- Місце запису: село Канцерівка, Запорізького району, Запорізької області;
- Дата запису: 5 серпня 2021 року;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
- Респондент: Винярський Дмитро Денисович, 1923 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Червоний Яр Томаківського району (сьогодні Кам’янського району) Дніпропетровської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка. Як Вас звати?
Дмитро, Дмитро Денисович.
А прізвище Ваше?
Винярський.
Коли Ви народилися?
23-го году.
А якого числа?
14-го числа.
А місяця?
11-го місяця, декабря.
Листопада?
Листопада.
А розкажіть про свою родину, про батьків. Як батьків звали і чим вони займалися?
Ну сєльськім хазяйством займалися.
А як звали батька?
Денис.
А прізвище?
Денис Афанасійович Винярський.
А якого року він був народження?
1897-го года.
А мама?
А мама… дев’яносто… шостого, кажись.
1896-го. А як її звали?
Марія, Марія Семеновна.
Ви народилися в Чумаках?
В Чумаках. І мене вивезли… малим ше у село Червоний Яр.
Ви кажете, Вас вивезли в другу село. Чого?
Село Червоний Яр і стали там строїться. Ето… отділили там участок і стали там строїться. Це вже при НЕПу.
А це село Червоний Яр, це якого району?
Дніпропетровського.
Дніпропетровської області?
Да. Томаковського району.
І батьки построїли хату при НЕПові?
Хата в нас як в Тараса Шевченка була, на курячих ножках. Так шо жили ми бідно, от. Батько демобілізувався, от, нічого не було, так шо харошого сповнить… Ото при НЕПу трошки пожили, трошки-трошки припоминається., от. В нас вже було троє, потому шо батько женився на другій жінкі із дитиною, так шо в мене і сестра є совмєсна. Ну вже немає її, нікого нема.
А коли батько женився другий раз? В якому році батько женився другий раз?
… Другий раз, а жінку взяв з дитиною.
І скільки у вас всього дітей було?
Четверо.
А можете назвати як звали і якого року народження?
Тисяча дев’ятсот…
Ну якщо не пам’ятаєте, то хоча би по іменах.
Первий родився Ілля Денисович, потом… я первий родився, Дмитро Денисович, а Ілля Денисович і Іван Денисович. Іван Денисович 31-го года, якраз в голодовку, от… 33-ій в ясла ходив. Мати… у колхозі була, а батько не хотів розставаться з своїм НЕПом. (сміється)
То як це було? В батька при НЕПові було своє господарство, а яке господарство?
А таке… давали наділи на їдака по дві десятини, а нічого ж не було – ні коняки, корова правда була, тьолка в матері була, дождалися корови і та корова спасла нас… од голодовки.
А Ви кажете,батько лишився при НЕПові. Батько мав господарство і не пішов в колгосп, сам собі господарював?
Потом в колхоз стали зганять. Не виполнив хлєбоздачу – на тебе ше накладають, ше накладають і до тих пор пока нєт нічого не було. От і голодовка… Так шо голодовку я добре знаю… (плаче)
У вас всі вижили в голодовку?
Вижили. Батько й мати пухлі були з голоду, пухні, а ми, слава Богу, вижили, не пухлі були. (плаче) Ну їли шо – лободу, галахи. Стала вже весна, стали вже виливать ховрахів і їли, лободу запарювати. Ето страшноє дєло.
А у вас була корівка?
Корова, корова ото нас спасла. І ви знаєте, некоторі люди порізали коров, думають піддержати. А которі порізали корову, то всі вимерли, всі. Процентів двадцять п’ять в селі померло з голоду.
А ви кажете, померли всі, цілими сім’ями помирали?
Да, цілими сім’ями умирали.
А Ваші родичі і сусіди може теж не пережили Голодомор?
Багато померло… й родичів, дуже багато.
А Ви їх імена пам’ятаєте?
Та… скільки пройшло год, не помню.
А хто хоронив цих людей, шо помирали?
Хоронили сусіди, тоді вже не було ні похорон, нічого. Сусіди хоронили.
А де їх ховали?
На кладбіщі. В нас за селом кладбіще було, от.
А Ви казали, що приходиди і забирали, раз забрали, другий раз забрали зерно. Хто це за люди були?
«Актівісти» так називадися, актівісти ето… грабили, дольше нічого… актівісти.
До вас теж приходили?
Да… Я помню… уже 9-ий год мені був, я вже добре помню. На печі в нас проса мішечок, так відра два. І ми як курчата ті во посідали, збилися в куточку на тому мішечку, так той мішечок витягли, витягли, замітили і забрали. Мука в діжечці була, муку тоже забрали в ето… муки тієї нашкребли… ну забрали… І отак жили.
А в хаті вони ще шукали зерно чи другі продукти? Не штиркали такими штиркачами.
Зерна вже не було, усе викачали, вивезли. Це саме Дніпрострой, саме строївся ДніпроГЕС. Все йшло заграницю, все заграницю. Так шоб не вродило, не можна сказать, недород був, но грабили, грабили, розграблювали ото все, от. А люди оставалися не при чом. А потом колективізація проходила. Мати була в колхозі, а батько не хотів, батько пішов на Дніпрострой на заробітки, от.
А там батькові пропили щось на Дніпрострої?
Хліб і кої-які продукти давали, от…
А матері в колгоспі була платня?
Трудодень було запишуть і всьо. А прийшло ето…
А на той трудодень шось давали?
По 400 грам на трудодень, 400 грам мати у клуночок принесла осінню і всьо. А в клуночок відра 3-4, так заробила.
За рік? Це була зарплата за рік?
Да, і всьо.
А в 32-33-му шось платили у колгоспі?
Садовили, садовили… коровку ж, вже отелилася коровка, стала молочко давать, так у борону, у ярмо. Йдеш на роботу – корову бери, боронували коровами, бо коней, которі в колхоз йшли, значить, зводили коней… А то…
Коней зводили, а корови?
Корови були, корови були. Одна, дві саме більше розрішалося.
І ці корови брали, щоб працювати в колгоспі?
І цими коровами. Багато, багато молока виносить було в молочарку, наложили, не помню скільки літрів, но шось багато. Бо я носив бутль, тоді банок не було, а бутиля, трьохлітровий бутель каждий день я на молочарку носив. А одвійки давали обратно назад.
Забрали вершки?
Сепаратором провіють, а одвійки нам.
А чи розкуркулювали людей у вашому селі?
А ото ж розкуркулювали… Як при НЕПу розжилися люди, стали жить. Я ж кажу, у батька нічого не було. Дали надєл на каждого їдака по дві десятини і люди розжилися, стали жить, от, через то розкуркулювали. В которих сім’я велика була, надєл хороший був, вродило нічого. Вже я помню, батько купив конячку, конячка як монголка була, я помню, маленька була, Чубка називали конячку… Потом на другий год трояк батько купив. Трояк – це трьохлемішний, трояк називався.
Трьохлемішний хто? Плуг?
Да, трьохлемішний плужок, таке як полівка. Він мало… маломочний, но спрягалися із сусідами, от. Батькова конячка і сусідська, спрягалися. Не знаю, за шо вони купляли сємєна, но на пєрвий год руками розкидали, руками розкидали, а потом заволочували. І так розбагатіли люди. А потом значить нада в колхоз зганять. Не хочеш, от – за межі України, так називали ето … висилали людей, от, щоб застрахать, шоб люди йшли в колхоз.
А у вас це все забрали?
У нас все, все в колхоз забрали, хоть батько і… А не було нічого – ні паспорта, ніякого документа, а без паспорта не встроїшся. Так батько на стройкє був, Днєпрострой, саме правий берег строївся.
А там на стройці люди голодні приходили працювати?
Да-да, голодні. Дєло в том, шо мій дядько у Чумаках первий предсєдатєль колхоза був. І шо ж ви думаєте, голодні ж люди, а дядько думав, шо первий укос значить дам авансу хліба людям, шоб трошки піддержать. Так шо ви думаєте? Його на три года засудили, три года отбатрав за самоволку, шо самовольно дав людям. Ну люди ж голодні.
А як звали дядька?
Сашко, Олександр.
Винярський?
Да.
Це він в Чумаках був?
В Чумаках.
Так може завдяки тому, шо він трошки дав зерна, то трошки менше людей померло, люди рятувалися?
Люди рятувалися, ховрахів їли, вот.. лободу. Хто чим мог, тим і жили.
А коли дядько людям зерно, їм стало трошки легше?
Ну авансу дали там по клуночку, шоб пока піддержать людей… поїли і всьо, того зерна…
А він три роки відседів, а потім повернувся в село?
Да.
А де він працював в селі?
Уже рядовим, так же як всі.
У колгоспі?
У колгоспі.
А як дядька засудили, замість нього прийшов другий предсєдптєль?
Ну канєшно тоді ж назначали, не вибирали, назначали.
І цей другий був місцевий чи не місцевий?
Цей вже умніше, умніше, не давав людям, без розрішенія не давав людям. А цей же бачиш без розрішенья звише, от, дав людям, три года отбацав.
А як Ви думаєте, чого його засудили?
За самоволку, шо не у колхоз зразу зерно, а людям дав, от.
А колоски на полі тоді можна було збирать?
За колоски строго було. Пропаде – не трогай. По восім год… сусіді собрали восєм кілограм – восєм год. За каждий кілограм – год, восєм год.
Це вони на полі собрали?
На полі, на полі, вже все убрато, а нільзя було собирать.
А, як Ви думаєте, для чого таке робилося?
Для того, шоб в колхоз согнать. Люди ж не хотіли, потому шо при НЕПі люди розжилися і стали розкулачувать. Я ж кажу, шо за три года в нас вже конячка стала, тьолочка була, вот, трояк батько купив і бричку, бричку під заказ дід Левко клепа в кузні.
І сусіди розжилися?
Та… як розжилися? Тільки стали на ноги підніматься – колектівізація, після НЕПу колективізація, все забрали у колхоз, бо мати ж у колхозі.
А в сусідів тоже позабирали?
Аякже, все. Із щупом ходили, ходили де ямка, де що вищупували. Спеціально, спеціально, шоб нічого не було, шоб нічого не було.
А когось ще розкуркулювали? Людей з хат виганяли?
Канєшно виганяли, у Сібір на зсилку виганяли, ето… Дальний Восток, Сібір – все хахлами заселено, за межі України.
А за шо їх виганяли і виселяли?
За те, шо вони не йшли в колхоз, шо не йшли в колхоз. Нєкоторі, правда, багаті були, багачі, тих розкуркулювали… із сєм’ями вигонили.
А чи помагали люди один одному в Голодомор?
Так нічим було помагать, нічим було, сплошний мор, сплошной мор.
А хто були ті активісти, шо приходли зерно шукать?
Ну комуністи називалися, вот, ці активісти. Яж кажу, ми одно одного менше і просо, був мішечок невеличкий, витягли і просо те.
А вони забирали тільки зерно чи ще якісь речі забирали?
І квасолю, і горох. Ну шо їстівне – все забирали.
А рушники, сорочки, кожухи не забирали?
Ну того в нас не було, ми бідно жили. Не бачив, шоб рубашки там і рушники.
Чи ходили люди мінять сорочки на їжу чи рушники на їжу?
Да, міняли, міняли. Так шо воно стояло не дай Бог стільки.
А чи були якісь люди в селі, які не голодували?
Ну активісті ті канєшно не голодували, бо украде, потягне і так жили.
А активісти були місцеві чи ні?
Місцеві, місцеві, харашо знали. До сусіда йдуть і: «Пишись, пишись у колхоз!». Не хочеш – налажують контрибуцію… і виполняй. Я ж кажу, коровами волочили і молока здай шось багато, я не помню вже скільки літрів, но виносили молоко. Приходе з ярма того, шо волочили, спрягалися і волочили. А ето коней, якшо інтересно, потом їх розоблачили, шо враги народа були. Сап – болєзнь така. І розстрелювали коней, которі хароші коні, розстрелювали. А в нас за селом була кладбіще і каждий день було ведуть і розстрелюють, розстрелюють і соломою обсмалять, і всьо. Луків розвелося хто зна скільки.
А хто розстрелював коней?
Охотники, которі охотники на той… Приказують розстрілять, ведуть і розстрелюють.
А кого визнали ворогом народу?
Ну оцих же… которі розстрелювали коней, вот, вєтенара.
Ветеренара? І шо йому за це було?
Ну… він не прийшов, він там дуба дав.
Де дав?
В тюрмі.
Його заарештували і посадили в тюрму?
Да.
Так, а сап – це ж хвороба?
Да, це хвороба.
А в чому винен ветеринар?
А признав здорових коней больними і розстрелював, розстрелювали по його указкє.
А оце м’ясо коней розстріляних люди не забирали, не їли?
Так вони ето… палили, солома була, палили і трошки прикидали, потім вовки розрили.
Ну люди не їли цього?
Нє-нє-нє.
Якщо в колгоспі щось пропадало – кінь чи корова – це їли м’ясо?
Нє… Ну в общєм їли шо попало, шо попадалося?
А з мертвої корови чи коня могли їсти м’ясо?
Большенство самі різали, думали, шо спасуться. А м’ясо поїли і всьо, кончилось. Хто зарізав і померли.
А жорна у вас були?
Жорна, от (сміється) у мене і досі жерно батьківське єсть.
Це те, шо в 33-му мололи?
Да…Це жерно батько вже посля зробив, купив на острові, на Січі.
Після Голодомору вже?
Після Голодомору, після Голодомору.
А в Голодомор були у вас жорна?
Нє, не було нічого, нічого та й молоть нічого було, нічого було. Я ж кажу, шо ото коровка спасла нас і ховрахи. Ховрахи тепер вже витравили, ховрахів вже немає, а тоді ховрахів було багатенько. І я ж пацаном вже був, за відро і виливать із норки. Обідрав і матір зваре юшечку, і оту сьорбаєм.
А оті жорна, що у вас, у 46-47-му користувались?
Да.
А в 46-47-му голодували?
Ше й як голодували.
А тоді чого був голод?
Ну Сталін же сказав, шо в 47-ом году… Сталін сказав, шо: «Я з войни вийшов крепкий і мені нічого не нада». А Америка хотіла помогти зерном, отказав Сталін, не розрішив і голодували.
А в 46-47-му шо їли, чим рятувалися?
Тоді вже трошки легше було… ну тоже ж корова, от, де колоски там собирали тайно, тайно конечно, шоб ніхто не бачив, потому шо судили і счас судили. Сусід, сусідський чоловік тоже три года одсидів за колоски.
Це в 46-47-му?
Да.
А Ви в 32-33-му проживали в якому селі?
В селі Червоний Яр.
А 46-47-му теж в Червоному Яру проживали?
Я в 47-му же ми… на Канцерівкє.
То в 47-му Ви вже на Канцеровкє?
Да.
А в 32-33-му був страшніший ніж 46-47-ий?
Страшніший… (плаче)
Як Ви думаєте, хто винен в Голодоморі?
Комуністи, комуністи! Можна було ізбєжать. Америка предлагала Сталіну, от, помп гать так як в 21-му году помагала, от, так і зразу хотіла помогти, отказався Сталін.
А чи чинили люди якийсь спротив, чи опиралися, коли зерно забирали, коли худобу забирали?
Шо?
Люди сопротівлялися?
Коли хто сопротівлявся, їх же посудили…
І шо було дальше?
… без возврата на Україну, на Сєвєрі… на Дальній Восток, оце вони заселили українцями.
А чи таке збройне повстання було проти радянської влади, проти комуністів?
Сопротівлєнія ніякого не було, ото Махно… вроді защіщав… то банда була, то банда, не руководство, а банда.
Хто банда?
Махновці. Ну євреїв грабили, багачів, які жили. Считають, що за щитники, а воно банда.
А простих людей тоже грабили?
Ну бідні… шо в бідних взяти – ну поросята, гуску.
Але були випадки, що махновці взяли порося чи гуску?
Грабили, грабили, не розбиралися бідний чи ти багатий, махновці не розбиралися.
А в яких це роках було?
Ну…
До колективізації?
Канєшно, до колєктівізації…
Дуже дякую.