- Місце запису: село Маринівка Доманівський район Миколаївська область;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Врадій Людмила Семенівна, 12.04.1919 р.н.;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Маринівка Доманівського району Миколаївської області.
У ті голоді 1932-1933 роки мені було 13 років. В сім’ї крім мене було ще 7 дітей. Сім’я жила добре: були свої коні, земля, сівалка. Всі діти працювали гуртом на господарстві, тому в сім’ї завжди був достаток, я ще малою дитиною 6-7 років ходила на полі під час посіву поля. В ті голодні роки 1932-1933 сільські активісти (із місцевих) забрали з дому все; спочатку коней, сівалку, потім всі запаси. Голодували сильно, мій брат-двійник помер від дитячої хвороби. До нашого двору приходили разів 6, заглядали скрізь, ключкою для сіна штрикали стіни і підлогу, забирали все.
Мати, щоб врятувати нас від голодної смерті, готувала із коноплі молоко, весною їли все: цвіт акації, траву — все, що можна було донести до рота. Старші брати, ризикуючи життям, вночі ходили на хлібні склади і через горище, ключкою крали по булці хліба. А, пам’ятаю, здохла коняка у ковхозі (колгоспі), то там була бійка біля тої дохлої туші. Були випадки, батьки говорили, на хуторі батьки їли своїх дітей. А вижили ми того, що одного разу вночі до нас у двір забрела теличка (чия, не знаю, мати казали — бог послав). Так тато вночі, з братами просто в хаті зарізали її і все закопали в ямі просто в хаті, пересипавши сіллю. Ні з ким не ділилися, тому що боялися про це навіть думати, не те щоб говорити. І нам також ніхто нічого не давав, тому що у людей нічого не було, ділитися не було чим. Всі ходили, як мерці, залякані, опухлі, голодні, злі.