- Місце запису: село Погарщина, Миргородського району, Полтавської області;
- Дата запису: 9 серпня 2021 року;
- Хто записав: Кравчук Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Васильченко (Загнєй) Катерина Антонівна, народилася 3 грудня 1925 року на хуторі Слобідка (сучасне село Погарщина), Миргородського району, Полтавської області;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала на хуторі Слобідка (нині Погарщина), Миргородського (нині Лохвицького) району, Полтавської області
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, як вас звати?
Катерина.
А по-батькові?
Антоновна.
А прізвище?
Та була ж одна, а заміж вийшла, то друга – Васильченко.
А яка була?
Загнєй.
А коли ви народилися?
25-го числа, 25-го 3-го грудня.
А де ви жили все життя, в цьому селі чи десь переїжджали?
Ні, був там хутір Слобідка там жила, а тоді заміж сюди вийшла.
А Голодомор, де ви пережили?
Та там же в Слобідці переживали?
А пам’ятаєте яким було ваше життя до Голодомору?
Та до Голодомору скільки ж мені було там ще. То я одна в батьків була, то харашо було, а після того вже, після того вже харошого нічого не було.
А як ваших батьків звали?
Загнєй Антон Паремонович, Загнєй Мелашка Каністаторвна.
А чим вони займалися батьки?
Земля була, сіяли, косили косою, молотили ціпом, ото те тим займалися. А хліб забирали, а куди одправляли ніхто не зна.
А земля багато було в батьків?
Та десь гектар.
А пам’ятаєте, як колгосп створився?
Та чо ж не пам’ятаю. Згонили, хто не хотів, одправляли на Соловки, хто не хотів у колгосп. Кажному ж шкода було, забирали ж землю, забирали худобу і з хати вигонили, хто не хотів у колгосп іти. А хто у колгосп пішов, той оставався.
А як ваші батьки, вони були у колгоспі чи не хотіли йти?
Та вони то не хотіли, но заставили, то пішли.
А як заставили?
Як заставили? Забрали землю, вигнали з хати, забрали худобу, забрали все. Та яка там худоба була, корова, конячка одна, оброблялося ж, а тоді спрягалися було, ті з сусідами чи із родичами, підпрягалися. Тоді виорють у нас, тоді їдуть до того, у кого коняку брали. І коровами робили, і биками орали. Тепер жизнь, може хто каже, шо плохо, тепер жизнь не плоха.
Ви кажете, що в вас забрали землю, забрали все, що було, а хто це забирав?
Хто, комуністи. Вас нема оце з вас нікого в комуністах?
Немає.
Хоч є, то не обідьтеся, но комуністи брали, шо їм треба і скільки треба.
А це були комуністи з вашого села чи десь чужі вони були?
Та чого, з нашого, з району приїжали і в нас же були у селі. Голови колгоспів, бригадіри, секретарі і в нас були.
А коли батьки пішли в колгосп, то все повернули чи нічого?
Нічого не повернули, нічого.
А в колгоспі платили їм щось?
А шо, нічого, було помолотем хліб, на полі ж скирди були, раньше ж косілка, косами зразу косили, а тоді вже були косілки, кіньми ганялись ті косілки і баби в’язали. А тоді в копи складали, а тоді в скирди звозили, а тоді притягували там в машину, помолотять на полі, тік робили, помолотять, забрали. А в нас, а в нас нема нічого. Колоска, даже в полі, колоска не давали, шоб взяв, приорювали, а не давали.
А ви, як дітьми були, бігали на поле колоски брати?
Та чо ж не бігали, голодні, то було ж біжиш, бо, як батько піде чи мати, то зразу ж судять і тюрми дають, а ми ж бігали. Жорна такі були, поробили і ото, як украдеш відро тих колосків, помнеш, в жорнах змелиш і кандьорик.
А були в вас вдома жорна, да?
Да, дома жорна робили.
А дозволяли вдома жорна тримати?
Нічого не запріщали за це.
А сусіди до вас приходили, просили, шоб ви їм помололи?
А приходили, приходили, та сусіди ж які були, ті шо хазяїна нема, а ті, шо хазяїн був, то сам робив, а ті приходили мололи.
А чим мама вас ще годувала в роки Голодомору?
Та чим, літом листячко з липи насушим, намнем, ліпенички такі. У кого ж корова була чи коза, то таке з молочком їли, то ті повиживали. У заводі, сахарний завод у нас був, його попиляли, 100 год оце стояв, а то розробили на металолом, жом сухий був. І то ж в кого молочко було, то закип’ятить і того жому сухого, так як макарони кине і ото так. А в кого ж не було корови, ні кози, нічого. Свиней не держали, бо хліба ж не було, нічим їх годувать було. Ото кроме корови, а корова тоже, яке ж там молоко, як снопи звозили в скирду. Страшна жизнь була.
А десь ховали їсти, наприклад, може десь закопували?
Не можна було заховувать. Буксіри були, оці ж тоже комуністи, ломи брали розвалювали, отам, де груба яка, де шо таке, де замітили вони, шо може, розкопували і находили.
А от в цих буксірах, то хто там ходив? Ви знали цих людей?
Та наші ж і ходили селяни, ті шо главні.
Їм за це платили?
Ну конешно, шо платили, вони ж жили, вони жили, їли і пили.
А як потім до цих людей в селі відносилися? Нічого їм не говорили, наприклад?
А хіба ж їм можна було говорить, тоді за слово, за слово тюрми давали. Це тепер можуть казать, шо попало, а тоді не можна було нічого казать, ні на кого начальство.
А вже потім, там їхні діти, внуки, їм нічого не згадували?
Коє-які ж повтікали, як воно стало гиначе, то переворот, як пішов, то повтікали. Церкви розкидали, хто Богу вірував, того в тюрму сажали, хто, каже, шо Бог є – в тюрму сажали.
А була в вас в селі церква, да?
Була, дуже гарна, отам, як їхатимете, так школа буде спереду, а тут таке, як вигін, на тому вигоні гарна була, гарна. Я ше знаю, малою ходила. Була і церква, були і батюшки, все було.
А шо з церквою сталося?
А вона ж була дерев’яна, спалили, видно. Розкидали і, видно, спалили.
А з батюшками, десь вони виїхали?
Да, батюшки повиїжали.
А от в церкві ікони залишалися, їх додому не забирали?
Хто зна, може хто і забрав та заховав, та добре, як він вернув сюди, то може й найшов, а як не вернувсь, то воно вже пропало, це ж тре так ховать, шоб ніхто не бачив.
А в ясла ви ходили?
Та тоді не було, це вже у послє, тоді не було ясел.
А в школу коли ви пішли?
Не знаю, я чотири класи всього кончила, бо як заворуха ота стала, то вже не ходила я в школу. Ну тоді і школа, я тепер оце кажу своїм онучатам, шо ну я таки ж занімалась лучше, а воно тепер і програми ж тяжолі, то англійські, то німецькі, то… А в мене шо, ну це в первому класі «Буквар» був, у тих класах природа, геограхвія, українська література, математика, ну, а тоді ж фізкультура там, то співи, то малювання, таке.
А на співах яких пісень ви вчили, не пам’ятаєте?
Хто зна. Вже позабувала.
Про колгосп щось було, про Сталіна?
Були анекдоти, каже: «Пшеницю заграницю, рабочому, – каже, – вино, а бєдному калхозніку показують кіно».
А в скільки років ви в школу пішли, не пам’ятаєте?
Та годів в восємь.
Після голоду вже, да?
Да.
А коли голод був, то школи працювали?
Працювали, шо, вчителям, то вони, то дуже увагу брали, як на оцих людей. Були школи, тільки, по-моєму, до семи класів. Ми тоді після голоду ото виїхали в Білорусію.
А чого виїхали?
А тут голод був, а в Білорусії і землі нема, самі ліси та болота, а хліб був. В 12-ть год пішла я на роботу. В лісі боялася, смолу видирать. Може бачили на соснах отам є такі порізані, як йолочка, а тоді ото ріжеться, підставляється така лієчка, смола туди збігає в ту лієчку, то вибираєш і в бочку носиш. Так я сама боялась, то було матір візьму і з матер’ю то підем, вибираєм. Ягоди ж там всякі в Білорусії і гриби всякі були.
Там не забирали?
Там не було цього. І не родило там нічо, та там і нема таких полів, як у нас.
А куди саме в Білорусію ви виїхали?
Город Бихов, Могильовська область.
Це біля кордону, да?
Та недалеко од нас. Бихов – це, бо казали, шо їздили наші туди на базар, та вони обично, то в Гомель сюди їздили.
А чим ви туди добралися, тож не пускали?
Поїздом. Ні, тоді не було границі, не було ніякого запрету.
Це як в вас хату забрали, да, ви розказували?
Да.
А в вас там родичі може якійсь були?
Там брат раньше жив.
Це батьків брат?
Ні, мій брат. З 9-го году був, мій брат.
Старший, да?
Да.
А як його звали?
Петро.
А коли він туди виїхав?
Та він виїхав ще раньше, до Голодомору, я не знаю чого, шо він туди поїхав, він там жив. І ото нам адрес дам і ми виїхали. А з хати ж вигнали, ми землянку вирили у садку там, другому, і ото там в тій землянці жили, а ото тоді ж ото.
То брат, напевно, лист якийсь написав, шо приїжайте?
Та ми списувались, тоді ж мобілки не було, а списувалися.
А як листи передавали?
Та поштою ходили. Пошта ходила.
І він сказав, шоб ви приїжали, да?
Ну ми ж, ще ж брат у мене з 20-го году був.
Це ще один брат?
Да. Нас 9-ро було дітей. Шестеро меншими померли, а нас троє, то було.
А коли померли, чого?
Ну раньше ж врачів не було, так як тепер. Як заболіло нема, тепер і оці старі, чи вони б жили поки, як схватить, от це вже всьо – вмираю, тут тобі Юля бігом до врачихи, лікарств набрала, капельниці вколить, всьо. І це пише з моря, чи та пише, дзвонить: «Як баба там, як?».
Переживає за вас.
Переживає, бо вона мій спаситель. Аби не лічила, так мене б не було давно.
Бачте, добре, що є такі внуки, що турбуються про вас.
Це ж онука рідного жінка, я ж її не гляділа, нічого.
Невістка ваша?
Це вже невістка.
А, дивіться, ви як в Білорусію виїжали, то це були батько, мати, ви і середущий брат?
Батька не було вже.
А де батько?
А батька забрали, як з хати вигнали, батька забрали.
А куди?
А ніхто не зна. По сей день ніхто не зна куди його забрали.
А чого забрали батька?
Землі багато було, цілий гектар землі було.
І за це приїхали і забрали, і вже ви більше батька не бачили?
Да.
А в Білорусію переїхали мати ваша?
Мати, брат і я.
А як брата звали середущого?
Семен.
А коли ви повернулися звідти?
Ще ж поїхали, ловко жить було там в Білорусії, брат робив дерево звозив на пристань і одправляли кудись вони. А я ж ото смолу з мамою вибирала, а тоді ж война.
А ви як туди переїхали, ви там розказували, що в Україні голод, що голодаємо дуже, говорили про це?
Та говорили, та шо, а шо вони поможуть, в їх усе в магазіні було, заходь і хліб, і все, шо хоч було. Воно ж, шо робочий, ми зразу на квартирі були, а тоді участки багато, туди наїхало було людей, поставили участки і на участках ото ми жили, тоді ото.
Багато українців туди переїхало?
Да.
Це з вашого село чи з різних сіл?
З різних, з різних сіл, тоже видно отак же ж порозганяли людей, бо воно скрізь же ж таке було, по всих. І не хотілося ж людям отдавать землю і йти в колгосп. А тоді шо голодуй.
Були такі люди, які не голодали, в яких було що їсти?
Та не було таких, це тільки не голодали комуністи та отіво, якось вони звалися, буксіри, оті тільки не голодали. А ті рядові всі голодали і пухли, і голодали.
А от було таке, шо людина просто посеред в улиці помирала?
Було.
І потім вона там так і лежала чи її десь забирали?
Та чо, забирали, ховали тако, були братські могили.
А в вас в селі були такі могили?
Та ні, в нас якось не було, ховали на кладбіщах. Двоє кладбіщів в нас в селі були.
І вони і зараз є ці кладбіща?
Да-да, є.
А хто ховав, хто цим займався, хто збирав цих людей?
Ну рід же ж збирався і ховав.
Свої своїх?
Да.
А пускали вас на вулицю десь гратися до інших дітей, чи навпаки казали, щоб нікуди не ходили?
Та чо, та ні, це не запріщали.
А наприклад, у вас може якісь подружки в дитинстві були?
Були подружки, нема їх уже, немає.
А що вони розповідали, як, наприклад, в них в сім’ї було? Теж казали, що голодаємо, нема що їсти?
Та й в тих же таке саме було, я ж кажу, це тільки комуністи і ті буксіри, шо звалися, а так усі голодали. Ото в кого корова, коза, ото піддержка вся була.
А чого забирали це зерно?
Ну хто зна, я вже так, думаю, може Сталін забирав та в Грузію, він же грузін сам, це я так думаю. А Бог його знає, яке воно там, шо воно, хто такий приказ давав, вобщєм, хто зна.
А батька ви ніколи не шукали?
А де ж його шукать, як кажуть, шо їх тисячі таких брали і висилали кудись у Сибір аж. У Сибірі ото там.
А хтось із села повернувся звідти?
Ні, ніхто. Нікого не повернули.
А ви як повернулися, то в школу тут, в селі ходили? Чи в школу ще там ви пішли?
Та чо, я тут школу кончила, чотири класи я тут кончила.
А багато дітей в школі було? В класі вашому?
Тоді по-моєму оце у нас один клас був тільки. Так я й не знаю, чи в нас оце года всі вони совмєщалися.
Що там в класі і старші, і менші?
Да-да.
А наприклад, вже мати ваша, потім, після Голодомору згадувала про голод, розказувала, що таке було?
Та шо вона розказуватиме, як я його вже знаю, і брат же з 20-го году, то він все знає. Нічого вона не розказувала, бо ми, не дуже за його і хотілося балакати.
А дітям своїм розказували, внукам?
Діти не вірять тепер такого. І те не таке, і те не добре, і те не добре. Та ми оте їли, «Та геть те, бабо, балакаєте».
Не вірять, шо був голод?
Да.
А 46-47-ий рік?
47-ий, 47-ий голод був тоже. Тоже уродило все, вивезли і всьо.
Теж приходили забирали?
Буксірів не було в 47-му, а вобщє змолотили – вивезли, змолотили і вивезли. І нічого не давали.
А їздили десь за Західну тоді щось міняти?
Нікуди, раньше нікуди, це тепер границі поодкривали, так їздять на всі чотири сторони, а тоді ніхто нікуди не їздив.
А було таке, наприклад, в 32-33-му, шо з села не випускали людей?
Та якось, якось такого й не було. Ну у кого ж не було, якщо не було ні в кого ніде роду, то куди ти поїдеш. А тепер якось грамотніші, розбитніші, бачиш, якось заграницю їдуть і скрізь, а тоді ніхто, нікуди не їздив. Тоді всі сиділи. І шо ти покинеш своє все? Як у людей і хати були.
А багато людей в селі померло від голоду?
Я вже й не помню цього, дітки.
Не скажите, да?
Нє, не знаю.
А може в вас якійсь люди по сусідству жили і ви знаєте, шо в них хтось від голоду помер? Чи там хутір був і тільки ваша сім’я там жила?
Ми жили на хуторці Слобідка, це ми до Слобідки були тільки з кілометр, то наш колгосп був, тут нас, я знаю, скільки було, якось і не помню.
А може розкажете, що вас найбільше вразило, може випадок якийсь, чи якась історія, може як ви їхали, тікали звідти, чи як батька забирали приходили, пам’ятаєте, коли батька забирали?
А чо, мені вже годів 10-ть було. Ну шо, прийшли, забрали і повели. Куди, шо, нічого.
А мати не кричала, шо, наприклад, не забирайте?
Та ні. Вони нікого не слухали, хоч кричи, хоч плач, хоч шо, ніхто не слухав.
А зброя в них була?
Конешно, шо була. Аякже, їм і зброю давали, їм все давали.
А були, наприклад, діти сироти, шо і батько, і мати померла? А шо з цими дітьми було, де вони були?
А нічо, старші менших доглядали. По четверо дітей було, шо десь колосок узяв, чи буряк, чи картоплину на полі колгоспному, ото тобі, батька немає і матір забрали, тюрми дали, ну то старші менших доглядали. І так і виживали.
А були на полях об’їжчики?
Були, там вони і дньом, і ночью були.
Не дозволяли, шоб щось брати, да?
Не дозволяли, ну то хай це таке з копи там, а як це колоски збірали, копи з там заберуть, так колоски ж там остаються і було ото біжиш і з відром скоренько хватаєш, хватаєш і шо не можна.
А об’їжчики не бігали, наприклад, за дітьми?
Ганяли, бо на конях же вони їздили, раньше ж машин не було, так як тепер, а верхи на конях і з батогом можуть опороть.
А як ви, коли ви виїжали, тікали звідси, то як ви до поїзда добиралися, поїзд же ж, напевно, в Полтаві, чи де був, чи в Миргороді?
Чого, в на у заводі був поїзд. У заводі поїзд, ми договорилися, були ж, там люди ж, хоч оце ж батько й мати нікому зла не робили. Були й тоді ж люди і бідніші, і багатші, то було ж такі люди були, шо прийде, нема корови, то мати давала, ділилася, то й вони вже як нас вигнали, то з нами ділилися. І тоді, як надумали виїжати, то нам вже таке, баби це так, а мужиокві ще ж треба з учота зняться, бо так же не поїдеш.
То це брат знімався з учота?
Знявся з учота, а тоді їхав поштар по пошту. А шо в нас, у землянці нічо не було, тумбочка і піл, той шо спали. Тепер же кроваті, а тоді піл.
А шо було з вашою хатою, хто її забрав чи вона пуста стояла?
Чого, та там квартиранти були, були.
А шо це за квартиранти?
А були такі, шо стоєї не вкривали, то вона завалилася. Перейшла одна з двома хлопцями. А тоді з другого села голова колгоспу переїхав жить, в нього дві комнати було.
В вашій хаті жив він?
Да. Як вернулись з Германії, думали може нам отдадуть, ніхто ж нам не отдав.
А де ця хата, зараз вона є, хтось там живе?
Не знаю, я все і думала поїхать, подивиться, вона може завалилась, у бур’яні там усе вже, нема Слобідки нема вобщє. А це цей хутірець, шо Озірщина, то ще й раньше його нема, і Хирівки нема, там одна тільки жіночка живе в Хирівці, кажуть, в неї 12-ро дітей було і двоє в Погарщині син і дочка. А вона то хто зна чи з сином чи з дочкою і з онуками, бо онуків сюди возить, у нас садік в Погарщині, а то в Хирівці в старому хуторі. Там начальства більше було, туди газ провели в старий хутір, а в Хирівці ні газу, свєт, видно ж, є, може стовп стоїть який та свєт може є.