- Місце запису: село Жовтневе Попільнянський район Житомирська область;
- Дата запису: 2008 р.;
- Хто записав: Філією публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «регіональна дирекція UA: ЖИТОМИР»;
- Респондент: Євченко Кас’ян, 1926 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Жовтневе Попільнянського району Житомирської області.
Мене більше всього обурює, шо воно коло цього Голодомору робиться. Всі, не всі звичайно, але ж є такі люди, наші землячки, которі вважають, що цього взагалі не було, то це вже абсолютно, мені здається, таке кощунство над народом, тому що Голодомор був. І валялися люди, і трупи валялися по вулицях, по вулиці. І я пішов в школу перший рік, це був 32-ий рік, то нас в школі було тільки двоє, я і одна дівчинка в першому класі, а то всі діти або вони сидіти, або вони померли, або опухлі сиділи, оце було тільки нас двоє. І шо мені більше всього, як зараз, я пам’ятаю величезними літерами було написано на червоному тлі: «Спасибі Сталіну за щасливе, радісне дитинство».
«Найважче було пережити зиму», – розповідає Кас’ян Євченко, щоб вижити люди вдавалися до різних хитрощів.
Мати зробила на печі, вибила на печі таку подвійну стінку, наче протилежна стіна, так, вона загородила горщик, замастила його глиною і туди насипала зерна. І увечері, як вони вже не приходили, як їх вже немає, то вона зробила таку дирочку і чу-чуть нагребе зерна, шклянку, і зваре. В селі вже ні одного собаки і кота, це не було, це вже абсолютна утопія, тому шо саме шо не є делікатес, шо вже кота і собаку їли. Щурів, кажуть, їли, я, ми щурів не їли. А тіки, шо вже як весною, там у лісі, ворони, як уже почали гніздитися, ворони і вже сиділи на яйцях ворони, то ми малі хлопці, ше хто був, хто міг ходити ішли в ліс і лазили по цих дубах і дерли ці гнізда.