- Місце запису: село Концеба Савранського району Одеської області;
- Дата запису: 3 вересня 2020 року;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Запорожець Сара Василівна, 12 квітня 1923 р. н., народилася в селі Концеба Савранського району Одеської області;
- Розшифровка запису: Базько Софія.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Концеба Савранського району Одеської області.
(При розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати.
Запорожець Сара Васілівна.
Коли Ви народилися?
Я родилася двадцять третого году… я не знаю який місяць – апреля.
А де Ви народилися?
В Концебі, Концебі родилася. Тут живу, тут я родилася.
Розкажіть, будь ласка, про свою родину, про батьків, сестер.
В мене сестричка була єдна, вмерла разом з мамою і татом того года, тоді як був Голодомор той. А так родичі… як був той Голодомор та мама вмерла й тато, сестричка, дядько в нас був та й він… Вони повмирали та я лишилась сама. Була татова сестра та й каже: «Де ти подінешся? Возьму я тебе, а в мене четверо дітей, а п’ята маленька». Взяла мене на год, потримала та й каже: «Йди до колгоспу чи до сільради. Нехай тебе десь приютят». Я тоді кажу… А як мені оце вже считатилось мені було 10 год, а тоді вже було 11 як я побула в тьоті год. Тоді пішла я до сєльсовєт та й в сєльсовєті кажуть: «Та де ж ми тебе приютимо? Нехай беруть родичі вас». Я кажу: «В мене родичів таких нема. Оце татова сестра була мене взяла». Та й мені сказала: «Йди вже собі, дитино, своїх хватає». Та я пішла попід хати, пішла та там день дитину побавила, там два. Так жила. Та був «Новий шлях», а я в «Лєніна». Там вже зробили ясна таких як я сиротів, збирали в купку скілька душ. А мене пішла день побула, а вони кажуть: «Ти не з цего колгоспу, ти з «Леніна», йди собі в «Лєніно». Вигнали мене звідти. Вигнали. Я пішла, приходю до колгоспу, в колгоспі кажуть: «Диви, як можеш перебивайся. Нема в нас ше таких дітей, шоб були ясла». Ну нічого, отак ходила хата від хати, то туди, то туди. А тоді відкрилися в нашому колгоспі ті ясла, прийняли мене туди. Я сама старша була, було мені 11 вже год тоді. Побула я до 16 год в тих яслах. Тепер кажуть не ясла, а якось іначе – «садіки», а тоді «ясла» казали. Ой, а тоді беруть мене випроводжають, бо мені вже 16 год, випроводжають додому. А моя хата старенька була. А в колгоспі не було де діжок класти і там близенько моє, коло колгоспу хата. Вони на зиму діжки там квасили, бо там груба була, а в другій половині зробили баню. Яка ж то баня, як то з глини всьо… Відправили мене туди, звідси забрали всьо. А стеля як упала кусочок, то так… Але відправили і всьо, відправляють мене, відправили. Я прийшла в свою хату… ой, посиділа, люди прийшли мені, спасіба, помастили. А шо я годна була? Нема мені нікого, шоб вчила… Ой, та й тоді я перейшла в свою хату. Обіщали: «Дамо тобі…» Нічого мені не дали. Пальто дали і то шо вбратий тако дали. Кажуть: «Дамо тобі теличку й дамо порося тобі». Пообіщали, випровадили і вони мені нічого не дали. Прийшла в ту хату, а там нема нічого. Та тьотя дала мені, шо взяла звідси, то були ряднинки, шо з постелі. То повіддавала вона мені, то я вже так сиділа. Сиділа я так до войни.
Бабуся, а скажіть, будь ласка, як звали Вашу сестричку, яка померла?
Ліда, Ліда звалась. Мама Ганна звалась, а дядько Василь звався, це мамин брат був менший неї. То вона взяла до себе та й вони сироти лишились.
А скільки років було сестричці?
Два, два було годи їй, як вона вмерла.
А як мами була фамілія?
Га?
Мами фамілія яка була?
Мами фамілія була… хм… Фотка, Фотка, а татова Запорожець. Мама була з Байбівки, а тато був концебівський.
А пам’ятаєте якого року народження вони були, батьки?
Вони якого року нар… нє, не знаю, не знаю. Карточка в мене була така, написано «Запорожець Василь Антонович», а той мамин… забула як мамин тато звався, знала. Знаю, шо Фотка фамілія… Забула зовсім. Це так і буде.
Бабусю, а Ви пам’ятаєте як починалась колективізація? Як колгоспи створювалися?
Як колгоспи створювались… Той то туди писався у колгосп, а цей сюди. Та й тато у колгоспі був «Лєніна»… Та й так, як та відкрилась голодовка та вони так їздили аж на Прохладну, думали, шо там нема голодовки, і там таке саме було. Побули там трошки та й назад вернулися. Та й тут уже повмирали… уже вдома считайте. Шо ж… тато засіяв жито, а то жито вродилося на городі. Тато вмер вперед, мама… лишилася і того вже жито наїлася, спухла та й вмерла. Під хатою, як сьогодні бачу, вона кончалася, а я сиділа коло неї. А як сестричка, то я не бачила як вона кончалась… і так і тато. А тоді шо… були такі люди, шо визначали хто вмер, а вони підводами підвозить, скидали купами як собак… і там повну накидають підводу та везуть на цвинтар. Там кидають як собак в ту яму… (плаче) Ну тоді (плаче) …отак тоді їздили попід хати, шпичками шпигали де хто закопав, шо мав. Бо ховали люди, шо мав там з пів мішечка чого та й закопав. Отак… та й так вони… вже й не бачте не помню… скільки це вже год пройшло… Я не прожила й грама добре і минуточки. Оце як лишила без батьків і всьо. Тоді як лишилась… Той Голодомор вже трохи пішов, то та война… началася. Ой… розкажу як жила.
Куди тато їздив, шо думали, шо десь врятуються від голоду? Куди це вони їздили?
На Прохладну якусь, якась Прохладна. Та вони поїхали, а там таке саме. Їсти не було шо, такі плецики пекли та їли. То вони назад вернулися. Це не котеня тягне?
Це село таке?
Га…
Це село таке було?
Я не знаю, десь далеко це їздили. Прохладне, Прохладне… Не знаю, це казали люди, так я запомнила. Ну далеко десь їздили та й вернулись назад. Побачили, шо там таке саме – голодовка як і тут… така голодовка.
А батьків Ваших розкуркулювали?
Нє-нє, вони були бідняки, не розкуркулювали. Коло мене то були такі як куркулі. Ну які це куркул? Як вони мали пару коней. В тата конячка єдна була та.. там землі не знаю скільки було у тата. Я всьо не знаю, бо ше ж я мала була тоді як. А вже можна і забутися як… Та й такі то…
І цю конячку прийшли і забрали, чи тато сам відвів до колгоспу?
Тато здав її у колгосп. Здав, а нашо як колгоспи вже відкрилися, то здав конячку. А сам вмер…
А він добровільно пішов до колгоспу чи заставили?
Нє, якось йшли всі, то і він пішов. Шо ж він буде впиратися як всі йдут… А тоді стали вже колгоспи… та й… Питайте шо, бо вже не знаю шо…
А жорна у Вас були? Жорна! Знаєте, що це таке?
Шо? Не знаю.
А як ви жито, шо мама перетерла і спухла?
А, то млинок такий був. Сипали в дюрочку і терли так, так вже дерли ті крупи. Мама їздила десь за радна міняла, як була жива, як не було ше того жита, то мама їздила десь, міняла за радна круп крушечку. Не знаєте як тоді була голодовка, то скрізь голодовка. Та мабудь більше того (нерозбірливо) ніж хліба… Та й так, я ж кажу, таке було, страхіття було… Тоді як…
Бачили мертвих людей по вулиці?
А шо ж, бачила. Де йшло, впало. Спухло, впало та й кончилось, кидали його туда, бо бачили, шо подихає. Бачила, аякже ж, над дорогою сиділа… бачила. Кажу, страшне дуже було той Голодомор. Не дай Господь, щоб більше дочекали діти.
А як Ви думаєте, для чого це робилося, цей Голодомор? Для чого він був?
Я не скажу, я не знаю для чого ж. Що це вони думали зробить? Що вони робили, шоб цей Голодомор зробить? Не скажу, не знаю. Шо знаю… а це…
Але урожай тоді був?
Був, був тоді урожай. Був, був врожай. Я ж кажу, що таке жито вродило на городі, то й в полі. Та й якось воно прийшло тоді…
А Ви кажете, що вродило жито. То коли зібрали те жито, то з колгоспу прийшов хтось чи Ви його ще їли?
Нє, та й тоді тьотя забрала, вона ж мене забрала та й забрала то жито до себе.
То вже тітка забрала, батьки вже тоді померли?
Да-да-да. Я вже лишилась сама. Кому я нужна. Одна лиш тьотя, а то далекі такі, шо вони мене не хтіли. Я ж кажу, шо це тьотя мене взяла, шо мала, то забрала, а тоді мені й віддала. Боже мій…
А Ви ходили на поле? Колоски можна було збирати?
М-м-м… не давали, не давали колосків збирати, не давали. Були колоски, ходила я, ну не давали збирати – гонили, гонили. Да, це таке.
А хто гонив?
Хто? Голова гонив, а хто ж. Чи ті, шо… як вони… чи ті не дєжурні, якось вони інакше звуться, я не знаю…
Об’єздчики?
Да… да, об’єздчики. Бачте, я вже забулася як вони звуться. Я ж думаю, шо вже пора забути як на світі живу і доки я буду жить.
А до хати, до дому приходили, обшуки робили чужі люди якісь?
І по хатах гляділи, і по дворах гляділи – скрізь, скрізь гляділи хліба. Де в кого було і забирали, а в кого не було, то вони й вмерло зовсім. А то полишалося, ріденько там люди були.
А хто були ці люди, що приходили додому? Це були місцеві, свої, чи десь з району приїздили?
Нє-є, свої. З району давали закази, а ті ходили да шукали, забирали, їздили возами та де шо знайшли, та на віз в клумачок (бо мішків не було, лиш клумаки).
А була при них якась зброя, чи вони без зброї просто приходили і забирали?
Та без зброї, не було нічого. А хто це буде в нього стріляти як він негоден ходити, як воно голодне.
А з хати Вас не виганяли?
Нє-нє, нас не виганяли. Було багато, були такі багачі, то тих вигонили десь, всьо забирали з хати, а тих вигонили – йди куди хоч. Да, було-було так. А нас не вигонили, бо ми були бідняки.
А шо було з хатами тих людей, яких виганяли?
Шо Ви кажете?
Коли виганяли людей з їхніх хат, шо потім було з тими хатами? Там потім хтось жив?
А тоді хто був, хто остався, не було де та заселяли людей в ту хату.
Заселяв колгосп когось?
Га?
Колгосп когось заселяв?
Да, з колгоспу визначали та й, та й людей туди клали.
А як Ви тоді рятувалися від голоду? Шо тоді їли?
Ой, шо їли… і жаливу їли, і ту… і лобідку їли. Ходили по полях, картошка була та померзла така як б’юшки, вибачайте, та збирали. Бурак був на полях дрібненький такий, так не вродив, збирали, терли його та пекли млинці з того всього.
А не пекли з цвіту чи акації якісь оладки?
О, і з акації як цвіла, то збирали. А так, я ж кажу, з усього їли. Шо бачили – то їли, бо ратували, думали, шоб вижити. Рідко хто вижив… а ті повмирали. Ой Госпо… Я лишилася. Ви скажіть, їли однаково шо тато, шо мама. Їли, то й я їла. Мені лишитися на ці года житии. Я ніколи не думала, шо буду скільки жити. Та вже ту та вже война підійшла… як я вже лишилась.
Бабусю, а Ви кажете, що в селі тоже розкуркулювали. А кого розкуркулювали?
Ну таких багачів. А тоді були такі багачі: як пара коней чи машина, шо хліб молотили. Таких розкуркулювали.
А в селі було багато таких людей?
Я не помню, їй-бо не помню. То моя дочка прийшла.
А були в селі такі люди, які мали шо їсти, які не голодували?
Були-були, але рідесенько тоді, шо вони мали їсти. Раз багач, то він мав і хліб. А як це, не скажу як воно так.
А не знаєте, де люди тоді ховали зерно? Може бачили десь, або розповідав хто.
Де бачили, де ховали? Закопували в землю та всьо равно ходили гляділи шпичками де закопано, то ж видно де свіже. То ходили і там гляділи. Скрізь – і по шопах, і на дворі – скрізь шукали.
А чому вони так шукали?
Щоб забрати хліб, щоб забрати, вони того і шукали. Щоб виздихували всі, не лиш ті, шо не мали.
То виходить, той голод вони робили навмисно?
Наверно. Я знаю, шо вони казали – чи навмисне, чи шо вони… Я ж кажу, був голод, добрий голод. Шоб ті люди, як ті мухи падали вони. Багато тоді вимерло. Виздихали, а не вимерли.
А Ви знаєте, куди їх в селі тут відвозили?
Куди відвозили? На цвинтар, на цвинтар. Копали ями ями такі здорові та й туда. Привезли фуру, якщо є, то ще привезуть і скинуть.
А зараз на тому місці, де ховали людей, є якийсь знак? Пам’ятник або знак-хрест, є щось?
Нє-нє, нема там.
Якісь плити стоять оце там.
Нема там тих пам’ятників, нема там нічого.
Бабусю, а шо було із сиротами?
Шо з сиротами, тоді забирали в ті ясла, як уже відкрився в колгоспі. Нас 7 душ було у яслах. Ну я була сама старша. А ж казала… шо до 16 потримали та й відправили.
А Ви знаєте, що таке торгсін, магазин торгсін?
Нє.
Золота. Срібла у батьків не було? Не ходили міняти?
Нє-нє-нє, не було золота, не було… Може в когось і було. В мого тата не було, він був бідняк.
А пам’ятаєте бабусю і дідуся Вашого? Були у Вас бабуся і дідусь?
Я їх не бачила. Я їх не бачила – ні дідуня, ні бабки. Вони повмирали – чи до голодовки померли, чи в голодовку. Я не знаю, не скажу.
А школи тоді були? До школи тоді Ви не ходили, Вам 10 років було ж?
Ходила я до школи… у 4 клас я вже ходила. Оце тільки помлю, шо я в четвертий клас перейшла та йпокинула ту школу, та й не ходила до школи.
Покинула, бо почалася голодовка?
Нє, це вже певно в голодовку чи… я не знаю, сама не знаю. Шо помню, то… Знаю шо перейшла чи кончила четвертий. Не скажу…
А їсти в школі давали?
Не помню, от не помню зовсім.
А церква в селі була?
Була.
І під час голодовки тоже не закривали її, чи закривали?
А її закривали, її розвалили зовсім. Розкидали ту церкву. Поскидали дзвони, а тоді розвалили. Та й до сіх пор не було тут церкви, топіру зробили маленьку на тому самому місці. А то була здорова церква.
Це в голодовку розвалили?
Їй-бо не помню. Не помню чи це в голодовку розвалили… От не помню…
А хто ці дзвони скидав?
А були такі, шо… їх уже нема. Чоловіки скидали… їх нема тих чоловіків…
А у Вас хата була велика?
Нє-нє, така старенька, старенька погана хата.
А ці активісти, які приходили до вас додому, вони приходили один раз чи більше?
От не помню… А чого вони мають ходити по два рази, по три? Як вони бачили, шо нема шо брати та й так більше й не приходили… Більше не помню як помню. Вже скілька год та й так прожила. Ше й так шо я помню та живу.
Бабусю, а люди могли якось опиратися, от коли до них приходили ці активісти? Вони могли закритися в хаті і не пустити їх?
А ніхто тоді не закривався. Нє-нє, не закривався. Як це можна закритися від таких людей.
А ці активісти, вони були жорстокими? Могли бити людей?
Ага, аякже, аякже, раз їм доручено ходити, то й…
Ми Вам дуже дякуємо, що розповіли те, що пам’ятаєте.