- Дата запису: 4 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Миролюбівка, Синельниківського району, Дніпропетровської області;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Сімагіна Клавдія Дмитрівна, 14 жовтня 1922 року, народився в смт Петриківка, Петриківського району, Дніпропетровської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала у смт Петриківка, Петриківського району, Дніпропетровської області;
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати?
Клавдія Дмитровна.
А прізвище?
Сімагіна.
А коли Ви народилися?
В 22-им году.
А число і місяць?
Як мені мама моя казала, за дві неділі до Покрови.
А де саме ви народилися?
Тут я родилася, тут я хрестилася, тут я й живу.
Розкажіть, буд ласка, про Вашу родину, батьків, як їх було звати?
Мама – Ганна Гавриловна, а батько Дмитро Минович Гаркуша.
А яких років народження вони були?
1893 – батько, а мати 1896 року.
А брати, сестри у Вас були?
Брат був. Він калічка, 17 год пролежав у люльці і помер у 47-ім.
А якого року народження він був?
29-го рік народження, числа я не знаю, а звать його Григорій Дмитрович.
Розкажіть, будь ласка, яке господарство було у батьків?
А яке, батько був батрак, як колись казали. Бідняк, служив у багатіїв. А тоді як зійшлися з матір’ю, то вони зап’яли якусь хатинку і так ми там і жили поки батьків не стало.
А в 33-му у вас була корова чи кінь?
Коней не було вже, батько здав, як кажуть, в колгосп, а корова була.
І її не забирали? Він не здав?
Ніхто не забирав. Ми з корови у ті годи прожили.
А батьки пішли до колгоспу працювати?
Да, все время. Батько природній конюх, а мама робила тоді… в мене ще була сестра Парасков’я Дмитровна. Як ми школу кончимо до сентября місяця оце мати робила, шоб було на кого бросить ту дитину.
А якого року вона була народження?
Дитина та?
Так.
29-го.
А до школи Ви коли пішла?
Я пішла, я вам точно не скажу.
А в голодовку 32-33-ій Ви ходили до школи?
Ні, не ходили. В нас був сіпаратор, так батьки віяли те молочко і возили в Дніпро сметанку, і масло. Продадуть, а там хліба возмуть. Оце так ми жили.
Це вони возили в 32-му?
Да.
А село у вас взагалі було велике?
Дуже велике село було.
А людей у селі розкуркулювали?
Канєшно. Панченко Тимофій. Багато.
А Панченко Тимофій, то це хто? Його розкуркулили?
Да. Ну в його були і вівці, і корови, і коні, і пара волів.
А після того як розкуркулили, з хати його не вигнали?
Вигнали. Вивезли їх.
Вивезли до Сибіру?
Да.
Усю сім`ю вивезли?
Ну як, тільки батьків. Там дочки були, так дочки пішли заміж як все почалася вся ця ситуація .
І залишилися тут у селі?
Ні, Марія залишилася, а Ганна була у Вишнивецькій, а потім і переїхала сюди.
А ви не знаєте після того як їх вигнали, когось дути заселили?
Да. Парторг жив зразу Киценко Тихон, а отчество не знаю.
Він жив там разом із своєю сімє’ю?
Да.
А він був місцевий чи чужий?
Він не місцевий, тут були радгосп «Чистий колос», то тут було багато приїжджих відусіль, тут як сказать, давали хоч приварок і сюди наїжджали люди. А до Киценка тут був дитсадок.
А багато туди діток ходило?
Та да. Бо вдома не було чого їсти.
А в цьому садочку їм давали їсти?
Да, якийсь приварок. І грами хліба та давали.
А чи ходили якісь бригади по селі?
Да, активісти ходили – Чумак Андрій, Радіонов Грицько Михайлович і Білан Денис. Оце таких три активісти були.
Жорстокі вони були?
Да.
А до вас цих три активісти приходили додому?
Приходили, шукали. Квасолю даже забирали, де квасолину і ту даже забрали.
А вони забирали тільки продукти харчування чи можливо одяг якийсь?
Забирали в багатіїв линтварь з овечої шкури – це був дорогоцінний товар з овечої шкури. Тоді шили ж кожухи. В багатіїв були вівці і ці ж линтварі. І вже потом у Грицька бачили ці кожухи на плечах, і в жінки, і в нього. То вони ж литварь забирали собі.
Окрім, того що була корова чим Ви ще рятувалися від голоду?
А тим же хлібом, там може де мукички якоїсь, пилячки де якоїсь куплять… і це віяне молоко… засиплять якусь там болтушку. Отак ми доживали, но з корови, благодаря їй виживали. А в кого коров не було чи там не отелена. Знаю валялися по вулиці трупи. Мусейченко Василь йшов на роботу в радгосп і по дорозі кончився. А йшов туди в радгосп «Червоний колос», то якийсь приварок давали.
А багато людей у селі померло?
Да, багато. Так шо була підвода, їхали, де в дворі, де в хаті. Підбирали на ту підводу і звозили на кладбище. Ото там була яма і скидали як скот.
А на поле ходили колоски ходили збирати?
Ходили, ходили і ганяли нас ці самі активісти.
А якщо зловили когось, то шо з ними робили?
Можуть побить, можуть зачинить суток на стільки… поки воно Богу душу оддасть.
А люди взагалі у селі були дружніми? Допомагали один одному?
Да.
А в 32-33-му у вашій сім`ї від голоду, ніхто не помер?
Ні. Нас в сім`ї було п’ятеро. Оце нас троє дітей і батько й мати.
А дідусь, бабуся були у вас?
Бабуся була, но вона вже померла після голоду. Бабуся жила в нас, бо рідний син вигнав матір, а зять забрав. То бабуся померла, мабуть, в 34 чи 35-му році.
А бабуся померла, бо хворіла?
У неї був страшний понос. З неї лилося всьо. І так вона з поносу в вмерла.
А як її було звати?
Хфедося. Отчества я не помню.
А прізвище?
Минько.
А рік народження?
Я не знаю.
А хліб, який батьки приносили із міста, то ви відразу його їли? Чи ховали десь?
Ділили по кусочку. Не давали шоб ми наїлися, як то кажуть від душі. Ні. А порцію давали і всьо.
А вулиця була велика? Можливо пам’ятаєте, хто ще помер, окрім Василя про якого Ви уже говорили?
Та хто його знає. Я не знаю. У того Мусейчинка Панька і Панько сам вмер з голоду, і ще Ілько вмер з голоду цього ж батька. І Іван вмер з голоду.
А як їхня фамілія?
Мусейченки.
А вони були якого віку?
Батьки вже були в літах. Бо діти були жонаті. Іван це й взяв жінку, то жінка вмерла і дитятко.
А жінку як було звати?
Фанасія.
А дитинку?
Не знаю.
А Ви кажете, що в 47 були пухлими?
Я не була пухлою, а батьки мої були пухлими.
А чому тоді в 47-му був голод, яка його причина?
Недород, недород.
І люди тоді також помирали?
Да, були покійні. Но менше. Все таки якось рятувалися.
Але тоді не ходили по будинках активісти?
Нє, нє.
А в 46-47-му Ви збирали колоски?
Нє, не збирала, бо я вже пасла череду в колхозі. Гонила їх на степ. Там був бур’ян, козелики, герчак оце нарвеш та й наїсися цим і все.
А Ви кажете, що тоді також помирали люди, не пам’ятаєте як їх було звати?
Нє.
А якщо порівняти голод 46-47-го і Голодомор 32-33-го, який із них був найжахливішим?
Конєшно, 33-ій жахливіший був. Бо тутачки як начали колоски набирать вагу, то косили ниви і оті колоски, снопики давали людям… отого зернечка і зварить та воно й шось таки було.
А в 33-му тільки забирали?
Тільки забирали.
А не пам’ятаєте, хто у вас тоді був головою колгоспу?
Не знаю. Не знаю от і все, забулася. А як соїдинили це Приволля і Циганівку, то там був Никифор Яковлевич предсідатєльо. То він довгенько побув і називали тоді наш колгосп «Чингарець»
А в якому році з’єднали?
Отак в 35-ім – 37-ім році.
А цей предсідатєль він якою був людиною?
Добра. Доброю був людиною.
Допомагав людям?
Допомагав.
А Ви казали, що ці активісти вони були жорстокими, то в чому проявлялася їх жорстокість?
Того шо вони не тільки в багатіїв забирали, а він на мене чогось зло іміє чи імів, то він приходив серед глупої ночі. Гатив у двері і вікна, «одчиняй у тебе зерно єсть».
А чому вони так діяли? Чому вони почали ходити забирать зерно?
Ну, їм право дане, він активіст.
А хто їм дав таке право?
А я откуда знаю.
А можна було пожалітись комусь на таких активістів?
Я не знаю.
А у селі не було якихось повстань? Люди не намагалися якось виступити?
Ні, не було. Тоді було люди як казать, замкнуті. Ну не розвинуті. Не було грамотносіт такої як тепер.
А церква у селі була?
Не було. Була поруч в Рудо-Миколаївці тут. В Рудево ми ходили до церкви, а в нашім селі не було.
А в 32-33-му вона так і була там? Її не закривали?
Закривали, закривали.
А Ви не знаєте це зерно, що активісти забирали у людей, де вони його подівали потім?
А хто його знає. Я цього не можу сказати. Знаєте дівчисько було воно мені тоді не доходило.
А церкву її не розвали, її просто закрили?
Там зерносховище було. А потом вона так сама по собі завалилася.
А коли церкву закрили в 32-му батюшка де подівся?
А я откуда знаю, де він дівся.
А ще не знаєте, хати які лишалися після людей яких там розкуркулили, то шо з тими хатами було?
Ну, були в бідняків сякі-такі хатки, то вони бросали свої хатки, а переходили в куркульські.
Це просто бідняки могли, хто завгодно заселитися?
Да-да, да, да.
Безкоштовно?
Безкоштовно.
Як зробили Голодомор? Що саме відбувалося?
Забирали. Зерно забирали, даже до квасолини забирали. Зразу вроді в багатіїв, а тоді ходили по всіх хатах актівісти та драли…
А Сталіна ніколи не бачили?
Ні, тільки на малюнку.
А знаєте, хто це був такий?
Откуда я знаю, хто він такий? Грузин.
А до колективізації школа була в селі?
Школа? Була в куркульських хатах. Була тут школа до четвертого класу. А тоді у Кірова, новий посьолок. Там була школа багатїів. Ну, домік кирпичний був на два крильця. Отам була школа вже до семи класів, оце ішли туди в п’ятий і до семи класів. Хочеш учитися учи, а ні то батіг в руки і на наряд…
А скажіть під час Голодомору з других сіл до вас приходили?
Ходили, просили.
А багато приходило?
Так, просили хоть шо не будь.
А ходили в ті роки на поле, збирали пшеницю?
Так ганяли ж. навіть там де була плантація картошки була посажана. Померзла картошка шо пооставалася, а воно таке ввідю крохмалю, а вони і за те ганяли.
А багато людей хотіло піти цю картошку позбирати?
Ну да ж. Ну це збирай і дивися Білан летить конем вверх зганяє Денис.
Це так звали цього об`єжчика, Денис Білан?
Да-да.
Чи були люди у селі які не голодували?
Не знаю, не знаю. Ну як коровка була в дворі, то це не голод був. Ну це ж не тільки батьки мої возили. У кого коровка була, то спасалися тим молочком.
А не чули про випадки людоїдства?
Нє.
Все. Ми Вам дуже дякуємо Ви так багато пам’ятаєте.
Вік прожить…
Щиро Вам дякуємо.