- Дата запису: 3 вересня 2021 року;
- Місце запису: село Нижнє, Хмельницького району, Хмельницької області;
- Хто записав: Сопронюк Тетяна;
- Респондент: Віхтюк Катерина Савівна, 1 квітня 1923 р.н., народилася в селі Нижнє, Хмельницького району, Хмельницької області;
- Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала у селі Нижнє, Хмельницького району, Хмельницької області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Розкажіть нам як Вас звати?
Катерина Савівна.
А фамілія як?
Віхтюк.
Це по чоловікові?
По чоловікові.
А дівоча?
Бакай.
А коли Ви народилися?
1-го квітня 23-го року.
А батьків ваших як звати?
Бакай Сава Яковлєвич – 1897 року батьку. Мама – дівоча Мельник Марія Миколаївна, 1899 року. Брат 1919-го року (Бакай Антон Савович).
А розкажіть яке господарство було в батьків до колективізації?
В 18-му році батьки пожинилися. Вони поки колгосп був, то вони всьо мали. І воза зробили новенького, і сані, і всьо, і плуг… вопшем всьо шо треба до хазяйства. А як вже був радянський союз, то сказали всьо шо є здавати. Троє коней в них було, знаєте як молоді тільки постаралися, то всьо ж новесеньке. Батько все поскладав до воза, склав добровільно бо дехто багато… одноосібники шо були. І батько робив спочатку так як всі в колгоспі. Він закінчив церковну школу. Працював в колгоспі. Їздовим спочатку, а поті два роки пішов був комірником. А вже в 32-му році чи в 31-му поставили його бригадиром в колгоспі. Він робив там і в 32-ім році вже був не врожай спочатку, ну вже в конці… бо як в 33-му була голодовка, то ше трошки вперед захватило в 32-ім році. Батько сіяв, розказувати?
Да, кажіть-кажіть.
Сіяв отуто за цим, за греблею, де той садок… батько сіяв ячмінь. І в той день як сіяти ячмінь батько заслаб і не міг йти сіяти. А вже лежав попросив свого сусіда, тут Андрій був. Попросив того Андрія шоб пішов і замінив його. Бо люди будуть сіяти, а почали сіяти сівалкою тільки, руками не можна сіяти, тільки сівалкою. А той напевно був не практичний чи шо? Я шо знаю. Як сіють сівалкою, то ці колесні лишаються за сівалкою, то йому може треба було чуть переступити, а він всю площу засіяв, шо ці колеса вздовж пустий лишилися. Вийшов батько на другий день як подивився. Боже досить слабий, то бідному закрутилася. То він шо робить, а сіяти руками Боже борони всю площу. Він пішов бере ячмінь, людей і шо буде, то те буде. І бере пересіває цю площу. Вздовж всьо поле він пересіяв. Бог дав дуже дощі гарні, чисто всьо. Всьо, вже область знає і район знає вже хтось доказав… приїхали ці провірили, да всьо посіяно тож видно. Всьо, беруть судять батька, дали батькові десять років тюрми. Всьо, засудили його. Дали десять років тюрми в підвал десь там був в Деражні той підвал був. Добре шо він пішов тільки туди і там в нас з Деражні наш родич робив в міліції. Каже батькові «Сава, отако принеси якогось подарка чи шо, тут є голова і секретар в цім підвалі. І там вже двох сидить з нашого села. То ти якого подарка принеси їм, то будуть давати тобі їсти, бо як потім принесуть діти їсти, то всередині не дадуть». Вже пройшло там время. Я не знаю стільки він там, чи вже два місяці він був там в тій тюрмі, чи більше. Точно я не знаю. Цей каже «Сава, пошли когось зі своїх шоб подивилися чи сходе». А дуже тоді дощі пішли та й воно вже такого (показує). Вони пішли подивилися і сказали шо сходить і гарно, і видно навіть. «пиши заяву шоб тебе освободили, но сам письма не посилай… не думай бо не допустять того письма». Бо такий був приказав. Батько написав дав йому. Він того дня поїхав в Хмельницьк. Вручив їм і ше й попросив певно, і вони сходу приїхали провіряти. Як вони приїхали провіряти, то там не то шо не видно… а їдне рівнесенько і дуже дощі шли, то дуже великий той ячмінь і рясний такий, знаєте? Всьо. А батько як пішов туди, то там був один, тоже Віхтюк його фамілія, він був вкрав вперед мішок зерно, то йому тоже дали десять років. А в нього були вулики, то батько каже до жінки шо «принеси дві півлітрові баночки меду». Він приніс і батько дав тому півлітрову баночку, і тому півлітрову баночку меду. Дивиться та й каже шо десь їднашкана нема, шо цего третього. А так віддав цему голові й секретарові. Нема цего їднашка. Дивляться, а він такий там… йому не дають їсти. Батько його кажи «виходь но сюди». Приходе, а мій брат уже, і в нього з 20-го була тоже дочка. То мама… та вже хтось каже їй, “готуй так само як і ми. Ми носимо два рази часом і три рази їсти, готуй і ти”. Шо ж це таке він відказався вже мені їсти, казав шо вже не буде. То вже батько як освободили, то він вже написав і за них. В одного… а в цього паспорт вкрали, бо він робив цим, ну зерно приймав тут на тоці. Вкрали паспорт, то тоже дали десять років. Батько написав це приїхали і цей… а виїзний суд, як приїздили, то був в клубі. Виїжджали звідти, як давали батькові десять років. І їх так освободили. Носили їсти шо? Шо було. Я буду розказувати. Шо вам ше більше розказати? В нас була корова. Тоді була голодовка всі як, так і ми були малі, то вакація як зацвіла дуже обривали цю акацію… і їли бо ж солодці такі оці. Котрі хлопчики більше нарвав, то сушили і там батьки добавляли бодай трошки муки і пекли такі млинчики. Гет як оці-го калачики цвітуть по полі. Як достигли, то ці діти так ті калачики обривали і їли. Ну в нас ше, а в которого було сім`ї, ну шо було по четверо дітей, по шестеро дітей. То в нас ворони, було багато дуже воронів. Ворони…і вони зробили такі пух… шо це стріляли. І це наб`ют воронів і принесуть, шо ж це стільки там, но всьоравно вже ті батьки кинуть в суп чи шо там. На долині в річці були такі як черепашички.
Равлики.
Ну отакого довгенькі, я не знаю як вони…
Річкові, річкові черепашки
Да, то їх розлупували діти і те м’ясо їли. То тако подивимося як ці хлопчики і дівчатка дуже… видно там гірше бідували як ми тут. То так біжать з тими торбинятками. Назбирають там і носять. То там так були визбирали, шо і тих черепахів потім там і не було. Варили як там той борщ… я так заповнила своїх сусідів, шо вмирали в 33-ім році. То тут одна жінка в каричроді тут лісочок туди є, як коло Кальної туди дальше. Вони напевно не мали де хати колись поставити, бо ж землі не було, то поставили там хату і одна сім`я там жила. Там було не скажу чи восьмеро дітей, чи більше, но звідси була жінка віддана за ними. То вони повмирали чисто всі на голодовку. Лишилася одна дівчинка. Може старша вже за мене.
А як їх фамілія була, пам’ятаєте?
От не знаю. Ті дівчатка вони дуже голодували. Бараболі у них не було, нічого не було. Це ж уявіть собі варять лободу і це такий борщ що там розкришуть щось. І вони бідні не мали шо їсти. А цих дві дівчинки вони ходили в Деражню. А в Деражні був базар продавали саме настали черешні, всьо продавали. То хто там дав може яку їм жменю, а то вони їли, то певно їли з кістками чи шо. І вони не знаю стільки там побули днів і обидві померли. А де поховали, то тоже не знаю певне в Деражні. Хто їх там брав… як вони самі… і батьки померли. І той маленький хлопчик і той помер. Лишився один з 26-го року, лишився, але пішов на війну і то й погиб. Так шо нікого не було. Тут же сестра ше їдна була віддана в Нижнім. Немає дітей тільки чоловік і вона, то якби добрі возьми ж до себе хоть би ці діти. Нє, ніхто нікого тільки сама себе спасали як могли. Як стало там в 32-ім році зерно було, шо збирали на 33-ій рік, то хто мав… ці старі бідували дуже. Пішли збирати це зерно ці колоски, то не давали. Вигони, забирали ці колоски… отаке було життя. А ми так самі, ну як сказати… їли цю акацію і це всьо, і цю зеленину, но була корова і нас піддержала ця корова. І всіх так людей. В кого була корова, хто якийсь крепший був, то в того… вижили, але шо будували, то всьо…
А в якому році батька Вашого засудили?
В 33-ім році.
А суд був привселюдний?
Нашо ж, виїзний суд був, то шо ті люди поможуть
Це судова трійка була?
Да. І цейво. І вони давали ше десять день батькові після… після того шо йому дали ше десять років, то він ше десять днів був вдома. А тоді, де хто як батька уже знав… мав їхати, то приїжджали, то з села хто приходили прощатися з батьком. Як ниньки помню. Шо там казати. І так батько лишився живий.
А він коли вернувся?
Га? Ну не помню, чи зо два місяці він там був, чи може менше. Цего я точно не помню, но ше як батька мали забирати. А батько… в нас був сарай нище мої хати був хлів поставлений. Батько зробив такого ключа, ну такий з проволки, так шоб той хлів засовувався. І тако засуну вийняв і всьо. Він каже «я як піду, то ви дивіть бо прийдуть… ну такі ж вони хтят їсти, прийдуть красти». А там кури були зачиняні, корова, і всьо. Правда. Ми взяли… прийшов дєдушка, мамин батько, до нас на ніч. Ми вже тут в хаті сидимо, і тої ночі прийшло трьох і сусід… прийшло трьох. Били-били, не можуть розбити, шоб бараболю, а бараболя, які льохи були… яма тако викопана в середині, а туди зверха отак закрито і там бараболя. Думали хоть бараболі возьмуть та й будуть мати. Стукали-стукали, не можуть відстукатися. Взялися куди підемо до цего Андрюха, до сусіда. А сусід думає як вже батька забрали, а як там батька будуть допитувати. Батько може скаже на нього шо він сіяв. А батько чо буде казати на нього ше будуть двох судити. Батько на нього не казав. А він тої ночі як вже пішли, то він в хліві свому виліз на подрасе, на гору там. І думав що якщо хтось приїде, то він буде ховатися там. А ці били-били та й пішли туди. А тут в це момент якась машина їхала, загуділа, то й Андрей злякався думав буде десь тікати ховатися. Він дивиться тут вже трьох прийшло до нього. Ці повтікали. І отаке воно життя. А як вже батько освободився прийшов, був вдома. В нас город гарний був, бараболя була в нас і города було більше не то шо в них по клаптику. Були середняками. Бараболя так гарно зійшла батько вже вдома, такий радий. Вийшов вже на город. Шо ж такеє ця бараболя така зелена, шо ну і ну, а ця шось вудіння повяло. Батько витягає, а там забрана… і вже ж не буде врожаю. Була одна грушка дичка була на городі і дві вишні. Батько сидить цілу ніч сидить, прийшов рано і вже є признаки… вже вони собі там на борщ чи там на суп. Він вилазе на ту вишню і сидить до самого вечора «поки аж не розвидниться буду сидіти». Сидить. Приходять ці самі шо крали бараболю, приходять сюди. Батько мав ломаку, то вибив одного. Іван каже «не кажіть хоть нікому. Всьо більше в вас не вириваємо». А в людей ті в кого… та й голодували. Шось в 32-му році не було врожаю. Була ця голодовка така. А їли шо там. Хай мама варила той борщ… як була корова, то таки забілила його. Якесь молоко. Як могли так виживали. А хто сховав ше вперед… ходили не мали чим сіяти, то ходили хата в хату це в 29-ім році, то всі казали шо забирали… ні в кого не було в хаті якшо є якась трошки пашні було чи яка квасоля, то ховали на гору. Як сховали на гору, то лазили вони й по горам… ті голодували люди. А вже як спухне ця людина, то ніхто не спасає вже. Ще в одного тут тоже Щисняка було дві сестрі, то разом померли з голоду і він лишився тільки сам, то він навіть тепер довго жив Щисняк. А так по селі були шо повмирали з голоду, то я всіх… шо мені було десять років, то я всіх не знала, тільки сусідів знала.
Ше мене запитували. А шо не давали їм шо їсти? Чи не варили? Де вони мали варити ці колгоспи як тільки організували. А в себе не думайте, шо зварить… були такі горщики великі на відро, і це в пєц зварить того відро чи горщик борщу… і такого хльопали як того хліба нема. Всі так, не то шо там. І одні вижили, а ті шо вже були такі слабий і не хтів вижити.
А скажіть, буксирна бригада була в селі?
Як?
Ну були такі люди, які ходили, буксирники, активісти ще може на них казали чи комуністи, які оце ходили в людей і забирали їжу.
Їжу?
Да.
Ну, то я ж вам кажу, шо забирали зерно.
А в 32-му були такі люди?
То ж да, забирали.
А хто це був?
Хто я не знаю, свої, сільські. То вони ходили… правда вони, не буду брехати, кажу так як є. Вони ходили, но до нас чось не заходили. Я не знаю чи вони, но не були вони у нас. А в тих геть на гору лазили, шо ж ви там візьмете? Взяли зо два кілограми зерна чи якогось там… це вроді в колгосп, ооо, таке… було, було.
А як створювалися колгоспи, то Ваш батько сам пішов в колгосп, сам записався?
Сам пішов і того й його і бригадиром поставили, і в коморі робив. Хто пішов сам того поважали, чи як вам сказати… сам пішов ніхто його не силував, нічого.
От ви кажете, що до вас буксирники не приходили у вас їжу не забирали, а чого ж тоді не було чого їсти? Що ви кажете, що акацію їли
Ну то ше вперед, шоб сіяти брати, поняли? Вперед, то в кожної людини ше було шо… но вже як вони брали, от прийде дай, а каже шо нема, то кругом глядит. Кругом глядять, бо дай хоч шо небудь забрати.
А в 33-му люди ходили просити їсти по вулиці? Може до вас де заходили?
Оце, хто там, дитино… хто там давав би їм шо, як його й не було. Каже прийшов сусід вона всипала своїм їсти, він не питає давай мені ложку… сідає з ними і їсти. Ходили і діти, і старі, і всі так. Шо зробити як була така…
А скажіть, куркулі були в селі?
Канєшно. Були заможні це щиталися, були їх от в якому році … Щоб сказала я точно то я не знаю в якому році, то їх роз розкуркулювали судили, то їх висилали з села. Висилали туди за Кальною, отам Іваново є таке поле, то там вони, їх сім’ями туди висилали і вони там копали такі балгани, і там жили в тих балганах, а хати були їхні порожні. Ну то ну шось не довго було, а скоро вони скоро поверталися, а кого, а хто не вернувся, то багато таких шо виїхали сємї і в Одесі і кругом вже тоді віїзджали. Ну це не лічно в 33-му році і виїжджали сімями.
А коли вони повернулися назад у свої хати?
Не довго там були. Певне вони, ну я не знаю, тоді вже був приказ, щоб їх цей. Це десь було вже в 37-мім році, чи, я не знаю точно в якому. Ну в 37-мім репресія була, репресілували, то тоже я добре повню. Бо все вийду, прийдуть і тату ховайтеся бо поїхав чорний ворон до гори, а це чорна машина забирала людей. То в нас в Кирнишнім сємдісят душ репресірували, а Нижні певне зо 20. Всього було, це всьо треба було пережити людям, али бачите як життя то переживеш, чи тобі люди поможуть, чи діти. Я на на як добре шо я маю добрі діти, і вони всі за мною стоят, то мені здається шо я й того довше живу.
А скажіть, Вам батько розказував чого була голодовка в 33-му?
Він казав, ну шо казав… казав шо голодовка получалася того шо чи то посуха, чи шо… но врожаю не було повністю і того получалася голодовка. І шо це магазини були шоб хліб купляти, не було нічого ж.
А церква в селі була?
Церква була в Слободі, і в Черешенцях , і в Кальні.
А в Нижньому?
В Нижньому не було церкви. Нижнє було прикріплено до Слободи. Мої мама ходили і в церкву сиди, і в Черешенці, і в Кальню, і в Слободу.
А ту церкву в Слободі її не розібрали як була голодовка?
Нє-нє. Її не розібрали.
А були церкви по сусідніх селах, які розібрали?
В Черешенці розібрали і в Кальні.
Кошмак у нас такий був – фельдшер. Заставили його тоді вилізти на церкву і зняти тії дзвони. Хреста і дзвони – це всьо познімати. Я кажу за Кошмака, шо заставили його зняти
Да-да.
Заставили зняти його оті дзвони з церкви. Він чужий, він не наш. Десь з Житомирської області чи звідки він. Його заставили зняти. І він взяв поскидав з церкви. Потом там був склад, вопшем не стало вже тої церкви. І в него діти пішли інваліди. Діти пішли інваліди.
Глухонімі.
Пішли інваліди. Це шо в нас в Черешенцях було.
А цей Кошмак не був активістом?
Його прислали до нас ветврачом.
А врачом.
Він в нас тут оженився. А тоді знаєте була партія – хоч не хоч – пішов.
А церква потім зерно тоді сипали. А тоді розібрали.
В 47-ім тож була голодовка. Я пішла вже робити в сільраду. Була як голодовка? Тоже шось був недород чи я знаю від кого, то вже зависило. Но в 47-ім люди вже ходили в колгоспи на роботу. Як вони ішли на роботу, то вже була хата така, кладовка і там зробили, як… ну варили їсти, обід нам давали. На обід, хто не мав шо їсти – приходили в сільраду і в сільраді нам давали такі мантильончики. От дадуть мені два чи три, хто прийшов, то я записувала їх і давала їм мандильончик цей. І вони на обід приходили. На обід був такий великий котьол, ну суп чи борщ. Вони пообідали, а хто мав вдома лутше, то він йшов додому їсти. А цим давали кусочок хліба, борщу і супу та й вони їли. А я приходила до них в контору в колгосп задавала ці списки і провіряла хто їв, а хто ні. І завтра так само.
Коли батька оце Вашого посадили, то було в 33? Коли оце він сіяв, тобто коли оце він не сіяв і сіяли замість нього?
33-ім. В 33-ім він прийшов і в 33-ім оце на городі він бараболю рвав. Думаєте шо ми то як… так само як і вони. Як і всі так і ми. Те їли…
Йому довелось потім пересіювати поле, правильно?
Да. І за це його судили, бо ж тоді ручну заборонили сіяти, тільки сіялками.
І це виходить, те чим вони сіяли це було в колхозі, так цей ячмінь?
Це в колгоспі.
В 33-ім році це вони в колхозі брали цей ячмінь.
33-ій рік колгосп вже був.