- Дата запису: невідомо;
- Місце запису: село Райполе Софіївський район Дніпропетровська область;
- Хто записав: Коцаренко Анна, Буряк Юлія;
- Респондент: Зозуля Марія Максимівна, 15 травня 1918 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років респлндент проживала в селі село Райполе Софіївський район Дніпропетровська область;
Такого жаху забути неможливо. Як такого голоду і не було б, але Сталін наказав вивозити з України все, що тільки можна. Люди залишались голодні, голі і босі. Тому причиною голоду є те, що від мирних селян забирала урожай влада. Звичайно те, що було вирощено у полі, на городі все забирали, але якщо в когось було зерно чи крупа, то ховали попід стріхою у торбинках. В той час хати були солом’яні, то так і ховали. А ще в конюшнях під жолобом рили ями ї ховали в казанках. Був один випадок, коли в жителя села знайшли котел з гречкою, то з нього чуть шкуру не зняли і ніхто не міг протистояти проти влади. В жителя забрали корову, овець, гречку в котлі. В дворі був страшенний плач, забирали все останнє. Не було в селі таких випадків, що хтось на когось доносив про приховане зерно ,чи їжу. Були всі дружними, але ніхто, нікому не допомагав їжею. Кожен виживав, як тільки міг. Але можна було виміняти молока на ховрашка, ракушку, адже корови були не у всіх. Всі голодували в селі. Діти засіли так, що навіть не росли. Але в той час на полях було дуже багато ховрахів. І люди, особливо старші хлопці, з палками, відрами ловили цих тварин. Також у ставку було багато ракушок. Їх також виловлювали руками, складали у казан і варили. Це було дуже страшно, тому, що коли ракушки варили, то вони сильно пищали. Також висмоктували стрючки з акації, чаї варили ї так були ці стрючки корисні і ми спасалися від цинги. А тому, якби не ховрашки, ракушки, акація, то повмирали б. Коли почали організовувати колгоспи я пішла на ферму працювати. Було дуже важко, але їсти давали і давали постійним робочим. А постійних робочих було чоловік 30. І на 30 чоловік поварисі було видано | кг. муки ї на всіх потрібно розділити. Кожному по маленькій галушечці, і цю галушечку треба було принести додому на гурт. Пізніше почали різати лошаків. І давали галушечку та кусочок м’ясця. А ще привозили великий пласт макухи. Вона була у волокні, її розрубували і давали по куску, а давали тільки постійним робочим. Але були такі люди, які не хотіли йти в колгосп. Влада застосовувала арешти, побиття, а найбільше висилали до Сибіру. Вночі приходили поліцаї, були воно у кожаних куртках, хромових сапогах, стукали у вікна і питали: «Якої влади хочете?», Також вночі приходили і викликали У сільську раду, яка тоді була у Зав’ялівці, заставляли йти в колгоспи. “Закон про п’ять колосків” був. Колоски не можна було збирати. Коли по дорозі їхала машина з буряками, і впав буряк, то його не можна було підбирати, бо дуже сильно карали. Вася Бовтуненко вкрав одного разу відро пшениці, то його вивезли У невідомо куди і по цей час. Дуже багато повмирало людей. Мерли майже в кожній хаті. Але в місті такого голоду не було. Там було легше. Була карточна система. Давали їсти баланду – це рідка їжа, так називали. Давали кусочок хліба, іноді сала, сахару, сухі пайки. І тому в тих сім’ях, де були трудоспособні хлопці, дівчата виїжджали в місто. Там влаштовувалися на шахти, шоферами кіньми возили. Але в місті і на шахті могло прибити і ходив страшний туберкульоз. Виїжджали на товарних поїздах, вискакували на ступеньки в поїзді, але ті, які були слабші зривалися з поїзда і не доїжджали. Випадків, що людей їли у нашому селі не було, але чули, що в іншому селі була така сім’я, яка жила на окраїні. Вони знищували бродячих людей. Людей, які вмирали, хоронили їхні родичі, а хоронили в городах, під конюшнями. Замотували в простинь , якесь рядно, та й хоронили. Ці могили до цих пір є. Тих людей, які померли в голодомор, звичайно згадують. Коли збираються на кладовищі, розповідають про голодомор. Поминають, роздають платочки, цукерки, печиво, в кого що є. На могилах встановлені хрести, а не пам’ятники, тому що, коли батюшка читає молитви, то він читає біля хрестів, а не біля пам’ятників. Я весь час розповідаю дітям, онукам, правнукам про події Голодомору 1932 – 1933рр., вони із задоволенням слухають це і почитують. А винним в загибелі багатьох людей було вище «правітельство». Сталіна називали «батьком», в кожній хаті повинна була висіти фотографія Сталіна.