- Місце запису: село Олександрівка Олександрійського району Кіровоградської області;
- Дата запису: 15.06.2009 р.;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Теличко Тетяна Митрофанівна, 10.04.1921 р.н., народилась в селі Ворошилівка Олександрійського району Дніпропетровської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Ворошилівка (нині Олександівка) Олександрійського району Дніпропетровської (нині Кіровоградської) області.
Мені було тоді 11 років. Їли з дерев цвіт, молоде листя, лопухи. В колгоспному дитячому садку була вихователькою Чумак Дуня Ільківна. Вона, намагалася підгодовувати тих хто зовсім плохий був та коли діти вмирали, виносили їх в сарай, потім приїжджав віз, вантажили і вивозили в яму
То був страшний рік: повивозили з села все, що можна було їсти. Відбирали в людей картоплю, буряки, квасолю, сою – все їстівне. Почали масово вмирати малі діти, а потім літні й хворі люди. Вмирали цілими сім’ями, родинами. Люди пухли від голоду, тратили розум і розсудок, вмирали в тяжких муках. Зима 1932-33 років була сувора, холодна: горобці злітались до колгоспних конюшень, люди зачиняли двері, вікна, ловили їх і їли. Весною багатьох врятували ховрашки, яких виливали водою з нірок. Почали здихати коні, їм теж не було чого давати їсти. На колгоспному дворі поставили великий казан, рубали конячі трупи, варили в цьому казані, але всім не доставалось.
Ще мені розповідали мама про Чуприну Павла, він був головою колгоспу. Так от він вночі заховав частину зерна, а потім давав голодуючим сім’ях колгоспників, що мали багато дітей.