- Дата запису: 21 вересня 2021 року;
- Місце запису: село Нова Кам’янка, Бориславського району, Херсонської області;
- Хто записав: Сопронюк Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент I: Рижик Олександр Іванович, 1927 р.н., далі О.І.;
- Респондент II: Рижик Раїса Михайлівна, 1930 р.н., далі Р.М.;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Червона Зірка, Снігурівського району, Миколаївської області;
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Дідусю, скажіть, як Вас звати?
Рижик Алєксандр Іванович.
А коли Ви народилися?
27-во года 29-те января.
А де?
Щас город Баштанка називається. Я родом з Баштанки. От, у 33-тьом году пішком з мамою і з папою прийшли пішком з Баштанки в цей совхоз, бивший совхоз Цюгаря.
А батьків Ваших як звали?
Га?
Батьків Ваших як звати?
Батьків?
Да.
Рижик Іван Семенович. Рижик Марія Григоровна.
А чого вони сюди прийшли в цей совхоз?
Прийшли, бо тому шо голод був.
А вони в Баштанці де працювали?
Ну, короче говоря, в польових бригадах. Тода ще землю мали. Не знаю яким способом двали. Вопшем, жили, пахали батьки наші. А сюда прийшли ми, бо тому шо невозможно було. жить там. Родичі осталися і щас родичі там єсть. Племянники, племянниці ще.
Р. М. Горе застало.
О. І. Горе застало нашу сім’ю. Ми тяжело жили от, і прийшли пішом.
А тут краще жить було?
Га?
Тут легше було жити, тут, в цьому селі?
Р. М. Нє, тут село було мале.
О. І. Государственные мероприятия тут було.Скотт, свині всьо було.Ми на Новоалександровскій станції, по Новоалєксандравской дорозі називали її совбовиком тіліфон був пртягнутий. Дойшли до геблі, до перехрьостка там, як на вторе отділєнія , на Побєду і там стояла бригада..
Р. М.Животноводство.
О. І. Животноводство. Скотт, бички, тьолки всьо. І ми там остановилися. Їсти хотіли, а нам дали токо по пол стакана кислого молока. А вечером, це ми в обєд дойшли туда, а вечером опять молока кислого дали. Просив батя, батя просив больше – не дали. Кажуть нельзя.
А це він в кого просив? Це в совхозі Вам оце молоко дали? Чи люди так?
Р. М. В совхозі, в зовхозі там бригада стояла.
О. І. Там бригада молочна, там голов з 500, а може менше, а може больше, бо я ж не знаю, я ж пацан, мені п’ять год було. Потом молока з цього, з свого совхозу оддавали. Бригадір там був Сілінко. Вже царство йому небесне. Він командував як нас покормить. Там ми осталися. Потом дали землянку. Землянки були. І перейшли сюда. Сестра приїхала.
А як її звали?
О. І. Ольга Івановна. Вона по фамілії чоловіка була, то потом братуха, на фронті погиб, прийшов тут пас бичків.
А скільки дітей було у Ваших батьків? У Вас були брати, сестри?
Семеро.
Семеро?
Шестеро.
А це з Вами семеро.
О. І. Усіх я имею виду, покойного і ето..
А Ви були який там старший, менший?
Р. М. Менший.
О. І. Я був самий менший. А, Ольга Івановна, сама старша. Вона тоже у …перед Новим годом, їй ше 95 тоже було, пошті.
А в Баштанці у Ваших батьків було якесь господарство?
Р. М. Та нє, нє, тоді ніякого не було.
О. І. Я не поняв.
В Баштанці, як Ви жили до 33-го року в Баштанці, батьки Ваші мали якесь хазяйство? Н у шось тримали вони? Поле якесь, може, там короку?
О. І. Хатинку продали батьки і приїхали сюди. А хазяйства не держали.
То вони там в колгоспі працювали?
О. І. Ну да. Тогда колхоз був. Работали в колхозі. Я б Вам офіціально доказав би, шоб хоть чучуть старший був, но я..
А батьки Ваші вони добровільно пішли в колгосп? Ну, вони Вам розказували? Вони хотіли йти в колгосп?
О. І. Да..
Р. М. Голод заставив.
О. І. Да, голод заставив їх.
То в колгоспі легше було?
О. І. Було дві конячки я знаю, то їх оддали в колхоз. І вони в колхозі там робили. Ну шо? Наша хатинка була над провулком в Баштанки. То батькові, як люди старі, може таких годов моложі за мене як я сейчас, в ету, Камяна уловка називали, камінь добували там. Ходи там сапать і коней розстрелювали, ето…
Р. М. Ну голод бил, люди йшли.
О. І. Люди йшли, дожді йшли даже. А я в вікно виглядував в провулок мішками таскали ці коні. М’ясо рубали там конське, сать їх коні. Приносили, їли і померали.
Бо самі хворіли, да, потім після того?
Р. М.Нє, так вони не їли.
О. І. Ми не хли.
Р. М. А люди, хто їв, ті вмирали зразу.
А шо Ви їли отоді в Баштанці?
О. І. Батя був в Баштанке работал на общих роботах, ну вопшім колхозникам туда ще якось піддержували, то доставав, ето, якими способами не знаю, макуху. І ми їли макуху. Вона в сиром виді була. Батя на сковорідкі піджарював і ми їли. Ну в нас кончилася ось ця вся старомедія, пішли сюда.
А багато людей в Баштанці з голоду померло?
О. І. Помирали люди. Я ж Вам кажу, помирали. Я пацан я ж не знаю. Не знав скіки і шо до чого. І родичі помирали.
А може, знаєте по іменах хто тоді помер з родичів?
О. І. Не можу точно сказать, но помирали. Двоєрідні брати в мене там в Баштанки були, дядько, тьотка уже послі войни помирали. Такшо нема їх. А діти їхні єсть. Брат покойний, двоюродний брат, Павлік і Іван повмирали. Жінки їхні ето, тоже повмирали в Павліка, а в Івана ще жінка жтива.
Було таке, шо там їли траву чи лободу, чи листя?
Всього було, всього було. По берьозку ходили рвали между житом. На полях, на польох. Берьозку, печерицю.
Це гриби печериці? Чи..
Р. М. Трава.
А, трава така?
О. І.Ну воно як сказать?..
Р. М. Як лобода.
А. І. Да бірьозку батюшка, мама покойна казала, Батюшка сколько у церкву людей “люди беріть рвіть траву, берьозку і всякую осьо. Гриби. І токо все рвіть. Все рвіть,потому шо трава вона може пользу давать, всеодн присолювать нада, без солі не їжте.” От їли. Всьо їли.
А ховрахів ловили чи там тварин якось дрідних? Ховрахів чи змій, чи жаб, шось таке ловили? Було таке?
О. І. Я не чую.
Було таке шо ловили ховрахів чи змій шось таке?
Р. М. Суслов.
О. І. Шо?
Р. М. Суслов ловили їли?
О. І. Аа, може й було, може й їли. Суслів ловили даже при советскій власті. Шо називається мирне время до войни. І послє войни..
Р. М. Потому шо їх унічтожали.
О. І. Я трактором пахав на здорову тракторі, на С-80. Пахали цілину, люцерква була. Ну, цілина щитається. Пахали хлопці уже такі старшого возраста як я був, от, ловили шкурки здавали. Я лічно на аеродромі, в нас тут аеродром був, я лічно їв суслів. На картошке, уже це ж при союзі. Картошку піджарювали на суслячім жиру. Всьо їли.
А в 33-му Ви кажете там шось батюшка людям говорив, то це церква відкрита ше була? Це в Баштанці тоді церква була?
О. І. Да, в Баштанці.
І вона була відкрита?
О. І. Да.
А не було таке шо її закрили? Вона таки стоїть там, да?
Р.М. Вона там так і стоїть.
О. І. Щас построїли, по моєму…. Баштанка, церква була, де там щас дом культури, у Баштанки. На том мєсті з церкви сделали дом культури.
То її знесли, да, розібрали?
Р. М. Нє, нє, нє. Так она й стоїть.
О. І. Дом так і стоїть, а церкву нову.. вона не церква називаєтьСЯ, моастир чи не монастир, а як? Ну, вопшем, ну єсть нова построїли.
А от сюди, як Ваші батьки прийшли, сюди в село, то їм тут легше було жити? В совхозі вони працювали?
Р. М. Мати доїла коров. Вони прийшли ну там дальока в степу, там бил скот. Вони прийшли туди. Мати їх була дояркою, то вони пішли туди. Отак вони й жили по трошки…
О.І. Сестра 12-го году. Приїхала сюда тоже і тоже дояркою работала.
А тут люди голодували в цьому селі?
Р. М. А здесь было четыре землянки. Совхоза, как таково не было.
О. І. Тут не було вулиць таких. Одна тамово, в центрі Ви були?
Поїжали.
Р. М. Землянки і всьо більше не було.
А. І. Там пекарня була, ето, магазин. Ну, вопшем, землянки. Ми лічно жили в землянке, а потом освободилася одна квартіра і перейшли жили під кришою.
А це в якому році?
О. І. 36-том. В 36-том году ми жили вже не в землянці, а в хаті. А землянка тоже хароше: глубокі, тьоплі. Та плічечка там протоплена і тьопло.
А скільки Вас тоді в тій землянці жило? Ну батьки, Ви і ще хто там з Вами?
Р. М. Ну землянки маленькие были. Там було тільки одна сім’я.
О. І. Ну шо..
Р. М. Пліта і стол, і ..
О. І. Батько мати і я самий менший був у сім’ї…
Р. М. Та шестеро їх, шестеро. Батько й мати – восім.
А були люди, от В Баштанці, ше як Ви жили, були люди, які тоді не голодували?
Р. М. Дорогая моя, і січас люди голодують, і січас не голодують багачі. Шо такими мордами в управление. То вони не голодують?
О. І. Так не виражайся.
Р. М. Та хай нада правду говорить. А шо? Правду нада говорить. Шо січас задавлюють людей голодой, шо тоді задавляли.
Скажіть, а в Баштанці, Ви як жили там були куркулі? Чи кулаки? Були такі люди?
Р. М. Куркулі вони кругом були і сечас, і тоді. Їх не виб’єш нічого і не подохнуть.
О. І. Щас не куркулі.
А розкажіть, от тоді в 20-тих, в 30-тих за куркулів, були в селі?
О.І. Ну аякже.
Р. М. А когда вони вимирають, куркулі еті? Вони не вимруть.
О. І. Я когда работал на тракторі, сіяв весною. Ну мене короче говоря.. Я лічно небрав, нічого, а сівальщики, як то кажуть, вроді здєлали харашо для мене, я як на тракторі був, я на ТЕЗі работал, от. Ну взяли сім кілограм овса. Якраз сіяли овес.
Р. М. Ну ето 47-мой год голодовка.
О. І. 47-мой.
Р. М. Это после войны голодовка. Люди в бутилочку набирали, давали без конца той годов, їх года давали добрие, судили. Він овса набрав, він тоже три года дали чи сколька ти сидел?
О. І. Три отсидів.
Р. М. І тогда я ото.. це 47-мой год це война це простітельно було. Це простітельно.
А в 47-му році Ви де жили тут? В 47-му.
Р. М. Тут він жив.
О. І. В 47-мом, да. Уже тут.
І це Ви тоді на тракорному уже робили, да?
О. І. Я робив у лагері на тракторі, на німецьких тракторах вони були. І ми там работали.
І в 47- му тоже, да, голодовка, кажете, була?
Га?
В 47-му ж тоже голодовка була?
Р. М. Голодовка была, но ето уже после войны неврожай был. Да, была голодовка, було. Карточна система, пол кила хлеба. Лічно я получала пол кила хлеба. Я осталася в 12 год сиротою. Батько погиб на фронте. Я міждо чужих людей. Получил полкило, а єслі возьму кілограм я два дня голодная не ела ничего. Получу опять пол кіло. Вот это так ми 47-мой год жили.
О. І. Нам даже, тут був дірєктор єврей, от, вислали комбікорми свиням..
Р. М. Риб’ячий комбікорм.
О. І. .А трактористам давали по три кілограма на тиждень і ми їли.
Р. М. Макухи били ради.
О. І. Аа, макуха. Макуха золотий корм в той момент був.
А ще я у Вас за 33-тій хочу спитати. От в 33-му люди ходили на поле колоски збирати?
О. І. Собирали. Собирали і судили.
А Ви ходили збирати колоски?
О. І. Я? В тот момент не ходив.
А хто ходили? Старші люди чи діти, чи хто?
О. І. Селюки. Селюшка була Петрусиха фамілія. Попала. Тіки насобирала і попала от в суд. Судили.
То це вона з де з Баштанки була чи вже тут?
О. І. Нє, нє тут, мєсні вже. Вже ми тут жили собирали. Ходили люди, но крадькома.
Р. М. Мы тоже ходили. Пойдем с капицы наберьом мешок соломы этого колоску. Ночью побили, в нас мельніца такая била ручная, большая. Помололи ото матиржеників тогда, не коржи, а матержинників без соди, без нічого на воді. І тим були раді. Но нада було воровать. А як поймають три – п’ять год будь здорова.
А шо то за маторженики? З чого вони?
Р. М.С этой пшенички. Набйом.. маторженики – коржі. Без кислого молока на одной воде і соль. Вот це називались маторженники вони нікакіє. І тім ради були, і макухи ради били, та її не было.
О. І. А макуха, то да, золотий корм був.
А як оці маторженники пекли, то з пшениці…
Р. М. Вода, вода.
А пшеницю її на жорнах терли чи як її?
Р. М. Нєт, палкою побили. Провеяли пшеничка. Мельница такая смолики. На воде, сольки і оце такие напекли. І ти були раді. Оце таке їли. А як не получу кілограм хлєба я двоє суток – я голодная была. Я кругла сирота. Отец на фронте погиб, мне 12 год было. Ніхто ніхто, все чужие, так я тоже жила виживала.
А в 33-му році Ви розказували, шо Ви їсти ходили просити.
Р. М. Да, 33-тій год. Нас четверо, папка один, мать умерла, вот. Бо стирала она в рєчкі простила, она сама була дєтский врач і вмерла. А ми хадили просить.Старшая сестра, потом брат, а потом ну сестра була інвалідка третья, ну то они ходили. А я самая меньшая била і то так научили меня ідьм в село “ дядя дайте хлеба” і не одходю пока не дадуть. Им не давали, бо они большие, а я меньшая, мне дадут я подбіжу в торбочку кину і опять прошу. Отак 33-тій год виживали. Батько сдав меня, как то я не знаю, в детдом, вот тогда, но раз пришел провєдать и я сильно плакала. Второй раз пришел проведать, он не выдержал меня забрал. И вот так ми виживали.
А дітдомі краще жити було? Там давали шось їсти?
Р. М. А как же. В детдоме канєшно давали їсти і спать було где, і їсти давали, і всьо. А так, то він тоді мене забрав, каже: “Где будут всі там буду і я всі”. Забрав він. Не видержав.
А де Ви тоді жили?
Р. М. Ми жили в Росії. Я сама з Росії. А приєхали сюда, тут у батька знакомый бил. І написал, шо тут, вроде, легче жить. І то з Росії приехали сюда, і воце тоже совхоз степ, там отака землянка була. Землянка отак земльой викопана, то там жили. Там ми жили.
А це в якому році переїхали з Росії сюда?
Р. М. Мне было уже год 4 или 5. Вот так вот мы периехали сюда. Тогда ж і совхози били і ето, то силосовали, а ми ж бегали, то меня сдали в круглосуточный садик, но я сильно плакала, шоб домой. Там жили и виживали. А потом, як то кажуть, не вспели трошки очухатся тут война начилася.
А скажіть Ваші батьки і ви, кажете, в Росії народилися, а де саме?
Р. М. Я не знаю. Вот это я не знаю. Я не помню. То шо я не помню я і не спрашивала в батька.
А скажіть як Ваших батьків було звати?
Р. М. Батька Михаил Федорович.
А прізвище?
Р.М. Как прізвище?
Фамілія?
Р. М. Новосёлов. Новоруская фамілія – Новосьолов.
А мама?
Р. М. А мама Любовь, отчество я не знаю. А мама була, ой вона..
О. І. На батькові ж була фамілія.
Р. М. Ну да на батькові. Новосьолова, а тіки.. я не знаю, я батька не питала. Тогда было не до этого дела.
О. І. Вона з віщей не получила …
Р. М. Нуждались куском хлеба.
О. І. Вона мачуха була.
Р. М. Мачуха.
А то у Вас мачуха була?
Р. М. То вона впрепослєдку була…
О. І. Ну вона получала вещей не получала, деньги получала, а ця…
Р. М. Это после войны. А при немцах видерко возьму і піду на стєп помідорок нарву і поглядую чи нема сторожа. Боялася, а там кругом же степ. Ото принесу малая кукурудзу змололи із помідорами поелі токо то, шо посолили. Вот так мы ели при немцах і всьо.
А скажіть іще коли Ви народилися, яка у Вас дата народження?
Р. М. 30-го января.
А рік?
Р. М. 30-тий год.
Ага, 30-того. А звати Вас як?
Р. М. Раїса Михайловна.
Вже Ви Рижик, да?
Р. М. Да, тепер я тоже Рижик.
А тут в совхозі шось платили? Їжу якусь давали за роботу, от як вже сюди переїхали?
Р. М. Ну мати дояркой їхня була їм молочка давали. А так шо? Десь може какой кусок хлеба я не знаю. А то землянки такі половина в земле такі земляночки били. І оце вони так жили. Да було, ну а сейчас не…
А це, шо Вас на три роки засудили, розкажіть про цей 47-мий рік як Вас засудили. Як слідство велося, за шо Вас засудили?
Р. М. За овес.
О. І. Судили показательным судом. Директор був єврей, от і він рішив, шо токо показательным судом. Шо, мол, молодий. Но я не комсомолец був, а напарниця, котору тоже судили, в неї оказався ячмінь, вона на сівалках була. А де вона ячменя взяла не знаю. Судили мене… її як судили комсомолку дали п’ять год, а мені дали три года. Я робив, в етому, сидів в тому..
Р. М. В Ніколаеві.
О. І. Та падажді в Ніколаеві. Там де колонія була.Я робив там на тракторі, на « Лан – Бульдог » сразу на ТЕЗі робив, ТЕЗ -1, а потом дали німецькі трактора « Лан – Бульда » називалися. Я на ньому робив.Пахали, сіяли, ну кормили нас, тракторістов, непогано.
А скіки того ячменю..?
О. І. Сім кілограм.
Сім кілограм і три роки?
О. І. Овса. Це овса. Мені дали цей овес, у нас батько був каторг желудка, ему надо было овсяну юшку купить. Мені дали тоді три года за сем кілограм. А їй дали п’ять год, тоже
небагато чотири чи п’ять кілограм. Вона так як комсомолка їй так вліпили.
Р. М. Вони вместі не брали она його видала.
А хто в селі в 33-му не голодував? Був зальний голод, а хто не голодував?
Р. М. Богатие не голодували.
О. І. Це Ви спрашуете хто не голодував?
Так, так.
О. І. Ну Баштанка здорова, от і люди там пооставались. А ми пішли своїм ходом батько мати і я. Шостий год мені тоді було.
А от пухлих людей не пам’ятайте? Пухлі люди шоб були від голоду?
О. І. Це шоб батьки , то могли сказать, а я не ходив по домах. Но були, були.
А було таке шо по вулиці ходили їсти просили?
О. І. Я не ходив.
Ну, а бачили, може, таких людей?
О. І. Нє, не ходили. Ми з Ялкиной станції пішком пройшли це як їхать на участок Побєда отделения було нашого совхоза. Тюбов був, ато Побєда була вже перейменована. Такшо багато я ше не знаю. Аби мені ше год десят було, або больше хоть восім. То я хоть больше..
А в 47-му році було таке, шо люди на Західну Україну їздили?
О. І. А в 47-ом году, да. Не було ето, неврожай і люди ходили собирали.
І там шось можна було достати?
Р. М. Колоски і я собирала.
В 47-му тоже колоски збирали, да?
Р. М. Колоски собрал?
В 47-му?
О. І. Ходили, ходили пацани.
Р. М. 47-мой год. Потім 48-мой..
О. І. Ходили торбочки возьмем і підем. І ячмінь собирали . Даже в 47-мом году я робив вже на тракторі. Таке то. Нам давали, послали нас на курси з товаришем, однокласник був. Серго давали, комбікорм давали, комбікорм свиням виписували. А трактористам давали серго і комбікорм цей. І шо? Серго крутили, мололи, мішали з комбікормом, варили. Як то казали, по нашому чи по якому? Мелай. І їли, аж в роті шарушить.
То це у Вас вдома були ці жорна, шо Ви показували терли?
О. І. Не жорна…
Р. М. Ето не жорна. Ето скамейка отак от клали набити там патой надівається і крутиться.
О. І. Іванчишин був фамілія. Його дочка тоже така мого году. То у їх було жорно каміне. Один камінь знизу, другий зверху і мололи. Голод заставляв усьо їсти.
А було таке, шо, чи 33-му, чи в 47-му, шо приходили і забирали їжу отако з хати?
Р. М. Каво?
Було таке, шо приходили в хату і забирали їжу?
О. І. Нє, такого не було.
Р. М. Нє, нє.
Активісти не знаєте?
Активісти такі були чи буксирники, може на них казали. Шо приходили і забирали в людей.
Р. М. Нє, нє такого не було.
Не прятали люди їжу, не закапували?
Р. М. Нє, нє.
О. І. Нє, такого…
А в 33-му?
О. І. Може десь і було, а тут не було.
Р. М. В 33-му я не знаю, бо я ж маленька була.
А у Вас в 33-му було таке, шо люди ховали їжу? Десь, от може, закопували, чи десь..?
О. І. Нє, нє, нє.
Нє?
Р. М. Не було шо закапувать.
О. І. Шо ховать? Як видавався як пайок тракторістом. Я тракторістом робив. Видавали як пайок: три кілограма на тиждень. Комбікорм свинячий. І ми тягнули оці коржики чи як маторженики, мішали, шоб було побольше. Ну правда, это, я скажу, шо вивозили в обеденный перерыв тракторістов, тих людей, которі робили на полі, я тракторіст, а пять сівалок, значіт сівальщиков пять человек було і їм давали їсти обєд.
А шо давали їсти?
О. І. Ну шо баланду.
Р. М. Називалася баландура.
А з чого вона була та баландура?
Р. М. З чого? Як воно крупи, вода і всьо.
О. І. Не хороше було.
Р. М. І це баландура називалась.
То це в 47-му, да?
Р. М. Да, в 47-мой год.
А в 33-му батьки, може, Вам приносили з колгоспу їжу якусь чи тут уже з совхоза, ну крім молока щось іще приносили? Що приносили?
О. І Тоже я не скажу, шо вони привозили. Возили, кормили. Колхоз всьо таки кормив людей, ті которі роблять в колхозі.
А Ви тоді переїхали в 34-му році, коли маленькою були, а ше інші сім’ї тоже переїжджали?
Р. М. Нєт. Батько був, я тобі скажу, він був воєнний..
О. І. Короче говоря хто плохо чувствовал..
Р. М. І в нього батько бил. Батько хотів, шоб він йшов протів советской власті. А батько воєнний – нєт. І він його проклінал. І когда батько зайшов в хату і почув, шо назвали його ім’я, і проклинают молитвами, он в чём стоял і ушел, і больше не вернулся. І я не знаю.
А тут ще були інші переселенці чи Ви були одна родина з Росії?
Р. М. Ми одні тіки били, ми одні тут. Може тут і були, но тут был знакомый, і он написал, шо тут легче жить, і нас четверо батько забрав, і ми переїхали сюда у совхоз..
О. І. А сюда переселенців із Западної..
Це вже потім після війни, да?
О. І. Багато перевели. Просто человека послали от совхоза в вагони всьо їм дали, шо вни могли брать. І багато переселенців багато хто вже з них повмирали.
І з тими переселенцями Ви нормаьно жили? Не було нічого, не сварилися?
Р. М. Ну такого не було, но вони по сьогоднішній день ненавідять наш народ. Вони як били так і єсть.