий страшний, як кажут, біч, да!

А чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Як? Торгсін? А я ж казав Торгсін – Торговельний сіндікат. Там, де за золото продавали продукти харчування: крупу, муку, зерно. Торгсін – цим тільки віддали абрами – євреї.

1. Місце запису: місто Щорс Щорського району Чернігівської області;
2. Дата запису: 18.09.2005 р.;
3. Хто записав: Побєдаш Вадим Андрійович;
4. Респондент: Матюх Тетяна Кондратівна, 1926 р.н., народилася в місті Щорс Щорського району Чернігівської області;

Під час Голодомору 1932-1932 років проживала у місті Щорс (нині Сновське) Щорського (нині Сновського) району Чернігівської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Неврожай.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не пам’ятаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Не пам’ятаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Колоски забирати дозволяли, але віддавати треба було у комору.

Хто охороняв поля і комори?

Сторож. «Об’єздчики» ловили, наказували тих, хто забирав.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотів, той зразу пішов. Ми зразу пішли, бо сім’ю годувати треба.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Хто не хотів, у того забирали силою. Забирали худобу. Конечно заставляли. «Агитірували».

Де переховували худобу?

Коня «гонили» у лозу, щоб не забрали.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Днем.

Скільки разів приходили до хати?

До нас не приходили.

Коли почали люди помирати від голоду?

Люди помирали. Приходили хлопчики і просили. А я казала: «Давай, мама, торбочку і я піду».

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Сироти були – троє дівчат. Сирот забирали в колгосп.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодував той, хто мав багато землі.

Хто зумів вижити?

Ми вижили. Батько заробляв 100г хліба. І ми по 50г. на колосках. Варили борщ із щавелю.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Ділились. Я жила біля школи і діти всіх батькових і матчиних братів і сестер їли у нас. У мене батько був таким, «щоб хватало всім».

Які засоби вживали до виживання?

У нас була корова, це нас і врятувало.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Виживали самі, що зуміли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Бруньки липи і клена, щавель.

 З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З липи і клена. Кору – ні.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не знаю.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можна. З Донбасу привозили «тряпки».

Чи був голод в місті?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю. Знаю, що мерли, а скільки – не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства ?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі, сусіди на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Хто ж платив і чим?

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Окремо не поминають. Як всіх.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Свої поминають. За радянської влади не було церкви.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

За радянської влади не було.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Розповідала. Як жили.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Кого ми можемо вважати? Не знаю.

1. Місце запису: село Лісові Сорочинці Прилуцького району Чернігівської області;
2. Дата запису: 12.11.2005 р.;
3. Хто записав: Дахненко Марина Валеріївна;
4. Респондент: Калініченко Марія Михайлівна, 04.01.1924 р.н., народилася в селі Лісові Сорочинці Прилуцького району Чернігівської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Лісові Сорочинці Прилуцького району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю, 47-й рік був чуть, не такий страшний як 33-й р.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Забирала влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не було такого в нашому селі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не знаю, ми перші пішли до колгоспу.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Не було такого.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не знаю.

Хто охороняв поля і комори?

Були комори, мій батько був комірником.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ми пішли в колгосп першими.

Де переховували худобу?

Не було такого.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Не було такого.

Коли почали люди помирати від голоду?

Навесні 33-го почали дуже помирати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Не опікувалось.

Хто не голодував в селі і чому?

Були і такі. Я була в 2-му класі, а моя подружка в 1-й пішла. А батько в неї був охотніком, я прихожу, решаю їй задачки, а вона мене хлібом годує. Держить мене поки всі задачки не порішаю.

Хто зумів вижити?

Були і такі, хто виживав.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Ні.

Які засоби вживали до виживання?

Ми голодували, а коли навесні розтелилось корова, то ми вже не голодували.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживали, що приходилось.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Не було, що міняти.

Чи був голод в місті?

Так, мабуть, же був.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Багато, дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства ?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищах хоронили.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Да, на кладбищах.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Да, поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Не знаю, в церкві не буваю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Немає пам’ятників, ні хрестів.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Вони мене не питають.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Правітєльство.

Чи знаєте що таке ТОРГСІН?

Торгсін – це місця, куди люди зносили коштовності, інші цінні речі, щоб обміняти на продукти.