- Місце запису: Одеська область;
- Дата запису: інформація не збереглася;
- Хто записав: Віктор Іванович Кисіль;
- Респондент: Трач Дмитро Пилипович 1923 р.н., народився в селі Вільшанка Савранського району Одеської області.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Вільшанка Савранського району Одеської області.
Розшифрувала: Кравчук Тетяна Володимирівна
(під час розшифрування аудіо матеріалів збережено мову респондента).
Було шестеро дітей. Коли настав голод, то в нас вмерла саме перво, сама менша дитина – Ваня, звали його. В колесі помирає тоже мальчик. І помирає вже четверта Поля це. Тому шо був такий голод, шо не то шо не було шо їсти там шкаралупи з картошки, і цього даже не було. Я удівляюсь сам, сам з себе, чого я не помер. І ми ходили, шо небудь рвати, якийсь бур’ян, лободу чи жито вже було, таке діло. Рвали його, на плиту падали і їли. І коли прийшов я рвати бур’ян, а в нас в сусідів була отака лащинка, як бомба вирита. І коли я заліз, то вилізти я вже не міг, виснажений абсолютно. Я там лежу і думаю тут, напевно, я тут помру в оцій ямі. Коли ні, ходять два хлопці, ну це село вони знають чий я син, чи де живу і так далі, далі. Вни ці хлопці стали надо мною і кажуть: «Давай, – кажуть, – заберем і однесем додому, хай дома помирає, а то тут, – каже – його собаки з’їдять». І це собак випустили. Вони мене взяли, принесли, положили на кроваті. І це все, шо я помнив з цього куска жизні. Я ходив до школи, тіки нам давали оце літрова банка концерви, повна кандьон таку там галушки, суп давали тако. Для цього тільки ходили в школу. А ми цей кандьон додому, а мама значить це все в казан галушки там чи шо, тоді лободи накидала туди. Кажу: «Шо там ше?» І варила такий кандьон. Якби ми знали, шо ми виживемо. Каждий день ходили спічками землю кололи, шукали пшеницю, де захована. І де шо ше було, все позабирали.