Населення села Гуляйполе Глобинського району Полтавської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Вдалося встановити прізвища та імена 5 осіб, вбитих голодом.

Згідно з даними Державного архіву Полтавської області (Ф. 8831. – Оп. 26. – Спр. 31. – Арк. 14 зв.) місце масового поховання знаходиться на старому цвинтарі.

Населення села Сулимівка Яготинського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

На початку 30-х років входило до складу Пирятинського району Полтавської області. Проведення колективізації і розкуркулювання в селі здійснювали голова сільської ради В.Г.Власенко та представник з району Іван Радченко. У 1930 році було створено колективне господарство «Колос», головою якого обрали Жежеру Я.М.
В селі Сулимівка до Голодомору було в наявності 482 двори, в яких проживало 2900 чоловік.
Після Голодомору населення села Сулимівка складало 1600 чоловік. Врожай того року видався добрий, та хліб за трудодні не нараховували, бо озимі збирали ті селяни, які восени давали зерно на посів.
Восени та взимку 1932 року зерно вивезли не лише з колективного господарства, а й вимели всі продовольчі запаси з усіх селянських господарств. Як наслідок, весна і літо 1933 року стали місяцями страшного голоду. Загальна кількість померлих від Голодомору 1932-1933 років зі слів очевидців тих подій складає близько 1300 чоловік.
На сільському кладовищі – місці масових поховань жертв Голодомору, у квітні 1992 року з ініціативи Сулимівської сільської ради встановлено пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років.

Населення села Теліжинці Тетіївського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Архівних даних щодо кількості вбитих голодом немає, але очевидці стверджують, що після серпня 1933 року працівники сільської ради говорили: «За осінь 1932 року і зиму-весну 1933 року у селі померло 685 чоловік».

Встановлено прізвища та імена 312 жертв. На обох сільських кладовищах дотепер видно місця, де були ями-кагати, є занедбані могили 1933 року. На місцях масових поховань ростуть дерева та кущі.

Весна та літо 1932 року були дощовими. Люди вже були знесилені виснажливою працею та недоїданням. Врожай був дуже гарним, селяни намагалися його вчасно та швидко зібрати. Проте обмолочене зерно вантажилось на вози та вивозилось для виконання плану державної хлібозаготівельної кампанії. Після виконання плану, приїхав уповноважений з району і привіз документи на додатковий план.

Згодом, через повільне виконання плану хлібозаготівель, Теліжинці було занесено на «Чорну дошку». Про це свідчить телеграма секретаря Київського обкому КП(б)У М.Демченка до ЦККП(б)У з проханням занести  на Чорну дошку ряд сіл, які «проявляють впертість та …переховують хліб».

У серпні 1932 року партійні активісти дістали право конфісковувати зерно в особистих селянських господарствах.

Про страшні знущання місцевих можновладців та партійних працівників під час розкуркулення та колективізації свідчать листи члена Політбюро ЦК КП(б)У, голови Центральної Контрольної Комісії КП(б)У В.П. Затонського Київському обкому партії від 3-4 червня 1932 року: «…Об обысках с изъятием под метелку не только хлеба, но и других продуктов, а также домашних вещей, во время заготовок говорить не приходится. Это практиковалось во всех селах этих районов, но то, что творилось в Тетиеве, превосходит всякое воображение. Там нет села, где бы не встречались разваленные хаты. Сняты крыши, потолки, выбиты окна, выломаны двери, развалены печи. Причем, это творилось не только в порядке обыска замурованного хлеба, а как мера воздействия…Крошили не только крыши, но и головы. Были массовые избиения, замораживания, поджаривания в специально натопленном помещении…».

Населення села Теліжинці Тетіївського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Архівних даних щодо кількості вбитих голодом немає, але очевидці стверджують, що після серпня 1933 року працівники сільської ради говорили: «За осінь 1932 року і зиму-весну 1933 року у селі померло 685 чоловік».

Встановлено прізвища та імена 312 жертв. На обох сільських кладовищах дотепер видно місця, де були ями-кагати, є занедбані могили 1933 року. На місцях масових поховань ростуть дерева та кущі.

У 1929 році в Теліжинцях створено колгосп ім. Шевченка, а в 1930 році – колгосп «Перше травня». Селян, які не мали бажання віддавати своє майно для загального користування, було «розкуркулено» та виселено з сім’ями за межі району.

В перший день роботи колгоспу ім. Шевченка, подали заяви про вступ 40 сімей. Вони звезли реманент, звели худобу, розпочали будівництво фермерських приміщень та обробіток землі. Весною вчасно засіяли поля, а потім зібрали непоганий урожай, але майже все було зсипано в державні засіки. Деякі селяни відчули себе обдуреними і забажали вийти з колгоспу. Проте їх також виселили з будинків, вислали за межі району, а господарства передали в колгосп.

З кожним роком становище лише погіршувалося. У 1931 році введено систему обліку виконаної роботи. Норми праці були дуже високі, люди працювали цілодобово. Адже щоб заробити один трудодень на косовиці, необхідно було викосити 30 соток. Така праця виснажувала селян, але коли прийшла осінь, виявилося, що майже все зерно знову вивезли державі. Тому селянам видали лише по 100-150 г зерна за трудодень. Навіть найпрацьовитіші отримали менше 50 кг зерна.

Населення села Пахутинці Волочиського району Хмельницької області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

Весною 1933-го року розпочався масовий голод. Підводою померлих звозили на цвинтар та ховали у великих ямах. Всього в селі померло близько 400 осіб, поіменно відомо 300 осіб.

У 2003 році було встановлено пам’ятний знак-хрест на постаменті, виготовлено з граніту з написом «Жертвам Голодомору 1932-33 рр.» . Виготовлено за кошти громади села.

Населення села Травневе Погребищенського району Вінницької області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

Померлих від голоду  ховали на цвинтарі в загальній ямі (була викопана для цього довга яма).  Встановлено імена 59 померлих.

Поблизу поховання  є Пам’ятний знак у вигляді хреста з меморіальною табличкою “Жертвам Голодомору 1932 – 1933 років”. Встановлений у 2008 році.

Населення села Олексіївка Первомайського району Харківської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932–1933 років – померло 1207 людей. Вдалося встановити прізвища та імена 189 вбитих голодом людей. На підставі свідчень очевидців виявлено місце масового поховання, де в 2003 році встановлено пам’ятний знак «Хрест».

За офіційними даними в селі Олексіївка у 1932–1933 роках померло 189 чоловік. Але у 1961 році у шафі терапевтичного відділення Олексіївської районної лікарні завідувач відділення В.І. Семаго знайшов записи місцевого лікаря, який вів облік померлих з точною назвою причини смерті. Згідно його даних, в селі Олексіївка голод викосив 1207 чоловік. Помирали старі, зовсім молоді, а також цілі сім’ї. Дані вперше оприлюднено в районній газеті «Знамя труда» від 24.11.2007 року. Автор статті – В. Сячин, директор Первомайської загальноосвітньої школи № 6.

Населення села Михайлівка Первомайського району Харківської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Вдалося встановити прізвища та імена 151 вбитої голодом людини. На підставі свідчень очевидців виявлено місце масового поховання, де встановлено пам’ятний знак «Хрест».

В селі Михайлівка, згідно із записами у актах реєстрації про смерть за 1932–1933 роки, у відділі РАЦС по Первомайському міськрайонному управлінню юстиції зареєстровано 151 жертву Голодомору. Але згідно свідчень очевидців (Петряєвої Є.Д. (1919 р.н.), Картавцевої Н.П. (1925 р.н.), Грекової Н.Г. (1926 р.н.), Луганської М.К. (1926 р.н.), Частій М.І. (1928 р.н.), Дмитрієвої А.А. (1918 р.н.), Проскури М.І. (1924 р.н.), які пережили Голодомор, така цифра не відповідає дійсності. Рахувати померлих було нікому, в селі вимирали з голоду цілими сім’ями.

Населення селища Кам’яний Міст Первомайського району Миколаївської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Вдалося встановити прізвища та імена 182 вбитих голодом людей. На цвинтарі, на місці масового поховання жертв Голодомору, у березні 2006  року Кам’яномостівська сільська рада встановила пам’ятник.

Населення села Синьки Благовіщенського району Кіровоградської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. На цвинтарі є місце масового поховання жертв Голодомору (людей ховали у траншеях). Вдалося встановити прізвища та імена лише 44 людей, вбитих голодом.

Біля місця масового поховання на цвинтарі встановлено пам’ятний хрест з написом: «Жертвам Голодомору 1932-1933».