1. Місце запису: село Гайове Барського району Вінницької області;
  2. Дата запису: 26.03.2019 р.;
  3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна;
  4. Респондент: Завадська Євгенія Сафронівна, 05.02.1926 р.н., народилася на хуторі Комароцецький (нині село Гайове) Вінницької області;
  5. Розшифрувала: Кравчук Тетяна Володимирівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала народилася на хуторі Комароцецький (нині село Гайове) Вінницької області.

(під час розшифровки відео матеріалу, збережено мову респондента)

Ви 22-го року народження?

26-го. 1923-го року, була велика голодовка. Ну тоді як я родилась. Була велика голодовка, але потом пройшла.

А чи пам’ятаєте ви, коли розпочався голод 32-33-ій рік? Яка це була пора року, чи було холодно, зима, весна?

Літо було. Літо. Чого ж не помню, помню. Літо, но воно пішло вже на осінь, на зиму. То довго була ця голодовка.

А скільки Вас було у сім’ї дітей?

В мене діти вже були такі, шо в армії служили. На войну пішли. Мої ніби брати були. Сестра в мене померла. Була старша від мене – померла. Я тіки їдна лишилась, на було сім’я, їдна лишилася в мами. Потом мама померла. Всьо.

А чи пам’ятаєте ви, що їли?

В Голодовку?

Да.

А шо їла. Бурачинячко, лободу, бурачиння, лободу і лушпиня. Нічо не було їсти. А потом уже стало трошки легше.

А де ви брали це бурачиння?

На полю, на полю. На полю ходила, на бураки з мамою. Тей рву ці бурачки, тей мама зварить, тей я їм. Хай Бог милує. Потом я пішла на свинарню. Робила на свинарні. Вже стали мені хліба трохи давати. Я хліба получила. Може я мішаю шо я говорю?

Ні, тут вся увага тільки на вас.

Ну то, діти, поїм трошки хліба. А вже я маю шо їсти. А мама моя стара була вже дуже. Мама моя була стара. А я каліка. Роби шо хоч. А я каліка вродилась. Але бачте живу до цеї пори. А ці, шо з довгими ногами, руками, помирали завжди.

А чи багато людей тоді в голодовку померло?

В Голодовку?

Да.

Знаєте, я хочу вам сказати. В нас тоді в голодовку скілька душ вмерло. Вони вмерли, понімаєте, я всьо розкажу вам. Мій тато був дуже розумний. І сам вмер з голоду, і ми померли, і ми попухли всі. Каже до нього: «Завацький, йдіть, – каже, – в колгосп, йдіть в колгосп». А він довго не думає, штани з себе, тей каже «Нате вам». А вони взяли і дали, його дітям. Забрали все, всей до кришечки хліб забрали. В нас скільки було хліба багато. Тато мій мав 4 десятини землі. Тоді в ту голодовку. Забрали землю, забрали всей хліб. Лишили нас голоднісінькі.

А що було з господарства, чи була корова, яка давала молочко?

При цьому була корова. Дала телятко, пішла мама моя в колгосп. Сказали підписатися в колгосп. Вона записалася в колгосп, мама моя. А тато вмер вже, нема тата.

А люди, які помирали, тоді ховали людей?

Кого ховали, кого так кинули, засипали, тай всьо. Хто був багатіщий, то того ховали, а хто був бідний, тей вмер, тей взяли, тей в якись збили ящик, вклали його в ящик, тей вивезли на цвинтар, тей кинули в яму, тей засипали, тей всьо.

А чи не було таке, що багато людей скидали в одну яму?

Нє, в одну яму я не помню. Де ховали в одну яму я не помню. Шоб це кидали в їдну яму багато. В нас нє, а по других колгоспах кидали. Є такі колгоспи, шо чистили всьо, всьо пропало. Запишіться в колгосп, то хто був розумний, той записався в колгосп, тей не зачіпали. А хто був дурний, не хтів йти в колгосп, тей всьо, тей забрали всьо. В мого тата було багато хліба, забрали всьой. Трошечки лишилося, трошки лишилося, бо то тато вже вмер, вмер тато. А тойго, а мама лишилася, цего хліба там трошечки мами мали, тей з’їли, тей всьо. А мама і я вижили. А брат мій, мій брат був жонатий, а їден на балках, де кацапи, знаєте, кацапи, пас худобу, і там жив. Вижив. А я тут ходила з мамою. Куди мама йде, туди я з нею. І там дают мамі їсти, дают мені, і так я вижила.

А ви кажете, що хліба було багато і його забрали, хто приходив, забирав цей хліб?

Забирали з колгоспу, колгосп же був, сельсовєт. Тей всьо, тей лишили нас ні туди, ні сюди.

А ті, хто забирав з колгоспу, вони пояснювали для чого вони це роблять?

А їм шо сказати йти, йди заберіть в нього хліб. Тей приїхало, тей скинули на машину, тей поїхали, на підводу, тей поїхали. А потому забрали цей хліб, я помню, забрали цей хліб, на машини. О, а я хтіла казати. А шо люди роблять. По дорозі копає яму, ту яму я помню, як люди мали ці ями. Потому я вже поняла, бо вже бачила. Пішли в колгосп люди, а цей хліб, побули вже. Побули цей хліб. І цю, і забрали. Забрали цей хліб, і забрали всьо. Нема цього хліба. Зробили головку в цій хаті. Люди помирали з голоду. Тако осьо як солома падали.

А чи працювали тоді школи 33-32-ий рік? Чи ходили тоді до школи, ви зрозуміло не ходили, бо були ще маленькі, а можливо старша сестра, чи ходила до школи?

Вмерла, вона вмерла малою ше. Сестра моя вмерла ше малою.

Тобто вона вмерла саме під час голодовки?

Да-да.

А брати чи ходили вони тоді до школи?

Брати пішли на войну. Пішли на войну. Брат мій був самий старший Іван, потом був Микола, 22-го року. Ну шо ж забрали їх. Пішли вони бідні. Пішли вони воювати. А вже в 44-му році, вже була ця голодовка, була вже друга голодовка. То тоді вже пішов мій брат, робив в колгоспі. Шо заробив трошки хліба. Поки хліб є, ми ше живі, хліба не стало всьо, попухли з голоду і всьо. Не найдем нічьо. Не давали, нічьо. В колгоспі нічьо не давали. Це багато говорять, а слухати нема шо.

А чи були ж люди, яким вдавалось приховувати їжу?

А то їх ховали, гарно ховали.

Ні, я, маю на увазі, шо були люди, які ховали їжу?

А Боже, вони забирали тей всьо. А хто його знає, де поділи вони, той хліб. Забрали. А єден чоловік, тей мав багато цього хліба, тей в порозі викопав яму, ночою. І взяв макітру якого сміття, того всьо туди на ту яму. І шось забагато мішків хліба. Але сказали шо то такий в нього є, шо він пече хліб кожний раз. То вже шо робилося, чекайте, я вам розкажу. Пече хліб  і не дає хліб в школу, коли діти не мають хліба в школі. А моя мама каже «Будете їсти, чи я буду хліпати?». Тей мамо взяли, тей пекли з буряків, пекли з буряків мама моя, а люди сидять, чоловіки сидять, чекають шоб вона палила вже хліб. Тей кажуть «А де, бабо, відро хліба?», а мама каже «То де я візьму хліба, то я ж не маю хліба», «Печи хліб», «То дай ж муки мені», «Я тобі маю муки давати, ти маєш хліб пекти, в школу печи хліб». Таке було.

То до школи тоді все таки ходили діти?

Ходили в школу тоді діти.

Під час Голодомору?

Да, під час Голодовки. Не в всіх була голодовка. Мама каже, шо вони мали шо їсти. Ондо вони тоже поховали. В порозі взяли викопали яму, як не йдуть ночою. І взяли закрили цеї, туди досками, цю яму. І ше туди склали мішки. І кажуть це такий шо в нього хліб є.  І так знали люди. Сільрада не знала, шо там хліб є. Так той хліб лишився. Це багато говорити, а слухати нема шо.

А чи були в селі, чи можливо ви чи чули, не тільки в селі, а в сусідніх селах випадки людоїдства? Чи варили дітей?

Їли, їли. Не знаю, як цю дитину їсти. Їли люди своїх діти. Люди їли своїх діти. Не було шо їсти. Це не то шо я говорю, це лічно правда. Це я брехню ніяку не кажу. Всьо яка правда. А ну шо робити. Це мама їсти хоче, тей взяла дитину, ножом голову відрізала, тей поклала в мішки варити, шо робити. Приходить з сільради «давай, давай, шо ти там наварила?». Вони до п’єци, а там голова вариться дитини. Серце моє тако, як я нагадаю собі ночью, знаєте, я не маю місця. Я місця не маю. Так тяжко, мені жалко цих дітей. Шоб мама їла свою дитину. Так не було шо їсти. То шо їла, вона їсти хтіла. А потом уже, поклала в нас чоловіка Рибака, фамілія Рибак, всьо, поклали його головою. Той Рибак хароший був голова, хліба дав людям. Дав людям хліба, каже до него «як це так, шо ти хліб людям даєш?». Каже: «Вам оцей язик довгий, то не тільки хліб, язик довгий». Він каже дай мені скількись там хліба, бо не маю дітям шо дати. Він каже в мене тоже є в селі діти, а в мене де діти, в мене шо нема дітей. Тей тако, хай Бог милує, шо було. Шо робилось, то це тільки одному Богу. Я ні разу ночою як нагадаю собі, то так наплачуся, шо мені ж жалко цих дітей. І нічого, ну шо, дітей. Пішла моя мама на буряки, нема мами, а я прихожу, бо я тоже там на буряках, на буряках бурячки прориваю. Манюнька, такаго, бурячки ці прориваю я. Прориваю ці бурячки, а тойво, прориваю. Прихожу додому Боже, Боже, Боже, а вони найшли в нас яму і сунули хату найшли, забрали всьо до кришечки, цей хліб. Шо вже робити, шо робити. Копати яму, тай йти в яму. А потом нас Бог дав чоловіка Рибака, Рибак фамілія його була. І дуже стояв за людьми. І той Рибак сказав «Дав своїм дітям це, своїм людям дав хліба, то я буду давати вам. Не думайте шо я буду своїх дітей морити, а чужих будуть їсти. Нема». І знаєте він мав язик такий довгий, каже ум короткий. Він завтра хліба, дав людям хліба, люди хліб печуть. Приходе до нас чоловік, два чоловіки, тей каже «Де мама?», кажу «На буряках». «Чого вона до цеї пори на буряках, чого вона палить піч, чого, пече дітям хліб, пече дітям хліб». Таке було, хай Господь милує. А я кажу «Нема мами, вона на буряках». Чекають вони цеї мами. Приходить ця мама, а ми спекли тей хліб. І взяли під п’єцу вбили діру, викопали яму. П’єцу, цей хліб поставили в яму і закрили земльою, накрили ше якимись там. А вони прийшли, чекають під хатою. І кричать до мене, шо кажи хай йде, пекти, палити п’єцу. А я не кажу, мені мама казала, шо язик вирве, як я скажу, де той хліб. Я боялася, і так цей хліб лишився.

То ви зараз часто згадуєте ті час?

А шо ж. Як ночою ляжу спати, то нічо, а тільки це в мене їдно, як встану дивлюся вже сонце сходить, ше не спала.

А чи не готувала вам мама з цвіту акації, липи оладки?

Я не помню за ті оладушки, но вона пекла з бурачиння, з бурачиння, пекла, то я це знаю, шо пекла. А цих оладушків, то я не знаю. Може вона пекла, но я не знаю.

Може ви ходили десь у ліс, чи у сад за ягодами, камашок не збирали, нічого такого не пам’ятаєте, шоб їсти?

Нє. Не збирала. Я не збирала такого, нє. Тей мама пішла на буряки, а я пішла тоже з мамою. Сапу в руки і пішла. І шо ви думаєте, дали мені буханець хліба. Я цей разочок сапала, сапала, сапала, та мама більше сапала як я, але буханець хліба дали нам, дали мені. Я ж вам кажу оце тако говорити, нема шо слухати, нема шо слухати.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду