- Дата запису: 13 серпня 2021 року;
- Місце запису: селище Сахновщина, Красноградського району, Харківської області;
- Записувала: Кравчук Тетяна Володимирівна;
- Респондент: Сердюк Ніна Андріївна, 18 березня 1925 року, народилася в селі Бреусівка, Кременчуцького району, Полтавської області;
- Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Бреусівка, Кременчуцького (нині Козельщинського) району, Полтавської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Розкажіть, як вас звати?
Сердюк Ніна Андріївна.
А коли ви народились?
1925-го. 18 березня.
А де?
Село Бреусівка, Полтавської області. Батько був в мене Андрій Артемович. Мати – Осадчук Саша Карповна. Ну… Батько був харош сапожник. Як організовували колгосп – і йому сказали, що ти будеш це время в нас сапожником. Він не согласився. І його десь вислали. Вислали. Потом він вернувся. Слабенький. І помер. Помер. Викопали яму. І викопали під бік і обмотали його чи в одіяло чи в шо – і ото так і похоронили. А братіків і сестричок коло хати похоронили. Коло нашої хати. Ото такі діла. Ну шо ж іще вам. Був у нас… У нас лічно у сінях стояв… Бочка із пшеницею чи з чим… Така висока і завширшки отак. І там ше стояв… засік називався ззаду. І в тому відсіку тоже половина була зЕрна. На горіщі за лежнем два лантухи було з зерном. І в полові було два лантухи… По горищі тоже… Погріб… Позагрібали все. Було ж квасиво: й огірки, й помідори і помідори були наквасяні в тому, щитай… у томатові. Такі ж добрі були. Як оце у школу підемо. Так ого-гой! Як уже ото ж…
Шо з зерном сталося?
Та позагрібали ж усе зерно! Бочку цю загребли. І те, що в сінях ото ж у тому було. І на горищі загребли залежені. І в тому загребли. В погребі загріба. Позагрібали все! Тіки дітей… Нас п’ятеро сиділо на печі і там шось сушили зернешко – ото скіки осталось тіки. Ото так. Ну… Рядом з нами жив такий, шо зумів… А приходили копали в хаті, шукали… Кругом же шукали. А той, шо по сусідству живе – той зумів закопати десь у полі зернечко і тоді ж брав його коли ж там ночью і таке жмернечка була – молов там і пік собі те. І ото як коли шо і мене трошки вгощав. Трошки. Не багато но вгощав. Та було. Було. Все село гуло. Було, все село гуло.
Та як же ж доглядала. Піду в садок, нарубаю вишень сухих, натоплю піч і на печі положу її. І ото ж так і те. А тоді вже ж і мама вмерла… І осталася.. І забрали мене отам наживав за патрага, а тоді віддали в школу. Три года ото п’ять класів кончила. І три похвальних було. Оце отаке. Ну що ще…
А розкажіть, як вашого батька фамілія була?
Стовба Андрій Артемович. А мати – Саша Карповна. Ой!
А коли батька забрали? Який це рік був?
В якім году?
Да, в якому году батька забрали?
Ну, в якім же ото організували колгосп. А я ж не знаю. В 33-му ще… В 33-му ж ну… Вона вже ж дурна голова. Ааа… Колись була така, шо хлопці не доженуть мене. І така була, шо полізу на дерево, нарву… відорвалася суха гілка і я бехнулася. І все пройшло. І тут… І тут уже тричі падла отак і оце ж … і осталась жива.
Хто приходив…
Та хто ж нас… Багачі. Багачі ж якісь! Чи ж багачі ж якісь. Оце ж і я там же була вже в дєдєдомі щитай… Чи воно вже патронат називався… Так здорооова така куркульська хата… От там готовили ж може їсти. А нам ж оце така хатка невеличка була. А нам оце ж… Така хатка невеличка була… Нам там потрошку давали. Не побагато ж їстки. Віддтілля приносили і почучуть давали. А я як оце ж вже… Це ж зімою… А як весна стала – так я так… еее… Свиріпа, какиш і цибуля ото ж була отам посходила понад тим же ш… у такий той же ш… балка така… Ото я тим же ш живилась тоді. І оріхи ше отакі. Отак завбільшки як палець… Як орют і виорюється такі рижі і отак завбільшки – обчистиш і такі ж добрі.
Хто такі куркуль?
То такі ж здоровені зажиточні мужикк. Жінки там.. Так же? Та так. Куркуляки кажуть. Ох і куркуляги! Зажиточні. Дуже зажиточні, їх називають куркуляками.
Хто приходив забирати в вас зерно? Це були нові люди чи вони жили в селі?
А хто його зна. Я їх не знала. Хто вони. Приходили, забирали. Забрали оце ж і з бочки, забрали й там, забрали й на горищі, й два й два, і забрали ж і в погрибі були ж ото огірочки пос… Бочка огірочків була така і… і помідорчики. І помідорчки даже в томаті були. Оат маленька діжечка, шо з тульки – та тоді капроновий мішечок і ото там же було як уже те піду так кажуть ох і добре. Нам нічо не неси тільки оце шо… у томаті помідорчики.
А хрещений вас ким був?
Хрещений? Мій хрещений хто був?
Може він до вас приходив і шось забирав?
Ой… Я йому… А хто ж мій хрещений був? Хрещена мати була. Я знаю, що була хрещена й мати й батько. Так як їх звати…
Скажіть, а зерно забирати до вас один раз приходили чи декілька разів?
Та приходили мабуть двічі. І на горіще оце я… Шо вони замкнули й в хаті. Шо на горіще якось добиралась. Чи я з мамою… Ой, я вже за це… Вже в голові попуталася. Попуталось уже в голові, дитиночко.
Це батько помер, як вам було три роки, да?
Да.
Це у 28-му.
А баба… А мама – 7 год було.
А мама в 32-му? Да? Чи в 33-му?
Та в 33-му ж. Тоді ж і дітвора, брати й сестри… Братів, сестрів коло хати поховали. Батька ото… Там десь село Чапали і збоку ще один… В степу жили. Ще один через дорогу. А то там селище було. Чапали. Ото там поховали батька. А копав якуму, по моєму, оце брат і той.. і племеник. І ото сховали його під бік. Обмотали і сховали. Ото так. Ото так.
А з ваших братів, сестер може хтось спух з голоду? Були пухлі з голоду.
Та чом же вони не були пухлі? А як же. Пухленькі були. Бідненькі мої такі братики й сестрички. А шо ти зробиш.
А в 33-му хтось помер з голоду?
А як же ж. І батько і дітвора. І мама. Це ж у 33-му.
А як звати братів, сестер було, шо померли?
Ху… Сестра.. Щас, треба надумати. Стьопа й Ваня – це найменші. А як же ж… Ой, ти бачив. Їй бо, не придумаю. Бач, тих знаю, шо Стьопа та й Ваня – найменші були. А цих як звати було … Варя й Інна ж. Їй бо.
Варя і Інна? Да?
Угу.
А скажіть, а коли батько з в’язниці прийшов, то він розказував, де він був?
Не казав нічого. Він слабий прийшов. І через день, чи шо – й помер.
Ви казали, що батька хотіли забрати працювати сапожником. Да?
Да.
Він не захотів.
Да.
І шо було далі?
І десь тоді його відправили. А тоді він же вернувся ото, слабий, больний і через день чи шо – й помер. І ото ж, покопали яму й під бік покопали, його замотали чи в простиню, чи в одіяло якесь і поховали. А копав яму оце … брат і племеник.
А батько сам вернувся, чи хтось ходив за ним, шоб його привести?
Сам вернувся. Ніхто наче не ходив по його. Сам вернувся.
А мама може ходила десь в район, шось носила, шоб батька забрати?
Не знаю. Не знаю такого. Чи ходила, чи не ходила. Не знаю, дитиночко. Не знаю. Їй Богу, не знаю.
А мати в колгосп ходила?
У колгосп? … Шо ж вона робила..? Я то знаю, шо і буряки полола, і буряки гатували, і буряки возили в Ганівку. Ото ж були заморожені в кагатах. Розкагатірували, грузили на машину і сідали зверху ми поверх і на Ганівку везли. На Ганівці розурузили. То сідали хоть уже ж униз. А то ж було так холодно поверх сидіти – страшний суд.
А коли ви дитиною ще були, то бігали в поле колоски збирати?
Ходили. Ходили, збирали і ховали в такий.. ой, як же… Клуня називалась наче. Наче клуня називалась. Та хіба його то… Наче мені то… І туди ж колоски ховали. І в мене були ж гуси. І паслися в бригаді.
То це ви вже за пізніше розказуєте. А в голодовку бігали в поле колоски збирати? Можна було їх збирати?
Не знаю. Мабуть нє. Мабуть нє. Мабуть же я мала була.
А обїжчики були?
Га?
Обєжчики були?
Були. Стояли отак он у горі… У горі стояли і наблюдали – де, хто шо. Ото таке було.
А вас не ловили обєжчики на полі?
Ганяли. Отак же я йшла і рукою по тому гладила. Вони думали, шо це я рву. Вони приїхали до нас додому. А не було зерна ж такого, пшениці. А було жито змолечено. Лежав же. Й колоски були ж пусіт. То то, то так пройшло. А отак як не дай Бог пшениця – то було б ділов немало.
А церква в селі була?
Церква здоровенна була! І розбили. І доси угол там лежит не розбитий. Здоровенна церква була. І в церкву було як підеш із дочкою – стоїш у калідорі. Тоді заводять же… То хлопців заносили і в той… І в вівтар. А дівчата перед вівтарем ложили. Ото так було.
А мати вас в цервку водила? Ваша мама.
Ну.. Мать сама ходила. Їй Богу. Водила! Церква була дерев’яна. Повела вона мене туди і погоріла. І давали мені ж меду того, чи… Причащали. А воно мені показалось погане – я його й виплюнула.
А хто розбив церкву?
Та куркуляги ж оці. Чи хто воно… І кухня була в нас. Коло кладовища і кухня була. І в кухні ото ж там три хазяйки було. І я була. На степ возила їсти.
А скажіть, а хто такі комуністи?
Та комуністи – це ж оці… Багачі. Багачі ж по моєму.
А куркулі тоді хто?
Ооо! Та це багатющі!
Комуністи не такі багатющі як куркулі, да?
Да! Куркуляки ті… Ой…
А було таке, шо в голодовку людей з хати виселяли? Забирали землю, забирали хату….
Знаю, знаю. Нова хата була… еее.. Дядькова Йосипова… Така новенька була і криша вже ж була оце ж не кончена. І ото ж загребли ту хату. Вигнали із двору його. А де він дівся… Куди він сховався… Оце вже й не скажу.
А казали на цього Йосипа куркуль?
Мой бо не знаю. Куркуляга ти… Нє. Може й казали так, я вже й забула. Не можу сказати.
А хто з хати вигнав його?
Да оце ж оці куркуляги чи хто…
Може комуністи?
Не знаю, дєтки, не знаю.
А хто був головою колгоспу?
Головою колгоспу?.. Як же ж його звати було.. голова колгоспу… не надумаю, не надумаю..
А головою села хто був, може знаєте..?
Сільської ради, да?
Угу.
Тоже не знаю вже… Не знаю, дітки.
А було таке, шо йдете по вулиці і люди пухлі лежать?
Було, було, було й таке. Я йлшла оце.. Це вже я взросла була. Шо йшла додому від тьоті. А тьотя була замужем за куркулем. Служила у нього, а потім він її взяв за жінку. Я ото було піду… Вона доїла корови… І я було піду, за сараєм стану і стою, виглядаю. Бо не можна ж було показатись тому, куркуляці тому… То вона як вигляне на те ж принесе мені шось там і з’їсти і дасть у руку. Ішла додому я і догнам мене якийсь дядько і дав мені отам якісь гроші, серебро якесь не наше таке, красне чи жовте чи краснувате… Ото таке. А я дала ж йому те, шо в мене в руці там. Те дала ж трошки. Кусок хліба. А то я йшла… В селі жила жінка… Жила жінка та й забрала мене. І з дочкою на печі положила. Навчила мене етого…. Богу молитися. От, поняла? І покормила мене. Хароша була, вопшем. Вона в степу жила. Та багато чого бачила, багато чого знала. І швидка, і митка, і розумна, не дурна була… А тепер уже яка є.
А яку траву їли?
Свіріпу й какиш. І горіхи ото ж отакі, шо орали та оце.. Та й і цибуля ото ж уже зійшла. Вони ж от так понад тим… Річка була уже ж весною.. І цибуля посходила, і таке шо… І трава всяка ото то ж як же було… І січас свіріпу люблю, і какиш! Оце ж наламаю, почистю, м’ягеньке. Хрум, хрум, хрум, хрум…. І свіріпу так само. почистю і хрумаю.
А багато людей від голоду померло в селі?
Та багато. Все село почти вимерло. Оце остались ті тільки живі, які зуміли закопати десь зерно, та тоді ночью.. Тета там таке ж було, шо й мололи, і пекли, і все. Ото там два чоловіки знаю, такі, шо остались живі. А ті всі померли. Може там дальше де…
А де зерно закопували?
У полі закопували. Де ж. У полі десь закопають. Не дома. Дома ж вони ж лазили з штиками такими… І в долівці колупали і коло двору, і кругом шукали ж чи не закопане. А ото ж були умні такі, шо два я знаю, шо десь у полі закопали, а тоді відкопували і дома все робили. І живі осталися… Ото…
А як їх звали?
Звати як було їх…
Отих вдох, шт закопали зерно.
Ой бо… Їй Богу, не знаю…
Ти знаєш, дитино, не знаю. Знаю, шо понад двором ходила то ото і мені трошки підкинув там їсти шось… А звати… Їй бо, їй бо…
А ви ходили, просили, казали – дайте мені шось поїсти? Чого вони вам давали?
Не просила. Вони самі давали мені. Не просила. Іду понад хатою, а мені дадуть трошки.
А були такі, шо просили?
Та мабуть же просили. Не знаю. Може ж і просили, я цього не знаю. Хто просив, хто не просив. Ото такі діла були твої господи.
А хотіли люди в колгосп іти?
Не хотіли. Самі. Самі хотіли. Самі сіяли, самі обробляли, самі убирали. Самі все робили. Не хотіли йти в колгоспи. У нас батько та було оце найме пару коней, гарбу – і було ото ж там же земельки. Поїдуть, накладуть, привезуть і тоді вже ж наготовлять. То мати з двома дітьми під хатою спала. А ми з батьком… Половина скирти соломи… То батько засне – я на зорі та на те… на місяць дивлюся, роззявлю рот поки засну. Та багато бачила, багато чула, багато забула, багато знала. Ну шо ж ти зробиш. Така судьба людини, така судьба на світі…
А коли вас в патронат забрали – це який рік був?
Ой.. Та не знаю.. Ото ж мені… Із того ж забрали мене… Із дєддому. Із патронату забрали…
Нє. А коли ви в патронат попали? Коли ви туди попали саме?
Ну як уже ж нікого не було – мене й забрали в патронат у той. Заб…
А коли мати померла?
Батько у три.. У 33-му. А мама в 37-му. Ще чотири годи жила виходи. І отож давали. Літру олію й муки. А потім сказали, шо ж ви, вона ж не напече – та давали хліб, хлібину і ото на місяць… і банку ж…
А батько. Він же був сапожником, ви казали.
Угу…
То йому шось приносили в голодовку, їсти там чи може давали, шоб він шось відремонтував, а йому зерно давали?
Ні. Він як був сапожником – так тоді ж було все впорядку. Як оце… Літом сидів… Верстак у нього був. Верстакові ото ж усі прибори: гвіздки, й молотки, і щипці. А зімою на лежанці сидів. Лежанка тепла і він на ту лежанку сідав і ото ж там і шив. А латати як оце ж йдуть. Було несуть латати, так несуть і нам гостинця. Андрію, де твої діти? На печі. То вони ото ж гостинця мені і подають. А він сидить же та – тепленько і там же і шив. А латати ото ж не дуже хотів так. Так приносили гостинця за те, щоб брав латати. Та було, було, все село гуло. Бог с нім, хай воно таке не случається більше. Хай люди не мруть. Хай не голодують. Це історія.
А чого так сталося, шо був голод?
А Бог його знає, чо ж воно так сталося. Комусь куркулякам тим схотілось такого… Шоб людей усі.. Шоб люди померлит, а вони шоб остались, куркуляги. Не можу…
А в патронаті з вами було багато дітей? Вони розказували про голод?
Багато було. Такі були койки. Отак койка коло койки. Жилізненькі койка коло койки. Дівчачі. Хлоп’ячі окремо. А тоді там була сама старша… І був самий старший же ж хлопець.. І ото ж зв’язалася з ним, з тим хлопцем. То було ціле горею Но врятувалася. А я ж, як віддали в школу, пішла ото в школу заніма…
А розказували в патронаті про голод? Діти говорили? Може в них батьки від голоду померли?
Та не знаю. Може ж розказували, та я його вже позабувала. Скіки ж можна його знати. Бог його зна. Не знаю, не можу сказати.
А коли люди в 33-му помирали, серед вулиці може, оті, шо пухли – їх як хоронили? Де хоронили?
Хто там їх хоронив? Ніхто їх не хо… Хто вже їх хоронив? Ото так лежало, да впало, да …. лежало. А тоді ж може вже кому мішало, то тгет десь їх позагріблаию В лісосмугах чи де.
Не їздила підвода, не збирала людей?
Не знаю.
А тікали люди з села в місто?
Куди?
В місто може десь тікали…
У ліс?
В місто. В місто. В город тікали.
Ааа.. не знаю. Я пішла в Київ, була сиротою і придбала собі ті красиві тухлі на високім каблучку. І шла… По моєму ж у Київ шла я.. чи в Харків чи куди. І скинула, і вкинула собі в сумку. І ходила по базарі. А один і вкрав у мене один черевик. Тоді мені сказали, шо піди в магазін, він може здав, то відкупиш. Та й буде ж тобі. То ходила то ніде не найшла. Так ото й осталась. А завидували люди, шо я була ж ьтака й сама зуміла собі такі ж тухлі придбати.
А скажіть, а де був патронат?
Патронат? Та оце ж там де здоровенна куркульська хата стояла, і то ото ж там і патронат той був.
В вашому селі, да?
Да.
А коли він там з’явився? Коли туди почали дітей приводити?
Хто його зна… Не знаю..
В голодовку? Раніше чи пізніше?
Та в голодовку. Я знаю, шо я ото ж лазила по тому… Така деревина перед оцим же домом, де ото така кухня ж надвірня була… І я на ту… Як кішка злізу і лазю по тій деревині. О. А чо я там лазила? Не знаю чого. Так може нравилось полазити там. Я… Я ж кішка була. Було-було… Я ж кажу: і умна була, і швидка була. І навчили мене ж люди… я ж осталась сиротою… Навчили мене. І паски пекла гарні. І було сюди везу…. Оце ж так: вийду, поки дійду ж до свого, шо сідати ж їхати. Тоді ж до траси. А тоді ж до Харкова. А тоді ж приїжджаю, та тут паски й отакенні, і отакі, і отакі…