Населення села Гуляйполе Глобинського району Полтавської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Вдалося встановити прізвища та імена 5 осіб, вбитих голодом.

Згідно з даними Державного архіву Полтавської області (Ф. 8831. – Оп. 26. – Спр. 31. – Арк. 14 зв.) місце масового поховання знаходиться на старому цвинтарі.

Населення села Сулимівка Яготинського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

На початку 30-х років входило до складу Пирятинського району Полтавської області. Проведення колективізації і розкуркулювання в селі здійснювали голова сільської ради В.Г.Власенко та представник з району Іван Радченко. У 1930 році було створено колективне господарство «Колос», головою якого обрали Жежеру Я.М.
В селі Сулимівка до Голодомору було в наявності 482 двори, в яких проживало 2900 чоловік.
Після Голодомору населення села Сулимівка складало 1600 чоловік. Врожай того року видався добрий, та хліб за трудодні не нараховували, бо озимі збирали ті селяни, які восени давали зерно на посів.
Восени та взимку 1932 року зерно вивезли не лише з колективного господарства, а й вимели всі продовольчі запаси з усіх селянських господарств. Як наслідок, весна і літо 1933 року стали місяцями страшного голоду. Загальна кількість померлих від Голодомору 1932-1933 років зі слів очевидців тих подій складає близько 1300 чоловік.
На сільському кладовищі – місці масових поховань жертв Голодомору, у квітні 1992 року з ініціативи Сулимівської сільської ради встановлено пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років.

Населення села Теліжинці Тетіївського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Архівних даних щодо кількості вбитих голодом немає, але очевидці стверджують, що після серпня 1933 року працівники сільської ради говорили: «За осінь 1932 року і зиму-весну 1933 року у селі померло 685 чоловік».

Встановлено прізвища та імена 312 жертв. На обох сільських кладовищах дотепер видно місця, де були ями-кагати, є занедбані могили 1933 року. На місцях масових поховань ростуть дерева та кущі.

Весна та літо 1932 року були дощовими. Люди вже були знесилені виснажливою працею та недоїданням. Врожай був дуже гарним, селяни намагалися його вчасно та швидко зібрати. Проте обмолочене зерно вантажилось на вози та вивозилось для виконання плану державної хлібозаготівельної кампанії. Після виконання плану, приїхав уповноважений з району і привіз документи на додатковий план.

Згодом, через повільне виконання плану хлібозаготівель, Теліжинці було занесено на «Чорну дошку». Про це свідчить телеграма секретаря Київського обкому КП(б)У М.Демченка до ЦККП(б)У з проханням занести  на Чорну дошку ряд сіл, які «проявляють впертість та …переховують хліб».

У серпні 1932 року партійні активісти дістали право конфісковувати зерно в особистих селянських господарствах.

Про страшні знущання місцевих можновладців та партійних працівників під час розкуркулення та колективізації свідчать листи члена Політбюро ЦК КП(б)У, голови Центральної Контрольної Комісії КП(б)У В.П. Затонського Київському обкому партії від 3-4 червня 1932 року: «…Об обысках с изъятием под метелку не только хлеба, но и других продуктов, а также домашних вещей, во время заготовок говорить не приходится. Это практиковалось во всех селах этих районов, но то, что творилось в Тетиеве, превосходит всякое воображение. Там нет села, где бы не встречались разваленные хаты. Сняты крыши, потолки, выбиты окна, выломаны двери, развалены печи. Причем, это творилось не только в порядке обыска замурованного хлеба, а как мера воздействия…Крошили не только крыши, но и головы. Были массовые избиения, замораживания, поджаривания в специально натопленном помещении…».

Населення села Теліжинці Тетіївського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Архівних даних щодо кількості вбитих голодом немає, але очевидці стверджують, що після серпня 1933 року працівники сільської ради говорили: «За осінь 1932 року і зиму-весну 1933 року у селі померло 685 чоловік».

Встановлено прізвища та імена 312 жертв. На обох сільських кладовищах дотепер видно місця, де були ями-кагати, є занедбані могили 1933 року. На місцях масових поховань ростуть дерева та кущі.

У 1929 році в Теліжинцях створено колгосп ім. Шевченка, а в 1930 році – колгосп «Перше травня». Селян, які не мали бажання віддавати своє майно для загального користування, було «розкуркулено» та виселено з сім’ями за межі району.

В перший день роботи колгоспу ім. Шевченка, подали заяви про вступ 40 сімей. Вони звезли реманент, звели худобу, розпочали будівництво фермерських приміщень та обробіток землі. Весною вчасно засіяли поля, а потім зібрали непоганий урожай, але майже все було зсипано в державні засіки. Деякі селяни відчули себе обдуреними і забажали вийти з колгоспу. Проте їх також виселили з будинків, вислали за межі району, а господарства передали в колгосп.

З кожним роком становище лише погіршувалося. У 1931 році введено систему обліку виконаної роботи. Норми праці були дуже високі, люди працювали цілодобово. Адже щоб заробити один трудодень на косовиці, необхідно було викосити 30 соток. Така праця виснажувала селян, але коли прийшла осінь, виявилося, що майже все зерно знову вивезли державі. Тому селянам видали лише по 100-150 г зерна за трудодень. Навіть найпрацьовитіші отримали менше 50 кг зерна.

Населення села Пахутинці Волочиського району Хмельницької області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

Весною 1933-го року розпочався масовий голод. Підводою померлих звозили на цвинтар та ховали у великих ямах. Всього в селі померло близько 400 осіб, поіменно відомо 300 осіб.

У 2003 році було встановлено пам’ятний знак-хрест на постаменті, виготовлено з граніту з написом «Жертвам Голодомору 1932-33 рр.» . Виготовлено за кошти громади села.

Населення села Синьки Благовіщенського району Кіровоградської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. На цвинтарі є місце масового поховання жертв Голодомору (людей ховали у траншеях). Вдалося встановити прізвища та імена лише 44 людей, вбитих голодом.

Біля місця масового поховання на цвинтарі встановлено пам’ятний хрест з написом: «Жертвам Голодомору 1932-1933».

Населення міста Кролевець Сумської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

В 1932-1933 роках в селі під час Голодомору померло 120 чоловік. Імена померлих встановлено на основі свідчень очевидців Заїки О. О., Сикал О. В., Смик Г. Ф. Баши М. Л. Дулі І. О.

На місці масового поховання ( вул. Героїв Крут, 5, центральний цвинтар) встановлений пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років.

Населення села Івангород Олександрівського району Кіровоградської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років. Місця масового поховання, за розповідями очевидців, знаходяться на сільському кладовищі.

Населення села Збаржівка Погребищенського району Вінницької області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

Масове поховання жертв Голодомору знаходиться на цвинтарі. Під час голоду померлих підводою збирали по будинках, на вулицях та звозили до загальної ями – “кагати”.  За спогадами очевидців вдалося встановити частину  імен  померлих – 248 осіб.

В селі також є «Чотири кагати» – пам’ятний знак у вигляді хреста з меморіальною табличкою “Жертвам Голодомору 1932 – 1933 років”. Встановлено 1991 року.

Населення села Травневе Погребищенського району Вінницької області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

Померлих від голоду  ховали на цвинтарі в загальній ямі (була викопана для цього довга яма).  Встановлено імена 59 померлих.

Поблизу поховання  є Пам’ятний знак у вигляді хреста з меморіальною табличкою “Жертвам Голодомору 1932 – 1933 років”. Встановлений у 2008 році.