Місце запису: с. Велика Білозерка, Великобілозерський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  05.10.2005 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Кудря Іван Ілліч, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Велика Білозерка, Великобілозерівського району Запорізької області.

У 7 років мене разом із сім’єю з 4 чоловік,«застав» голод. Спочатку жилося більш-менш добре, поки було що їсти. Невдовзі почали ходити патрулі по домівках змушували віддавати харчі. Нишпорили по печалі, горщикам, схованкам. Хто не віддавав їжу, то відбирали маленьких дітей. Невдовзі люди почали харчуватися хто чим міг. Ловили ховрахів, їли лободу, різні трави. Взимку по полю я відшукував норки ховрахів, заливав в них воду. Від води вони тікали з нір і я бив їх ломакою. Ще з кожної нірки набирав по жмені зерна. Але зустрічалися випадки людожерства. Одна із моїх знайомих пішла до свого друга. Той запропонував їй з’їсти холодцю. Цей холодець був зварений з людських пальців. Лише через рік посіяли зерно, заволочуючи гілляками, тому що інших засобів не було. Навесні їли все, що було. Товкли зелене жито і пекли хліб.

Місце запису: с. Залізничне, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  12.10.2005 р.

Хто записав: Кущ Аліна, Костюк Ольги.

Респондент: Мофа Олексій Павлович, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Залізничне Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятає, але не дуже. У 1933році голод був штучний. У людей все були позабирали. Уродило. Та жилося не дуже добре.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала влада урожай. І навіть був неврожай. Підвищували ціни на все.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

На думку, це зробили ЦК – росіяни, центральний комітет.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Нікого не виказували, навіть і багатих.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Були комісії душ по 5-10, приходили без документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Побиття не було, але виганяли за село.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї не було, але ходили з палицями, з штриками. І що знайшли забирали.

Як люди боронилися?

Ховали усіма способами зерно, де можна.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Усіма способами старалися заховать.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ходили по городі, ширяли палицями і забирали. Називалися вони комісією або активісти.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Бувало по 5-6 чоловік ходили с хати до хати.

Де можна було заховати продукти харчування?

Заривали в землю, де тільки можна.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали: Баланду, макуху, отруби, дуже тяжко було те їсти і давали не всім а тільки в кого було багато дітей.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Одяг, худобу не брали. Бувало, що брали тюки матерії, платків. А потім продавали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Закон “П’ять колосків” не чув.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не можна було ступати на поле де знаходяться колоски. Судили строго на 5-10 років. Тому, що їм потрібні були люди на строїтельство.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли активістів вибирали людей, коли побачив що в неї є 5 колосків забирали.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були такі, що йшли в колгосп добровільно. Але більшість не хотіли туди йти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ні, не змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу ніде не ховали. Корів зводили в купу з корів 100. Бувало й били найманців.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не пам’ятає.

Скільки разів приходили до хати?

Коли побачуть, що уже немє нічого уже не ходили.

Коли почали помирати від голоду?

Люди почали помирати навесні перед посівною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Із малими, сиротами, звозили їх ставили кухарку і варили їм їсти, щоб не вмерли, навіть крихітку злизували з полу.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували: голова в селі і деякі другі.

Хто зумів вижити?

Вижило дуже мало. Їли все, що є: козельки, різну траву, коріння, какиш, кропиву.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Продуктами ділилися, але не часто.

Які засоби вживали до виживання?

Різну траву, бур’ян, всяким чином старалися вижити.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Допомагали всім.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Каже, що пам’ятає тільки їли с трави грицики.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Так їли кору, рослини деякі

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

3 птахів їли, їли ховрахів рідко, бо не впіймали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було, але не було грошей, щоб купити.

Чи був голод у містах?

Голод був у містах. Давали їм пай.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знає.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Да, було померли люди.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На обикновенном кладбіщі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні, не платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Кладбище покинуте на призволяще.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Дуже рідко.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Споминають. А тоді ні.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема церкви в селі. Була коло села Воздвижівка.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Не було.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідав, але не розуміли, що це таке.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Верхушку, самий верх.

Місце запису: с. Мирне, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  27.09.2005 р.

Хто записав: Чухіна Анна , Боговін Тетяна Василівна.

Респондент: Золотаренко Євдокія Павлівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мирне Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках? 

Не пам’ятаю, знаю з розповідей матері.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Голод 1932-33 років самі зробили, хотіли, щоб усі люди вимерли на Україні, голод був штучний.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Свої і приїжджали з району.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Мабуть були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

А що люди тоді понімали? Вони самі собі документи робили, а люди були темні.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Конєшно, шо застосовували.

Чи мали зброю ті, що приходили відбирати хліб у людей?

Були пістолети.

Як люди боронилися?

Ніяк. Віддавали і все. Хто сам віддавав, а в кого забирали насильно.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, але все одно знаходили, оце потім і наказували.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Сільські і міські, районні разом ходили і забирали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Багато. Бричками приїжджали, щоб зразу ж і забрати.

Де можна було заховати продукти харчування?

Заривали в землю. Все одно їх здавали ті, у кого все забрали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

У колгосп йшли ті, що у них нічого не було, їм давали продукти, харч і вони відбирали у людей.

3абирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо? 

Мабуть, забирали все.

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Чули. За 5 колосків судили, люди сиділи в тюрмах.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комуністи, люди, які були в партії, які вступали в колгосп.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хотіли ті, у яких нічого не було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, погрожували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де могли люди, там і ховали.

В який час ходили забирали у людей зерно, продукти?

3 ранку починали, і вночі ходили, облави робили.

Скільки разів приходили до хати?

Поки все не заберуть.

Коли почали люди помирати з голоду?

Не знаю. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава? 

Ніхто ними не опікувався.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, хто були з кулаками.

Хто зумів вижити?

Хто не голодував.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не давали, бо були самі голодні.

Які засоби вживали до виживання?

Хто як міг, так і виживав.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менш голодували?

Не мали ніякої допомоги від місцевих родичів. Але дядько з Кубані привіз 12 фунтів крупи, тітонька ділились.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли те, що під руку попадалося: грицики, калачики, кизелики, гарбузи, одвар буряків.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Цього не пам’ятаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дощових черв’яків їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Ми не купляли нічого, бо не мали грошей.

Чи був голод у містах? 

Чи голодували у містах – не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін”?

Про „Торгсін” не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю. Багато мабуть.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Випадки людоїдства відомі: дядько зарізав тітку і з’їв.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Ніхто. Вкидали в брички і вивозили в ями.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

Мабуть, поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкви не має.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 р. р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я розповідала своїм дітям і онукам.

Кого Ви вважаєте винними у загибелі багатьох людей?

Кулаки були винні у смерті людей.

Місце запису: м. Гуляйполе, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  24.09.2005 р.

Хто записав: Лисенко Віта Олександрівна.

Респондент: Шевченко Анна Федорівна, 1913 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю, що був голод. Україна дуже страждала.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Засуха, суховії, стихія.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Не знаю, в мене не відбирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Та які там документи!

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Арешти були, висилки були.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Звичайно.

Як люди боронилися?

Людей розстрілювали, як не віддавали хліб.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

За те наказували дуже.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Все переривали. В одежі лазили, в погрібі.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не менше 2-3 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де хто міг. І в землю закопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали. В колгоспах їжу іноді варили. Тоді комуна була. Ходили по колгоспах полоть, огірки собирать. Їсти давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не часто. Крім харчів нічого не забирали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чули про нього. Не можна було навіть колоска і карман взяти. Судили. Памятаю, як одна бабуся, щоб вижити, взяла в карман пів жмені зерна, так її засудили на 10 років.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Заорають, заволочать, а людям не давали. Вони й зараз не змінились. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охоронці, сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не дуже, але йшли. Іноді заставляли, а іноді йшли добровільно, щоб заробити щось поїсти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Конешно, змушували. Записували, збори збирали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

І в скиртах, і на горищі. Скотину забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Большинство вночі.

Скільки разів приходили до хати?

До деяких людей часто ходили, а до когось і не ходили.

Коли почали помирати від голоду?

Як і каплі харчів не було, бо позабирали все, тоді і помирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Цього не знаю. Але пам’ятаю, що були дитячі приюти.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто жив заможніше і в кого не забрали всі продукти, ті не голодували.

Хто зумів вижити?

Хто його зна. Хто був сильніший, той вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Родичі між собою допомагали. В селі було простіше.

Які засоби вживали до виживання?

І траву їли, і ховрашків.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Тільки від родичів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Грицики, лободу, курай. Хто що вважав їстівним, те і їли.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Акацію їли – квіти.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрахів, горобців. Хто що злове.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Купити то можна було, тільки грошей не було. Найчастіше міняли.

Чи був голод у містах?

У містах був більший голод.

Що таке “Торгсін”?

Це обмінні магазини в містах, де було золото, срібло, шуби. Як зараз ломбард.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Хто його знає, скільки їх померло.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Я такого не чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Односельці ховали. А так не дуже ховали. Було пририють трохи людей. Їх собаки по селу тягають.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні. Нічим було платить.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Там уже друге кладбище.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Тепер таких не поминають. Їх не всі і пам’ятають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Цього ми не знаєм.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ніхто їм не ставив.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Не всі. Я не розповідала, бо в мене нема ні дітей, ні внуків.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Погодні умови і правительство.

Місце запису: с. Маринопіль, Розівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  27.10.2005 р.

Хто записав: Тринц Валентина Давидівна.

Респондент: Дзюбан Катерина Степанівна, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Луначарівка (тепер с. Полтавка) Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод 1932-33 років?

Пам’ятаю, бо таке страхіття навіть дитяча пам’ять тримає. Ось помню, що заховали батьки зерно в яму, десь, як я тепер думаю, тони дві і поставили на яму скирду соломи. Думали, буде що їсти, бо вже відчувалося, що буде лихо.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Неурожай був, конєчно, але вижили б і голоду б не було, якби все не вивозили. Все здавали зерно, вивозили кудись, а налоги? Здавали картошку, сушку, м’ясо, молоко, яйця. хоч купи, а здай.

Якщо забирали у людей вирощені у полі, городі, то хто це робив?

Хто забирав? Та свої і забирали, а ще ГПУ. Худобу забирали, все забирали, що було у людей. на дітей не зважали. Отож і у нас знайшли заховане у ямі під скирдою зерно. Все забирали, до зернини. І батька забрали та отпустили потім. І всіх мужиків забирали з хат, де щось находили, хто ховав продукти. Хто вертався, а кого вже більше не бачили.

А що ж Ви їли? Як вижили?

Помню, здохла у маминого свекра коняка. він її витягував, а за ним чоловік 20 йшло. Всі просили, щоб їм хоч щось дали. Мамі досталась шия. Принесла вона це м’ясо, батько нарубав два казани і поставили варити. Воно кипить, шумує, воняє. А нас, дітей, четверо на печі. Тихенько тягаємо шматки недоварені і їмо. Та так похворіли, що мало не померли. Тоді батько взяв усе і виніс, з обрива викинув. Каже: “Помремо разом, а цього їсти не будемо”.

А вижили ми хто зна як. їли і траву, і мерзлу картоплю на городах рили, і глод, і стручки акації. Батько хорошим сапожником був, то ходив по єврейським колоніям, шив взуття чи лагодив. Приносив нам продукти. Ото і врятував нас.

Чи багато помирало у голод у вашому селі?

Багато. Особенно дітей. На весну 1933 року набагато менше людей в селі стало. Легше стало, вже як зібрали урожай 1933 р. Тоді людям давали вже зерно. Повірили люди, що виживуть.

А ще помню 1937 рік. З нашого села забрали вісім чоловік. Ніхто не повернувся і по цей день ніхто не знає, де вони поділися. І моїх двох двоюрідних братів Андрія і Давида теж забрали. Їх ми теж ніколи не бачили. А в чому вони винні? Жили, працювали, смирні були. Страшне було время.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 28.07.2005 р.

Хто записав: Бондаренко Олексій.

Респондент: Богдан Марфа Сидорівна, 1918 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я пережила два голоди, перший, той, що в 1932-33 роках був дуже важкий, мені було тілько чотирнадцять років а другий після війни, у мене вже було троє діток.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

В голоді, мабуть, винуваті власті, зараз говорять, що Сталін.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

У людей, вирощене в полі і на городі забирали активісти, комсомольці молоді.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Приходили без ніяких дукументів, ми ж їх знали добре, без зброї, в руках мали штики гострі.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Продукти ми ховали у чулках, у димарці підвішували, макітру з вижарками від баранячого жиру заховали у римбі, бо нам повідомили, що скоро прийдуть до нас.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Хлопці-активісти прийшли до нас увечері і вивели корову. Це був Шулежко Никифор. З ним був Різніченко Іван. Ми плакали за нею.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили по двоє, по троє.

Де можна було заховати продукти харчування?

Продукти ховали в хаті, в ямі під долівкою, на городі в ямах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ми дівчата були дуже молоденькими, їсти хотілося завжди, а треба було в полі полоти. Обідать давали по півлітри кисляку.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Якщо у когось були шерстяні хустки, одіяла, люди міняли їх на їжу. А хто поверталися із заслання пізнавали ці речі на чужих людях.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Про закон знали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Діти ходили збирати колоски, за це їх ганяли. Нікого не засудили, мабуть у людей залишилася якась совість.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

До колгоспу ніхто не хотів іти. Сім’я була у нас бідна. Батько наш теж не хотів, але дуже угрожали. І він пішов записався, взяли на колгоспний двір корову одну, а одну залишили.

Коли почали помирати від голоду?

Багато людей почало вмирати весною, діти були пухлі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Вживали в їжу ласкавицю, рвали лободу і в неї вкачували висівки, тирсу, з насіння свиріпи чавили олію, змащували харчі, їли козелики.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Їздили у Рогачик, там міняли одежу на їжу, але цього було мало.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква у селі є. Залишилася одна у бувшому колгоспі ім. Калініна, освячена на Святого Цілителя Пантелеймона. Всі другі – Хрестовоздвиженська, найлуччя, Вознесенівська, Григорівська були розруйновані. Хрестовоздвиженську щас почали отстроювать. Гроші тільки треба.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Пам’ятників немає.

Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 20.08.2005 р.

Хто записав: Бондаренко Олексій.

Респондент: Коломієць Олексій Олександрович, 1921 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької.

Я розповім про ці події, бо особисто сам пережив цей голод. Мені на той час було одинадцять років. Дід мій Коломоєць Демид Григорович був середняком, сім’я була велика: сім дочок і п’ять синів. І щоб не розкуркулили, не відібрали господарство і не вислали на Соловки, дід добровільно написав заяву до колгоспу. В господарстві були корови, коні, велика пасіка. Мій батько Коломоєць Олександр Демидович теж мав велику сім’ю, я був найстаршим – 1921 р. н., сестра Дарина – 1923 р. н., сестра Марія – 1925 р. н., брат Микола – 1927 р. н., брат Семен – 1929 р. н. В свій час брав участь у громадянській війні, воював у партизанському загоні односельця Григорія Чайки і, коли почалося будівництво Дніпрогесу, поїхав працювати столяром і теслею. Мати з дітьми залишилися разом з дідом та меншими батьковими ще незаміжніми сестрами. Почувши, що в селі створена комісія по вилученню продуктів харчування та зерна, яка ходить по хатах і забирає все, що їстівне, дід почав ховати зерно на городі, в ямі, в комині мішечки з сочевицею, квасолею, солоне сало в скрині з ганчір’ям.

Ходили уповноважені по троє, без зброї, документів не пред’являли, бо всі їх знали. Хто такі були я вже не пам’ятаю, бо був малий. Родичі почали пухнути вже в січні місяці 1933 р. Їсти страшенно хотілося. Батько, почувши, що сім’я голодує, прийшов з Запоріжжя, щоб якось допомогти, але і це не врятувало, бо нічим таку велику сім’ю не нагодуєш. Померли від голоду батько, Коломоєць Олександр Демидович, мати, Коломоєць Анастасія Софронівна, сестра Марія та брат Микола в 1933 році.

Дід нас і врятував тим мішечком сочевиці, старезним шматком сала, вощиною, яку потроху жували. Сало ділили на малесенькі шматочки і то тільки посмоктати, бо нічого було й жувати і нічим, зуби хиталися. Дід розповідав, що „похоронники” звозили людей на кладовище і там ховали в загальну яму і, щоб не забутися, де поховання, встромлювали патички з бузку, які навесні прийнялися і розрослися великими кущами. Померлих пам’ятаємо і згадуємо на всі свята. Весною, коли з’явилася зелень, їли лободу, калачики, грицики, пекли коржики з лободи. Взимку в степу розривали нори ховрахів та їли. Розказували, що сиріт відправляли в дитбудинки, багатьох забирали до себе жити родичі.

Місце запису: смт Малокатеринівка, Запорізький р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: Коса Дар’я.

Респондент: Коса Єгор Юхимович, 1935 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина респондента проживала в смт Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області.

У батька й матері Єгора було шестеро дітей. Батько працював на заводі «Комунар». Робота була важкою, але мав можливість два – три рази на тиждень принести додому по пів хлібини. Маленький Єгор разом із своїми сестрами Катрусею і Варею теж намагалися допомогти сім’ї. Ходили в балку, якої зараз вже не має (затопило після появи Каховського водосховища). Там, у цій балці, як інші мешканці села, ловили рибу, збирали пташині яйця, полювали на невеликих звірів. Також харчувалися корінням рогозу та іншою травою. Раціон був не багатий. Хліба не вистачало, тому його їли переважно на свята. Не те, щоб смачними, але все ж їстівними були млинці з «борошна» коріння рогозу та кукурудзяного борошна. Їли «паштет» з перемеленої мілкої риби. Це вже було майже ласощами. Але навіть і така їжа не у всіх була на столі. Люди ослабли від голоду і не могли багато рухатися. Тому їли все, що траплялося. Зокрема, різну траву: щарицю, калачики, грицики. З рогозу робили борошно. Спочатку висушували, а потім на спеціальному саморобному млині. Таких пристроїв було дуже мало, тому щоб намолоти рогозу чи кукурудзу на борошно, пів селища ходило до чоловіка на ім’я Савченко Макар.

У нього були два гладко обтесані гранітні камені у вигляді кругів. Один з тих кругів крутили , кладучи рогіз чи кукурудзу на інший. З борошна випікали коржики, які заміняли хліб. У селищі на залізничній станції був дерев’яний барак, у якому зберігалося кукурудзяне зерно. Його ретельно охороняли. Але голодні підлітки намагалися красти кукурудзу через дірки в стіні бараку. Охоронці не жаліли голодних дітей. Їх відганяли, били і навіть стріляли в повітря… Люди пухли з голоду, а тони зерна тим часом грузили на потяги і вивозили невідомо куди…А у людей вибору не було. їм ніколи було чекати, бо підступна смерть вже чатувала на них. Вони не могли чекати нового врожаю. Тому йшли до скирт з соломою. Там проворочавши солому, порившись в траві, могли (якщо повезе!) назбирати аж склянку зерна. Сусідка мого дідуся – Прочан Оксана – ходила збирати зерно для всіх своїх трьох хлопчиків, доки від голоду сама не померла під скиртою. А діти, завдяки своїй матері, вижили… Ті люди, яким вже пощастило зробити запаси зерна, знали, що його будь-якої хвилини можуть забрати. Тому його не тримали у коморі, ретельно переховували. У батьків мого дідуся Єгора Юхимовича була на городі невелика схованка. У ній клади зерно , присипали землею, а для надійності ще прикривали травою…Коли в сім’ї з їжею ставало зовсім скрутно, моя прабабуся ходила на базар в Запоріжжя і вимінювала на їжу одяг, інколи – рибу, рідше – яблука та абрикоси.

В 1947 році з шести дітей померла (від холери) Ольга, всі інші вижили…

Місце запису: смт. Малокатеринівка, Запорізький р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: Полтавець Ганна Сергіївна.

Респондент: Дерибас Катерина Миколаївна, 1927 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в смт. Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області.

Моє рідне село – Малокатеринівка. Тут я народилася в 1927 році. Мені було три роки, коли батько, Микола Архипович Дерибас, залишив сім’ю. Мати, Ольга Прокопівна, працювала в колгоспі імені Калініна і змушена була самотужки виховувати мене й брата. Про Голодомор 1932-1933 років, враховуючи мій вік на той час, я майже нічого не пам’ятаю. З маминих розповідей знаю, що мій дід Архип (по лінії батька) був куркулем, як тоді казали. Він був роботящою людиною, тому й мав гарне господарство. Але під час колективізації у нього забрали худобу й зерно. Навіть не зглянулися на те, що в нього четверо діточок. Та й після цього він залишився доброю людиною.

Мама згадувала, що в 1932-1933 роках він мало не півсела врятував від голоду. Багато односельців приходили до нього – і кожному хоч потрохи він наділяв зерна. Нікому не відмовив. Ми з братом кожного дня ходили до нього їсти, так вони з бабусею ще й додому нам давали харчів. Більше я про той Голодомор не пам’ятаю нічого. Зате значно більше можу розповісти про голод 1947 року.

У 1946-му врожай був страшенний – вродило як ніколи. В магазині були харчі, крупа, хліб. А вже у 1947 році врожай був наполовину менше. І ближче до зими буквально за два тижні з прилавків усе зникло. На той час я працювала в артілі від колгоспу. Знаходилася вона на Прибережній вулиці. Там ми з рогозу ткали кошики, тому й називали артіль «кошолошна». Якось йду на роботу, а на вулиці біля паркану кошолошної якийсь дід сидить. Йду з роботи, а він вже мертвий лежить. Потім сказали, що помер з голоду. По вулиці Калініна жили дід Яким і баба Явдоха Коса. Дід жебракував, баба інколи з ціпком стояла біля нього. Попервах люди їм допомагали шматком хліба, але як зовсім скрутно стало, то й допомога припинилася. Так вони з голоду й померли. Не можу забути й такий випадок. По дорозі на роботу побачила, що біля одного подвір’я на вулиці Калініна сидять двоє діточок років 6-7 і смокчуть пальці. Підійшла ближче, придивилася й жахнулась: вони обсмоктали пальці до крові! Я витягла з кошика їжу, яку брала в артіль на обід, і віддала їм. А потім декілька днів вдома крала їжу і віддавала дітям. Вони виходили, зустрічали мене з казаночками. Я всиплю борщу і туди ж – каші. Дітки такі раді, а я дивлюсь на них і плачу.Одного дня вони говорять:

– А у нас папка і мама вже три дні сплять.

Я зайшла з дітьми до хати і побачила, що їхні батьки мертві. Зразу ж пішла у селищну раду й повідомила начальство про це. Люди казали, що дітей забрали у дитячий будинок…У 1947 році людей, які помирали в Малокатеринівці, звозили на кладовище, яке знаходилося поруч із теперішнім меморіалом загиблим воїнам. Так от, померлих завертали у ряднину або підстилку. Від селищної ради спеціальна бригада з молодих хлопців рила велику яму. Яму не закидали, аж поки не буде 5-8 трупів… Ви навіть уявити собі не можете, як важко і боляче згадувати про це.

Ви можете спитати: а як же вдалося вижити іншим? Люди, які працювали в Запоріжжі на виробництві, отримували щоденно по 500 г хліба, а на членів сім’ї (утриманців) – 300 г. Вони ще сяк-так виживали, а ті, хто працював у колгоспі, ледве зводили кінці з кінцями, їм платили по 200 г на трудодень. Коли в артілі гроші не платили, щось отримували від реалізації кошиків у Запоріжжі, Мелітополі, Дніпропетровську. На ті гроші їздили купляти для працюючих в артілі харчі на базарі в Мелітополі, купляли також і у спекулянтів. Розживешся кукурудзою, вдома на млині надереш кукурудзяної крупи, звариш супу, каші – ото й їжа.

Дехто з малокатеринівців саджав городи у плавнях. Хліб був у продажу, але дуже мало. Люди з вечора займали чергу, але далеко не всім вистачало… Важкі часи були, багато людей померло, а ті, хто вижив, захотіли б забути – і то не змогли б. Хіба таке можна викреслити з пам’яті?

Місце запису: с. Степне, Запорізький р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 11.09.2009 р.

Хто записав: Бочарь Каріна.

Респондент: Капран Ольга Семенівна, 1928 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кушугум Запорізького району Запорізької області.

Дуже важко нам жилось. Не було хліба. Ми завжди їли кісточки з абрикос. Сушили рогіз і пекли коржі. У сім’ї нас було троє. В хаті ми топили кур’явцем. А спали на підлозі, на тому кожушку, що вранці ходили. Мати моя ходила на базар, купляла молоко, потім їздила в місто і продавала його дорожче, щоб потім нам, дітям, принести чи шмат хліба, чи стакан муки. Про солодощі ми могли тільки мріяти. Мама весь день копошилась на городі. А я з братами в хаті сиджу. Пам’ятаю, що колись на печі в нас лежала хлібина. Мати говорила нам, щоб ми не чіпали її, бо знала, якщо візьмемо, то з’їмо всю. Наша сім’я була дуже дружна. Тому ніхто й не помер з голоду. Якщо хтось щось знайде їстівне, одразу ж біжить додому, та ділили на всіх.