1. Дата запису: 3 вересня 2020 року;
2. Місце запису: село Осички Савранського району Одеської області;
3. Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, методист інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Ткаченко Марія Антонівна, 6 липня 1924 р.н., народилася в селі Осички Савранського району Одеської області;
5. Розшифровка запису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Осички Савранського району Одеської області.
(При розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь лака, як Вас звати?
Ткаченко Марія Антонова.
Коли Ви народились? Місяць і число.
6 липня 24-го году.
А де Ви народилися? В якому селі?
Одзь через дорогу. Через дорого хата завалилися, в тій хаті я народилася. З воріт в ворота. Це там я народилася, тут я построїлася.
А Ви пам`яєтате Голодомор 32-33-го року?
Кого 33-го?
Голодомор 32-33-року, голодовку пам’ятаєте?
А шо ж. Мені було вісім год та я не знаю голоду? Не було нічого їсти. Люди бурани їли. Люди людей їли, але це вже не скрізь було. Люди бурани їли, які бачили, варили і їли. І дуже багато людей тоді виздихала, закопували без дубовини без нічого. Так принесуть на ряднинці та трави кинуть у яму, а ряднинкою пристелять, засипали. А в нас було трохи кукурудзи та мама в силі була. Наносилась мама тих мерців на драбині носили, занесуть, прикриють ряднинкою, тоді земльою. Я знаю добре той голод. Дуже багато людей… тоді ну тоді багато людей, а тепер ше більше. Вже тепер людей совсім мало тут лишилось. Тоді ше полишалось, то молоді, то десь повтікали, а теперішки ці люди…виздихали всі. І молоді, скілько молодих вже пропало Боже мій. Скілько хатів порожних, тоді в Голодомор н було стількох хатів порожніх як тепер. Теперечки по три, по штири хати порожних підряд.
А шо ви їли в голодовку?
Куліш, де там трошки якої крупи, то мама зварить бурячиня і тої крупи, зварить та й їли. У кого була скотина, корова, тому легше було, хто за дужчий був. а в кого не було, то це така їжа була – куліш, ну там подереш тої кукурудзи, то мама який млинець спиче кукурудзяний. Кроме кукурудзяного ніякого не зліпит. А в 47-му знов був голод. Вже менше людей здохло, но тоже був голод.
А Вас в 32-33-му розкуркулювали?
Нас так було шо розкуркулювати… в нас нічого не було. Тоді як вже колгосп, то тато загнав коні. Були здорові коні, а мама дуже просила не купляй коні, купи до хати хоч яку посуду чи шо, а тато взяв та й коні купив.
Ті коні були… я як бачу, як тато вів їх на долину і мені було чотири годи з половиною, і мене за руку вів. І вів на долину ті коні і дуже плакав, а я не знала чо він плаче. А ті коні записали та й треба їх у колгосп здати. І ін. їх здав у колгосп. У хаті геть і ряднин не було., а ті два коні здав у колгосп. А так віз поломаний був, не було шо забирати, то не взяли воза. А плуг був на всю сім`ю – на діда, на тата, на брата, на сестрів. Та й їдним плугом пользувалися. Оце такі діла я знаю. Нарозказувалася я його як вже підросла.
А у Вас в родині, хтось від голоду помер?
У нашій сім`ї ніхто не помер, і в дєдушковій родині, а по сусідстві вмирали. А в нашій родині ніхто не помер з голоду. Тими буранами так якось… ну всі на ногах були, йшли в поле. У полі куліш тоді варили. Вже як колгосп, та й буряк сіяли, а на буряках куліш варили та давали черпак кулішу. То в нашій сім`ї ніхто не пропав з голоду. А по сусідстві, туто через дві хати шось п`ять душ в їдній хаті. А сюди через три хати було шість душ – їдна душа лишилася, а в нас не пропав ніхто.
А пам’ятаєте як було звати тих, що померли по сусідстві?
Тутого Анакійчук Танасій, його син Василь, Міша. А ті Ганчарук Тома, а баба Докія, а дочка Матрона, а син Василь і Іван. А туди далі діти малі вмирали туди в людей, такі з садіка несе їх та й покине, та й біжить додому. Помирали діти, а після войни в неї вже родились діти та й вона мала дітей, а ті повмирали в голодовку.
А пам’ятаєте, хто тоді був головою колгоспу?
У самий перед був Сава Кропив`янський. Він осичанський, він та жив недалеко школи. Сава Кропив`янський був. А тато мій різав пилкою подожньою, тато в колгоспі робив він тата поважав, бо тато у ямі стояв, а дядько на верху та й різали. Там на горі школа, то це всю ту школу тато нарізав. І балки, і крокви, і на пол, і на вікна, і на всьо, то тато з братом нарізали і построїли ту школу. А вчилися діти… я вчилася у людській хаті в їдній, а тоді два годи в другій, а тоді у третій год, а тоді аж у п’ятий клас пішла у ту школу, де то тато там різав.
А коли батько пішов до колгоспу, то у голодовку йому їсти там щось давали? Він щось приносив вам додому?
Нічого не давали. Тоді не давали. Як уже трохи далі аж, як уже началися жнива, то давали потрошку крупи якої або шо. А тоді зразу нічого не давала, бо не було шо давати там. Там нічого не було.
А чого була голодовка? Хто її зробив і для чого?
А я не знаю, хто його зробив… це неврожай чи хто його зробив я не знаю. Не було, не вродило нічого й був голод. А колгосп тоді в 33-му лиш сокрупнявся от, то ше не було. А після вже давали трохи допомогу… після вже давали, то муку трошки випише, то то, то то, як уже вродило у колгоспі та й трохи вже давали.
У вас були брати, сестри? Як їх було звати?
У мене була одна їдінствіна сестра з 27-го году. Родилася 21-го дікабря 27-го году. Їдна сестра у мене була і вмерла вона осьо в п’ятнадцятому году. В неї є ше одна дочка, їдна вмерла так я к і мій син вмер.
А в 32-33 Ви ходили на поле збирати колоски? Дозволялося?
Не дозволялося. Не дозволялося колосків збирати. Нільзя було збирати і там пропадало на полі, а збирати нільзя.
Коли помирали люди в голодовку хати були пусті. Хто там школу робив, хто вчився, а що було з рештою хатів, які були пусті?
Ну були пусті хати, бо вони повмирали і вже до тих хаті нікого не було. А тоді та повалилася, а ту хтось взяв, а ту якогось такого… ну не дуже такий в мене ше опит там дев’ятий год було.
А ходили по хатах якісь люди? Активісти були?
Ходили, ходи, забирали, де кварта чогось – забирали. А мама взяла трошки пшениці було, вона в мішкові розтелила та й взяла сміття написала на мішок та й палит, а той активіст взяв за ріжок підняв «а це шо?», а мама як вскочила до нього, а я сидю на лавці та й каже «шо й це забереш?», а там може й з пів відра, може відро пшениці – забирали. Таке горнятко фасолі найдуть і забирають.
А в батька була земля?
Панська?
У Вашого батька була земля?
У тато мого не було, а в дєдушки було. І вже як мій тато оженився, то дєдушка свої землі йому шматок дав. Свої шматок уділив. А оцю усадьбу, шо мій тато построїв, то цю усадьбу тато купив у другого хазяїна. Він мав дві усадьби да одну подав, бо знав, шо заберуть у нього. Та й дєдушка, татів тато купив цю усадьбу та й тато построїв хату. Тут був город 8-м сотих так як і є, а поля трошки дав дєдушка. Недалеко туто вулиця є на поле і протів тої вулиці мама казала «оце туто наше поле було дєдушка Микита дав». А мамин дєдушка поля не дав, бо в нього дуже трошки було.
А в голодовку в тата цю землю не забрали до колгоспу?
Забирали шо бачили, забирали.. прийдуть і одежу забирали. За налог не могли розщитатися. Знаю пришли взяли тату жикетку, мамину кофточку і спідницю та й понесли… так воно і пропало – забрали. А теля були взяли, не міг тато розщитатися та й прийшли взяли за налог теля та й тато… ми дуже плакали за тим тельом, а тато пішов десь найшов в людей гроші – заніс та й привів теля додому. Оце шо я знаю та й кажу.
Дєдушку татиного, який мав більше землі – розкуркулювали?
Він сам…забрали тут землю, а він сам завів туди коні, а хто воли, а хто коні… так розкуркулювати, шо там їдно дрантя і дітей купа. А так не приходили його розкуркулювати, бо там не було шо брати. А землю забрали в колгосп, і воли, і коні забрали. Тато який молодий був і то коні відвів в колгосп.
А у Вас в батьків золота срібла не було? Нічого не обмінювали на їжу ніде?
Нічого не було за шо ми заміняєм. Тоді аж вже як була война, так тоді тато десь ходив аж в Херсон пішки та й носив, якісь хустинки ті шо в мами були та й заміняв якоїсь крупи.
А жорна у Вас були в батька? Знаєте шо таке жорна?
Нє, а шо це? Скажи.
Млинок такий.
Не було в нас.
Зерно ним мололи.
Мололи… таке було їдна долбня набита та й друга долбня набита ним мололи крутили та й їли. Люди були вже пошті в каждій хаті, то якісь із дроту пороблені та й мололи крупу. Ручка й тако крутили, кошик такий, а то були просто долбні і чавун туди набитий, а зверха друга долбня, а вверхній такого, а тут сипить крупа… та й мололи муку, кукурудзу, ячмінь мололи. З ячменю чорний хліб був, якийсь аж сивий. Мама спекла кукурудзяне і з ячменю вже тоді як дали.
А жолуді не мололи?
Жолуді? Мололи, мололи.
А каштани мололи і шо з ними робили?
Каштани? Я за каштани не помню, а жолуді, то варили. А жолуді, то я знаю шо йшли в ліс і збирали, а шо з них робили, чи з них шо варили, чи з них шо пекли. Люди приносили, а ми їх не приносили.
А в голодовку люди допомагали один одному вижити?
Чим? Така жменька та й чим ти там поможеш. Ну тато в 33-му году… аж там коло церкви татин родич дуже плакав, шо нема шо їсти дітям зварити, а тато каже «прийди я тобі дам кукурудзи до нового врожаю». У нас в 33-му трошки було кукурудзи, і тато йому дав трошки кукурудзи до нового врожаю цьому родичеві. А так чим ділитися як нема чим. Буран і то на росхват був. Лобідку їли. Після уже люди зажили, то й казали шо уже свиням нільзя давати. А скілько ми її переїли то лобідки.
А де батько ховав ту кукурудзу, що її не забрали?
А де ти не хочеш було, і на печі під булками було, і під головами у вузличку де-небудь сховаєш. А то якась ліжанка була, а тут перебито, тут дірка застеляно… і там трошк збереглося. Люди закопували у кого було більше хліба, а там де було три чи штири відрі тої кукурудзи, то шо там закопувати. Закопаєш та й, а скопували… прийшли таку яму на подвір’ї викопали. А мама каже «копай, лиш копай до глібіни, якшо ти нічого тут не копаєш я тебе турну туди і за голову» і він взяв, і покинув копати. Там не було нічого, а йому показалося шо там є. А повалят у хаті як увійдуть шукати. Шчупом якимось як покобають стіни тако в кутках у землю туди, ходять стукають скрізь. Шоб ніхто добрий не дочекав, а тепер дочекала мені наче тепер ше гірше… шоб я світ бачила, мені луче було не їсти, чм світа не бачити. Я дивлюсь як через великий туман. Привезіт мені якого дохтора, шоб якихось капельки мені прислав, шоб мені чимось гочечки закапав, нема чим полічитися. А я ж і слаба була і лічилася й вилічувалася, і боткіна була, і воспалєнія, і нарив у вусі, і вилічували і досіхпор дожити. А тепер так тяжко мучитися…
Як би я хтіла вас бачити всіх, а шо я бачу – туман бачу.
Бабушка, а скажіть, що то був за чоловік, який копав яму на подвір’ї?
А його вже нема. Ткачук Іван Григорович він жив за цвинтарем. А другий проти цвинтаря – Курочка Павло. А ше їден жив аж коло бані то на того казали Бронь, а я не знаю як його фамілія. І вони копали ті ями, ооо а протів сельсовєта був якийсь Іван був цилюрник. Мама пішла у Саврань понесла на плечах бульбу продавати, а він прийшов з цею бригадою, а ми не відчиняли, а він підважив і ввійшов до хати та й покопав стіни. А мама йшла з Саврані, а там був Кропивка Петро та й каже «йди скоро там дітей перелякав». Мама прийшла сварилася дуже на подвір’ї. А він валиш, шукав. Шо там шукати як не було шо ховати. Якби було шо ховати… Хустини, забирали шо бачили. А мама взяли три хустини зімнула, обернула тряпкою… зав’язала трапкою зробила ляльку і дала мені, а я носила ту ляльку, носю… і вони в мене чогось не взяли тої ганчірки. Воно ж ганчіркою обв’язане. Хай Бог милує яке було. А тепер випали всі люди на цвинтар та й усі люди на цвинтарі, а хати порожні по три штири хати порожних підряд.
Чого був Голодомор?
Ну Голодомор та й Голодомор. Голодомору у 32-му ше не так, а в 33-му, а в 47-му знов повторилося. Ну в 47-му в на вже корова була та ми вже йшли в поле, брали молока варили куліш. Та й ми тим молоко приливали та й їли вже в полі. Варили рано та ввечері – давали черпак кулішу у 47-му…