Місце запису: с. Матусів, Шполяський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Божко Єлизавета Максимівна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Матусів Шполянського району Черкаської області.

Під час Голодомору багато людей загинуло від холоду і голоду. Щоб вижити вони їли все що попаде їм під руки. Деякі люди пекли чуреки і жаму, аколи почав розтавати сніг, ходили по городах і збирали мерзлу картоплю, їли листя з дерев, з вишні. Малеча гинула щоденно: хто дома, а хто на вулиці, під тином, або ж у школі. Тоді вчителі разом з батьками заходились копати ями. Часто ховали трупи в завалених погребах, сараях, на городах, у садах, навіть у старих колодязях. Переважно без трун, просто загортали тіло в якесь лахміття… вимирали цілими сім`ями, залишались пустувати хати.

Щоб спастися від голоду, багато хто повиїжджав з рідного села в чужу сторону на Кубань.

Місце запису: с. Матусів, Шполянський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Бельський Федір Іванович, 1919 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Матусів Шполянського району Черкаської області.

Мого двоюрідного брата, жителя Руської поляни, у голодовку везли до ями, але він був ще живий, вискочив з гарби, заховався у бур’янах. Тоді у селах створювали спеціальні бригади (з величезних людей), які їздили цілий день по селі і збирали трупи людей, або навіть тих, хто ще був живий, але без свідомості. Бо коли їсти дуже хочеться, а нема чого, тоді з голоду втрачали свідомість. А їм за це платили хлібом, за кожних 10 чоловік 1 кг хліба. Так одного разу мене чуть не забрали, бо заснув під вишнею, а вони подумали, що я впав мертвий. Та добре, що я від їх голосів прокинувся і втік. Так залишився живий. В яму на сільському кладовищі вкладали по 70-100 трупів. Батько був на кладовищі сторожем, слідкував за тим, щоб ховали як слід. Платили йому за це трудодні. Я був тоді ще малим, але розумів, що в людей велике горе. Як міг допомагав сім’ї. Збирав по городах дрібну картоплю – таку як зараз варять свиням, варив кулешик для меньшеньких братів і сестричок. А мати поїхала в Росію, аби добути якихось харчів, працювала там і потім привозила їжу.

Місце запису: м.Чигирин, Чигиринський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Моренченко П.П., 1923 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Матвіївці Чигиринського району Черкаської області.

Дяченко Галина Василівна, з розповідей батьків:

Моя мати Моренченко П.П. народилася в 1923 р. в с. Матвіївці Чигиринського району, розповідала що в селі майже всі односельці вступили до колгоспу на час голоду, але майже півсела вимерло. В сім’ї було 5 осіб. Дорослі – батько, мати та старший брат (16 років), опухли з голоду і вже були лежачі, а вона з дорослими сусідами ходила по полях, в лісу і збирали “їжу” – насіння лободи, листя клену, перетирали і пекли “листяники”, варили з гички чи бур’яну юшку і їли. З молодшим братиком (5 років) ходили в колгоспні яслі, заради кусочка хліба, який там давали.

Дорога від садочку була довга і братик по крихті щипав кусочок і їв, не витримував і не міг донести додому. Вона ж щось приносила. Так сім’я вижила. В селі  був випадок, що мати зарубала свою донечку, 10 років, склала в погребі в відро і так збиралась мабуть вижити. Моя мама пам’ятає як ця жінка йшла по селу з тим відром, її заарештувала міліція. Більше її, тієї жінки ніхто не бачив.

Мій батько – Моренченко В. Т. проживав у селі Кожарки Чигиринского району з матір’ю, дідусем і бабусею. Вижили всі. Мати ходила в колгосп на роботу і приносила кожен день всім по великій житній галушці. Але пам’ятає, як уже влітку 1933 року, коли хліб ще був недостиглий, люди не витримували їли зерно і помирали або наїдалися раптово і теж помирали.

Мама теж про це згадувала, що дідусь дуже слідкував, щоб їли маленькими порціями і довго ще згадували, що коли бабуся запитувала, що будемо варити їсти, то мама, казала: “Казан затірки”. В печі варили їсти в казанку, а затірка – це страва з борошна, капали водички і розтирали, борошно скачувалося в кульки і потім у воді варили.

Мати мого чоловіка: Дяченко М.О. теж розповідала, що їх було в сім’ї 11 діток, вижили вона і сестра, але через хворе серце померла молодою. Бабуся і дідусь чоловіка вижили. Але в бабусі сухожилля на руці було пошкоджене багнетом, яким вдарив її “уповноважений” з районного центру, коли вона не віддавала останній клуночок гороху, адже на печі ховались 11 дітей. 

На запитання: чому на їх думку був голод, всі відповідали, що не розуміли чому, врожаю було достатньо, щоб не голодувати.

 Місце запису: м.Чигирин, Чигиринський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Деньга Параска Веремієва, 1917 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Чигирин Чигиринського району Черкаської області.

1933 году тяжкий голод був. Собирали змерзлу картоплю,ходили збирали листя товкли та качани кукурудзи, тереш, пекеш такі оладки. Ходили по поденщинах з Дуньою, Маруся мала ще була, копани за стакан пшона. Забирали в людей ходили курей,свині і в кого що було, насильно забирали, а куди здавали чорт його зна. Маруся – сестра моя менша, весною, коли садок зазеленів та вишні вже ото зелені були, то ми з нею такі пухлі були, що й вилізти на гору не могли, щоб тих вишеньок попоїсти. З жита молочко вижимали  та таку кашу варили. Регіз, очерет, шпичаки весною їли, кашу варили як молочку.

Ракушки з Суботова приїжати ловили з річки, понаїдаються тай мруть прямо там. Ракушки казанками поїдали бо голодні були. Батько наш пайочок получав. Хліба не бачили. Сіль ходили міняли, бо не було. Варили таке як каша тільки щоб солоненьке було, їли водой запивали. У куркулів забирали.

У нас кладовка така була м’ясо держали і все було так прийшли все забрали. Копійка яка була забирали і повиживали, бачиш. Йшла я дорогою жінка везе щось: “Тьотю то ви везете м’ясо здавать в Чигирин?”, та дивимось, а там тільки ногтики дитини.

Людей багато мерло, у мене братики й сестрички були та померли, четверо нас зосталось, а де вони поховані ми не знаєм, мати похована десь на кладбищі. Сама ходила до них, а нас не брала, знаю тільки, що страшенькі за мене були.

Дедушка умер пошти з голоду. Боліли сильно, пухли, не доїдали. У кого може яка коровчина була той якось перебивався.

Та хто забирав совєтська влада, а як їх звали то я вже все позабувала.

Місце запису: с. Красносілля, Чигиринський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Прокопенко Михайло Федорович, 1920 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Красносілля Чигиринського району Черкаської області.

Діду Михайло, розкажіть мені як Ви голодували в 1932-33 рр. і в 1946-1947 рр.

Ну, сначала, треба сказать, шо жив я тоді не тут, оце в Красносілля перебралися з Дунькою, як поженилися. Та і в 40-х годах я не голодував, бо тоді на флоті служив: як пішов ото у війну в 1943 так і вернувся аж в 1949 р.

Ну то хоч про 1932-33 розкажіть, Ви ж щось пам’ятаєте? Які були причини голоду? Хто забирав хліб? Що люди їли в голодні роки? Як вижила Ваша родина?

А що ж тут казать: ходили бригади по хатах у селах і, де був хліб, забирали до грама. І ходили ж ці, як же їх в біса, партійці, свої. Нєсколько разів ходили, попервах ще шось оставляли попоїсти, а тоді вже й крихточки зі столів зішкрібали. Заможних – у Сібірь, хто жив заможно. А хто приказав? То ж Сталін приказав Україну ограбить, хліб позабирать і попродать чи вивезти загряницю, то вони ото й забирали харчі, а шо діти вмирали тисячами, то їм у Москві всьо равно! А баржі ті, з хлібом, шо найобидніше, потопили в морі, бо ніхто зерна того не купив, а в Україні все тоді забрали: і посівне тоже. Ми з матір’ю, помню, весною 33-го картоплені лушпайки садили, що в погребі десь трохи найшли, бо нічого більше було. А знали ж, шо не посадимо нічого – то смерть нам!

А звідки Ви про баржі знаєте?

Тю, то я ж кажу, на флоті я служив в 40-х годах, мені тоді було годів 25, а були ті зо мною моряки, хто ті баржі топив, якось сиділи ми після поганенької вечері та мріяли про паляницю пухку, то один розказав, а тоді опомнився, благав, щоб ніколи ні слова, бо посадять.

Місце запису: с. Красносілля, Чигиринський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Безвуха Галина Микитівна 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Красносілля Чигиринського району Черкаської області.

Розкажіть мені, Галино Микитівно, про голодомор. Що Ви пам’ятаєте?

Ну 1932-33 рр. повню поганенько, бо мала була. Знаю лишень, що їсти нічого було геть. Люди вмирали просто на вулиці і нікому не було діла. Стояли хати, у яких були одні мерці, ніхто їх не ховав. Пізніше, хто ще живий та дужчий був – покопали на кладовищі ями – то люди, які вже чули що віку доживають, інші, лягали в ті ями і вмирали там, а коли яма наповниться, то її загортали. Казали, шо по 3-4 ями в день набиралося. Позабирали комуністи-активісти усі харчі. Ше й кілками, помню в стрісі в хаті ковирялися, бо сусіда наш там кілька кукурузяних качанців сховав, а вони найшли. Дядько мій корову в скирті сіна в лісі ховав, то вони ще й добре жили. Одного разу й нам молочка перепало, у них менший син помер, то дядина як ховали, нам кухлик дала. То нам так же тоді погано було, чуть не повмирали, бо привикли ж бур’яни жувать. Школу закрили, бо учні за партами вмирать почали, хоч там і давали по маніпусінькому куснику гарного хліба, чи кусочку макухи, то ті хто старшенькі не їли всього – додому несли. Так я ото як 3 класи одходила і всьо…

А 46-47 рр. Ви ж краще пам’ятаєте?

Да, забирали хліб, забирали, бо так треба було (наш казали), а люди не давали нічого. Був план до двору – 3 центнера давай, а ні, то шукали самі – все переривали, бо людей багато ж казали, шо война була і не має хліба. У багатьох був хліб позакопуваний, то його однак понаходили й позабирали. Ми поховали в грубу – і там забрали, то прийшлося їсти у степу картопельку, що вже на боюшення перетліло це. Крохмаль із зіми сухенький остався, то олади з нього кльоцали. Разні трави їли, супи з них варили.

Місце запису: с. Бондарі, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 1.10.2008 р.

Хто записав: Безродиа Аліна Олегівна.

Респондент:  Пономаренко Ганна Іванівна, 1921 р.н. 

Під час голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Бондарі Конотопського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках? 

1946 – 1947 не дуже пам’ятаю, а 1937 – 1933 були страшними.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Був неврожай, дощі.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив? 

Активісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні, про це не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Нічого. Ніяких документів. Якщо у колгосп записався, то нічого не забирали, а як не записався, то забирали все.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Виганяли з хат на Соловки.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не забирали, дід записався до колгоспу. 

Як люди боронилися?

Хто зна як. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Хто зміг, а хто – ні. 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активісти. 

Скільки їх приходило до хати ?

Активісти, у хаті були збори. 

Де можна було заховати продукти харчування?

Де хоч, там і ховай.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так. Варили і ходили роздавали. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Якщо не записався у колгосп, за 24 години приходили і забирали все. 

Що таке закон про «п’ять колосків»?Чи чули Ви про нього?

Судили за колоски. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ніхто не дозволяв. Гонили.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі були у коморах, а на полі об’їждчики. 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Добровільно не пішли, а хто не пішов, то забирали все. 

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

Примушували. 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не переховували, бо її всю позабирали. 

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В будь-який день. 

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

Сусід помер з голоду у хаті. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Я сирота була, ходила в школу на безкоштовний сніданок. 

Хто не голодував у селі і чому?

Хто не записався у колгосп, той і вижив. 

Хто зумів вижити?

Хто був у колгоспі.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Ходили на роботу і там давали обіди. 

Які засоби вживали до виживання?

Намагалися добути хоч якусь їжу. Бувало, баба ходила в сусіднє село і приносила окрайчик хліба. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували? 

Так. 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лободу, щавель. 

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Конюшину сушили, їли полову. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Птахів не було. 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ходили міняти посуд по хутору. 

Чи був голод у містах?

Так,був у Конотопі. 

Скільки людей померло у селі ? Чи є такі відомості?

Кількість невідома. 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Людей ні, але сусід відкопав померле колгоспне лоша і з’їв з сім’єю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі хоронили на кладовищі. 

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні. 

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі. 

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”?

Так. Рідні. 

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів Радянської влади?

Так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Ні, немає, розкидали. 

Чи встановлено в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932 – 1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так. Розповідали. 

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Зінгун, з сусіднього села, але він помер.. 

Чи знаєте ви, що таке “Торсінг”?

Обмін золота.

Місце запису: с. Бондарі, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 26.07.2005 р.

Ким записано: Спеціалістом відділу внутрішньої політики Конотопської районної державної адміністрації Шалак Оленою Олександрівною.

Респондент: Комлик Михайло Антонович, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Бондарі Конотопського району Сумської області.

Чи памʼятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках? 

Пам’ятаю дуже добре. Людей почали розкуркулювати, заганяти в колгоспи, відбирати все.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала урожай влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Відбирали у людей вирощене в полі, городі свої сільські мешканці, які працовали на владу того часу, їх називали комнезамами.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Донесення сусід на сусіда були, але винагород від влади за це не було.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів? 

Заходили до хати, погрожували різною розправою, якщо не віддадуть те, що вони просили. Документів на забирання продуктів у них не було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

До людей застосовували покарання, били палками, рідного дядька заарештували й кудись вислали

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей? 

Зброю мали, але не застосовували.

Як люди боронилися?

Люди просили, благали, щоб не забирали те, що виростили, залишали хоча б трішки.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів овочів?

Заховували зерно, продукти, овочі, але все одно комнезами все знаходили і відбирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали заховані продукти комнезами, оглядали всі куточки, перевертали все “догори ногами”

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До хати приходило 3 чоловіки – це були мешканці с. Бондарі, що працювали на владу.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали скрізь – у клуні, в городі, закопували де хто міг.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали скибку хліба на добу.

3абирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,

худобу тощо?

Забирали все – продукти, одяг, рушники, сорочки, рядна, настільники, скриню.

Що таке закон про “пʼять колосків?” Чи чули Ви про нього?

Згідно з Законом про “пʼять колосків” людей засуджували на 5 років.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Це дуже каралося. Людей наздоганяли, били, відбирали те, що вдалося назбирати.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Мешканці села, що працювали на владу.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ніхто не хотів.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Людей змушували йти до колгоспів – вдома у них все забирали, залишали їх голодними, тиснули на людей.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли завгодно: і вдень, і вночі

Скільки разів приходили до хати?

Більше десяти разів.

Коли почали люди помирати з голоду?

У 1933-1934 поголовно, де настигала смерть – в полі, на дорозі. особливо не витримували маленькі дітки й старі люди.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Малими сиротами влада не опікувалася, й взагалі на них не звертала ніякої уваги.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті люди, що були при владі, і ті, що вступили до колгоспів.

Хто зумів вижити?

Ті, які були в колгоспі

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Один одному не допомагали, бо нічим було зарадити.

Які засоби вживали до виживання?

Збирали клевер, хто як міг, так і виживав.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували? 

Материн брат допомагав продуктами.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? 

Дику кропиву, клевер, картоплю гнилу

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Вусивали яблуневу кору.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Ніяких.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Нічого не можна було купити й виміняти, бо не було грошей, речей.

Чи був голод у містах? 

Був.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін”?

Люди здавали золото: 2 золоті пʼятірки мати виміняла за дві буханки хліба і шматок сала.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості? 

У Бондарях від голоду померло до десяти чоловік.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі? 

Не знаю, не чув.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили мешканці села.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто нічого не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду? 

Не можу сказати, бо не знаю.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”? 

Так, поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминали в церкві таємно, бо в основному церкви були закриті, а ті , що були відкриті, там не дозволяли цього робити. Поминали вдома. Поминають і тепер.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

На даний час немає церкви. Була церква деревʼяна, велика до 1991 року, потім її розвалили.

Чи встановлені в селі хрести, памʼятники померлим від голоду? 

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так, молодь села знає про голод 1932-1933 років, я розповідав своїм дітям, онукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу того часу. Все робилося задля винищення людей, які не йшли в колгоспи, так званих “буржуїв”. В Одесу відвозили хліб і бульдозером зсовували в море.

Місце запису: с. Бондарі, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 26.07.2005 р.

Ким записано: Спеціаліст відділу внутрішньої політики Конотопської районної державної адміністрації Шалак Оленою Олександрівною.

Респондент: Бондар Ганна Олександрівна 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Бондарі Конотопського району Сумської області.

Чи памʼятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

 Дуже добре пам’ятаю, бо сильно голодували.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

 Не можу сказать.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

 Не знаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання

зерна?

Донесення такі були, але ніхто за це не нагороджував.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

 He знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

 Не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

 Я цього не бачила.

Як люди боронилися?

 Не знаю. Кожен як міг.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів овочів?

Можна було приховати, приховували.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? 

Не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був? 

Не знаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

 Не знаю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, давали їсти, в колгоспі варили обіди.

3абирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,

худобу тощо?

Не забирали все.

Що таке закон про “пʼять колосків?” Чи чули Ви про нього?

Про такий закон не чула.

 Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, проганяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Люди від влади обʼїжджали на конях довкола поля.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Хотіли. мій батько сам пішов у колгоси, його ніхто не змушував.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ні, не змушували.

 Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу в колгосп люди самі здавали, нікуди не переховували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

Не знаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опкувалася держава?

Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Всі голодували.

Хто зумів вижити?

Не знаю.

Чи ділилися продуктами?

Ніхто ні з ким продуктами не ділився, нічим не допомагали.

Які засоби вживали до виживання?

Не знаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не знаю.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? 

Клевер сушили, потім їли, листя та цвіт липи рвали на чай.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Кори в їжу не вживали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

їх просто ніде не було.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Купити не можна було, а виміняти можна, так як не було що міняти.

Чи був голод у містах? 

Був.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін”? 

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю таких даних.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не чула про них.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

 Нічого нікому не платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду? 

Мені не відомі.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”? 

Мабуть так.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Цього не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкви немає, її знищили.

Чи встановлені в селі хрести, памʼятники померлим від голоду? 

Кожний родич встановлював крест своїм померлим.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Мене ніхто про це ніколи не розпитував.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей? 

Цього не знаю.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 15.08.2009 р.

Ким записано: Щербина Д.О. і Лисий С.М., учні 10 класу Підлипненської ЗОШ 1-3 ступенів.

Респондент: Ткаченко Надія Карпівна, 1926 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

У 1932 – 1933р.р. був великий голод, люди пухли, падали, умирали під заборами. Не було майже нічого з їжі, тому їли лободу, липиху.Бувало наваре мати, посоле, а тоді все їмо. Ходили забірали все партійці, було з печей все вигрібали, забирали клуночки з під полу, у кого даже витягували з під подушок даже. Ходили без оружія, без будь-яких документів, вигрібали все вщент. Но люди даже не сопротівлялись, віддавали все, бо тоді за непослушаніє арестовували, били і даже роспилювали і лише коли вони ішли, то тоді люди бідували, горько плакали.Восновному забірали саму їжу,других речей не займали. В колхози вишукували самі, бо там хоть поїсти давали. А с полів і різних складів нічого не розришали брать, там стояли сторожі. Худобу, яка була ховали в сарайчиках, але більшість людей скотину не тримали, самим їсти було нічого. Масова смертність почалася в 1932 р. Навіть сироти і малі діти мерли, бо ними ніхто не опікувався.Ніхто вообще нікому не помагав, даже родичі. Один раз ми були у Шостці, убивцею там була баба,вона людей убивала і їла, так її при нас засудили. Померлих ховали сусіди чи родичі, а хоронили де прийдеться. Зараз на Проводи людей поминають, а от у церкві майже навіть і не згадують.