- Місце запису: смт Макарів, Макарівського району, Київської області;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Шульга (Мироненко) Ганна Антонівна, 1926 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в смт Макарів, Макарівського району, Київської області.
Жахливий і страшний був той 1933 рік, що й згадати дуже боляче. Мені на той період було 11 років, сім’я наша проживала в Макарові по вул. Довгій (Червоноармійська). Сім’я була велика. Більшість громадян від голоду пухли і згодом помирали. Я бачила, як кожного дня по декілька чоловік везли на цвинтар, або ж несли. Особливо від голодної смерті вмирали діти. Так, наприклад, в нашій сім’ї з голоду померли сестри Надія 1928 р. н., Ольга 1924 р. н., а брат Василь 1926 р. н., так опух, що вода з під шкіри так сочилась, що ніякої не було надії, що він виживе, сестра Соня теж була в такому стані… їли в основному гречану полову, яка залишалася у хліві від попередніх років, щавель, гнилу картоплю, що перезимувала в полі, різні рослини. Далі розповідає Ганна Антонівна, що брала торбинку і йшла до „заможних” просити милостиню, а щоб люди не впізнали мене, то лице пов’язувала хустиною, де тільки було видно очі. За день мені пощастило випросити дві картоплини, які вкинули в т. зв. борщ і нагодували всю сім’ю. В батьків, тобто в моєї матері були золоті вінчальні сережки, які батько завіз в Київ і здав в (торгсин), а звідти одержав буханець хліба, але й це нічого не спасало нас. Померлого не було в що переодягнути, і поховання проводили в тому одязі, в якому людина ходила щоденно, або ж вирізали отвір в якийсь ряднині і надіваючи через голову, що вважалось за нормальним ритуалом. Вимирали й в Макарові від голодної смерті цілими сім’ями. У моєї тітки – материної сестри Мотрі Романки померло одне за одним 4 дітей і її чоловік, А Мотря чудом залишилася живою. З голоду помер і мій дід Григорій. Як наче це сьогодні було і бачу сидить моя сестричка Надійка за столом і взявши ложку в руку щоб піднести похльобку до рота, але не піднісши її тут же помирає, а сестричка Олечка помирає на другий день. Ніякої допомоги чекати було ні від кого. Страхіття, страхіття, мабуть свят такого не бачив, що ми побачили й пережили і не дай Бог такого нещастя і горя.