Населення села Суслівці Летичівського   району Хмельницької області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

За даними різних джерел в селі в 1932-1933 роках загинуло 301 особа. Померлих звозили підводою на цвинтар до загальної ями.  На місці масового поховання  в 1993 році насипано могилу та встановлено пам’ятний хрест.

Населення села Ризине Звенигородського району Черкаської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні.

На цвинтарі є місце масового поховання жертв Голодомору. Очевидці зазначають, що був великий кагат, куди звозили померлих. На місці масового поховання встановлено пам’ятний знак.

Населення села Гречинці Летичівського  району Хмельницької області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

За даними різних джерел в селі в 1932 -1933 роках померло від голоду  біля 40 осіб. Місце  масового поховання знаходиться на сільському цвинтарі.

Населення села Водяники Звенигородського району Черкаської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні – вбито голодом 314 людей. Вдалося встановити прізвища та імена 134 осіб.

На цвинтарі є місце масового поховання жертв Голодомору. На цьому місці Мовчан Микола Іванович встановив дерев’яний хрест.

Населення села Райгород Кам’янського району Черкаської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Вдалося встановити прізвища та імена п’яти вбитих голодом осіб.

На цвинтарі в центрі села є місце масового поховання жертв Голодомору. Сьогодні там ростуть кущі і дерева.

Населення села Катеринівка Великолепетиського району Херсонської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

В 30-х роках в селі діяло два колгоспи: “Українець”, в якому працювали українці, та “Молот” (голова Косар Іван Харитонович), що складався з росіян.

За спогадами свідків, в селі люди помирали масово, за час голоду село зменшилося десь на третину. Дітей померлих односельчан забирали до дитячих притулків, що були розташовані у Малій та Великій Лепетихах.

Місце масового поховання жертв Голодомору 1932-1933 років знаходиться на сільському цвинтарі. Померлих звозили на цвинтар та ховали у великій спільній ямі.

Населення села Федорівське Юр’ївського району Дніпропетровської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років. Місце  масового поховання знаходиться на сільському цвинтарі. Там встановлено пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-33 рр., що являє собою хрест та три меморіальні дошки біля його підніжжя.

Населення села Синюха Новоархангельського району Кіровоградської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

У 1930-ті роки село входило до складу Новоархангельського району Одеської області. Актові записи періоду Голодомору не збереглися.

Про місце масового поховання  1932-1933 років в селі дізнаємося зі слів Лохманюка Івана Федоровича (1926 р.н.). Свідок пам’ятає, що по селу їздила підвода і збирала трупи померлих, потім звозила до ями. Дане місце  знаходиться неподалік від сільського цвинтаря. За словами очевидця, в селі померло голодною смертю близько 100 осіб. На місці масового поховання відсутній пам’ятний знак.

Населення села Адамівка Чигиринського району Черкаської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Вдалося встановити прізвища та імена 7 осіб, вбитих голодом у 1933 році. На фото 1928 року зображено троє з померлих (Хименко Іван Дорофійович, 1884 р.н.; Хименко Ганна Якимівна, 1888 р.н. та Хименко Степанида орієнтовно 1924-25 р.н.).

В селі на цвинтарі було місце масового поховання жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років. В 1959 році село було затоплено водами Кременчуцького водосховища.

Населення міста Малин  Житомирської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

Про Голодомор в місті Малин розповів свідок  Власенко Михайло Михайлович (1911 р.н.) : «Іду на фабрику, а по дорозі до моста трупи валяються – то тут, то там, як дрова. Не було дня, щоб такої картини не було. Брат Іван жив в Ленінграді, там з їжею було все добре. Він сушив два мішка сухарів і мама мене відправляла за ними. На вагонах в теплушках доїхав, один мішок прийшлось як хабар віддати міліції, тому що стояли «кордони», заборонялося провозити будь-які харчі. Так ми з мамою і вижили завдяки тому мішку сухарів. Кожного ранку від вокзалу виїздило декілька підвод, вони їхали через все місто, по центральній вулиці і збирали свіжі трупи».

Місце масового поховання розташоване на цвинтарі.

В м. Малин встановлено меморіал жертв Голодомору 1932-1933 рр. по вул. Огієнка (район вокзалу).