- Місце запису: cело Коробчине Новомиргородський район Кіровоградська область;
- Хто передав: Сергій Поліщук;
- Респондент: Ткаченко Василь Федорович, народився в селі Коробчине Новомиргородського району Кіровоградської області;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Коробчине Новомиргородського району Кіровоградської області.
Це історія мого прадіда. Разом з дружиною Мотрею мій прадід Василь Ткаченко мав 14 дітей: 9-хлопці і 5 дівчат.
Жертва більшовицького Голодомору. На той час (до 1932-1933 рр.) Ткаченко Василь був господарем-середняком. Мав десять десятин землі, сіяв пшеницю і жито. Мав велике господарство: 4 корови, дві пари волів, дві пари коней, багато свиней і курей. Але більшовики змушуючи, вступати до колгоспу, поступово забрали всю живність, а потім через колективізацію забрали і все зерно і жито. Як і більшість господарів, дід мав кілька схронів, де ховав їжу від більшовиків, аби прогодувати велику родину. Його дуже часто вночі викликали до штабу і випитували, де він ховає провізію. І зрештою, після чисельних обшуків більшовики познаходили і позабирали весь провіант. Щоб зберегти життя дітей дід порадив їм виїжджати з села до великих промислових міст. І всі діти-чоловіки роз’їхалися: більшість на шахти Донбасу, хтось до Харкова, хтось до Одеси. В селі залишився дід з дружиною і дочками. Влітку 1933 року був урожай жита. Але знову прийшли більшовицькі-голодранці зі зброєю і все забрали. Все що знаходив з їжі дід віддавав дружині і донькам, а сам недоїдав. Тому влітку 1933 року Василь Ткаченко помер голодною смертю.
Дружина – Ткаченко Мотря прожила до червеня 1958 року. А у дітей склалися різні долі: більшість хлопців загинули на фронті, а дівчата прожили доволі довге життя.
Дід Василь Ткаченко похований на цвинтарі села Коробчине, Новомиргородського району, Кіровоградської області. На його могилі стоїть хрест з написом «Жертва сталінського Голодомору», який встановив його онук Поліщук Володимир Михайлович.
Цю історію мені розповіла моя бабуся – дочка Василя Ткачека – Поліщук Фросина Василівна 1917 року народження – найменша з дочок діда Василя. Фросина Василівна прожила 95 років і добре пам’ятала ті часи.