- Місце запису: село Тіньки Чигиринського району Черкаської області
- Дата запису: 10.2018 р.
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна.
- Респондент: Стусенко Петро Іванович, 15.12. 1926 р.н. народився в селі Тіньки Чигиринського району Черкаської області
- Розшифровка аудіозапису: Гоцуляк Любов Богданівна.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Тіньки Чигиринського району Черкаської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Прийшло чоловік чотири чи п’ять, а ми лежимо, я і мій братуха на печі, печі ж були. А вони увійшли давай в тебе є хліб? нада помоч державі. Чим? – Хліб, так у мене ж самого немає, чим я допоможу. А ми ось найдем, то ще тобі поможим. Ну і давай під піч, ну ви якшо бачили в хатах печі, то там піч, а під печею підпічя, туди сміття збирають, дрова підносять та пхають у піч. А ми лежимо на печі з братухою тридцятого году. А вони давай штрихати такими піками під піччя. Потім один поліз на чердак на горище, а там батько понавиносив полови житньої, ще як жито молотили, а там же були садиби шоб тепліше було в хаті. Вони його наносили на горище шоб було тепліше поліз він туди, ану став драбину. Батько виніс перед тим, шо оце таке робилося, трусили хліб виніс туди мішок проса, це просо вродило, він туди його в ту полову висипав. А він поліз туди один, ковирявся там ковирявся, шо ж воно це просо дрібне, а полова це вже з колосків одлітало сміття те зерно одбивалося. А втепляли ж стелі тією половою, а він висипав те просо не найдеш його, перемішав там вилами він подививсь, подививсь злізь і каже немає там ніякої, одна полова. А потім давай під піччю шукати, штрикать лягає там така плішня з проволки, такі як оце ножки шукають хліба, чи не закопаний, ну вони подивилися, подивилися та пішли. А це батькова, хто ж вона приходиться ну це материна сестра та чоловіки її іде Іван. Ти мене піддерж, бо сім’я вже каже Мотька вмерла, оце вчора закопали та чо ж ти не сказав?? Та воно каже немає чим ми так закопали і без людей. А ше ж Пріска осталася і Андрій, а ти мені дай оте кукурудзиння, що під сараєм стоїть кукурудза посохла, а потом же зрізали її, качани видовбали, вони наламали тієї кукурудзи, а шо же ти з нею робитимеш? а він обчухрав при мені, обдер те листя з кукурудзиння, а тоді взяв ножом чи топором порізав стовбур показує, шо він з нього робитиме. А це каже висушимо та я натовчу, ступи була такі товкли їх, борошна насію та буде пекти Оляна оладки з кукурудзяних стовбурів. Ходили ото з тими піками трусили у когось є хліб забирали, підвода стоїть грузили на ту підводу, де воно на Росію перли…
Пригадайте, будь ласка, як боролися у вашій сім’ї з голодом, що саме їли?
А шо ж їли? У нас ото просо було, кашу варили, картопля була, картоплі ж ото не відбирали, зерно ж тільки відбирали, а то таке картошка борщ, олієї зажарювали, олія була, а колгоспи вже були, земля була як оце зараз давали землю
Яким був той день коли стало зрозуміло, що голод нарешті минув?
А він не закінчився, де ж він закінчився? я не знаю як воно коли він кінчився. Це вже ж колгоспи начали строїти, а хто в колгосп не записався, ото ходять по хатам забирають хліб, єслі найшли зерно забирають. А батько ото тоді сів та написав заяву та подав ато одберуть і коня, а да кінь ше ж був, і землю заберуть. Та написав заяву ото після тієї катавасії, шо ото ходили по хатам – комнізами звалися. Та тоді подав заяву і каже треба йти бо ше посадять в тюрму. Та пішов ото в колгосп і став їздовим та записали, якщо цілісінький день десь там робиш, то запише трудодень, а до обід, то пів трудодня, а на той трудодень це якщо вродить хліб, зерно, то тоді дадуть там по 100 чи 50 грам на той трудовий день зерна.
Ви казали, що у батька забрали коня, а ще в когось по сусідстві щось забирали, можливо курочку, гусочку?
Кури то таке, їх не забирали, коней забирали у кого були, якщо він іде, то він іде з конем на роботу та кінь уже остався, а він ходить на іншу роботу поставили їздовим, колективне хазяйство ідуть на роботу люди. А там робота така оброблять землю треба на степу, тракторів не було кіньми орали землю, кіньми, коровами, зараз корови у нас тільки дояться, а тоді орали, запрягали в ярма такі, плуг і пара корів, один веде, а один за плуга держеться оброблять землю в колгоспі, колективна земля, колективне хазяйство, колхози.
Чи багато людей у селі померло?
Тоді? А хіба їх зараз спінеш пощитати, тоді як мерли ніхто їх не щитав, і не бачив, і не знав. Повмерали їх виносять позакутують, а ми пацанами біжимо дивитися як закопують, а юбки такі старі суконні умотала його, обіклала на підводу понесли повезли, яму викопали по коліна вкинули та пішли. Тоді не було похоронів, мерли ж люди. Це ше такі як неразвиті, ледаченькі сім ї були, то вони собі нічо не придбали, а їсти хочеться ноги пухнуть, руки пухнуть, умирають.