- Місце запис: село Сирове Врадіївського район Миколаївської області;
- Дата запис: 02.09.2020 року;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
- Респондент: Тростяненко Ніна Іванівна, 12 липня 1924 р.н., народилася в селі Сирове Врадіївського район Миколаївської області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Сирове Врадіївського район Миколаївської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка, як вас звати? Ваше прізвище, ім’я і по-батькові.
Тростяненко.
А звать?
Ніна Іванівна.
Коли ви народилися?
26-го.
26-го року?
Да-да.
А дата коли ви народилися? Який місяць?
На Петра і Павла, син підказує, 12-го липня 1926-го року, то це у вас так записано 26-го року. А ви народилися раніше?
Раніше, да
Якого року?
Я 1926-го і народилась. Чого?
Ну син он казав шо народилися 1924-го, а записали 1926-м.
Нє-нє, син у нас був, так він помер.
А ви можете розказати про своїх батьків, яке у них було господарство, де вони жили? Вони тут і проживали в цьому Сировому?
Да-да-да. Шо вам розказати, в мене батьки були, усьо знали робити, ну з хорошої сім’ї були, і в них і мого дядько, все знали шо робити, і свадьбу він знає грати, і багато, і плотніком, багато. І шо я буду казати, як їх тоді багато було тоді у нього. Де тільки почули того дядька мого, Жовтюк Василій Дємєнтьович, то його не могли налюбоваться як він усьо робить. А мої батьки ідуть, його батька, сюди ну рожати. А вони кажуть: «А шо ж це робите?». А у нас були усі хлопці, а я тільки дівчина. А мама каже: «Мені так жалко, шо ти одна будеш, не будеш мати сестричку». А тут прийшли і ті євреї та й кажуть: «Як у вас тут живеться?». Я кажу: «Харашо». А я й не подумала, що це вони того прийшли, шо я знаю за них. І дівчинка. А мама каже: «А ти зхочеш, щоб ми пішли до євреїв?», там у коморі вони закриті були, на центрі, та й каже: «Побачиш дівчинку та й візьмем тобі сестричку». Согласна! Бо я так хотіла дівчинки, а не було. Пішли ми туди, вони бідні от так у коморі закриті і замок на дверях. А як побачили у вікно, шо ми прийшли, то так кричать. А той прийшов чоловік, шо закривав їх — відкрив, маму впустив. Він питає маму – «Шо ви хочете?» А мама каже: «Дівчина, донька моя хоче шоб ми взяли її сестричку», а вони дивляться на мене та й кажуть – «Так от дивіться та на ту, а та на ту», та й кажуть «Мою бери!», а та кричить – «Мою», а та кричить – «Мою». А мама каже: «Мама візьме її тільки одну дівчинку, бо у нас є ще і хлопці». Те й дівчинку вибрали, а ті кричать другі жінки, шо дайте нам ще одну, а я кажу: «Більше не маю і нікого. Брати в мене є, а дитини, щоб дівчинка – нє». А шо ви будете з ней робить? Буду глядіти її як рідну. А шо ви думаєте?
Сім днів! Сім днів її гляділа, бо вона така веселенька, гарненька, розумненька, шо я скажу — воно слухає, але приходить та й каже: «Хватіт уже, говорити», а мама й каже: «А шо запрєщаєте говорити? Говорити не можна? А ми хочемо взяти дівчинку для Ніни, шоб була, — каже, — сестричка». А вони кажуть: «А ми не розрішаєм». «Як не розрішаєте? Не правда!». Та й розрішили. Шо ви думаєте? Сім днів я її гляділа, а вона ж така спокійна, а вона така маленька, а вони приїхали все розказувати, шо я казала. А я начала плакати. Так жалко! Як згадаю, як вона мені обращалася. Гарнюня, а так спокійно всьо. А вони каже: «Ну бачите, той, шо забрав прєсєдатель колхоза, ка…її тоже убили».
А шо з тією дівчинкою сталося?
А з дівчинкою? А забрав цей прєсєдатель! Я так йому руки кусала, шоб не брав, а він забрав.
До себе жити?
Кого?
Дівчинку до себе жити забрав?
Нєєє! Убивати!
То це було під час війни, да?
Да-да! Саме тоді, бо вони той. А я кажу: «Боже мій, Боже, як її спасти?», а він каже – «Будеш говорити, то й тебе уб’ють». Але байдуже, я на це не обращала вніманіє, думаю, може він піде та не буде нічого казати. Еге! Він її до себе тягне, а я до себе. Та наплакалась, а він забрав та поїхав. І умерла. А тоді ж приїхали до мене після війни. То ж так о, фотографірували мене і питали, де я її діла, як, шо батьки. А я кажу шо і як було, а вони кажуть: «Якби дав Бог, шоб і його вбили за те, шо він такий». Шо воно винувате? Пискля таке! Та й я плачу і вони плачуть, бо було їх так 6 душ о так о, ціх шо фотографірували. Тоже сфорографірували.
Бабусю, а про Голодомор ви пам’ятаєте?
Пам’ятаю, але мало. Ми наче й не голодували. Ми у колхозі робили. Та ну мій рід він якийсь такий, шо дружний і всьо знають робити. Ось цей мій дядько, шо він і музикант, і ну-ну куди кинете — усі роботи він знає як тіки грає, мав ті труби та й поробив хлопцям труби та й покупляв, дав, та й каже: «Будете грати». «Будемо!» Та грали, весело було. Але…
А до колхозу? От ви кажете були в колхозі. А до колхозу, яке в них було господарство?
У кого, у батьків?
Батьків, да.
Усьо мали. Їхній рід якийсь такий, шо усьо в них є. Усьо в них є. Ох.
А ви кажете, шо все в них було, а в других людей, у сусідів?
Не було. Ну у яких у сусідів? Там є у хороших, і тут одна, сусідка моя, подружка та шо живе. І з цей сторони тоже одна, а тут померла.
То вони голодували в 1933-му?
Ці — да. Це були якісь бідні, не хтіли в колхозі робити, а мої не боялись не боялись ні колхозов, нічого. Робили і всьо. Ось батька заставляли вівці, шоб пас у колхозі, і у колхозі, шоб робив, тим, як він називається, ну нехай, як він там називається, робив батько тим, як казати, батьки, отож він пішов у колхоз, він мав, вівці заставляли, шоб пас, і, шоб помагав другими роботами. Він ішов. А тоді вони кажуть: «А шо ж дівчина буде робити?» А папа каже: «А піде в школу». Тоді було, шоб у школу іти треба, шоб книжки усі були. Ну та й ми жили то шо надо.
А у вас ніхто з голоду в сім’ї ніхто не помер? Всі вижили?
Усі вижили.
А скіки вас було дітей у сім’ї?
Вася, Вася і Мішка, і цей, шо був тоже живим, чотири хлопці і я п’ята. От як.
У Сирово помирали люди?
Не помню я, шоб помирали.
Не було на вулицях ніде померлих не лежало людей?
Я не бачила.
А не казали батьки, шо люди помирають?
Нє, мої нічого не казали. А там приходять та кажуть в того вмерло, в того вмерло. А тут в Крешево заможно жили.
А куди тих дівали, хто вмерли? Там умерли, там умерли, куди їх дівали?
Ховали.
Де?
Возлє…там не месте, да Ванька?
На цвинтар возили.
Обшукували вашу домівку?
Да.
Приходили до вас обшувати домівку?
Приходили, але шо ж вони найдуть як нема шо дати? Там може найшли, шо є трошки, але те сховали і потрошки їли.
А де сховали?
В ямку, в погріб. У погріб занесли та й там його закопали, а тоді достали.
А чого ховали? Чого, розкажіть?
Як чого… Ми того, шоб на довше стало.
То якби ставили в комору то теж би хватило на довше. А чо ховали в землю? Скажіть?
Та ми не в землю, а в подвальчик.
І закопували, загортали, шоб не найшли, да?
А чого в подвал ховали? Зараз ви ховаєте зерно в погрібі? Закопуєте в погріб?
Нє.
А тоді чого так робили?
Ну боялись, шоб не прийшли та й не забрали. Бо тоді забирали. А шо? Не так, Ванька?
Та так.
А що ви їли тоді в голодку 1933-го, шо ви їли?
Шо, хліб був пшеничний і житній.
В 1933-му багато його було?
Я знаю.
Тьоть Нін, ви їли козелики оці, лободу їли?
Їла.
Так розкажіть
Не козелики.
Шо?
А! Козелики, какіш, то такого, шо літом як трава така є, шо козелики називають. Те й беруть чистять шкурочку, а то їдять. От.
Лободу їли?
Нє, лободу не їли. Какіш їла, і козелики їла.
А чо ви їли? Ви ж не були голодні?
Чо ж не була? Хоч не була голодна, а раз ти і я, та я їла.
А чо їли другі?
А?
А чого другі їли?
Шо?
Козелики, какиш.
Бо не мали, шо їсти.
А чого вони не мали, шо їсти?
Піди спитай ще! Чого вони не мають. А шо я?
А тоді в 1933-му колоски на полі дозволяли збирати? Можна було колоски взять на полі? Немає чого їсти, можна колосків на полі взяти?
Як скосили то можна. А так щоби піти та нарвати, то цього — ні.
Чого? Чого не можна?
Я того шо, як піде один, то підуть багато. То й зв’яжуть, а шо лишеться? А так.
А поля не охороняли, ні?
А й не охороняли…Охороняли, щоб вони не заставляли…
А хто охороняв?
Це й мужчин заставляли, прєсєдатель. Таких мужчин як Ванька.
Ніхто не пух? Не було пухлих?
Нє. Шо нє, то нє.
А в селі були?
У селі були пухлі?
Були, були.
Багато чи мало?
Ще й і вмирали.
Правильно-правильно все. А пухли від чого?
Від голоду.
Від голоду. Багато? Багато таких людей було?
Нє, нє, нє.
Половина була, да?
Та я шо считала? Чи половина, чи ні.
Ну багато таких випадків було, шо пухли і вмирали?
Да було, шо вмирали. Шо ж. Не було. Було.
А було таке людоєди, що своїх дітей вбивали і з’їдали?
Це я не чула.
А чи можна було з села десь виїхати, щось обміняти в пошуках їжі під час голодомору? Чи тікали люди з села?
А куди утікти? Кругом…
Кругом шо?
Кругом то саме, шо..
Шо те саме?
Шо те саме.
Кругом.
Кругом.
Голод? Голод кругом був, да?
А жорна в вас були?
Були.
Можна було на жорнах молоть?
Хто мав то… Це вже трошки пізніше було.
А в 1933-му були жорна?
А Бог його знає.
А як ви думаєте чого був Голодомор?
Бог його знає, шо я можу казати…