1. Місце запису: смт. Миколаївка Миколаївський район Одеська область;
  2. Дата запису: 14.03.1993 р.;
  3. Хто записав: Чабанюк Андрій;
  4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 64;
  5. Респондент: Верба Марія Матвіївна, 1923 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Шамраєва Ульяновського (нині Благовіщенського) району Одеської (Кіровоградської) області.

В наші сім’ї у батьків було п’ятеро дочок, серед яких я була найстаршою. На початок тридцятих років наша сім’я жила добре, було невелике господарство, шматок землі на якому я працювала з батьком. Але в роки колективізації все відійшло до колгоспу, і батько також пішов працювати в колгосп, заради того щоб прогодувати сім’ю. Він отримував невеликий заробіток і пайки. Щоб якось допомогти батькам, весною 32 року я в п’ятнадцятирічному віці поїхала до Москви, де у мене були рідні дядьки і тітка Разом з тіткою я пішла працювати на фабрику. В Москві було добре, усього було до волі. Я була стахановкою і через декілька років мала отримати квартиру. Але на початок зими батьки почали писати в листах, що на Україні дуже страшний голод. Тоді я почала відсилати посилки в яких було борошно і інші продукти. Спочатку я не могла понята, як може бути так, що в Москві є все, а там голод. Але потім, коли батько приїхав до мене і розповів, що весь врожай колгоспний кудись вивезли і людям не залишилось, що їсти, я все поняла. Батько купив в Москві трохи борошна і поїхав додому. Ці харчі дали змогу їм хоч якось існувати. Батько ще декілька разів приїздив до мене. Також їм допомогла вижити наша корова, яку сестри як могли випасали і вона давала добрий надой. На пайок, який називали баландою (висівки кукурудзи, пшениці, ячменя) вони не могли б існувати, так мої посилки, пайок та корова не дали померти з голоду і дожити до нових врожаїв. На початку літа я отримала листа від батьків, в якому вони дуже просили мене повернутися, і ми з тіткою вирішили повернутися в Шамраївку. Коли ми приїхали, ми побачили, що в моєму селі голод забрав половину мешканців. Пізніше я чула розмови про те, що люди вижили, їли навіть собак і котів, а коли нічого не залишалося вони пухли і помирали голодною смертю. Коли я повернулася я не побачила дуже багатьох своїх знайомих. Від голоду помирали старики і діти, які не могли винести суворих випробувань, які влаштували їм керівники комуністичної партії. Були також випадки, коли від голоду батьки їли своїх дітей, але на цю тему ніхто не хотів не те що розмовляти – не хотіли навіть думати про це. Взагалі 1933 рік був один із найважчих років для українського народу.

 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду