- Місце запису: смт Обухівка, Дніпровського району, Дніпропетровської області;
- Дата запису: 4 серпня 2021 року;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Юріїв Григорій Іванович, 15 липня 1930 р.н., народився в селі Червона Знам’янка Кременчуцького району Полтавської області;
- Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Червона Знам’янка (нині Нова Знам’янка) Кременчуцького району Полтавської області;
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
А що Ви знаєте про Голодомор 32-33-го років
Та що я знаю… знаю, що не було нічого їсти, да. Нічого не вродило. І всьо… люди падали, падали. А мати ходила… всі тряпки, які є ходила десь по хуторах міняла і доставала шо небудь. Ну коли піде, а коли не піде, нічого…. Прийде додому. А весною оце тільки рогіз росте… видьоргували з корінням з усім і там обламувала такі біленьке, воно таке м’якеньке, солоденьке. І ото принесе штук троє, четверо і з’їси, і оце на сутки нема нічого. Потом каже «на другий день я піду ще.. може ще щось поміняю». На батька «Іван, я пішла, а ти вставай з печі… вставай тут супи єсть зіссиш хоть ложечку». «Іди тільки не довго». Мати пішла. Приходе так перед вечором ідо мене. А тоді «Іван, Іван, вставай з печі йди сюди». Гукала, гукала він не обзивається. Вона на піл і на піч до нього, а він уже готовий, холодний. Встала і давай кричать, кричала-кричала… коли приходить якийсь дід і приводе парня. Каже мати «та Іван уже дуба дав», отак. Вони пішли у двох за ногу взяли з печі втягнули на піл, а пол дерев’яний з досточок і покотом там спали. Мати взяла одіяло, а одіяло полотняне розстелила на полу його положили отак і давай отак качать, качать. Отак скачали. Узяли один за голову, а той за ноги парінь і на бричку. Положили на бричку і отвезли на кладбище. Привезли і зразу ж викопали яму, а укидать, як укидать? Взяли конячині вішки розіклали і його положили… і опускать в яму. Два кінці там і два кінці тут. Дід з однієї, а парінь з другої. Опустили, витягли ті віжки начали закидать коли везуть ще одного діда. Гукають «підождіть» вони підождали і опять на віжки і туди. І положили ото батько й дід. Ну я не знаю їздив нема нікого таких шоб знали, де мій батько лежить. Приблизно так кажуть. Ну шо я подивився на могилку видно шо велика, водно ондо шо двоє. Оце я годи три підряд їздив, а це годів п’ять уже я не був не знаю, шо там… А я вижив із за того шо в сосєда була коровка дід і баба. Дід Іван і баба Пропутка. І кажде утро як я устаю по двору ходять і я ходжу, і вона ходить. Побачить і гука «Гриша, іди сюди». Я прийшов «пішли, пішли я тобі молочка дам». Я пішов отакенький кусочок хліба дасть і стакан молока. Я ото вип’ю і для мене отако хватить на цілий день. А вечіром нічого… а утром всігда давала. Матері і батькові не давала. А такі молодці були такі шо знають у кого шо є хороше… у тих ворували. Добивали і забирали шо там у тебе є. то коровку, то козу і оце так. Но в нас не було нічого. І отак ми прожили.
А що ви іще їли в Голодомор, окрім цього молока?
Та я ж кажу із рогозу такі палочки. А колгосп був, то в його тоже не було нічого. Піде мати до предсідатєля, а він каже «немає в мене нічого», каже оце «лушпинки є будем садить лушпиння, картоплі нема будем садить лушпиння з картоплі». Ото посадить лушпиння оце тобі каже «на осьо лушпиння оце їж». І шо ж його якби оце багатенько, а то з кілограмчик того лушпиння. Больш нічого. А тоді ото мати заховала батька, а до неї пристав чоловік-інвалід без ног… ну у нього ноги були так із трьох год відказали так він ходив на руках. А він став портний і от кому шо нада приходять до нього він і пошиє, кому шо. І ото ми так уже прожили більше у 33-му.
А батько помер в 32-му чи 33?
Уже в 32-му, бо вже в 33-му мати вийшла уже заміж.
А ви пам’ятаєте, хто був прєдсідатєльом? Шо мати казала про нього він був хороший?
Та вроді каже ж хороший, ділився з людьми. Старий вже ж був.
Дякуємо.