- Місце запису: село Остапівка Драбівського району Черкаської області;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Шило Ніна Григорівна, 1923 р.н.;
Під час Голодомор 1932-1933 років респондент проживала в селі Остапівка Драбівського району Черкаської області.
Як Ви жили під час голоду в 1932-33 рр.?
Я вообще не знаю як мені удалося вижить, спасибі Богу, й досі по світу топчусь. Шо ж, одна я із сім’ї уціліла. А передо мною було ше двоє старшіх братів. Послі мене родилося ше двоє: сестра і брат. Так ото і було п’ятірко. Усі й умерли, кроми мене. Жалько, ну нічого не зробиш. Спочатку батьків мор поклав, а тоді і остальніх. Поки дужіші були, до на кладовище ховать ходили. А як уже ми утрьох тки остались, до двоє умерли, до приїхала машина, та о трупів собірала, і одвезли іх до яру, там де усіх закопували. Тоді я вже сама в хаті сиділа, думалося, шо й мені скоро каюк буде. Удень виходила, шоб найти якусь їду, а ноччю укутувалася в шо попало і спала. Село пошті пусте стояло, ні собаки, ні коти не бігали, бо тіх давно поїли. Не знаю, якім чулом я вижила.
Як склалася Ваша доля потім?
У колхоз пішла робить за пайок, покі трошки сила до мене вернулася. А за ті года так ізголодала, шо сама шкура на мені була і кістки видно. Таке пережила, шо, не дай Бог, ше такого.
А як Ви жити в голод 1946-47?
ну тоді не сказать, шо такий голод був. У мене вже сім’я появилась: чоловік і одна дитина. До ми разом якось помаленьку і пройшли той голод. Усім, хто ковірку держав, харашо було. Ми тоже собі, послі войни хотя і важко, ну придбали корівку. Дак ше й сусідів підгодовували.