- Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
- Дата запису: 05.07.2008 р.;
- Хто записав: Луговська Людмила Сергіївна, Андреева Галина Борисівна;
- Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 44-44;
- Респондент: Цапенко Володимир Андрійович, 1927 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.
Чи пам ’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 рр.? Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Голод спеціально було сделано, зробили так, шоб український народ вимер, всьо робилося на зло. НКВдісти, міліція вся, получали сільодку, масло слівочне, консерви, крупи, получали всьо, а люди пухли. Всі нуждалися, моя мама покійна (мені було 8 чи 9 год) іде вона на роботу раненько біжить у колхоз; хто іде на роботу, тому дають 200гр. муки, або кукурудзяної, та такої гіркої. Коржики спекла, дивишся на них так – хочеться їсти, візьмеш їсти, а воно як то від малярії, як горчиця в роті. Протівно сильно, візьмеш в рот, пожуєш, а воно гірке. В колхозі коняки дохли, а лиш не дають в колхозі. Забирають усьо. Там кому ногу дали, кому який кендюх, кишки давали. Це всьо люди порозбирали. Урожай тоді сильний був. Повні церкви були. У нас тут церква була, забита семочками. У нас була синагога, тоже була півністю забита. Потом, де гаражі, отам були такі длінні амбари і повні пшеницею засипані. Набито повно хліба. Отуто на містечку, де зараз магазин, було пусто і було повно зерна. Обплетені лозою три коші підряд стояли, помню. Нікому нічого не давали. Збирать зерно, даже кукурудзу людям не давали. Найшли в церкві дирку вони і палкою витягували, і ті качани падають і падають, а ми всі хватаємо. Хлопці в церкву прийшли, а в церкві було високо так, а вони кажуть: «Давай скакай туди, будеш нам носити семочку через вікно сипати. А тоді кажу: «А як же я звідти вилізу?» «А там є доска, поставиш її на вікно і по тій досці вилізеш, ми тебе заберемо». Зліз та й дивлюся, що там за доска. Малий ще, не понімаю, скочив туди, а воно високо там. Єлі руками доставав. Пішов і давай набирать семочки і носю іуди, насипаю і набираю. І чую, хтось кричить. Хлопці повтікали, а я остався. Той прийшов та й баче, що насипано. Баче, що хтось там є. Кричить хто там є. Я мовчу. І так він кілька разів кричав та й каже: «Як открию – буду бить». А я уже узнав, хто це. Добрий такий, хороший чоловік був. «Це я, дядько Коля, це Володя». Він відкрив церкву та й сказав, щоб я йшов набирав. Я раз собі в шапку, в кармани, в пазуху насипав, взяв ті семочки, а він мені каже, щоб я йшов і не приходив. Скільки було воровства. Ми пішли на склад, а там був чоловік. Ми його шпурнули ножом. Він пішов в больницю, а ми накрали зерна. Іншим разом ми прийшли до сторожа, а там кагати кукурудзи. Мужики до сторожа кажуть, щоб він тікав, а ми наберемо кукурудзу, потом прийдеш. А він сказав, шоб ми набрали, тільки аккуратно. Всьо було зроблено так. А забирали все, приходили і забирали, де шо було. Геть і борщ забирали. Сусід мій заховав картошку, а весною вічка відрізав і садив, і виростала картошка.
Хто ходив забирати продукти?
Комсомольці, партейні ходили забирали. Міліція, КГБ їздили забирали, їм звьоздочки повципляли. Ходило їх по п’ять, по шість душ. Ходили дньом. Приїжджали, заходили, як хазяї. Приходять, перевертають, на піч лізуть. Матрас піднімають. Приходили часто. Геть кабакові семочки забирали. У нас була сім’я величенька. В колхозі свиня заболіла сибірскою язвою, і сказали вбити ту свиню і закопати. А батько був ноччю сторожем, та вони вбили ту свиню та й закопали, а потом розкопали, розрізали по кускам. Додому поприносили і варили, тільки довго кипіла. І то м’ясо поїли, і до цих пір нам нічого нема.
Чи люди добровільно хотіли йти в колгоспи?
Всі йшли робити в колгосп, бо заставляли.
Що споживали в їжу з рослин, вживали листя, кору в їжу?
Нарвемо щирія, наваримо з лободою. Наваре мама тої води зеленої, муки, або крупи туди *
всипе. Не зажарки, нічого, не масла ніякого.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
А по селах були такі случаї, що люди людей їли. Ганяли за людьми. Одна жінка розказувала, що єле втікла від двох чоловіків: один з косою, один з сокирою, єлі втікла. В містечку на базарі продавали холодець, а там ньоготь. Прийшли до тої жінки, та й арештували її. У нас тут в селі не їли людей. У нас район і було проще. По селах нічого не було, всі вимирали. Зайдеш: тако жінка помирає, і дитина коло неї лазе, а вона говоре, щоб не трогали, нехай помре коло мене. З нашої сім’ї батько помер від голоду. В городі голоду не було, бо там заводи, фабрики, люди робили. їм давали по 600 гр. хліба. Та в них не було такого голоду, а нам тут за день одну палочку ставили. Не було в людей геть грошей. Люди ходили голодні і не могли нічого собі купити.
Це хоронили померлих від голоду?
Ідеш тако по косині, там людина лежить, там людина лежить, мертва. З колхозу підводою, не така ціла підвода, а доски стоять і дві доски збоку. За руки за ноги і кидають туди. На тих досках голова б’ється, ноги трясуться, а вони їдуть. Не було асфальтованих дорог, а такі були. Везуть їх на кладбіще, а давали по півбуханки хліба, щоб сили були ями копати. А вони викопували, як-небудь, а шо буханка хліба, як він геть голодний, утощавший. Викопають тільки щоб закрити.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Ніхто їх не поминає. Хрести не ставили їм. Хто їх міг робити, як всі падали від голоду.