1. Місце запису: село Молдовка Голованівського району Кіровоградської області;
  2. Дата запису: 9 вересня 2009 рік;
  3. Хто передав: не вказано;
  4. Респондент: Зінчук Євдокія Йосипівна, 5 березня 1924 р.н., народилась в селі Молдовка Голованівського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Молдовка Голованівського району Кіровоградської області

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

 

3 січня 1932 р. село входило до складу Грушківського району Одеської області, в склад Грушківського району, утвореного в січні 1932 р., входили західні територіальні громади сучасного Голованівського району. В 1932-1933 р. я проживала разом з батьками в селі Молдовка. Батькового батька розкуркулили, він був жив з нами по –сусідству. Але його я не пам’ятаю. Діда з бабою видворили на край села, де їм дали маленьку хатинку. Батько працював бригадиром. Навесні 1932 р. батько поїхав на семінар в Голованівськ. Тоді до нас прибігла моя двоюрідна сестра і сказала, щоб ховали усе, що можна, тобто – хліб. У нас в селі тоді більше житом займалися. Взяли пуд-півтора муки, закопали її в гній, взяли лохані (здорова глиняна миска), набрали в неї пшона і поклали на грубу. Сховали!!! Приїхала бригада комсомольців (серед них були старші дядьки, молодші хлопці). Описали. Давай забирати усе підряд. Забрали і глиняну миску з пшоном. А в гної вони не рилися. Лізли на горище, позабирали звідти квасолю, цибулю, часник. Потім полізли в погриб позабирали помідори, огірки, капусту, картоплю. Під чисту все вичистили! Корову забрали. Тільки впоралися вони з усім, вигрузилися, батько надходить із семінару. На ньому була бурка-кожух. Йому кажуть: «Скидай!». Хотіли з плеча конфіскувати, але він не дав, сказав: «З плеча не візьмете!». Вони поїхали, а батько переночував ніч, а на ранок пішов на ж/д станцію «Голованівсь». Матері сказав: «Чекай! Поїду, влаштуюся на роботі». Він поїхав в Маріуполь, де жив його брат. Там він влаштувався на роботу – в порту грузчиком. Мамина кума і її рідний брат мамин вивели нас на ж/д вокзал, посадили на поїзд і ми з мамою поїхали в Маріуполь. В Маріуполі нас зустрів батьків брат Махтодій Красюк і повів нас до себе додому. В Маріуполі ми жили від весни до женив. Стали писати родичі, щоб приїзджали додому, бо колоски зрізають із жита. Мама напобряклася їхати, а тато не хочуть. А ті пишуть, що, приїзджай, бо нема кому в колгоспі робити. «День поробиш, а ввечері отримуєш 8 кг муки і крупів» – писали мамі в листах. То ж я з мамою приїхала з Маріуполя на ст. «Голованівськ». Почали йти додому. Дійшли до Розношнців, а з нашого села валка везла хліб на ст.»Голованівськ». Мамі кажуть: «Почекай, ми покормимо коні, здамо хліб і вас заберемо». Так вони зробили. Було темно як ми приїхали в село. Але де ж ночувати? Голова колгоспу ім.Леніна зайняв нашу хату. Переночували у маминої сестри, на ранок мама встає і йде на бригаду, на наряд якраз. Сказали їй, що вона буде їздова. Дали пару коней і вона їде на жнива. Так вона день три дні їздила на роботі, на жнивах. В обід, туди на тік, приїзджає голова сельсовєта. Мама прийшла до нього і каже: «Я приїхала, а немає де жити. Голова колгоспу зайняв хату». Голова сільсовета сказав голові колгоспу, щоб той негайно вибрався до вечора з хати. Щоб освободив нам хату. Ввечері мама взяла мене за руки і ми пішли до хати.  Але хата була замкнена, ми сиділи під порогом, до пізна. Прийшли згодом голова колгоспу із дружиною, відкрили хату, вони перейшли в кімнату, а нас лишили в пустій залі, де була одна кушетка. Так ми почали жити: мама – на роботі до пізна, а мене забирали до двоюрідної сестри дитину няньчити. В селі я бачила чимало пухлих, голодних. Коли ми приїхали, то сусідів вже не застали, хати їхні розвалилися. Тато до 1937 робив у Маріуполі у порту грузчиком, пересилав нам гроші. Після голоду мама купила теличку, знову завела господарство, почали ми знову наживати наново. Велика дяка голові сільсовета. Як його звати, я не пам’ятаю, але завдяки йому ми вижили. 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду