- Місце запису: місто Жмеринка Вінницької області;
- Дата запису: 26.11.2005 р.;
- Хто записав: Тарнавська Сніжана Вікторівна;
- Респондент: Войтюк Петро Семенович, 1924 р.н., народилася у селі Степанки Мурованокуриловецького району Вінницької області.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Степанки Мурованокуриловецького району Вінницької області.
Чи пам’ятаєте Ви голодомор 1932-33 рр.?
Дуже добре.
А які, на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Перше, з чого почати, з свого батька. Мій батько мав сім десятин землі. 29 року організували СОЗ, це союз, організація, общого обробітку землі. Батько першим туди вступив. Сім гектарів там з лишнім здав цю землю туди. Урожай, як кажуть, зібрав 31 року, з 30 на 31, добрий зібрав урожай. Мав і хліб, як кажуть, і до хліба. Але в 31 році почалася коліктівізація.
Коліктівізація була трудною справою, потому шо, як кажуть, бідняки, зразу, ті, які зовсім нічого не мали, ні землі, нічого, а батько був середняк. Він прийшов із громадянської війни і підкупив собі трошки землі, а трошки дали йому; як в революції діяв. Получилося ж так, що моментально началась 31 року коліктівізація. Це страшна справа була!
Одного земля тут, другого тут, третього тут. Чи хіба її можна була об’єднати? Каждий не хотів, а тільки той, який дуже бідний був, він вступав у колгосп. Але як тоді разом обробляти цю землю? Не було можливості, треба було зігнати всіх в один котьол! От з цього і пішло! А як зробити? Людей примусили, поскільки в 32 році урожайність була така, ну це тоже не пам’ятаєш, як в 46. Страшний неврожай! Отак можна було на квадратному метрі 10-12 стебел знайти отакихо. (показує руками). Суш була страшна! І даже неврожай був. В людей тільки збереглося то, шо раніше було вирощено, і люди цим користувалися. Але поскільки врожайность не було, стали вимагати – давайте з того, шо у вас запаси є. А запаси на кожного положили таку норму, шо він ледве здихався першої норми. Коли здихався першої, прийшло – давай другу норму вже, тому шо треба державі, треба робочому класу, треба армії, треба в лікарні, кругом! Завозили хліб. Ну каждий прийшов, вже нема, каже: я лишив для свої сім’ї ледве-ледве витримаю. Такі організували тоді групи комітетчиків, які залізними палками загостреними, ходили… каже закопали, хліб закопаний в землі, і, значить, штурхали кругом хати, кругом городу, обходили і штурхали, де щось тут камінчик попав – копай, значить тут шось сховано — а то просто камінець попав під то. І таким чином, вибирали шо є.
Знову друга лава комітетчиків приходила, нема нічого! Черзаки, солома, де шо було переришполи. Дехто в ніч в горшках, в ринках, в якісь посудині ховав зерно і засували в печі. Всьо равно відкривали і витягали. Ну звичайно, коли повитягали – у людини не лишилось нічого.
А хто це робив Ви пам’ятаєте? Імена?
Фамілії? Ну комітетчиків це таке діло! Брали самих самих, більш… голодранців, можна сказати! Які нічого ні землі не обробляли, і самі нічого не мали. Отаких! Ну фамілії, то я їх вже й позабував: Андрей, Кодра… Забув, це вже роки пройшли, позабував я їх, бо я давно звідти. Да! Ото як вспомню: вичистили буквально все, шо не було в кого, нічого не лишилося, навіть даже шоб хто сховав в землі, то перенишпорили, землю переконали і забрали.
А були випадки, коли сусіди доносили на сусідів про приховане зерно чи продукти? Чи давала влада їм нагороди за це?
У каждого своя була біда. Він не міг сказати, він не знав, шо у мене там був мішок якогось зерна. Муку ховали люди, в кого була там якийсь мішечок муки, то лехше було сховати чим зерно. Муку для стірки білья в копанки, викопували, ну басейн, де текла вода і все, так вночі виносили і муки кидали мішок. Там то мішок чи два муки. Зверху мука облипала, мішок зсередини шар робився таким, шо муку можна було в любий час добрати і муку висипати.
А мали якісь документи ті люди, шо приходили забирати?
Нє! Хто там! Місцева влада! Які там документи! Каждий старався прислужитися владі ту та, яку ставили. Потому шо і міліція, і суди і інші організації, які насильно діяли. Людина боялася всіх: і сусіда, боялася шоб не видати.
Чи застосовували до людей покарання, побиття?
Які не здавали. Сибір, Колима, Саловки – оце всьо! Моментально! Не хочеш – а ти повинен мати, бо ти був середняком. Це значить мав пару гектарів землі і обробляв і мав щось від неї. То це був середняк. Якщо ти не хочеш норми здати, то іди на Саловки, чи Калиму, чи Казахстан.
А зброю мали ті люди, що приходили забирати? Були озброєні?
Нє, ходили без зброї. Нашо їм була зброя, коли вони і так. А може і мали! Хто їх там бачив, в карманах може і мали пістолєти.
А як люди боронилися від них?
Ніякої оборони не було! Бо це всьо індивідуально: сьодні в мене тут, а завтра в іншім, в другім місті… Як люди могли без них. Були люди ті, які тікали з села, яким вже дуже насолили. Сала гарячого за шкуру налили, почали витягати всьо. То вже було таке, що тікали в ліса і становилися бандитами. Ну як: налили колгоспи, підпалювали. От стоят ферми, бо ж корів забирали, биків забирали, коні забирали, телят, свиней. От даже почали строїти ферми, а ті ферми не на камінях, на стовбах; стовби підпилювали так дилікатно, шо тіки вітер повіяв і то всьо чисто рухнуло. О таким способом йшла боротьба.
А можна було взагалі приховати якусь частину зерна, продуктів?
Чи можна було приховати?
Можна було приховати тільки в тих, який вірний був комітетчик і до цього було трошки відправити значить, шоб він приховав, а після того поділитися з ним разом.
Скільки їх приходило до хати, тих, що обшукували, забирали? Скільки їх було чоловік?
Чотири-п’ять, да!
Де взагалі можна було заховати продукти харчування?
В хлів, в сараї, де свині були або худоба, то викопували ями, а там худоба була, а зверху прикривали, десь там якийсь мішечок в тій ямі, де стьоки були. То таке діло.
Чи давали їжу тим, хто до колгоспів вступав?
Їм якісь пайки виділяли.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі?
Нє, одяг який там в людей був. Забирали живність всю: худоба, свині, кури.
Ви знаєте, що таке закон про «п’ять колосків»?
А, за колоски! Це було страшне діло. Від 3 до 5. Піймало в колосках, ну скільки ж людина могла взяти, жменю, дві для дитини, щоб розтерти і зробити спекти блінчик такий. Піймали – це вже всьо! Зразу відправляли без слєдствія – від трьох років до п’яті. Оце був міра і строк. Одного, він був тоже шось мав троє дітей, ковальом був. І от вийшов, урвав, я не знаю скільки там, но у нашого в сільський комітет привели, да. «Так ти значить пішов красти». Я не знаю, шо він там відповідав і шо його більше питали, но вопрос в чому, шо його почали бити, страшно катувати за це, що піймали його в колосочках і за цього голову йому скрутили, повністю задом на перед, голову викрутили і ну з ступеньок так вниз толкнули. «Дивись, – каже, – напився і до нас прийшов жалітися». Ну впав чоловік, і так і помер.
Да, другого, це мого батька рідного брата жінка, п’ятеро дітей малих. І вона тоже йшла і колосочків нарвала сюди значить (за пазуху). І тоже, а вони їздять на конях туди-сюди, коло поля. Піймали її, три роки дали. Зразу, не дивлячись на дітей, діти померли після того.
А дозволяли взагалі збирати колоски городину після того, як збирали урожай?
Після того тих колосків там не було! По їх посилали учнів, посилали всі групи; комбайнів не було, а йшла жатна це така лобогрійка називалася, скидала, а тут в’язали снопи і ці снови вивозили до молотілки. А це місце підзбирували самі, крали і клали туди на вози. Ну якийсь колосок людина могла найти, ну то вже було, як кажуть, після того.
Хто охороняв колгоспні поля і комори?
Комітетчики. Це люди, які поставлені були від органів міліції, органів сільської ради.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп чи їх змушували і як саме?
За голодний рік залишилося ні одної людини без колгоспу.
Худобу в людей в колгоспи забирали?
Усю худобу конфіскували і в колгоспи.
А люди ховали кудись худобу, щоб не забрали в колгоспи?
Це було страшне діло. В оцеї моєї тітки чоловік мав коня. І той кінь по якісь причині здох. Ну це буває: може їсти не додав, може сам шось. А дітей багато було, кінь здох, його на слєдуючий день забрали і до сьогоднішнього дня.
У який саме час ходили забирати? Вранці, ввечері?
Залітали, коли їм вздумається. Вніч і вдень, в ранок і вечір.
А скільки разів ходили до хати?
Безперервно!
А коли люди почали помирати з голоду?
Вже в началі 32 року, коли вже всьо вичистили і в людей вже витрахувалося от мішечки від муки були зв’язані і каждий вішав собі на стіну гвоздік мішок. Той мішок так його витрушували! Ну може жменя лишалася якоїсь муки. Оце вже були остатки, які дітей ратували.
Що було з малими сиротами, ними опікувалась держава?
Сироти лишалися. А знаю, де їх дівали! Я сам лишився сиротою, бо в мене батько поїхав комітетчиком був не комітетчиком в СОЗі, спілка обробітку землі, то він першим вступив, бо він каже це всерівно наша влада, як схочить так і зробить, то в нас була пара биків і його заставляли вивозити хліб той, шо в людей викачували, а йому на станцію Кочужаки, це там 7 чи 8 кілометрів вести зимою і він їхав і сани як, знаєте, задки пішли, його збили і потовкли, а він інвалід громадянської війни і після того він через місяць помер. Мама лишилася з нами… (плаче)
А хто не голодував і чому?
Не голодували тільки ті, які були в управлінні.
Хто зумів вижити?
Ну, я знаю, це трудно було оприділити, хто десь виховав, хтось десь може мав якісь резерви в другому селі, хтось десь міг допомогти і так дальше, хоч чим-небудь, тому шо виходило так, що передавав друг другу кукурудзи небагато там дві жмені, кукурузи, то його вночі товкли на крупи і варили значить і дітей годували. Так, но вижило дуже мало.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які жили багатше?
Тож я кажу, де шо з других сім може де були такі трошки більш зажиточні, то трошки помагали і ті виживали, а так дуже мало вижили. Щодня рано, як де, підвечір від’їжає з колгоспу значить дві підводі і підбирають там на вулиці, там лежать, там лежат. А особливо до церкви, люди шось ішли вмирати під церкву.
А шо люди їли тоді з рослин, тварин, які корінці, листя?
Липові молоді паростки, лобода, і жовтець їдний, пшеничка його називают. Воно ранньої весни сходить і жовтенько цвите, листочки брали. Тепер ше ті, які шли в ліс равликів брали, знаєте шо таке равлик? От назбирают побільше тай кип’ятком їх ошпарили, а воли вилізают звідти. Їх витягували і жарили. Весною шли на торішні картоплі поля, де картоплю вибрали, копали там і гнилю ту змерзлу картошку вибирали, це було як наїдок настоящий, розтирали і жарили і можна було їсти. А ше добавили бураку якогось, то добре. Тепер, там де бураки були торішні, площа переорали і корінці, це тоже визбирували. Це тоже було наїдок. Оце такі виживання срєдства були.
А у місті був голод також?
В містах? В містах менше було через те шо тут у містечках невеликих через те шо у великих містах я не можу сказати, а от як у нас Копайгород, Лучики – це містечка були районні центри бувші, то там основна маса жили євреї, це приблизно 70% євреї жили, а євреї, я не знаю, вони чи звідкись получали плату, вони жили і продавали. Тепер ше інше срєдство було: ТУРСИМ був так називалося, де закуплялося золото, скупляли, це тоже євреї відали цим, скупляли золото: монети, вироби там золоті і так дальше. Хто, де, зберіг якусь там шось трошки ішов, здавав те золото і получав там пару кілограм муки чи крупи. Оцево, взагалі таким способом було.
А взагалі можна було щось у місті чи виміняти?
Продуктів ніде ніяких в продажу не було. Ніхто не продавав, ніхто ними не торгував. Я кажу, тіки оцево, отакий спосіб, як хто мав золоті копійки, то міг у євреїв виміняти крупу, муку чи зерно яке гречку чи шо інше.
Скільки людей померло у Вашому селі? Є такі відомості?
Людей померло із восьми сот з лишнім душ померло дві третини.
А чи відомі у Вашому селі випадки людоїдства?
Лічно в нашому не було, а в сусідньому було. Грамівка село було; ну от від нашого села, ті які йшли до іншого села і десь людей перейнімали, малишів, і там убивали. Да. Даже Недошитайло, так фамілія його, да, то він сам цим ділом займався.
А де і хто хоронив померлих?
Це були загальних на кладбищі, яма одна, а туди скільки влізе! Звозили, я казав, дві підводі ходили по селу отако по всіх вулицях і підбирали і викидали, то віз накидають кучу і там скидали туди.
А платили гроші тим, хто ховав?
Обов’язок був такий їхній! Може давали жменю крупи на то шоб прожив.
А чи відомі у Вашому селі місця, де захороненні люди, що померли під час голоду?
Добрий шмат кладбища – тільки там одні захоронення.
Чи поминають їх на «Зелених святах», «Проводах»?
Ну їм справляють, як кажуть, ідуть з церкви певчи, так вони називаються, хор, їм люди ті плотят і кажуть: пам’яніть такого, такого, такого. Всьо! Значить вони стають, а де вони, хто вони ніхто не знає, де похоронені, але вони проходят і відпивають це молєбєнь.
А поминали померлих за радянської влади?
Ну пізніше вже? Ну кажда родина свого поминає.
А у Вашому селі церква?
Нема. Її розібрали і построїли кладовище для вона була дерев’яна і її розібрали і построїли для зерна велике кладовище, це вже як пізніше врожаї були, а тих, хто строїв убрали десь туди.
А є у Вашому селі хрести, пам’ятники жертвам Голодомору?
Там є хрести, но я вже звідти дуже давно і не знаю, шо кому ставили. Є хрести по селу, є.
Як ви вважаєте, сучасна молодь знає про голодомор? Ви, зокрема, розповідали своїм дітям, внукам?
Нагадаєш як це було і всього коротко, більше нічого, а шо вони не вірать, кажуть, як шо земля не та, шо вона не росло на ній нічого, шо голод, шо не росло на шо пшениця не робила, чи ячмінь, чи кукурудза не родила – вони не вірать і не сприймають це всерйоз.
А кого Ви вважаєте винним у Голодоморі?
Винним? Місцева влада. Воно було звідти зверху поставлено завдання: викачати по можливості як побільше продуктів харчування. Але, я вам скажу так, однак так сидить і зараз скажемо, шо ми співчуваємо чомусь, нас обох узяти треба посадити (показує на себе і на мене), але чоловік ж слухав це всьо (показує на мого батька, який сидів поруч мене) і так кажуть: а він може учасник, мов перевиконати план, давай його ше третього сюда. Таке положення було! Каждий вислужитися хотів і каждий старався когось продати, когось здати, когось втопити, шоб самому виплисти. Оце був самий страшний, як кажут, біч, да!
А чи знаєте Ви, що таке Торгсін?
Як? Торгсін? А я ж казав Торгсін – Торговельний сіндікат. Там, де за золото продавали продукти харчування: крупу, муку, зерно. Торгсін – цим тільки віддали абрами – євреї.