- Дата запису: 5 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Нижня Хортиця, Запорізького району, Запорізької області;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Василевська Меланія Андріївна, 30 січня 1928 р.н., народилася в селі Славгород Синельниківського району Дніпропетровської області.
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Славгород Синельниківського району Дніпропетровської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як вас звати?
Міланя Андревна.
А прізвище?
Васілєвская.
Якого року народження Ви?
28-го.
Де Ви народилися?
В посьолке Славгород Днепропетровской області, Сінельниковского района.
Розкажуть, будь ласка, про своїх батьків маму, тата. Як їх було звати? Якого року народження вони були?
Оце якого народження я вже й не знаю. Ну мама в нас фамілію їхню говорити? Да. Ну мама… батько, перед батько в нас Нечіпайло Андрей Владімірович, ну якого года я не знаю вже. Мама тоже Нечіпайло Елена Александровна, тоже не знаю якого года вона вже. Но їй уже било больше 100 лет, так шо я вже не помню нічого.
Брати, сестри у Вас були?
Да. Брат, сестра старша 19-го года Тоня і я следующая 28-го Меланія Андреївна, брат Нечіпайло Дмирій Андрейович, і четверта Ліда, Нечірпайло Ліда Андреївна.
А розкажіть, будь ласка, яке було господарство в батьків в 32-33-му
Я вам скажу що тоді мені канєшно що скільки там було шестой год, но коєшо помню. Господарство нікакого не було в нас. Ми були робочі. Ото село в нас, но там були колхозніки, а ми були робочі. Батько в мене був рабочий він був плотнік, хороший спеціаліст заробляв нічого то так собі. Ну жили как вам сказать не на широку ногу, да но… і сусліків виливали ходили по степу тому що їсти не хватало нічого. Хліба нє било не то шо як там сказать в кого нє було…а вообще в селі нє било хліба, вообще привезуть там якусь бричку там скількито хліба… шо там кошка тяне мене… І ото создадуть очередь, очередь там така стоїть і дають по пол буханки ілі по баханочке і драка та і шо хочеш. А чого? Був большой на 32-33-ій був неврожай, засуха била засуха нічого не вродило не то шо в колхозі, ні в людей нічого не било, ні в колхозі нічого не било. І ото страдали через те шо засуха. І ото харчі в нас такі були. Ну хто робив на заводі да, то давали нам там пайок – на робочого пол. Кілограма хліба, на єживенця 200 грам… а ті колхозніки шо билі у їх забрали все вивезли, все буквально забрали до кілограма. Пшениця яка вони получали, получали ж пшеницю… вони ж розполагали шо жить там чим нада, то у їх всьо забрали, всьо забрали кілограма. І вони страдали от і до. Вони валялись пухлі даже пухлі, идьот упав і вмер… підвода прибирає їх там кудись у якусь яму звозить і ніхто не знає де вони там, хто там лежить, ніхто не знає… позакидали їх там позакапували і всьо. А ті шо на заводі, шо там батько робив на заводі, мама не робила, а я ще мала ж була, сестра у няньках була тоже няньчила дитину там…одна я щитайте там по хазяйству бігала там і то по хозяйству бігала шо там шоб трави нарвала такой лободи шоб їсти можна було шоб ліпників напекти. Муки десь там мама достануть мама виміняє там за якийсь платок, чи за якусь юбку виміняє якийсь стакан муки та трави бур’яну етого помішає там то все і напече ліпеників і ото нас ліпниками і годувала, ну та ще хліб на роботі і то ще по кусочку хліба давали. А те бедние колхозніки те умірали, те умірали потому шо у їх нічого не било, ніхто нічого їм не давал. Ето я знаю як не знаю шо знаю по тому шо ходила і щитайте коло мертвих ходила по дорозі бігаєм ми ж пацани, бігаємо кругом… ось ідіот дєд якийсь ілі баба впала і всьо ми вже її не піднімим нічого вона вже впала і готова. Біжим гукаєм кого-небудь шоб хто-небудь її забрав. Приїхали брички забрали отвезли десь скинули видно тай все ото така жизнь була 32-ом на 33 год.
А звідки була ця бричка? Її десь з колгоспу дали?
Да, да ето колхозна. А тоже колхозніки страдали, даже начальство, колхозне начальство. Лошадей забивали їли даже я їла. В мене подружка була, а в неї сестра работала председателем колхоза там. І ото лошадей убивали і ото м’ясо самі между собою ото розносили розбирали і вона ото наварить м’яса і зове мене. Іди, іди каже, а ми через две хати жили од неї і вона всікда мене гукала. Так я ото була дасть мені кусок м’яс, а я кусочок сєм, а ще кусочок сховаю. А вона «ти шо вже поєла?, «да, вже з’їла». Вона тоді іще дасть мені кусочок. А я іще кусочок туда. Бо ж сестра іще є, ще хочеться сестрі дать кусочок.
А як була звати цю Вашу подружку?
Ніна було звати. Ніна, а от фамілію я вже забула.
А вона ділилася тільки з Вами? Чи ще з кимось?
А хто його знає. Я не знаємо. Ми були подружки близькі ми вмісті гуляли…
А не пам’ятаєте як було звати її сестру, яка була предсідатєльом?
Оксана, Оксана була.
Фамілії не пам’ятаєте?
Нє. А сестра в неї Оксана.
А куди Ваша мати їздила міняти одяг?
В Полтаву. Їздила? Пішки ходила, де там їздила. І шукала оце із Славгорода… брала оце всю одєджу і міняла на продукти там. І приходила додому десь мабуть через полмесяца чи через місяць. По тому шо ану пішки дойти із Полтави…
А в кого ваша сестра була нянечкою?
Ну вона була там большенство в євреїв. Там євреї у нас були, ну конечно жили… нельзя сказать шо так як ми. Вони держали няньку, держави работніків своїх. А ми, ми страдали конечно.
А вашій сестрі платили якусь зарплату?
Платили, давали і харчі давали їй, і вона кормилася там… і давали деньги, платили деньги.
А Ви казали, що до людей прийшли і все забрали, то хто це забрав?
Ну от ето хто це такий по приказу, по приказу какогото там начальника, якийсь начальник приказав шоб забрать все в Україні! Всьо забрать. Оце в колхозі да. І в колхозі даже, даже ми робочі і всьо равно і в погріб лазили в подвал, і на горіще лазили шукали шо небудь. Забірали всьо. Но в нас нічого не було, бо ми ж робочі люди. Зерна в нас не було, бо ми його не получали. А в колхознівків, а в колхозніків всьо забирали. Приїхали забрали, приїхали бричкою всьо забрали і повезли.
А скільки разів до Вас додому приходили забирати?
Ну вони ж не каждий день ходити… через неділю, десь через дві ще заїдуть. Ну а що ж в нас було ж заїдуть тільки… ну «бабка, как ти? нічого тут не придбала?» на маму, а мама каже «да, сукин син до тебе каже придбала».
І вони їхали?
Да, їхали. І вони поїхали і всьо.
А на поле колоски не ходили збирати?
Нє, не ходили.
А можна було тоді збирати колоски?
Як насобираєш колоски, а в тебе їх заберуть і ще й тюрму дадуть. Тоді судили.
А хто забирав?
Ну, відать начальство це колхозне також. Їм же доручили і вони собирають, забирають всьо.
А можливо знаєте кого засудили так?
А хто його знає. Їх вже немає в живих уже давноооо. Скільки це пройшло вже год…
А Ви кажете, що до євреї не приходи у них не забирали, а чого не забирали?
А хто його знає. Ето ж правительство, тож правительство, хто його знає. Їх не забирали вони живи собі как вобще жили. А то только у нас колхозніків, колос особено грабили. Колхоз грабили до посліднього, до посліднього.
А в селі люди взагалі дружньо жили?
да, жили дружньо.
А в 32-му-33-му чи ділилися? От з вами подружка ділилася ваша, а може чули, що ще хтось з кимось ділився?
Ну, хто його знає, хіба я знаю. Я знаю тільки за себе, шо я… А там, хто його знає може вона ще з кимось ділилася.
А пайок видавався по карточкам, чи яким чином вони отримували? Чи хто хотів той і йшов?
Хто хотів, канєшно, хто хотів… ну люди ж купляли так як в магазині. Тож нє било вопше ж не привозілі. Хлєба даже і признаку не било. Ото сначала хліба привозуть такого темного як рогачі оці стоять… чорного там як земля. А потом постіпено, постіпено вже 33-ій в 34-ом году вже наладілося вже й хліб у магазині був вже й всьо било.
А Ви каже купляли за що люди купляли?
Ну продавалося лахмоття і всьо ж… може де у кого якась куриця була і продала там. Із себе всьо продавали там считай.
А чи розкуркулювали людей у селі?
Да, розкуркулювали, да. Но я б не сказала, шо у нас багато було таких. Ну в нас село не дуже таке було багатее да… є ж села багаті там такі шо ето… ну, а в нас село було таке біднувате. Ну, а було всьо… і тоже було всьо. І хферма була своя вже в колхозі, і хферма була, і лошаді били і вже й молоко люди і… корови позаймели, ну вопшем зажиточно були. І молоко, і віяли молоко, і сметана, і сир вже всьо було. Уже в 35-му году всьо було. А то в 32-ом на 33-ій… тут валялись люди.
А чи не чули про випадки коди людей виганяли із хат в 32-му-33-му?
Ну ето там комуністи… я не знаю вони там ганяли їх сильно. Ілі ті ганяли комуністов, ілі комуністи ганяли тих. Забирали ето… не то шо такоє, а їх просто убіралі. Приїхала машина забрала і все і увезла.
А куди везли невідомо?
Всьо з канцами. І мого дядько тоже самоє забралі і всьо по цей день нема.
А вашого дядька як було звати?
Дядька було Гришка звать. Бриленко його звать, фамілія Бриленко Григорій.
А якого року народження він був?
Та я не знаю вже.
Це він був мамин чи татин брат?
Мамин. Мамин.
Так до нього просто, да?
Да, ночью, ночью приїхали забрали й увезли і всьо досвідання. І по цей день нема.
А сім`я у нього була, да?
Да, тьотка Милька так як мене звати. Тьотка і двоє синів, і дочка.
Так вивезли тільки дядька чи всю сім`ю?
Конєшно це ж родичі щитай наші. Ну дядько ж родич.
Ні, ні. Я запитую, що в ночі тільки дядька забрали чи всю сім`ю?
Дядька, тільки дядька. А тьотка осталася, льотка і син Жорка, Толька і Ліда.
Вони в свої хаті так і залишилися?
Да, да. В свої хаті так і живу. Щас уже немає нікого їх. Жорка правда ще живий, Ліда живая там, там живуть в Славгороді.
А я кого року народження вони?
Я вже не помню. Я вже не помню, но менша мене канєшно.
А в якому році його вивезли?
Ну це його вивозили я не знаю, мабуть, коли б не в 37-ом году аж.
А ким він тоді працював?
Ким він працював… подожди дядько Гришка він був комуніст ооо, но він работав, а де ж він раб отав подожди… я даже не помню вже. Він десь їздив у Сінельниково поїздом, десь у Сінельнокові. Не знаю в якомусь там учіріждєнії каким-то начальником там був. А я даже і не помню вже.
І так і його не повернули?
Мгг, да. Так і нема.
За шо Ви не знаєте?
Ні.
А в 32-му-33-му його куркулем не визнали? Не розкуркулювали?
Нє, нє. Нє, нє.
А люди що робили обшуки, то забирали тільки продукти? Чи забирали ще одяг?
Та всьо забіралі. Все забралі, всьо. Дитяче барахло даже забралі.
А куди вони потім ці речі подівали?
А хто їх зна куди вони їх подівали.
А чи не бачили, щоб після 33-го хтось носив ці речі? І це були чужі люди чи свої?
Їх тут і блізко даже не було. Відать чужих десь набіралі.
Ви потім цих людей у селі не бачили?
Нє.
А торгів ніде не було? Може десь на торгах продавали одяг?
Ну так же ж не знаєш… єслі моя юбка попала на ринок, дак може десь іще в когось вона була. То ж не знаєш… не знаєш чи то моя чи чія. Продавали вещі, канєшно продавали вещі, но чиї вони там ті вещі… і 34 продавали трошки наладилось
Це в 32-33-му?
Да, в 32-33-ім. і в 34-ім продавали да. Там хоч уже трошки наладилося, но всеравно продавалися.
Ви не знаєте чиї, то були речі ти хто забирали…
Канєшно нет… Я тільки не думаю шоб вони їх продавали на своєму базарі, єслі может вони ето так вони десь може на якомусь другом базарі продавали.
Де їх виставляли на продаж?
В Славгороді їх не виставляли, а десь вони їх вивозили, а в Славгороді їх не било. Потім хтось да би знайшов би своє там шо нібудь. А продавали вже ті шо… носить он своя свою юбку пішла на базар і продала її
А Ви кажете, що людей десь на бричці вивозили…
Да повезли десь і ніхто на знає куди вони їх там дівають.
Але вони не у селі їх кидали у цю спільну яму?
Та в спільну яму. Укинули засипали нім нога потом ще вкинули… поки накидають записали та й всьо.
У вашому селі так, да?
Да.
А на тому місці де ховали людей поставили якийсь пам’ятний знак?
Хто їх там ставіл. Ніхто там нічого не ставіл.
А в 32-32-му була церква?
Так оце ж була церква і цю церкву розламали. Ну там купала знімали, там такі купала були залатиє. І один поліз на купала шота там одключав чи одривав, і сам впав і вбився. Так це Бог наказав його. Дві церкви було в Славгороді. Кінотеатр там хороший тоді вже був. Коло кінотеатра була церква і коло нас оце була. Наша перва хата була коло церкви. Так така там була церква шо… і кладбище рядом. Одне кладбище на право, друге кладбище наліво. Направо старе кладбище було – наліво старе.
А хто скидав ці купола це були свої чи якісь чужі?
Свої канєшно славгородські да. Прості ж люди робить то нада ж зароблять. Гроші ж платили і вони лізли ламали, рвали всьо.
А хто платив гроші за це?
Ну хто їх нанімав той і платив.
А хто нанімав Ви не знаєте?
Нєт канєшно.
Це було в 32-33-му?
Да, в 33-33-34-му
А в середині були ікони?
Були. Да там така красатіща була. А куди вони їх повивозили я не знаю. Відтіля ж всьо вивезли. Я не знаю куди вони його повивозили всьо. І всьо вивезли.
І це й золотий купол також вивезли?
Да, вивезли. Всьо повивозили, всьо позабирали.
А в 32-33-му не знаєте будо багато сиріт?
Хто його знає. Хіба там пощитаєш воно там нада було.
Не було якогось дитячого патронату?
Нє, не було.
А що було з цими дітьми. Де вони жили?
З родітілями там десь. Даже в 32-ом вначалє 33-го дітей малих поїли. Так шо й дітей малих не було. Така голодовка було, що навіть дітей своїх поїли. Ні собаки, ні кота, ніде нічого не побачиш. Всьо попідбирали, всьо поєлі.
Батьки своїх же дітей?
Да, да, да. Батьки свої дітей.
А знаєте якісь випадки?
Одного знаю через дві хати від нас жили. Жили через дві хати у їх дядько і тітка, і дві дівчини такі може як я були тоді ,тоді да невеликі, і пацан маленький три года було. Це я дуже добре знаю дівчат і всіх… через дві хати вони на третій. І коли ж настала оце така сильна голодовка шо вже нічого було вже… вони продавали там носили… продавали шо було там всьо попродали нічого вже не було. Так а вони тоді шо дівчата взяли і завербувалися, десь короче поїхали в село десь поїхали. Десь поїхали в село чи робить, чи шо… там вже вони підросли… корче уєхалі, а пацан три года остався із батьком, а мати вмерла з голоду. Матір поховали, а дядько остався оце з одним пацаном етім. Ну скільки це все пройшло я не знаю скоко вони там були ці дівчата. Поки дівчата там були, а дєд, ну цей батько ж да… свого синочка зарізав наварив холодного і якраз дівчата приїхали він їх ще й холодним угощав. А дівка ну ця ж дочка говорить «а що це за холодне откуда воно вже.. де ти взяв?» Він там отказувався, шо він там говорив я ж не знаю да шо він говорив. Ну короче дівчата ці за свої манатки і уєхали, уєхалі і дєда цього бросили. І дєд цей через время вмер з голоду.
А як його звали?
А грець його знає… наче Антон.
А помер він в 33-му чи пізніше?
Нє, в 32-му на 33-ій
А хлопчика цього якому було три роки, як звали?
Микита. Мітя ми його звали.
І фамілії Ви його не знали?
Нє… ну знала, але позабувала вже.
А матір їх як було звати?
Оксана. Тьотка Оксана хароша женщіна була.
А як Ви гадаєте, Голодомор це було штучне чи природне явище?
Я вам скажу ето було вигадане явище. Шо засуха ето да, ето зроблено спеціально. Спеціально зроблено оцю голодовку. Видушити хотєлі нас, видушити хотіли нас от і всьо.
А чому?
А от чого? Чого хотіли видушить я знаю. Хотіли убрать і готово. Отак.
А взагалі дозволялося говорити про Голодомор?
Та балакай стільки хочеш. Вопшето говорили про Голодомор да, ну тільки єслі Сталіна вспомниш да, тюрма. Токо Сталіна вспомнив всьо завтра тебе вже нема, вже забрали.
А чому так було?
А я откуда знаю. Даже Тоні моєї сестри подруга Маша, Марія була. Вона шото там розказувала, розказувала і шото ж сказала там, десь чи проміняла там шо то, чи купила, чи проміняла. Ібути би сказала, шо то указ Сталіна…ночую приїхали забрали її і одрубали пальці. І тюрми дали. Отсиділа в тюрмі і прийшла без пальців. Одрубали.
А багато сиділа?
Два года.
Це в якому році було?
Ну це вже десь в 33-му в 34-му. Да, в 34-ом
А як було прізвище цієї Маші?
Да я не знаю.
І якого року вона була також не знаєте?
Та хто його знає.
А Ви своїх дітям, внукам розповідали про Голодомор? Що були часи коли не було що їсти?
Та ніколи мені з ними балакать Господи. Он балакать (показує на сина) як він цілий день занятий, цілу ноч занятий ніколи вдома немає. Все в огороді довбеться. То на роботі довбався, тепер в огороді довбеться. Коли ти будеш балакати з ними?
А з внуками?
Внуки, а внуки тебе будуть слухать. Не дуже будуть слухать.
А як Ви вважаєте молодому поколінню потрібно розповідати про 32-33-ій?
Канєшно потрібно. Я другий раз розказую. Ніхто мене не хоче слухать. Це було раніше. От і всьо. Це було колись щас такого немає і не буде. Дай Бог, дай Бог щоб не було конєшно. Так ніхто ж не слухає, даже не понимають вони. Якби хто попробував так я попробувала. Шо траву їла, ліпники з трави, макуху їла з отакою шолухою. Та що хочеш їла. Та кажу шоб оце знали яка голодовка та луче б її не знать їм. Да а єслі шось там начинаєть, то кажу Господи не дай Бог. Чого, чого, но голодовки боюся та вообще
А от самі для взагалі часто згадуєте той період часу?
Да, ти знаєш часто. Да буває, буває часто. Отак як ляжеш нічого дєлать… шо нібудь у мозгах начне козиряться і вспоминаєш тоді. Думаєш он те було, а тоді те, ойййй а он те яке було. Вспоминаєш.
А Ви ніколи не думали чого так сталося?
Хто його знаєт, хто його знаєт. Тоді ж ото люди почали казати шо нас просто хотєлі видушить. Це вже люди говорилі, да. Шо нас хотєлі воше убрать. Убрать. От і всьо. А хто хотел убрать? Не знаю. Кому ми надоєлі? Не знаю. Так як немци… немци тоже ж нас хотєлі убрать. Хотєлі мужиков воше убрать шоб не било плоду, а баби так помруть. От і всьо. І наших хто його знає. Но хатєлі убрать. Ну і не вдалося, шось не вдалося бачте. Таке вижили. Таке ми вижили. Хоч яка головка не було, да. А всьоравно вижили.
І должні розказати.
Да. Да, а я так розказую, я й так говорю. І ось Наташе… оце другий раз начну їй розказувать. Воно «ой, бабушка, как ти жила…» в бур’янах і ночувала, в бур’янах кажу. Потомушу нікому ти не нужен тоді, нікому абсолютно. Ніхто за тебе не волновався що в тебе там есть дочка ілі хто там у тебе єсть. Та ніхто, абсолютно. Ото заблудилась десь там, лягла в бур’янів виспалась утром. Встала пішла додому а так його образ за городом бур’яни ото були лягла в бур’яні виспалася утром встала і пішла додому. Ото тобі і всьо.
Це в 32-33-му?
Да, да, давно… це ж мені 5-6 лєт оце в таких годах. А в нас за городом бур’яни ото були хоть другий раз лягла в бур’яни і спала, і ночую спала в тих бур’янах.
А Ви не пам’ятаєте, яка то була пора року коли почали забирати продукти?
Ти знаєш я тобі щас скажу. В сентябре месяце, сентября когда врожай собрали вже… в сентябре месяце корда врожай собрали отода забралі всьо.
А ваші внуки вірять, що колись був такий період часу?
Канєшно, канєшно, а как же да. Канєшно, обнімут мене так «ой бабушкааа». Кажу да, ну шо ж ти сделаєш пережили бачиш всьо пережили. Як тяжело не було, як трудно не било і осталися ми сиротами. Батько рано вмер, якраз Ліда це 38-го году у марте родилася, а батько вмер в сентябре етого ж году. Пол года дитині було тільки і всьо, і батька вмер рано. Мама осталася считай молода, а він молодий умер.
А від чого батько помер?
Порок серця в його було.
А бабусі, дідусі Ваші?
Не знаю нікого, ніколи не бачила. Знаю тільки шо ж були, але не бачила їх. Знаю від мами про них тільки з розказів. Знаю тільки шо мама як виходила заміж її було 25 лєт вона ж виходила заміж за батька за цього Андрея. Андрей був дуже бедний цей батька, а мама була трошки зажиточна. І коли мама хотіла вийти заміє за Андрея, а її не оддавали, а вона тільки за Андрея і всьо. І вона удрала і з Андреєм етім вони таки поженилися. І жилися десь там в подвалі… і потім пішла дитина, Тоня і батько вже почав строїтися, і почали жити і жити….
А чужих людей які б ходили по вулиці просили їсти не бачили?
Та ходили по двадцять раз на день. І діти ходили, і взрослі ходили. Ну шо там дасиш дитині шо там в тебе є… як сам голодний, ходили.
А в селі люди не чинили спротиву? Повстань не було?
Ні, ніхто.
А не сопротивлялися бо боялися?
Канєшно боялися… як тільки шо не так, то вони за шкірку і в тюрму. Боялися канєшно.