1. Дата запису: 12 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Костянтинівка, Богодухівського району, Харківської область;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Тільна Марія Андріївна, 15 серпня 1922 р.н. в селі Костянтинівка, Богодухівського району, Харківської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 рр. респондент проживала в селі Костянтинівка, Богодухівського (нині Краснокутського) району, Харківської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Півжирним – репліки Вигодованець Ольги Василівни.
Курсивом – репліки.
Без виділень – репліки респондента.
Скажіть, будь ласка, як Вас звати?
Марія Андреєвна.
А фамілія?
Тільна.
Коли Ви народилися?
Тринадцятого августа.
Коли Ви народилися?
П’ятнадцятого августа кажіть.
Ой, позабувала вже.
А якого року?
Із двадцять другого. П’ятнадцятого августа.
А де народилися?
Тут, в Костянтинівці.
А як звали Ваших батьків?
Як?! Андрій Корнєєвич.
А фамілія?
Така, Тільна.
А маму?
А маму – Парасковья, Парасковья чи Майловна.
А брати, сестри були у Вас?
А брати і сестри. Одна Шура, одна Настя, одна Марійка…а і Клава.
Вас було четверо, да?
Я не поняла.
Четверо дітей було?
Да .
А чим батьки займалися?
Земльою.
Багато мали землі?
Кого?
Землі, багато мали?
Нє, не дуже багато. Не дуже багато.
А скільки?
Жили бідно. Жили бідно, дітей багато.
А корову, коня мали?
Коня мали.
А шо ще було в господарстві?
Курей держали та каче-качечок, а тако нічо нема. А жили бєдно.
А батьки пішли в колгосп?
Батьки, вже батько, вже вмер – не було.
А коли помер батько?
Ой, не помню. І в голодовка в тридцять третьому сильна була. Пухли оце, йдеш на ходу впаде й вмера. І яма готова була на кладбищі. Оце я помню.
Багато померло людей?
Багато померло, сильна, сильна в тридцять третьому голодовка, сильна була голодовка. Жом їли, щавель кінський рвали, рубали сокиркою, парили, галєти пекли, жом їли..
А чого була голодовка?
Так зроблено. У колгоспи люди не тікали, тікали… А за те шо не хотіли в колгоспи йти. Активісти тоді були й баби, й мужики. І день, і ніч загадували надворі завірюха, а ти йди заставляй, шоб люди йшли, а люди вже не хотіли йти у колгосп. А на сєвер ж висилали, на сєвері ліс рубали. Хто, хто з сєвєре живий вернувся, а багато не вернулось. А то ше й жива людина. А коняку запрягають, коні були й в повозку, ще дихає людина, а вони грузять. Яма готова була. Пока повну яму накидають людей, а тоді закидают. Ні труни, нічого.
І Ви бачили, що по вулиці люди мерлі лежали, да?
Да.
А у Вашій сім’ї всі вижили?
Скільки? Двоє вмерли. І ото ходимо щавель кінський рвемо й галєти печемо, й патоку, патоки не їли, бо не давали, а жом корови, шо їдять знаєте? Крали жом, а той жом кислий, печінки роз’їдає. А то в колгосп хто не хоче йти – на сєвєр, ліс рубали. Хто, хто вернувся, хто не вернувся.
А хто у Вас помер? З голодовки?
Хто? Марійка і Клава.
Скільки їм було років?
Клаві було десять, а тій було п’ятнадцять.
А де вони поховані?
Я не скажу.
В одній цій загальній ямі?
Да, тоді ж, у ямі.
До хати прийшли і забрали їх?
Да.
На підводу?
Да.
А Ви знаєте де це поховання?
Вже того кладбища нема. Розрилювали. Нема того кладбища.
Це старе, да?
Да.
Скажіть, а мамі платили в колгоспі шось, їжу якусь давали?
Та там воно шось, не багато давали.
Але в голодовку вона шось приносила?
Ой. Приносила.
Скажіть, а буксирники, активісти до Вас приходили?
Приходили.
І шо вони робили?
Ну шо у колгосп, шо.
А забирали їжу, а забирали коняку?
Забрали.
А батько не казав, шо не хочу віддавати.
Хоч і казав, то по йому не було.
А один раз приходили?
Та разів, мабуть, два-три.
І постійно шось забирали?
Да.
А, може, мама з татом шось заховали? Якесь зерно закопували в землю?
Ті активісти і квасолю у стакані стоїть ті активісти забирали, полову віяли, там зерно було. Ті активісти були: Кучугура, Треполець, баби й мужики були. Тоді хто? Треполець, Кучугура, а тоді баби – Шейчиха, Серахфима, вже й вже позабува багато, їх багато було тих бабів, активістів.
А одяг могли забрати?
Могли.
У Вас шось забрали?
Забрали шо?! Конячка поганенька була.
А хустки, спідниці не забрали?
Ну ми, шчитай, ходили в полотняному. Бузина, як ото ягодки з бузини, знаєте? Й ото красили полотно й шили плаття, шили спідницю.
Це мама шила, да? … А Ви ходили на поле, колоски збирати?
Ходили, як колоски вже поспіли і ходили красти отак, ночью. І тоді одна жінка, діти були малі, звати її було Секрета, а дітей було четверо й малі діти були. На Хитромільці село і там вони жили. Так мати пішла колосків нарізала – впіймалась. Засудили в тюрмі вмерла. Тоді вже…тоді вже колоски крали, в тюрму садовили. А тоді хто не попадеться, вже стали зерно, колоски крадемо, галєти печемо. Хто понаїдався дуже і повмирали, сильно понаїдались – голодні були і померло багато. Дітвора позоставалась молода.
Сироти були, да?
Да.
І шо з ними було?
А тоді ж ото і в колгоспи людей багато поступило робили, і мій родич пішов у колгосп, Федір Іванович Варфоломенко. Ну голодовка, люди добрі, шо тіки робилося. І оце йде-йде людина, впухлі і впаде, і всьо, упаде і. І піде-підеш до річки, а такі поробили ті рибку ловили.
А розкажіть нам ще за голодовку? У Вас в сім’ї померло двоє. Ви ж теж голодували, да?
Ой, а в мене бабушка стара була, стара. Жила отдєльно. В в неї було, а вона рибку ловила. Вона каже, а я кажу: «Попадеться». А це воно діло літом було. А я, а вона… Ану піду до бабушки хай риби дасть. А хата під соломою. Знаєте яка солома? Коли прийшла її немає. А де ж вона є вже? Колоски…так я шо у вікно на дві на дві половинки відкривалося. А в неї був директор Сич, МТС тут, на квартирі. І молоко в нього було, все. Ага открила вікно, подивилась нема ніде нікого. Аби мене той Сич впіймав у хаті, він би мене вбив. Пішла в другу хату, а там мукичка в булані стоїть, та ще й біла. А ніщо ж узяти. Побігла в сарай, а там торбинки лежать. А пішла торбинку взяла, насипала муки туди, зав’язала. Ну, а шо ж ше. Шо ж воно таке трепечеться, подивилась риба жива в чавуні, знаєте такий чавун. Жива рибка, така й величенька й мала. Так я шо?! Платок отакий був, підперезалася, висипала сюди рибу (показує на пазуху) а-а-а це було вже після войни. А воно ж трепечеться тут. А в землянці сама жила. Прийшла додому і зачала коржі, коржі місити, а риба кипить у воді. І защипнулась у землянці. Отаке віконечко (показує руками) – шибочка. І защипнулася, і та риба вариться, а тут же коржі печу, тре пекти. Коли слухаю: «Ану о-открий се я бабушка». Ой Бооо. Кажу: «Подождіть». А вона кричить же: «Чи ти спиш?». А я злякалася, ховаю отак. Отщипнула. «Знаєш шо?», кажу: «Шо?». «Пішла на поле, приходю в хату і рибу забрала, і муки тще набрабрала. Бог з ним. Я така ще не дуже голодовку. Аби ж прийшов квартірант», а його Сич фамілія, «він би, – каже, – в хаті вбив». І не признавалася, поки й вмерла. Вона в мене в хаті й жила, і я поховала.
Це в сорок сьомому?
Да.
Після війни, коли теж був голод, да?
Да… дві ж голодовки було. Ну то голодовка ж ще терпіма. А ото голодовка третя, ой стра-страшене (махає рукою). А активісти шо роблять.
А це активісти, вони із села були?
Да.
Чи були з району ще хтось?
А з району не знаю.
А вони після голодовки жили в селі ці активісти?
Вже не було…Тому…а Кучегурі зробили операцію, а він грєлку води випив – і вмер. А Кучугура живий ще була, то Тріполець. Тут недалеко жили, вони вже повмирали. А тоді …дочка в їх була, в Кучугури, і син Микола. А дочка Зоя. А тоді вони виїхали в Волгоград, не знаю чи вони живі. Вони дуже старі, вже може нема їх.
А в голодовку, в тридцять третьому, ви ходили на вулицю гуляти з дітьми?
Не ходили.
А чому?
Нічого ходить.
А в школу Ви ходили?
Ой, походила, я кажу, три дні з походом. Я тіки, як-небудь там розпишусь, а вже оце сійчас не бачу, не розпишусь, я неграмотна.
Три дні тільки ходили в школу?
Да. Шчитайте не ходила. Шчитайте не ходила. А сій час оце не бачу, бачу шо сидять он чорне, а так уже не розпишуся, вже-вже Люба Олексіївна за мене розписується або її чоловік, Ніколай Ва-Васильович. А вже нічого не бачу. А біз палки нікуди не піду.
Скажіть, а як закінчилася голодовка в тридцять третьому?
Ну вже ти й закончилась друга голодовка, а в нас сильна була в нас. Война сильна. Хати палило, а хати під соломою. Тоді, тоді мало було під шифиром, під-під жилізом, а під соломою. Підходе нємець в вікна б’є, вікна б’є, двері от крива, летить калач – і вже горить, вже горить, воно солома…
Скажіть, а церква була в селі?
Була хароша, натуральна церква, натуральна. І звони натуральні. Як задзвонять в звони, так аж на Коломасі чути. Знаєте де Коломак? Аж на Коломасі чути. А тоді вже як топтали, палили там, де сільрада… тоді й начали. А той звін такий хороший. Приїхали, то зняли, порубали на куски і поять повезли. Ікони палили, ногами, та… усе було. Ми усе, усе горе перенесли, усю стрась.
А з цьої церкви люди додому люди ікони не несли?
В мене не було ікони, вона десь моя бабушка в мене забрала і хароша була ікона, велика, вся в шумисі.
Ця ікона з церкви?
Да.
А хто її виніс?
А тоді як оце празник, Зелена Неділя знаєте? Плащаниця серед церкви стоїть, вся в гробу, красіва.
То ікону цю хто приніс: батько чи мама?
Мама.
Вона ходила до церкви і цю ікону забрала, да?
Да. Церква натуральна, красота. Кра-красота. І тоді хто у попа як хто вмре, то біля церкви ховали. Такі таблиці жилізні. А в мене там родич жив за церквою, то як іду через церкву, та боюся, тоді ще ж молода була,жила. Як востануть мертвяки, та й мене туди потягнуть.
Скажіть, а мама не ходила не міняла одяг, полотно на їжу?
Ходила.
А куди?
Куди? Куди прийдеться.
Десь в селі, чи далі в місто?
І на западну їздили.
Це після війни вже, да?
Да. Да після войни. Курить, мете, а вони їдуть міняти на запад. Вже туди далеко од мене сусід, Мишко Зозуля, іще який і поїхали міняти. Ну вже вечоріє, раз вже не дуже давно вмер то ж старий. Поїхали на запад міняти. Уже вечоріє, тре проситься до людини ночувати. Підішли каже до того, до їхнього двору. Виходе хазяйка: «Шо ви хотіли?». «Ночувати». «Я», – каже, – без хазяїна не пустю». Ой Боо. Я тут ка вечоріє і курит, зіма. Пішли далі. Стукаю, собака гавка, собака гавкає. Виходить дядько. «Шо таке? З востоку Ви?» . Це ж ми з востоку, а вони кажуть: «Еге, приїхали міняти». А той ж дядько каже, западенець: «Без хазяйки я не пустю». А тут ка вечоріє й курить. Ой Боо. Ну це Зузуля Мишко, недавно вмер він, недалеко ось. Приходим, пішли далі. Стукаєм. Собака гавка. Можна руку підняти? Пішли далі, йдемо. «Шо Ви хотіли?» – тьотка виходе. «Ідіть, хазяїна – каже, – нема, десь пішов». Ввела нас в хату: «Роздівайтеся». Пороздівались в хата, порозсівались в хата, в хатах тепло, часи дзвонять – на стіні весять. Дала нам поїсти, пішла, пішла каже сіна внесла, постелила на підлозі. «Лягайте». А тут каже, перед нами часи висять, оті шо дзвоне. Коли каже стукає ,а стука, а ми ж ка лежимо вдоль. Як глянули. Шапки в заверюсі, а ми ка ж думали, нас поб’ють. Лежимо. А хазяйка й каже: «Ви легше, – на хазяїна, – Ви трошки легше». І за стіл сідають. « В мене гості є із востока». А той хазяїн і каже: «А які вони, де вони ті гості?». А ми ка… хоразь поляка та й побігти. А коли ж посідали ж за стіл, вона їм станове й вина, й горілка, й закуска шо хоч. А ми ж лежимо. А часи ка дзвонять. Коли каже бем-бем, час ночі. Коли каже встають, встають, така здорове западенен-западники. Повдівались каже, толоби понадівали, ружжа понадівали. Пішли, пішли а ми каже: «Куди вони пішли?». «Пішли, – каже, – в ліс». Яка хазяйка хароша, пустила ночувати. А інша каже, не пускай, боїться. Усе випла … усе люди добрі, усе побачила.
Скажіть, а чого був голод?
Так зробили, так зробили.
А хто зробив?
Ну якісь і зробили, якісь і зробили. І те кладовище вже його давно нема. Розруйнували, нема.
А Ви потім згадували про голод? Говорили?
Кого?
Уже після, ви говорили про цю голодовку, розказували іншим?
Да, казала.
Всі знали про голодовку? Між собою говорили?
Да.
Скажіть, а оцих активістів, їх, як до них інші люди ставилися? До тих людей, шо ходили і обшукували? Їх боялися чи нормально з ними?
Боялись. Боялись. В Германію як брали, ховались скрізь же. І під мостами, і в ставку, і в проваллях як у Германію брали.
То Ви сховалися і Вас не забрали?
Я ховалась у воді. О тут є міст як їдеш по Центральній, і ото під мостом ховались… А тоді я, ось тут недалеко, таке провалля глибоке, називається Вершина. І там родніки вода біжить, і там ховалися.
Скажіть, а в голодовку в село приходили люди чужі, з інших сіл, з інших областей?
Були всякі.
Ходили вулицями, да?
Да.
Вони просили їсти, приходили?
Приходили. У кого є шо, давали. А кого нема, то не давали.
Але багато таких було, да?
Да.
А були такі люди, хто не голодували?
А хто в селі не голодував?
Мало.
А хто?
Вже їх на світі нема. Вже на світі немає.
А це були прості селяни чи такі, шо працювали в колгоспі? Може, були активістами, ті що мали їсти?
Отоді вони, о ті шо були активістами, вони могли великі люди. Вони як уже були брегадірами…
То в них була їжа? Чи ні?
Шо ви кажете?
У цих активістів їжа була?А голова колгоспу був в селі?
Був.
А як його звали?
Емхмхм… забула. От забула вже. Хіба то вже сьодня було.
А цей голова допомагав колгоспникам чи ні? В голодовку?
Вже забула.
А, може, Вам ще хтось допомагав, ділився їжею?
Ой ніхто не допомагав.
А бабуся рибу приносила в тридцять третьому?
Да. І бабусю я поховала, ото шо в неї крала муку, рибу. І я її поховала.
Чи багато людей померло? Чи багато пустих хат?
А кладбище велике було, оті шо в голодовку було поховано. Розруйнували, нема нічого.
А після голодовки були пусті хати?
Хати?
Да!
Були пусти хат було багато, багато пустих було. Повимирали ж. А одна баба старенька так свою дитину з’їла. Так стільки ж їй було год?! Баба стара, а свою дитину з’їла. Отака була, це тридцять третій. Сильно. Навсігда воно, навсігда воно в умі.
А ця баба вижила?
Вижила, ну до й не довго пожила. Узяла її племінниця, та й та племінниця все й докоряла: «Ти ж свою дитину, – каже, – з’їла». А баба була така на очах страшна, а а кхфамилія як? – Кравченко.
А після голодовки сюди їхали переселенці?
Після голодовки?
Да. У ці пусті хати?
А ти й зачали. Ото в колгоспі не хотіли люди – на сєвєр, на сєвєр. А на сєвері ліс рубали. То хто живий вернувсь, а хто там умер. А хат пустих багато було. Були ж люди, село пусте, село пусте.
А скільки померло?
Ой я вже не помню цього.
А Ви кажете відправляли в Сибір, а кого відправляли?
Шо в колгосп не йшли ті.
А як їх називали тих людей?
А тоді в кого коняка, корова, ото розкуркулюють беруть і на сєвєр, і на сєвєр. То як повернулиця ті живі, а ті померли. То ті живі як прийшли та й кажуть: «Ви на сєвері були, ми ліс рубали, живі остались…» Ну не дуже давно померли, вже старі. Одна, як хфамілія? Це на Сєвері вони. Душивськ – Душевський. Як же… Кордюмоли. Я багато знала та забула. Це ж не сьогодні. Як воно, труд, то голодовка, то война. То Германія. Усе, уся біда була. Тоді не щадили, не щадили нічього. Колосків нарізала, дітей малих покинула і в тюрмі й умерла, не вернулась. Отак було строго. А тоді вже, ото крали ночью, понаїдалися того зерна, стала їсти, скільки людей померло як уже понаїдалися. То ж тоді жом кислий, а воно ж пєчєнь роз’їда.
А їли таке, шо в колгоспі корова здохла, таке м’ясо їли?
Їли за-запаску, їли аби було.
А де брали? Куди йшли за тим м’ясом?
Ох.. А тоді вже стало лучше. Стало, в колгоспі курей… держати. То курям дам, здох на курях везуть.
Дохлятину в голодовку їли?
Їли. Коли жом кисле їли, щавель кінській, галєти їли.
А галєти це шо?
Ото ж кінський щавель нарвемо,а воно здорова, отут оно є. То називається галєти, і їмо.
І шо його різали?
Да.
А далі шо?
А тоді як зімою, одна полі, городи були в людей і садили соняшники, понімаєте?! То весною вже розстає, сонце, вода біжить, весна. І рвемо ті соняшники, а тоді ро-розлом- розламуємо і оте видовбуємо, біле, і тоже їли. А тоді забула, совхоз був, совхоз, понімаєте?! І ж висипали такий послід, понімаєте?! То пшениця, а то послід. І висипали тамо, у совхозі, недалеко. А воно з дурманом отой послід. Так ми понабирали того посліду, а воно з дурманом. Ка поприносили, та начали варити, той послід. Там і пшеничка є , а то послід, а то з дурманом. Та як понаїдались та дурні два дні були і не повмирали. Тіки дурні були. Нам усе було.
А коні дохлі їли?
Їли.
А де вони були? В колгоспі десь?
У колгоспі. А тоді ж, а тоді ж їжі не давали, а курям везуть. Моя мама, мого батька, сестра Галя, то в колгоспі біля курей була, то одріза кусок та й побіжу, та й возьму та й раді-рад – радий. Не говоріть, радий-розрадий.
То ця сестра помагала, да?
Да.
Чорну дошку. Шо вони забирали.
Скажіть, а ви знаєте, шо таке «чорна дошка»?
Як?
«Чорна дошка». Чули таке? Що таке «чорна дошка»? Знаєте?
Ні (махає головою)
А в Харків ходили із села? В місто Харків? В голодовку?
Пішки ходили в Харків.
А чого ходили?
Ходили чого? Ба-батькова сестра Васька звати, Вася. Ходили пішки в Харків.
До сестри?
Да. А жила вона на Кличковській. На Кличковській жила. Та її вже давно на світі нема.
І шо ця сестра? Шось помагала?
Та шо-небудь та й поможе.
А вона де брала?
Я не скажу оце.
Вона, може працювала десь?
Мо й десь робила.
То це батько пішки ходив?
Да. І в Красний Кут – це район. Як нада, оце ше войни не було, то пішки ходили. Не було ні автобуса, ні машини, а пішки ходили.
Добре! Дякуємо Вам, шо нам розказали.
Да. Спасіба й Вам, шо ви приїхали. І дай Вам здоров’я, не хворати, і жити Вам по сто год.
Дякуємо!