- Місце запису: село Боромля Тростянецького району Сумської області;
- Дата запису: 23 липня 2020 року;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, завідувач Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Микола Іванович Вовк, 14 вересня 1928 р. н., народився в селі Боромля Тростянецького району Сумської області;
- Розшифровка запису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Боромля Тростянецького району Сумської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?
Микола Іванович.
Прізвище, ім’я, по батькові.
Вовк Микола Іванович.
А коли Ви народилися?
… через місяць буде. 28-го году.
28-го року, через місяць це в серпні…
Це на праздник Воздвиження. Буде, буде праздник… осєнній.
Ага
Та й таке. Та ніхто його не празднував канєшно. Ну, а сєйчас отмєчаю… п-просять могоричь…дєнь рожденья твій…
Угу
Та таке діло.
А Ви народилися тут у Боромлі?
Тут, в о о тій хаті, о тут…там моя родіна.
Ага і весь час проживали в Боромлі?
Кроме армії
Кроме армії, зрозуміло. А Ви можите розказати про свою родину, про своїх батьків, батька, про матір.
Можу.
Як було звати Вашого батька?
Вовк Іван Іванович.
Якого року народження він був?
Дівятсот, дівятсот третього года.
Ага . Ееее… яке в них було…а матір як було звати?
Євдокія Іосіфовна.
І вона якого року народження?
Вона дівятсот первого.
Девʼятсот першого року. А можете розказати, яке в них було господарство до колективізації? Чи памʼятаєте Ви?
Був, був же
Чи можете розказати?
Був у нас ще дєд, батьків батько, який керував усім ділом. [02:11] (не чути слова) .А батько був в канторі. Пришов, повечеряв і пішов, чи то поснідав –пішов, прийшов. Ну о таке. От. Коли прийшла колєктівізація бульо… У колхоз не хотіли вступать. Не хотіли. Ну вони рєшили вислать сімʼю нашу ее на сєвєр, на сєвєр. І водного дня, ночью, приїхали, ворвались в хату. Ну як, міліція була, а в нас тут станція, станція «Рябушка» єсть, за станцієюй Балаглій, там стояли ешалони [03:12] (не чути слова) запасли, запасли. Як нагружляться [03:15] (не чути слова) тоді вже витягають той ешалон і понад [03:20-03:25] (не чути слова). Ввобшем нас вигнали з хати, з хати вигнали. Ну ми ж діти ше щітайте. Ну підводи колхоз дав, погрузили це барахло шо, шо…Сказали скікіто нада, що не буде більш, режим такий був. Не більше… Погрузили – повезли на склад нас усіх [04:05 – 04:08] (не чути слова). Погрузили вагони, і дєд мій був там…з бабою, з бабою, уже з другою жінкою, перва вмерла. Вобщєм він всим ділом керував. Батько [04:31] (не чути слова) впав…ну бєздєйствующій. Він до начальника ешалона. Раз, а там охрана стоіть [04:44] (не чути слова) двері, шоб туди ніхто не шов. І вже нєсколько попиток він хотив до нього пробраться – не пускають, а тоді він, той, замітив, шо в начальніка двері були откриті, чи шо таке, каже: «Та пусти, хай зайдЕ сюда. Шо таке?». Він зачав розказувать: «Я – каже, – [05:15] (не чути слова) їду». Було в його…
Хароше хазяйство, коні…Коні були, молотарка булла своя, інвентар дрібний такий. А сійчас каже в нас тут зімля єсть. «Так я оце все діло пріобрів. Мене й висиляйте. Зачєм же сімʼю був, наказаніє таке?». Батько служив в військах ГПУ. Краматорськ, Краматорськ на Донбасі. Оце розговор: «Документи які єсть? Документи?». Він каже: «Та може й буть у невістки це Євдокії Юзвікової». І пішов ліг там, де їх поселили, у вагон. Каже: «Які в тебе єсть документи? [00:53] (не чути слова)». Понімаєте, яке все діло. Дєло в том, шо значит : «Я – каже, – буду отвєчать за те шо в мене було хазяство, там коні, корова, от…». Но найшло мати того покоя – той документ, шо якось з армії батькові дали, там з Краматорська. Приніс. Пустили обратно його отуди. «Усь» – каже. Він почитав, почитав, каже : «Ввас освободять, і вас тоже». Освободив от поєздки туди [01:57] (не чути слова).
Нє.
Нє ?
Челябінск
Челябінск?!
У Челябінск. А дєд каже: « Ні. Я добував все сам і мене й наказуйте». Поїхав дєд з бабой. Із там туди. Привезли ешалоном. Це я вже розказую як мій дєд розказував. «Привезли – каже – ешалоном з-за Свердловки ше триста километрів кудись там.». Вот. Оце виступив там якийсь у кожанці, раз у кожанці, то був керівник якийсь. Бо тоді таке… Начали там каже жить. Оце каже: «Блядьські комуністи чи ці еее куркулі. О тут – каже, – оця ваша і родіна до вашої смерті». От. Ну шо ш. з дому брали кожухи всілякі ото, тому шо там холодно. Казав і сорока градусів морозу не сходило. [03:23] (не чути слова). А ліс, а в ліс як ввійдеш – тишина і теплО. Оце каже рубацте любе дерево, робіть байраки собі і [03:37] (не чути слова) спіціально приносили бочкі такі. Ну буржуйка така, щоб обігрівалась. Дзень, один день за подготовку, а [03:54] (не чути слова) після завтра на роботу вже. Ну дєд начав робить. А він трудолюбивий був. І начав робить [04:05] (не чути слова) всі плани. Приїхали провєрять хто як робЕ там. «А шо це дєд у тебЕ багато дров на-на-напиляли там?» Вопшем там … Та як…Время раніше не було. Рубали, й рубали, рубали. Аа пійшлов якійсь їхній там і каже, а дєд каже, шо з бабою робив. Потомушо не приймуть у тебе цілого батальйону. Багато дуже даровано. А а туко план. Та баба виходила то тріски переносила. Ну вопшем такіє то дєда освобождають відтіля. «Йдіть, на Україні голод» – каже, там каже. «Будь тут, будь тут, переживай тут». «Нє» – і він поїхав сюди.
Приїхав сюди. Ну в нас. Мені сильно запомнилось як собака був такий Авраг, такий рижий, здоровий собака. Там на тому дворі. Обійшов звір вже із заключєнія. А він узнав. Да.
А скіки там дід був? По-по часу, по времєні скіки?
По врємєні три годи.
Три года був. А в якому році їх оце от вислали? Поїхав, в якому році?
Відсіля?
Да –да.
Значить… Та, мабуть, у тридцятому, вроді.
Угу. А в тридцять третьому він назад вернувся?
Да.
Угу. Як тут було з Вами? Ви ж кажите, що Вас з хати усіх викинули?
Приїхали. І ночью привезли нас сюди.
Вернули?
Вернули, сімʼю всю. Нас черверо було – пʼятеро. І то значить…
А Ваш батько служив, де Ви казали?
В войськах ГПУ
ГПУ, в Маріуполі?
Да.
Краматорську.
Краматорську. Ага Краматорську.
Краматорську.
І це в нього був документ, шо він там був в тих войськах і це через це їх вернули назад?
Нє. Не через це. Не через те. Це всю роль зіграв дєд, дєд. Того шо хто винуват, той хай каже: «ПолучА за це діло».
Ну він же документ приносив,показував?
Аякже.
Сина вернули назад. А чи були, може, чули такі. Ще когось із Вашої Боромлі, ще когось разом із Вами забирали?
Нікого не було тоді.
Нікого не збирали.
Нікого. Воно то спеціально то так робилось., щоб навперемішку.
А оте хазяйство, шо Ви казали…
Приїхали ж, а вікна ж позабивали, двері позабивали там. Спіціально команда булла і нас усіх отправили на «Рябушки» на форміровку… як там його. Забʼють його повністю, тоді вже... Він за себе взявся оце сам, поїхав, а баба, він там заболів, заболів. А ця ж добра булла, приносила йому їсти там. А коли заболів, то врач один вже: «Я посовєтою тобі лєкарство, лєкарство посовєтою – вилічишся. Тіки нада лікуватця». Уто-во нада. Йолка, сасна. Варили клей с спіртом розводили шось – принімали. Ну вилічився.
А як же було тут, коли вернулися Ви назад, шо було далі? Батько вернувся назад у цю хату?
А як же. Де батькова вся сімʼя наша.
Вся сімʼя.
Вся сімʼя. Ну шо, позривали ми ночью вікна, всунули в хату, тому шо… а коли розвидилось, тут такий був смєрг, горький смєрг. Шо поїхали туди і вернули назад і після того нас нєчєго вже…ми пішли в колхоз вот.
Батько пішов у колхоз, да?
Га?
Пішов у колгосп батько?
Да.
А о те майно, що ви кажете, худобу все забрали? Воно в колгосп його здали і не вернули?
Те шо тут, те шо з собой забрали, то ваше. А це тут наше.
Ага. Тоїсть назад не привели худобу, ні?
Нє, привезли.
Привезли худобу?
Привезли.
Все привезли худову. І назад батько не отдавав у колгосп? Пішов у колгосп, а худоба дома осталася?
Все позабирали, позабирали все до грама. До каждої, до паганої бороди. Позабирали, все…і корову, і все.
А шо ще забрали? І корову забрали?
Пара коней була, молотарка була – забрали її, ну всьо. Колхоз. Довго були, ферми стояли. От хати розбирали в людей і робили сараї для скотини, для коров.
А чиї хати розбирали?
Га?
Чиї хати розбирали?
Ну кого отправили на сєвєр, кого туди там. О це я упустив трохи. О це каже.
Ту же, ту же в кожанці каже: «О це – каже, – тут ваша жизнь буде» Вот.
А коли пішов батько у колгосп, де він працював, ким він там працював у колгоспі?
У канторі він там, поставили його, поставили робить там.
Зразу після цього, да?
Да-да. То туди, то сюди. О це хвотографія там єсть.
Ага.
Після того я ходив по молоко. В колхоз виписали молока. Як прийдеш, то ж тобі наллють.
А в колгоспі платили якусь зарплату? Це от зразу як він пішов от, в колгосп пішов. Це в тридцятому він пішов? Тридцять другому – тридцять третьому якесь платили?
Трудодні писали, а тоді в кінці года, шо попаде…, чи по двєсті грамм хліба, чи просто грамм хліба; пшениці чи шо там вродило.
Трудодень це якшо один день одробив?
Да.
За один день можна заробить один трудодень?!. Чи можна менше заробить, чи можна більше заробить?
Буває , було й таке. Було таке, шо списали по півтора-два. Це ж страшноє…
А можна було, наприклад, пів трудодня записати, там не знаю, погано працював чи мало працював пів трудодня?
Такого я Вам не знаю.
Не знаєте, да?!
Не знаю, ну от шо.
А коли о це колективізація відбувалася? Багато людей розкоркулили, виселали? Ви от про свою сімʼю знаєте, чи були ще такі історії? Може хтось розказував?
З того краю було три, три хазяйства. І ніхто не вернувся, ніхто. Посля тоді вже писали там, ті заключонні там, шо …до осені робили дорогу кудись там...
Там повмирали?
Повмерали. Замерзали люди, того шо не приспособлені були.
А в сімʼї вас було двоє дітей?
У батька були.
А як звали її?
Євдокія тоже, по матері… Тоді Маруся була, Маруся – ця з двадцять сьомого года. Я двадцять восьмого. Катя ще булла, маленькою вмерла. Не от голоду.
Не от голоду?
Не от голоду. Вмерла, бо скарлатина булла чи шось таке, епідємія була.
А коли вона вмерла?
Цього не знаю.
А ця Катя якого року?
А після того в нас осталось четверо.
А Катя ця якого року народження була?
Тоже не скажу. Ну десь в період такий перед мною. А потом ше Альоха був. Той вже тридцять пʼятого года.
Та тут було діло. О це дивишся йде чоловік... А він каже: «Дядьку» – той шо пішов, шо каже…
Шо він каже?
Іде чоловік ви кажете, що було діло, йде чоловік.
Йде чоловік, я зачинив і пішов. Каже: «Їсти дай. Їсти». Він єлі пішов. Він додому не дійде. Ішов [01:55] (не чути слова) упав.
А багато людей голодувало, померало від голоду?
Сила – силена. Сила – силезна людей. Сімʼями. Тут у нас жила – всіх дітей своїх повбивала. Дітей!
А ще може знаєте? Ви тих дітей знали як їх звали?
Ні.
Не знали.
Та це ж…
А може когось знали із сусідів, із родичів хто помер від голодомору? На вулиці вашій?
Ви знаєте, шо оце вопроси такі, шо тоді вони не касались нікого. Просто померли – підвода приїхала, забрала – завезла на кладбіще. Хто даже ще ворушився, ще живий. А вони кажуть: «Та приїзджать ще другий раз тут та». Команда була так... Їх годували.
Похоронну команду, да?
Да – да, шоб їх же.
А може знаєте хто був в тій похоронній команді чи нє? Людей можливо знаєте?
Знав я тут, знав. Знали всі, шо була женщіна така, така женщіна, шо ходила в тій команді, шо отбирали хліб, отбирали, шо тіки їстівне було в хазяйстві, шо тіки їстівне. Все отбирали. Ну.
А ця женщ…
Ну моя мати їздила мінять разні такі цінності, прекраси там якісь, які де були. Тут , в Росію. В Росію. І привозила відтілЯ хліб.
А це як, це вона в торгсін їздила?
Як?
“Торгсін” їздила?
(Киває головою). Тут в селі був. Є в тебе золото чи там шо – пішов там.
А де був торгсін тут?
У центрі там, знаєте?
А де сааме? Шо там за…?
Цього я не зна.
Нема вже тієї будівлі, да?
Та нема.
І, а мати їздила в Росію мінять золото, да?
За ті , за…
За що? А вона одежу міняла
Одежу міняла.
Сорочки, да, мабуть,рушники? А скажіть, хто ще у тих активістах був? Ви кажете жінка ходила, вона була місцевою ця жінка?
З місяця. Парася Петровна, так звали її.
Парася Петровна? А прізвище в неї якось було в цієї Парасі?
Га?
Фамилія була в цієї Парасі Петровни?
Та була, но вже…
Не памʼятаєте.
Нихто її не звав. Поклади.
А вона ця, Парася Петровна, була сама чи в неї були якісь там друзі, які з нею ходили разом?
Аякже. КромИ її ше там, списи такі залізні. Поковиряли. Ці поковиряли. Розрили, роз.. ну шоб людина не жила. Таку обстановку создали, шоб не жила.
А скільки було тих людей, які оце з нею ходили, їх багато було?
Нє. Три чоловіки – чотири.
А, ну люди знали хто це був?
Аякже. Спіціально, як же воно називалаось, бригада була. Ну по нашом, по викачкє хлєба.
Ага, по викачкє хлєба. Бригада по викачкє хлєба. А хто входив в ту бригаду по викачкє?
Ну наши ж входили, ну наш ж ту люди і входитили.
А це окрема була бригада, чи це були представники сільської ради, може, з колгоспу?
По-моєму, з сільської ради.
Це з сільської ради, да?
Колгосп, колгосп не мішавсь туди. Колгосп даже, отакі головиви даже як ото хвотографії єсть – піддержували людей. Їсти давали. А людей, патранат тут був, патранат. Люде, люде поброшані, які без ліку залежали, там обслужували. Ну хлопці там були, ну дівчата там були. Ну дєло в том шо…патронатам ці були як якісь приступніки, як приступніки якийсь він, де тоже ж там. А шо ш то.
А чого це дитина, яка жила в патронаті, вона була як якимсь приступніком?
Ніі, не був, просто
Просто отношення таке було.
ОтнОшення. ОтношЕнія було.
А чого до них таке було отношенія?
Ну вони були…
Чиї – чиї це діти були?
Га?
Чиї це були діти? Ну вони ж чиїсь були діти?
Чиїсь були.
Сиротами вони були вже?
Сироти разні о там, ну вони ж нарушителі, канєшно, діти ж.
Діти – нарушителі?
Ну як? Тоже. Ходять оце, їм же пайок давали. По садках, по... А далі сходились спать. А повиростали тоді вже стали і бідні люди вже, бідні люди з тих людей, от.
А де їхні батьки ділися, шо вони потрапили в патронат?
Якихся обстоятельствах або десь погибли.
Так це погибли, погибли під час голодомору?
Та…і голодомори шо ж. Саме главнее, а хто, моя мати їздила мінять там, собиралися ж гуртом і їхали. А то...
А цим дітям каже…
Аякже, давли, давали, перечисли пайки разні, ну не дуже то там вони пайки там, ну, можна жить і ще.
Ніхто в патронаті не помер з дітей? Чи були, чи можливо помирали?
Це даже не ізвєстно. Це діло скривалось.
А о це ви кажете ті шо були, шо там ходили обшукували, забирали зерно, їх люди, хто це були?
Аякже, аякже. Тоді люди не балакали, то та як січас балакають. Йшли десь до кантори, куше- куше як ото якись протез чи шось таке. Сьодні того взяли, сьодні того. Ну дядьків.
Взяли це значить забрали в нього все?
Ні, його лічьно.
Його лічьно взяли в актив?
Забрали. Суд. Тройка була така. Під тройку попадає.
А шо тройка робила?
Розстрєлювала людей, засуждала до двадцати пʼять год в далекі табори.
Так їх всіх збирали спеціально, да?
Нє.
Як о це люди? Як вони вибирали кого? Додому приходили забирали, ця тройка?
Ну як ж ж, туди подавали бмажку туди, цей та м те казав, це те казав
Ага, це за донесення
За донесення.
І були випадки, шо один на одного доносили?
Ну то й того, шо забрали, той уже нікуди не донесене. Так я за те кажу, шо січас скільки того разговору, а тоді як яке. Хлопці молоді там насобруться там, той анєгдот розказує та й то, всьо вийшов – міліція визиває. «Ви робили таке?», «Робив.». «А це?» «Цього не робив» «Робив». Всьо забирали. І с концами. Вопшем наша сєчас жизнь – стрАшна.
А якшо повертатись до хлібозаготівель, коли там був план. На село ж приходив план, мабуть, треба було скількись зерна здати?
Аякже. Скільки нада… їх, забрали, назавтре доберем, прийдеш семісят центнерів нада шоб булО, сємдисят пудів, шоб було на отО во. Вигрібали усе. Копали, загрібали люде все для спасенія себе ж.
А шо знаходили? Ці, шо ви казали, о ця бригада по збору зерна?
Знаходили.
Находили.
Находили.
А як вони находили?
Та о ці ж списи по городу риє.
А хто був в тих бригадах, ви памʼятаєте як тих людей?
Ні. О цього я не скажу.
Це тільки ту одну жінку памʼятаєте як звали?
Ця жінка довго, довго тут жила, довго.
І на неї люди не було ніякого такого на неї гонінь.
Такого…ній, як би сказать насмєшкуваті… Вона хліб возила, с пєказні, в нас тут, пекарня була, привозили сюда хліб. А в нас тут Васеленчиха пекла хліб, такий хліб пекла, шо та куди там – золото.
Це вже після Голодомору?
Даа – да.
Це вже після Голодомору пекли. А як в цієї жінки доля склалася, все було добре в неї, там з її сімʼєю?
Ніхто там не репрєсіровав, ніхто. Просто вона, вроді, на таком уровні була, шо вона заслужений чоловік, понімаєте? Способствувала колєктівізациї, заставляла людей, шо єслі в тебе забрали той хліб, шо десь захований, то значить… Значить курка була. Катьол її такий. Де вона його, спіціально видно привезли. Чоловік на сімсот там повне таке. Зварила.
А чим, знали ви такий закон «Про пʼять колосків»?
Ну то дурний. Ну то ж спіціально було таке, шоб, шоб ловить чоловіка. Припахує рядом трактор іде, припахує, а не збирай.
Кого не збирай?
Колосків же ж. Ну шо ж пережили.
Не розрішали збирать. А ці поля хтось, ну як контролювали, охороняли чи хто?
Обʼїжчики спеціальні, обʼїжчики. Приїхав, подивився, торби позабирав, а то потікали. Тікали, біжить по стерні, ноги в крові всі. Не дай Господь Бог, сила така.
А когось засуджували за цим законом, чи нє?
Садовили.
Садовили.
Садовили.
Можливо ви когось знаєте із людей?
Може й помнилось, но воно воно не дуже було.
А дітей наказували за те, шо колоски збирали?
Мою покойну жінку – собирала колоски і тут обʼїщик був такий спеціальний. В нього батіг, кінь хороший і дивиться там на полі собирають колоски там. А дітвора ж – до річки там, через річку, на другу вулицю пішла. Подали ж. ну це ж уже, це ж уже таке хіба до войни було діло. Шо. Ну, ну.
А скажіть, буль ласка, як Ваша родина переживала голодомор, як їм вдалося вижити, як їм вдалося врятуватися?
Батько був у канторі і витребував корову назад. Бо діти малі, найшли документ такий. Получили помощ, свою. І якраз в той період, в кого була скотиняка – молоко, а там природа зразу… всіх, закипіло і.
А чи вдалося шось десь, може, заховать, якесь зерно чи шось десь чуть-чуть, якусь жменьку приховати?
Ну єсі, єсі вже правду казать, то значить, хто заховав та й пішло на пользу, слава Богу. А то ж розкопували, обнаружували. І наказували, отуди аж на Соловки. [03:46 – 03:50] (не чути слова).У тебе єсть кандидатура на Соловки. Всьо.
А Ваші нічього батьки не змогли заховать чи не розказували?
Це секрет.
А?
Секрет був такий!
Секрет був такий.
Вони там своє робиться. Дітвора…
Шоб не чула і не знала, не розляпувала. Зрозуміло. А із колгоспу була якась підтримка? В тридцять третьому, коли всі так голодували все ж таки батько Ваш там працював, у колгоспі. Чи піддержували Вас?
О це ж , о це ж працював. Ідеш на роботу, значить раз поїси –дадуть там, ото вони наварять, разноє. Колхоз дасть крупів там, всяке. О це давали.
Тільки там батько поїв і все? А додому шось дітям?
Батько тут він не їсть, а там, хто копає, де посрєдственно на роботі дадуть там по тарілці супу.
А додому шось там, бо дома діти? Зерно чи хліб?
То вже викручуться, самі викручувались.
Викручуйтесь як хочете. А люди якось помагали один одному, ну може в когось там корова лишилася, хтось може десь шось там?
Чи приховав?
Люди между собою. Раньше люди дружили между собою люди , сильно дружили. Ото єслі є корова в матері там. Наш же четверо – ото чотири куми там, то їм діли. Сьодні там возьме, завтра там возьме.
У вашої корови?
Да-да.
Ваша мати комусь давала?
Да-да-да. Я ж кажу, куми.
А я почула «куби». Чотири куми. Кожному по чуть-чудь давала.
По літрі, по півтори, в кого маленькі діти, то нас ж було важка.
Ага. Помагали. А , а Вам може тоже хтось шось давав чи може чимось ділився, чи такого не було?
Ну якось мені запомнилось на всю жизнь. Це, це було годов пʼяти десь. Ну кладовка була, шо мати напекла якісь такі з бурʼяну – пампушок. І на припічок положила наш. Ми ж у хаті самі, а самі кудись пішли. Шось за жінка ввійшла, а матері вже нема. Штору підняла, а там пампушки. В пазуху повкидала та й пішла. Мати приходЕ: «А де пампушки?». Якась тьотка пришла – забрала і пішла. «А ви де булИ?». «Та й ми ж тут були».
А люди не ходили селом, може хтось там ходив просить їсти, шоб там хтось шось дав?
Та все було тоді, люди завелись старцями. Той пішов, той прийшов. І шо – небудь буряк, морква, шо таке все, все шісне. «Дай шо нібудь, пожалуста». І давали. Ділилися, мабуть того і вижили.
А скільки людей померло у вашому селі?
О, цього не скажу. Це треба там в історії Боромлі, там-там должно все сказать вже, вже сійчас.
А де їх ховали? От ви кажете їздила підвода, були люди. Де їх ховали?
На кладовищі.
На кладовищі. На якому?
Яма, виклали… і тут.
На якому? Десь отут є кладовище є? Десь не далее від Вас?
Та он же тут за… от колхоза на гору. Сто метрів.
Тільки на тому ховали чи може ще на якімсь?
На каждому кладбіщі.
На каждому кладбіщі.
На каждому кладбіщі, така сила народа.
І ви кажете, загальні ями були, туди їх всіх?
Да-да –да.
А чи там якісь памʼятні знаки є? Ну шось там встановлено є, шо там же?
По-моєму там нема нічого. Все закрито було. Все закрито, все загавлено. Це ж не даром Бабин Яр открили, це ж буквально ось-ось тридцять-сорок год тому назад.
А тоді ж про це говорили, шо там люди помирають від голоду? Чи всі собі, ніхто
Та хто ж?! пресса глуха була. Ніхто нічого. «Все в порядку» – так і докладували вверх, шо йдьот дєло, харашо йдьот. Поступило в колхоз такого таке. Отакі діла.
А про шо писали в пресі, шо колективізація йде харашо, да?
Йде отлічно. Люди поступають.
Добровольно, да?
Добровольно.
Всі щасливі. Зрозуміло.
А якось під час голодомору люди виїзджали з села, могли виїхати кудись у пошуках?
А куди ж ми поїдем?!
На заробітки кудись?
Та які заробітки?! Бєз, без того ж, без пасторта.
Угу. А взяти паспорт?
Не дають. Раз із села не дають. Так і звали «раби», так і звали людей «раби». То шо без паспорта нікуди не поїдеш.
Тобто врятуватися, втекти десь на роботу?
Та куди?! На каждій станції застави були, застави, міліція, воєнні. А повертайся або туди, або сюди. Єслі туди – на...
А чи чули Ви про таку «чорну дошку»?
Як це ж, шо за дошка.
Чи село було ваше на чорну дошку?
Старший.
Старший звідкіля? Керуючий був з Тростянця. Ага. Понятно, а чи могли між собою говорити про голодомор люди?
Боже вас сохрани! Зразу вас на Соловки. Зараз доложили. Ніхто не балакав даже.
А пізніше вже в сорокових, пʼятидесятих, ви могли там своїм дітям розказать, шо ви пережили голодомор, шо там таке було?
Нє. Було таке, булО таке, шо… я, я, як сказать, з двінадцити год на тєхніці прицепщиком, поки тут, поки в трактористи вибився, то вопше людей багато. Начало ото ж піжписувать зайом государственний. Ну получку нада, а шо таке получка?! Я не підписав, не підписав. А робив в другому колхозі. Приїзджають, а МТСі. А це МТС був, це МТСі був – бобік. Директор МТС: «Їзжать, їзжайтє його… підпиши бумажку». А я ж... Так киває уполномочений: «Чого ви не хочете підписать?», ну начитаний був, канєшно. «Ви знаєте, шо ваші подписи спасуть нашу економіку, ну вопшем». «Не будеш подписувать? Так»… трактора, «Сідайте в машину, ми вас підвезем…». Не підписав.
А зайом, шо це значило, шо Ви позичаєте в держави шось?
Держава мої гроші забирає, позичає.
А держава позичає у Вас гроші, Вам треба свої гроші отдать у державі?
У державі. І не менше восімсот рублів. Такий план.
Такий план. Кожен должен отдать свої гроші?
Да.
А коли ж Вам вернуть ті гроші?
Там вже нема.
І не повертають? Ніхто їх не повернув. І це в якому розі було?
Як?
В якому це році було?
Та десь в пʼятдесят четвертом я пришов з армії, піісят шостий – сьомий.
І за це Вас потім з трактора зняли і Вив же потім не працювали більше?
Я підписав.
Підписали? Прийшлося, заставили.
Ну шо, ну я кажу, ну заставили підписати шо. Дєло в том, шо я прийшов на роботу, мені гроші є. Підписав – отдав свої гроші, а ви сначала зарабативайте.
А так Вам треба зразу налічними гроші віддати?
Ні.
Із получки списують Вашу зарплату. Фактично Ви працюєте безкоштовно якийсь там час?!
Місяць, нада працювати. Місяць.
Вісімсот же рублів, шо за місць була вісімсот рублів?
Була.
Це коли там жнива, да , мабуть? Коли активний період, да?
Таким дуракам як мені…були такі дні.
Зрозуміло. Як ви думаєте, про Голодомор треба розповідати наступним поколінням?
По-моєму не нада, не нада. У мене онук бу, Царство Небесне, харош хлопчик такий був, розбився в машині. Та сяде коли – нєбудь та розкажу Саша отаку ми жизнь прошли, він до баби…
Не вірили?
Не вірили. Нашо ж, хто ж дужче докаже як я?! Ото… та я даже нічого.
А як Ви думаєте, чого був це й Голодомор, він був природній, чи того шо там не вродило, чи це було штучно?
Який природній?! Це спеціальна політіка була, політіка комуністів, шоб сто процентов переворуженіє сєльського хозяйства, ануліровать це дєло. Це ніякий, на полях був хліб.
Так, може, дітям треба розказувать, шо о така була радянська влада, така була політика, до чого вона призвела?
Ну, по-моєму вже ж кажуть, кажуть.
А ще одне питання: чи коли там ота колективізація проходила і розкуркулення чи чинили люди якийсь опір?
Не паняв?
Опір чи чинили вони? Якось намагалися захищатися?
Здорово. Ну що ж всі…позабирали, порозстрелювали, розговору нема. Сьодні тут забастовочку зробили тут маленьку – вечором пазабирали, тройка розстріляла. Того шо вся власть була…
А тройка, в них якийсь був, документи якісь були чи вони могли без суда і слідства розстрілювать?
Так. без суда і слєдствія. Попавсь туди – всьо, назад хода нєт.
І були такі випадки, шо тройки розстрілювали людей тут у Боромлі?
У Боромлі, в Охтирку возили. Охтирка. А в Боромлі нє. В Боромлі слєдствіє, таке, туда.
А таких якихось організованих збройних повстань не було такого?
Не було такого. Та де ж. самопали самі були.
Ну як ви кажете були такі заворушення, то все рівно самопалами шось вони там…
Нічого. Не показували даже. Не було.
Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб
Фотограф: Валентин Кузан