Місце запису: с. Вільхівчик, Корсунський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 15.11.2002 р.
Хто записав: Руденко Артем (ІІ курс, G група).
Респондент: Хільменко Марія Калістратовна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Вільхівчик Корсунського району Київської області.

Як переживала Ваша родина голод?

Було страшно, нас в родині було п‘ятеро: Батько, Мати і троє дітей. Голод насилу пережили. Їли все, що вдавалося дістати. Пам‘ятаю яке було щастя, коли батько десь приніс шматок сухої корів‘ячої шкіри, яку мати зварила у воді. Нерідко доводилося їсти траву і морожену картоплю. Зараз важко уявити, як можна таке їсти, а тоді ми буди раді цьому. 

Які випадки Вам запам‘яталися?

Страшний випадок стався з родинною нашої сусідки, Білоушенко Марії, у якої було п‘ятеро дітей. Біля нас був цукровий завод, який працював і кожен день викидав на поле багато маляси (сухор від виробництва). І та Марія набрала її і накормила неї дітей, а маляса була отруєнна і всі діти в цей же вечір і померли. А інші наші сусіди, родина Мегринів, теж померла з голоду. Спочатку батько, а потім троє дітей по черзі померли, бо їсти було зовсім нічого.

Яка на Вашу думку причина голодомору?

Не знаю що там і як було насправді, один Бог знає, але мені здається спеціально людей голодом травили.

Місце запису: с. Кути, Манківський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 13.09.2005 р.
Хто записав: Розколодько Наталія Петрівна.
Респондент: Нікітенко Анастасія Андріївна, 1921 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кути Маньківського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Помню, чож не помню. Люди пухли їх живими закопували у землю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Врожай був, хліб уродив, були сильні дощі, бригади не давали везти додому хліб, стояли на містку і забирали снопи, паразити.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Держава забирала, присилала людей та й забирали. Приходила бригада, лазила по всіх вуглах і визбирувала де що тільки не є.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Чорт його знає. Зерна не було ні в кого, то я не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Нічого не мали, тільки приходили забирали податки чи ті нологи требували.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Да. Висилали людей до Сибіру, арештовували, всього було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирали хліб у людей?

Зброї не мали. У ночі шукали даже в гладущиках.

Як люди боролися?

Мовчали, бо людей зачиняли в підвали. Там, де стоїть церква, жив багач, там був підвал і оце вони там сиділи, моя мама і ще багато молодиць.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Неможна, люди закопували, а ті що ходили голодні, ходили перекопували де була свіжа земля.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ходили бригади з великими шпичками і шукали. Сільські люди теж були.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

А скільки, а душ десять. Той у печі шукав, той під полом, той  в коморі. Їх уже немає нікого, всі поздихали.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не заховаєщ, скрізь найдуть: і в гною, і в соломі, і в землі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, була кухня в селі то ходили. А тим хто не був, то нічого.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,                  худобу, тощо?

Забирали продукти, а за податки забирали подушки, образи, худобу, а тоді робили базари і все це продавали.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

 Як вирвеш п’ять колосків, то буде бити. А баба була вирвала колосків з десять, то її судили до розтрелу.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволялося, хай гниє, ну не збирай.

Хто охороняв поля і комори?

Комуністи чи ті партійці, хто ж їх охороняв?     

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

 Деякі добровільно, а деяких заставляли. Забирали землю, казали, що вам буде там хорошо.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Як не підеш у колгосп, то забирали городи. То я з братом Васильом пішла, то нам вернули городи.

Де переховували худобу?

Ніде не переховували. Де її сховаєш. Самі вели. Ми завили коня та свиней.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І дном, і вночі ходили забирали. Одні вийшли – другі зайшли.

Скільки разів приходили до хати?

Багато. Одні вийшли – другі зайшли. І так кожен день.

Коли почали люди помирати від голоду?

Помирали, бо не було що їсти. І в 19333, і в 1947 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Сиріт держава воспитувала, для них були інтернати.

Хто не голодував в селі і чому?

Хто позакопував на полі продукти, той не голодував. Багачі не голодували, і ті що в колгоспі робили.

Хто зумів вижити?

Кому був рік чи два – той вижив.

Чи допомагали люди одне одному  виживати, ділилися продуктами?

 Нє-є. Не помагали, у кожного своя сім’я.

Які засоби вживали до виживання?

Ніяких, кому був вік – той остався.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичі самі себе спасали, у кого була багата сім’я, то їм добре було. 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Що було – те споживали: цвіт акації, лободу, листки з липи і других дерев. Все що було – те і їли.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З  липи листя, гірчаю, лободу кучеряву.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Жаб, черепах, равликів, голубів диких, м’ясо з собак.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Можна було купити у кого гроші були. Корів, свиней, коней, образи міняти на щось, щоб було поїсти.         

Чи був голод в місті?

Був голод у істах. Люди тікали у села та їли собак, котів.

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсін”?

Магазин в Умані. У меї сусідки Зоньки був батько в Америці. Він присилав долари, а дід Юмен їздив в Умань і продукти привозив.

Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?

Хіба я знаю скільки померло. Було шо сім’ї цілі вмерли. Багато померло.

Чи відомі випадки людоїдства в вашому селі?

Їли людей. Було прийшов хлопчик з Кислина, та й каже до чоловіка: “Я буду у вас”. А чоловік  каже: “У мене своїх багато”. Пішов до одної жінки, а вона з дочкою його зарізали і з’їли.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі. Гонив голова сіль ради бабів копати ями. Їздила підвода і збирала померлих, так і кидали в яму.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

А хто їм платив? Ніхто нічого їм не платив. Хто в те время платив?

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

На цвинтарі старому хоронили.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають у кого є рідня. Хто остався – то поминає.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є православна церква, вона відноситься до Московського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Є хрест “Голодомору”.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр, зокрема, чи  розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Про сучасну молодь не знаю, але своїм дітям і онукам розповідала.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Кого? Тільки правітєльство.

Місце запису: с. Домантове,  Золотоніський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Жарко Іван Миколайович, 1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Домантове  Золотоніського району Черкаської області 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?
Ми були з родини бідняків, жили дуже важко. Окрім мене були ще два брати і сестра. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Коли організовували колгосп, батько пішов туди працювати. В 32-ому отримав за трудодні всього 10 пудів хліба і більше нічого, так і живи. А влітку розпочався голод, ходили голодні, обірвані, людям соромно було в очі дивитись.

Які засоби вживали до виживання?

Зерно практично не можливо було купити, коштувало величезні гроші, люди тікали до Черкас, але їх ловили. Або відправляли назад або засилали до Сибіру. Ось такі справи. Не дай Боже нікому не бачити того, що ми пережили.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Я як самий старший, допомагав батькам знайти щось поїсти. Ходили в ліс збирати ягоди, гриби, з батьком і сусідом ставили сітки на Дніпрі, малі сиділи дома, постійно просили їсти, двоє опухли, сестра Іринка померла, брат Дмитро, слава Богу, вижив. 

Місце запису: с. Кути, Маньківський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 5.09.2005 р.

Хто записав: Василишенко Леся Анатоліївна – учениця 8 класу загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів с.Кути

Респондент: Губень Феодосія Андріївна, 1905 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кути Маньківського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Забирала урожай влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комуністи.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Забирали насильно. Документів не мали

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Побиття, висилання.

 Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Тікали куди бачили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна.

 Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Активісти села.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

П’ять чоловік.

 Де можна було заховати продукти харчування?

Закопати в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Продукти харчування та інші речі.

 Що таке закон “про п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Це коли за п’ять колосків підібраних без дозволу на полі засуджували.

 Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дощволяли.

 Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Активісти.

Чи люди хотіли добровільно йти до колгоспів і як?

Деякі хотіли.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Змушували, відбирали худобу, землю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Відганяли в ліс. 

В який час ходили забирати у людей зерно? 

В будь-який час доби. 

Скільки разів приходили до хати? 

Доки не забрали останнє.

Коли почали люди помирати від голоду?

Листопад.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ні.

Хто не голодував в селі і чому?

Активісти.

Хто зумів вижити?

Сильніші.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Да.

Які засоби вживали до виживання?

Їли листя, коріння і кору рослин, м’ясо котів, собак ловии річкові скайки, були випадки людожерства. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Рідко.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Листя рослин, бруньки, коріння дерев.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липа, акація. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Котів собак, ворон.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можна.

Чи був голод в містах?

Ні.

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсін”?

Ні. 

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На цвинтарі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду? 

Відомі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»? 

Поминають. 

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер поминають. 

Чи є у Вашому селі церкви? До якого патріархату вона відноситься?

Є православна церква вона відноситься до Московського патріархату.

Чи встановлені у вашому селі хрести, пам’ятники голодомору?

Є хрест “Голодомору”. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Про сучасну молодь не знаю, але своїм дітям і онукам розповідала. 

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Кого? Тільки правітєльство. 

Місце запису: с. Тарасівка, Звенигородський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент:  Гриценко Вєра, 1917 р.н.  

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Тарасівка Звенигородського району Черкаської області.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто не хотів йти в колгосп, то забирали хліб, зробилася голодовка. А хто пішов, тому голоду не було. В нас була хата, то з неї зробили штаб (з половини хати), то я чула як хто хотів йти, а хто – ні.  Йде, йде, та й померло. В мене такі подружки померли, а я осталася.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Позабирали геть усе, і ти думаєш, далекі брали, свої ж. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Як помирали батьки, то забирали дитину в ясла аж до 17 років, а тоді йди в колгосп.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали все, шо можна. Хліб забирали й одежу і везли до управи, хліб десь зсипали, а одежу продавали. Але її ніхто не купував.

Які засоби вживали до виживання?

А тоді йдемо в колгосп. А так швейна машинка ножна, ручна. Як не було їсти, то їхали у Воронеж та на Донбас і шили добре. На роботу ходили на кавуни, дині. Їздили нас туди з Тарасівки душ двадцять, отак і вижили.

Місце запису: с. Макіївка, Смілянський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент:  Гончаренко Петро Якович, 1920 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Макіївка Смілянського району Черкаської області.

Я весною 1933 року, – розповідає Петро Якович, – не можу ніяк забути. Добре пам’ятаю насильницьку колективізацію, коли людей загоняли в колгосп, весь інвентар звозили в загальний двір, а коні і худобу усуспільнили. Пройшло небагато часу, як корови з колгоспу почали забирати додому. Люди тоді плакали, благали начальство повернути корови, бо то була єдина надія на те, що сім’я якось виживе.

Прийшла осінь 1932 року, а на трудодні тоді хліба видавали дуже мало. Страшно тоді було дивитися, як різні комісії ходили від двору до двору і забирали весь хліб у людей. Сльози дорослих і крик дітей не змогли вгамувати грабіжників. Вони по оселях вигрібали все підряд: зерно, борошно, квасолю з горшків. Непокірних, так званих куркулів і підкуркульників, розкуркулювали вивозили із села.

Наша сім’я була велика, складалась із 8 осіб. Весною 1933 року у нас забрали ячмінь, який держали на посів, квасолю, ступу, жорна і навіть вірьовку, якою рубель стягали, як возили снопи. Всі ми дуже важко пережили цю весну. Доводилось їсти всяке листя, буряк, цвіт білої окації. Та коли почали підпухати, батько забрав барахло і поїхав у Воронізьку область міняти на зерно. Ось те дорого добуте зерно та дійна корова і врятували від голодної смерті нашу сім’ю.

Наш батько розповідав, що дуже пухлих людей на межі із Росією вигонили з вагонів, не пускали в Росію. Людей, які їхали товарняком, зганяли з платформи водою під тиском із шланга.

В нашому селі голод охопив усі сім’ї. Люди масово вимирали з голоду. Одних вивозили на кладовище і складали в ями, як скотину, а других прикопували в дворах. Для прикладу візьму сім’ю Гончаренка Харитона Ничипоровича (мій дядько), який мав шість душ сім’ї. Померли з голоду сам Харитон, його дружина Марія та двоє дітей.  В селі весною багато залишилося пустих хат, були випадки людоїдства.

На людське горе мало хто звертав увагу. Мене дивувало: районні керівники були не місцеві, а прислані, так звані двадцятип’ятитисячники, які з презирством ставилися до української мови і культури. Вони розмовляли російською мовою. Хто відстоював свою мову, таких називали націоналістами і репресували.

Місце запису: с. Домантове, Золотоніський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Христина Тимофіївна Гадзій, 1920 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Домантове  Золотоніського району Черкаської області

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Мені було років 12, коли все це почалось.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Жили ми доволі багато, тому збирачі хлібу першими прийшли до нас. Вони приходили і раніше, але частину хлібу нам залишали. А цього разу забрали все, не залишили нічого, навіть поїсти. Батько наполягав, щоб хоч трохи залишили, але його побили, грозили, що заберуть до в’язниці, але мати випросила, щоб не забирали. Жити після цього стало дуже важко, хоча сусіди трохи допомагали їжею.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Родиною збирали все, що можна поїсти – ловили рибу, збирали ягоди, гриби, горіхи, різні трави; батько намагався полювати на птахів. Мати з усього цього готувала поїсти.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
Особливо запам’ятався суп з лободи і буряків. Раніше б в рота це не взяла, а тоді всі їли з великим задоволенням.

Скільки людей померло в селі?
В багатьох родинах повмирали люди, особливо старі і маленькі діти. На жаль, нас це не обминуло, померла моя маленька сетра Ганночка, їй було 3 чи 4 роки. Поховали її хоч по-людськи, а не як в багатьох селах ховали – в ямі, або просто на городі. А взагалі про цей жах говорити не хочу, бо дуже важко.

Місце запису: с. Хижня, Жашківський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 1910.2005 р.

Хто записав: Записано учнями 10 класу, членами ради музею історії села Хижні

Респондент: Бутенко Улита Євтухівна, 1918 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Хижня Жашківського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 рр. або у 1946–1947 рр.?

Пам’ятаю. Мені було 15 років. Сестра моя вмерла, я бавила дітей у вчителя. Це був Щербина.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Забрала влада все.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комнезамівці приходили і все забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Нагороджували тих людей, хто доносив. Зерно давали нагороду.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Які там документи? Ти – куркуль, та й забрали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Не били, приходили й забирали. А коли не хтів віддавати, його забивали.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Зброї я не бачила у них.

Як люди боронились?

Куркулі ніяк не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Люди ховали, але все одно хтось інший знайде. Приходять у хату, все перекидають. Картоплю не забирали, а тільки хліб.

Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Приходять у хату все перекидають. Картоплю не забирали, а тільки хліб. А як їх звали я не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Троє, четверо людей заходило комуністи, комсомольці.

Де можна було заховати продукти харчування?

У землю закопували. А більше не можна було сховати ніде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ті, що йшли у колгоспи, мали трохи їсти. Хто старі і не могли працювати, ті вмерли. А в колгоспі варили баланду.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Худобу всю забирали. Коня, корову, вівці забрали, одежу не забирали.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Так, судили за цей закон. Хто йде з поля, перед ним виходять наглядачі, беруть витрусюють кармани.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, садили за це.

Хто охороняв поля і колгоспні комори?

Бригадири, комірники охороняли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були такі, що хотіли іти в колгосп. А в кого було добро, то ті не йшли.

Чи змушували йти людей в колгосп і як?

Приходили з колгоспу, розказували, що буде краще. А хто відмовлявся, в того силою забирали усе.

Де переховували худобу, щоб не забрали у колгосп?

Ніхто ніде не переховував її. Вона була у хліві де ж її сховаєш.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Коли їм захтілося, тоді й приходили. Навіть серед ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Десь разів десять.

Коли почали люди помирати від голоду?

Ще в 1932-33 роках, дуже мерли. У мене була сестра, яка їла землю. То так вона й померла. Тримала у долоні пучку землі.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Сироти померли, ніхто про них не піклувався.

Хто не голодував в селі і чому?

Були люди, що не голодували. Це ті, які забирали в інших, котрі були у начальстві.

Хто зумів вижити?

Хто як. По-різному.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Що він дасть мені, коли у них не було.

Які засоби вживали до виживання?

В одних були пайки, інші самі собі шось шукали. А в колгоспі давали якусь баланду. Дехто людей їв. Були й такі, що виїжджали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Я була у вчителів, гляділа їм дитину. Вони получали пайок, то трішки і мені давали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли коріння, буряки, молочай, кору їли, але я не помню, ягідки їли.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Листя всяке їли, з липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ходили до ставка черепах ловили. З тварин, що хто впіймав, те й їли: і котів, і собак.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Все попромінювали: рушники, спідниці, хустинки, сорочки. Ходили в Сабадаш, Зелений Ріг. Там люди краще жили.

Чи був голод в містах?

Я не знаю, я нікуди не їздила.

Чи знаєте що таке “Торгсін”?

Не чула, не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

О-о, ось дивіться, скільки на нашому цвинтарі.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Були у нашому селі людоїдства. Тут у мене на кутку була подруга, вона казала: «Мене завтра не буде, мене з’їдять». Я розказала батькові, і він заявив на тих людей. Її батьків десь забрали, а вона лишилася, а потім і померла. Було ще й таке. Біля нас жила (Імʼя приховано з етичних міркувань. – Ред.) з свекрухою та хлопчиком (Імʼя приховано з етичних міркувань. – Ред.). Вони вже були опухші, ноги набряклі. І (Імʼя приховано з етичних міркувань. – Ред.) пішла до сусідки Попик Параски, бо та була в колгоспі, получала пайок і вона його у неї вкрала. Параска з своєю подружкою Ганною Лисак домовились піти і забрати той пайок, а перед цим хлопчик (Імʼя приховано з етичних міркувань. – Ред.) попросив у сусідів, щоб вони дали йому ножа, його спитали: «А що ж ви будете ножем різати?». Він біднесенький насилу сказав: «Мама буде бугилу різати та юшку варити». Це така трава з якої варили юшку. А другого дня його мати принесла пальтечко з хлопчика і сказала, щоб його забрали, бо воно (Імʼя приховано з етичних міркувань. – Ред.) не потрібне. Він помер в інтернаті колгоспному, куди його забрали. Того ж дня вранці Ганна з Параскою пішли до них, щоб забрати свій пайок і побачили намочене м’ясо в макітрі, воно було білуватого кольору. То було м’ясо хлопчика (Імʼя приховано з етичних міркувань. – Ред.). (Імʼя приховано з етичних міркувань. – Ред.) забрали власті і про неї невідомо нічого, а свекруха померла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили у рові, де старий цвинтар.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не знаю. Може платили, а може й ні.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Так. На старому цвинтарі поховані вони всі. Скидали їх усіх разом в один рівчак, хрестів ніхто не ставив.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”?

Поминають тих людей, ходять на Гробки. Люди йдуть, йдуть.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

У церкві поминають. Я теж ходю. А раніше за радянської влади церкви в нас у селі не було. У 30-х роках розібрали церкви.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Зараз уже є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Є встановлений хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

У мене є онуки, я їх бавила та й розказувала все.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Той хто правував державою, Сталін.

Місце запису: с. Соколівка, Жашківський р-н., Черкаська обл. 

Дата запису: 10.10.2005 р.

Хто записав: учениця 11-А класу ліцею с. Соколівка Жашківської районої ради Черкаської області Сович Анюти.

Респондент: Андрічук Ганна Іларіонівна, 1918 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Безпечне Жашківського району Черкаської області. 

Була я другою дитиною з шести. У 1923, році коли мені було п’ять років ми переїхали в село Безпечне, Жашківського району. Завели корову, мати з батьком ходили на роботу в колгосп, так рік за роком. Ми, старші з Любою, доглядали трьох менших, Надю, Марію і Альошу. Згодом пішла до школи, закінчила три класи. Це були веселі безтурботні дні. Та однієї ночі прийшли і сказали батькові, щоб він тікав із села, бо його визнано куркулем. Зібравши сумку мати випровадила батька на Донбас. Так і зостались ми самі з матір’ю. На другий день нас вигнали з хати, бо там вирішили зробити ясла (дитячий садок). Перебрались ми до баби Густі, потім і звідти вигнали. Шість чоловік не так просто прокормити. У 1932 році вродило все, але влада забирала останнє. Я добре пам’ятаю, як це проходило. На подвір’ї підвода, енкаведист і сільська активіска зіперлись на півдрабок і лузають експропрійованого щойно соняшника. А в цей час штурмова бригада з кількох осіб нишпорить по всіх закутках. На підводу уже потрапили „трофеї”: квасоля у торбинці, три мішки картоплі, кілька десятків качанів кукурудзу, що були звʼязані попарно і сушились на бантинах, і корова привязана до підводи. Але мішки з картоплею закопані біля гною так і незнайшли, добре, що мати заховали. У великій скруті опинилися 33-го наші сусіди, мати звеліла Любі занести їм трохи меляси, розбавили окропом, почаювали. А ще ж років два тому Ванькова мати таку добру кашу варила із підливою, а хліб який смачний випікала. Забрали все, хіба могли вижити ми тоді. Ніхто нас не питав.

Кожен день по селі дядько Степан їздив і збирав мертвих, за це отримував 200 грам хліба за людину. Не витримавши голоду, сестра з братом померли. На другий день отримали посилку від батька з продуктами, але пізно. Мати так попухли, що не входили в двері, плакали цілими днями за Альошу і Марійку. А тут ще одна біда – у цілому районі спалахнула епідеміє сипного і червоного тифу, забрала від нас Любу і Надю. Ми з матір’ю вирішили їхати до батька на Донбас, мені був шістнадцятий рік.

Приїхавши, трохи освоїлися. Влаштувалися перебирати картоплю, як ідемо назад візьмем 4-5 картоплин з собою, щоб ніхто не бачив. Ввечері наваримо супу, нажаримо мержеників, так і жили. Потім на швейній фабриці працювали і пережили голод. У 1937 році вийшла заміж за Павлушу, забрав він мене до себе на село, пожили ми недовго. Війна, забрали, писав. Народився в нас син Коля, коли йому було майже рік, отримали похоронку „Пропав безвісті”, відчувало моє серце, бо був розвідником. Так всю війну була біля його матері, ждала, може повернеться, ні немає. Забрала сина переїхала до рідного села. Вдруге вийшла заміж, родила дві доньки: Машу і Лєну. Підняла всіх на ноги, повивчала, діждалась п’ять внуків, вісім правнуків, одного праправнука, можливо, через декілька місяці діжду і другого. Недавно відпразнували вісімдесят сьому річницю життя. Любіть нашу Батьківщину, бо зло фашистів ми знищили, сім мільонів українців віддали життя за свободу своїх дітей.

Місце запису: с. Вергуни, Черкаський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 18.09.2005 р.

Хто записав: Запорожець Наталія Вікторівна, учениця 10-Б класу Вергунівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Респондент: Хижняк Катерина Мусіївна, 1921 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Вергуни Черкаського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 рр. або у 1946–1947 рр.?

Так, пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Забирала урожай влада, на той час урожай був гарним.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Місцева влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Були.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Коли сусід доносив про приховання зерна, то відразу приходила комісія і обшукувала все. Не мали вони документів.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Так, застосовували покарання: закидали людей в яму і заливали водою.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не було у них зброї.

Як люди боронились?

Ми не могли захистити себе.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було, бо все обшукувала комісія.

Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Місцева влада (комісія). Вони штрикали ковіньками у землю, валяли печі, обшукували все.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило 7-8 осіб. Це була місцева влада.

Де можна було заховати продукти харчування?

Люди ховали, де могли, але все знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не давали. Не давали вони вже нічого.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Да. Худобу забирали, забирали продукти харчування, роздягали, розпинали, гонилися за душею.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирали ми, но додому не давали, зібране забирали у колгосп. 

Хто охороняв поля і колгоспні комори?

Поля охороняли об’єздчики, а колгоспні комори – сорожа.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли, позабирали все, то прийшлося. 

Чи змушували йти людей в колгосп і як?

Заставляли. Треба було здавать і коні, і плуги у колгосп.

Де переховували худобу, щоб не забрали у колгосп?

Де ж ти її сховаєш? Як усе перешукають.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Приходили коли хотіли, навіть серед ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Скільки хотіли.

Коли почали люди помирати від голоду?

Коли не було шо їсти. Люди почали пухнуть і помирать. Це було перед весною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Здавали їх у приют. Здавали дітей і самі їхні батьки, але не приймали, то вони покидають їх під забором, а самі тікають.

Хто не голодував в селі і чому?

А ті, що забирали їду (комісія).

Хто зумів вижити?

Хто трудився, то той вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не ділилися, бо не було чим.

Які засоби вживали до виживання?

Їздили на Кавказ по зерно, а потім продавали нам.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Наші родичі з Москви присилали нам хліб, але марно, бо його відразу забрала місцева влада.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли ми акацію: сушили її квіточки, а потім пекли з них оладки.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

У нашому селі не вживали листя, кору. Але можливо одиниці людей вживали і їжу, тільки я не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ми їли їжаків, дохлих коней, ґав, зайців, лісиців. 

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Неможна було ні купити, ні виміняти, бо не було у нас нічого.

Чи був голод в містах?

Був і там.

Чи знаєте що таке “Торгсін”?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Ох, людей померло багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, відомі. Ловили, різали людей, а потім їхнє м’ясо продавали у місті. 

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі хоронили, а хто – навіть не знаю.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Та людина брала сама, що хотіла.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Відомі, це кладбище сільське.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”?

Ох, хто ж їх поминає? Як є рідні – поминають, але на їхньому місці уже наклали других померлих.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади це все «придавлювали», а тепер можливо родичі

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так, у нашому селі є церква. Вона відноситься до Київського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Не встановлені.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Сучасна молодь села знає про голод, я своїм дітям і онукам розказувала також.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Тих, хто загрібав усе до своїх рук. (Місцева влада).