- Місце запису: село Вороньки Бобровицького району Чернігівської області;
- Дата запису: 2008 р.;
- Хто записав: Павло Повод;
- Респондент: Юпченко Віра Гнатівна, народилася в селі Вороньки Бобровицького району Чернігівської області;
- Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна;
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Вороньки Бобровицького району Чернігівської області.
А кільки роботи переробили невтомні руки Віри Гнатівни Юпченко з села Вороньки. Ходила в ланку, у важкі повоєнні роки навіть молотобійцем працювала в кузні. А ще вона неперевершена в селі вишивальниця, її рушники навіть в церкві прикрашають ікони. От тільки в житті було мало червоного та білого, все більше чорного – кольору журби.
В мене був брат з 30-го года, так я стояла на тому припечку і колихала його. Уходять 5 чоловік, а може й 6, і оце долівку зрили тими залізними палками і кругом. Мати положила під подушечку в колисці квасолі у бабській сорочці в рукаві. І вони забрали цеї квасолі, і пошли.
Це свої всі були?
Свої,всі ж. Один недавно вмер, так я йому каждий раз споминала цієї квасолі.
А він що каже?
Ну шо ж він вже скаже: «Ти ж жива осталася». Оце таке приїхали і забрали корову і все що було, коні.
Ну як ви жили?
Ну як жили… Я ходила, мати мене посилала, на город,у нас город берегом. Кропиву рвали, копички чи якісь листочки собирали, рвала. Оце приносила, мати сушила, мняла. Де це муки вона візьме – не знаю, сусіди всякі були помагали. Оце пампушки пекли – їли.
Багато на селі помирало людей?
Багато… багато. А тоді вже на другий день пошла сусідка каже6 «Ходім…»… нє, мати каже: «Пойди побач, я ходила вчора там баба лежить, я ходила вчора, чи не вмерла». Я пошла, а вона ногами тако… совала. Я ввійшла і кажу: «Мамо, соває баба ногами» – «То, каже, вмирає».
А тоді везли… баба одна, було дві дівчаток і порізала. Це на хуторі, там де Пашнюки живуть. Ну сусіди замітили, що дітей немає. Тоді з сільради пішли і знайшли два чогуни холодцю. Забрали ті чогуни, поставили на воза, її посадили і оце селом везли.
Багато… багато… багато. У каждій хаті вмерло двоє, но багато.
Даже там дядько жив, двоє дітей, словом, четверо. Баба, дід і двоє дітей – померли всі, хата зосталася пустая. Багато померло.