- Місце запису: місто Батурин Бахмацький район Чернігівська область;
- Дата запису: 23.07.1993 р.;
- Хто записав: співробітники Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у місті Батурин Бахмацького району Чернігівської області та зберігаються у фондовій колекції заповідника (інв. № КВ-3-2342/Р-3-1438);
- Респондент: Стовпець Іван Оксентійович, 1914 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Батурин (нині місто Батурин) Бахмацького району Чернігівської області.
У сім’ї було 9 чоловік, в тому числі 2 батькові сестри — каліки. Батько плотнічав, ходив по людях, але охочих щось будувати не було. Їли ракушки з Сейму, а щоб перебити тяжкий їх дух, заправляли товченим рижеєм. Варили всіляке зілля. Рятували нас граки, бувало, ловим їх по лагерях по цілому мішку. Хліба й картоплі не було. Батько опух від голоду, але не вмер, та й із сім’ї ніхто, слава Богу, не вмер. Помирали дуже старі, одинокі люди. Я бачив, як помер якийсь чоловік, ішов з торбою, у кар’єрі набрав землі в рот і помер.
Ми в колгосп не пішли. Була своя земля, а в колективізацію землю забрали. Уповноважені ходили по хатах, у нас забрали зерна 30 фунтів, винесли на вулицю і висипали в грязь, виганяли з хати, розкидали клуню, і сарай, приходили, щоб від хати одірвать сіни. Але старший, що був з ними, сказав, коли відірвем сіни, хата завалиться, так їх і не тронули. Все це робили для того, щоб ішли у колгосп. Забрали з господарства всі продукти харчування. Ми вибрали картоплю вночі і закопали серед городу, над ямою посадили старі соняшники, землю добре утрамбували. Активісти ходили по всьому городу і металевими штирями прощупували землю, але картоплю так і не знайшли. Хотіли забрать коня і корову — нам переказали. Батько з старшим сином встиг вночі відвести корову у Конотоп, а кінь був хворий і здох.