1. Місце запису: місто Носівка Чернігівська область;
  2. Дата запису: 2009 рік;
  3. Хто записав: експедиційний загон Носівської ЗОШ I-III ст. №1;
  4. Респондент: Супрун Феодосія Минівна, 1920 р.н., народилася в місті Носівка Чернігівської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала у місті Носівка Чернігівської області.

Про страшні часи голодомору нам відомо лише з кінофільмів, художніх творів, публікацій у пресі та уроків з історії. А є люди, які пережили ті жахливі роки голоду і, виживши, самі стали живою історією.

Нам поталанило поспілкуватися із жінкою, яка була свідком страждань людей у голодні 1932-33-і роки. Дитинство Супрун (Третяк) Феодосії Минівни було затьмарене голодом і розкуркуленням.

Шановна Феодосіє Минівно, згадайте, як жила Ваша сім`я у роки Голодомору?

Жить було тяжело. У 1932 году мені було дванадцять років. Я була найменша у сім’ї. Кроме мене, у батьків були ще Сергій (18 год), Гриша (20 год), Андрій (27 год). Було голодно. Не було хліба. Помню мама здала в торгсін (лавка, де можна було щось виміняти) золоті сережки і золотий хрест, виміняла муки. Хліб пекла з гречнєвої шолухи. Її просівали, сушили, мололи, добавляли муки і пекли хліб.

Який же на смак був такий хліб?

Ой, чорний, жорсткий, як трава.

У вашій сім’ї, крім Вас, були всі дорослі. Чим вони займалися?

Заробляв хто де як міг. В основному робили у колгоспі. Я теж, хоч і була мала, ходила полоть у колгосп буряки. У колгоспі давали пайку. Давали баланду із зелені, кірпічний хліб. Хліба давали десь грам 400. Він був наливний, важкий, жорсткий. Брати пахали.

А чи не важко дитині у 12 років полоз и буряки цілий день?

Важко. Бо треба було прополоть і розривать буряк. Мене із собою забирала Замулиха Василина. Вона була старша мене і забирала мене із собою. Загадувала брать два рядки як і всі. А потім полола свої рядки і тихенько підганяла мої, бо дуже мене любила і жаліла. Потом ми до старості з нею общались (хай земля їй буде пухом).

А чим харчувалися вдома?

Мама варила суп. Він був синій. Було трохи картоплі. Коли виросла лобода, ходила щипати її на борщ, дак бідніші просили:

«Не рвіть, дайте нам хоч щось, бо у вас більше чого є». Так я і не рвала. Бо мені жалько їх було.

А чому Вашу родину називали багатшими?

Бо у нас усі взросли були, могли заробити собі щось поїсти. А то сім’ї з малими дітками.

Як же виживали сім’ї, які мали маленьких діток?

Коло нас на шляху (вулиця Ніжинський шлях) жила сім’я Красницьких. Сусідка мала п’ятеро дітей. То вона із малими розкопувала кагати, набирали гнилої картоплі, яка перегнила і випустила крохмаль, і пекли з того крохмалю мнишки. Діти давали і мені мнишку, ну як же я могла з’їсти її, коли у нас був хоч якийсь хліб, а у них нічого. Хоч наші сім’ї інколи і сварилися, але мені було жалько дітей, і я бувало виносила щось їм поїсти. А коли поспіла наша шовковиця, я постійно залазила на дерево і трусила гілку з ягодами, яка відходила до сусідів. Думала, хай хоч шовковиці понаїдаються, от уже і не помруть із голоду. Зараз найменший із Красницьких, Трохим, живе у нас на посьолку (вулиця Новоселів).

А як у ті часи люди відносились одне до одного?

Зла між людьми не було. Люди жили мирно. Як хто багатший був, то поділиться. Багато мерло бездомних. Люди були слабі. От вони і ходили по дворах, помогали по хазяйству. А ті трохи підгодовували. Були такі Омелько, Петро Плиска. У них у запасі ніколи не було. Петро ходив по людях, робив роботу, там і підгодовувався трохи. Він був здоровий. їсти треба було багато, а не було чого. По людях не крав. Був безсімейний. Отакі і мерли перші. Старались піддержать один одного. У нас батько був пухлий од голоду. Ну ми його потроху виходили. Він остався живий і прожив до старості. Мій брат Гриша трохи шив. Розплачувались хто чим міг. Так він умудрявся із братами каждий день мені куплять на базарі малюсіньку пампушечку із настоящої муки, щоб я не умерла. Так мене берегли. Бо я була одна дівчина у сім’ї і була найменша.

Що ж найстрашніше було у голодний час?

Жутко було, коли з новою урожаю люди навипікали хліба і з жадністю понаїдалися. Наїдалися так, що вмирали. Від хліба коло нас вимерла сім’я Новика. Від хліба померло 7 душ. Осталася тільки одна Марія. Жах! Голод пережили, а тут наїлися хліба і померли.

Дякуємо Вам, Феодосіє Минівно, за розповідь. Бажаємо Вам міцного здоров’я та довгих років життя.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду