- Дата запису: 22 липня 2020 року;
- Місце запису: село Хоружівка Недригайлівського району Сумської області;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Ющенко Олександр Данилович, 23 вересня 1923 р.н., народилася в селі Хоружівка Недригайлівського району Чернігівської області (нині Сумської області);
- Розшифровка запису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Хоружівка Недригайлівського району Чернігівської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента) Скажіть, будь ласка, як Вас звати? Прізвище, ім’я, по батькові?
Ющенко Олександр Данилович.
Якого року Ви народження?
1923-го.
А число і місяць?
23 сентября буде мені 97-м років.
Скажіть, будь ласка, де Ви народилися?
Село Хоружівка Недригайлівського району Сумської області. У 33-му році мені вже був десятий рік от. Ми жили, я жив на край села на південь, так називається Шкодівка – посьолок, ну вулиця. Ото я там родився.
Розкажіть, будь ласка, про свою родину
Родину?
Да. Про тата, про маму.
Батько в мене, оце як я розказав, у 34-му… той у двадять… восімнадцятому році девятсот, дід помер. Батько став молоть у вітряці, і він робив до 29-го року до колективізації. А в час колективізації предложили «йди в колгосп і здай вітряк». Батько здав вітряк в колгосп от… у 29-му році. І з 29-го року батько робив у тому, у майстерні (вітер задуває і не чути одного слова) у колгоспі тоді от. Він спеціаліст хороший був от. А чо спеціаліст? У нас по селу якщо було десь свадьба, заведення таке, ага… Отакий мішок (показує) повний був ложок, і великий, і маленький, ложки роблені. Це доказ майстра.
А як звали батька?
Данило.
А прізвище? Ющенко? Ющенко Данило?
Данило Андрійович.
А якого року народження? Якого року народження був?
Він був? Да?
Да.
Десь семидисятого, вісімсот, десь восьмидесятих роках.
А як звали маму?
Маму?
Да.
Олена?
А прізвище і по батькові?
Прізвище Олена, а по батькові Андріївна.
А якого року вона народження?
Ну десь (вітер задуває) ну на чотири роки молодша вона була від батька.
А мама в колгосп не пішла, чим вона займалася?
І мама пішла колгосп рядовою робітницею. Батька ставили бригадіром, і майстром він робив зразу от. Ну вопшем прості робочі були.
А брати, сестри були?
Братик… у кого?
У Вас брати, сестри?
У мене?
Да.
Був брат з 19-го року народження він – Іван Данилович. У 39-му році пішов в армію, тоді в двадцять років брали у армію. Він пішов у армію служив (вітер) у Шипетовке у часті дальньобойних орудій.
А батькам платили?…
І загинув він, война началася два годи прослужив він, война началася і його не пустили додому
А батька платили у колгоспі? У колгоспі батькам платили гроші?
Гроші?
Да. У колгоспі?
Тоді гроші не ходили, тоді трудодні булі.
А що давали на ці трудодні?
На трудодні у кінці року… по збору врожаю от, давали на один трудодень зароблений, коли давали кілограм хліба, коли два кілограми. Коли який був урожай
А чи розкуркулювали людей у Хоружівці?
Як?
У вашому селі розкуркулювали людей?
Кого?
Людей в селі?
У селі?
Да.
Чи розкуркулювали?
Ааа, (сміється) звичайно розкуркулювали. Ну хто супротівлявся не хотів іти в колгосп, а заставляли от, приглашали, заставляли от. Ну хто проти був цього тих розкуркулювали, хто не хотів іти в колгосп. Більшість так було.
А як це робили?
Га?
Як це робили, як розкуркулювали?
Розкуркулювали?
Да. Як саме?
Були такі спеціальні групи людей, організовані от. Заходять, викидають усе з хати, хазяїна виганяють із хати от, іди куди хочеш ну більш отправляли як не на Біломор канал, так на Сибір. Більш на Сибір йшли люди, отуди відправляли. Мій батько зразу не хотів іти в колгосп… як визвали його в сільську раду от. Йому сказали «Завтра утром шоб всі були готові сімйою» от. А в нас сім`я була батько, мати, баба і два хлопчики, я і брат Іван. Ну шо, приходить він додому, сказав нам. Бабушка моя значить покупала нас з братом, вечером. Переоділа. Тоді шитої одежі не було от. Вона дала мені і братові на рубашечку монофактури і на брюки за пазуху впхнула от. Ну в нас була гарна лампа велика от. Бабушка наготовила стіл вечерять, посідала мати, тоді Ван сів, а тоді я. Ждем батька. А батько десь там на дворі був не було в хаті. А потім батько входить в хату і як закричить (береться за голову) як заплаче… «не повезу я в Сибір дітей шоб вони там з голоду вмирали». Утром устав… ага зайшов і він до нас, як вхвате нас хлопців отако (показує наче обіймаючи) як закричав « не повезу я дітей у Сибір». Утром устав пішов в сільську раду і сказав «Беріть мельницю», а в нас… ми не були в коркулях через те що в нас не було землі. Оце дід як начав будувать мельницю, так він купив двадцять п’ять соток земельки у полі за селом. На бугрі от. Ото наша земля була, нас не трогали за землю ніхто нічого. Сказав батько «Беріть мельницю я йду в колгосп». З того дня все наладилось. Батько пішов робить в колгосп… і мати. Ну мати шо сапували, жнивали, сільськохозяйствені такі роботи були.
А додому до Вас не приходили тоді?
Хто?
Ну ці самі шо Ви кажете групи, які ходили. У Вас не було їх?
Нє, нє, нє.
А були у Вас… що було з господарства? Корова чи кінь був?
Корова була і двоє коней у батька було, інвентар такий для себе тільки. В нас такого хазяйства… ну мельниця була.
І виходить, що ю корову і цих двоє коней не забрали у Вас?
Ні. Ааа, коней ми здали в колгосп.
А корова залишилася?
А корова залишилася. Да.
І була і в 32-му, і в 33-му роках, да?
Да (махає головою) Ну батько в тридцять четвертому році помер із тіхфу. У 34-мі після голоду. Був тіф в нас сильний. І такі сильні мужчини перемерли.
А Ви голодували? Ваша сім`я голодувала?
Ні.
А скажіть в селі багато людей померло від голоду?
Дуже багато. Дуже багато. Мені було вже десять років от. А чого голод? Голод був зроблений. Ходили грипи хлопців, той людей молодих із такими (показує) палками жилізними от. Заходять у двір і по огороду йдуть і палками шукають закопаного хліба. Ото в ширенгу і йдуть от. А у нас хлуба було. Батько у нас з такого розрахунку – 12-ть пудов зерна, хліба на душу. Нас було п’ятеро. Ото на п’ять чоловік батько з матір’ю загнав в землю хліба. Яким путьом. Наприклад, оце в мене в хату іти так нема нічого, ато (показує) із вітряка камінь, той шо муку молов уже зроблений, отакої товщини
Жорна, да?
Ні. На подоб`є жорна, д-да. Так камні великі в діаметрі десь метер… до півтора… у мельниці от. Так перед порогом був камень, як іти у сіни, от. Так під тим каменем викопали яму круглу як колодязь і сплели із лози діжку таку… Сплели діжку таку, обмазали її глиною з середини дуже харашо. Висушили, опустили в оцю яму оту лозяну діжку… усуху. Мука житна, якшо з жита сухого змолота мука от, і її страмбувать дуже добре от, стовптать… вона буде три годи лежать і буде дуже хороший хліб із її. Не поститься. Не портилася мука. А потім засипають, і куди ж туди засипають? П’ятнадцять мішків в отаку діжку… у яму, закрили, а тоді зверху камінь поклали. Хто може додумать шо там отакий склад. На городі не закопували. У хаті… у дворі протів вікна от отака (показує) скриня була закопана хліба. Подовж огорода була канава… ну, межа оброша деревом. Там було шіснад… шістдесят мішків, шістдесят мішків зерна закопано. У клейонках увертали закопували. А хто там буде ширять шукать. Ви поняли?
Да, да.
А шукали хліб, ну так була викачка хліба, чи то у стріху, де-то було запхатий там рукавчик, чи де б то не ховав його все находили і усе забірали. А в нас коли копали колодязь у дворі, а він був тринадцять метрів глибина із отої глини… у дворі побудували земляний сарай. На три відділи. Як? Форма, туда глина мокра, полова, солома і топчаний… Було три отдєла, відділи, ага. І один відділ був спеціально для хліба. Засіки там, мабуть, штук п’ять чи сім під ящики, як склад вобщем. І оцей хліб котрий в людей забирали до нас у оцей хліб… в отці засіки засипали. Замикали вони сами. Раз вони той хліб принесли самиі замикали. А потім виберали цей хліб і везли на Ромни підводами. А ми жили так (показує) оце наша вулиця, а тоді яр отакий там люди жили, а за яром поле. Оце як ви їдете на район так тею дорогою поза Хоружівкою туди до Кулешівки. Дерева не було тоді. І оцей хліб, не тільки в нас він був, іще склади були такі, бо це нада було підготовити. А потім підготовлять підводи – коні. Складають мішки на брички, іззаду на кожній брички на великому штирі червоний прапор, і ззаду у брички. І їдуть отією дорогою, так як ми називаємо на Кулишівку… оце сусідське село. А потім на Ромни повертають. Так оце там ми було любуємося. Яка ж красота, підводи отакі, лошаді хороші от як вони тільки там ідуть із прапорами (сміється). А підвід десь може шістдесять, може й більше, ну чуть не од Хоружівки до Кулишівки. Ну воно таке було дуже інтересне нам. Ото так.
А Ви знаєте, що таке «закон про п’ять колосків»?
Да.
Що?
Начить так. Ми з товаришем, із сусідом ходили збірать колоски, коли покосили там жито, пшеницю… і в нас об`єжчик значить мене (посміхається) захватив він, а той утік товариш. Він у мене рукавець з колосками відібрав. Ворувать… хто ходив ночю десь там біля кулупівки після косовиці, ну складень снопи (вітер і не чути одного слова) ловили, ну вопшем наказували, судили… саджали. Ото, шо харашо було шо закон був такий шо не воруй, робить нада.
А дітей також садили?
Га?
Дітей садили?
Судили?
Да, за колоски, чи ні?
А за колоски ні. Ото об`єжчик взяв, отніс у бригаду, хммм свою роботу показав.
А після збору урожаю можна збирати ці колоски?
Аааааа, тоді можна було. Ну тоді землю обробляють зразу як скосили.
А ці підводи Ви розповідали про підводи, які їхали, зерно, то його збирали з полів, чи забирали у людей?
Оте, що везли?
Да, да.
Із таких складів як у нас хлів був.
А склади ці як формувалися? Звідки вони брали шоб покласти їх у ці склади?
Ну склади це може у хамази як тільки то… А так як оце я знаю шо у нас у дворі був сарай на три відділи. І в третьому сарайчику… оцьому відділу була посуда для того і от вони використовували для складу, а тоді відтілля забирали, скірзь од нас і…
А чиє це було зерно?
Га?
А чиє це було зерно, звідки вони його привозили Ви знаєте?
А оті… у наші сараї?
Да.
Ніііі, це було відусіль із села, і там забрато, і там забрато, ну по кождому двору ходили оці люди.
А люди, Ви кажете, що померло багато людей?
Сила була ето померших. Начить був такий випадок. Оце через яр… у яру долинка була, а там хатка була і жила одна женщина… уже так пожиленка. Сама як то жила вона там, чи померли остальні, ага… і вона так доголодувала шо пішла в центер села і підмогричила отаку (показу) дитинку, дівчинку… привела її додому, туди до хати – зарізала і з’їла м’ясо… а наші ж батьки і ми дивимось… ну у яру недалеко вона там, ну стіки там метрів триста… І батьки балакали «довго вона жить не буде вона вмре скоро, як попробувала людського м’яса, то вона жить не буде» На четвертий день вона померла.
А людей ховали тоді?
(вітер) усяко ховали. Якшо сім`я, хто то вмер… у своєму огороді. Ніякого кладовища от. У нас там кладовище, де я жив, тут пів кілометра да… до мого роду. Значить там було так. Як зімою от, так на кладовище возили і там було кладовище окопане тим… канавом. Огорожі не було, а рів так називався. Глибокий дуже. Так там на углу кладовища, ну це ми знаємо, його завалили, оту канаву – трупами. Зімою. Бо копать нікому було ями шоб хоронить… це вже як вдома у дворі, то єсть здорові люди тоді похоронять там і по троє і по п`ятеро. В мене якраз були там сусіди от, дітей багато було, п`ять могилок, ну їх уже немає тих могилок. Время іде все міняється от. А в оцій канаві там люди зараз лежать, тільки їх тих канав уже ж немає. Ющенки огородили забором хорошим. Тоді обсадили йолкою і березою. Там Ющенки поховані – Андрій і баба Варка. Віктора і Петра батько й мати, і дажи діти їхні на тому кладовищі. Дуже страшне.
А скажіть, будь ласка, люди допомагали один одному?
(махає головою, що ні) Помагали як. Наприклад, мій батько і так за триста метрів жила сестра, четверо дітей було, попухли, немає чого їсти. А в нас же хліб, то був, і от мати як печево пиче, батько утром пекли хліб скрито, не можна було показувати, або шо… Тоді пекли хліб з соломою у печі, як тільки хліб починає давати пахощі через димоход на улицю падає вітром дим і чуть, хто хліб пече. Не можна. Ще як на улицю іде вітер… нада берегтися. Бо по нюху можуть прийти люди голодні. Був такий випадок, пече мати хліб приходить людина, мужчина із яру сусід, от їх є родство, онуки…і він уже був зовсім негодний той старий, а знакомі харашо були… ну він пойняв шо отам може я розживуся та прийшов і сів. А мати хліба на печі наробила, шоб не бачив же ніхто, а він як прийшов та сів, а тут хліб нада брать та й сажать у піч… а він сидить. І шов и думаєте, той хліб засох на печі. А не можна було йому дать. Мати тільки… і до хліба чисто не їли, а їли із половою, всякими добавками. Так мати кусок одломила, а хліб такий да… якшо хтось прийшов, а ви обідаєте от, хліба не беріть не показуйте. Кинуться люди – голодний народ… це страховіття було. Так батько було так, як спиче мати хліба зімою, це й я бачив часто осюди (показує на груди) в пазуху за кожуха візьме паляницю цю, а паляниці ж такі от…Понесу ж, ой як же ж тітку звали…ага. Понесу дітям, а там четверо діток було й дуже голодні. Так от батько підгодовував отих дітей. Один зараз той хлопець єсть у Харькові, йому дев`яносто п`ять років, він на два роки менший од мене, от. Так і оцей хлопець їв той хліб шо батько йому носив паляниці, а то не було…
А як його звуть, того чоловіка?
Оце в Харкові?
Да.
Іван.
А прізвище?
Ющенко.
Ющенко Іван, а по батькові?
Мммм, Ладимарович. Ладимар батько… чи Володимир. Ладимар звали
А з Вашої родини хтось взагалі помер з голоду?
Де?
У Вашій родині, не у сім`ї, а родині?
Ні. У нас голоду не було. У нас батько хліб же, він же той… у вітряці молов, а дома у його хліб і мирчук був от… своє зерно було. І свій хліб. У нас не було голоду, но ми їли як, хто прийде тількиии не чистий. А тоді й ми ж пацани були, як началася весна ми шо перше їли… і я їв. Там було багато липи у нас, липи і вони були поспиляні, і такі кущі… так листя із липи тільки починає розвиваться – так їли шо… хоть ми й не голодні були, а з хлопцями з дітьми нада було їсти.
А шо ше ці діти їли?
Га?
Кажу, що ці діти ще їли? Можливо якусь живність, комашок, якихось плазунів, черепах?
А тоді їли шо тільки не попадало людям, все їли. І котів їли, і собак, ну все, потому шо ну не було… усе вибірали, продукт увесь і сїдомий, увесь убирали. Шукали і попід стріхами, і на печі там десь, і в землі ото як найшли, то викопали. Все забірали.
А можливо …
Це ж був зроблений голод
А хто зробив цей голод?
Га?
Хто зробив це голод, як Ви думаєте?
Ми сами.
А поясніть, чому як самі?
Га?
Кажу поясніть, будь ласка, як самі Ви кажете ми самі, як?
А того шо з нашої среди організовували компанії і з цими штирами, так і йдіть шукайте хліб і вибірайте. От вони найшли, забрали на підводу, одвезли до таких… як ото і в нас був сарай от… на зберігання. Накопичилося багато хліба, ото ж я розказую як отправляли на Ромни.
А як взагалі ці бригади, які ходили ходили по людям, як вони самі жили? Як жили їхні сім`ї?
Ну, якшо вони ходили, то я думаю шо сімї не з голодних ходили.
А можливо уже потім коли закінчився Голодомор люди з село ніяким чином над тими, хто в них забирав, можливо були якісь там історії що доля тих людей сталася трагічно?
Така влада була шо всі жили мирно. Це випадково десь якесь помстилося, це мало було. А ті всі люди були даже у нас отуди (показує головою) до центра, тільки ше трошки дальше от
У цьому селі одна женщина померла, вона була дівчиною от. Вона померла, ну стільки… годів п’ятнадцять по-моєму, отак. А мой і менше, померла женщина от. Вона вийшла заміж, два сини у неї було, один вже вмер, один живий ще. Іона ходила… це мало того шо шукали хліб. Оця жінка значить ходила в кожусі. Білий кожух, чорні обложки, і тут, і так (показує на собі, чорні обложки, білий такий красивий, ну спеціально женщіна така була одежа. І вона в людей його забрала, і в йому ходила. Таке було. А так її ніхто не займав, ну таке время було. Шо ж… ну помститься людина людині, а толку з того?
Можливо люди опиралися якось? Були якісь повстання…
Ну були випадки, од балачок ми чули, а у нас у селі такого не було.
А що саме Ви чули, які були балачки?
Га?
Кажу, що саме Ви чули, які були балачки?
Ну такі… насильно одбірали в людей з рук, і од рота – усе їдоме. Чи то квасолька, чи то там якісь іще зернові такі там… Якщо воно їдоме, усе забірали. Шоб то не було от. Ну тоді ж то… як оце наприклад, квасолька от – боби, це таке тільки у суп кидають його, або там зварять.
А люди намагалися із села втекти до міста?
У моєму возрасті я такого не той… да, були, були тікали на Москву. Такі чутки були це од батьків.
А Ви знаєте, що таке «Торгсін»? «Торгсін»?
«Торгсін», «Торгсін»?
Да, да.
Нє… Знаю, чув (сімється). «Торгсін»… там було все у «Торгсіні» і хліб і до хіліба у «Торгсіні» це було. У Ромнах… Страшна смерть од голоду… Стіки людей валялося в зімній час, літом так поскорій його уберіть та закопають. А як умер оце зімою і валяється до самої весни… ну як не було нікому його сховать.
А знаєте, що таке «червона мітла» Чули такий вислів?
«Червона мітла»?
Да.
Так шось трошки впомню шось таке, шо червона мітла це якби сказать… тоді ж влада була під червоними тими… прапором от. Да, були балачки такі.
А чорні дошки? Села не заносили на чорні дошки? Таке не чули?
Чув (сміється і киває головю) Це в колгоспі було чорна дошка от. Як там чи проштрафився, чи шось таку шкоду зробив шось таке от…. На чорну дошку… тоді да.
А шо тоді було з тим селом, яке занесли до цієї дошки?
Як?
Що було з тим селом, коли його заносили до тієї дошки?
Із селом?
Да.
Нічого. Однаковенно, дивись… оооо, кажуть Микита попав на чорну дошку. Тоді ж так у колгоспі були коні… коней же ж кормили і дертю, ну хлібом, а хто годує конів, то там же ж можна украсти – можна, украв. А його й поймали на чорну дошку. В тюрму не сазали.
А чи можна було взагалі говорити про Голодомор уже після нього? Там десь сорокові, п’ятдесяті роки, шістдесяті?
Тоді вже можна було балакать про Голодомор, но у нас така була система шо не можна було, як би сказать, обсуждать владу, або якийсь ж там член партії чи шо… не можна було. Це було заборонено. А оце було якшо не хотять у колгосп іти… от мій батько коли пішов у колгосп, дев’ять чоловік пішло разом. А хто туда пішов? Значить Олекса Ющенка знаєте ви? Олекса поета?
Так, так поета так.
Хоружівський. В нього батько був грамотний. І Михайло в нього брат був тоже грамотний – вчителі вони всі були. Так оце Яків Максимович їхній батько… у його даже радіо було проведено. Так оце якшо шось таке передають по радіо, так по харошому він може сказать, а так він не скаже. Так ото такі люди були перші в колгоспі. Оце Яків Максимович, Ющенка Віктора батько от і дід, ой кажу батько – дід. Оце отакі люди якби сказать, яи інт елегентні вопшем таких з грамотних, видних таких людей. Оце ці люди зразу пішли в колгосп. А вже остальні тут уже трудно було так зробить… не хотять іти в колгосп. Шо робилося? В мене сусід був Андріян – його не стало ноччю. Кажуть Андріяна цю ніч забрато із квартири – сплячого… і нема, і нема по сей день. Де його діли, хто його брав, куди його дівали? Чи може в Недригайлові, де втопили, чи може де на Біломор? Бог його знає. Налякали одного, а всі інші боялися… недостача, а тоді потихеньку йдуть в колгосп. Така система.
А Ви розповідали свої дітям, онукам про Голодомор?
Хто розказував?
Ви, Ви розказували? Ви розповідали?
Ми, ми?
Так, особисто Ви?
Ой сейчас діти не такі як ми були. Не інтересуються нічим, хоч кажи не кажи, розказуй не розказуй. Безінтересно їм.
А як Ви гадаєте, голодомор був природнім явищем чи штучним?
Штучним.
А чому?
А тут природа не мішалася. Вони тільки в природи брали і в людей брали. А для чого це й Голодомор був зроблений – це запитання…Одна держава була. Одна нація була. Багатюща держава була. А кому це нада було придавить народ так, щоб він був слухяний. Я так думаю.
А можливо…
І тюрмами, чорними дошками.
А можливо Ви чули про повстання під проводом Клітки? Не чули такого?
Кого? Повстання під проводом Клітки. На Роменщині тут було. Не чули такого?
Не чув. Такого я не чув. Та система будувалася, можна сказати, що в кожній області по-своєму, по-різному.
Все. Ми Вам дуже дякуємо за розмову, що приділили нам час і стільки всього розповіли.
Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб
Фотограф: Валентин Кузан