- Місце запису: село Медведівка Чигиринського району Черкаської області;
- Дата запису: 20.10.2018 р.;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна;
- Респондент: Стукало Іван Микитович 03.1928 р.н. народився у селі Медведівка Чигиринського району Черкаської області;
- Розшифровка аудіозапису: Гоцуляк Любов Богданівна;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Медведівка Чигиринського району Черкаської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Куркульять, в діда хату забирають, в діда бджоли були, тоді не вулика, а дуплянки, забрали й дуплянки ці, забрали коні, корову, розкоркуркулили і взяли на підводу погрузили і дітей, одвезли в Новоселицю і в провалля викинули. І поїхали, куркулям у Івківцях не місто. Він там знакомий товарищ був та він його привіз. Тут осьо де я жив, ярки такі були, провалля і посадки тошо, і там його і скинув (респондент розповідає про свого діда), він там зоп’яв у когось попросив із хати, ушивали ж раніше соломою, і курінь він зробив, і там зиму зимувала сім’я в курені під соломою. І такі річушка йшла да, і він будував із таких паличок хатинку, маленьку, аби було де, бо сам так поторошку іплотнічав, так ось шось, то ложки робив, то драбини та так ото, ну раніше нерозвинута була техніка всяка, а все як то кажуть із під молотка, потихеньку. Ну да і начинають роз’їжджатися діти, бо вже гонєнія, уже на сім’ю куркульського батька діти. Доходить до того шо й до батька мого добираються, куркульського батька син, а він ше був і поступив в комсомол, то дід його ругав, бо знав шо це за комсомол, знав, шо це партія советська і шо вже начинається така заворуха. Батькові пришивають тверде завдання, хліба, він уже в колгоспі робить, примітивний колгосп був робить і там нараховують зерно, значить вони у колгоспі хліб зачинили не видали йому, а йому довели ше тверде завдання, у тебе ж три гектари, чи три десятини і двадцять дев’ять долей, ти ж маєш зерно, доход. «Здай і це державу», а він же «хлопці в мне ж нема, то другого, шо ж я вам буду здавати, а в мене ж сім’я їсти». Значить це ж вони таки, самі такі ж називали бандою просто, їдуть до нас, а мені ж було около п’яти років, і я це помню приїхала багато підвод думали, шо тут у Стукала багато зерна єсть, а вони стали шукати на горі тоді відер не було, а мірки такі дерев’яні, десь більше півмірки квасолі забрали, а мати ж просить та дитині їсти, а куркульські сім ї нічого ми не оставляємо і так поїхали вони в пусту, де ви закопали кажуть, а ми ж кажемо в нас нема ось все, так і так, да. Батько не поповнив, тільки те шо в колгосп забрали, йому доводять це ж тверде завдання – виплати, а він не виплатив, і начинають, составляють протокол і суд. І судять батька, йому дають за невиконання твердого завдання три роки, і отправили його в город Омськ, там така тверда лопатка, шо я не бачив, тоді люди здорові були грабарював на якомусь каналі. Отсидів він три роки, а ми із матір’ю вдома. І це ж стала голодовка. Оце ж у людей, не тільки в нас грабили хати, розбирали строїли будівлі колгоспні, криші і так дальше. Ну а я малий, а їсти хочеться, мамо, дай їсти, а нема шо. Піде до братів до своїх, бо це ж Стукали, а вони Гапачі, вона Гапич фамілія, то там дасть хтось корочку вони принесе дитині їсти, то я ото і з’їм, а ми жили отак на оципі і ліс, на ліс стежка, мати каже не йди ж до річки, до води, бо там стежка і там ходять людоїди, ті що ріжуть людей і їдять, бо ж голодовка нема шо їсти. А я так не послухав та й пішов отак від хати до річки метрів 150, і там вода тепла, там ноги миють, ну так як мала дитина 5 років знате, а нема ж нікого близько, десь около кілометра ближча хата, бо хату ж построїв на собстеності. Ну і отак я бавлюся, гульк по стежці йде мужчина, а я помню 5 років, я щас дивуюся споминаю ті года, да, а він, синок, осьо конфет я тобі дам підожди а мати мені сказала, як хто коиче конфет давати, або шо тікай і не ходи, бо каже заріжуть та я як окрутнувся та бігом додому та прибіг та матері розказую оце, а я ж тобі казала, шо не ходи, бо заріжуть да. Він пішов на ліс і я дома, ну батько у тюрмі, а мати тут уже в колгосп ходить потроху на роботу, а їсти нема нічого, і я ускорості став боліть, желудок, або живіть у мене болить, болить, болить , ну нічого так, а росту, воно перероста мені легшає, да. І от ми таки з матір’ю, брати її піддержували – вижили. Батько отсидів три роки і прийшов, як я кажу, мамо, завтра батько прийде, а вона та шо ти? Каже він же не писав нічого, а моя душа чуствувала і він приходе, точно як я сказав, його менший брат був якраз у нас та в хаті у другій , їх же розкуркулила, а в нас же недострояна хата була ше батько не кончив та дід достроїв та вони в нас временно жили прибіг я хату та кажу, Іване, на дядька того, він 20, а я 28 року 3 березня. Кажу батько прийшов та він та як же цей кажу зайшов поцілував тут заходе батько до нього здоровається, а я каже Ваня сказав завтра прийде батько, отак почуствувала душа. Ну і мати прийшла з роботи та думала, шо він пухлий, бо в тюрмі тошо, а він каже, Ганно, не переживай, я каже грамотний і був у тюрмі кладовщиком і у мене продукти були у руках, а він їв зрядно так.
Ми такі сільнейші в то время народ слькиій кріпаки були шо як той Шевченко писав шо так важко як він тоже в кріпаках його викупили оді таке було.
Голодмор – це строїлась советська власть – дураками, по селах в основному, самого найбіднішого, так як Кармелюка, кажуть добрий хлопець, він по світу ходить – багатого ограбляв, а бідного награждає, а советська власть тоже: Ми будем жить! Земля наша! Хвабрики, заводи наші! І та дальше, і оце ж ті котрі харашо жили за свій труд, як я розказував за свого діда, цих заставли робить, а тими цькували і робили.
Чим харчувалися під час Голодомору 1932-1933 років?
Ми ж якшо була голодовка в 33-тім році я знаю акація цвіла я їв, вже бурячки підросли – гичка, мати зірвала і варили таке, ну суп від крише туди. Качани лузані з-під кукурудзи валялися, ступи тоді були такі товкли, товкли на борошно і їли й це ото там позбувся і желодку через те.