1. Місце запису: село Вороньки Бобровицького району Чернігівської області;
  2. Дата запису: 2008 р.;
  3. Хто записав: Павло Повод;
  4. Респондент: Телятник Ольга Гнатівна, 1924 р.н., народилася в селі Вороньки Бобровицького району Чернігівської області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна;

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Вороньки Бобровицького району Чернігівської області.

Пред голодовкою став мій батько і каже: «Мелахо, такий страшний сон мені приснився. Що це буде?» Мати каже: «Кажи» – «Що я запріг коняку, їхав на село (мені трудно розказувать) до глинища до їхав, а потім всі діти попадали, я і коняка впала». Мати каже: «О Боже, що ж це буде!» Коли так і є – прийшли грабить в колгоспи. Всі люди завірбувать, це всі люди кажуьб, що страшне щось. Приїхали ж грабить – і не кажи, і не балакай. З хати по вигонили і дітей. Наклали три пудводи хліба. У нас же батько возив молотив, коняка була, треба – сім’я. Так три пудводи наклали хліба, квасольки забрали і мачок, корзу, ту що на олію. Ну все забрали! А мати каже: «Олю, он квасольки ззаду лежать на пудводі. Піди забери, він тебе не займе». Я так живенько-живенько, восєм год, висохле таке. А він такий здоровий біжить за мною, мати втікла. А він догнав і як дав мені носаком в зад, так я перелетіла разів три і забрав ті квасольки і положив, положив на віз. А тобі прийшли коняку забрали, лоша і корову, теля, сарай розкидали, попиляли осики – в колгосп треба строїти магазин, на хлів.

Дві пудводи їздило позапрягані, по повному возу накладали. Скільки людей вимерло. У нас вмерло 5 душ… стой не 5. Дітей п’ятеро, так я осталась, значить четверо і батько, й баба.  А ми з матько на покаяння остались, ще би не остались. Мати прочула, що в радгоспі хто скільки сполить, то макухи кусок дасть той бригадір чи хто. Так мати туди пухла чи рачки лізла та долізла то робить та робить, бо сім’я вдома. А мене посилають: «Олю, піди нарви дикого часнику і липки начухрай листу. Ото таке хрестате наче морква дика і отого накопай. Я сама дужча була.

А ви самі старші були?

Ні, в мене брат був 13 год старший. Так опух зразу і охляв. Ага, я піду, учеплюсь за ту моркву та й впаду опухла, нарву липи, часнику дикого у нас в осиках.  Так вони розхватають та поїдять – хіба це їда? А мати поки ще не йшла в радгосп, каже: «Гнат (батька ж), я почула, що в радгоспі крадуть кислий жом. А там сторож із гвинтівкою стоїть» – «Так іди». Так кого ж возьмуть, ті ж хлопці полягли, а я шустренька – забрала мене мати. Так там з гвинтовкой  стоють та б’ють матку. Там багацько людей зійшлось. В тому жому червяків… А мене не б’ють, но гонять. А я з торбиночкою, нагорнула-нагорнула таке в торбиночку, принесла матці, висипала. Мати боїться йти – б’ють. Я ще раз, так три рази ходила… ой… Йдем додом… дойшли додому, а мати каже: «Гнат, я коржиків напечу з його». Я кажу: «Та які ж коржики, там он черв’яки, я викидаю». Діти як напали, там ті коржики жменею! Тей хвать, тей хвать, те… То мати пішла у радгосп, робить… А хлопці… нє, батько перший… Якось я ввійшла в хату, а брат на дереві лежить у дворі. Так я ввійшла в хату, а батько на піч як взліз і не взлазив нікуди. «Олю, ти в хаті?» Кажу: «В хаті» – «Я щось скажу вам». Кажу: «Колю, ідьом батько гукає» – «Ага, як Митрофанич з’їв Мотрю» – «Та ходім, батько вже не встане» – «Не пойду». І на другий день батько вмер і Коля вмер.

Ви кажете з’їв Митрофан…

Митрофан звать мого дядька, то чужі люди… жив, в нього дітей, жінка від родів вмерла. То він сам там з дівчатами жив і саму меншеньку… то слухи пішли, я сама не бачила, всі так балакали і з’їв. То каже до мене: «Ой дитятко, що його робить? Вся сім’я вимерла» – «Пишіться в колгосп». Дарма, що восєм год. «Пишіться в колгосп, не бийтесь. Що людям, те й нам!» Заява треба, мати якогось чоловіка знайшла, написав грамотно, щоб в колгосп. Пішла мати, понесла та каже: «Та дайте допомогу! Ми помрем, нема ж нічого – мєтьолкой замели з комори». Ага, то вони по пол пуда макухи виписали, пол пуда жита і пол пуда пшениці. Прийшла мати, намочила макухи,  на жорна на дерев’яні надерла, замісили ми його, спекли перепічку і супу наварили – шліхта – води наколотили. Но бригадір добрий був, хай йому легенько лежать. «Іди на ланку, хоч ти негожа, три ряди бери і прополеш. І хай дівчина біля тебе і їй пайку хліба, а то вмре дівчина!» Ну ладно, пішли ми в ланку і я кажу: «Займайте три і я буду рядочок», а мати: «Ой дитятко, ти ще мала» – «Займайте третій рядок». Довбну, довбну і ще в матір скубну, бо вона негожа. Господи, не дай Бог нікому такого!

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду