- Місце запису: село Ісківці, Миргородського району, Полтавської області;
- Дата запису: 10 серпня 2021 року;
- Хто записав: Кравчук Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Святець Наталка Іванівна, народилася 14 вересня 1926 року в селі Ісківці, Миргородського району, Полтавської області;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Ісківці, Миргородського (нині Лохвицького) району, Полтавської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, як вас звати?
Наталка Івановна.
А фамілія ваша?
Святець.
А коли ви народилися?
14-го вересня.
А року якого?
26-го.
А де народилися?
А тут у селі.
І нікуди не переїжали, тут і жили?
Нікуди, кроме в Германію вигонили, в Германію на три годи послали.
А розкажіть про ваших батьків, як їх звали, чим вони займалися?
Батько – Іван, мати – раньше так називали Пріська, Єфросінія чи як. Алка, яке це, як Пріська? Пріська так називалось раньше. Жили в колгоспі, робили в колгоспі. Було нас 5-ть дівчат. Ну перва дівчинка вмерла, ше я не знаю, перва, а я сама старша. Одна була з 29-го, одна була з 32-го, під голодовку, год був, як голодовка була, як воно страдало, мучилося. Одна з 38-го була. Ну і всі померли, одна я осталася, сама старша, сама менша і сама перва померла. Так одна по одній, а я вже таке, дівчата, так я вже, вже мене діти, обідили діти, та я думала, хай вже одно, так тому й буть, а то ж обоє померли, одно вмерло, через три года і друге померло.
А скажіть, як ваших сестер було звати?
Марія, Ольга і Шура, сама менша.
А ця, що 32-го народилася, то як її звати?
В 32-му Ольга.
А батьків, як було звати?
Іван і Пріська.
А якого року вони, не пам’ятаєте?
А це вже цього я не знаю.
А от чим займалися, ще як не було колгоспу? Мали господарство може якесь?
Та мали все время господарство займалися. Оце ж воно в 33-му голодовка началася, я й сама це могу збагнуть, скільки мені було, сім год було мені, шо я помню. Якби якось шо люди під голод дуже вимирали, села повністю, багато вимирало. Ну в нас благодаря була коровка, ми тільки тим і жили, шо в нас була коровка. І оце тобі те ж мале дитя, шо год було. Мати гонили на буряк, тоді ж буряк пахали у Вирішальному отам, мати заберуть на Вирішальне буряк полоти, а те мале совається на дворі, муха пасуться на ньому і ми малі, шо ми можемо зробить. А шо воно було тоді, чи колективізація якась, шо все тоді викачали до зернини, под мєтьонку все вимели. Зробили голодовку, а шо воно хотіло не знаю, чи воно революція якась проходила, чи якось, ну я сама собі не могу пояснить. Нас уже було тройко. Прийшла сусідка і каже: «Ви знаєте, дітки, шо, – оце ж тоді піч була, – застеліть ряденцем, насипте зерна на піч, застеліть ряденцем і полягайте на печі, може ж вони не займуть». Ну а тоді ж така бригада ходила, якась колективізація, нас поскидали так, як жабенят, змели з печі те все зерно одо зернинки, де яка квасолинка була, де шо, все повигрібали, остались ми без нічого. Ну а шо ми їли, зелень якусь, траву якусь, там у ліс ходили, липа листя таке було, широке, воно таке слизьке, як без солі, так не можна було їсти, ну вобщєм всяку зелень їли, тай все, бо не було ж нічого. Ну я ж кажу благодаря тому, шо була коровка, ми вижили. А так усе повикачували. Повикачували все під голодовку, шо вони хотіли, ну багато тоді людей вимерло ж, багато, сила. А ми повиживали, тай так мучимось, страдаємо.
А що ще в вас забрали тоді, крім зерна, ви пам’ятаєте, як вони прийшли і хто це такі були, свої чи чужі були?
Свої, свої, один був, ше й по-сусідські жили, там Хорошун Семен. Та бригадами ходили, бригадами викачували то все. І оставляли на голодну смерть.
А в колгоспі давали щось їсти?
Та ніхто нічого не давав, тоді ніхто, нічого, хто там. Ну вже ж як став натурально колгосп, так вже як оце пройшла голодовка, то став організовуваться колгосп, то тоді вже ж давали, получали ми і зерно, там той на заробітки і все. Тоді вже ми трохи ожили. Тоді ж люди піднялися вже, як стали давать у колгоспі. Ну як воно, як не война, то ше шось, так 16-ть год було забрали в Германію, там три годи одпекла.
А скажіть, чим ваші батьки в колгоспі займалися?
Мати ж ходила на різні роботи і вже ж і ми підросли, то вже і ми на різні роботи ходили, а батько більшість був, поки молодшим, був бригадіром уже тоді, над людьми вже був там, таким начальнічком.
Це він зразу бригадіром став чи ні?
Да.
А тоді, коли голодовка була, то він вже був бригадіром?
Е ні. Це вже, як організувався колгосп, це як вже стало на ноги, тоді вже воно пішло трохи лучше.
А бігали в поле колоски збирати?
Бігали, бігали, бо горе заставляло. Так думаєш, довольно було, ше й не довольно було, ше й гонили, ше й били, ше й і сумку вкинуть із тим зерном. І як принесеш те зернинко, то ше де ти його змелеш. Такі жорна були, каміння, здерем на крупу на яку. Та його не описать, і не розказать.
А в вас жорна були вдома?
Не було, ми ходили по сусідах.
Сусіди допомагали, да?
І вже це, уже і при совєтській власті, більше ходили по жорна, більше. А так топить не було чим, як не соломкою. Підеш ночью соломи до скирди десь принести, охоронець застав спалив на плечах і з тим йдеш додому. Ні топить не було чим. Це вже тепер розумні, як став газ, як стало, тай то. А тоді страдали, мучились люди, страшне.
А хто може вам допомагав, підтримував, давав щось їсти дітям?
Ніхто нічого, бо тоді, як під голодовку всі страдали, всі страдали, не було таких, шо було шось поїсти. Повикачували в усіх, в усіх підряд, зробили голодовку таку.
А куди вони його забирали це все?
А хто ж зна куди, хіба я його знаю, куди вони його одправляли. Кудись же ж одправляли, десь же ж його сохраняли. Та шоб в сім год ше те його все помнити, шо було, це воно в голові не держиться, тей так, так трохи знаю, шо.
А церква в вас в селі була?
Церква була, була, до церкви ходили. І церква довго була, церква була ше в 51-му году. У мене родилася дівчнка, то друга, а свекор в мене був больний лежав, так як ото помер, то знаю, шо в церкву носили, так це в 51-му году, ше церква була. А тоді й церква розпалась. Та і тепер, я осьо туто, за оцією хатою, шо пуста, там хата колгоспна була, так там праве батюшка, ну ніхто не ходе, мало людей ходе. Такі вже як богомільні, то ходять, а я по-сусідському, недалеко, то я вже, вже я не догибаю, не хочу нікуди.
А скажіть, а от в 32-33-му, не було такого, шо церкву розбирали, або виносили ікони, а люди додому забирали?
Було, було. Так не знаю точно, чи в 33-му, чи ну, та вже, мені здається, шо може й тоді розбирали, а вже було і при Совєтському Союзі ж, то розбирали церкви, розбирали. В нас розібрали церкву, а це оце так там в хатці оце праве батюшка.
А багато людей померло від голоду?
Та більша половина, більша половина людей вимерла, це десь хтось остався, мало, мало людей осталося.
А переселялися десь люди в інші міста, чи може десь в місто тікали, було таке?
Хто знає, я не знаю. Та може в кого була возможность, той утікали, не сиділи вже на місці. А такі, як багатосімейні, куди вони з дітьми підуть, куди вони тікатимуть.
А було таке, шо в селі якісь нові люди з’являлися, десь раніше їх не було, а тут вони появилися, вже стали жити?
Не помню, не помню.
А в ясла ви ходили? Водила вас мама в ясла?
Ходили, ходили в ясла. І вже й мої діти, і діти мої вже ходили. Ну вже тоді ж Совєтський Союз був.
А ви, вас водили в ясла, там мати може в колгосп йшла працювати, а вас в яслах лишала?
Водили, садік був тоді ше. Це вже після голодовки. Та в сім год вже мене, це як з дєтства може водили, так це я вже не помню.
А в школу ви коли пішли?
Я не знаю тоді з 8-ми чи з 7-ми класів ходили. В школу ходила, сім класів кончила.
Це ви після голоду ходили в школу?
Та вже, да, після голодовки.
А багато в класі в вас дітей було, в першому класі?
У нас було дітей тоді не числена сила, нас було по два класи, було «а» і «б» і по 30-ть душ було. Он у мене дітвора є, і син, і дочка шкільна хвотокарточка і тоді ше дітей повно було, і тоді багато було. Раньше дітей багато було.
А були сироти, діти, в яких батьки померли в голод?
Шо ж я тобі скажу, хіба ж я знаю, скільки тих осталося сиріт. Більше ж діти мерли, та померли і старі, померли і діти. Возили катахвалками, Боже, Боже, ой це Страшний Суд.
А де ховали цих людей, шо помирали?
На кладбіщі, на кладовищі.
На цьому, шо зараз?
Угу, та в нас у селі двоє кладовищ, одно старе, одно новіще.
А як ховали? Так як зараз чи якось по-іншому?
Да, як обично. Тепер вже зовсім по-іншому, тепер одправив батюшка в хаті і на кладовище, ні людей. Раньше було, все село сходить, як похорон, йдуть і йдуть люди ж на похорон, а тепер через цей карантін тишина, спокій, одправив батюшка, загребли тай.
А були в селі куркулі?
Були, були, куркулі були.
А хто це такі вони?
Ну де вони були, де які багатші люди, зажиточні, то то і куркуль, а такі бідняки вже.
На вас не казали куркулі?
Та ні, ні, нас не займав ніхто.
А розкуркулювали?
Да-да, розкуркулювали.
Всіх чи тільки цих куркулів?
Та Бог святий знає, хто їх щитає, скільки їх було.
А часто до вас, от ви казали, шо приходили зерно забирати, а часто так приходили щось забирати?
Та ну вже ж як раз прийшли, вимели, забрали все, то вже вони не йшли, бо вже нема чого брати. Де який вузлик не сховаєш, де шо не сховаєш, по кажному горщечку перевірять, перетрусять.
А батьки не ховали десь в якісь вузлики, може десь закопували?
Ми не закопували ніде нічого, а люди ж є ховали, ховали, а тоді вже після того одкопували, їли.
А одяг в вас забирали?
У нас не забирали, бо в нас не було чого брать, а по-сусідські жили, сусіди, було 5-ть дівчат і один хлопець. Так у дівчат було багато одежі. У тих забирали, у кого багато, а в нас не було чого брать. Забірали, одежу забірали.
А було таке, наприклад, може знаєте по-сусідськи, десь ходили обмінювати там або одяг, або може вишивку якусь на їжу?
Та міняли, міняли.
А в кого міняли?
Ну в кого було ж більше одежі, то той міняв, а як, я ж кажу, у нас то шо на плечі, те і все, то в нас не було чого мінять. Хто міняв, то таки трошки їм піддержка була, вже вони трошки виживали, бо була якась жменя зерна.
А може ви десь ходили шось збирали, може десь в ліс, може десь на якісь поля якусь картоплю мерзлу, шось збирали таке?
Збірали, ходили. Були кагати, де вони, я оце сама собі каждий день задаю запитання, не знаю, де це, хто це її мог кагатувать картоплю, вона зімувала, перегнивала. Ми лазили в ті ями, воно ж вонюче, не можна дойти до ями, ми в тіх ямах довбалися ту гнилу картоплю, а тоді вибирали той крохмалю, змивали, мили все, оладки пекли. Но яке воно вже на смак, як воно, було таке. Таке було.
Це ви сама ходили чи з кимось?
Та вже ж по-сусідські збиралися, ходили, а воно, в яку сторону, в яке поле, я не могу представить. Думаю, ну чого це кагатували цю картоплю. Були кагати закопані і ото деревали весною. Ну їли всяку гадость, їли все, аби шо в рот укинуть, бо їсти хотілось.
А в ліс ходили?
Ходили, в ліс ходили, а шо ми там збирали. Я ж кажу, під голоду, то ніякого дерева не їли, а з липи листя, липа цвіла, листя таке широке було, липу ото рвали їли. Гірчак такий ріс у траві, таке листя широке, червоне, гірчак, но він гіркий такий, то у траві лазили шукали, то їли. Та їли, шо хоч, їли, бо їсти хотілося.
А бувало таке, шо, наприклад, родину з хати висиляли, хату забирали, а вони десь в ліс йшли, може якісь землянки копали?
Не помню.
А на Сибір колось висилали?
Висилали, на Сибір висилали, тільки я не помню кого. ЧИ куркулів таких, чи таких багачів, ну вже ж такої бідноти, я думаю, шо нікуди не висилали. А кого висилали, висилали. На Сібірь їздили.
А повертались вони потім звідти?
Дехто вертався, дехто там оставався, дехто помер. Ну мало осталося.
А було таке, наприклад, шо з села не випускали? Ну шо не можна було втекти з села?
Не помню такого.
А ці люди, шо ходили збирали, ті, шо зерно у вас забрали, то була в них зброя чи не було?
Та, мабуть, не було, та може була, но я, на мене ніхто не наставляв, не знаю. Нас не лякали таким, не помню.
А може вам мама ще щось розказувала, щось саме за голод, може щось в колгоспі говорили, хто тоді може, пам’ятаєте, головою колгоспу був, може він чимось допомагав людям чи навпаки все забирав?
Не було таких голів, шоб хтось чимось помагав, не помню.
А вони були всі місцеві, чи присилали їх звідкись?
Більше місцевих, більше місцевих. За мій вік, уже як було тих голів, я їх вже й сама не перещитаю, не знаю.
А не ходили десь у місто золото міняти на зерно, чи на хліб?
В нас не було, ми не ходили, а за людей не знаю. Якшо було у кого, може міняли все до послєднього, аби ж не вмерти. А в нас такого не було нічого, ми не заможні були люди.
А вже після Голодомору, говорили, що був голод, розказували, між собою обговорювали цю тему?
Про голод?
Да. Вже після війни, десь в 60-их роках говорили за це?
Та говорили, кажне время згадуєш, ше воно все в пам’яті, все воно, його тільки не хочеться згадувати і все, бо вже прожите. Воно в печінках сидить.
А скажіть, як ви думаєте, чого був цей голод, чого в людей все забирали?
Ну я не знаю чо це, це ж якесь начальство скерувало зробить такий Голодомор. Це ж не люди таке, а якесь же ж начальство, шо було, а шо там таке було Бог святий знає.
А шо між собою люди говорили, чого це так сталося?
Хто зна, його ніхто не знає, я не уявляю, я не знаю хто це мог таку викачку зробить, весь мир пустили на голод. Та воно ж і в 47-му після войни було таке, ні хліба не давали, не давали нічого. І тоді люди страдали, но все ж таки не така голодовка була, як то зробили.
А в 47-му чого голод був?
Ну я не знаю, чи неврожай був і грошей не платили, і хліба не давали на трудень, це ж тоді трудодень ше був. Ходили ж за трудодні. Грошей не платили, вобшем не знаю, як це зробили, но скрутний був год. 47-ий страшний був год. Воно після войни, знаєш, все поки налагодилося.
А як ви в 47-му рятувалися?
Та так, перебувалися по-трошку. Держали там на якийсь оладок, трудно було, грошей не платили, а ніяких. Не було за шо купувать. Страшне тоді страдали люди. Та то гроші мінялися, то всяка чепуха.
А в Голодомор батько ваш щось приносив з колгоспу додому, може харчі якісь?
Нічого, ніхто нічого.
За трудодні працювали, да?
Да.
А потім за них щось платили?
Та вже ж це після голодовки, там стало таке, вже ж колгосп організувався, то вже ж трохи було легше жить. Ну це після голодовки. Ну все воно наладилося, воно все поступово наладилось. Хіба це все так раптово.
А коли тільки колгосп створили, ще до голодовки, то люди хотіли туди йти?
Не дуже хотіли, тоді насильно заставляли. В колгосп насильно заставляли. А тоді колгосп розігнали, довше збирали, чим розгонили. Чи то розгонили довше, чим збирали.
А може протестували там брали вина якісь в руки, ішли проти цієї влади?
Та ні, такого рукопашу не було, не було.
Не хотіли, но йшли?
Да. По неволі треба було йти, бо таки у колгоспі шось та давали, шо-небудь, а так шо ж, а вже шо-небудь та давали.
А от ті, хто не хотів йти в колгосп, сказали, шо не підуть і все, шо з ними було?
Та було, грабили їх, грабили, не допускали ж його, багато було таких, шо не хотіли йти в колгосп, а все ж таки поступово перейшли усі, без колгоспу таки, з колгоспом легше було трохи жити. Трудно було з роботами, трудно.