1. Дата запису: 28 вересня 2021 року;
  2. Місце запису: смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області;
  3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
  4. Респондент: Тарашевська Марія Петрівна, 14 березня 1924 р.н.;
  5. Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Ворошиловградської області (нині Луганської області);

 (при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Марія Петровна.

Прізвище ваше?

Тарашевська.

Якого року народження ви?

1924-го, 14 марта.

Де ви народидися?

Нижня Дуванка.

Розкажіть, про своїх батьків, як їх було звати та якого року народження вони були.  

Не знаю. Я знаю що мама не то 10, вопшем 114-ть рокій мамі було. Каюкова вона по дєвічій фамілії. Каюкова Просков`я Івановна. А батько Татарка Петро Устимович із Преображенне родом. Із посьолка Преображенне, сім кілометрів од Дуванки.

Скажіть, будь ласка, яке було  батьків господарство?

У батьків господарство, я не дуже.. чучуть помню. До того поки не добрали хазяйство у колхоз, у їх була корова, коняка і пару волів. За порося даже не помню було чи не було. Оце з хазяйства було. Землі тоже не знаю скіка соток, а була земелька і огород.

А техніка яка була?

А техніка тоді ніякої не було. Плуг, тамочка борона, таке було.

Ви каже було, а потім де це все поділося?

А потім колхози як стали організовуваться, усе у колхоз поздавали. Корову… корову вдома оставили, пару волів, коняку з усім бричка, плуг, оце все, і пару волів, і коняку. Оце все ми здали і віз, віз тоже ж.

А вен бар?

Ааа, вен бар в нас тож був хороший. Тільки папа построїли вен бар. Новий новісінький був, такий іще нічо туди і не клали. Якраз отягли в колгосп. Дерев’яний був, рублений хороший вен бар. Оце тоже в колхоз здали. І самі в колхоз уступили. Батя ще не вступили вони були, вони в 29-м году уже вмерли. Батя вже вмерли, ми ще не вступали в колхоз. І він ще не вступав в колхоз. А це все вже позабирали.

А ваш тато помер в 29-му році?

В 29-му году помер папка.

А він від чого помер?

Від болєзні. Була якась водяна болєзнь. Я вам не скажу. От болєзні, бо лежали боліли вдома. Не в лікарні, вдома, вдома й померли.

І це все мама уже занесла до колгоспу? Тата вже не було коли це все забрали?

Ні, ще папа був живий, тільки лежав у постелі. Папа ходив, водили його тільки пома леку ще в колхоз. Тільки контору поставили… тоже хату чиюсь привезли і була вже кантора. Так папа ходив… а ми жили якраз перед канторою. Перва бригада, колгосп «Промінь». І так вони ходили. Вони сначало собирали імущество, яке в людей, а потом хочеш поступай в колгосп, а не хочеш, то як хочеш. Добровільно вступали, а потом, хто не добровільно значить я могу поступить в колгосп, а чоловік ні. Ну він не колхозник, а я колгоспниця була. А потом усі оформилися в колхоз той да пішли всі в колхоз той.

І виходить, що це в 29-му році у вас почали забирати?

Да, да. З 29-го году. Забирати, да. І батько в 29-му в январі місяці помер.  

А чим займалися батьки до колективізації?

До колективізації по дядьках робили. Дівчата… нас було дуже багато – дев’ять душ було нас у мами. Ну всі вже взрослі були, ну це нас двоє самих менших були, братік і ще я, а потом все старші, старші, й старші. Нас було шестеро з дівчат, одна вмерла вже більшою, а ми всі залишилися, всі були живі. Де вони? Ходили по дядьках полоти, косити, в’язати все. Один так платив, другий іначе, один  двадцять копійок, другий п’ятнадцять копійок. Тоді такі були гроші. Двадцять копійок за день, п’ятнадцять копійок за день. Корм як договориться із хазяїном. Чи хазяїн покорме, не покорме, то ти своє кушаєш, якщо є що кушать. Оце цим вони занімались. А такички вдома ж усе. І сіяли пшеничку собі, ну це ж земля була у нас. це все сіяли, це все вбирали і кушали, і сіяли прядіво. Із прядива уже робили полотно, із полотна шили все. А тако по магазінах, я не помню… може вони були десь, но я ше мала була, я не знаю чи було воно шо по магазинах, чи ні. А обшивали це мама полотном самі. Самі сіяли, самі рвали, самі ткали, самі все робили, і самі… у їх станок був той шо ткать. Оце все мам робили сам, хоч і не мама, а всі такички, і сусіди такички.

Ви каже вас було у мами дев’ятеро, пам’ятаєте, як їх було звати і якого року народження вони були?

Якого року не помню, а так оці що живі були помню стільки, по скільки годів померли. Сама старша Оксанка була із сідьмого году, ото я її помню. Друга була Галя. Третя була Вєра. Галя, Оксанка, Вєра. Оксанка, Галя, Вєра. Три?

Так.

Даня, Дашка, і я, і Коля хлопець, і хлопець Миша, і Ваня тоже братик, це вже 27-го года, самий менший.

А Оксана з 1907-го?

Оксанка з сьомого году, померла в 85-ти годів. Ну, а в яких годах померли дівчата  я вам не при повню.

А Галя якого року пам’ятаєте?

Дев’ятого.

А Вєра?

11-го, кажеться. А Даня 16-го.

Ви 24-го. А Коля?

А Коля я й не знаю стільки годів він умер. Помер він в 33-му году, вже в голодовку. Він 18-ми годів. А помер в 33-му од голодовки. Вопшем предсідатєль винуватий. Він возив зерно із Сватове осінню посівне, холодно, дощ страшне було. А він же полу вдітий їздив по те зерно. Приїхав на расвєті, ну здав зерно і прибіг додому. Тіки прибіг, мокрий же все. В хаті холодно. І поліз на піч. На піч поліз. А тут і прідсідатєль приходе. «Коля, не роздівайся поїдеш поять». А він же голий, мокрий весь і ні в шо передітися. «Та я хоч обсохну», нічого. Він гукнув свого їздового, а він приїхав з їздовим. Його стянули з печі і повели в колхоз. Повели в колхоз і кинули в погріб. Там їх пообирали багато і ночу пішком прям поглани на Покровськ. На Покровськ погнали, тамички повністю забита тюрма була. Аношкіно, Аношкіно там було село, туди їх послали. А ночу пішком послали по направленію Куп’янська. А там ігнали прямо по полю їх, а там вони в полі побачили буряки. Такі невбрані із зіми, понакришувані були. Весно їх гнали. Вони підішли до тих буряків начали їсти і Коля вмер на тих буряках. А це прийшов один стільки там одбув у тюрмі. Харашо знав Колю, і він його поховав. Оце все розказував мамі. А розказував прямо у нас в хаті і ми чули. І він ото там умер і все. І ми не знаємо де, на якому полі, на яких буряках. Оце так Коля погиб наш в 33-му.   

А Міша якого року народження був?

А Міша – 18-го.

А Ваня був 27-го?

А Ваня був 27-го. Він всьо время був вдома. Він був трактористом, а їх не брали в армію. І так він всьо время був у колхозі, все время робив трактористом.

А скажіть будь ласка мама ваша пішла до колгоспу саме в 32-му, 33-му?

Да пішли пішли пішли всі всі всі, батя не знаю чи вже вони, чи хоч оформились в колгосп не знаю за батю. Чи вони оформились, чи вони вмерли не колхозником, не можу сказать за батю, за батю нічого, а мама пішли в колхоз і все время робили в колхозі на постійних роботах, на тяжолих тяжолих роботах. Робили і ото кормили нас.

А старші сестри ваші?

Сестри всі тоже були в колхозі, всі сестри були колхозники і їхні чоловіки були колхозниками і ото тоже довгенько. Саме ну я скажу ниже 70-ти годів не хто не вмер, усі померли чи маленько жили, всі по-багато, а робили в колхозі.

Скажіть, будь ласка, в селі розкуркулювали людей?

Усе розкуркулювали, повню я дві сім’ї у нас у селі і по сусідському. Один сусід через дві хати, ну як їх, ох забула як їх фамилія, жив, а другий чучуть дальше. І їх оце дві сім’ї. Один ну як то кажуть, як би так сказать, так по закону мабуть би розкуркулювали чи мало, багатьший був і погано з людьми обходився все. А цей як, Бондарь, Бондарь цей хароший дядько і причом і досі одного куркуля і досі хата стоїть, хоч не стоїть, а живуть там у тій хаті, а того нема вже ні подвір’я нічого не має, нічого нема, а того і досі хатка люди живуть. Колхоз пользувався садік був і шо там тільки не було, а тоді дядькові одному оддали чи оддали, чи продали, чи як там і вони і щас живуть тамечка.

Це стоїть хата того шо добрий був?

Шо добрий був, шо добрий був в цього дядька. А вони виїхали у Харків і їх чуть довгенько було, довгенько було чуть шо вони живі все, а потом не знаю може ще хтось живий ну шо вони старші мене і все таке не знаю, а так довгенько їх чуть було. І їх приймали вони приїжали у Дуванку, люди приймали і довольні ними були. Ну він хароший, харашо кормив, харашо платив як робили оце, ну пішли полоть дівчата значіть там по 20-ть копійок плате, а він може дасть і 30-ть копійок, і кормив всігда всіх, ніхто не кушав свого, а він кормив, в поле давав їсти, в полі варив давав їсти. Ну вобщем хвальоний був, а хто зна може так нам доходило так, а він може кого й обіжав нічого не знаєм ми.

Це до 32-го року він так жив?

До тридцять, да до 32-го, там тоді їх ото перед тим перед колхозом їх порозкуркулювали. Ще не було колхоза, а їх порозкуркулювали. Отож отож у од їх тоже все.

Все в них забрали?

Все забрали, колхоз забрав усе на своє подвір’я там шо яке було. Ну, а шо на місці хароше, чи там конюшні були все, то там на місці.

А з хати їх вигнали?

А як же їх вопше не стало, їх вопше кудись повивозили, чи вони самі повиїзджали не знаю як там на якому основанії вони виїхали. Ну їх нікого нікого тут не залишилось тих шо порозкуркулювали, нікого у Дуванки не було, нікого не було, шо порозкуркулювали людей таких не було у Дуванки.

А оцей шо ви кажете Бондар, шо хороший і шо потім вони вже після Голодомору вони сюди приїздили, їх приймали?

Дівчата приїзжали, молодші вже, старі уже не було не знаю чи вони були живі, чи нє. Старих не було не разу в Дуванки, а мо… дві дівчат у них було харо… ну таких як у нас оце дівчата були. Так дівчати приїзджали, дві дєвочки, хоч дві дівчини.

Це діти їхні?

Їхні діти, уже їхні діти приїзджали дивитись де, бачили свою хату все бачили де вони жили, ну казали шо ми харашо в Харкові живимо, а як вони де вони жили шо вони там робили не знаю нічого.

Але вони не розповідали про своїх батьків коли там в 32-му їх як вигнали куди саме?

Нє нє нічого, тай я нічого з ними не бесєдувала, даже не бачила.

А оцей який був інший, який…?

А як інший як ото розкуркулили його ніхто нічого ні слова не знає і не чув і не бачив не чого. А цих оце чуть було, чуть було і казали шо ми робимо харашо в Харкові. В Харькові а де там саме хто-зна.

А оці які приходили з обшуками до вас до будинку приходили, обшукували, шукали зерно?

У нас не шукали, шо сказали тей оддали мама, щей батя лежали хворий так забирали забирали зерно. А так шоб вони десь лазили чи ходили, ні не лазили.

А оці які забирали, ну яким мама віддала, це були якісь свої місцеві чи чужі, приїжджі з району якісь?

Та тоді ж района не знала нічого, а чії вони, чи наші, чи районні не можемо сказать, я особено не можу, потомушо я було восім годів, восім годиків було всього. Шо чула, а потом з розказов оце, все з розказів оце ж шо приїжджали це я це все мама розказувала або дівчата…

А особисто ви в 32-й, 33-й, що вам запам’яталось, що…?

Що запам’яталося? Голод запам’ятався. Голодні були страшні голодні, не возможно як, який голод був, не передать вам. Запам’яталось те шо мама здорово ж ну робили і коло нас нас, нас же багато було. Хоч вони ті й старші були ну, голодовка є голодовка, ніде не зарабить ні не взяти нічого. І вони, і ще були, і ще були дівчата всі живі, всі, ще ніхто не був замужом у 33-му. Да в 33-му не був іще замужом ніхто. І голодовка весною. Основном багато буряків осталося колхозних. Оце гора, отутички на горі були буряки посаджені, а ми ж жили аж у первій бригаді там якраз на краю Дуванки у ту сторону. І мама з того місця аж, ну тут чотири, п’ять кілометрів од нас осюди на гору, вони із сусідською ходили туди по буряк по мерзлий, мерзлий буряк із зіми остався. Він був у кучах накритий, ну не вспіли убрать у колхозі, і вони туди ходили по буряк. І пішли по буряк, а ми з Ваньою ну самі менші були в нас хата вже мама, хату тіки построїли ну бо строїли як, а в хаті нічого не було, а вікна були великі великі так прімерно як оце тіки вузенькі таких широких не було, а такички отак, і такі були підоконніки і ми стояли у вікно дожидали маму, а мами були з сосідською за цим буряком ходили. Дивимось сусідка проходить значіть наш двір ми вискочили. Тьотя, а мама де? А мама там, а вона половінь була річка та розливалася здорово, багато заливала хат заливала і так вода було не можно. І вони оце о тут ішли скрізь і там через ярок нада було пока на… ярку упала із мішком у воду і все і не знаю шо вона там жива чи ні. Ми розкричалися, я за руку Ваню і вискочили бігти ж туди, до того якраз воно тако вулиця наша кончається тоді ярок. Ага, дивимося мама йде, іде з мішком, іде мама уже от того ярка, з того ярка, мама начали ото балакать за ручки забрала нас і прийшли. Оце дуже здорово заповнилось, дуже повню, повнимо здорово це повнимо голодовку оцю 33-й. Оце 33-й а такечки отож братік у 33-тім ото тоже таке ж горе було ж, шо ж це у 33-му.

А розкажіть, будь ласка, ще от саме за брата, він пішов працювати до колгоспу, цей що Коля який помер в 33-му, він пішов працювати до колгоспу?

До колхозу, пішов до як обично ходив на роботу, а він уже ж здоровий був, вже послали за посівним. Посівне тоді брали в Сватово. В Сватово посівне привозили, осіню ж туда одвозили, а весною везли на посів сюди. І він пішов же ш на роботу з’їздив, а їздили волами це дуже довго двадцять кілометрів. Це їдуть з вечора, а приїжають на слєдующий вечір і з утра на той приїжають. І був дощ, і сніг весна, весна холодна була і був дощ, і сніг був, і мокрий приїхав. Приїхав і яка тоді одежка була, светина тамочки якась, ну вобщем мокре хоть би яке воно не було, ну двадцять кілометрів дощ мочив усе і полуголодні ж. Голодні тоді ж самі настоящі голодні. Якись коржиків із, із листя якогось наліпили та все їли все, ага. Ну, а він тіки прийшов, тіки увійшов у хату і як хотів обігріться. І у хаті плитка чуть гнойом топилася горіла ше і було на… на печі було тепло, і він туди проліз хотів же ш обігрітися. А він прийшов каже: «тобі їхати щас, щас же нада їхати по зерно туда ж обратно в Сватово», а він «та я обсохну», прєдсідатєль…

Як його звати?

Парасунько, Парасунков, а звать не знаю як, а фамілію заповнила Парасунько. Був злий такий поганий-препоганий дядько був і бив людей, і страшне страшне був і оце тако. А він ще нічого був ото гукнув свого їздового, витягли із печі Колю і забрали. Ну думали в колхоз, або пошле ж опять на роботу. А він на роботу там, там чи цей може не поїхав, ну куди їхать мокрому, а у кинув… а багато таких. Хто провинився, вони у погріб укидали. Погріб стояв у дворі контори і повен погріб він туди їх накидав, а тоді їх ви ночую узяли й погнали на Покровськ. Погнали на Покровськ…

У колгоспі вашому братові давали якийсь пайок?

Да, у колгоспі годували. Оце підуть мама на поле, мама ходили на поле. Мама багато разів готовила їсти цим людям, шо полять тамички на полі. І одні мама, ну колгосп же був побитий на бригади. Ховрашки ж тоді були і мама їх ловила. Скине юбку, возьме відро води, найде нору вляє води. Вони накриють юбкою своєю, а він височить, вона тоді раз бере. Посмалять і варили. Із кохозу, із району, із області приїжали і кушали те. Таке хароше було та добре. Так оцим здорово ж мама піддержали нас. Так наловить і приносить додому, і готовила нам. Хароше, хароше, як щас помню, яке воно на вкус. І жирні, вони ж тільки хліб їли. Де вони щас, чи їх вже немає, не знаю. І мама багато-багато разів варили. Ото так вони брали й мене в поле шоб поїсти, додому ж не возьмеш з поля. Красти мама не вміла, ніхто із нас не вмів красти.

А мама ви кажете варила їсти тим на полі, хто працював?

На полі, на полі. Тоді були казани здорові, і садки були. У полі багато, і частьо-часто, і довго-довго оце у колхозі. А хліб по 200 грам давали. Тоже якось виборочно не знаю, чи хто робе, чи хто не робе. Помню, шо давали 200 грам хліба.

А це давали в 32-му чи уже після? Чи під час голодовки?

Ну, наверно під час глодовки. Вона ж довго длилася голодовка. Та ні, це по-моєму в 33-му хліба ще не давали. Муку да, сами пекли. І в колзозі хліб пекли. Ото в 33-му не було ще хліба цього государстевного. Це я вже забула. 

А скажіть, будь ласка, багато людей в селі померло?

Багато-багато померло. Мерли на ходу. Вийшов скікась пройшов, вже нема. Кладбища не знали. Хоронила і на городах, і в кого садки є в садках хоронили, і такички край дороги хоронили людей.

Масово не хоронили людей?

Масово? Ні. Не було цього похорону. Де, хто вмер тамички… змогли з кимсь, такий живіший хто. Кудись перетягли щоб не на дорозі, не в хаті, не коло хати, не в дворі.  А масо тако ні. Чують десь там умерала, поховали, поховали.

Скажіть, будь ласка, може хтось по сусідстві помер, то ви знаєте як було звати?

Не знаю, не знаю. Із родичів не знаю, хто вмер з голодовки. В нас ото Коля, і то через тюрми, якби не тюрма може б вижив якось би.

Скажіть, будь ласка, на поле не ходили колоски збирати?

Ходили. Ходили збирати. Ходили, ходили колоски збирати Боже сохрани. Мама і при місяцю ходили вже, як ото хліб тільки начав появляться. Та й ругали шоб не собирали.  Вони й при місяцю ходили. І всяк ходили.

Не дозволялося тому вони ходили вночі?

Ну та, вони не дозволяли, а люди ходили. Кучами находили, а само вискоче де поле не дуже далеко…

Хтось охороняв це поле?

Їздовий був. Об’їжджав їздовий. І довго були в колгоспі їздові. Охороняли і об’їжджали поля, і дивилися шоб робили хорошо, шоб ніхто не шкодив.  Були їздові і довго були їздові.

А за колоски когось садили?

За колоски не садили, а за хліб садили. Подружка моя вісім год отсиділа. А в колхозі вже робили, голодовки були ще. Вона в бутилку набрала пшениці, а другий дядько продав її. Сказав і її взяли восім год давали, восім год одсиділа – Гайворонська Маруся.

А в якому році це було?

Це вже в 40-му году, після войни. Тоді ж тоже голодовка була. Так оце в ту голодовку її осудили на восім годів. А потом ше в 33-му я не помню шоб когось осудили. Мала я ще була не знаю. А це ще ж в 46-му була голодовка велика.

А чим ви ще рятувалися, окрім ховрашків, бурячка?

Буряка. Оце весною, літом – трави. Оце бересток. Бересток оце в нас перший хліб був.  Бересток замісюють, помнуть його, помнуть . А то ступи були, у ступі поточвуть і ото з самого листя замісють на плеті напечуть. І ото таке їли. Тоді трави всякі придумували лапша. Ну бурян якийсь такий слався. Ту траву рвали і тоже замісювали, і  з водою варили як лапшу. Так ми її і звали лапшою. Оце така була трава. Її тепер немає і не знаю чи вона було довго, чи нє. Оце  така лапша росла на полі, де по горах.  В низе ніде, а в основному по горах. На цю гору ходили (показує рукою вбік) і рвали ту лапшу, і їли ту лапшу.

А чи були в селі такі люди, які не голодували?

А хто ізна чи вони були. Я ж мала була. Не зна чи були такі шо в їх було їсти. Ну це кого знав, каждий був голодний. І каждий був голодний. І каждий намагався у другого отняти. Несеш буряк, а вона їстки хоче іде шось шукать. Ти з буряком ідеш, вона може отнять, чи вона, чи він, чи хто.  Отнімали один в одного.

Скажіть, будь ласка, а у вас ніхто пухлим не був?

Одна я була пухла. Я старалася Вані дать. Ваня же менший. Ваня їсти хоче, а я не хочу. Хай цей коржик Вані, або пів коржика я з’їм, а йому пів коржика дам. Або мамі понесу шоб ніхто не бачив, шо я мама одтала коржик той. Вони не хотять «бери ти кушай», або отщепнуть кусочок і поділяться. А то заховаю і несу мамі, хто зна… шоб одтають мамі шоб ніхто не бачив. А то мама пожаліють і їм одадуть. Чи Вані, чи ще комусь з дівчат, хто ще нічого не їв. Хоч би, яка голодовка була, а дівчати ходили до їх робить, ну хто живіший. За кисляк підуть, зароблять кисляка там глечичок. Або як дадуть їм їсти, то вони там поїдять. Або кажуть давайте нам ми додому понесемо, шоб з’їли діти в нас, або мама, мама їсти хотять.

А не ходила ваша мама десь до міста міняти одяг на їжу?

Ми не ходили бо в нас нічого не було мінять. А так люди ходили мінять і кофточки, і платтячка, то за зернячко міняли. «дайте, дайте, як у вас є зернячко…», стаканчик чи два. 

Як ви вважаєте майбутньому поколінню треба розповідати про Голодомор?

Яка була голодовка? А чого вона була? Оце якби знать. Не знаю на сьогодні чого вона була така голодовка. Мала була… канєшно нада шоб люди знали. Берегти нада хліб. Зароблять шо в тебе там є. бо голодовка це страшне діло. Бо робить нада шоб зароблять, шоб було шо їсти. Голодовка це страшне діло, страшне діло. Багато вмирали, непередать вам як багато.  Факт в тому шо із западної прийшлося пересилять сюди людей, бо нікому було вправляться біля землі. У нас же землі тут багато, а люди дуже вимерли, дуже багато вимерло. Бувало сім’ями цілими померали.

Тобто у селі було багато пустих хат?

Було багато пустих хат.

 І потім у них когось заселяли, так?

Заселяли із западної. Із западної це вже в 35-му году. Вже людей побільшало, було кому загружать. Привозили на вокзал, а з вокзалу привозили в село. 

Розкажіть, будь ласка, про після воєнну голодовку 46-47-й рік.

Цю я харашо помню. Ну шо, тоже ж голодовка, тоже голодовка. Ваня вже маленький, а вже робив на тракторі. Та як маленький, у 41-му вже чималенький був. А їсти було… коровка, то була, но шо ж молочко було, ну голодні були. Давали нам отак по 200 грам хліба, а нам на пошті по 300 грам. Ми ж як воєнні щиталися тоді, ті поштовики. І я получала хліб на всіх, а тоді розрізала, розрізала по 200 грам. А тоді накладаю руку сюди… кому? Раї оддають, який кусок попав, той її. А тоді ж кончила розрізати, а я розрізала, то на столі, то крихотки єсть. Я зберу, ті крихотки, раз і поїм же ж. Нікому не оддаю, сама ж, па цей хліб заховаю та держу – Вані та мамі. Ваня ж на тракторі робе, йому нада хліб їсти. Так вони ніхто не був пухлий, а я була пухла.

Це в 47-му ви також були пухлими?

Да-да. Да, оце ж у 46-47-му году. Була тоді голодовка. Була тоді голодовка, але не така як тоді. Листя не їли, такого нічого. ну в натяжку було все.

І в 32-му ви також були пухлим?

Да, була пухла. Ну я ж ото берегла мамі та Вані. Усі ці ж уже були здорові.

А в 46-47-му померали люди?

Померали.   

Але не так як в 32-му?

Не так, не так. Ріденько, но помирали.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду