- Місце запису: село Русанівка Липоводолинського району Сумської області;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Якуб Галина Остапівна, 1936 р.н., народилася в селі Русанівка Липоводолинського району Сумської області;
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Про голодовку 1932-1933 рр. мені батько розказуали. Казали, що було тяжко, дуже тяжко, ото єслі пережити той страшний період. Бо якраз тоді почалася колективізація. Забирали все чисто. Вигрібали до останньої зернини, яка була захована десь в глечику. Заставляли йти в колгоспи. Батько казали, шо перед тим, як я народилась, люди почали йти в колгоспи, бо трудне життя було, а там якусь юшечку давали. А ще було завдання розгромить куркулів як клас. Якщо йдеш у колгосп, то забирали постройки, залишали тільки хати, комори хороші везли в колгосп, сарай палили. А ще до нас посля войни привозили кукурудзу, давали качанами, або по 10-30 кг. Землі посля войни майже не було, лише 36 соток, більше не давали. Так ото у нас посля войни, як такой голодовки не було. Тяжко було но не так, як в 30-х, батько казали, шо тоді страх шо творилось. Посля войни, 800 рублів був пуд муки, так ото ми купляли. А ще в нас був овес, так ми його здавали в комори, а там була драчка, де ми його драли і пекли галєти. А ще, як і в 30-х годах, пекли млинці з липи. А ще в нас була корова, то нам було не важко. Легше ніж другим жилося. А ще була і картошка, правда трохи гнила, но була. Людей майже не померло, бо я ж кажу, шо як такого голоду посля войни не було. Вижили. Важко було, но вижили.