- Дата запису: 23 липня 2020 року;
- Місце запису: село Боромля Тростянецького району Сумської області;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, завідувачка Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Яресько Марія Михайлівна, 12 вересня 1926 р.н., народилася в селі Боромля Тростянецького район Сумської області;
- Розшифровка запису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Боромля Тростянецького район Сумської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Ваше ім’я, прізвище й по-батькові?
Марія Михайловна Яресько.
Коли Ви народилися?
12 сєнтября 1926-го года.
А де Ви народилися?
В Боромлі.
В Боромлі народилися і ввесь час і весь час проживали в Боромлі. А Ви можете розказати нам про … вашу сім`ю, ваших батьків? Як їх було звати, чим вони займалися?
Батько був прєдсідатєльом колхоза, мама рядова, буряки сапала все.
А як звали вашого батька?
Михайло Минович, фотографія є.
Михайло Минович по-батькові … призвище його, Михайло Минович фамилія його яка?
Гонтаренко.
Гонтаренко, якого року народження він був?
Тисяча дев’ятсот второго.
Прєдсідатєльом коли він став?
Тисяча дев’ятсот тридцять первому до тисяча дев’ятсот тридцять п’ятому помер.
Ага.
А до то тридцять второй, тридцять третій він предсідатєльом був.
А … пам’ятаєте Ви, як відбувалася тут колективізація в селі? Як колгосп організовувався?
Ну колективізація, це ж я ше менша тоже була … Зводили ж усе … хазяйство було … коров … шо є в хазяйстві все зводили, зводили здавали. Батько тоже там ми де на другій вулиці там жили був полеводом сперва. Поодводив, коня одвів, корову одвів, все і ста, а тоді його райком, тоді Харківська область була. Назначили його сюди предсідатєлєм колхоза в тридцять першому, чи в тридцятому, чи в тридцять… і ото він тут був.
А Ви…
Якраз оці го, о цей період він головував.
Головував, а от ви кажете почалася колективізація він все здав, він добровільно здав у колгосп, чи заставляли його здавати?
Шо, шо?
Він добровільно у колгосп худобу здав корови, коня, добровільно віддав?
Добровільно, добровільно, бабушка огризалась мамка «шо ти робиш?», а він … передових всігда.
А зерно не приходили, не забирали, там не казали шо треба зерно здати, землю здати?
Та ну … приходили … я ж тоді ще малесенька була, не повню. Повню шо вони там спорили, шо за це все.
З батьками?
Еге, повню як він ото головував, а люди плохі ж були, дітки мерли, а вона м дома ой… Михайло, ой їй ще плохо, а шо роби, а шо ж робити, ну дітей підбірали, організували патронат, і хто хотів, хоч шоб дитина вижила, пирцю…патронат, діти і в школу ходили й маленьке, як попало няньчили і, так дітей спасали. Ну… їх багато померло. Ото як…
А от Ви кажете коли організували цей патронат, вони … забірали дітей тільки з Боромлі, чи…?
Нє, з Боромлі тіки вони померли, Петро Лісняр, Каркальське … є їхні їхні батьки вже…, а їх по впихали. Я тільки не зіраз, фотографія сидить батько, маленьку дитину ото ж на … кропиві, і кругом ось ці. Вони по … звали мого батька татом, папой отой, і він їх спасав, спасав діток, де ну шо ж було в колхозі, люди пухли. І … а робить пори нада, повилазять жутира, поки наварю якоїсь десь розживуться. Поїли, а тоді полягали і все, приїжали з Харькова під підкріплять «Чо почему не работаїте», а вони по підіймали ш штани ну…, а з чєм рабо тать ми їсти хотяб. Ну шукали й по-людях хоили, і і трохо для відкись пособляли, ну … було. Я це, воно в мене дєцка пам’ять це все у хаті ото батько, мамка умер … уже мер і Сашечка, уже мер Васічка, а дітей 26 патронаті… в школу вони ходили, училися їх і одівали, ну вони самі і там де більші дівчатка сами вже там прибірали, а кухарка була.
А Ви про цю дівчинку роз казали, розкажіть про цю дівчинку, Ви казали шо там дівчинку десь знайшли?
Батько?
Про, про ту дівчинку маленьку?
В його вроді грип, ну тоді ж таке время було, ха-га, ха-га, бабушка ж це ти ж шо, не нада ж той…, чаю попєш, жеребець, тоді ж машин не було, дрожки і пашол наполе вітер такий, а воно брало, а воно брало, як пішов воспалєніє льохких, а тоді не було ніяких лікарств, ні антібіотіків нічого. Обратився в больницю, вже позно.
Помер.
Він бистро випав, ото.
А про дівчинку Ви казали, яку в кропиві знайшли?
Ну його, як хоронили, приїжали з райкома ж ото се. На, ми осталися двоє, в мене братік ще був, ходив розряжать …майно братика отаке ще було. Так ві нам помагали потроху райком приїжав там … тоді гроші не платили, трудодень, а на трудодень 200 грам пшениці, ну ото … ото таке помагали.
Бабусю, дівчинку в кропиві знайшли, можете розказати? Дитинку в кропиві знайшли?
Є…. ну ото ж хтось каже «ой дитина плаче в кропиві» хтось глянув, принесли воно таке, вона ж оце недавно вмерла, жила, довго, більше до ста год пошти, довго жила, та ні не нестану. Принесли в патронат же … ну шо дівчата ми старшенькі тут є, ви уражуйте по-очереді шо ж робить, ну воно, чи воно вже понімало бєдне, воно й не плакала, і вона виросла у колхозі, а мати померла. Мати пхнула, а сама зголоду померла і тоді …пішла догодовувать старих осталась їй, вона і жила, і дітей, і дітей двоє ще було в неї. І ту ту дівчинку й я догладила потом, я батько ж, там я рядом жи голова там рядом. Я бігала в той пансіонат, там ото по-кусочку хліба, тарійці супу, а мене мамка забірала за руки, а ото … додому тікай тікай-тікай, тут ні нема, тіки діткам, тіки діткам, а я ж то не понімаю, мені ж хочеться там, от отаке.
А у вас як дома, Ви не голодували, у вас було шо їсти?
Ну так в напружку, ну ні я би не сказала, ото приїхали два уполномочених з райкома партії, з портфелем такі, жить ніде, общежитія нема, «Куди? Ну будьте в голови, там чотири комнати, колхозна хата», о так я повню під тим чимоданом, і вони батькові, з батьком більше кормилися, привозили, було в їх шо їсти, а мамка там уже те й … ну н не пухли ми і не голодні. (нерозбірливо)… а хлопчик же не понімав три годи, вони як приїдуть ці… він витягнить і дасть пряник, а воно ж побачило ті пряники як вони підуть під кровать, і в той чемодан, той чемодан. А вони застали його він… мама каже «ну ради Бога вбери той чемодан, він побачив де пряники». А він йому дасть. Ну бачиш, Харківська область була. Так вони приїхали з харчами.
Із Харкова приїхали?
Я вам вже якийсь борщ зварю, а вони кажуть «Ви небезпокойтесь ми з Михайлом Миновичем обізатільно будем разом їсти». Нічого… Ми нічого не сказать шоб голодували, ну і нічого лишнього не було. По шматочку, по шматочку. Ото десь Саша умірав і баб ушка помчалася і шматочок хліба йому дала. Одного спасли, а одного ні.
А хто це такий Саша Ви кажете?
Та два братики було Магликових, хлопчики такі. Мати опухла, мати умірає да нічого не зробить. А то мамка моя каже «ой, Міхайле, ой, Міхайле, ти не умірай». А він каже «а шо ж я роблю». А ті уполномочені кажуть «ти дивись шоб твої діти хоч би не попухли, шо ж ти зробиш». Та мамка одного спасла, а друге раньше заболіло. Ми ховали його на кладовищі, ящики збивали, бо труни не було, збивали і все. Ну убирали його…
Як звали того хлопчика, який помер?
Саша.
А прізвище його?
Ваня.
Га?
А другий Ваня.
Фамілія його яка?
Баглик.
Баглик?
Баглик Саша
Саша Баглик помер, а якого року народження він був? Стільки йому було років хлопчикові?
Якого ж вони? Маленькі були. Може тридцятого.
Зовсім маленькі?
Та це ж коли було.
Ага. Не пам’ятаєте. А батьки цих дітей, де ділися?
Оце вже я не знаю. Мати була, а батька не знаю.
А мати вижила їхня?
Боліла, пухла, но вижила. А хлопчика поховали, а те й жив, оце тільки вісім год як поховали. Так він мою мамку цілував (на шофера вивчився) «скажіть, шо Вам привезти. Вона мене спасла я її помню всю жизнь». Все время прівєти переказував, тільки вони в тому краї жили ( показує десь рукою вбік).
А вони Вам були чужі люди, чи якісь далекі родичі?
Ні, рядом ж конюшня була і вони шось там… хати не було чи шо… а ми ж бігаємо з братіком, нам же їсти так не хочеться, а вони… Я бачила, шо мамка носила кусочок хліба, і я вкрала побігла, а Михайло взяв і все в пхнув в рот, а я кажу дай Вані, а він з’їв… і той сидить і плаче. Ну бач трудне було… і з головою, трудне время було, а ті з грошима були…
А звідки вони приїхали? Із Харкова?
Ну в 32-му.
А звідки вони приїхали?
Вони з Харкова. Область тоді була не Сумська, а Харківська.
То оці чоловіки чоловіки приїхали з Харкова?
Харківська тоді область була це точно.
Мгг. А ви жили в хаті це була ваша хата, чи коли він став головою…
Нє, у нас наша хата була там (показує кудись рукою), а тут ми строїлися, коли построїлися… тоді мала голодовка вопше була, забірали хати, забірали. Ну, а коли в нас старинна хата була нада ж перевозить сюди, а той кажить на правлінні «та шо ти Михайло Минович возитимешся, тут уже стройся, а те здавай». Бумаги зробили, все зробили, написали все… печать. Батько як построїлися, а оказується з цієї хати, обмен вони зробили. Цю палить, а спалили нашу. Казали, шо того хазяїна засудили, шо він йшов проти советської власті, всі казали шо його нема. Батьком помер пройшло сім год, коли приходить сусідка і каже «шо тобі буде», в вона каже «шо приїхав твій хазяїн і забере в тебе хату». Вооооо, правда приїхав і каже «я десять лєт цього ждав». Уууу і начав, а вона скажи «а є бомага», а бомага більшовики попідписували, нємці, все при німцях, а нємців вбивали більшовики. Та забірав ту хати, а ми…. та було дєло. А тоді люди всі скричали… так він три стіни остав, а тоді наші як вступили, а я підросла у канторі стала робить, десять класів кончила і все. І я тоді кажу «а тепер я у Вас хату забери, Ви казали, шо я із совєтської власті»… «дам», «скільки?» Так він привіз три матіріалу, поміг доробить, а тоді далі вже в мене женіх появився і построїлися це… В мене хороший дуже чоловік був, бригадіров тракторної бригади робив. Два сини в мене є.
Бабусю, так він не вигнав вас з хати?
Ну він забрав же.
Забрав?
Тіки в його була під соломою, а він… в його під залізом, забрав, забрав, а тоді вже казав мамкі «прикажи дівчині, шоб вона… мене», я не заявляла в райком «я ще привезу матіріал». А мама каже «не займай його, а як ще німці вступлять тоді що ще будуть… » багато розказувать, багато було.
Мггг.
Так вона перед іконами казала «Михайле, аби ти встав я тобі казала не бери чужої хати», лаяла його покойного. А він каже «бомага є», а хто знав.
А не було бомаги?
Була. Так він же сказав цей хазяїн, шо його хати…він большевик, а большевик, а я боялася шоб оце в Германію не забрали. Баб ушка в мене безграмотна.
А дивіться, оце Ви кажете коли давали хату, мати була проти шоб ви йшли в чужу хату?
Була протів. Каже «вези в свою хату». А я йому в канторі сказали «та шо ж ти будеш возити, як відтіля рядом». Вот там, де місток хата стояла, його нема каже. Привезли, построїли і ми сім год… так ми ж поставили йому… бо не було ж цього нічого, а він воспользувався моментом…
А коли його заслали в нього була сім`я, дружина, діти були в нього? Чи він сам жив?
Отой чоловік?
Да.
Не було нікого. Він засуджений був, а як нємці вступили і він вернувся. Йому сказали, а де моя хата, а то б його спалили, його хату брали вже палить. А бомага… до коменданта нас мати за руки водила ми посідали, і комендантові переводчик розказує шо сем лєт прожила. А він каже «нє, нє, хата її» а він схвачується і каже «він большевик, болишевик век».
І вигнали вас з хати?
Вигнали.
А де ви тоді жили? Де жили ви тоді?
У сараї.
У сараї цього ж двора?
Ага.
А Ви пам’ятаєте як були хлібозаготівлі, як хліб збирали у людей? Був план на хліб, нічого такого не пам’ятаєте?
Ну знаю, шо ходили по хатах збирали хліб. Ходили трусили попід пічками. Помню, шо батько розказує мамці, були такі таблички для дописів, куди кидали їх. Ми пухним, а тут жила льотка Галька, а в тії під вишнею сундук пшениці.
Хтось написав?
Написав допис.
В сільську раду?
Оце каже «зараз нікому не скажу», а батько сам забірав дописи «піду каже до неї і скажу хай вона од копа, возьме собі і ми заберем собі змелем і наварим якоїсь…» пішов, вона каже в хаті товче качани із кукурудзи. Я каже «Галю, єсть докладна, шо у тебе є пшеничка, давай поділимось. Людей трохи спасем і тобі буде». Упала навколінки і кричить «Михайло Минович…», це я харашо помню. Коли приїжають з області і кажуть «Ти ніумеєш хліба шукати». І пішли тоді одкопали, а вона тоді вобморок падать і забрали. Було таке. Люди повиходять на поле, поки наварять там – похлибали, а далі лежать не роблять. Чим, чим ми будем робить. Помню в Семена Павловича батько вмер з голоду,напав, що з Харкова «Ти почему лежиш, нада рабо тать». А він підняв штанину і каже «чем? Я їсти хочу в мене сили нема». І ото наварять, поїдять. Дітей в патронаті кормили, вижили всі діти, повиходили заміж, повиучували.
Дітей ніхто не помер? Із дітей в патронаті ніхто не помер?
Ні.
Всі вижили.
Була хвотографія, ну война бачиш ж яке воно… Сидить батько і кругом патронатці. А як він вмер, вони спали він ноччю вмер, а виховатильки будить їх і каже «вставайте ваш папка вмер». Вони віночки несли і йшли за батьком і так плакали всі і вспоминали. Лісяків Петро все время на мене головиха… все время вспоминав батька, каже “якби не твій батько ми б не вижили”.
А ці, хот були із Харкова, вони українці? Чи вони російською мовою говорили?
Ну я вже їх не знаю. Я шо чула, шо бачила, а шо там вони… я їх бачу одіті харашо і ходи справляли дєло. Шоб люди робили потихеньку, а в людей сили нема. Роблять потихеньку поки наїдяться шо небуть. Ото розживуться, кажеть тільки поїли люди і полягали, а батько приїхали з ними побалакать і поїхав далі до людей. Коли прижають два «почему лєжите? Почему нє работаєте?» так вони як піднялися вже всі, через одного пухле, кричать начали. «а де предсєдатель?» Шукали, шукали, не найшли. Вертається батько, а люди кажуть «Михайло Минович, тут на Вас погром», а він каже «це буде, це буде». Коли дзвонять увечері приїдьте муки розжелися десь… а він думав шо буде
Будуть лаять.
Шо будуть лаять. Батько старався дуже, а в нього ж похвальних стільки, а на похвальних – Ленін, Сталін. А потім ми ж боялися і все попалили, з сундуків повибирали.
Все попалили, нічого не осталося?
Дураки були. Його ж ото як поховали, то нам помагали.
А хто помагав вам коли батька не стало?
На кладовищі установили… по двадцять п’ять трудоднів писать, тому двадцять п’ять, і тому двадцять п’ять писать кажен місяць. І в списку тому було так Овчаренко Прасковя Яківна, Овчаренко Діна, мамка заробить там двадцять п’ять, а ми вдвох п’ятдесят. Була помощ, а тоді вже ж…
А чим давали цю помощ, грошима чи зерном?
Грошів тоді вопще не було. По двісті грам пшениці.
По двісті грам в місяць?
Урожаї тоді були дуже низькі. Оце все я помню, ми бігали та й бігали.
А скажіть, взрослих померло багато?
Ну от например, на нашій вулиці я не помню шоб хтось вмер. А так багато хто вмер.
А де їх ховали?
На кладовищі. А може ше десь поза углами, але я бачила тільки на кладовищі.
А хто ховав цих людей?
Ну радні ж ховали, ящики збивали. Хто там вибивав чи збивав, а ховали.
А батюшка був виспівував?
Та ні. При совєтській владі сказали Бога нема, батюшки нема, у церкві віяли зерно.
А церкву закрили?
Закрили. У Боромлі було п’ять церков, а осталася одна, і при нємцях там тоже була одна. А там віяли зерно і співали. А вже коли нємці вступили, то сказали шо Бог є.
А Ви не помните як церкву закривали?
Нє, нє. У школі ж мені тоже… нам читали що Бог нема, то дурман нас же вчили.
А батьки не були релігійні? Ікон не було у батьків?
А в моїх батьків… дєдушка мій був старостою в Миколаївській церкві. Отак як їхати на Тростянець з боку стояла Миколаївська церква, там Троїнська – це Воздвиженська… і базарі. Оце порозоряли всі церкви.
То в дєдушки були ікони?
Нємци як уступили, то востановли. І тоді перва вінчалася Дашка Вінецька. Так баб ушка каже, моя мамка Марія «піди хоч подивися як вінчають». Так я от подивилась. А наш дєдушка дуже Богу молився. Ми віруєм і хлопці вірують. Ну як, понімають шо є.
А при радянській владі у батька в матері були ікони, коли Ви ше маленькою були.
Оооо, багато. Ми поженили двох синів, одній невістці подарили, другій невістці подарили, і є в нас і зараз ікони.
А в Вашого батька були ікони?
Ну так, значить були. Ну, бабушка поховали. А коли повішала значить приходять і той каже «ви зніміть ікони». А вже в мене чоловік був, я одна так він до мене прийшов. А він каже «знаєте шо, я їх не вішав це не моє діло. Он стара людина», а мама каже « я не буду знімать», «ну не кажіть, шо я до вас приходила, може більш ніхто не прийде хай висять». Батько, той чоловік мій поступав у партію, так вони пройдіть шоб ікон у їх не було. А одна дівчинка Вєра перехристила дитину так їй з роботи вигнали, а нільзя було, було таке, було.
А у Вашого батька, матері були ікони? Коли він був головою сільської ради
Були, були. Мині Іванович дєд, і бабушка була, вони богу вірили. В нас багато ікон було, багато. Я ж кажу дівчатам дали, сусідка ось переслала відкись. Ну щас у нас дві, три.
Активісті, які збирали зерно це були місцеві чи приїжджі люди?
Аааа, у людей? ну шукали дак вони переробатували та варили людям остальним вони не…
Не вивозили?
Нє, нє.
А раніше? Це ж Ви розказуєте коли був Голодомор 33, то варили, а 29…
Ну я чула, шо балакали шо зерно повивозили – голод зробили. Голоду не должно було… зерна було багато, а це зробили спеціально каже голод. Отаке балакали, чула я.
Мггг.
А хто зна шо я. Може я шо недопонімаю, возраст такий. Чула, шо чула те й кажу.
А колгоспні поля, комори охороняли від цих голодних людей?
Поля?
Ага.
Обробляли ж люди.
Охороняли їх? Був якийсь охоронник, об`єжчик на полях?
Ніхто, а шо ж там охранять
Зерно. Коли голодні всі люди.
Ааа, так тоді ж ото давали вже начали потрошку.
Ні, в Голодомор 32-33-му. В 33-му поля охраняли?
Не помню.
Не помните. А колоски можна було збирать на полі в 33-му.
Кудиии, куди, луче… я ходила собі рать, як об’їждчик їде в яр ускочиш ховаєшся. А тоді приходжу мну-мну, провіяли. Жорна були, спеціально таке ото перетерли, те на суп, а те на пампушку. Не давали собірать, об’їждчик гонив.
І дітей гонив?
Гонивввв, гонив.
А чи бувало шоб когось зловили?
Ну так не наказували нічого, може лякав. Я сама собірала, ааааа їде, тікаю у яр. Було таке, було. Не давали, не давали.
А чи можна було шось обміняти на продукти рушники, сорочки? Чи міняли люди шось?
Міняли, міняли.
А розкажіть.
Міняли, міняли. Носили платячка там і платочки. До нас у войну приходить одна женщіна з двома дітками – зімою. Каже «пройшла всю вулицю і ніхто не хоче посидіти з дітьми поки я піду десь випрошу шматок хліба». А холодно, «ну хай побудуть діти», а бабушка «ну хай» і пішли. Приходить Передірєйша, так звали бабку. «А це чиї діти? Ти шо зума.. вона могла тобі їх перектнути. Ти шо, на шо ти согласилась?» Ігггг, вона пішла « а шо ж робить?» А вони сидять по нагрівалися й сміються, баба їсти їм насипала. А її нема й нема, ми вже полякалися коли приходе, а мама каже «ой, Галя, я злякалася», «Ееее ні, я діток не брошу я буду з ними умірать». І переночувала в нас, повечеряла. На другий день взяла дітей повкутувала… поїхала далі.
А в тридцять третьому міняли шось на хліб, на зерно?
От ти знає, не повню. Далі туди міняли. Так тоді ж нічого було мінять.
Ну сорочки, рушники, такого ні, да?
А «Торгсін», чули шо таке «Торгсін»?
(махає головою, шо не знає)
А золото могли міняти на продукти в 33-му?
Ну не сталкувалася з таким.
А Ви казала, шо там якісь люди померли, дідусь, Ви пам’ятаєте померлих від голоду людей? Імена їх…
Ну ото ж хлопчик – Яресковський Павло забула як його по-батькові, Семена Павловича батько. Отой шо на полі казав «дивись який я пухлий який», ото він і вмер. Це я тож повню, а так повню шо мерли, но…
А чи було село ваше на «чорну дошку» занесене?
Нє, не чула таке.
А чи були випадки людоїдства, хтось говорив про таке?
Шо?
Випадки людоїдства?
Були. Отам де церкова Райка живе, отам була така… дівчата тікайте… казали шо їли людей. Балакали, балакали, було таке.
І знали, хто ці люди?
Тікай, мимо його бігом тікали, боялися. Розговори були, но я не помню шоб когось…
Оце коли люди голодували, а Ваш батько був при владі, чи не переживав він шо така ситуація?
Ой, да дуже переживав. Бідний мотався як, і ночю не спав сидів думав шо робить, де взять кинуть комусь нада… ну шо робить. Оця вулиця (показує на дорогу), ну ніхто тут не вмер. Я не помню.
А чи помагали люди один одному?
Ой, хто там помагав (посміхається). А тепер помагають чи шо??? Ніхто нікому не помагав.
Ну ви ж кажете Ваша мати спасла дитинку, хлібом ділилася.
Помагала, помагала. Батько… я чую вона каже… носила. Я тоже було вкраду вийду на вулицю кому не будь… ну тоже, огранічено було. Огранічено.
А от Ви кажете, шо батько переживав, шо така ситуація, люди голодують. А чи не думав він якось вийти з колгоспу, покинуть, ну було у нього таких думок?
Нє, нє. Він патріот був. його уважали люди. Ондо актів весь на фотографії є можна подивиться. Подивіться.
Да, ми перефотографуємо.
Да актів весь і він. Бухгалтер, помошнік і всі там.
А це вони всі ходили і зерно собірали?
От чого не знаю, то не знаю.
А про Голодомор можна було говорити між своїми, шо люди голодують? Шо був Голодомор
Ні, нільзя було. Балакать. Я тільки думаю батько й мамка скандалили без кінця. Він каже «Нашо ти мене гризеш. Мені так трудно я не знаю шо робить, а ти ше й вдома гризеш». І я там обзивалася мені в потилицю дали… не лізь хоч ти за батька обступалася от. Мотались, мотались. Він худий був такий тоді. Батько, батько. У нас молоко давали хоть ми брали, так нам і корову коли вмер дали – забирай. Нам помагали їздили до райкома, то платтячко, то хлопцеві брючечки… мамці так юбку якусь. Помагали.
Це ще коли батько був головою?
Як вмер же ж уже.
І корову дали як умер?
На кладбищі… виходний був увесь колгосп не раб отав, несли його там приїжали виступали, і там постановили помагать нам поки…
А як Ви думаєте, Голодомор був природнім чи штучним? Не було врожаю чи як він стався? Чому стався Голодомор? Він був штучним чи не було врожаю?
Та я чула, шо казали зробили Голодомор… Сталін той.
А Ви як думаєте?
І я думаю, чого ж з Харкова приїхали люди?
Контролювать…
Я думаю шо… Світ великий, можна було… Зробили та й усе.
Бабусю, а Ви нам…
Усі люди так кажуть. Усі кажуть, шо зробили Голодомор.
А як Ви думаєте, дітям треба про це розказувати?
Оце ж ви мої діти та внуки… нада, а шо хай знаю дітки про те шо було.
А ніхто вам нічого погано про батька не казав? Про те шо він там…
Ніхто. Уже як заболів він лежав, я зайшла заглянула, а він так заглянув, одвернувся. А ввечері мамці каже «як боїшся одведи дітей до сусудів я буду умірать». І вмер ночю. Сусіди прийшли…
А Ваш чоловік якого року народження?
Двадцять шостого тоже.
А як його звали?
А вмер дев’яносто год йому було. Чотири годи як умер.
А як звали Вашого чоловіка?
Александр Григорович.
А прізвище?
Харош був, хороший (посміхається) був чоловік.
Він тоже пережив Голодомор?
Ну так же як і я?
Він тут жив у Боромлі теж?
Вони якось не у колгоспі були, трошки отдєльно вони жили. А родився тут. Сім год в армії отслужив. Награди… учасник бойових дєйствій. Він получав харошу пенсію. У нього стільки похвального є… і мене наградили. Я думала Ющенко…я кажу може ж пенсії добавлять (не розібрати).
Ваш чоловік про Голодомор шось розказуав?
Ну тоже казав голодували, їсти хотілося… но не померли. Вони потікали десь до якихось родичів, а тоді приїхали построїлись. Вопшем нічого. Він ще з дєдства пірхав мене. А тоді одслужив службу пожинилися і жили харашо. Хороший оловік був, хороший Царство йому небесне. Трудяга, уважали і в колгозі… і я ж кажу учасник бойових дєйствій, і медалі в його є все.
Бабусю, а от коли була колективізація і хліб забірали, чи люди не повставали, чи н було ніяких повстань?
Шо?
Чи люди не повставали коли забирали хліб? Повстань ніяких не було? Чи люди не бунтували коли хліб забирали?
Не бачила я
Батько нічого такого розказував?
Не бачила. Була спеціально бригада, шукали ходили. Батька приїжали стружать « Ти не умеєш…» Батько не ходив. Ходила бригада спеціальна. Отих людей і лаяли. Шо попід пічками лазили – лаяли. Ну а шо робить. Вопшем… якби я була більша я б більше розказала. Шо я наслухалася, шо я набачилась…
Є ще запитання?
Все. Тоді дуже дякуємо за розповідь.
Гонтаренко Мина Йванович – дєда, Гонтаренко Марина Дмитровна – бабушка. Було в їх хазяйство. Був млин, ліс, поле, все було. Ну все ж начали розкулачувати все забрали.
І млин, ліс, поле. А худоба була в них?
Га?
Худоба була?
Одвели корову й коня.
Це батька Вашого батька?
Це вже батьки.
А вони добровільно це все одали?
Одвели добровольно ааа…
Не проти шо там все треба в колгосп здать?
Я знаю, шо та каже «ти кобилу веди, а я корову», то вони в двох й повели, батько й мати.
Це дід і баба одвели?
Да, да. Нє, нє. Це вже батько й мати.
А дід і баба як було?
Ну дід і баба шо ж…
Як їх розкуркулювали? Можете розказати шо було з мленом?
Ну я їх уже не помню.
А де вони жили після розкуркулювання? Як їх розкуркулили дід і баба де жили, осталися окремо жити там де і жили?
Вони померли в своїй хаті… в них нічого
А коли померли вони?
Та ну давно
До Голодомору померли?
Ні, ні до Голодомору вони померли.
До Голодомору померли, да?
Вони давно померли.
А коли вже батько був головою колгоспу вони вже померли?
Вже померли, вже було їх.
Це в них все забрали в колективізацію???
Доточка, у мене давлєніє піднялося…
Добре, все. Дякуємо.
Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб
Фотограф: Валентин Кузан