- Місце запису: село Вороньків Бориспільського району Київської області;
- Дата запису: 10.09.2020 року;
- Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна;
- Респондент: Згубар Софія Іванівна, 19 січня 1926 р.н. в селі Кийлів Бориспільського району Київської області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Кийлів Бориспільського району Київської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як вас звати?
Звать мене — Згубар Софія Іванівна.
Софія Іванівна, а коли ви народилися?
Народилася 1926 року 19 січня.
А де ви народились?
Народилась у селі Кийлів, у Києві.
Бориспільського району?
Бориспільського району, Київської області.
Софія Іванівна, а як звали вашого батька?
Звать батька мого — Лехан Іван Мокійович, Мо-кі-йович.
А маму як вашу звали?
Мама була по батьковій фамілії, по батькові фамілії можна сказать? Родилася вона в Жеребятені, Соховій Олександра Рафаїлівна.
Софія Іванівна, а у вас були брати, сестри?
Ой були…Були брати, два брати були, робили шахтьорами, дві сестри було, одна жила в Переяславі, а одну забрали в Германію в 1942 році. Так вона і не повернулася, вона писала листи, а хто зна де ділася. У 1961 році останнього листа прислала і більше не слова по цей день.
Софія Іванівно, а ваші батьки працювали у колгоспі?
Працювали, працювали, ой як працювали.
А вони добровільно туди пішли?
Куда?
У колгосп працювати? Добровільно?
Добровільно. Вони були такі…ну…селяни бідні були.
Софія Іванівно, а ви пам’ятаєте до вас хтось приходив у хату з обшуками?
Із обшуками? Ні, не помню, такого не було в нас.
Ніколи не приходили?
Неколи не приходили. Як помню як це через Дніпро переїжджали, отряд якийсь переїзджав і вони ж потопилися човнами, обмочилися. Знаю, шо до нас постукали, ми їх прийняли. Усі сахар і хліб сушили у нас, там ото, о і вони перебули якийсь отряд і поїхали. Пересушилися і уїхали. Оце я помню. А так обшуків неяких не було.
Активісти не ходили?
Як?
Активісти, буксирні бригади не ходили по хатах?
По хатах? Ну це я, я такого і не помню щоб, щоб хтось оце ходив. Батьки мої, мама у колгоспі працювала, батько тоже у колгоспі. А нас це було четверо, п’ятеро дітей у нас було. Я оце, старша сестра по наймах ходила, а меншу забрала тітка, її вже, уже голодовка началася, я голодовку помню. До 8-ми років, я помню своє дитинство, воно в мене було щасливе, а як началася голодовка — уже все тоді. Ми дуже дуже голодували. Дуже.
А як началася голодовка? Чому вона почалась?
Ну…я помню ну жили ми так, ну знаєте життям таким же сільським, жили життям і було у нас усе, і корова була, і все. А тоді ж усе гірше, гірше, недостачі їжі. Ну й так, як я помню, шо у нас корова була. Корову вкрали, батько пішов корову шукати у ліс, то він нічого тільки саму кожу притяг. Кожу ту батько смалив і ми її варили, і їли ту кожу, уже у нас їжі не було ніякої. Я знаю, із братом ми були, так як немовби, як у яслах ми були. А чим вони кормили? Боже, варили отакий, ну такий із муки таке як пило, ото телятам дають, таке давали. Хліба так, як на соломинку, отако одрізали соломинкою, отак по кусочку хліба. А тоді вже, я ше що ж я. Брата мого, це йому ше було тільки та 2 рочки було йому, у кіл у Воронькові тут ясла були, і його мама ж на роботі, мама на роботі весь час десь була за Дніпром там земля кіловська і мама там робила. А оце ж братіка мого отдалив у Кілов, у ясла. Шо ж вони з нього зробили?! Переказали вже вони, шо прийдіть заберіть, уже воно, сестра пішла забирать його, так уже воно на дитину було не похоже. Уже воно таке, як як старий дідок оброшше, у вошах, і…ну…я вже оце не мож, як вспомню якого вона його принесла. До чого вони довели ту дитину?!
Це в 1933 році?
Це 1932, у 1933-му.
1933-й?
У 1933 році це таке вони з братіка зробили.
А це ясла ці були у вас у селі чи десь у місті?
Як?
Де, де, ясла ці були? Де вони були? У Вороньках?
Да, із Кілова привозили дітей сюди у Вороньки.
У Вороньки, да?
У Вороньки то такі ясла були.
То такі ясла, да?
То такі ясла були. Ну шо ше, ше я помню? Це я знаю тоже ми ходили були в Кілові там панські дачі, ходили на панські дачі дивиця, о тоді це я так помню. Тоді ше, ой великий, це ж уже тоді страшний, ой страшний голодомор уже був. Страшний. Ой. Я, шо я ше помню. Сусідська дівчинка була, моя подружка Поля, ми з неї гуляли, кругом ходили. Тоді я пішла, нема її і нема, пішла я до неї, а вона лежить. А батько лежить на полу у їх, на полику, і кричить: «Марино, дай їсти!» А мати біля печі, у печі огонь горів і чавун води тільки стояв. Нічого не варилося. А він кричить: «Дай мені їсти!» Вона каже: «Що ж я тобі дам, як у мене сама вода в печі». Він тоді, а Поля лежала отак на лежаночкі. Він: «Марино, іди сюди». Вона підійшла, а він і каже, вона, він і каже: «Заріж Полю та звари мені їсти». Боже, ми це почули, Поля із лежанки, да ми давай тікать, прибігли додому до мене, розказали батькам. Вона вже не пішла вона вже уже додому, а утром сусіди уже прийшли і сказали, шо батько вже помер. І оце таке я ше помню.
А як прізвище було батька? Ну…
Ой, я я вже забула, оце не помню я, як було їх прізвище, а таке оце таке я помню. Ну шо я ше помню?!
А на вулицях, ви бачили шо люди помирали падалина на вулицях?
Були, були такі случаї, шо прийде людина до другої людини, просить їсти, а воно ж, шо воно дасть, ну там може є таке шо таке знаєте шось, як для скотини якої. Дасть, шо дасть то воно з’їло і зразу помирає на місці, як і з’їв і таке ше було. Помню церкву, у церкві хліб сохраняли, скільки повно хліба було в церкві, а люди ж із голоду помирали, о. А тоді ж це у 30-х годах закрили церкву і сохраняли ж там хліб. А урожай який був, мама розказує, таке жито було, шо оце снопа як із в’яжуть на носилках носили, каже піднять не можна, удвох один сніп було, каже несемо. Такий урожай був, а люди ото так помирали.
А чому люди помирали?
Умирали от того шо люди от голоду, бо у Кілові багато людей померло, у Воронькові менше, менше, тому шо тут у людей городи, вони якось більше, ну займалися ж таким сільським господарством. Із городів люди більше мали прибутку, а в Кілові шо там, я помню як землі майже не було, там городець оце такий, горби, піски, там дуже було важко.
Ну ви ж кажете було зерно, правильно?
Як?
Було зерно, правильно?
Було.
Був урожай?
Було, було.
А чому ж людям не роздали?
Не дали, я ж кажу церква була повна зерна була, це ж було розказують, а людям вони не давали.
За трудодні не давали зерно?
Як?
За трудодні, за роботу не давали?
Да хто там давав, люди робили, хто там шо давав?! Ішли на роботу так, шо в кого було з тим і ішли, більше цього ж…
Ну ви кажете, шо з обшуками по дворах ніхто не ходив? Не шукали зерно у людей?
Я не помню такого, шоб зерно шукали.
Але в церкву звозили зерно?
А в церкву звозили, а церква була забита зерном.
Так це що із колгоспу привозили в церкву зерно чи від людей?
Ну те, шо собірали у колгоспі, те шо в колгоспі собірали, вони його хранили в церкві, так.
Ага.
А людям же не давали, не давали людям, а люди помирали.
А люди ховали їжу, ховались з їжею зі своєю, може переховувались десь, закопували? Було таке?
Може як у кого і було, може в кого зерно було, то може таке робили, ну я не знаю, у нас не було, жили дуже бідно, жили я…
А в 1932-33-му роках батьків ваших у колгоспі годували?
Та хто їх годував там (з обуренням говорить)?! Хто їх годував?! Я ж кажу ми ото братіка ууу…Вороньків же однесли, а я там же ж була, бо у Кілові була, да ходила ж я так немовби той садік, до ж чим же ж вони годували?! Не давали, хліба там такий кусочк да ото мисочку таку пила, як для теляти ото було напувають.
А жорна у вас були? Жорна.
Хто?
Жорна у вас були?
Жорна.
Жорна.
Ну я не я не помню, ну так як було якесь жменю зерна, то було такий млинок такий був, то батько було змеле там оце на тому млинку, то там там получалася зменька муки якої.
Такий ручний млинок був, да?
Як?
Ручний млинок був маленький, да.
Ага, да, да.
А ним вільно було користуватись, не ховали той ручний млинок, вільно користувались ним?
А, вільно, вільно, вільно бо також ж, як чи жорна, чи млини в кого там були до позабірали там, були раньше і собствєнні млини були, о то тож тоді позабирали, а так в кого там, хто вже своїми силами…
То ви кажете й жорна позабирали?
Ну забирали у людей в кого великі такі були, то забирали.
А чому, а чому забирали жорна у людей?
А того шоб, забирали того, шоб люди не користувалися.
А чому не можна ними було користуватись?
А того шо не давали.
Шоб зерна не мололи.
Бо шо ж було.
Ну для чого?
Це ж, для чого, шоб люди помирали, щоб люди од чого, бо шоб люди помирали.
А у вас були у селі куркулі?
Куркулі, вони так називалися куркулями, наприклад, у мене дядько був, двоюрідний дядько, о так ну називався ж куркуль. Ну хата в його ж була, гарна хата, кирпична там під жилізом, о. Ну це, а тоді як приїхали уже розкуркулювать його, так це зіма була, дак викидали дітей із хати на сніг, ше сніг був, дітей і тоді там уже у їх забрали там усе, все позабирали. Так він, а тая який він куркуль був такий. Ну рибальством там займалися, ну його такого не було нічого. Такого, шоб…
Просто був працьовита людина?
Працьовитий був, працьовитий був.
А назвали куркулем і вигнали з хати?
Вигнали, вигнали з хати.
Як далі його доля склалася з дітьми?
Тоді вже вони собі построїлися, о. Построїли собі вже хатинку там вже і так проживали, хазяїн він собі, риболовством займався, а ліс був, то у лісі то гриби то таке то, знаєте…То так люди виживали. Я помню, шо ми, ми й тоже, ну оці ше ж підкормлювалися було підем, то гриба якого найдем, то там ягоду яку, о, то яку рибинку там то. І жаби їли, і черепашки їли. І таке, ну у Кілові люди, багато людей такі, шо повнять ту голодовку.
А ви пам’ятаєте підводою звозили трупи, померлих возили на підводу?
Оце цього я, я, може і возили, ну я не помню, не помню я цього, не бачила я, то шо не бачила я. Ну то ж як трупи ж були, то де ж дівали — возили ж їх
А ви не знаєте тіла померлих в одну яму ховали, чи кожну людину окремо на цвинтарі?
Це я, я цього не помню, я не помню я оце, шоб це, шоб звозили у одну яму, я не помню.
А батьки не розказували, не говорили про таке?
Ну розказували, шо там той і сусіди є такі, шо помирали в нас. Я їх ше й помню, я цих сусідів.
А прізвища їх не пам’ятаєте, хто помер, сусіди ви кажете померли?
Ну там, я фамілії там трохи ж і помню там, Пацьки були, Сороки о, тоді там Бердники, це я хвамілію так кіловських, Кигті, Самайди, ну та оце так як, трохи я помню фамілію там кіловських.
А давайте пройдемось от ви кажете Пацьки, так?
Ага.
Скільки там приблизно з тієї родини померло людей? Пацьки. Пасько. Пасько. Паськи.
Це тоді?
Тоді в голодо мор, від голоду, родина Пасько жили, після голодомору скільки їх залишилося, там мабуть дідусь, бабуся, були може, батько, матір діти.
Ну я не помню, отам були ж Паськи, то вони пережили Голодомор я знаю, шо сім’я там Паськів до пережили вони Голодомор, а шоб…
Ну а хто помер, помер хтось із цієї родини?
Саме у той Голодомор?
Голодомор, да.
Ну я не помню, це цього не помню я.
Зрозуміло.
А оце я тільки ж не помню хвамілії, оце шо, шо оце помер чоловік, шо просив, шоб зарізать дитину. Я оце, оце я я не помню фамілію вже.
Це не хтось із цих названих вами?
Як?
Це не хтось із названий вами, це не Сорока, не Бердник?
Нє, не з ціх, не з ціх. Ні, не з ціх. Друга фамілія, там ше Самайда оце фамілії такі, не знаю оце може оце шо, шо оце ж Поля була, оце в мене подружка, дак ну так, ну не припомню я це точно уже .
А ви пам’ятаєте люди міняли свої дорогоцінні речі на їжу, кудись ходили?
На їжу?
Да.
Ой міняли! Мама моя з Жереб’ятена сама у неї батько, ну такий комерсант був, він тоді ж колгоспу ще не було, він такий ото ну якоюсь комерцією там займався. І всі, всі ж були на роботі. Мама моя розказувала мені, шо вона була їздили на заробітки.
Мікрофон не чіпайте там.
Ай Госпаді, шо їздили вони на заробітки на Дніпропетровщину, на землі князя Кочубея, як там вони ж оце працювали, каже оце літо працюють тоді там він заплатить їм шо, і приїжджає мама, як бачила самого князя Кочубея, каже на шестьоркі отакий у фаєтоні. А чим нас годували? Отаке каже, баланду отаку, шо там із червами вода із пуголовками була отака, о отаку їжу давали, хліб такий шо… Із землею наче таке, спали у скирдах.
Це ці Кочубеї так годували людей?
Да, да, ото так…
Це у роки Голодомору чи до того?
Як?
Мабуть до того це таке було?
Та це до цього, до на…до нашого Голодомору, це я розказую.
Це раніше.
Шо мама розказує, шо вона ж вони ну як іще й тоді проживали при панщині, при тій як вона, бо вона 100 років жила мама в мене.
Ну ваші батьки не одні там працювали, бо ми щойно приїхали з села ось Глибоке, то там нам теж розказали, що люди працювали в цього Кочубея, так само.
Тоже вам розказують?
Тоже да, ось я навіть записала.
І моя ж мама працювала з братами там, о привозили батьку гроші, а батько ж там уже собі хто. Розказувала це мама за Кочубея, о. А тоді тоже я як вона тоже, по працювала тут, озерце там у нас було тут пан жив Слюсаревський. Вона там у його за наймичку була, тоді оце у Воронькові теж такий островок де оце річечка Іква там жив Коновал. Мама там у його була наймичкою, а тоді вже як оце приїхали розкуркулювать о, дак уже отож його розкуркуркулили о, а маму, мама каже, він прислав їй таку записку, щоб вона до його прийшла, може він там шось хотів дать, поблагодарить її там шось о, ну їх розкуркулили у Воронькові оце тут. Та так. А іще за цей Голодомор був у Воронькові, то я ж не знаю як і скільки тут, як люди тут голодували. По розказах голодували но не багато людей голодувало у Воронькові.
А ви пам’ятаєте хтось виїжджав у 1932-33 роках або трошечки раніше у Росію, чи в Білорусь?
Ой, оце ше мої батьки ми жили, як уже началася голодовка, жили ж ми у Кілові, а тоді батьки це був який уже це 1933, у 1935 році у Дніпропетровську область запрошували на переселення, там землі гуляли і села такі були не заселені, такі жили там самі багаті там.
У 1935-му?
Оце, ну вони ж раньше, а оце ми переїхали поїхали туди у 1935-му році, батько мій поїхав, приїхали туди, щоб уже колгосп начався там. Ну а ми ж тут хату продали у Кілові, а туди приїхали ну без хати ж, а щоб купить, то нема там де хати купить. Тут батько подає заяву у колгосп, тут собираються збори, о. Ну на зборах же як, чи прийнять отакого Лехана фамілія була, у колгосп ми приймемо. Усі кричать «Ні, не прийнять, бо нам землі треба. У нас сини ростуть нам, не прийняли в колгосп». Каже: «Якшо буде череду пасти, то хай каже цей на 4 годи». Так ми, 4 годи батько із нами пасли скот, аж після 4-х років уже прийняли нас у колгосп. Отаке ше було.
А ви кажете в 1935 році запрошували переїхати там пусті хати?
Оце ж там…да, а запросом, це ми поїхали в 1935, а запрошували отут багато вороньківців виїхало туди у цей район, Широківський район о, тоді називалося це село Карпівка. Дак туди оце скіки Вороньківців виїхало, оцей Буняки, і Кіловці, і оці оце весь цей і Глибочани, і оцей із Вишеньок, Гнідиний ото, Осокорки, оце усе переїзджали туди люди. Раньше їм давали там по два гектари землі, городи такі давали і люди працювали у колгоспі, о. А потім уже, де далі, де далі їм уже городи зменшували і вже більше людей населялося. А ми ото поїхали в 1935 році.
Ну ви кажете, що там були пусті хати, то це ж після Голодомору, то може вони вимерли ті села? Ті території, може ж вони були заселені, а потім вимерли після Голодомору і почали там, от наприклад, вас запрошувати туди переселяти?
Нє, там іще дуже мало людей жило такіх шо, ну жили тільки багаті. Я знаю ми як приїхали, так біля, ну нам дали таку хатинку, як ну така була хатинка, як ну наприклад, би пастухам і ми ото поселилися там. Раньше построїлись, купили о, дак тут стояв дом такий великий, красівий, під жилізом і тут жив там, ну якийсь багатий хазяїн, о. В нього там і земля була. А тоді вже отож як розкуркулили, отдали землю цю і даже оцей дом отдали, ну одному чоловіку, такому колгоспнику, це ше раньше, о. А так хатів пустих не було. А люди котрі виїхали туди раньше, вони там Голодомору не знали. Вони там не… А 1947-му год, тоже ж оце я помню Голодомор такий, 1947-й, не було нічого, скільки зерна було, зерно забирали, забирали зерно, я знаю шо, бо ми ж приїхали туди, уже ж заробили там, а тоді вже давай, вже давай не давать у колгоспі вже, а зерно ж то було, а не давали. Хто там приховав, до отож так виживали. А я знаю, шо у нас не було де його сховать, бо така хатинка в нас була і було зерно, а не було де сховать, забирали.
А податки пам’ятаєте? Податки в 1946-47 роках, податки були?
Податки? Ну, я не помню, навєрно ж були.
Ну там на фруктове дерево податки, або м’ясо треба було сдати…
А було, було таке, було.
А якщо неодружений там, незаміжні дівчата, або дітей нема, платили податки за це?
Такого я не помню, я не помню я, бо в мене сестра була, то вона ж була незаміжня до такого.
Не платили?
Я не, може й платили, но я не помню такого.
То як на вашу думку, Голодомор 1932-33 роках був штучним, чи природній?
Штучний, штучний був, я як пережила його до це тільки штучний. Штучний був.
Урожай був, так?
Ой був урожай, я ж сама своїми очима бачила, бо я ж ходили мама ж і мене було бере на ро…йде нема на кого покинуть, бере із собою і я ж вам розказувала вже, шо це ж такий… Був жито таке шо, і одного снопа не можна було піднять, на носилках носили. А де ж те зерно? Забирали ж і уж забирали, ціпами молотили баби. Баби їх, робили такий тік і ці ціпами молотили, це я все бачила.
А хто на вашу думку був організатором Голодомору? Хто організував Голодомор?
Ну хто ж? Ну правітєльство радянське. А хто ж його організував? Були такі, шо і боролилася.
Боролися?
Нууу, ну а хто ж був довольний цим Голодомору? Канєшно…
А ви щось знаєте, да? Це якийсь рух опору, щось знаєте про це? Хто хтось боровся? Шось про це знаєте?
Нууу так же ж як по розказах, то воно ж так і було. Боролися, а шо ж вони. Я помню, оце вони ж усі предатєлі так як оце, є такі шо, ну зараз так, як оце. Я помню як, як ми Кірова це як у школу я ше ходила, Кірова любили. А тоді як його убили, це він вмер був у Ленінграді, да? Чи ви не…
Ну вбили так.
Мер Ленінграда був.
Ленінград. Ну було таке.
Я помню шо «у ленінському місті гудуть, гудуть гудки. У ленінському місті кружляють літаки. І весь великий город, сюди лягає путь. Сюди іде дітвора, колгоспники ідуть. І плачуть, і не вірять, і знову йдуть, що миль. Бо тут товариш Кіров застрелений лежить. Над ним знамена стали, крізь коло бойовий, сумний товариш Сталін схиляється над ним.» Ну вбили його вороги, а він же, як він тільки, оце і зараз же його, уже ж ворогом же считають, той Кірова. Вже нема ни міста Кировограду, вже його ж немає
А Сталін хароший був? Сталін.
Я вам скажу по правді, що нас так, ну внушили його так внушили нам, шо, ну тоді як ми були ж і жовтенята, і кажуть піонери і вже тоді.
Комсомольці.
Да, то ми ми ж ну це Сталін, як батько був. Уже нас внушили Ста…Я я уже була у цьому Воронькові, тут уже я була, як Сталін помер у 1953 році. Так та знаєте траур такий був. Носили ж червоні, чорні пов’язки, і так ну ну. А далі ж, до знаєте самі як як воно. А який там самий страшніший ворог був хтозна, чи воно Сталін, чи воно там Берія ж був тоді ото там же і скіки їх не було там. А довели ж людей, до такого Голодомору страшного. Ой ну шо.
Все, дякуємо вам. Дуже дякуємо.