- Місце запису: село міського типу Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;
- Дата запису: -;
- Хто передав: -;
- Респондент: Яковенко Микола Савич, 1921 р.н., народився в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області.
(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)
Перед тим як казать про голод 30-х років, нада сказать про кляту колективізацію. Ми повинні були йти в колгосп. Не хтіли йти, но йшли. Політика така в страні була, так ото й йшли, бо сказали, так ото те й робили, шо скажуть. Люди почали голодувать ще на початку 30-х годів. А з 1932 р. голодували всі. Найжалькіше було масесеньких діток, ми вже старші були, якісь проворніші, а то малесенькі з матір’ю, бо хазяїна заберуть і всьо, живи як ото можеш так і живи. Нікому до тебе не було ніякого діла. Ага, так як була ота колективізація то забирали хліба: раз прийдуть, а тоді ще раз ідуть по другому кругу. Вишкрібали все шо було. Приховать не можна було. Так ото на 30-ті годи не було в нас ніякого запасу. Правда наші матір мали рушники. Такі гарні червоні кролевецькі рушники. Вони нові були. Так ото мати їх брали і йшли на базар, там міняли на 3-4 стакани жита чи пшениці. Рушники нові, гарні були, але ото треба було продавать, бо нада виживать, шоб з голоду не вмерти. А ще мати міняли і скатерті і інші рушники. Міняла все, що десь раніше приховувала. Ото-таке було. А ще мати млинці пекла. Ото я з братом липу рвали, в нас її багато було, та й зараз її багацько не зря ж наше село називається Липова Долина. Ага, так ото нарвали липи, потом товкли її і були млинці. А ще ми часто на поля ходили. Ото було підемо, сядемо в пшениці, і як ото що зерно молоде, як молочко, так ото сидимо там і їмо. Їсти хотілось дуже. А ще в нас груша була, воно не груша, а дичка. А вона рясно родила, а ці груші маленькі були. Так ото ми ще й груші їли. А людей вмерло багато. Ой і дуже багато. Влада винна. А місце одне було де мертвих ховали, це на кладбищі, на отому старому, шо біля церкви якраз. А там раніше інкубатор був, так ото туди людей скидали, а тоді всих в купі ховали. Страх шо творилось. Дуже багацько ми поховали. Наші батько тоді вмерли. Так ото мати викручувались як могли, виживать то якось треба було. Але слава Богу з голоду не вмерли. Вижили.